Я також зустрів Чень Маня

Сє Цінчен обернувся. Який збіг. Невже на цвинтарі сьогодні був якийсь розпродаж, що всі зграями приходили відвідати могили?

Невелика група людей, що стояла перед ним, були його колишніми колегами з медуніверситету Худжов.

Насправді, хоч він їх так називав, вони не були справді колегами Сє Цінчена. Вони були студентами Цінь Цияня, переважно з відділення нейрохірургії, а не з того, де працював Сє Цінчен.

— Давно не бачились, - після довгої павзи заговорив Сє Цінчен.

Серед цих лікарів була медсестра Джов, яка тоді вночі міняла Сє Цінченові крапельницю. На противагу Сє Цінчену, медсестра Джов була відвертою прямолінійною особою із запальним характером, через що їм було дуже складно мати справу одне з одним. Повитріщавшись на нього якусь мить, вона сказала:

— Сє Цінчене, що це означає? Що ти... робиш перед могилою Цінь-лаоши?

— ...

— Поспіши і забирайся звідси, такий як ти не може віддавати шану перед могилою Цінь-лаоши.

— Я не мав на меті віддавати шану, - сказав Сє Цінчен. - Я просто проходив повз.

— Ти!...

Почувши таку відповідь чоловіка, решта лікарів теж не змогли залишатись осторонь.

— Професор Сє, мабуть, прекрасно проводить час у Медичному Університеті Худжов, так? – посміхнувся один із них.

— Мабуть добре мати так багато вільного часу, що є можливість прийти і погуляти на цвинтарі. Викладачам справді живеться легше, ніж лікарям.

Сє Цінчен байдуже подивився на них:

— У чому справа? Я скоїв якийсь злочин чи зробив щось не те? Якщо ви хочете бути новим Цінь Циянєм – прошу. Але навіщо очікувати, що усі мають іти його стопами?

— Сє Цінчене! - Медсестра Джов була обурена його словами, її кінське обличчя ще більше витягнулось. – Геть не маєш сорому?!

— Я невіглас, - відповів Сє Цінчен. – І у мене є інстинкт самозбереження.

— ...Забирайся! Швидше забирайся звідси!

— Правильно! І щоб ми більше не бачили тебе тут!

Молоді лікарі ледь стримували свої емоції і були готові задушити Сє Цінчена прямо на цвинтарі, але вони здійняли такий шум, що до них підійшов один з прибиральників кладовища і поспішно перервав сварку.

— Що ви робите? Будьте серйозними і майте повагу! Говоріть тихіше! - сказав він, показуючи на табличку вдалині. Потім суворо додав: - Така поведінка непокоїть тих, хто пішов на покій. Якщо у вас є якісь претензії або образи, вирішуйте їх зовні. Коли вийдете, можете здіймати скільки завгодно шуму, а поки ви тут - припиніть галасувати!

Медсестра Джов так закотила очі, що вони, здавалося, мало не випали з черепа:

— Та хто захоче зустрічатись із ним поза цвинтарем? Я мало не захлинаюсь від злості від самого вигляду його обличчя....

— Я теж знаходжу зустріч з такими дурнями як ви дещо несприятливою, - холодно відказав Сє Цінчен.

— Сє Цінчене, ти!..

— Сє-ґе! – наближаючись, гукнув Чень Мань. Він почув метушню, віддаючи шану братові, і прийшов на допомогу. - Що сталося?

Він був у поліцейській формі, тож люди навколо затихли.

Медсестра Джов же вмить примружила очі, впізнавши його.

Знову цей молодий поліцейський, що тоді був поруч із Сє Цінченом протягом цілої ночі.

— Що сталося? – спитав Чень Мань.

— Нічого, - погляд персикових очей Сє Цінчена по черзі пробігся по обличчям лікарів, а потім він звернувся до Чень Маня: - Ходімо.

— О... - Чень Мань зрозумів, що між ними виник якийсь конфлікт, але Сє Цінчен, судячи з усього, не хотів марнувати час на пояснення, тому він сказав: - Сє-ґе, будь обережний, щойно пройшов дощ і дорога досить слизька...

Вони двоє хотіли вже піти, але медсестрі Джов вже було нестерпно від огиди. При згадці про те, що трапилося раніше в першій лікарні Худжов, і при вигляді спини Сє Цінчена з його прямою поставою, в її грудях здійнялася хвиля страшної ненависті.

Хтозна, про що вона думала, але, побачивши, наскільки близькими були Чень Мань та Сє Цінчен, вона плюнула останньому:

— Сє Цінчене, я тобі тоді казала, що у лікарні ширилися чутки, нібито ти гомосексуал. Тепер же я бачу, що професор Сє настільки здібний, що заманює до свого ліжка навіть копів. Коли офіцерчик зігріває тебе вночі, а вдень по твоєму помаху чи дзвінку служить тобі і захищає тебе, звичайно ти почуваєш себе в безпеці, тобі більше не потрібно турбуватися про…

— Що за хрінь ти верзеш?!

Тепер розлютився Чень Мань, він не дочекався, поки жінка договорить, і вже був готовий кинутись в бійку.

Сє Цінчен схопив його за руку:

— Не переймайся.

— Але ж вона тебе так обзивала…

— Ходімо, Чень Маню. Ти все ще в уніформі, подумай про свою репутацію, — застеріг його Сє Цінчен. Це нагадування було для Чень Маня ніби плеском води у лице, і повернуло його до тями. Його груди важко здіймалися, а зуби скреготали; він ще раз люто глянув на цих людей, і нарешті пішов із цвинтаря разом із Сє Цінченом.

Лікарі вже пропали з виду, а Чень Мань все ще кипів від злості і лаявся собі під ніс в машині дорогою назад.

— Як вони можуть так ображати тебе?... Сє-ґе, немає нічого поганого в твоєму рішенні почати... Як вони сміють так тебе чорнити?... Як вони сміють так говорити з тобою?..

Але Сє Цінчен був досить спокійним, так, ніби й не чув, що вони говорили, ніби нічого не сталося і вони взагалі нікого не зустрічали.

— Ґе, чому ти взагалі не злишся?!

— Чого б мені злитись?

— Вони... вони таке про тебе говорили…

— Вони останні учні Цінь Цияня, а медсестра Джов – її Цінь Циянь особисто взяв на роботу до лікарні. Це абсолютно нормально, що вони на мене сваряться.

— Вони навіть сказали, що я і ти, що ми... ми...

— Ґеї?

— ...

— Я не ґей, але люди можуть говорити що їм заманеться – це мене не турбує, - сказав Сє Цінчен, дістав телефон, в який не заглядав увесь ранок, і розблокував екран. Оскільки вони були на цвинтарі, він поставив мобільний на беззвучний режим і лише зараз побачив, що Хе Ю надіслав йому повідомлення.

«Я повертаюся до університету сьогодні. Коли почнемо те, про що домовились?»

Сє Цінчен нахмурився.

Він раптом згадав той пристрасний поцілунок серед хаосу в номері готелю і йому стало трохи не по собі. Все ж, перші чутки про його гомосексуальність у медуніверситеті Худжов виникли саме через цього поганця Хе Ю.

Якось Хе Ю прийшов до лікарні шукати його. Хлопець був до біса високим; він тільки пішов до старшої школи, а зростом був уже під метр вісімдесят. Тоді він був не у шкільної формі і через це у молодої, ще не заміжньої медсестри Джов склалося хибне враження. Вона подумала, що йому трохи за двадцять і підбігла просити його номер телефону. Але хтозна, про що думав цей бісів дегенерат Хе Ю – можливо, намагався не образити почуття медсестри Джов, чи сподівався уникнути незручності – але він посміхнувся і сказав:

— О, але я хлопець лікаря Сє. Я чекаю, поки він закінчить роботу.

Він однієї думки про це Сє Цінчена пересмикнуло, він зітхнув і знову вимкнув екран телефона, не потрудившись відповісти Хе Ю.

— Я подрімаю, - сказав він Чень Маню. - Сьогодні післяобід у мене заняття.

Чень Мань все ще бурчав, але, почувши неочікувані слова Сє Цінчена, замовк.

— О... тоді поспи, ґе. Я розбуджу тебе, коли ми приїдемо.

І Сє Цінчен задрімав.

 

Світло розсіювалось між гілок дерев і, проникаючи у вікно машини, струмилось по чітко окресленому обличчю Сє Цінчена і вздовж витонченою лінії його стрункої шиї, освітлюючи його блідувату шкіру і, зрештою, пірнало під його охайну сорочку...

Цей чоловік просто випромінював ауру зібраності, жорсткості і сили.

З якоїсь причини, коли Чень Мань згадав вульгарщину, якою медсестра Джов поливала їх на цвинтарі, і звинувачення, що Сє Цінчен затягнув у ліжко поліцейського, його серце пропустило удар, а поряд з гнівом з’явилося якесь невловиме почуття.

Його погляд пройшовся по бровам Сє Цінчена, переніссю, і нарешті зупинився на крижаних губах чоловіка. Коли Сє Цінчен не спав, слова, що сходили з цих губ, дуже рідко були душевними, а тон чоловіка завжди був жорстким. Але зараз, коли його очі були заплющені уві сні, ці губи здавалися дуже лагідними...

Чень Мань дивився на нього, зачарований цією картиною, і його тепле дихання, здавалося, стало трохи гарячішим, ніж зазвичай.

 

Осінь поклала край гучному цвіркотінню цикад у студентському містечку університету Худжов, а зів’яле листя, ніби роздратоване мирським спокоєм, поступово опадало з гілок і шурхотіло під ногами студентів, що проходили повз, плавно переміщаючи шум з високих гілок дерев вниз на землю.

Коли Хе Ю повернувся зі своєю валізою, йому пощастило наштовхнутись на Сє Сюе, яка стояла, прихилившись до одвірку маленької крамнички біля університетських воріт, закинувши назад голову.

— ... Що з тобою? – замість привітання спитав Хе Ю.

Спершу він хотів піти іншою дорогою і вдати, ніби не бачив її, але потім подумав, що йому нема потреби уникати її. Він не зізнавався їй у своїх почуттях, а Вей Донхен міг не відповісти на її прихильність, тож вони двоє, принаймні на даний момент, могли залишатися друзями.

Сє Сюе прикрила носа серветкою і гнусаво промовила:

— Не знаю, може це суха осіння погода – у мене знову пішла носом кров, ех... О, зачекай, ти повернувся! Чого не сказав мені раніше?

— Навіщо? Але ти... Якщо у тебе часта кровотеча, ти маєш піти перевіритись. Візьми вихідні, я сходжу з тобою до лікарні.

— Нічого страшного, не варто турбуватись.

— Що значить не варто турбуватись? – нахмурився Хе Ю. - Коли я раніше хворів, ти завжди обіцяла сходити зі мною до лікарні. Не можеш прийняти це як мою вдячність у відповідь?

Сє Сюе на якусь мить розгубилася, наче кровотеча з носа знизила її IQ.

— Це було давно, я навіть не пам’ятаю, що я тоді говорила…

Хе Ю зітхнув, потім дістав пачку серветок і простягнув їй.

— Ну як завжди. Не знаю, як ти з такою пам’яттю стала викладачкою в університеті, - він дивився, як Сє Сюе прикрила ніс чистою серветкою. – Ти казала своєму брату про кровотечу з носа?

— Мій брат зайнятий, не хочу його турбувати.

Тут Сє Сюе помітила людину, що наближався звіддаля. Ця людина помахала їй і обличчя Сє Сюе раптом спалахнуло.

Перш ніж Хе Ю встиг помітити, що збентежило її, вона штовхнула його вільною рукою.

— О, ти ж щойно повернувся? Поспіши і розпакуй свої речі. Не хвилюйся! Якщо в мене знову піде кров з носа, я піду до лазарету, щоб там поглянули. Якщо це щось серйозне, то звернусь до лікарні. У мене скоро збори викладачів, тому я вже піду.

— ...Добре, тоді йди, - сказав Хе Ю.

І Сє Сюе пішла.

Хе Ю її поведінка здалася дещо дивною, але він не став надто про це задумуватись і потягнув валізу до своєї кімнати в гуртожитку.

Зараз він не мав наміру розповідати Сє Сюе про свої почуття. Після всього, що нещодавно сталося, особливо після інциденту в готелі, коли він втратив контроль і силоміць поцілував Сє Цінчена, він зрозумів, що хоча й не зовсім втратив зв’язок із реальністю, він усе ще був хворим і у потенційно небезпечному стані.

Він не міг бути впевненим, чи зможе він завжди утримувати свій поточний свідомий стан у майбутньому.

А якщо він стане ще божевільнішим?

Можливо, Сє Цінчен мав рацію...

Він мав спершу взяти себе в руки і зробити все можливе, щоб досягти стабільного стану, який Сє Цінчен може схвалити, і тоді буде ще не пізно висловити свої почуття Сє Сюе.

У будь-якому випадку, він чекав стільки років, тож зможе почекати ще трохи. До того ж Хе Ю вважав, що такий негідник, як Вей Донхен не зможе бути разом із Сє Сюе.

Коли Хе Ю повернувся до своєї кімнати в гуртожитку, його сусідів там не було. Він розпакував свій багаж і сів трохи відпочити, коли побачив на своєму телефоні непрочитане повідомлення.

Воно було від Сє Цінчена.

Не відповідаючи йому протягом всього дня, Сє Цінчен нарешті проявив милість і написав йому.

«18:00. Чекай на мене перед 3-ю лабораторією медуніверситету».

Хе Ю мав дотриматись своєї домовленості із Сє Цінченом і почати ці так звані «заняття».

 

Рівно о шостій Хе Ю прибув до головної лабораторії медичного університету, та йому довелося ще зо півгодини чекати, поки там з’явився Сє Цінчен.

Акуратний сніжно-білий халат, що був на чоловікові, означав, що він, скоріше за все, щойно закінчив проводити лекцію зі спецкурсу для своїх студентів. Рання осінь в Худжов була досить теплою, місто все ще було огорнуте задушливою спекою, тож, закінчивши заняття, професор Сє розстібнув свій білий халат, відкривши світло-сірий піджак під ним і штани прямого крою.

Сє Цінчен провів карткою співробітника, що висіла на його шиї, по електронному замку і вийшов через розсувні двері будівлі. Порив вітру високо підняв поділ його халату, і він, не зупиняючи ходи, рефлекторно прикрився дошкою для письма, та спустився високими сходами лабораторії, спокійний і незворушний.

Хе Ю холодно дивився на нього, однією рукою тримаючи лямку наплічника, іншу засунувши в кишеню.

— У вас справді погане відчуття часу.

— Заняття розпочалось із запізненням, - сказав Сє Цінчен. Довго чекав? Ходімо спершу поїмо.

Страви в їдальні медуніверситету були дуже смачні, кращі, ніж в Університеті Худжов, і професор Сє з Хе Ю пішли туди.

Час вечері вже минув, тож там працювало лише кілька віконець для замовлень, а у просторій залі їдальні сиділа всього горстка студентів, що припізнилися з вечерею.

Сє Цінчен простягнув свою картку співробітника в одне з віконець і повернувся до столу з аркушем замовлення, від руки написаним працівницею їдальні.

Поки вони чекали на їжу, повз них пройшли двоє хлопців, які тримались за руки. Сє Цінчен спочатку не помітив цього, але потім, коли ті двоє сіли один навпроти одного і почали спілкуватись, той, що був вищий, нахилився вперед і лагідно поцілував другого, світлошкірого хлопця в щоку.

Сє Цінчен:

— ...

Хе Ю:

— ...

За тим, двоє гомофобних гетеросексуалів з дивовижною синхронністю зрушили з місця. Не чекаючи реакції один одного, вони обидва встали і пересіли за столик подалі.

— Чому ти... – почав Хе Ю.

— Не можу такого терпіти.

— ... Хіба ти не лікар?

— Моя філософія як лікаря і мої особисті погляди — це дві різні речі, - Сє Цінчен подав Хе Ю одну з двох банок пива, які дістав з холодильника, потім відкрив свою. Вгору здійнялась кремово-біла піна. Він зробив ковток. – Чого б це чоловіку зустрічатись з кимось однієї з ним статі?... Хіба це не буде недоречно?

Хе Ю відкрив свою банку пива і цокнув її об банку Сє Цінчена.

— Маю сказати, лікарю Сє, з деякими з твоїх ідей я справді згоден. Мене якось один одногрупник запрошував на побачення... Подарував мені великий букет троянд.

— І що сталося потім?

— Я зламав йому гомілку.

— ...

Працівниця їдальні висунула голову з віконця замовлень і крикнула на все горло:

— Номер 19 готовий! Два пряних гарячих горщика, ходіть заберіть!

Сє Цінчен встав і пішов забрати замовлення.

З двох пряних гарячих горщиків, один був яскраво-червоний, повний до краю нарізаною кубиками смаженою курятиною, добряче приправленою сухим перцем чилі та сичуанським перцем горошком. Хрусткі кубики курятини ховалися в морі добре просмаженого перцю чилі, усіяному блискучими і ніжними шматочками подрібненої зеленої цибулі. Обсмажені на сильному вогні скибочки часнику на поверхні цієї гори із курятини та чилі додавали страві дуже апетитного аромату.

Це була страва Сє Цінчена.

Інший, хоч і називався «пряним гарячим горщиком», абсолютно не був пряним. Це був горщик із свинячими реберцями, перемішаними з ферментованим бобовим сиром і цибулевим порошком, обсмаженими так, що вони були хрусткі зовні та соковиті всередині. До них були додані пухкі кручені шматочки королівських глив зі смугастим візерунком та крупно нарізана цибуля-порей, просочена ароматними соками грибів та м’яса. Попри не надто яскраве освітлення в їдальні ця гаряча, ароматна і ситна страва апетитно лиснілася, а пахучі часник та бобовий сир, здавалося подразнювали шлунок прямо через ніздрі.

Сє Цінчен підсунув Хе Ю горщик зі смаженими реберцями.

Хе Ю:

— ...

Сє Цінчен глянув на нього:

— Тобі не подобається?

— Я не дуже люблю смажену їжу, - сказав Хе Ю, - і в мене алергія на бобовий сир. - Він посміхнувся. – Це ти користуєшся нагодою помститися мені за те, що я нагодував тебе манго?

— ... Один мій знайомий - не набагато старший за тебе – бере це щоразу, коли приходить сюди. Я думав, всім молодим хлопцям подобається таке. Не їж, якщо у тебе алергія. Іди замов щось інше.

— Який знайомий? Я його знаю? – безтурботно спитав Хе Ю.

— Не знаєш. Він тоді був зі мною у лікарні, але ти його не зустрічав.

Щойно Сє Цінчен договорив і хотів дати Хе Ю свою картку співробітника, як раптом у нього задзвонив телефон. Він подивився на екран і відклав палички.

— ... Про вовка промовка. Я відповім.

— Алло? Сє-ґе, я біля твого університету, - почувся з телефону голос Чень Маня, але Хе Ю ледь міг розібрати окремі слова. — У тебе вже закінчились заняття?

Сє Цінчен глянув на Хе Ю.

— У мене тут пацієнт. Я маю трохи поговорити з ним сьогодні ввечері. Чому ти тут?

Чень Мань кілька секунд мовчав.

— Я... Так сталось, що я проходив повз після роботи. Ти забув свій блокнот у мене в машині сьогодні вранці, тому я приніс його тобі. Якщо ти зайнятий, то я не турбуватиму.

Хе Ю трохи зацікавився цим «вовком». Кожен, хто мав міцні відносини із Сє Цінченом, викликав у нього інтерес, тож після миті роздумів він сказав:

— Все нормально. Якщо він вже тут, давай повечеряємо разом з ним. Я все одно не можу це їсти, а ти казав, що він це любить?

— Ти не проти?

— Ні.

Тож Сє Цінчен запросив Чень Маня приєднатись до них.

Хе Ю повернувся до віконця і замовив легку рисову кашу з сезонними морепродуктами і ще кілька банок пива.

Щойно він зробив замовлення, як до їдальні увійшов Чень Мань, тримаючи в руках паперовий пакет із записником Сє Цінчена.

З трьома банками пива в одній руці, а іншу засунувши в кишеню, Хе Ю недбало рушив назад до столу, погляд вперед, на плечі сумка.

Вони зустрілися перед столиком Сє Цінчена і подивилися один на одного.

Обоє молодих людей привертали увагу, Чень Мань енергійний і сонячний, Хе Ю дуже красивий і елегантний. Кожен би зупинився на хвильку, побачивши їх.

Коли їх очі зустрілися, вони на мить завмерли.

Хе Ю подумав, що Чень Мань виглядав знайомо, і це відчуття було взаємним.

Але жоден з них не міг пригадати, де вони бачились раніше.

Чень Мань був дуже привітною людиною, тож відкинув дивне відчуття і посміхнувся Хе Ю. Тим часом Хе Ю натягнув свою звичну маску, яку являв на публіці, і адресував Чень Маню чемну усмішку. Якщо використати недоречну аналогію, змінити Хе Ю стать і помістити в стародавній сетинг, юний пан Хе Ю був схожий з на юну панну з якогось багатого маєтку, яка не втрачає так легко відчуття етикету перед інтригуючим її незнайомцем.

— Вітаю, - сказав Чень Мань.

— Вітаю, офіцере, - відповів Хе Ю.

Чень Мань був здивований.

— Ти мене знаєш?

— Професор Сє згадував про тебе, - сказав Хе Ю. А ще я бачив Сє Цінчена в лікарні у твоїй формі.

Сє Цінчен дивився, як ці двоє стояли, ніби у сцені з гаремної дорами, де благородна дружина зустрілась із якоюсь наложницею низького рангу, і трохи нахмурився:

— Чого ви двоє стоїте? Сідайте.

Як поліцейський, «наложниця» Чень мав скромну натуру слуги народу. Він усміхнувся і сказав:

— Товаришу, сідай.

Щодо «благородної дружини» Хе, то він з дитинства відвідував з батьками ділові зустрічі, тож, слідуючи ввічливості вищих кіл, він посміхнувся у відповідь:

— Після вас, пане.

Звернення «пане» трохи збило з пантелику поліцейського, він почухав голову і стримано присів.

Представник буржуа також був здивований раптовому зверненню «товариш», але сприйняв це спокійно і з незмінною усмішкою присів на своє місце.

Жоден з них не потурбувався представитись як слід.

Соціальні взаємодії в нинішні часи саме такі: люди часто не представляються своїми повними іменами, коли зустрічають друзів своїх друзів – в цьому нема потреби. Це свого роду загальноприйнятий бар’єр, бо обидві сторони розуміють, що вони просто розділять трапезу і не матимуть якихось подальших, ближчих взаємодій.

Але це ніяк не заважало дружній бесіді двох молодих людей. Зрештою, вони були близькі за віком і мали багато спільних інтересів, плюс бажання Хе Ю виявити диваків серед знайомих Сє Цінчена допомагало розмові продовжуватись і перетікати від ігор до зірок спорту, від зірок спорту до чемпіонів, і все це без представлення власних імен.

Під кінець розмови обидва цих хвацьких молодиків, Чень Мань і Хе Ю, весело посміхалися, комуніст і капіталіст мали дуже дружню і приязну розмову - майже так, ніби Комуністична і Націоналістична партії Китаю погодились виступити єдиним фронтом.

Різниця поколінь між Сє-даґе і цими двома, здавалося, була така ж широка, як Велика рифтова долина у Східній Африці; він спостерігав зі сторони, не спроможний вставити в розмову жодного слова.

— ... Ха-ха-ха-ха, скажи? Цей удар був неймовірним.

— Вирубив наглухо — це справді рідкість.

— Ти дивився гру проти Англії?

— Того дня я був на чергуванні, але дивився повтор...

Чоловіку середніх років уже набридла розмова цих молодиків.

— Ви збираєтесь їсти?

Чень Мань миттєво відреагував і зрозумів, що забагато розмовляв зі своїм ровесником, тому швиденько простягнув Сє Цінченові банку пива:

— Випий, ґе.

Хе Ю, не змигнувши оком, опустив голову і притиснув до скроні зігнутий палець, приховуючи посмішку.

Звичайно, він зробив це навмисно.

Чень Мань супроводжував Сє Цінчена до лікарні, тож між ними мали бути досить хороші відносини, це і викликало у Хе Ю певний інтерес до особистості цього поліцейського – він хотів дізнатися, що за людина може терпіти таку патерналістську особу, як Сє Цінчен.

Тепер він побачив, що Чень Мань був просто дурником з дуже сонячною натурою.

Сварливий докір Сє Цінчена змусив Чень Маня переживати, що він нехтує старшою людиною, тож він не наважувався продовжити балакати з Хе Ю, а натомість став розмовляти із Сє Цінченом.

Коли вони майже закінчили з вечерею, Хе Ю знайшов, що більше нема про що говорити, тому з усмішкою сказав:

— Професоре Сє, давайте обговоримо справу. Як закінчимо, я піду.

Сє Цінчен також не збирався його затримувати, і дав Хе Ю список імен.

— Це студенти, які часто пропускають заняття. Даю тобі тиждень, поспілкуйся з кожним із них, а я подивлюся, чи зміниться після цього їхня поведінка.

Хе Ю взяв листок і проглянув.

— Чому усі тут дівчата?

— Список хлопців у мене.

Хе Ю уважно продивився список.

— В моєму списку така ж кількість студентів, як і в твоєму, і я також говоритиму з ними протягом цього тижня, а наступного тижня на лекції перевірю присутність, і якщо тобі вдасться переконати менше студентів, ніж мені, ти програєш. А якщо програєш, то повинен будеш виконати для мене важку роботу.

— Хіба мені не буде дуже складно досягти успіху? – спитав Хе Ю. - Ви викладач, можете пригрозити їм завалити їх, і вони прийдуть.

— Як можна щось легке назвати заняттями? Ти міг би так само попросити мене годувати тебе молоком з ложечки.

Хе Ю не хотів більше марнувати час, сперечаючись із ним. Зразкові учні не бояться викликів, тому він недбало поклав у сумку листок зі списком.

— Тоді я піду. За тиждень побачиш результат.

Він ввічливо кивнув Чень Маню та сказав:

— Не поспішай з вечерею, офіцере. Можливо, ще колись зустрінемось.

Після того, як Хе Ю пішов, Чень Мань запитав Сє Цінчена:

— Ґе, він пацієнт? Він виглядає досить бадьорим.

— Його проблема незначна. Йому відмовила дівчина. Його батько переживає за нього і хоче, щоб я дав йому певні вказівки.

Чень Мань був шокований:

— Га? Цьому хлопцю відмовили? З його симпатичним обличчям? У цієї дівчини дуже високі стандарти...

— Яка користь з симпатичного обличчя? – при згадці про проблеми в стосунках Сє Цінчен подумав про Ханши, подумавши про Ханши, він згадав безладний поцілунок Хе Ю, і’ при згадці про поцілунок йому стало не по собі. З холодним виразом обличчя він сказав Чень Маню: - Тільки глянь на нього – хіба він виглядає як людина, яка може заробляти гроші і підтримувати свою сім’ю?

Чень Мань чомусь на мить завмер, а потім розплився в усмішці.

— Ґе, а я можу заробляти гроші і підтримувати сім’ю.

Сє Цінчен не звернув на його слова особливої уваги, сприйнявши це як дивний змагальний імпульс між двома молодими людьми.

— Прекрасно, тоді іди і знайди собі пару, поки ще молодий.

Чень Мань:

— ...

— Їж свою страву, - спокійно сказав Сє Цінчен.

— Добре...