А я спіймав на гарячому її

Тимчасом спортзал університету Худжов був сповнений шуму і метушні, бо студенти встановили там кілька рядів тимчасових кіосків.

Зазвичай це було одне з найменш відвідуваних місць під час цього заходу, але надворі йшов дощ, тож продовжувати на свіжому повітрі було неможливо і велика кількість студентів зібралася тут.

— О, гляньте, тут є скринька для любовних листів.

— Так ось де вона! Я довго шукала її і нарешті знайшла.

Навколо поштової скриньки у формі капсули з усмішками зібралася група студенток, які, штовхаючись, намагались написати імена одержувачів своїх любовних листів та кинути їх до скриньки.

Ця поштова скринька була створена спеціально для сором’язливих та соціально тривожних людей, щоб ті могли уникнути незручностей при передачі цих листів особисто в руки.

Сє Сюе сиділа в кутку і попивала тепле молоко, поки дописувала листа і вкладала його в білий конверт. Вона уважно оглянула конверт, перш ніж підписати, акуратно, буква за буквою, виводячи ім’я хлопця, в якого була таємно закохана.

Коли вона встала і рушила до капсульної скриньки, на її обличчі розцвіла задоволена усмішка. Однак, коли вона хотіла вже опустити туди свого листа із зізнанням, на конверт раптом впала крапля крові.

Сє Сюе завмерла.

— Ой, сяо-дзєдзє, у тебе з носа пішла кров... - Дівчина поруч негайно вийняла з сумки пачку серветок і простягнула їх Сє Сюе. - Ось, витри поки не накрапало ще.

Сє Сюе поспішно закинула назад голову й прикрила ніс серветкою.

— Д-дякую.

Чому їй так не щастить, що навіть кров з носа раптом пішла?

З нею вже давно такого не траплялось, якщо подумати, то востаннє таке було ще в дитинстві.

— Ваш лист... Може взяти інший конверт?...

— А, нічого, нічого! Я написала його просто так, для розваги! Це не важливо! Не важливо! – побоюючись, що хтось може побачити ім’я на конверті та посміятися з неї, Сє Сюе швидко протиснулась крізь натовп, сунула закривавлений конверт у скриньку, а тоді, не озираючись втекла, все ще закриваючи носа.

Тільки тоді студентки біля поштової скриньки збагнули:

— Га? Здається, це була Сє-лаоши...

Відбігши на певну відстань, Сє Сюе подумала, що варто подзвонити братові і спитати, що означає раптова кровотеча носом.

Однак, коли вона набрала його номер, то почула лиш:

— Вітаю, телефон абонента вимкнений, зателефонуйте, будь ласка, пізніше.

Сє Сюе:

— ...

О... Можливо, її брат уже повернувся додому і ліг спати?

 

Сє Сюе й уявити не могла, що її старший брат геть не спав, бо через те, що зайняв її місце в якості дев’ятихвостої лисиці, Хе Ю на добрих кілька годин затримав його на острові.

І що попри ретельне планування, Хе Ю, зрештою, був спійманий її братом на гарячому.

Зараз ці двоє стояли біля води, руки в кишенях, і дивились один на одного крижаними поглядами.

Сє Цінчен терпляче чекав на пояснення Хе Ю.

— Відображення місяця у воді прекрасне, - неквапливо промовив Хе Ю, нарешті порушивши мовчанку. - Сьогодні місяць дуже красивий*. Розумієш, що я маю на увазі?

— Говори по-людськи.

 

*Ця фраза зазвичай використовується як завуальоване зізнання в коханні

 

— Я теж думаю, що ти дуже гарний, і хочу з тобою зустрічатись.

— Май хоч трохи сорому, - Сє Цінчен струсив попіл із сигарети. - Я не жартую.

Усмішка Хе Ю повільно зникла, він нарешті відкинув маску легковажності, розуміючи, що Сє Цінчен і так бачить крізь неї, і його обличчя спохмурніло:

— Ти вже все чув, що іще мені пояснювати?

Він знову зустрів холодний колючий погляд Сє Цінчена, якусь мить мовчав, а тоді зітхнув і коротко все пояснив:

— Добре. Є людина, яка мені подобається, і я збирався їй сьогодні зізнатися, але вона не прийшла. Тепер до тебе дійшло?

У Сє Цінчена було смутне відчуття, що щось не так, але поки він не вловив, що саме.

Його увагу більше привернув сам факт, що існувала дівчина, яка подобалася Хе Ю.

— Хтось з твого університету?

— Так.

— Хто?

Хе Ю усміхнувся.

— Це тебе не обходить.

Сє Цінчен випрямив свої ноги і повільно підійшов до Хе Ю. Хоч він був нижчий за хлопця, та стояв на узвишші, що дозволяло йому дивитись на Хе Ю вниз. У місячному світлі його персикові очі виглядали ніби вкриті інієм.

— Хе Ю, ти в курсі, яка у тебе хвороба?

Хе Ю легко промовив:

— Психічна Ебола.

— Тоді що ти робиш, намагаючись зустрічатись з кимось до того, як повністю видужати і тримати прояви хвороби під контролем?

Хе Ю не відповів.

Здавалося, ніби він давно очікував від Сє Цінчена саме такої реакції.

Після хвилини тиші Хе Ю знову поглянув на нього і тихо сказав:

— Хіба не ти колись казав, що я маю формувати зв’язки з людьми і будувати міст до суспільства? Заохочував мене взаємодіяти з іншими, заводити друзів і приятелів, шукати любові. І хіба не ти говорив, що я навіть не маю стосунків і назавжди залишуся малим нахабою?

— Я сказав це, бо був злий, - погляд Сє Цінчена був гострий, як ніж. - Ти досить розумний, і маєш відчувати різницю між правдою і провокацією.

— Я вдячний, що ти такої високої думки про мене, - сказав Хе Ю. – Та мені лише дев’ятнадцять, і я не такий проникливий, як ти думаєш.

Обличчя Сє Цінчена стало ще більш серйозним.

— Тобі варто бути обережнішим, Хе Ю. Ти знаєш, скільки людей впадають в депресію через розрив стосунків? Навіть звичайні люди можуть втратити розум через кохання, жахливо страждати і опинитись на межі між життям і смертю. Тобі потрібен стабільний і спокійний розум. Коли всі твої аналізи будуть в нормі, то можеш зустрічатись з ким хочеш, мені не буде до того діла, я навіть не питатиму.

Хе Ю раптом згадалися ямочки на обличчі Сє Сюе, коли вона усміхається.

Це було досить цікаво: Сє Цінчен навіть не здогадувався, що людиною, яка подобалася Хе Ю, була Сє Сюе. Він не здогадувався, а вже реагував ось так. А якби знав, що дівчиною, яку Хе Ю хотів сьогодні затримати на цьому острові, була його дорогоцінна молодша сестра, то, мабуть, уже відвісив би йому ляпаса.

— Чи вдалося тобі за ці роки повністю опанувати свої емоції? – спитав Сє Цінчен. - Якщо ні, то яке право ти маєш зближатись із кимось з романтичними намірами?

Темні очі Хе Ю зустріли погляд Сє Цінчена.

— Сам по собі факт, що я прийняв таке рішення, говорить про те, що я вірю, що можу контролювати себе.

— Ти справді надто зарозумілий.

— Зарозумілий? – пирхнувши, повторив Хе Ю. Потім м’яко запитав: - Лікарю Сє, за ці дев’ятнадцять років я хоч раз когось скривдив?

— ...

— ... Мені просто дехто подобається, і все, - Хе Ю зробив павзу. – Але я не маю такого права, так?

— Ти навіть гадки не маєш, як ця хвороба може проявитись у майбутньому, - застеріг Сє Цінчен. – Не кажучи вже про те, що ти пацієнт з контролем кров’ю, ти...

— Професоре Сє, - спокійно перебив Сє Цінчена Хе Ю. - Ви більше не мій особистий лікар. Я розумію, що ви в середньому віці і самотній, і це спричиняє вам безсонні ночі, тож це абсолютно нормально, що вам хочеться пхати свого носа у справи молодих людей, але, відверто кажучи, я думаю, що ці мої справи мало вас обходять.

Від того, яким тоном це було сказано, Сє Цінчен спалахнув.

— Думаєш, я хочу пхати свого носа в твої справи? Я роблю це лише з поваги до твого батька. До того ж, я лікував твою хворобу протягом семи років. Це нормально, непокоїтись про собаку, за якою доглядав протягом семи років, що вже казати про людину.

Хе Ю, опустивши голову, ухмильнувся й пробігся кінчиком язика по зубах:

— О, як шкода, що я не ваш собака.

— ...

— Вже пізня ніч, я не хочу залишатися тут і годувати комарів. Ви сідаєте в човен чи ні? - Хе Ю розпустив залізний ланцюг, що утримував човен на місці, і з ноткою сарказму сказав Сє Цінчену: - Після такого довгого сидіння у вас, мабуть, болить спина. Можливо, вам потрібна моя поміч?

Зрештою, ці двоє знову розійшлися на поганій ноті.

Повернувшись до своєї кімнати і прийнявши душ, Сє Цінчен задумався про їх розмову. Хоч година була вже пізня, він все ж подзвонив Хе Дзівею.

— О, лікарю Сє! Давненько не чулися, - Хе Дзівей говорив до Сє Цінчена на диво ввічливо. – Який збіг, я саме думав тобі подзвонити.

— Пан Хе також хотів про щось поговорити? - Сє Цінчен був трохи здивований.

— Так, я хотів запитати тебе про інцидент в психіатричній лікарні Чен Кан.

— ...

В такому випадку все зрозуміло.

Хе Дзівей важко зітхнув:

— За останні кілька днів я приблизно обмалював для себе ситуацію. Цей хлопець, Хе Ю, дуже непокоїть мене. Я чув, що ти був з ним впродовж всього інциденту.

— Так.

— Поліцейські з відділку сказали мені, що ти тоді цілий день дбав про нього. Я справді маю тобі подякувати.

Схоже, що Хе Ю не розповів Хе Дзівею всієї історії.

Сє Цінчен не любив, коли йому дякують ні за що, тож коротко виклав Хе Дзівею те, що сталося у психіатричній лікарні Чен Кан, звичайно, уникаючи будь-яких згадок про контроль кров’ю. Вислухавши його розповідь, Хе Дзівей якийсь час мовчав.

— То он як воно було. Цей малий негідник... Ох...

Подумавши трохи, Сє Цінчен сказав:

— Директоре Хе, ви дуже добре ставилися до мене в минулому, тож, хоч я більше не працюю на родину Хе, все одно звертаю увагу на його стан, коли ми зустрічаємось. Тому, якщо не заперечуєте, я б хотів спитати про стан Хе Ю впродовж цих кількох років.

— Дякуючи тобі, йому було набагато краще. Пам’ятаєш, ти казав, що, досягнувши тієї стадії, йому слід стати незалежним? Я дуже хвилювався спочатку, але не очікував, що він уже мав такий рівень самоконтролю. Він періодично робить уколи і приймає ліки, коли недобре почувається, але ніяких додаткових проблем у нього не було.

— Тоді, чи можна сказати, що він залежить від ліків?

— Це… — Хе Дзівей трохи завагався, а потім вимушено засміявся. – Ти ж добре знаєш, ми з його матір’ю дуже зайняті на роботі, і, якщо чесно, не можемо слідкувати за тим, як багато ліків він приймає... Зі слів економки все не так погано, ліками не захоплюється. А що? Він якось дивно поводився?

— Ні, - Сє Цінчен завагався. Попри свої побоювання, він не збирався викладати Хе Дзівею наміри Хе Ю з кимось зустрічатися. – Нічого, справді. Я просто запитую.

— Якщо захочеш, - сказав Хе Дзівей, - ти можеш у будь-який момент повернутися. Такий лікар, як ти, найбільше підходить для Хе Ю. Іншого такого немає.

— Ви мені лестите, директоре Хе, справді, - сказав Сє Цінчен. - Я давно залишив систему охорони здоров’я, навіть строк моєї ліцензії на медичну практику вже вичерпався.

— Ну, ти був іще студентом, коли прийшов до нас... А, забудь.... Якщо не хочеш, я не буду наполягати. Але, лікарю Сє, оскільки ви з Хе Ю живете зараз досить близько один від одного, не міг би ти час від часу трохи приглядати за ним? Він може здаватись дорослим, але насправді він ще дуже юний. Він часто діє на емоціях і робить щось імпульсивне. Ми з його матір’ю не можемо наглядати за ним, тому часом дуже хвилюємось за нього, - Хе Дзівей зупинився, а потім додав: - Але, прошу, якщо не маєш часу, не треба себе змушувати..

— Ні, все добре. Зрештою, він досить довго був моїм пацієнтом, - сказав Сє Цінчен. – А ще він син директора Хе. Це те, що я маю зробити.

Вони двоє обмінялися ще парою люб’язностей і завершили розмову.

Сє Цінчен відкинувся на спинку крісла й підняв руки, щоб помасажувати скроні. Хе Ю був для нього особливим пацієнтом, заплутаним у дуже складне сплетіння особистих відносин.

Але після всього сказаного і зробленого Хе Ю виріс і став незалежним - він навіть міг більше не слухати того, що казав йому Хе Дзівей, і деякі речі однозначно були поза контролем останнього.

Сє Цінчен міг поки що просто спостерігати.

Відчуваючи головний біль, Сє Цінчен висушив волосся і перевдягнувся. Навіть якщо Хе Ю справді не був готовий до того, щоб з кимось зустрічатись, не було ніяких гарантій, що нещасна дівчина погодиться, коли він їй це запропонує.

Поживемо - побачимо.

З такою думкою Сє Цінчен взяв гостьову книгу, яку забрав із собою з Таємної Утопії, штовхнув двері і спустився вниз. Там він викликав таксі та поїхав до місцевого поліцейського відділку.

 

По завершенні університетського заходу горстка студентів, відповідальних за прибирання, пересували атрибутику, одним з предметів якої була масивна скринька для любовних листів.

— Скринька любовних листів цьогоріч досить важка...

— Скільки ж там листів зізнань?

— Невже всі такі сором’язливі, що не хочуть розповісти про свої почуття людині в очі? Ой...

— Гей! Не ступай мені на ногу... Айо!

Заплутавшись в ногах, двоє студенток, що несли скриньку, спіткнулися і впали на підлогу разом зі своєю ношею. Дешевий пластик від зіткнення тріснув, і листи зсередини розсипалися по доріжці і з подувом нічного вітру розлетілися навсібіч, наче в них виросли ноги.

Студентки сполошилися:

— О ні!

Ці листи із зізнаннями юних хлопців і дівчат ще навіть не було передано в руки отримувачів, як можна їх втратити? Дівчата піднялися, поспіхом обтрусились і побігли збирати конверти, що розліталися.

Але листів, що їх розпорошив вітер, було надто багато, щоб вони вдвох змогли зібрати усі, тому їм довелося кричати на весь голос, щоб прикликати на допомогу студентів, що проходили повз, і ті теж взялись з ентузіазмом ганятись за листами та збирати їх цілими оберемками.

Так сталося, що Хе Ю також проходив повз, коли розігралася ця сцена.

Як і можна було очікувати від такого теплого, доброго і чемного багатого хлопця, такого взірця для наслідування, як він, Хе Ю, не вагаючись, взявся допомагати старшокурсницям збирати ці любовні листи-втікачі.

— Дякую, дуже дякую!

Сюедзє була надто заклопотана і навіть не підняла очі, неодноразово вклоняючись.

Дівчина, що стояла поруч, ущипнула її і прошепотіла:

— Це Хе Ю!

— О! – пискнула сюедзє і підняла очі. При виді Хе Ю, її серце раптом застукотіло із шаленою швидкістю, і вона, заїкаючись, випалила: — При, привіт, сюеді...

Хе Ю усміхнувся, передав їй листи, що тримав, і продовжив допомагати збирати решту.

Один з листів застряг у кущі за баскетбольним майданчиком. Хе Ю підійшов, підняв цей білий конверт, змахнув з нього пил і завмер...

На конверті була кров.

А під плямами крові виднівся надзвичайно красиво виведений підпис.

«Для Вей Донхена».

Вей Донхен — старшокурсник зі спеціальності «Драматургія», трава свого потоку і давній знайомий Хе Ю.

Серед заможних соціальних кіл у Худжов їх імена, Хе Ю і Вей Донхена, звучали найчастіше, коли мова заходила за юних паничів різних впливових родин. Причиною цьому було те, що у них було багато схожого, навіть народилися вони в один день, хоч і в різні роки. Однак результати їх виховання були геть різні — юний пан Хе був відомий в цих колах як розумний і вихований, тоді як юний пан Вей був відомий своєю аморальною поведінкою і дебошами.

Сім’я Вей була аристократичною сім’єю військових, однак, можливо, одну з могил їх предків перетворили на дискотеку чи щось на кшталт, і люди десакралізували їх клан, вистрибуючи на тій могилі кожнісінької ночі, і саме тому така шанована сім’я виродила на світ такого дегенерата як Вей Донхен.

З самого дитинства Вей Донхен цілими днями ганяв вулицями, пропускав уроки, влаштовував перегони з відбитими хуліганами, спричиняючи сім’ї Вей незліченні проблеми. Якби не вплив, який мала їх родина, їх би давно змішали з лайном. Інші батьки з їх соціального кола неодноразово розлючено кричали своїм дітям:

— Поглянь на Хе Ю! А потім на себе! Що в тобі є хорошого?!

На що так само часто їх заплакані діти відповідали:

— Погляньте на Вей Донхена! А потім на мене! Ну і що зі мною не так?

Увесь університет Худжов знав, що Вей Донхен вкрай дикий. Коли університет влаштовував студентам його спеціальності прослуховування, Вей Донхен не відвідав жодного. Причина, з якої він вступив на драматургію полягала в тому, що в школі мистецтв університету Худжов для цієї спеціальності були найнижчі прохідні бали. Словом, це було лише для галочки, щоб отримати диплом.

«Яка притрушена дівчина буде писати йому любовного листа?» - з недовірою подумав Хе Ю.

Він хотів був уже повернути конверт, але завмер через раптове відчуття, ніби щось не так.

Він ще раз поглянув на конверт...

«Для Вей Донхена»... «Для Вей Донхена»...

І тоді він завмер.

Почерк.

Він ніколи не сплутає його з іншим.

Він ніби отримав невидимий, приголомшливий удар.

Це був почерк Сє Сюе!

— Айо, що відбувається? Листи розсипались? - група хлопців щойно закінчила грати в баскетбол і вийшла з майданчика, витираючи піт. Один з них побачив листа в руках Хе Ю.

На обличчі юнака одразу з’явилася усмішка і він обернувся до інших:

— У юного пана Вея цього року знову великий урожай!

З баскетбольного майданчику вийшов ще один хлопець. Він був приблизно такого ж зросту, як Хе Ю, з благородним обличчям, але його волосся було висвітлене і пофарбоване у яскравий сріблястий, у вухах було п’ять сережок і всім своїм виглядом він випромінював відверту дегенерацію.

Це був Вей Донхен власною персоною.

Погляди Вей Донхена і Хе Ю зустрілись.

Вей Донхен кивнув першим:

— Юний пане Хе.

Хе Ю також кивнув у відповідь, але слова «Для Вей Донхена» досі тремтіли у нього перед очима, такі знайомі кожна лінія і кожен штрих.

Зазвичай Вей Донхен не цікавився тими дурними любовними листами, але оскільки цей був в руках Хе Ю, йому захотілось кинути на нього ще один погляд і тоді він помітив на конверті сліди крові.

Вей Донхен нахмурив брови:

— Лист із погрозами?

Хе Ю виглядав абсолютно безтурботним, навіть губи рухались дуже легко:

— Схоже на те. Може, мені викинути його для тебе?

— Мене не цікавлять любовні листи, вони всі відправляються у смітник – впевнений, юний пан Хе розуміє. Однак це перший раз, коли я отримав листа з погрозами! Я маю повернутися і уважно прочитати його, - Вей Донхен посміхнувся Хе Ю і взяв листа з його рук. – Дякую.

За звичкою Хе Ю легко відгукгувся:

— Нема за що.

Вей Донхен пішов, а Хе Ю знадобився ще якийсь час, щоб повільно оговтатись.

Він все ще не міг повірити, що те, що він побачив, справді було листом із зізнанням Сє Сюе Вей Донхену. Боковим зором він помітив двох дівчат, відповідальних за скриньку-капсулу, які схвильовано дивилися на них із Вей Донхеном, і пішов назад до них.

— Перепрошую, щодо цього листа з плямами крові...

— О, це від дівчини, що приносить удачу – Сє-лаоши.

— Так, це була вона. Можливо, це через сухе осіннє повітря - у неї пішла кров з носа, коли вона писала, і я дала їй серветку.

— ... Добре, - сказав Хе Ю і за якусь мить тихо додав: - Дякую.

Тієї ночі Хе Ю повернувся до своєї спальні, умився, ліг на ліжко і провів безсонну ніч, думаючи про Сє Сюе та Вей Донхена.

Сє Сюе давно була знайома з Вей Донхеном.

Коли вони були малими, юний пан сім’ї Вей приходив до нього грати і Сє Сюе також була там та завжди об’єднувалася з Хе Ю дружити проти Вей Донхена. У той час він думав, що Сє Сюе не подобається цей хлопчик, який вважав себе вищим за небо.

Але тоді ніхто з них не задавався питанням: навіщо людина буде заморочуватись і чіплятися до когось, якщо їй до нього байдуже?

Сє Сюе та Вей Донхен навчалися в одній старшій школі.

Коли Сюе Сє була там у другому класі, Вей Донхен був у першому.

Коли Сє Сюе перейшла до третього, Вей Донхен залишився в першому.

Пізніше Сюе Сє закінчила старшу школу, а Вей Донхен все ще залишався там в першому класі.

Цей джокер став легендою через те, що його двічі залишали на другий рік, і навіть залишив це як вражаючий подвиг, бо займав позицію трави першого класу три роки підряд.

Він був порушником правил зі стажем. Колись Сє Сюе чергувала біля воріт школи, і Вей Донхен з байдужим виразом обличчя пройшов повз неї, щоб поїсти барбекю за межами школи. Вона сердито застерегла його не йти, але він її абсолютно проігнорував, а кліка хуліганів, які слідували за ним, почали сміятися з неї.

— Вей-ґе, це наша маленька невістка? Вона дійсно тримає тебе на короткому повідку, сказала, що стягне з тебе бали, якщо ти посмієш вийти! Так страшно, ха-ха-ха.

— Невістко, ти не тільки мала, а ще й пласка, мов дошка.

— Вей-ґе! Ця маленька дівчинка справді записує в свій блокнот, що ти порушуєш правила! Чому б тобі її не задобрити?

Хулігани стали свистіти й улюлюкати. Сє Сюе з червоною пов’язкою чергової на руці була настільки розлючена, що їй на очі навернулися сльози. Вона різко обернулася в сторону чванливої постаті Вей Донхена, що йшов з закинутим на одне плече рюкзаком, стала навшпиньки й заволала йому в спину:

— Вей Донхен! Ти – сміття! Ти найбільш дратуюча людина у всесвіті!
Але попри це, чому, отримавши освіту, вона прийшла викладати в Школу Мистецтв Університету Худжов?

Вона була однією з найкращих на курсі, мала відмінні оцінки, тож могла б спробувати отримати роботу в Академії Драми Яньджов, де була вища зарплата та більш престижна програма. Але в той час вона сказала Хе Ю у WeChat, що їй бракує впевненості в собі, тому вона вирішила прийняти пропозицію університету Худжов, де було трохи легше.

Хе Ю тоді нічого не запідозрив.

Та Сє Сюе завжди була дуже сміливою людиною. За винятком Сє Цінчена, він ніколи не бачив нікого хоробрішого за неї - як такій людині могло бракувати впевненості навіть просто подати заявку на роботу?

Лише тепер він нарешті зрозумів, що тим, за чим гналась Сє Сюе, був Вей Донхен, який уже вступив до університету Худжов.

А Хе Ю, абсолютно не помітивши цього, відмовився від пропозицій топових закордонних університетів і побіг за нею.

...Як смішно.

Хе Ю всю ніч тихо і заціпеніло пролежав у своєму ліжку, розмірковуючи над ситуацією, поки небо не стало світлішати з прийдешнім світанком.

— Хе Ю, у нас зранку заняття, ти вже встаєш? Ходімо поснідаємо, — підганяв його з-за завіси сусід по кімнаті.

Хе Ю погодився і підвівся.

Але щойно він сів, його груди раптово пронизав гострий біль, який миттю поширився на решту тіла.

— ...

Він підпер своє трохи прохолодне чоло рукою і взяв пігулку з тумбочки біля ліжка.

— Щось я не дуже добре почуваюсь, - тихо сказав він. - Ви, хлопці, йдіть.

Хе Ю почувався погано, але і Сє Цінчену цієї ночі було не набагато краще.

На момент, коли він прибув до відділку поліції, йому вже було трохи зле.

Сє Цінчен не знав, чи це він застудився на острові, чи щось інше, але відчував легке запаморочення, яке супроводжувалося незначним дзвоном у вухах.

Він передав книгу з підозрілим повідомленням черговому поліцейському, розповів обставини того, як воно було виявлене і розвернувся, щоб піти.

Але, зробивши лиш кілька кроків, відчув раптову слабкість у ногах.

— Сє-ґе?

Сє Цінчен з трудом обернувся й побачив Чень Маня, який допомагав колезі нести матеріали.

— Сє-ґе! - Чень Мань швидко підбіг, тоді як Сє Цінчен відчув сильний приступ запаморочення і тільки коли Чень Мань обхопив його за талію, зміг стояти рівно.

Чень Мань стурбовано оглянув його:

— Що з тобою?

— Не знаю, у мене раптом трохи запаморочилось в голові...

— Твоє обличчя жахливо червоне. Дай поглянути... Айя, чого ти такий гарячий? – Чень Мань підтримав його і обернувся гукнути колезі: - Е-е, Сяо-Джов, підміни мене трохи, добре? Я відведу його до лазарету.