Ми нарешті перестали сваритись

Щойно хлопець відправив повідомлення, як позаду раптом почувся голос.

— Гей, студентику.

Занурений у свої брудні думки, недолугий член клубу туризму легко сполошився і мало не впав у воду.

Новоприбулий був дуже спритним і миттю стабілізував човен, а тоді усміхнувся і сказав:

— Я налякав тебе, студентику?

— А, ні, зовсім ні.

Хлопець підвів очі і побачив перед собою чоловіка років тридцяти-сорока з нерівномірною рослинністю на обличчі, до смішного неохайного у своїй безрукавці і шльопанцях, але в його очах був яскравий блиск – хтозна, що в нього тут були за справи.

Шльопки з усмішкою запитав його:

— Цей твій човен, ти ним користуєшся?

— А, човен? – хлопець мить подумав і випалив: - Човен зламаний.

— Зламаний?

— Так, дно протікає, він не придатний для використання, може тільки бути пришвартованим на мілководді.

Шльопки задумливо пробурмотів:

— Що за збіг? Канатний міст до цього острова теж виглядає пошкодженим.

— Так, - впевнено сказав член клубу туризму. - Я пере... – він кашлянув. - Здається, хтось перерізав його. Ти хто?

Шльопки посміхнувся, показавши зуби:

— Я робітник університету з обслуговування електрики. Якщо по правді, я отримав доручення прийти на острів дещо перевірити. Бач, навіть ящик з інструментами взяв.

Хлопець відчув провину, почувши, що чоловік був робітником університету. Він легенько прокашлявся і роззирнувся, перш ніж присунутись ближче і сказати:

— Даґе, я буду чесним з тобою. Сьогодні на острові один багатий студент зізнається в коханні. Він заплатив, щоб все те місце було в його розпорядженні. Подумай, чи не буде наша поява на горизонті дещо недоречною?

Шльопки миттю все збагнув, його очі засвітилися і він замріяно проговорив:

— О, зарезервувати острів, щоб зізнатись в коханні? Так романтично. Ви, молоді, справді вмієте розважатись.

— Це не те, — хлопець плеснув себе рукою по стегну, а іншу підняв і показав жест, що означає гроші – потер вказівний та середній пальці об великий. – Головне полягає в тому, що він багатий.

Шльопки посміхнувся. Він і справді був на диво розуміючим.

— Гаразд. Тоді цей твій човен - коли ним можна буде скористатись?

— Мабуть, після опівночі. Я взагалі переживаю, що ця парочка не зможе стриматись після зізнання хлопця. Ну, знаєте, вперше відвідають забороненого плоду і будуть не в змозі зупинитись. Тож, можливо, він стане доступний для використання навіть пізніше, - він трохи розв’язав язика, виявивши, яким приязним був цей дядечко.

Чоловіки. Коли вони збираються разом і говорять про подібні речі, в їх очах неминуче з’являється розпусний блиск.

Старшокурсник нескромно попросив чоловіка:

— Чому б тобі не прийти завтра вранці, дядьку? На той час їх там точно не буде. Один із них дуже правильний студент, прогулювати заняття він точно не буде.

Шльопки вибухнув сміхом:

— Дідько, навіть красуня не може утримати правильного студента від відвідання занять.

— Звичайно, інакше він би не називався правильним.

Дядечко ще трохи потеревенив із хлопцем і пішов зі своїми інструментами. Відійшовши до пустинної місцини, він зупинився, запалив сигарету і витягнув зі свого ящика з інструментами телефон. Це була стара модель, телефон-цеглина - такі вже майже зникли з продажу.

— Алло, капітане Джен, може відсунемо дедлайн ще на кілька годин? Сьогодні ввечері я не зможу потрапити на острів. Га, проблема? Ніяких проблем, просто двоє студентів зайняли острів для краплинки романтики. Мм, так, так, піду завтра вранці.

Він струсив попіл із сигарети і безпорадно зітхнув:

— Чесно, цей наш шпигун аж надто обережний. Навіть не відправляє текст. Кожен раз, як треба передати інформацію, вона, бляха, має бути записана у цю студентську гостьову книгу. І що це за пояснення «так це не викличе підозр»?... Ай, ну його, повертаюся до відділку. Прийти по інформацію тільки щоб мене завернув назад нахабний малий - ця робота поліцейського справді нелегка...

І Шльопки із невдоволеним бурмотінням пішов.

 

Печера острову Неверленд була не надто великою, і всередині було дуже темно. Якби не проливний дощ, Сє Цінчен би подумав, що навряд хтось захотів би прийти сюди за звичайних обставин. Але коли він, присівши навпочіпки і згорнувшись, наче кіт, увійшов до печери, то зрозумів, що помилявся.

У тьмяному світлі мобільного телефону він побачив у рукотворній печері різні предмети спорядження для активного відпочинку: вітряні ліхтарі, брезенти, маленькі складні стільці, ліхтарики Wolf-Eyes і навіть невеличку похідну кухню.

— «Таємна утопія».

— Що? - Сє Цінчен обернувся.

Хе Ю посвітив ліхтариком мобільного на стіну печери:

— Це тут написано.

Тільки тепер Сє Цінчен виявив, що вологі стіни печери були вкриті шедевронаписами, залишеними давнім минулим для наступних поколінь відважних дослідників — все це були нашкарябані записи від студентів, які випадково виявили це таємне місце.

Найбільшим з них був «Таємна утопія».

Сє Цінчена не зацікавили ці каракулі і, побіжно глянувши на них, він сів біля входу в печеру споглядати дощ.

Але Хе Ю був студентом драматургії, і завжди охоче й уважно читав усі слова, що з’являлись у нього перед очима.

— «Будда рятував людей, приводячи їх до берегів просвітлення, то чому б йому не вивести мене з моря навчання?»

«Джов-сяньшен* - любов мого життя, але як так могло статись, що коли ми зустрілися, він уже був одружений? Я прагну його, але не можу отримати, і через це я божеволію, просто невимовно божеволію, і єдине, що мені лишається – це безкінечне очікування».

 

*Ввічливе звернення до людини з поважним статусом

 

Хе Ю світив телефоном на стіну, читаючи написане вголос, і похитав головою:

— Так поетично, і так жалюгідно.

Він освітив іншу сторону.

Вона відрізнялась і повнилась дуже різноманітним контентом. Він знову став читати:

— «Нехай поглиблену математику якнайшвидше приберуть до біса з навчальної програми». 
«Незабаром випуск. Сподіваюся, що зможу стати популярним режисером. Ну ж бо». 
«Ховаючись тут від дощу, ми...» - голос Хе Ю раптом затих і він перестав читати.

У Сє Цінчена це викликало зацікавленість:

— Ми що?

— ... Нічого.

Сє Цінчен не повірив, озирнувся і миттю втратив дар мови.

«Укрившись тут від дощу, ми закохалися. Вдячні небесам за таку доленосну можливість».

Ці двоє диких коханців навіть залишили нижче свої імена, обвівши їх величезним серцем.

Таке неминуче викликало відчуття незручності, тож не дивно, що Хе Ю не став зачитувати далі. Сє Цінчен рівнодушним голосом сказав:

— Ми не бачились всього кілька років, а у тебе вже розвинулась дислексія - читаєш вголос усе, що бачиш.

— А тобі це не здається досить цікавим? Хтозна, де зараз усі ці люди – вони могли вже геть забути про те, що писали тут, - Хе Ю підняв руку й провів пальцями по написаному рябим почерком рядку. - Можливо, хтось із них уже обернувся на прах, але ці слова все ще залишаються.

Сє Цінчен холодно сказав:

— То може і ти залишиш власний напис, щоб ним захоплювались майбутні покоління?

Він просто хотів покепкувати і був трохи здивований, коли Хе Ю справді підняв з землі тонкий осколок каменю, знайшов порожнє місце на стіні й задумливо проговорив:

— Маєш рацію. Як думаєш, що мені написати?

Хе Ю навіть глянув на Сє Цінчена, і в його очах був натяк на неприкриту неприязнь. Так... Укрившись тут від дощу, ми закохалися – дякуємо небесам за таку доленосну можливість... Скільки класичних любовних історій починалося саме так? Біла Змія, усміхаючись, попросила Сю Ханьліня в човні позичити парасольку*, тоді як Беніньї в дощ простелив для Ніколетти** червону доріжку, щоб вона могла спуститись сходами.

 

*Класична китайська любовна історія «Легенда про Білу Змію». Там був учений Сю Сянь, «Ханьлінь» може бути відсилкою до Академії Ханьлінь або його неправильно написаним ввічливим ім’ям, Ханьвень

**Роберто Беніньї та Ніколетта Браскі – сімейна пара італійських акторів

 

Якби тут була Сє Сюе, можливо, цей вечір був би для нього набагато приємнішим, і, можливо, вони могли б наслідувати приклад своїх попередників і висікти слова «ми теж» під написом цих старших, яких пов’язав дощ.

Але, на жаль, людиною, що зараз перебувала з ним на острові, був Сє Цінчен.

Для двох гетеросексуальних чоловіків бути замкненими разом було надзвичайно нудно, особливо коли вони не в найкращих стосунках один з одним.

Сє Цінчен відчув його дратівливий погляд і відповів на нього ще більш колючим.

— Чого дивишся на мене?

— Перепрошую, та мені більше нема на кого дивитися, - Хе Ю кілька разів підкинув в повітря камінь, а тоді навмання надряпав кілька слів: «Най мої мрії здійсняться».

Поки він писав, шурхотливо осипалась кам’яна пудра.

Закінчивши, Хе Ю відкинув камінь і обернувся:

— Лікарю, чому б вам теж не впасти в юність?

Очі Сє Цінчен трохи зблиснули, та зрештою він перевів погляд на проливний дощ надворі. В туманному теплому світлі, його силует був тонким, наче лист доброго каліграфічного паперу, який може бути розвіяним звичайним поривом вітру.

— Нема потреби. Моє бажання - фантазія.

— О? – недбало мовив Хе Ю. – Не розкажеш мені, що це за фантазія? Можу я запитати? Сподіваюсь, це не образливо.

Якийсь час єдиним звуком залишалися завивання вітру і шурхіт дощу надворі. Коли Хе Ю подумав, що чоловіку вже лінь розмовляти з ним, Сє Цінчен спокійним голосом сказав, дивлячись, як по камінню за межами печери струмили цівки дощової води:

— Я не хотів бути лікарем.

— Ну ти тепер і не лікар.

— В юності я не хотів вивчати медицину.

Цього разу Хе Ю трохи розгубився і звів свої мигдалеподібні очі на чоловіка.

— А що ти хотів вивчати?

Сє Цінчен підвівся і пройшов вглиб печери, подивився на слова «най мої мрії здійсняться», що надряпав Хе Ю, а потім сказав:

— Це було надто давно, я вже не пам’ятаю.

Це була брехня, сказана без долі щирості - він навіть не потрудився приховати в своїх очах розчарування, так що Хе Ю мало не запідозрив, що він використав це як можливість принизити його розумові здібності.

Сє Цінчен відвернувся, ніби даючи зрозуміти, що він не бажає продовжувати цю розмову, повернувся до центру печери і запитав Хе Ю:

— Є що-небудь поїсти?

Вже дійсно був час вечері, та єдиною їжею, яку Хе Ю взяв із собою на острів, був мусовий торт із манго, який він приготував для Сє Сюе.

Але тепер, здається, його справді треба було пожертвувати в якості раціону для них двох.

В будь-якому випадку Хе Ю не надто цікавив Сє Цінчен, тож якщо той не хотів говорити про свої юнацькі плани на життя, він не мав наміру про них випитувати.

Він дістав торт і простягнув шматочок Сє Цінчену. Чоловік, мабуть, був дуже голодний, бо миттю проковтнув десерт, навіть не глянувши на те, що їв.

— У тебе є серветки? - Сє Цінчен був завзятий чистолюб, тож поївши, навіть попросив у секретаря Хе серветки.

Секретар Хе озирнувся й побачив на брезентовому столі аптечку. Подумавши, що подібні комплекти можуть містити щось на зразок серветок, він підійшов і переглянув її вміст.

Світло було надто тьмяним, тож шукав він навпомацки, і, знайшовши упаковку, що за розміром скидалася на пачку серветок, кинув її Сє Цінчену.

Чоловік спіймав її і вже хотів був відкрити, як раптом збагнув, що текстура була неправильною – чому це була картонна коробка?

Він оглянув упаковку і зітхнув.

— ...

— Що?

Без жодного слова Сє Цінчен кинув коробку Durex назад Хе Ю.

— У тебе є очі?

Хе Ю подивився на коробку і після кількох секунд мовчання мовчки поклав її назад до аптечки.

Трясця, ну просто блиск.

І ці ще були текстурні, з лубрикантом для подовження задоволення.

Добре, що вони обидва були в цьому плані досить товстошкірими. Хе Ю взагалі досить легко сприймав подібні речі та й це була просто помилка, тож нічого страшного.

Щодо Сє Цінчена, то він по натурі був спокійний і зібраний та дуже рідко давав емоціям взяти над собою гору. До того ж, він уже був одружений і розлучився, тож, хоч і не дуже цікавився подібними речами, але товари для дорослих не викликали у нього бажання здіймати галас.

Сє Цінчен лиш злегка наступив брови:

— Чого нинішнього студенти такі розбещені?

— Та ось це не так і страшно, - сказав Хе Ю. - Ти ще не бачив найгіршого.

Тут він помітив книгу, що лежала поруч з аптечкою.

Гостьова книга «Утопія».

Такі книги, як правило, служили для анонімних сповідей, де наступні користувачі можуть додавати коментарі до попередніх записів. І навіть якщо автори тих записів ніколи не побачать цих коментарів, ті, що прийдуть пізніше, можуть доєднатися до дискусій і додати свої власні соковиті історії. Читати такі книги від корки до корки також було дуже цікаво, особливо враховуючи той факт, що зазвичай вони містили захоплюючі історії про любов і дружбу.

Хе Ю раптом спала на думку ідея. Він взяв книгу і звернувся до Сє Цінчена:

— Чи не хоче лікар Сє подивитися це? Ця книга має містити багато контенту, що допоможе вам краще зрозуміти сучасну молодь.

Обом було нічого робити, тому вони взялись читати.

Як і очікувалося, книга була переповнена різноманітними записами, в основному освідченнями в коханні, таємними сповідями і тому подібним.

Вони продовжували гортати сторінки, коли Хе Ю раптом видав звук здивування.

— Сє Цінчене, хтось тут згадав тебе.

 

 

Авторці є що сказати:

Маленький театр «Як змусити Сє Цінчена втратити самовладання»

Сє Сюе: Вилити воду на голову мого ґеґе і вивести з ладу фен, який я купила за 4000 юанів.

Результат: це марно, він скаже тобі кілька різких слів і не втратить самовладання.

Чень Мань: Забрати всі його сигарети і відмовитися визнавати це?

Результат: це марно, він буде байдуже шукати їх прямо у твоєму одязі.

Старшокурсник: Дати йому коробку Durex замість коробки з серветками?

Результат: хоча він трохи фригідний, та не сором’язливий. Він просто спокійно спитає тебе, чи є у тебе очі.

Хе Ю: (Читає рядки, наведені скромною авторкою)... Сє Цінчене, ти вийдеш із себе, якщо я з тобою пересплю?

Сє Цінчен: Ти не прокинувся? Як не прокинувся, то іди далі спати.