Я згадав день, коли він звільнився

Оскільки вони жили в правовому суспільстві, Хе Ю, звичайно, не міг штовхнути Сє Цінчена у підлісок і в ім’я помсти піддавати тортурам. Але, хай там що, у них не було жодної можливості покинути це місце, тож, зрештою, вони прийняли свою долю і повернулись до місця для кемпінгу, не маючи інших варіантів зайняти себе, окрім як дивитись один на одного і зав’язати пусту розмову.

Можливо, саме так сталося з Адамом і Євою – вони не обов’язково кохали одне одного, ймовірно, просто у них не було інших варіантів. Зрештою, навряд вони могли проводити весь час в розмовах зі змієм на дереві.

— Мале дияволя, - заговорив Сє Цінчен.

Крім Сє Цінчена більше ніхто ніколи не називав Хе Ю «малим дияволям».

І зазвичай, коли він так звертався до нього, це означало, що Сє Цінчен хоче поговорити.

Хе Ю обернувся:

— Мм?

— ...Твоя рука вже зажила?

— Так, - Хе Ю посміхнувся. – Лікаря Сє хвилює моя рука? Того дня у поліцейському відділку ви, здавалося, готові були полоснути мене ще раз.

— Знаєш, я дійсно не хочу чути, як хтось згадує минуле.

— Тоді ти знаєш, що я справді хотів вибачитися перед тобою того дня?

— ... – Сє Цінчен звів очі.

Хе Ю все ще посміхався, але його очі були холодними, коли він зустрівся поглядом з чоловіком.

— Так, Сє Цінчене. Мої вибачення не були нещирими, як і не були проявом мови капіталістичних відносин. Це ви, люди, змалечку наполягали, щоб я контролював свої емоції. Невже ти настільки давно пішов з цієї роботи, що вже забув те, що сам же мені і говорив?

Кілька секунд тиші, потім Сє Цінчен сказав:

— Це правда, я давно пішов з тієї роботи.

— Чотири роки тому.

— І в цей час я не мав можливості розпитати тебе як слід, - сказав Сє Цінчен. – Як ти?

— Набагато краще, - Хе Ю знову посміхнувся. - Вам не варто хвилюватися, незалежно від того, як я ставлюсь до вас як до людини, я згоден з вашою медичною філософією і завжди тримаю в голові ваші інструкції.

Сє Цінчен глянув на відсторонене обличчя хлопця.

— Це добре. Твоя хвороба вимагає, щоб ти рятував себе сам. Байдуже який у тебе лікар, найважливішим є твій власний настрій і мислення.

Хе Ю трохи помовчав, а тоді посміхнувся:

— Послухайте, ці ваші слова - чому вони звучать так знайомо?А, - він зробив павзу, його очі холодно зблиснули. – Я згадав. Ви якось говорили мені ці слова раніше, лікарю Сє. Це був день, коли ви пішли, так?..

День, коли Сє Цінчен перестав бути його лікарем.

За день перед цим Хе Ю та Сє Сюе закінчили з читанням книг в бібліотеці, надворі почало дощити, тому Хе Ю проводив Сє Сюе додому під своєю парасолькою.

— Дякую тобі, що провів так далеко.

— Та нема за що.

— Не хочеш зайти ненадовго? Хоча мій дім досить маленький...

— Я не заважатиму?

— Звичайно ні. Я тільки боюсь, що тобі буде некомфортно, - Сє Сюе посміхнулася, взяла Хе Ю за руку і повела його доріжкою, що вела до її дому.

Сє Цінчена не було вдома, але була Лі Жвоцьов.

Жінка сиділа за столом, переписуючись з кимось з нестримною посмішкою на обличчі. Вона навіть не підняла очей, коли її сяо мей* увійшла до кімнати, лиш сказала:

— Сє Сюе, ти повернулася.

 

*Молодша сестра, в даному випадку не кровна

 

Хе Ю рідко бачив Лі Жвоцьов. Увійшовши до будинку, він дуже ввічливо сказав:

— Лі-сао, перепрошую, що турбую.

Лі Жвоцьов здивувалася, почувши його голос, і підвела голову.

— ...О, у нас гість, у нас гість. Швидше сідайте.

Вона поспішно встала, щоб зробити їм чаю.

Хе Ю посміхнувся:

— Саодзи, не варто турбуватися. Я просто провів Сє Сюе додому і скоро піду.

— Що ти таке кажеш? Сідайте, я піду принесу вам двом щось перекусити.

Вона розвернулась і пішла.

Сє Сюе тихо сказала:

— Саодзи дуже мила та повна ентузіазму, але якщо їй відмовити, вона дуже сердиться.

Лі Жвоцьов справді була жінкою з сильним характером – саме таке відчуття склалось у Хе Ю після кількох недовгих зустрічей з нею. Крім того, яка звичайна жінка захотіла б вийти заміж за такого холодного і патріархального чоловіка як Сє Цінчен?

Тож він слухняно сів. Старі будинки в провулках Худжов були дуже тісними. Зокрема цей був студією, де простір розділявся завісами. Старшокласник вже досягнув пубертатного періоду, що приніс скачок росту та певні уявлення про деякі речі.

Він вперше потрапив до особистої території Сє Цінчена. Його погляд пройшовся внутрішнім оздобленням кімнати і на мить зупинився на двоспальному ліжку, наполовину прихованому гардинами.

Йому було важко уявити, що Сє Цінчен і Лі Жвоцьов могли там робити.

Хе Ю ввічливо відвів очі.

— Ось чай, і я принесла трохи закусок - не знаю, чи ти звик таке їсти, тож... - Лі Жвоцьов робила ці домашні справи з усмішкою. Вона принесла на таці чайник з гарячим чаєм, випічку, а також тарілку з фруктовою нарізкою. - Спробуйте, закуски готувала я.

— Саодзи, ви така добра.

Лі Жвоцьов прикрила рукою рот і засміялася, її очі по черзі оглянули Хе Ю та Сє Сюе.

Хоча між двома дітьми була різниця в кілька років, та юнаки ростуть дуже швидко. До того ж Хе Ю в цей день був не в шкільній формі, а в осінньому одязі – чорній водолазці з високим коміром, джинсах та бейсболці. А ще він був уже близько 180 см зростом, тож виглядав не дуже схожим на старшокласника.

Він сидів поруч із Сє Сюе, і попри те, що вона була на кілька років старшою за нього, за зовнішністю і зростом вони, насправді, добре пасували одне одному.

На мить у кімнаті запала тиша.

Сє Сюе:

— ...

Хе Ю:

— ...

Лі Жвоцьов:

— ...

Через кілька хвилин Лі Жвоцьов не стрималась і засміялась, а тоді махнула рукою:

— Добре, ви двоє розмовляйте, розмовляйте, а я піду ненадовго до тітки Лі.

— О, - сказала Сє Сюе сказала. – Саодзи ...

Та Лі Жвоцьов вже встигла зникнути з кімнати.

Навіть дурень міг би зрозуміти, про що вона зараз думала і що означала усмішка, якою вона обдарувала їх перед тим, як вийти. Сє Сюе одразу стало трохи ніяково і її маленьке обличчя помітно почервоніло.

— Ем, вибач, Хе Ю, моя невістка полюбляє дивитись дорами про айдолів, і що більше вона їх дивиться, то більше схильна все перебільшувати.

— Нічого страшного, - Хе Ю опустив очі й зробив ковток теплого чаю. Припущення Лі Жвоцьов йому навіть полестили, тож він посміхнувся: - Мені байдуже.

Йому дуже подобалася Сє Сюе, Лі Жвоцьов не надто й помилилась.

— До речі, у твого брата завтра неробочий день, але він прийде до мене додому про щось подбати - не хочеш прийти з ним? Коли він закінчить свої справи, я поведу тебе на барбекю.

Почувши про їжу, Сє Сюе з радістю погодилася.

Однак, коли того вечора Хе Ю повернувся додому, він помітив у вітальні світло, а, штовхнувши двері, побачив у кімнаті Лю Джишу, яка читала газету.

Хе Ю був трохи здивований.

Лю Джишу і Хе Дзівей рідко бували вдома. Сім’я Хе мала дві вілли, одну в Худжов і одну в Яньджов. Основною резиденцією була остання, і Хе Ю жив там лише до п’яти років, а тоді його перевезли до Худжов, на відміну від його молодшого брата, який мав вчитися і який звик здіймати ґвалт зі своїми заможними друзями. У нього ставався серцевий напад, коли він бачив свого здібного у всіх сферах старшого брата, тому майже завжди залишався в головному будинку.

Тож так сталося, що два брати жили по різні сторони річки, і коли їхні батьки були вільні, вони, звичайно, вважали за краще проводити час зі своїм дорогоцінним, милим та невинним молодшим сином і, якщо раптом не траплялося термінових справ, рідко приходили провести час з Хе Ю.

— Чому ви повернулись? – нерішуче спитав Хе Ю.

— У мене були справи, - сказала Лю Джишу, відкладаючи газету. - Сідай, я хочу тобі дещо сказати.

Але юнак натомість зняв свій шкільний рюкзак, роззувся і увійшов до кімнати, змусивши мати підняти на нього очі.

Хе Ю опустив погляд.

— Говоріть.

Лю Джишу налила собі келих червоного вина і зробив ковток, а тоді сказала:

— Завтра останній день, коли лікар Сє прийде до тебе. Після цього він більше не буде особистим лікарем нашої родини.

Хе Ю був приголомшений. Він не очікував цього.

Через довгий час він почув власний нібито спокійний голос:

— Чому так раптово?

— Хм. Я не говорила тобі раніше, бо боялася, що, дізнавшись, ти почнеш скандалити.

— ... Чому?

Лю Джишу не відповіла на його питання прямо, сказавши:

— Ми вже розраховуємось з ним. Завтра він прийде мені звітувати, а також скаже своє прощальне слово тобі. Після цього... - Вона зробила ще один ковток вина. – Ти маєш припинити спілкуватися з їхньою родиною.

— ...

— Розумієш, що я маю на увазі? Ми не належимо до одного класу. Лао-Джао, якому я наказала забрати тебе сьогодні, сказав мені, що ти ходив до будинку лікаря Сє в провулку Мою разом з його сестрою, - Лю Джишу зітхнула. - Якщо чесно, ти трохи розчаровуєш мене. Мати Мендзи тричі переїжджала, ретельно підбираючи сусідів*. Усі батьки сподіваються, щоб у їх дітей була відповідна компанія.

 

*Мендзи – відомий конфуціанський філософ, другий за важливістю після самого Конфуція в ідеології конфуціанства. За легендою його мати, шукаючи найкраще місце для виховання сина. Спочатку вони жили біля цвинтаря, де хлопець став повторювати ритуали плакальників, тому мати вирішила переїхати. Наступний будинок був біля ринку в місті, там хлопець почав імітувати крики торговців. Тоді мати переїхала в будинок поруч зі школою, де Мендзи почав наслідувати етикет і поведінку вчених.

 

Вона окинула поглядом уже досить високу фігуру хлопця, потім зупинила очі гарному обличчі Хе Ю.

— Особливо компанія жіночої статі.

У вітальні запала довга тиша, перш ніж Хе Ю нарешті запитав:

— Це було причиною для лікаря Сє?

— Звільнення – намір лікаря Сє, тримати тебе подалі від їх сім’ї – мій, - відкрито визнала Лю Джишу, посміхнулася і підійшла до Хе Ю. Вона поглянула на нього знизу вверх і підняла руку, щоб пригладити його волосся. - Але я думаю, лікар Сє розуміє мої мотиви і не захоче продовжувати зайві зв’язки після завершення роботи. Він дуже раціональна людина, що є однією з причин, через яку ми з твоїм батьком цінуємо його і довіряємо йому.

— ...

— Якщо ти мені не віриш, завтра можеш запитати його сам.

 

Наступного дня прийшов Сє Цінчен.

Після підписання і передачі паперів, він востаннє провів медогляд Хе Ю, а потім м’яко промовив до хлопця, який лежав на медичній кушетці:

— Твоя мати вже мала сказати тобі.

Хе Ю:

— ...

— Із завтрашнього дня я більше не працюватиму на вашу сім’ю. Коли почуватимешся погано, не відволікай себе за допомогою самоушкоджень, як ти робив раніше. А ще, незалежно від того, який лікар буде займатись тобою далі, пам’ятай, що найважливішим завжди буде твоя власна ментальність.

Як і можна було очікувати, промовляючи ці слова, молодий лікар не вклав ніяких особистих емоцій.

Лю Джишу мала рацію, для Сє Цінчена зв’язок між ним і Хе Ю завжди був чітким. Їх родини були з абсолютно різних світів. Хе Ю — юний пан родини Хе, син Хе Дзівея, а він був лише лікарем, якого ця родина найняла.

Для Хе Ю також було невигідно завжди покладатися на лікаря в подоланні свого психічного недугу.

Сє Цінчен був дуже спокійний, бо розумів це краще за будь-кого іншого.

Він піклувався про своїх пацієнтів, надавав підтримку і активно підбадьорював їх, але при прощанні не проявляв ніякої сентиментальності. Він завжди підтримував стосунки лікар-пацієнт в цій чіткій і ясній манері. Тож, зрештою, він просто сказав:

— Ну що, мале дияволя, бажаю тобі швидкого одужання та здоров’я.

Хлопець, у якого щойно почався пубертатний період, придушив злість у своєму серці й подивився на нього:

— Тобі більше нічого мені сказати?

— ....

Він якийсь час чекав, але Сє Цінчен не відповів.

Хе Ю сказав:

— Добре. Тобі нічого, а мені є що.

— ...

— Сє Цінчене, за ці роки я мав багато лікарів. Вони призначали мені ліки, робили ін’єкції та дивилися на мене з такими виразами обличчя, які просто говорили, що я єдиний, унікальний пацієнт. Тільки ти був інакшим. Це правда, що ти мені не дуже подобаєшся, але я приймав кожне сказане тобою слово, тому що ти єдиний ставився до мене як до людини, яка має інтегруватися в суспільство. Ти казав мені, що ін’єкції та ліки не є найважливішим, що вирішальну роль грає встановлення зв’язків з іншими та формування міцної ментальності – це єдиний можливий для мене варіант триматись і рухатись далі.

Хе Ю на мить замовк.

— Лікарю Сє, ми не були надто близькі, але я все одно...

— ...

— Я...

Тут Хе Ю зрозумів, що не може продовжувати. Він прикипів поглядом мигдалеподібних очей до обличчя Сє Цінчена.

— Я думав, що ти бачив у мені не просто пацієнта, а нормальну людину, яка має почуття.

— Я справді ставлюся до тебе як до нормальної людини з почуттями.

— І все одно хочеш ось так раптово піти? – злість юнака проявилась у страшній та гнітючій аурі, хоча він намагався вгамувати свої емоції. – Хіба відносини між нормальними людьми такі?

Сє Цінчен якусь мить підбирав слова.

— Хе Ю. Я розумію, для тебе це може здаватись раптовим, і я дійсно мав би повідомити тобі заздалегідь, але ми з твоїми батьками вже все обговорили. Я не можу іти проти їх волі, особливо проти волі твого батька. Він мій старий друг, але також і мій роботодавець, тож, поки це не порушує моїх власних принципів, я маю в першу чергу поважати його бажання...

— А як щодо моїх бажань?

— Я просто лікар, - сказав Сє Цінчен.

— Я теж твій роботодавець, чи не так? – Хе Ю витріщився на нього. – Чому ти не спитав чого хочу я?

Сє Цінчен зітхнув:

— Візьми себе в руки, юначе. Я не маю наміру проявляти до тебе якусь неповагу, але ти все ще школяр і оплата моєї роботи – це не те, що ти можеш собі дозволити.

Хе Ю не знав, про що він думав. На той момент свого життя він уже був досить спокійним та незворушним, і міг взаємодіяти з іншими як дорослий, не втрачаючи манер.

Але при думці, що Сє Цінчен та Сє Сюе залишають його, він відчув себе вкрай безпорадним і випалив:

— У мене багато кишенькових грошей, я можу...

— Прибережи їх на тістечка.

— ...

— Я не шматок пирога, який ти можеш купити собі сам, бо батько не захотів взяти його для тебе, - розсудливо мовив Сє Цінчен. - Я прийшов лікувати тебе здебільшого через його прохання і я не можу піти проти його волі, розумієш?

— Чому він хоче, щоб ти пішов?— Він не просив мене піти, - сказав Сє Цінчен. - Це був мій вибір. Хіба ти щойно не питав мене, чи це нормально, коли відносини між людьми завершуються в такий спосіб? - Сє Цінчен подивився в очі Хе Ю. – Нормально. Так, я ставлюсь до тебе як до нормальної людини, що має почуття, але встановлені між нами відносини — це відносини між лікарем і пацієнтом. Усі людські стосунки колись добігають кінця, і навіть твої батьки – найближчі для тебе люди - не можуть супроводжувати тебе все життя.

Сє Цінчен на мить замовк, даючи час усвідомити його слова.

— Тепер, коли наші відносини лікар-пацієнт завершуються, я маю піти. Це абсолютно нормальне закінчення стосунків між нормальними людьми.

— ...

— Ми з твоїм батьком від самого початку домовилися, що це триватиме сім років, - Сє Цінчен знову подивився в очі Хе Ю. – Не варто, щоб хтось продовжував супроводжувати тебе на цій стадії твого захворювання. Рано чи пізно ти маєш почати покладатися тільки на себе в тому, щоб виходити з тіней свого серця. Розумієш?

— То ти такої самої думки, як моя мати – що після сьогоднішнього дня не має бути жодних контактів між тобою і мною, між мною і Сє Сюе?

— Якщо ти потребуватимеш нашої допомоги, то можеш зв’язатись з нами, - відповів Сє Цінчен. Після павзи він додав: - В іншому випадку в цьому справді немає необхідності.

— ...

— Також твоя мати сказала мені, що ти гуляв із Сє Сюе наодинці, - сказав Сє Цінчен. – Як відповідальний за неї, я вважаю це недоречним.

Він кинув на юнака оцінюючий погляд і тихим голосом продовжив:

— Я знаю, що у вас двох значна різниця у віці, що ти просто тягнешся до неї і не маєш ніяких інших намірів. Але це неприпустимо, щоб подібні огидні чутки колись поширились – з цього не буде нічого доброго, для жодного з вас.

Хе Ю не став коригувати його надміру архаїчні та наївні думки, тільки сказав:

— То ти схвалюєш методи моєї матері.

— Так.

Хе Ю довго дивився на нього. Потім опустився в крісло, підпер підборіддя рукою і легко посміхнувся. Ця посмішка була подібна хмарам, що заступали небо, ретельно і повністю закриваючи дрібку щирих емоцій, яку він з такими труднощами коли-небудь проявляв.

— Лікарю, - сказав Хе Ю, - Ти справді... Такий спокійний. Через це здається, що ти навіть більш безсердечний, ніж я, попри те, що ти не хворий. Добре. Якщо вже дійшло до цього, можете йти. Я матиму на увазі ваші настанови: рятуватиму себе зі спокоєм, і житиму далі, в спокої. Також бажаю вам всіляких успіхів та гладкої кар’єри. Однак, - Хе Ю змінив тему, - хоч Сє Сюе і твоя сестра, вона має право на власні рішення, тож, байдуже що ти кажеш, я продовжу шукати зустрічі з нею.

Сє Цінчен нахмурився і його погляд став гострим як лезо.

— Вона дівчина, а тобі вже чотирнадцять. У тебе має бути відчуття належної дистанції. Чому ти так вперто хочеш липнути до неї?

— Бо вона не така, як ти.

Світло та тінь розділилися і один з них лишився серед світла, а інший у темряві, подібно двом фрагментам цілого, що тріснуло посередині.

— Вона єдиний міст, що пов’язує мене з зовнішнім світом.

Сє Цінчен секунду помовчав, перш ніж відповісти:

— Тоді тобі варто знайти інший міст.

Час вийшов, він мав подбати про інші справи і не міг продовжувати говорити з Хе Ю, тож пішов.

Решту дня, від заходу сонця до глибокої ночі, Хе Ю нерухомо сидів у тому ж кріслі.

Він думав, що Сє Цінчен був дуже хитрою людиною. Його слова завжди були раціональними. Він був тим, хто сказав Хе Ю, що сподівається, що той буде ставитись до себе як до нормальної людини; він був тим, хто сказав йому, що люди можуть вийти з темряви свого серця самостійно. Він навіть був тим, через кого у Хе Ю склалось оманливе враження, що байдуже наскільки близьким Хе Ю стане до Сє Сюе, Сє Цінчен як її старший брат все одно прийматиме його.

Але в той день дії Сє Цінчена показали йому, що він забагато собі думав.

Коли справа стосувалась соціальних відносин, відносини між роботодавцем і робітником були найпростішими і найзрозумілішими з усіх. Байдуже якщо вони тривали десять чи двадцять років, люди можуть розплатитись по всім рахункам без найменшого прояву емоційної прив’язаності при завершенні відносин, не залишаючи вільних кінців.

Так само особистий лікар може піти після того, як йому заплатять за його послуги, бо в нього вже не буде причин залишатися. Порівняно з іншими лікарями, яких Хе Ю бачив раніше, Сє Цінчен насправді не був таким вже особливим. Насправді він був навіть жорстокішим за тих, хто дивився на Хе Ю як на інакшого, бо брехав йому довше і отримав більшу винагороду за його кров і біль. Це Сє Цінчен дав Хе Ю оманливу віру в те, що стосунки, які він вибудовує, можуть тривати довго; це він дав йому оманливу віру в те, що його прихильність до Сє Сюе є тим, що її опікун може прийняти.

Але він помилявся в усьому.

Зараз, на цьому ізольованому острові, Хе Ю подивився в обличчя Сє Цінчена, згадуючи той епізод свого життя.

Відтоді минуло багато років. Сє Цінчен досі був тим самим старшим братом родини Сє, і, зрештою, нічого по суті не змінилося. Він досі не бажав, щоб Сє Сюе лишалася з Хе Ю наодинці, досі чатував свою сестру в тиранічній, майже диктаторській захисній манері – навіть слова, якими він напоумлював Хе Ю, були такими ж.

Сє Цінчен міг бути великим лікарем з достойною похвали філософією, праведними думками і сильним відчуттям відповідальності за своїх пацієнтів, на превеликий жаль, він не мав серця.

— Досі думаєш про те, що сталося в минулому? – голос Сє Цінчена повернув Хе Ю до теперішнього.

Виринувши зі своїх роздумів, Хе Ю сказав:

— Ти згадав про це, тож думки самі туди звернули. Зараз, коли ми пригадали про це, ти, мабуть, не пам’ятаєш того, як я розмовляв з тобою раніше, - Хе Ю усміхнувся. – Зрештою , відносини між нами двома навряд можна назвати відносинами лікаря з пацієнтом, що давно добігли кінця – хіба ні?

Перш ніж Сє Цінчен встиг відповісти, в небі спалахнула смуга світла і почувся гучний гуркіт, коли в нічній синяві розцвів феєрверк. Це були прекрасні феєрверки, які щороку знаменували завершення університетського заходу. Незліченні квіти сяючі розквітали в повітрі під шквал вибухів.

— Так, - сказав Сє Цінчен.

Серед цього сяйва раптом пролунав глухий гуркіт грому — почався дощ. Звичайно, лагідний вогонь феєрверків не міг зрівнятися з блискавкою і льодяним холодом, та незабаром визнав поразку. Вдалині студенти, хихікаючи, тікали до навчальних корпусів чи гуртожитків, щоб врятуватись від дощу, що падав на метушливий світ внизу краплями завбільшки з соєві боби.

Під небом, що темнішало, Хе Ю все ще зберігав легку посмішку на обличчі, коли сказав:

— Тоді давайте разом сховаємося від дощу, лікарю Сє. Якщо я проаналізую все відповідно до вашого стилю мислення, окрім відносин лікар-пацієнт, зараз ви також старший брат моєї викладачки.

Якщо ви промокнете під дощем, мені важко буде все їй пояснити.

Після короткої павзи в його голосі з’явилася нотка сарказму:

— Для двох людей, які вже завершили свої відносини як лікар і пацієнт, ховатись разом від дощу має розцінюватись як нормальна поведінка, що не порушує ніяких меж пристойності, правда ж?

Сє Цінчен розумів, що Хе Ю все ще тримав на нього образу, але він не мав терпіння чи великодушності задобрювати хлопця, тому просто холодно відповів:

— Так.

Хе Ю посміхнувся.

— Попереду є печера. Після вас.

 

Поки Хе Ю та Сє Цінчен шукали місце, щоб врятуватися від дощу на острові, спільник хлопця на іншому березі сумлінно виконував свою роботу. Він продовжував охороняти прохід до причалу, щоб не дати наблизитись до острову іншим учасникам університетського заходу.

Хлопець задумався. На цей момент усі вже, мабуть, достатньо повеселились і навряд чи знайдеться хтось, хто не матиме що робити окрім як подолати весь шлях до Неверленду, щоб поставити печатку, тож він дозволив собі розслабитись.

— Айя, цей дощ справді надто сильний, - він печально сидів у човні-качці й тупо дивився на острів, сподіваючись хоч щось побачити, але відстань була надто великою. Він міг лише смутно розрізнити Хе Ю та струнку постать поряд із ним. Здавалося, красуня була досить високою, десь метр вісімдесят – можливо, вона була на високих підборах? У хлопця була короткозорість і він не бачив їх чітко, тому не міг сказати напевне.

Але було очевидно, що юний пан Хе мав дійсно унікальний смак, якщо йому подобались такі високі дівчата.

Ох... життю капіталістів справді можна позаздрити.

Після цієї думки йому аж засвербіло – так хотілось дізнатись, як там зараз ті двоє на острові під дощем. У жодного з них не було з собою парасольок, а єдине укриття на Неверленді — це печера. Це була сліпа точка в університетській системі спостереження і студенти дуже рідко ходили туди. Хоча, хлопець чув, що деякі пари любили приходити до цієї печери на нічні побачення. Він прикинув, що Хе Ю з такою зовнішністю та походженням, а також після стількох докладених зусиль, щоб добитись цієї 180-сантиметрової красуні, станом на зараз уже мав досягти успіху в своїй місії.

Чи варто йому написати повідомлення цьому капіталісту з нагадуванням використовувати контрацептиви?

З цією думкою він витягнув свій телефон.

Пройти весь шлях у ніч зізнання в коханні – це цілком відповідає нинішньому швидкому темпу життя, хіба ні?

Тож хлопець почав формулювати повідомлення, щоб надіслати його на розблокований мобільний Хе Ю, аби здобути ще більшу прихильність цього капіталіста.

 «Хе-лаобане, в печері на острові є аптечка для першої допомоги, у другому відділенні є коробки з контрацептивами. Якщо требаї, можеш взяти, і не забудь надіслати мені потім червоний пакет*...»

 

*Функція пересилання грошей через WeChat