Я і він разом опинились у пастці

Після інциденту в психіатричній лікарні Чен Кан Сє Сюе стала в університеті легендарною викладачкою.

Коли вона повернулася до роботи, жоден студент більше не спізнювався і не покидав заняття до його завершення без поважної причини. Авдиторії на її лекціях були повні, приходили навіть студенти з інших спеціальностей, якщо були вільні, і навіть трава* старших курсів драматургії заходила поглянути на неї ближче. Усі студенти хотіли побачити цю щасливицю, якій поталанило вислизнути з пазурів божевільної жорстокої вбивці.

 

*Трава – найбільший краш на своєму потоці

 

Що ще більш дивовижно, знайшлись ті, хто вірив, що якщо роздрукувати фотографію Сє Сюе та повісити її на своїх дверях в гуртожитку, всі мешканці кімнати однозначно складуть усі іспити.

Але Сє Сюе була не в курсі всього цього і щиро вірила, що причина популярності її предмету полягала в цікавості її методів викладання.

— Айя, я справді геніальна викладачка, - радісно сказала Сє Сюе Хе Ю, який прийшов здати їй домашнє завдання студентів. – О, так, Хе Ю, тобі вже краще? В університеті тебе хочуть нагородити - хоча те, як необачно ти кинувся у вогонь, нікому не варто повторювати, але директор сказав, що твій самовідданий, хоробрий вчинок гідний похвали...

Хе Ю посміхнувся:

- Мені набагато краще. А та нагорода більшою мірою для моїх батьків.

Хе Дзівей та Лю Джишу дізналися про інцидент, але не стали повертатись додому, почувши, що їх син не отримав якихось тяжких уражень. У випадку Лю Джишу це було ані скільки не дивно – до клієнтів вона завжди була усміхнена і видавала жарти один за одним, тому неблизько знайомі з нею люди могли б подумати, що вона дуже чарівна і високо цінує родину і життя.

Однак ті, хто ближче знайомий з нею ближче, як Сє Сюе та Сє Цінчен, добре знали, що її гумор і доброта не більше ніж фасад, і що бізнес для неї, звичайно, був важливішим, ніж її старший син, який щойно пережив якусь тривожну подію. Вона просто зателефонувала до адміністрації університету і попросила раду натиснути на викладачів, щоб там як слід втішили Хе Ю.

Тож Хе Ю ані трохи не хвилювали ці бутафорські нагороди.

Сє Сюе не знала, що сказати. Їй було шкода Хе Ю і, не бажаючи розвивати тему його сімейних справ, вона поспішно переключилась на більш легку:

- Е-е, цей. Університет організовує на території кампусу квест. Ти нещодавно пережив стрес, тож це прекрасна можливість розвіятись і повеселитись з одногрупниками. Хочеш доєднатись?

- Не можу. Маю в п’ятницю справи.

- А, зрозуміло... — Сє Сюе поникла. – Дуже шкода, я думала попросити тебе скласти мені компанію.

Байдуже обличчя Хе Ю трохи оживилось:

- Ти йдеш?

- Я мушу, - Сє Сюе вийняла з-за столу велику плюшеву голову лисиці, а потім, покопирсавшись ще трохи, виудила і сніжно-білий хвіст. - Поглянь.

- Що це?

- Костюм дев’ятихвостої лисиці-талісмана. Університет влаштував усе так, що кожен відділ має висунути одного викладача, який буде зустрічати гостей, одягнений у костюм. Моя вдача пасе задніх: мене не тільки обрали на цю роль, а ще й дали найнуднішу локацію.

- Хіба дурні зазвичай не мають хорошої вдачі? Як сталося, що у тебе не тільки IQ низький, але і вдача препаскудна?

Обличчя Сє Сюе скривилося. Вона не мала навіть бажання відповідати на шпильки Хе Ю.

Хлопець зітхнув і спитав:

- І куди тебе заслали?

- Нещодавно відновлений острів Неверленд в центральному озері. Знаєш, те чортове місце може і назвали Неверлендом, але серйозно? Хоч студенти і повісили там ліхтарі та увімкнули проєкцію нічного неба над тим марним місцем, та загалом воно залишилось яким і було. До того ж воно так далеко... Ох, весь цей захід цього року мали скасувати, але директор вважає його традицією, тож, зрештою, його залишили...

Вона пригнічено відкинула лисячі голову та хвіст і мляво розкинулась на своєму кріслі.

Хе Ю підняв білосніжний пухнастий хвіст, кинутий нею на стіл, і якусь мить задумливо дивився на нього. Він нічого не сказав, та йому в голову прийшла одна ідея.

 

В мить ока настала п’ятниця.

З навчальної авдиторії пекарів розносився вершковий запах теплих бісквітних коржів. Хе Ю старанно додав фінальні штрихи до щойно випеченого торта, обгорнув його чисто білим промасленим папером і запакував у коробку. Потім ретельно прибрався в авдиторії пекарів, якою один з викладачів дозволив йому скористатись, і вийшов.

Університетський захід проходив досить жваво.

Хе «Не Маю Часу Гуляти» Ю ліниво прогулювався кампусом, в одній руці тримаючи улюблений торт Сє Сюе зі збитим манговим мусом, іншу засунувши в кишеню.

Він відвідав лабіринт, присвячений навколосвітнім подорожам, виграв маленьку м’яку іграшку – білу самоїдську собачку, що виглядала як усміхнений ангел з круглими очима кольору темного шоколаду, які прискіпливо подивилися на нього, коли він взяв її до рук.

— Погляньте!

Неподалік стояла група дівчат, які прикрили роти своїми маленькими кулачками, і до вух Хе Ю долітали фрагменти їх розмови.

— Це Хе Ю-сюеджан*! Старший, який врятував свою викладачку від пожежі... Наживо він навіть красивіший, ніж на фото...

— Який сюеджан, дурепо. Він же сюеді*!!! Він з 1001 курсу драматургії!

 

*Сюеджан – студент, що навчається на старших курсах по відношенню до того, хто говорить. Сюеді, відповідно, на молодших

 

— Га? Але він такий високий... на вигляд метр вісімдесят... ні, мабуть метр дев’яносто...

— У мене є друг з його курсу, він каже, що сім’я Хе Ю дуже багата, а він сам чудовий хлопець і має відмінні оцінки.

— Хіба Вей Донхен-сюеджан не такий самий?

- Та ну, Вей Донхен взагалі не поводиться як чоловік. У нього серце вище неба, а сам він гарніший за квітку* - і ти все ще називаєш його сюеджаном? Можеш називати його сюедзє. Він такий показовий, хизується багатством своєї сім’ї, а сам однозначно гнилий. Минулого тижня квітка 5го класу драми пішла зізнатися йому в коханні, і знаєш, що він сказав?

 

*Оригінальна ідіома心比天高人比花娇 – «серце вище неба, життя тонше за папір» означає, що те, чого людина прагне, іноді є далеким від реальності. В даному випадку це про зарозумілість

 

- Що?

- Ти? Ти давно дивилась на себе в дзеркало? Хочеш, я подарую тобі набір засобів по догляду за шкірою?

- ...

- Але Хе Ю не такий. Він добродушний і дуже ввічливий, і голосу на людей не підвищить. Та що там, він навіть ризикнув своїм життям, щоб врятувати Сє-лаоши! Де ще ти можеш знайти такого хорошого хлопця, га?

Хе Ю посміхнувся дівчатам, почувши про себе такі слова, а ті з тихим скриком «він чув нас!» присоромлено майнули подалі від нього.

Дивлячись, як вони йдуть, Хе Ю ще раз стримано усміхнувся у своїй звичайній м’якій ввічливій манері, але його погляд спохмурнів. Сє Цінченові варто було б почути це.

Як він, Хе Ю, міг не подобатися комусь?

Він не був зацікавлений у цих студентках. Але та людина...

Та людина була єдиною, кого він хотів.

Раптом в кишені завібрував телефон, що висмикнуло Хе Ю з його задуми. Він відкрив повідомлення.

«Хе-лаобане, ти справді хочеш, щоб я перерізав канатний міст?»

Це від другокурсника з клубу туризму.

Острів Неверленд знаходився посеред озера в саду університету Худжов, а в центрі острова був кемпінг просто неба від їхнього клубу.

Хе Ю відповів: «Канатний міст давно в занедбаному стані, залишати його таким досить небезпечно. А якщо перерізати, директор швидше візьметься за його відновлення».

Другокурсник: «Але директор на початку навчального року змусив робочих перевірити його. Зараз наш клуб відповідальний за цей острів, тому якщо з мостом щось станеться за такий короткий період часу, платити за це доведеться нашому клубу. Хоча це лиш невеличкий канатний міст, але ремонт коштуватиме понад 3000 юанів...»

У відповідь на це Хе Ю розібрався з проблемою кількома кліками по екрану телефону. Він уявив, як телефон старшокурсника видає раптовий звук зарахування коштів, що супроводжувався повідомленням: «На ваш Аlipay рахунок було зараховано 5000 юанів»

Одразу після цього послідувало повідомлення від пана Хе: «Переконайся, що він буде перерізаний як слід».

Бідний старшокурсник:

— ...

У цих буржуїв спосіб вирішення проблем дуже простий.

Згідно з мапою-путівником заходу, дев’ятихвоста лисиця мала чекати студентів біля порому і супроводжувати тих, хто захоче покататися на човні, до Неверленду.

Хе Ю підійшов до берега озера, вкритого опалим листям та гілочками, і побачив Сє Сюе, одягнену в костюм дев’ятихвостої лисиці, що чекала на студентів, які б бажали покататись озером.

Біла лисиця тихо сиділа в човні, очевидно байдужа до того, що один з її дев’яти хвостів звисав до води і з кожним погойдуванням човна пускав по ній брижі.

Він попрямував до білої лисиці, опале листя тихо шурхотіло під ногами, але ряжена в своєму костюмі не чула його наближення, поки він не зупинився на самому березі.

- Сє Сюе.

Дев’ятихвоста лисиця на мить завмерла, перш ніж обернутися і здивовано подивитись на нього.

Хе Ю посміхнувся:

- Закладаюсь, ти не очікувала, що я прийду.

Він роззирнувся навколо:

- Вони і справді заслали тебе далеко від усіх. Сумніваюсь, що хтось іще вирішить зайти сюди, тож якби я не прийшов, тобі довелося б сидіти тут увесь день самій.

Дев’ятихвоста лисиця мовчки дивилася на нього, ніби не згодна з його словами.

- Хто ще прийде тебе розрадити? Твій брат?

- ...

Після павзи Хе Ю лагідно додав:

- У твого брата майже менопауза, а його все ще змушують ходити на побачення наосліп з дівчатами не його вікової категорії. Він ходить злий цілими днями через тих юних дівчаток, йому треба пити жіночий заспокійливий тонік, щоб вгамувати нерви, тож, певне, в нього не так багато часу і сил, щоб піклуватись про тебе.

Дев’ятихвоста лисиця:

- ...

Хе Ю граціозно ступив у човен:

- Нужбо, я проїдусь з тобою. До Неверленду.

Університетське озеро не могло бути надто великим, тож хоч острів і знаходився в його центрі, у них пішло не більше двох хвилин, щоб дістатись до цього сміттєневерленду.

Острів, як і очікувалось, виглядав похмурим і безлюдним. Лиш символічно висіло кілька дротів з ліхтариками, а навколо були безладно розкидані матеріали для зведення наметів, вкриті товстим шаром пилу. Зараз було надто багато комарів, і хоч з початку навчального року минув уже місяць, клуб туризму ще не організував жодного заходу.

- Я буду твоїм клієнтом, - сказав Хе Ю. – Де я можу поставити печатку?

- ...

Дев’ятихвоста лисиця мовчки повернула голову, вказуючи йому напрямок.

Хе Ю подивився на цільний костюм лисиці і знову потішився:

— Сьогодні такий спекотний день – тобі не душно в цьому? Допомогти тобі зняти?

Побачивши, як він тягне руки, дев’ятихвоста лисиця швидко відступила на крок назад, піднявши долоні перед собою.

— ...Не хочеш?

Лисиця кивнула.

— ... А, ну тоді носи його й далі. Тільки не плачся мені потім, якщо стане надто жарко.

Дев’ятихвоста лисиця відсторонено опустила свої сніжно-білі лапи і схрестила їх на грудях.

Хе Ю подивився на неї:

— Якщо чесно, він дуже милий. Якщо і далі будеш в ньому, ґеґе потім дасть максимальну оцінку за твій виступ.

— ...

— Ну то іди вперед, показуй шлях.

Печатка знаходилась в центрі Неверленду, на маленькому простому столику. Дев’ятихвоста лисиця мовчки прихилилася до дерева і відвернулась, спрямувавши погляд в сторону.

Поставивши печатку, Хе Ю обернувся й поглянув на неї. Хоч його це і забавляло, та все ж він подумав, що для Сє Сюе голова цього костюму була надто важкою. А ще, враховуючи його схильність потішатись над людьми, чим більше Сє Сюе не хотіла знімати свій головний убір, тим більше йому кортіло його зняти.

Тож, коли він побачив, як дев’ятихвоста лисиця відвернула обличчя кудись в сторону, його захопила раптова примха. Поклавши свої речі на землю, він тихо рушив вперед і, підійшовши досить близько, різко схопив лисячу голову та з широкою усмішкою на обличчі підняв її.

— Сє Сюе...

— !!!

Що?!!! Як це?

Обличчя в обрамленні скуйовдженого волосся, що показалося з-під лисячої голови, належало зовсім не Сє Сюе, а розлюченому Сє Цінчену!

Хе Ю:

— ...

Сє Цінчен:

— ...

Губи професора Сє кілька разів розтулились і зімкнулись, потім він міцно стиснув їх, відкинув з очей скуйовджене волосся і звів на Хе Ю погляд, що пронизав його подібно кинджалу. Він стиснув щелепи і за тонкими губами ледь показались кінчики його білосніжних зубів.

Він порушив тишу страшно холодним голосом:

— Ти, в біса, здурів?

Пан Хе спохмурнів, щойно побачив Сє Цінчена.

— Ні, але чого ти забрався в цей дурний костюм і не сказав мені?

Сє Цінчен кинув голову лисиці в руки Хе Ю і, нахмурившись, виліз з костюму. Це був справді рідкісний випадок; елітний професор Сє завжди був бездоганним, тож Хе Ю і уявити не міг, що зможе колись побачити як той, розпатланий, вибирається з подібного костюму.

— Навіщо я б говорив тобі? Ти всю дорогу сюди молов стільки дурниць, що у мене і можливості не було. Якщо вже поставив свою печатку – забирайся.

Хе Ю невдоволено витріщився на нього.

— Де Сє Сюе?

— Їй було надто жарко і вона попросила мене замінити її. І хто ж тепер зайнятий побаченнями і має пити жіночий заспокійливий тонік?

— ...

Зустрівши гострий, мов скальпель, погляд Сє Цінчена, Хе Ю згадав свої нещодавні слова і посміхнувся:

— Будь ласка, не беріть цього близько до серця. Я сказав, не подумавши.

Це була їх перша зустріч після того, як вони розійшлися біля відділку поліції. Початкове здивування минуло і атмосфера стала трохи незручною, особливо для Сє Цінчена. Невдовзі після того, як він плеснув пивом в обличчя Хе Ю, він зрозумів, що це було абсолютно зайвим. Зазвичай він мав холодну голову, але того дня емоції взяли над ним гору і коли Хе Ю зачепив його слабке місце він втратив контроль і вступив у сутичку з юнаком. За нормальних обставин він би не опустився настільки, щоб сваритись з кимось, хто був на тринадцять років молодшим за нього.

Зараз Хе Ю знову вибачився перед ним, і рука Сє Цінчена, якою він проводив по своєму скуйовдженому волоссю, завмерла. Його тон трохи пом’якшав, коли він порушив напружену атмосферу і відповів:

— ... Забудь. Хіба ти сьогодні не зайнятий?

— ...Мм. Звідки знаєш?

— Сє Сюе сказала, що питала тебе, бо хотіла попросити замінити її. Але ти сказав, що маєш справи, тож вона не насмілилась просити.

— ...

Хе Ю якийсь час мовчав. Не відповідаючи Сє Цінчену, він відклав в сторону голову від костюму та плюшеву іграшку і якусь мить стояв, приклавши руку до лоба та усвідомлюючи ситуацію. Потім розвернувся і з манговим тортом в руці пішов назад до причалу.

— ... Мені слід було перевірити гороскоп, перед тим як виходити сьогодні.

Однак, коли Хе Ю з дрібкою надії повернувся до причалу Неверленду, він побачив лише, що човни у формі качок вже були пришвартовані на протилежному березі. Вони погойдувались зі сторони в сторону, а їх золоті дзьоби, здавалося, вигинались в глузливих усмішках на викривленому хвилями відображенні у воді.

Тільки тоді він згадав, що особисто попросив свого сюеджана обрізати всі шляхи транспорту після того, як він висадиться на острові, щоб він міг затримати тут Сє Сюе і зізнатись їй в своїх почуттях.

То це саме те, що мають на увазі під «пострілом у власну ногу»?

Брови Хе Ю трохи нахмурились.

— Що сталося?

За його спиною почулися кроки; йому не потрібно було обертатись, щоб дізнатися, що єдиним іншим гладкошкірим приматом на острові був Сє Цінчен. Початковий план полягав у тому, щоб на острові залишився єдиний чоловік і єдина жінка – ідеальний романтичний сценарій. Але зараз він не тільки залишився тут з іншим чоловіком, ще й цим чоловіком був той, кого він найбільше терпіти не міг.

Що більше він думав про це, то злішим ставав, аж до того, що в нього виникло бажання скувати Сє Цінчену руки за спиною, прив’язати його до дерева і всю ніч катувати в цьому безлюдному місці, до тих пір, поки все тіло Сє Цінчена не зблідне, допоки він не знепритомніє, допоки не помре. Все одно сюди ніхто не прийде, і якщо вже він не зможе зізнатись в коханні Сє Сюе, було б добре власними руками знищити цього чоловіка. В будь-якому випадку він не може просто змарнувати це так старанно організоване безлюдне місце.

Хто просив псувати його плани?

Коли Сє Цінчен зняв костюм, аура навколо його високого стрункого тіла різко змінилася. Коли він наздогнав Хе Ю, останній, здавалося, знову відчув холодний запах ліків і дезінфікуючого засобу, який він не переносив.

Хе Ю взяв себе в руки, придушив нереалістичне бажання вчинити злочин і знову обернувся.

— Не знаю чому, але всі човни на іншому березі.

— ...Можливо, ними дистанційно керували з диспетчерської?! - Сє Цінчен поклав руки в кишені і на якусь мить задумався з без емоційним виразом обличчя. - Все гаразд, там є канатний міст. Ходи за мною.

П’ятьма хвилинами пізніше Сє Цінчен з красномовним виразом обличчя мовчки дивився на тепер майже потоплений канатний міст.

— Здається, канатний міст теж несправний.

— О, як прикро. Мабуть, це чиясь витівка, - Хе Ю зовні здавався спокійним, але всередині почувався дуже пригнічено. Еге ж, дивно, чи не так? Невдовзі ти ще виявиш, що тут не ловить мобільний сигнал.

Він планував залишитися з Сє Сюе на острові до опівночі, для чого навіть скористався приладами, що глушать сигнал, які в університеті використовували на вступних іспитах, щоб запобігти списуванню. Загалом, зараз вони були навіть більш ефективними, ніж за використання на іспитах, бо він сам перепрограмував їх.

Хе Ю був дуже здібний у цій сфері. Коли йому було нудно, він часто зосереджував увагу на зламі комп’ютерних систем та глушенні сигналу, щоб відволіктися. З огляду на рівень захисту опонентів, злам комп’ютерних програм був питанням часу і це досить успішно відволікало його від болю та утримувало його недуг під контролем. Після стількох років практики, він неумисно перетворився на грізного топового хакера.

Звичайно, він не сказав своєму сюеджану, що доклав руку до глушників сигналу. Він лише попросив його увімкнути пристрої на тому березі, щоб Сє Сюе в жодному разі не могла отримати відповіді. Якщо ж хтось захоче потрапити на острів, сюеджан має просто сказати, що ця локація надто нудна і її вже закрили.

Хе Ю думав, що це просто бездоганний план.

Тому навіть наголошував своєму спільнику на деталях:

«Не забудь почекати на березі до дванадцятої години ночі, перш ніж відправити сюди човни».

«Добре, Хе-лаобане».

«До того часу ти маєш ігнорувати нас, байдуже як наполегливо ми проситимемо про допомогу. Я маю дуже переконливо грати перед нею, інакше вона швидко щось запідозрить».

«Без проблем, Хе-лаобане».

Тепер же, дивлячись на стрункий силует Сє Цінчена, Хе-лаобан відчув легкий головний біль.

Як це, без проблем? – подумки лаяв себе Хе Ю. - Ця проблема виявляється трохи завеликою...

— Зачекай-но, на тому березі хтось є, - Сє Цінчен пройшов півберега цього сміттєневерленду, і побачив члена клубу, який тримав вахту на протилежному березі. - Я покличу його.

— Тобі марно його кликати, - Хе Ю зітхнув і вчепився за останній промінець надії. – Краще якщо я це зроблю.

— Чому це? – спитав Сє Цінчен.

— Я просто виявляю повагу. Я шаную старших і піклуюсь про молодших — це достатня причина для тебе?

Хе Ю був надто роздратований і, не бажаючи більше марнувати слів на Сє Цінчена, став сам махати своєму спільнику на тому березі - але безрезультатно.

Через п’ятнадцять хвилин юний пан Хе із пересохлими горлом прихилився до стовбура дерева.

Сє Цінчен м’яко підколов:

— Ну що, маєш іще сили після виявлення поваги?

Самооцінка хлопців, які лиш нещодавно подорослішали, особливо висока; для них найбільш нестерпно чути від інших, що вони чогось не можуть. Але Хе Ю і справді не міг запропонувати пояснень, тож просто відвернувся, не бажаючи навіть дивитись на Сє Цінчена. Він зірвав довгу стеблинку гребінника і нетерпляче відмахнувся нею від комарів, що зуділи навколо нього.

Що довше Хе Ю стояв там і думав, тим більш роздратованим ставав. Він відкинув травинку і, розвернувшись, пішов до лісу.

— Куди ти йдеш? – спитав Сє Цінчен.

— До табору, попити води, - голос хлопця був уже захриплий від крику.

Відійшовши на певну відстань, Хе Ю вийняв інший телефон, на який перешкоди не діяли, і з нудотним виразом на обличчі відправив своєму спільнику повідомлення: «Дещо пішло не так. Будь ласка, допоможи нам вибратись з острова».

Сюеджан миттю відповів, не забувши полестити цьому буржую: «Вражаюче, пане Хе! Твоя гра просто на висоті! Навіть це повідомлення фейкове, так?»

Минуло кілька секунд і надійшло наступне повідомлення.

«Пане Хе, я пам’ятаю, ти казав, щоб я не випускав вас звідти, хоч би що ви говорили. Я про все подбаю, не хвилюйся. Я заберу вас звідти тільки після опівночі. Якщо ж хтось іще захоче наблизитись до Неверленду, я відваджу їх, тож не переживай, насолоджуйся часом удвох».

Хе Ю:

— ...

Чим йому насолоджуватись на цьому пустинному острові?

Компанією Сє Цінчена?

Якби вбивство не було незаконним, він справді міг би закувати Сє Цінчена, кинути його на копицю трави і насолоджуватися всю ніч – але чим йому насолоджуватись зараз?

 

 

Авторці є що сказати

Маленький театр «У мене є питання»

Хе Ю: Будда, у мене є питання. Я просто хочу знати, чи буде у мене коли-небудь зізнання, яке пройде гладко і я таки промовлю його вголос?

Будда: Однозначно.

Хе Ю: Коли?

Будда: Я, мабуть, зачекаю, поки ти зізнаєшся її братові.

Сє Цінчен: У мене є питання: якби вбивство не було незаконним, як би ти хотів мучити мене всю ніч?

 Хе Ю: Лінчувати, перерізати горло... О...у мене багато способів мучити людей.

Малий Диявол: О, такі серйозні тортури? Я думав...

Сє Цінчен: Що ти думав?

Хе Ю: Що ти думав?

Малий Диявол: ...Нічого. Я побачив, що Будда теж у маленькому театрі, тому замовкаю. Не хочу бути очищеним.

Сє Сюе: Будда, у мене є питання.

Будда: Кажи.

Сє Сюе: Хе Ю запросив мене в ресторан, де треба бронювати місце заздалегідь за три місяці. Чому попереднє зізнання було в розкішному готелі, а цього разу це безлюдний острів? Що з моєю їжею? Де моя їжа? Як щодо моєї розкішної вечері?

Будда: …