Розділ 2

 

 

Одного разу хтось, не маючи цікавішого заняття, провів всебічне дослідження сучасної династії та підсумував, хто є трійкою головних ракових пухлин імператорського двору.

 

Ван Цінь очолює корупцію; скарбниця ніколи не буває повною.

 

Юнь Тан сприяє обраним, утворюючи клани; це веде до занепаду нашої політики.

 

Принц Хвай грається владою і є головним отруйником імперії – тим самим спричиняючи нестабільність трону.

 

Коли говорять про найотруйнішу гадюку, про злодія, що грається владою, про найбільшу пухлину з усіх – мають на увазі мене: цього незначного принца, принца Хвая, Ченьдзвеня.

 

Я можу лише сказати, що почуваюся доволі безпорадним перед цими теоріями.

 

Насправді ж, я завжди був відданий, завжди вірний, позбавлений будь-якого наміру узурпувати владу, а про бажання захопити трон і мови не може бути. В усьому імператорському дворі, можу сказати з упевненістю, немає підданого, вірнішого за мене.

 

Але, що найтрагічніше, у всій імперії не так вже й багато людей, які в це повірять.

 

Втім, я завжди покладався на аргументи розуму. Тож дозвольте мені говорити логічно: якщо запитати, чому сторонні вважають цю теорію правдою, найбільша провина лежить на моєму батькові.

 

Коли я був малий, моя мати часто казала мені:

 

– Твій батько – найбільший дурень з усіх, кого я коли-небудь зустрічала в своєму житті.

 

А потім вона гладила мене по голові й казала:

 

– Ніколи не ставай таким, як він, коли виростеш.

 

В очах сторонніх мій батько й слово «дурень» ніяк не могли стояти на одній сторінці. У п’ятнадцять він пішов на війну, у сімнадцять став головнокомандувачем. Половину життя провів у сідлі, а програні ним битви можна було порахувати на пальцях однієї руки.

 

Але в очах моєї матері, а після того, як я подорослішав, і в моїх – він був справжнім ідіотом.

 

Він був молодшим братом імператора Тонґвана. Часто, з очима, повними сліз, він згадував, як у дитинстві імператор Тонґван піклувався про нього, доглядав його, тримав за руку, навчаючи читати й писати, накривав ковдрою, коли той засинав, накидав на нього плащ у холодну погоду… Тому він був готовий навіть життя покласти, аби віддячити своєму братові за доброту.

 

Але імператор Тонґван мав слабке здоров’я і рано помер, тож довго відплачувати йому мій батько не зміг. Мій тато, після гірких сліз і невтішного горя, вирішив перенести свою відданість на сина імператора Тонґвана – батька нинішнього імператора – імператора Їнчана.

 

Як тільки на кордоні з’являлася загроза, він одразу ж добровільно викликався їхати туди. Під час засідань двору, якщо він вважав, що може принести користь державі, неодмінно зривався на довгі промови, палкі й пристрасні. Вірні поради часто ріжуть слух, і хоча він робив це з відданості, для імператора це було нічим іншим, як поведінкою підданого, чий вплив став настільки значним, що той почав зверхньо ставитися до правителя. Це був класичний приклад того, як людина, що володіє владою, зрештою стає зарозумілою.

 

Моя мати намагалася поговорити з ним, але він ніколи не слухав. Вважав, що жінка не може мати вартих уваги поглядів – думав, що його рідний племінник-імператор не може не відчути його щирої відданості, ясної як небо і земля, сонце і місяць.

 

Моя мати могла лише спостерігати, як він залишався дурнем до самого кінця.

 

Після смерті батька його військові повноваження були негайно розподілені між впливовими фігурами уряду. Я ж успадкував лише його титул і не отримав жодної посади в жодному з головних міністерств. Окрім мене, у його величності є чимало кузенів з покоління його батька, кожен із власним титулом принца, і всі вони мають більше влади, ніж наш маєток принца Хвая. Але з якоїсь причини ті, хто стоїть осторонь, завжди вірять, що ми маємо прихований вплив – настільки потужний, що здатні перевернути весь уряд.

 

Коли попередній імператор тільки-но помер, і імператриця промовила до мене ті огидні слова, мені нічого не залишалося, як відповісти їй кількома порожніми обіцянками. Але я й гадки не мав, що тієї ж ночі мої старші кузени зберуться разом із впливовими фігурами двору – і навіть мене туди приведуть.

 

Великий наставник Юнь Тан – який тоді ще був великим канцлером – сказав:

 

– Держава не може залишатися без правителя навіть один день, але відтоді, як його величність помер, імператорський трон вже два дні стоїть порожнім. Спадкоємець престолу Цідже ще неповнолітній. Принци, вельможі імператорського двору, що ви про це думаєте?

 

Коли черга дійшла до мене, я озвучив кілька простих істин:

 

– Успадкування престолу спадкоємцем трону– це природний порядок речей. Більше того, вибачте за зухвалість, але я бачив, як його високість Цідже зростав з самого дитинства. Він завжди був кмітливим і розважливим, щедрим і великодушним. Так, він ще молодий, але коли виросте, без сумніву, стане мудрим правителем.

 

Цими словами я м’яко підлещувався до майбутнього імператора – думав, що це може принести мені користь у майбутньому.

 

Наступного дня Цідже успішно успадкував престол і став імператором. Тієї ж ночі імператриця викликала мене до палацу. В імператорському кабінеті вона відпустила всіх слуг, узяла його величність за руку й сказала:

 

– Ваша величносте, тепер ви імператор, і не повинні забувати, скільки зробив для вас ваш дядько, принц Хвай. Відтепер він, безсумнівно, допомагатиме вам у державних справах.

 

Її погляд був сповнений підтексту. Я хотів усе пояснити, сказати їй, що вона щось неправильно зрозуміла, але не міг.

 

Люди такі: що більше ти намагаєшся довести їм, що нічого не зробив, то більше вони переконані, що зробив.

 

Уявний вплив маєтку принца Хвая міцнішав з кожним днем – особливо в уяві імператриці.

 

Так я мав честь стати наймогутнішим підданим цього уряду, великим хитрим принцом у серцях усіх у державі. Тобто, аж до сьогодні.

 

Сьогодні другий день четвертого місяця.

 

Місяць має парне число, день теж парний; це сприятливий день, підходящий для встановлення покрівлі, одруження, купання, початку подорожі.

 

Я сиджу у приймальній кімнаті для звичайних гостей.

 

Окрім мене, у кімнаті ще двоє відвідувачів: один – син Юнь Тана, Юнь Юй, а другий, як мені сказали, – низькорівневий імператорський цензор, якого щойно підвищили в Цензораті.

 

Юнь Тан, будучи раковою пухлиною лише трохи меншою за мене серед трьох великих пухлин нашого уряду, здобув свою репутацію цілком заслужено. Достатньо поглянути на його сина Юнь Юя – йому ще немає й двадцяти трьох, а він уже обіймає кілька посад у нашому уряді, зокрема цензора-інспектора. Я припускаю, що цей новоспечений цензор, ймовірно, на кілька років старший за Юнь Юя, але все ж вимушений проявляти до нього велику шанобливість, дозволяючи тому втягнути себе у візит до мене.

 

Юнь Юй урочисто каже мені:

 

– Цензор Хе – надзвичайно рідкісний талант, але він ще молодий і недосвідчений. Сподіваюся, принце Хваю, Ви подбаєте про нього в майбутньому.

 

Потім він повертається до молодшого цензора Хе, який сидить, випрямившись, наче кришка труни, і додає:

 

– Ти, напевно, знаєш про принца Хвая. Він не лише дядько імператора, а й вважається найближчим з усіх його дядьків.

 

За роки я вже збайдужів до подібних слів, тож просто ввічливо всміхаюся молодшому імператорському цензору.

 

Це звичайний візит. Або мав би бути.

 

Аж поки моя дружина, принцеса-консортка Хвай, не вривається до кімнати.

 

Інший мій небіж, спадкоємець принца Шоу, Цілі, якось сказав мені:

 

– Дядьку, ти чудовий у всьому, за винятком одного: що б не трапилося і коли б це не сталося, ти завжди віриш, що всі виправдання світу на твоєму боці. У всьому винні інші, а ти весь час невимовно скривджений. Це твій найгірший недолік, і він просто жахливо дратує.

 

Я завжди вважав, що він неправий. Я справді дуже скривджений. Я часто замислююся над собою. Коли щось трапляється, перш за все шукаю провину в собі. Просто зазвичай не знаходжу, тому починаю шукати в інших.

 

Наприклад, зараз я дивлюся на принцесу Хвай і аналізую себе. Чи зробив я щось таке, що змусило її вдатися до настільки разючого вчинку?

 

Після короткого розгляду дійшов висновку, що ні.

 

Відтоді, як принцеса Хвай вийшла заміж та прийшла до маєтку принца Хвая, я поважав її та забезпечував. Якщо вона хотіла золото, я не давав їй срібло; якщо хотіла носити дамаст, я ніколи не примушував її вдягати шовковий атлас.

 

По-перше, я ніколи не сказав їй жодного різкого слова. По-друге, я не заводив наложниць.

 

І все ж чому —

 

Випрямивши спину, піднявши голову й розправивши плечі, принцеса Хвай заявляє:

 

– Ваша високосте, я вагітна! І, звісно, не від вас!

 

У кімнаті запала тиша.

 

Обличчя цензора Хе посіріло від шоку. Юнь Юй розсміявся.

 

Принцеса Хвай повертається і вказує на постать біля бокових дверей, що ведуть до внутрішньої кімнати, постать, скручену, наче рисовий вареник.

 

– Ваше високосте, не боюся сказати Вам, що дитина в моєму животі — моя і його!

 

З жалюгідним виглядом цензор Хе підводиться, тремтячи намагається встати та піти, але Юнь Юй тримає його за рукав і змушує сісти знову. Сам Юнь Юй, усміхаючись, продовжує спостерігати.

 

З сльозами на обличчі принцеса Хвай дивиться на мене і суворо каже:

 

– Сьогодні я справді вчинила таке! Я мусила сказати це на людях! Ваше високосте, що Ви зі мною зробите? – її погляд такий гострий, що здається, наче сабля. – Я повинна вам сказати, що саме Ви довели мене до такого становища! Саме Ви, крок за кроком, штовхали мене до цієї межі! Я б краще померла, ніж далі терпіти! Навіть якщо я помру, я маю зробити так, щоб Ви більше не мали жодної поваги!

 

Її очі червоні, повні ненависті, з такою силою, що здається, вона хоче зрізати мої кістки і пожерти моє тіло.

 

– Ваше високосте, чому Ви мовчите зараз? Чому не смієте мене засудити? Чому не можете покликати когось, щоб мене прогнали?!! Це тому, що Ви не маєте сміливості! Тому що Ви мені винні!!

 

Я чую скрип. Схоже, Юнь Юй зробив ковток чаю і продовжує спостерігати, попиваючи чай, виглядаючи досить задоволеним.

 

Принцеса Хвай робить крок уперед і люто дивиться на мене.

 

– Тому що — ви боїтесь, що всі дізнаються, що принц Хвай, Ченьдзвень, безсилий в ліжку і носить обрізані рукава!*

 

*так, той самий вислів про обрізаного рукава, що означає міцну чоловічу дружбу.

 

Найгірша образа всіх часів стається сьогодні в моєму маєтку.

 

З клацанням чашка для чаю торкається столу. За цим лунає голос Юнь Юя:

 

– Принцесо Хвай, як сторонньому, дозвольте мені сказати дещо справедливе. Сказати, що він "безсилий в ліжку" — буде наклепом. Принц Хвай багато разів ходив з нами до борделя. Хоч він і любить чоловіків, інші, я, а також ті, кого ми наймали, всі можемо підтвердити, що принц Хвай досить довершений у справах, що стосуються ліжка. Тут і мови не може йти про безсилля.

Примітка англ. перекладача:

Принц Хвай – це титул 

Його справжнє ім’я – Дзін Вей’ї

Хвай Чендзвень – ввічливе ім’я.