39. Хто я?
Коли Дзі Юши прокинувся, минуло вже кілька днів.
Була полуднева пора.
Крізь вікно в палату лилося сонце, залишаючи золотаве сяйво на мармуровій підлозі та білих стінах.
Небо за вікном було чисте й блакитне, жодної хмаринки.
Звичайний, гарний день.
Скільки часу минуло з того моменту, як він востаннє бачив таке небо?
Дзі Юши подумав про це — і на мить не зміг підрахувати.
У палаті працював кондиціонер, тож було прохолодно.
На ньому лежала тоненька ковдра.
У тильну сторону правої руки була вставлена голка, крізь яку в вену повільно надходила рідина.
Наслідки цього переходу виявилися надто важкими — Юши якийсь час перебував у стані шоку.
На щастя, його тіло вже не раз проходило крізь часові стрибки, тож після першої допомоги воно змогло поступово відновитись.
Однак сам Дзі Юши відчував таку втому, що не хотілося поворухнути навіть пальцем, — просто лежати в цьому м’якому ліжку й не рухатися.
[1456.06.15 14:51:40]
Дзі згадав координати часу, які побачив по поверненню.
Вони вирушили в місію 17 травня 1456 року Зоряної Ери.
Він не очікував, що мине вже майже місяць.
Увесь цей час зв’язку не було.
Для тих, хто лишився в місті Цзян, і для його родини — це, мабуть, був дуже важкий місяць.
Зайшла медсестра перевірити його стан. Разом із собою вона принесла їжу.
Тепла в міру остигла рисова каша й кілька свіжих, смачних закусок.
Вони змусили пальці Дзі Юши ледь поворухнутись.
За винятком тієї ілюзії з їжею на «пересадковій станції», він уже давно не куштував гарячого.
А та вечеря, як виявилось, була лише маревом.
Його порожній шлунок поволі заспокоївся від тепла каші,
а знечутливі смакові рецептори ожили завдяки пікантним закускам.
Зі світлом, що ллється крізь вікно, і блакиттю неба за шибкою —
Дзі Юши їв повільно, розслаблено, вперше за довгий час відчувши справжній спокій.
Тук-тук.
У двері постукали.
— Заходьте, — озвався Юши.
Двері відчинились. У щілину просунулася знайома голова — це був Лі Чвень:
— Консультанте Дзі! Ви прокинулись!
Лі Чвень уже цілком повернувся до звичної енергійності.
Без чорної бойової форми він виглядав ще молодшим.
Без вагань він сів на стілець біля ліжка:
— Я знав, що ви приблизно зараз прокинетесь! А медсестра підтвердила!
— Усі в порядку? — запитав Дзі Юши.
— Усе добре! — відповів Лі Чвень. — Ми всі прокинулись трохи раніше за тебе, але лише трохи!
Виявилося, що Лі Чвень лежить у сусідній палаті. Він розповів Дзі Юши, що всі члени команди мали різний ступінь післяперехідних ускладнень, тому їх усіх доправили до Медичного центру Тяньцюна.
Окрім них двох, решта теж перебували на цьому поверсі, але медсестри не дозволяли всім відвідувати один одного одночасно.
Лі Чвень зітхнув:
— Все це здається… нереальним!
Він підняв рукав і показав Дзі Юши синяк на руці:
— Коли я вперше прокинувся, то кілька разів сильно щипнув себе, перш ніж повірити, що все це не ілюзія. Ніби з нічного кошмару вирвався.
Юши хотів зауважити, що навіть якби це й була ілюзія, біль та рани теж були б у комплекті — але вирішив промовчати.
Насправді, йому самому важко було повірити, що їм вдалося повернутись так легко. Але, якщо подумати, у цьому був певний сенс.
За його спостереженнями, ота так звана «самосвідомість Тяньцюна» не мала змоги створювати такі реалістичні й людяні ілюзії.
Найголовніше: Тяньцюн і командний центр з їхнього часу були значно сильнішими, ніж вони припускали. Питанням часу було, коли ті виявлять аномалії й успішно перехоплять наступний перехід.
Якби це затягнулося, Дзі Юши почав би вважати командний центр неспроможним.
— Який ще Уроборос, який Хаос, — сказав Лі Чвень. — Якби Вень-ґе і Лао Двань не звірили зі мною спогади, я б подумав, що просто з'їхав з глузду. Начальство теж боялось, що ми з глузду з’їдемо, тому прислали психологів — оцінити наш стан.
Бліді й тонкі пальці Дзі Юши поставили ложку. Вона дзенькнула об край миски:
— Психологічна оцінка?
— Ага, — кивнув Лі Чвень. — Ми ж прокинулись раніше, тож нас уже протестували. Медсестра казала, що ми зникли майже на місяць. Усі страшенно перелякались, історія вже ледь легендою не стала. Тепер чекаємо на результати — вони й вирішать, коли нас відпустять додому.
Юши кивнув.
Це був стандартний порядок дій.
І тут Лі Чвень різко змінив тему:
— Консультанте Дзі, а ти поїдеш назад до Нінчена, коли зможеш виписатись?
— Так, — відповів Юши. І додав: — Тобто, якщо вам не знадобиться моя допомога для завершення місії рівня А у Сідзінь.
Адже спочатку він і приїхав у це місто, щоби допомогти з тією місією.
— Не знадобиться, — відповів Лі Чвень. — Її вже доручили іншій команді, й вони її завершили.
Лі Чвень цілком відповідав своїй репутації — язикатий, товариський, охочий до пліток. Щойно прокинувшись, він встиг дізнатись про все, що відбулося після їхнього зникнення.
Як тільки Третій командний центр виявив, що Сьомий Загін не прибув у потрібні часово-просторові координати та не виходить на зв’язок, одразу було організовано пошукову групу. А місію рівня А передали Дев’ятому загону.
У середовищі загонів Охоронців точиться запекла конкуренція. Лі Чвень бурчав:
— Вони, мабуть, тільки й мріяли, щоб ми не повернулись — тоді б могли забрати наше місце.
Ця ворожнеча між двома загонами, певно, і була пов’язана з тим, про що Дзі Юши розповідали раніше.
Побурчавши, Лі Чвень запитав із надією:
— Оскільки Лао Ю, скоріш за все, піде на пенсію, у нашому загоні бракує людей. Якщо наступного разу нам знадобиться підмога — ти прийдеш, консультанте Дзі?
— Залежно від обставин, — відповів Юши.
Люди такі — з часом з’являється прив’язаність. Дзі Юши розумів, що вже не може відмовити так байдуже, як раніше.
— Від яких саме обставин це залежить? — поцікавився Лі Чвень,
Дзі Юши: ………
— Ну, ми ж тільки-но повернулись, тож, мабуть, ще зарано про таке говорити, — почухав потилицю Лі Чвень.
Стан Дзі Юши не здавався добрим.
Хоч він і довів, що не слабак, але той образ — як він не міг відкрити пляшку — ще надовго залишиться у пам’яті.
Побалакавши ще трохи, Лі Чвень залишив палату, щоб дати йому спокій.
Але ненадовго — незабаром навідались і решта.
Близнюки, Чжов Мінсюань, Двань Вень — усі по черзі зазирали в палату. Було так галасливо, що медсестра невдовзі розігнала їх по кімнатах.
Та всі вони казали одне й те саме: хотіли б, щоб Дзі Юши залишився.
Юши відчував себе дещо розгубленим, але водночас — зворушеним.
Після настільки небезпечної та страшної місії, після такого жорстокого викривлення простору й часу — цілком нормально, якщо в людини залишиться психологічна травма.
У когось зі слабкою нервовою системою вона навіть не дозволить знову зайти в капсулу для переходу.
Але Сьомий Загін Тяньцюна — це зовсім інше.
Так, вони щойно повернулись до реальності, й про наступну місію ще не може бути мови, але в головах у них вона вже була.
З такою психологічною витривалістю вони без зусиль пройдуть будь-яку перевірку.
Не бояться. І не вмирають.
Сьомий загін — це сила, яка вражає.
Коли товариші пішли, до палати, як і було заплановано, прийшов психолог і провів тригодинне обстеження.
Під кінець, експерт поставив три запитання:
— Дзі Юши, коли сталася помилка переходу, ви хоч на мить засумнівалися в Тяньцюн або в командному центрі?
— Ні, — відповів Юши.
— Чому?
— Тому що… Якщо це називати виміром, то, гадаю, той «самосвідомий Тяньцюн» походив із виміру, який значно перевершує наш, тож ця ситуація була непередбачуваною для будь-кого. З іншого боку, я вірив, що Тяньцюн і командний центр нас знайдуть. Усе, про що ми мали турбуватись — це скільки часу на це піде.
— А коли перехід дав збій, чи не думали ви скористатися цим, щоб перейти в іншу епоху?
Поставивши останнє запитання, експерт із блідим обличчям поправив окуляри й уважно подивився на Дзі Юши.
Той опустив погляд. На його зап’ястку був прикріплений поліграф, що відстежував пульс.
І він відповів з тією ж самою рівною інтонацією:
— Ні. Таке не спадало мені на думку, бо я знаю: організація дотримується своїх обіцянок. І рано чи пізно — надасть мені цю можливість.
Поліграф показав зелений індикатор.
Експерт зібрав обладнання й невдовзі залишив палату.
*
Наступного ранку, о дев’ятій, усі рапорти щодо Сьомого Загону були завершені.
Усі пройшли перевірку. Вони могли вирушати додому.
Повернувшись, кожен мав написати докладний звіт.
Окрім цього, філія надала їм три місяці відпустки на відновлення.
Після повернення в Тяньцюн усі пройдуть ще одну психологічну оцінку.
Двань Вень привіз особисті речі загону й передав Дзі Юши його одяг, телефон та інше.
Коли Юши переодягнувся й відчинив двері палати, його зустрів Сон Цінлань, що спирався на стіну навпроти.
— Консультанте Дзі.
Знайомий низький голос.
Наче вперше почутий у загальному каналі — так само зненацька, як тоді.
Серце навіть трошки прискорило хід.
Ця висока постать, довгі рівні ноги — у ньому була сила, яка притягує погляд.
Навіть просто схилившись до стіни, Сон Цінлань випромінював присутність, від якої Юши мимоволі хотілося відступити назад.
Після кількох днів без зустрічей і з огляду на те, що його останнє спілкування було з дитячою версією Цінланя, цей дорослий варіант здавався трохи незнайомим.
Вочевидь, капітану вже набридло чекати. Як тільки Юши вийшов, той одразу озвався:
— Ти завжди такий повільний.
Ця сцена здавалася знайомою.
Дзі Юши пригадав, як після повернення з дощового лісу вони по черзі приймали душ, і Сон Цінлань теж чекав його — отак само, за дверима.
Вираз обличчя Юши залишався незмінним. Красиві очі спокійно дивилися на нього:
— Капітане Сон, ви знову прийшли запропонувати мені оливкову гілку?
— Ні, — невимушено відповів Сон Цінлань. — Це марно. Навіть якщо я кину, консультант Дзі її не впіймає.
Він відштовхнувся від стіни, куточки губ хитро загнулися:
— Насправді я прокинувся найпершим. Хотів зустріти тебе першим і залишити гарне враження. Але, як на зло, на мене навалили купу паперової тяганини. Верхівка явно не хоче давати мені спокій.
Сон Цінлань був капітаном — у нього були свої обов’язки.
Дзі Юши розумів це, тому й не дивувався, що раніше той не приходив, коли навідувались усі інші.
— Тоді коли повернусь, — сказав Дзі Юши, — напишу побільше похвали про тебе у звіті.
— Не чекай звіту, — відповів Сон Цінлань у легкому тоні. — Керівник Ці запросив нас на обід. Можеш похвалити там.
— Керівник… Ці? — Дзі Юши злегка насупився. — А скільки у вас керівників у філії Цзянчен?
— Один, — спокійно сказав Сон Цінлань. — А що?
Погляд Дзі Юши змінився:
— А як же керівниця Ван?
*******
Переклала Nathaniel
