Я сидів біля вікна та дивився.
Спроби вибити з когось монету методом погроз та рукоприкладства... Я дістав пачку сигарет та сірники, підкуривши, подумав, що весь цей запах у кімнаті спалахне. Хоча це більше була думка, яка в моменті налякала, не більше ніж думка.
???: Він проковтнув монету.
Удар коліном у живіт — і нічого не сталось.
???: Придурок, він її з’їв. Ідемо.
Лежачи на землі, він дістав із рота монету, і його руки тряслися. Нахилившись уперед подивитися, я не очікував, що моя рука зісковзне, і я вдарився об стіну сусідньої будівлі та впав на того бідолаху.
Це було боляче, ужас як боляче, та сигарету з зубів я так і не випустив. Піднявшись, я глянув угору та побачив, що можу зачепитися за дерев’яні балки та залізти назад.
???: Прошу, віддай монету.
Поглянувши вниз, я підняв монету, за якою тягнувся чоловік, та вона у мене випала. Стукнувши по кишені, я відчув монету там.
???: Монета... Я хочу відігратися. Віддай.
Він на вигляд тут давно, та звідки у нього золота монета? Скоріше за все, пішов за кимось, хто взяв монету. Зранку, думаю, можна буде почути, що сталося — убивство заради відіграшу... Думаю, у нього пряма залежність.
Чоловік упав лицем прямо в землю, а я, зачепившись за виступ, почав карабкатися вгору. Забрався в кінцевому результаті, але дим все-таки кілька разів попав в око.
Я не розумію... Коли вийшов із того тунелю, я мало не заплакав: у мене стріляли, ми в незнайомому світі, а я спокійний. Мені здається, в моїх мізках явно хтось покопався і навів свій порядок — іншого висновку в мене немає.
Я ліг на ліжко — це було найжахливіше ліжко, на якому я лежав. Вибору немає: або спати на землі, або на ліжку без ковдри і з чимось типу подушки. У кіно це показують як комфорт: вогонь, м’яка подушка та шкура ведмедя. А насправді — перегар на всю кімнату, сирість та відсутність подушки хоча б.
Як цивілізована людина — обурений. Та я здогадуюсь, куди свої обурення мені скажуть запхати. Через кілька хвилин за вікном почало гриміти, і вітер задув у кімнату, провітрюючи її — це, здається, єдине, що мені подобається.
Неприємний запах відступав, а ось шум дощу був доволі заважаючим. Але через хвилин десять я звик. Ніякої техніки, телефонів, ліхтарів — усе зникло. Та що б я міг знайти, якби обстежив потяг, якби мав час?
Не знаю, але знаю одне: я вибрався з того місця, і очі потроху злипалися, кидаючи мене в сон.
Прокинувся я від шуму потягу, а точніше — від того, як він скрипів, гальмуючи.
Я піднявся на ноги швидко, не чекаючи, та, ввімкнувши лампу, вибрав одяг, одягнувся та зібрав ті самі речі. Проломив вікно і вистрибнув — біль була реальною, це не сон.
Я почав бігти до виходу, а позаду ліхтарі почали згасати швидше, ніж раніше. Я забіг у двері та опинився в кімнаті — розглядав стелю, голова боліла. Це був сон, який я не хочу бачити ще раз, а голова боліла так, що я скоро здурію.
Я не здивований, бо спав без подушки, та ще й кошмар наснився.
Хайс повідомляв нас, що ми повинні прибути в будівлю напроти таверни — це гільдія найманців. Сюди прибувають завдання, а ще наступне місто аж за двісті кілометрів звідси. Це віддалене містечко, але роботи повно — хоч жуй.
Торгові шляхи, добування матеріалів та різні роботи — важко. Себе жаліти час тягнути. Піднявшись із ліжка, я просто сів на нього та потирав лице руками. "Дзень".
Глянувши вниз, я побачив дві золоті монети, які впали разом та одна лежала на іншій. Ціла золота монета.
Хайс говорив щось про пробудження, та потрібно якось оминути зайві очі. І ще він казав про кристали пробудження — це замінює кришталеву кулю, а камінь тріскається після використання.
Я потер очі, загорнув волосся назад та нарешті підняв монети й вийшов із кімнати. Я перебув тут ніч, і мені говорили, що на 24 години я можу зайняти кімнату.
Спустившись униз, мене гукнула жінка, яка видавала мені ключі, і сказала, що час вичерпаний та далі потрібно платити. Я не зрозумів нічого, та вона була доволі агресивною — потрібно придумати з нічлігом. Залишитися тут, хоча спати на вулиці — це ідіотизм.
Я пішов у будівлю навпроти таверни — виглядала як звичайна гільдія у фентезі: стіна з завданнями та адміністратори. Підійшовши до стійки, я показав жетон та запитав про Хайс, і почув:
Адміністратор: Хайс — це старший адміністратор гільдії найманців. Нас ще називають прикордонною гільдією — ми близькі до кордону.
Кейн: Я чув щось про кристали пробудження.
Адміністратор: Є такі у нас. Ціна — одна золота. Та вам легше дізнатися та пробудитися у церкві за десять срібних. Ще кристали не пробуджують вас, а показують, який у вас навик.
Кейн: Що?
Адміністратор: Пробачте, ви не повинні були цього знати. Прошу, не розказуйте нікому, я перший день тут, тому...
Кейн: Добре, я нікому не розкажу. Але чому ви обманюєте людей, які думають, що вони пробуджуються?
Адміністратор: Прибуток. І пробачте, ви не повинні цього знати. У вас, можливо, є навик, який може бути пов'язаний із церквою, а вона строго контролює таких людей і обмежує їх, відправляючи в монастирі та промиваючи мозок знаннями та вірою.
Кейн: Дайте один кристал.
Я знаю своє везіння — мені точно попадеться те, що пов’язане з церквою.
Я поклав монету на стійку, і адміністраторка взяла монету та витягла камінь, прозорий та місцями гострий. Вона попросила, щоб я капнув трохи крові на кристал.
Я провів по гострій частині каменя, і кров бризнула по кристалу. Я очікував, що кров вбереться, як вода в суху землю, але ні. Адміністраторка витерла кристал, і всередині загорілося біле світло.
Адміністратор: Давайте поглянемо в книзі, який у вас навик.
Вона дістала книгу, а камінь почав переливатися кольорами, але повернувся до білого. Я це помітив, а вона — ні, бо гортала книгу.
Адміністратор: Знайшла. У вас навик або здібність світла. Цей навик тісно пов’язаний із церквою, і інформації по ньому мало, але вказано, що ви можете використовувати зцілення.
???: Я призиватель, та ви знущаєтесь?!
Адміністратор: Пробачте, але ви можете приручати тварин та інших монстрів, якщо знайдете до них підхід. Я надам вам повну інформацію по цьому навику.
Я бачив, як чоловік дізнався свій навик за допомогою кристалу та кричав на другого адміністратора в іншому кінці стійки.
Кейн: Пробачте, а інформація про мою здібність або навик у вас є?
Адміністратор: Все, що є — це зцілення. Все інше приховано церквою. Пробачте, я бачила одного, хто міг зцілювати, та в нього ще було жовте світло, якого я торкнулася — і воно тріснуло, було як крихкий лід.
Кейн: І як це зрозуміти?
Адміністратор: Він посміявся та сказав, що це його максимум в управлінні світлом.
Кейн: Ви хочете сказати, що я зможу управляти світлом?
Адміністратор: Пробачте, але я не можу дати конкретної відповіді. Я сказала те, що бачила.
Кейн: Дякую, що розказали те, що навіть не мали.
Повернувшись, я побачив Хайса, і він попросив хвилинку уваги. Він встав на лавку, і всі слухали його.
Хайс: У нас є завдання на зачистку лісу від гоблінів, які збилися у стаю. Невідомо, які ще монстри там можуть бути...
Всі почали обговорювати це, і витримавши невелику паузу, він продовжив.
Хайс: Ви можете збитися в групи та прийняти участь як добровольці. Кожному за участь дадуть п’ятнадцять срібних.
Всі почали кричати від щастя та радіти. Невже тут п’ятнадцять срібних — це багато? Хоча я не знаю тотешніх цін. Я не знаю, чи йти мені, чи ні.
Адміністратор: Пробачте, з’явилися ще одні іномирці.
Кейн: Іномирці?
Адміністратор: Так називають людей з інших світів. Ви теж з того світу, але нічого не пам’ятаєте. Та призов відбувається протягом шести місяців три або чотири рази. Це уже четвертий.
Люди потрапляють сюди... Як взагалі це відбувається? Як би я не старався зловитися хоч за якусь думку — все було марно. Та я думав, чи варто приймати участь у зачистці лісу.
???: Проходь скоріше.
За мною була черга з декількох людей, та всі стійки адміністраторів були в чергах.
Кейн: Уже закінчив.
Мене окинули поглядом, та я знаю свою здібності та навик — не знаю, як цеправильно назвати. Але мені потрібно щось робити.
