Війна клонів

Розділ 115. Війна клонів
 

У кімнаті запанував хаос, щойно відновився час.
Червоні лазери та космічні кулі зіткнулися з ударними хвилями, сонячними спалахами, потоками води під тиском та скляним шквалом. Але найбільш дивовижним був внесок ведмедя, що володів кунг-фу, який прорвався крізь барикади клонів Алхіміка одразу після Пана Хвилі. Він розтрощив двох клонів, стікаючи кров'ю від півдюжини лазерів, трансформуючись туди-сюди, щоб регенерувати, завжди залишаючись у русі, щоб уникнути смертельного удару.
Раян теж вносив свою лепту, з дотепними вигуками влучаючи в будь-якого клона, що опинявся в межах його досяжності. Однак ситуація стала настільки заплутаною, що йому довелося зупинити час, щоб перевірити своїх союзників. Пан Хвиля був зайнятий тим, що забивав на смерть клонів Алхіміка, Саван прикривав своїх союзників армованими скляними бар'єрами, а розлючена Зарин у несамовитій люті випускала ударну хвилю за ударною хвилею.
Проте, попри запеклість групи, чисельність Алхіміка лише зростала.
Один клон Єви Фабр розмножився в десять разів, і нові двійники наслідували її приклад. Більшість з них були беззбройні або з «людською» зброєю — гвинтівками та пістолетами. Однак деякі з оригінальних двійників використовували дивні пристрої-рукавички для телепортації інопланетної зброї та копіювання своїх двійників. Раян з'ясував, що вони використовували той самий принцип, що й енергія Марса, отримуючи доступ до арсеналу в окремому кишеньковому вимірі.
Це також означало, що в той час як сила Алхіміка могла відтворювати фізичну матерію, технології на основі Потоку залишалися поза її досяжністю. У цьому був певний сенс. Єва Фабр була Синім Геномом, тож як вона могла відтворити джерело Зеленої чи Червоної сили?
Раян вирішив спочатку зосередитися на постачальниках клонів, але деякі з новобранців матеріалізувалися з поясами смертників і намагалися підірвати себе перед його обличчям. Кур'єр був змушений дати їм відсіч, використовуючи зброю своєї броні.
На жаль, це дало час армії клонів організуватися. Зрозумівши, що Раян намагається прорватися до воріт, які вони охороняють, постачальники серед двійників роздали полку новобранців пристрої з рукавичками. Два десятки Єв утворили бар'єр з тіл, їхні інструменти виступали багряним щитом. Шестикутний бар'єр, схожий на вулик, тепер захищав ворота, досить міцний, щоб протистояти гравітаційній гарматі Раяна.
Здогадавшись, що Раян намагається зробити, Пан Хвиля спробував допомогти, перетворившись на лазер і врізавшись у захист клонів. Малиновий щит відштовхнув його, тож він спробував ще раз, і ще, штрикаючи бар'єр з усіх боків, навіть підстрибнув у повітря, щоб вдарити захисників згори. Хоча двійники тримали лінію, їхні щити часто мерехтіли від ударів. Подібно до технології Інопланетянина, їхня техніка працювала на обмеженому запасі енергії й зрештою вичерпалася б.
Однак цього разу час був не на боці Раяна. Клони не лише викликали більше самих себе, але й краще організувалися. Групи користувачів енергетичних щитів сформували захисні бар'єри навколо постачальників арсеналу, що дозволило їм озброїти підкріплення з мінімальними перешкодами. Дві групи по шість лазерників узяли його в пастку, і хоча людинозвір рухався швидше за блискавку, він не міг втекти від світла. Двійники не залишили йому простору для дихання і відтіснили його до порталу Помаранчевого світу, повільно, але впевнено...
На цей час мертві випустили стільки частинок Синього Потоку, що вся кімната стала схожою на вечірку Смурфів.
— Рірі, ззаду! — крикнула Лен, щойно час відновився, і кур'єр помітив, як двоє Єв наставили на нього гвинтівку з двометровим стволом. Він ледве встиг ухилитися вбік, щоб уникнути вибуху Зеленого Потоку який від удару перетворив металеві стіни на дерево.
— О, екологічно відповідальна зброя! — сказав Раян, коли Лен обезголовила клонів струменем води під тиском. Коротунка відійшла, щоб прикрити його, поки він бився з найближчими двійниками в рукопашному бою. — Я хочу одного!
Якби вони не намагалися знищити останніх, Єви могли б бути справжніми планетологами.
Інші його союзники були не у кращому становищі. Деякі клони могли бачити Савана, навіть коли він ставав невидимим, і змушували його тримати оборону, підіймаючи скляні бар'єри, щоб зупинити залпи снарядів. Ударні хвилі Зарин пересилили щитотримачів, але її силова броня то тут, то там давала тріщини. Лише Лео Харгрейв відтіснив клонів, а не навпаки, бомбардуючи їх сліпучими, вогняними вибухами.
Повторні ударні хвилі Зарин призвели до структурного пошкодження кімнати, і добра чверть підлоги обвалилася, відкривши чорне море інопланетної техніки та енергетичних кабелів під металевими панелями. Сонечко здійняв стіну полум'я, що насувалася, затиснувши сотні Єв між своїм вогнем і дірою в підлозі.
У відповідь клон кинув у Лео Харгрейва круглий срібний пристрій. Живе Сонце швидко розплавило його в повітрі, але його дія змусила пристрій вивільнити шестиметрову хвилю бездоганної енергії.
Білий імпульс знищив будь-якого двійника, до якого торкнувся, і, що ще більш тривожно, миттєво повернув Сонцесяйного до його людської форми. Лідер Карнавалу впав і помер би, вдарившись об підлогу, якби Пан Хвиля не припинив атаку на силовий щит і вчасно не підхопив свого союзника. Саван негайно підняв бар'єр за бар'єром зі скла, щоб захистити своїх товаришів по команді, але це лише дозволило клонам оточити тріо, їхні сфокусовані лазери повільно розплавляли захисні щити.
Гірше того, Помаранчевий портал у кімнаті замиготів, і крізь нього почав проникати той самий кубічний монстр, що й минулого разу; можливо, хаос у кімнаті привернув його увагу. У будь-якому разі, він був найближче до розлому, коли потвора пройшла крізь нього, і вона безцеремонно відкинула ведмедя з дороги. Клони спробували відбити істоту з Помаранчевого Світу залпом снарядів, але змогли лише призупинити її наближення.
Це ні до чого не приводило.
— Справжньої тут немає! — прокричав Раян через динаміки своєї броні, вказуючи рукою на ворота. Розумно застосовуючи свою силу, він відсунувся від них не більше ніж на кілька метрів, але щитотримачі все ще перегороджували шлях. — Вона за цими дверима!
Він сумнівався, що хтось із членів його команди почув його, окрім Коротунки, аж поки голос Зарин не пролунав над ближнім боєм. — З дороги, зануда!
Раян активував свій реактивний ранець і відлетів убік, коли потужна ударна хвиля розтрощила полк клонів, що охороняв ворота, закоротивши їхні щити та випарувавши їхніх воїнів. Однак вибух не зачепив самих воріт, на їхній блакитній поверхні не з'явилося жодної тріщини. Однак, це дозволило кур'єру і Лен дістатися до воріт.
Потім стрілянина припинилася.
Раян визирнув через плече і побачив, як з отвору, зробленого Зарин у землі, з'явилася багряно-помаранчева фігура. Жахлива рептилія в надсучасній силовій броні, один лише вигляд якої змушував незворушних клонів Єви завмирати від жаху.
Прийшов молодший брат інопланетянина і привів своїх племінників.
З отворів, булькаючи горлом і ревучи, вилізло з десяток інопланетних солдатів. Більшість з них були копіями істоти, яку група Раяна перемогла раніше, але один з них був удвічі більшим, рогатий жах з дев'ятьма очима і величезними драконівськими крилами.
Видовий інстинкт, який ніколи не вмирав, прокинувся, коли люди в кімнаті ненадовго припинили свою битву, щоб зосередитися на зовнішній загрозі. Клони Єви направили зброю на прибульців, а Сонечко знову перетворився на палаюче сонце й огорнув авангард прибульців пекучим полум'ям.
Позаземні істоти у відповідь почали телепортуватися по кімнаті, розриваючи двійників Єви кігтями та променями. Натомість крилатий прибулець погнався за Сонечком, а інопланетянин перетворив свою броню на адамантій і спробував розірвати його на шматки. Інший солдат помітив Раяна і Лен, але був змушений мати справу з групою Єв, перш ніж він зміг розпочати переслідування.
Якби один з цих прибульців був рівний за силою своїй команді, ціла група розірвала б будь-який опір. Група Раяна та Алхіміка могла б деякий час чинити опір, можливо, навіть перемогти, але якби цих тварюк прибуло більше...
Що ж, зараз Раян не поспішав перезавантажуватися.
Пан Хвиля, який промчав через усю кімнату, щоб заховатися за скляним бар'єром Савана, ненадовго зупинився біля Раяна і Лен. — Пан Хвиля та інші стримають їх, — сказав Геном, коли інопланетний солдат загарчав на них. — Вперед, тигре!
— Ти впевнений? — занепокоєно запитала Лен. Вона розуміла, що вони лише виграють хвилини.
— Пан Хвиля ще ніколи не був таким щасливим! — живий лазер підняв великий палець вгору. — Він може вбити їх не один раз!
Раян не знайшов у цій логіці жодних недоліків і теж підняв великий палець догори. Пан Хвиля одразу ж зіткнувся з інопланетним солдатом, що наближався, і відкинув його назад, у співпраці з Зарин. Жвава Псих використала ударні хвилі, щоб виштовхнути бетонного помаранчевого монстра назад через розлом.
— Ти можеш зламати ці ворота? — запитав Раян у Коротунки.
— Дай мені хвили-, — Лен не закінчила речення, оскільки сині ворота відреагували, як тільки вона доторкнулася до них. Вони миттєво відчинилися, впускаючи дует досередини.
Перемир'я закінчилося тут же, коли решта Єв спробували зупинити Раяна на шляху до дверей залпом снарядів. Але він зупинив час, схопив Коротунку й, ухиляючись від лазерів, перемістився в сусідню кімнату. Ворота одразу ж зачинилися за ним, коли час відновився, ізолювавши їх від хаосу ззовні; кур'єр ледве встиг розгледіти, як перед розставанням Сонечко вступив у повітряну дуель з інопланетним драконом.
Приміщення, до якого увійшли Раян і Лен, було, очевидно, командним центром зорельота і нагадало кур'єру мейнфрейм Мехрона. Колосальний біомеханічний мозок пульсував посеред скляної колони, під'єднаний біомеханічними схемами до купола з кабелів, схожих на нервові закінчення.
Дует знайшов справжню Єву Фабр, підключену до машини.
Хоча вік зморщив її обличчя і зробив чорне волосся сивим, Раян впізнав риси її обличчя. Однак людська голова — це все, що від неї залишилося. Огидне біомеханічне тіло підтримувало її череп, гротескна пародія на людський скелет з витягнутими руками, системами життєзабезпечення та штучними органами, що пульсували в залізній грудній клітці.
Тут знаходилася Головна-Засраниця(Asshole-Prime) з заплющеними очима. Кабелі з'єднували її голову зі скляним резервуаром і гігантським мозком всередині, подібно до того, як технологія Алхемо дозволяла йому відчувати спогади захопленого розуму. Раян помітив інші дивні вусики, що звисали зі скляного резервуару, ймовірно, для того, щоб дозволити кільком людям підключатися до машини.
— Вона... спить? — запитала Лен, оскільки Алхімік не зробила жодної спроби зупинити їхнє наближення. Вона залишалася в полоні глибокої, мирної дрімоти. Раян здогадався, що модифікації тіла посилили її контроль над інопланетною технологією; як і Алхемо, вона відкинула все, що стояло на шляху чистої обчислювальної потужності.
Єва Фабр вбудувала себе в головний комп'ютер зорельота, як кліщ у коров'ячу шкуру. Вона ввібрала в себе його технології, знання та силу, ніколи не взаємодіючи із зовнішнім світом, окрім як через безпечність екрана. Вона жила у сніговій кулі, захищена від усіх наслідків.
— Чорт забирай, це знову Монако, — сказав Раян. Йому було цікаво, наскільки сильно технологія вплинула на неї. Раян підозрював, що підключення до мозку імперіалістичної цивілізації не додало їй розуму.
— Чи будемо ми..., — Лен направила зброю в голову Алхіміка, вагаючись.
Повіки Єви Фабр розплющилися.
Очі теж зникли, замінившись чорними камерами. Вони дивилися на два Геноми, такі ж бездушні, як і все інше в цьому холодному, штучному місці.
— Я занадто довго спала, — сказала Алхімік, її голос був не більше ніж тихим брязкальцем. Її штучні органи спалахнули червоним світлом, тонкий шар багряної енергії утворився над її головою і тілом. — Мені наснилося, як ви, загарбники, проникаєте в мої металеві вени й поширюєте свою гниль.
Вона зробила рух рукою, щоб схопити Лен, а Раян у відповідь зупинив час і вистрілив кошмару Ганса Рудольфа Гігера [1] в обличчя зі своєї нагрудної зброї.
    [1] - швейцарський художник, представник біопанку та боді-горору в науковій фантастиці, найвідоміший своєю дизайнерською роботою для фільму «Чужий», за яку отримав премію «Оскар». https://uk.wikipedia.org/wiki/Ганс_Рудольф_Ґігер
Але біомеханічна потвора не тільки продовжувала рухатися в застиглому часі, його гравітаційна куля також відскочила від її чорних обладунків.
— Твоя часова аномалія потужна, Квіксейв, але нічого несподіван-, — Алхімік завмерла, коли її металеві пальці опинилися в дюймі від голови Коротунки, бо раптом помітила чорні частинки й фантом Фіолетового Потоку поруч із самим Раяном. — Чорний Потік?
Раян скористався її розгубленістю, щоб відновити час, дозволивши Коротунці усвідомити небезпеку і відступити. Металева рука Алхіміка розтрощила підлогу, вдаривши з достатньою силою, щоб викликати невеликий землетрус.
— Гадаю, ти не все про нас знаєш, — сказав Раян, знову відкриваючи вогонь, а Коротунка допомагала йому торпедами та водою під тиском.
— Що б ви не робили, мій прогрес не зупинити, — Алхімік подивилася на дует, жодна з їхніх атак не оминула її енергетичного щита. — Чому ви боретеся зі мною, діти мої? Я створила вас, викувала з вас богів. Ви повинні битися з прибульцями ззовні, а не з вашим творцем.
Відповідь Коротунки була короткою і по суті. — Ти вбила мільярди.
— Те, що відбувається за цими стінами, нічого не означає, — відповіла Алхімік, і її очі спалахнули блакиттю. Негайно навколо неї матеріалізувалася дюжина клонів Єви Фабр, кожен з яких тримав у руках гвинтівку або пістолет-кулемет. — З цим кораблем я можу перезапустити життя, коли забажаю. Важливі лише дані.
Алхіміку мало бути щонайменше шістдесят років, і Раян міг сказати, що час у цьому кишеньковому вимірі поводився ненормально. Але клони виглядали не старше тридцяти. Всі вони були людьми, а не біомеханічним жахіттям, як їхня господиня.
Раян швидко сформував теорію.
Двійники Єви Фабр залишилися такими ж, бо вона не постаріла всередині.
Раян і Лен швидко розбіглися, коли клони відкрили вогонь, а оригінал залишалася нерухомою, її голова все ще була підключена до центрального мозку. Броня кур'єра послала тривожні сигнали, помітивши потоки чужорідних даних, що вдерлися в системи озброєння.
Прокляття, Головна-Засраниця намагалася зламати його костюм!
— То ти думаєш, що зможеш покращити добробут людства, пожертвувавши старим, щоб створити свою нову, покращену версію? — запитав Раян, намагаючись знищити клонів, і лише тоді зрозумів, що його нагрудна зброя перестала працювати. Вона явно дбала про ідею людства більше, ніж про реальних людей, це було очевидно. — Ти чула про права людини?
— Я бачила інші світи за межами цього виміру, — гордовито процідила Алхімік. — В одному з них народи світу були винищені грипом. Жодна хвороба ніколи не спустошить Геноми, так само як і загарбники з інших світів. Ви не станете на заваді прогресу.
— Хто тебе обрав? — відповів Раян, на секунду зупиняючи час, щоб розтрощити кількох клонів, а потім відступаючи, щоб уникнути удару оригіналу. — Я був демократично обраний плюшевою більшістю, дав універсальну медичну допомогу моїм послідовникам Психам і хоробро боровся проти червоної хвилі, що загрожувала нашому способу життя! А що зробила ти?
— Уряди для тих, хто не може керувати, — відповіла оригінальна Єва Фабр, викликаючи більше підкріплень, навіть коли Лен намагалася утримати їх у контрольованій кількості. Півдюжини клонів перетворилися на двадцять, і ті теж почали робити копії. — Більшість людей живуть короткозорим існуванням, не дбаючи ні про що, окрім власного комфорту. Їм не вистачає мужності приймати необхідні рішення.
— І ким же ти керуєш, клонами самих себе? — пирхнувши, запитав Раян, поспішаючи до біомеханічного резервуара мозку. — Ти ніколи в житті ніким не керувала! Ти не дала жодної вказівки, не підняла жодної нації, не надихнула жодного послідовника! Ти зруйнувала старий світ, а потім сховалася серед пінгвінів замість того, щоб допомогти нам стати на ноги! Чорт забирай, я впевнений, що ти вбила усіх на своєму старому місці роботи, коли не змогла переконати їх приєднатися до тебе!
Це було ретельно продумане припущення, засноване на тому, що він дізнався від Бахуса, але очі мерзоти спалахнули від роздратування. Раян зачепив за живе. — Ти точно так зробила, — сказав він.
— Вони не зрозуміли, — зневажливо відповіла Головна-Засраниця, в той час як деякі з її клонів кивнули на знак згоди.
— Як і ти, — інакше вона б не намагалася його вбити. Єва Фабр не розуміла справжніх здібностей Раяна, як і того, що такі, як Кровотік спустошували Землю. Її уявне всезнання мало проломи.
Проштовхуючись повз двійників та ігноруючи тривожні сигнали своєї броні, коли брандмауери руйнувалися один за одним, Раян схопив один з нейтральних вусиків, що звисали зі скляного резервуару. — Наприклад, чи можеш ти сказати мені, що станеться, якщо я спробую приєднатися до твого великого мозку?
— Ти не зможеш, — відповіла Головна-Засраниця, підіймаючи руку, щоб схопити його. — Ти Фіолетовий. Тільки Сині можуть пілотувати цей корабель. Навіть твоя подруга занадто слабка. Суперрозум її здолає.
— Я не думав пілотувати цей корабель.
І з цими словами Раян зупинив час, Чорний Потік вилетів з його броні.
Алхімік встигла лише жахливо кліпнути, як чорні частинки торкнулися чужого вусика... і заразили свій шлях до скляного резервуара.
— Дурень! — її гігантська рука рушила, щоб відкинути його вбік, і коли Раян спробував відстрибнути, його броня відмовилася рухатися; вона зламала двигуни.
Час відновився якраз тоді, коли вона вдарила його кулаком. Раян почув, як пластини броні тріснули під силою удару, і полетів через кімнату, як безкрилий птах. Він врізався в сині двері з катастрофічним гуркотом, а потім впав на груди, не у змозі зрушити з місця ні на дюйм.
Але це нічого не змінило.
Чорна пляма поширилася по біомеханічному мозку, гниючи частини його нейронів.
— Зупини це! — очі Алхіміка засяяли блакитним відтінком, її біомеханічна рука рушила по боках голови, але вона не могла зупинити колапс. Її клони припинили атакувати Лен, щоб кинутися на мозок, але шкоди вже було завдано. — Зупини!
— Скажи, будь ласка, — відповів Раян, не у змозі зрушити з місця свою броню. Коротунка, яка все ще могла зробити крок, стала перед найкращим другом, щоб захистити його.
— Якщо ти не зупинишся, то знищиш фабрику Еліксирів, лабораторії, всі наші резерви! — закричала Єва Фабр, її голос ставав дедалі глибшим, як у зламаної машини. Клони повторили її крики, провалюючись у небуття. — Цей корабель зберігає віки накопичених знань, мудрості та технологій! Я ледве дослідила половину з них, і що я відкрила... клонування, перенесення свідомості, необмежені джерела енергії... безсмертя! Ти відкинеш людство на тисячі років назад!
Раян знизав плечима. — Я не можу зупинити це, навіть якби хотів.
— Ти повинен! — Алхімік била скляний бак своїми гігантськими руками, можливо, намагаючись вручну видалити чорну інфекцію. Але навіть її феноменальна сила не змогла обійти щит суперрозуму. Половина біомеханічного мозку потемніла, поглинута потойбічною темрявою. — Або славне майбутнє, яке я бачила для нашої раси, ніколи не настане!
— Можливо, — визнав Раян. — Але принаймні ти не будеш за нього відповідати.
Коли мозок почорнів, почорніла і кімната. Світло потьмяніло, а у тканині простору поширилися розломи. Армія чорних дір розверзлася по всьому корабельному відсіку, поглинаючи металеві двері, скляний бак, підлогу...
— Рірі, що ти накоїв? — Лен запанікувала, а Алхімік поспішно від'єднала кабелі, що з'єднували її з комп'ютером, у відчайдушній спробі врятуватися від інфекції.
— Це місце досить тонке, щоб створювати портали в інші кольорові світи, — пояснив кур'єр.
Там, де раніше був біомеханічний мозок, відкрився чорний розлом, розірвавши його на частини.
— Тож я покликав на допомогу.
І щось зазирнуло крізь портал.
Раяну здалося, що з розлому вирвалася чорна хвиля, яка поглинула всю реальність. Темрява поглинула кричущу Єву Фабр, прорвавши її енергетичний щит і поглинувши її цілком. Стіни навколо кур'єра перетворилися на пил, чорнота поширилася по всьому кораблю. Раян встиг побачити прибульця, який направив пістолет в обличчя непритомної Панди, але потім завмер від жаху, коли наблизилася чорна приливна хвиля. Світло Лео Харгрейва ненадовго засяяло в темряві, але потім теж зникло.
Раян втратив з поля зору Коротунку, коли темрява розділила їх. Чужорідний холод пронизував його обладунки, але він не був ні пронизливим, ні дискомфортним.
Кур'єр плив у безпросвітній порожнечі, наче риба, що повертається додому.
— Морок? — кликав Раян у темряву. — Морок? Хто-небудь?
Порожнеча відповіла.
— Я... тут.
Чужорідна фігура підпливла до нього збоку, це був геометричний хаос, від одного погляду на який у Раяна починала боліти голова. Трикутники, що перетворюються на куби, сталеве пір'я та танцюючі кістки.
— Мені подобається твій новий образ, — привітав кур'єр свого старого друга.
— Дякую... тобі.
— Мої друзі вони-
— У безпеці... зовні.
Неподалік від місцезнаходження мандрівника в часі з'явився світловий тунель. За порталом кур'єр побачив замерзлі простори Антарктиди, а на землі лежали без свідомості Коротунка і всі його супутники; Стіч і Атомне Кошеня, які чекали за межами аномалії, негайно кинулися до них на допомогу. Лише Сонечко залишився неушкодженим, стоячи на місці й дивлячись назад крізь тунель.
Чи міг він бачити Чорний Світ за ним?
Раян також помітив кольорові іскри в темряві. Блакитні калюжі й червоні зірки, помаранчева рідина і зеленкуватий слиз, що зникали в нікуди. Вони кружляли навколо колосальної чорної діри, наче діти, яких веде батько.
— Це Еліксири корабля? — запитав Раян.
Дивна сутність трохи змінила свою форму, сплющившись. Раян прийняв це за кивок. — Верховний поверне бранців додому... і цей зореліт зникне... з твоєї часової лінії. Коли ти повернеш час назад... решта твого виміру не постраждає, але це місце... воно зникне.
— А Алхімік? Рептилоїди?
Істота прийняла форму, схожу на червону лінію зазубрених, нелюдських зубів.
Раян ніколи не бачив більш жахливої посмішки.
— Я не захочу знати? — невинно запитав кур'єр.
— Ні... не захочеш, — відповів Морок, перш ніж прийняти менш жахливу, але занадто заплутану форму. — Але вони не потурбують тебе... більше ніколи.
Від такого формулювання у Раяна пробіг мороз по шкірі.
— Цей Алхімік не помилявся в одному аспекті, — сказав Морок. — Вознесіння — це право, надане всім живим істотам... але до нього не можна примусити. Мудрість приходить з часом... а ви, люди, ще такі юні.
— А на мій дев'ятисотий день народження ти прийдеш? — пожартував Раян.
— Можливо..., — У голосі Морока пролунала невиразна посмішка. О, тепер він міг розуміти жарти Раяна! — Одного разу твій рід може стати на бік Верховних... а доти ми, Еліксири, залишимося серед тебе і твоїх нащадків. Коли ви вирішите спрямувати свій погляд до зірок і вирушити в невідоме... ми підемо з вами. Завжди.
— Знаєш, колись я прийшов сюди, щоб померти, але..., — Раян посміхнувся за шоломом. — Тепер я сподіваюся прожити достатньо довго, щоб побачити, як людство досліджує всесвіт.
Форма Морока змінилася на сферу світла. — Тепер у тебе є... заради чого жити.
Так.
Так, є.
— Я повинен повернутися, — сказав Раян. Якщо він довіряв своєму досвіду, занадто довге перебування в Чорному Світі могло назавжди змінити його. — Але перш ніж я піду, у мене є питання.
— Запитуй...
— Чи стає моя Чорна сила сильнішою?
— Чорний колір поглинає... Парадокс... самопідсилюється... кожна реальність, яку ти поглинаєш... кожен колір, який ти пожираєш... збільшує твою силу. Ти просив покласти край тому, що не може померти... і чим більше ти знищуєш те, що ніколи не повинно померти... Логіка Чорного... стає логікою твоєї реальності, — Морок на мить замовк, а потім зробив попередження. — Стережися... Чорний — це анафема законам, які зв'язують тебе в людську форму... якщо ти не будеш обережним... він поглине і тебе теж.
Думки Раяна повернулися до Алхіміка, і до того, як Чорний Потік поглинув її інопланетну технологію. Так, він волів би не бачити, як його обладунки пофарбовані в чорний колір. — Я буду мати це на увазі.
— Тобі ще належить подолати багато перешкод, але... я думаю, ти готовий. Все готово..., — Морок поплив геть. — Я буду спостерігати за тобою, мій друг.
— Ти не побажаєш мені удачі? — запитав Раян, коли портал наблизився до нього.
— Яка користь від удачі... для такої людини, як ти?
Якимось чином, навіть якщо це виходило від інопланетної істоти... Морок зумів зробити так, що ці слова прозвучали тепло і підбадьорливо.
Раян пролетів крізь портал, а за мить розбився об крижану землю.
— Нарешті, — почув кур'єр слова Фелікса, коли його улюблений котик кинувся до нього. — Я думав, що тобі кінець.
— Я витриваліша миша, котику, — коли Алхімік зникла, броня Раяна знову запрацювала, і він зміг поворушити головою. Стіч вже доглядав за пораненими, але, схоже, всі перебралися на інший бік. Броня Зарин подекуди тріснула, і, що ще трагічніше, в одязі Пана Хвилі з'явилися дірки.
А Лео Харгрейв плив над усіма ними, задумливо дивлячись на обрій.
— Ти теж колись там був, — здогадався Раян.
— Багато років тому, — відповів Сонечко, спускаючись на землю. — Тоді я боявся темряви. Невідомості. Я думав, що мало не помер в тому місці, але тепер... тепер мені цікаво.
Раян був би радий обмінятися історіями за чашкою кави. Фелікс допоміг кур'єру звестися на ноги, броньований мандрівник у часі дивився на замерзлий розлом, де він востаннє відкрив портал до лігва Алхіміка. Його резонатор став неактивним, розлом закрився.
Від лігва Алхіміка та її мрії нічого не залишилося.
Нічого, крім спогадів.