Розділ 115. Війна клонів
У кімнаті запанував хаос, щойно відновився час.
Червоні лазери та космічні кулі зіткнулися з ударними хвилями, сонячними спалахами, потоками води під тиском та скляним шквалом. Але найбільш дивовижним був внесок ведмедя, що володів кунг-фу, який прорвався крізь барикади клонів Алхіміка одразу після Пана Хвилі. Він розтрощив двох клонів, стікаючи кров'ю від півдюжини лазерів, трансформуючись туди-сюди, щоб регенерувати, завжди залишаючись у русі, щоб уникнути смертельного удару.
Раян теж вносив свою лепту, з дотепними вигуками влучаючи в будь-якого клона, що опинявся в межах його досяжності. Однак ситуація стала настільки заплутаною, що йому довелося зупинити час, щоб перевірити своїх союзників. Пан Хвиля був зайнятий тим, що забивав на смерть клонів Алхіміка, Саван прикривав своїх союзників армованими скляними бар'єрами, а розлючена Зарин у несамовитій люті випускала ударну хвилю за ударною хвилею.
Проте, попри запеклість групи, чисельність Алхіміка лише зростала.
Один клон Єви Фабр розмножився в десять разів, і нові двійники наслідували її приклад. Більшість з них були беззбройні або з «людською» зброєю — гвинтівками та пістолетами. Однак деякі з оригінальних двійників використовували дивні пристрої-рукавички для телепортації інопланетної зброї та копіювання своїх двійників. Раян з'ясував, що вони використовували той самий принцип, що й енергія Марса, отримуючи доступ до арсеналу в окремому кишеньковому вимірі.
Це також означало, що в той час як сила Алхіміка могла відтворювати фізичну матерію, технології на основі Потоку залишалися поза її досяжністю. У цьому був певний сенс. Єва Фабр була Синім Геномом, тож як вона могла відтворити джерело Зеленої чи Червоної сили?
Раян вирішив спочатку зосередитися на постачальниках клонів, але деякі з новобранців матеріалізувалися з поясами смертників і намагалися підірвати себе перед його обличчям. Кур'єр був змушений дати їм відсіч, використовуючи зброю своєї броні.
На жаль, це дало час армії клонів організуватися. Зрозумівши, що Раян намагається прорватися до воріт, які вони охороняють, постачальники серед двійників роздали полку новобранців пристрої з рукавичками. Два десятки Єв утворили бар'єр з тіл, їхні інструменти виступали багряним щитом. Шестикутний бар'єр, схожий на вулик, тепер захищав ворота, досить міцний, щоб протистояти гравітаційній гарматі Раяна.
Здогадавшись, що Раян намагається зробити, Пан Хвиля спробував допомогти, перетворившись на лазер і врізавшись у захист клонів. Малиновий щит відштовхнув його, тож він спробував ще раз, і ще, штрикаючи бар'єр з усіх боків, навіть підстрибнув у повітря, щоб вдарити захисників згори. Хоча двійники тримали лінію, їхні щити часто мерехтіли від ударів. Подібно до технології Інопланетянина, їхня техніка працювала на обмеженому запасі енергії й зрештою вичерпалася б.
Однак цього разу час був не на боці Раяна. Клони не лише викликали більше самих себе, але й краще організувалися. Групи користувачів енергетичних щитів сформували захисні бар'єри навколо постачальників арсеналу, що дозволило їм озброїти підкріплення з мінімальними перешкодами. Дві групи по шість лазерників узяли його в пастку, і хоча людинозвір рухався швидше за блискавку, він не міг втекти від світла. Двійники не залишили йому простору для дихання і відтіснили його до порталу Помаранчевого світу, повільно, але впевнено...
На цей час мертві випустили стільки частинок Синього Потоку, що вся кімната стала схожою на вечірку Смурфів.
— Рірі, ззаду! — крикнула Лен, щойно час відновився, і кур'єр помітив, як двоє Єв наставили на нього гвинтівку з двометровим стволом. Він ледве встиг ухилитися вбік, щоб уникнути вибуху Зеленого Потоку який від удару перетворив металеві стіни на дерево.
— О, екологічно відповідальна зброя! — сказав Раян, коли Лен обезголовила клонів струменем води під тиском. Коротунка відійшла, щоб прикрити його, поки він бився з найближчими двійниками в рукопашному бою. — Я хочу одного!
Якби вони не намагалися знищити останніх, Єви могли б бути справжніми планетологами.
Інші його союзники були не у кращому становищі. Деякі клони могли бачити Савана, навіть коли він ставав невидимим, і змушували його тримати оборону, підіймаючи скляні бар'єри, щоб зупинити залпи снарядів. Ударні хвилі Зарин пересилили щитотримачів, але її силова броня то тут, то там давала тріщини. Лише Лео Харгрейв відтіснив клонів, а не навпаки, бомбардуючи їх сліпучими, вогняними вибухами.
Повторні ударні хвилі Зарин призвели до структурного пошкодження кімнати, і добра чверть підлоги обвалилася, відкривши чорне море інопланетної техніки та енергетичних кабелів під металевими панелями. Сонечко здійняв стіну полум'я, що насувалася, затиснувши сотні Єв між своїм вогнем і дірою в підлозі.
У відповідь клон кинув у Лео Харгрейва круглий срібний пристрій. Живе Сонце швидко розплавило його в повітрі, але його дія змусила пристрій вивільнити шестиметрову хвилю бездоганної енергії.
Білий імпульс знищив будь-якого двійника, до якого торкнувся, і, що ще більш тривожно, миттєво повернув Сонцесяйного до його людської форми. Лідер Карнавалу впав і помер би, вдарившись об підлогу, якби Пан Хвиля не припинив атаку на силовий щит і вчасно не підхопив свого союзника. Саван негайно підняв бар'єр за бар'єром зі скла, щоб захистити своїх товаришів по команді, але це лише дозволило клонам оточити тріо, їхні сфокусовані лазери повільно розплавляли захисні щити.
Гірше того, Помаранчевий портал у кімнаті замиготів, і крізь нього почав проникати той самий кубічний монстр, що й минулого разу; можливо, хаос у кімнаті привернув його увагу. У будь-якому разі, він був найближче до розлому, коли потвора пройшла крізь нього, і вона безцеремонно відкинула ведмедя з дороги. Клони спробували відбити істоту з Помаранчевого Світу залпом снарядів, але змогли лише призупинити її наближення.
Це ні до чого не приводило.
— Справжньої тут немає! — прокричав Раян через динаміки своєї броні, вказуючи рукою на ворота. Розумно застосовуючи свою силу, він відсунувся від них не більше ніж на кілька метрів, але щитотримачі все ще перегороджували шлях. — Вона за цими дверима!
Він сумнівався, що хтось із членів його команди почув його, окрім Коротунки, аж поки голос Зарин не пролунав над ближнім боєм. — З дороги, зануда!
Раян активував свій реактивний ранець і відлетів убік, коли потужна ударна хвиля розтрощила полк клонів, що охороняв ворота, закоротивши їхні щити та випарувавши їхніх воїнів. Однак вибух не зачепив самих воріт, на їхній блакитній поверхні не з'явилося жодної тріщини. Однак, це дозволило кур'єру і Лен дістатися до воріт.
Потім стрілянина припинилася.
Раян визирнув через плече і побачив, як з отвору, зробленого Зарин у землі, з'явилася багряно-помаранчева фігура. Жахлива рептилія в надсучасній силовій броні, один лише вигляд якої змушував незворушних клонів Єви завмирати від жаху.
Прийшов молодший брат інопланетянина і привів своїх племінників.
З отворів, булькаючи горлом і ревучи, вилізло з десяток інопланетних солдатів. Більшість з них були копіями істоти, яку група Раяна перемогла раніше, але один з них був удвічі більшим, рогатий жах з дев'ятьма очима і величезними драконівськими крилами.
Видовий інстинкт, який ніколи не вмирав, прокинувся, коли люди в кімнаті ненадовго припинили свою битву, щоб зосередитися на зовнішній загрозі. Клони Єви направили зброю на прибульців, а Сонечко знову перетворився на палаюче сонце й огорнув авангард прибульців пекучим полум'ям.
Позаземні істоти у відповідь почали телепортуватися по кімнаті, розриваючи двійників Єви кігтями та променями. Натомість крилатий прибулець погнався за Сонечком, а інопланетянин перетворив свою броню на адамантій і спробував розірвати його на шматки. Інший солдат помітив Раяна і Лен, але був змушений мати справу з групою Єв, перш ніж він зміг розпочати переслідування.
Якби один з цих прибульців був рівний за силою своїй команді, ціла група розірвала б будь-який опір. Група Раяна та Алхіміка могла б деякий час чинити опір, можливо, навіть перемогти, але якби цих тварюк прибуло більше...
Що ж, зараз Раян не поспішав перезавантажуватися.
Пан Хвиля, який промчав через усю кімнату, щоб заховатися за скляним бар'єром Савана, ненадовго зупинився біля Раяна і Лен. — Пан Хвиля та інші стримають їх, — сказав Геном, коли інопланетний солдат загарчав на них. — Вперед, тигре!
— Ти впевнений? — занепокоєно запитала Лен. Вона розуміла, що вони лише виграють хвилини.
— Пан Хвиля ще ніколи не був таким щасливим! — живий лазер підняв великий палець вгору. — Він може вбити їх не один раз!
Раян не знайшов у цій логіці жодних недоліків і теж підняв великий палець догори. Пан Хвиля одразу ж зіткнувся з інопланетним солдатом, що наближався, і відкинув його назад, у співпраці з Зарин. Жвава Псих використала ударні хвилі, щоб виштовхнути бетонного помаранчевого монстра назад через розлом.
— Ти можеш зламати ці ворота? — запитав Раян у Коротунки.
— Дай мені хвили-, — Лен не закінчила речення, оскільки сині ворота відреагували, як тільки вона доторкнулася до них. Вони миттєво відчинилися, впускаючи дует досередини.
Перемир'я закінчилося тут же, коли решта Єв спробували зупинити Раяна на шляху до дверей залпом снарядів. Але він зупинив час, схопив Коротунку й, ухиляючись від лазерів, перемістився в сусідню кімнату. Ворота одразу ж зачинилися за ним, коли час відновився, ізолювавши їх від хаосу ззовні; кур'єр ледве встиг розгледіти, як перед розставанням Сонечко вступив у повітряну дуель з інопланетним драконом.
Приміщення, до якого увійшли Раян і Лен, було, очевидно, командним центром зорельота і нагадало кур'єру мейнфрейм Мехрона. Колосальний біомеханічний мозок пульсував посеред скляної колони, під'єднаний біомеханічними схемами до купола з кабелів, схожих на нервові закінчення.
Дует знайшов справжню Єву Фабр, підключену до машини.
Хоча вік зморщив її обличчя і зробив чорне волосся сивим, Раян впізнав риси її обличчя. Однак людська голова — це все, що від неї залишилося. Огидне біомеханічне тіло підтримувало її череп, гротескна пародія на людський скелет з витягнутими руками, системами життєзабезпечення та штучними органами, що пульсували в залізній грудній клітці.
Тут знаходилася Головна-Засраниця(Asshole-Prime) з заплющеними очима. Кабелі з'єднували її голову зі скляним резервуаром і гігантським мозком всередині, подібно до того, як технологія Алхемо дозволяла йому відчувати спогади захопленого розуму. Раян помітив інші дивні вусики, що звисали зі скляного резервуару, ймовірно, для того, щоб дозволити кільком людям підключатися до машини.
— Вона... спить? — запитала Лен, оскільки Алхімік не зробила жодної спроби зупинити їхнє наближення. Вона залишалася в полоні глибокої, мирної дрімоти. Раян здогадався, що модифікації тіла посилили її контроль над інопланетною технологією; як і Алхемо, вона відкинула все, що стояло на шляху чистої обчислювальної потужності.
Єва Фабр вбудувала себе в головний комп'ютер зорельота, як кліщ у коров'ячу шкуру. Вона ввібрала в себе його технології, знання та силу, ніколи не взаємодіючи із зовнішнім світом, окрім як через безпечність екрана. Вона жила у сніговій кулі, захищена від усіх наслідків.
— Чорт забирай, це знову Монако, — сказав Раян. Йому було цікаво, наскільки сильно технологія вплинула на неї. Раян підозрював, що підключення до мозку імперіалістичної цивілізації не додало їй розуму.
— Чи будемо ми..., — Лен направила зброю в голову Алхіміка, вагаючись.
Повіки Єви Фабр розплющилися.
Очі теж зникли, замінившись чорними камерами. Вони дивилися на два Геноми, такі ж бездушні, як і все інше в цьому холодному, штучному місці.
— Я занадто довго спала, — сказала Алхімік, її голос був не більше ніж тихим брязкальцем. Її штучні органи спалахнули червоним світлом, тонкий шар багряної енергії утворився над її головою і тілом. — Мені наснилося, як ви, загарбники, проникаєте в мої металеві вени й поширюєте свою гниль.
Вона зробила рух рукою, щоб схопити Лен, а Раян у відповідь зупинив час і вистрілив кошмару Ганса Рудольфа Гігера [1] в обличчя зі своєї нагрудної зброї.
[1] - швейцарський художник, представник біопанку та боді-горору в науковій фантастиці, найвідоміший своєю дизайнерською роботою для фільму «Чужий», за яку отримав премію «Оскар». https://uk.wikipedia.org/wiki/Ганс_Рудольф_Ґігер
Але біомеханічна потвора не тільки продовжувала рухатися в застиглому часі, його гравітаційна куля також відскочила від її чорних обладунків.
— Твоя часова аномалія потужна, Квіксейв, але нічого несподіван-, — Алхімік завмерла, коли її металеві пальці опинилися в дюймі від голови Коротунки, бо раптом помітила чорні частинки й фантом Фіолетового Потоку поруч із самим Раяном. — Чорний Потік?
Раян скористався її розгубленістю, щоб відновити час, дозволивши Коротунці усвідомити небезпеку і відступити. Металева рука Алхіміка розтрощила підлогу, вдаривши з достатньою силою, щоб викликати невеликий землетрус.
— Гадаю, ти не все про нас знаєш, — сказав Раян, знову відкриваючи вогонь, а Коротунка допомагала йому торпедами та водою під тиском.
— Що б ви не робили, мій прогрес не зупинити, — Алхімік подивилася на дует, жодна з їхніх атак не оминула її енергетичного щита. — Чому ви боретеся зі мною, діти мої? Я створила вас, викувала з вас богів. Ви повинні битися з прибульцями ззовні, а не з вашим творцем.
Відповідь Коротунки була короткою і по суті. — Ти вбила мільярди.
— Те, що відбувається за цими стінами, нічого не означає, — відповіла Алхімік, і її очі спалахнули блакиттю. Негайно навколо неї матеріалізувалася дюжина клонів Єви Фабр, кожен з яких тримав у руках гвинтівку або пістолет-кулемет. — З цим кораблем я можу перезапустити життя, коли забажаю. Важливі лише дані.
Алхіміку мало бути щонайменше шістдесят років, і Раян міг сказати, що час у цьому кишеньковому вимірі поводився ненормально. Але клони виглядали не старше тридцяти. Всі вони були людьми, а не біомеханічним жахіттям, як їхня господиня.
Раян швидко сформував теорію.
Двійники Єви Фабр залишилися такими ж, бо вона не постаріла всередині.
Раян і Лен швидко розбіглися, коли клони відкрили вогонь, а оригінал залишалася нерухомою, її голова все ще була підключена до центрального мозку. Броня кур'єра послала тривожні сигнали, помітивши потоки чужорідних даних, що вдерлися в системи озброєння.
Прокляття, Головна-Засраниця намагалася зламати його костюм!
— То ти думаєш, що зможеш покращити добробут людства, пожертвувавши старим, щоб створити свою нову, покращену версію? — запитав Раян, намагаючись знищити клонів, і лише тоді зрозумів, що його нагрудна зброя перестала працювати. Вона явно дбала про ідею людства більше, ніж про реальних людей, це було очевидно. — Ти чула про права людини?
— Я бачила інші світи за межами цього виміру, — гордовито процідила Алхімік. — В одному з них народи світу були винищені грипом. Жодна хвороба ніколи не спустошить Геноми, так само як і загарбники з інших світів. Ви не станете на заваді прогресу.
— Хто тебе обрав? — відповів Раян, на секунду зупиняючи час, щоб розтрощити кількох клонів, а потім відступаючи, щоб уникнути удару оригіналу. — Я був демократично обраний плюшевою більшістю, дав універсальну медичну допомогу моїм послідовникам Психам і хоробро боровся проти червоної хвилі, що загрожувала нашому способу життя! А що зробила ти?
— Уряди для тих, хто не може керувати, — відповіла оригінальна Єва Фабр, викликаючи більше підкріплень, навіть коли Лен намагалася утримати їх у контрольованій кількості. Півдюжини клонів перетворилися на двадцять, і ті теж почали робити копії. — Більшість людей живуть короткозорим існуванням, не дбаючи ні про що, окрім власного комфорту. Їм не вистачає мужності приймати необхідні рішення.
— І ким же ти керуєш, клонами самих себе? — пирхнувши, запитав Раян, поспішаючи до біомеханічного резервуара мозку. — Ти ніколи в житті ніким не керувала! Ти не дала жодної вказівки, не підняла жодної нації, не надихнула жодного послідовника! Ти зруйнувала старий світ, а потім сховалася серед пінгвінів замість того, щоб допомогти нам стати на ноги! Чорт забирай, я впевнений, що ти вбила усіх на своєму старому місці роботи, коли не змогла переконати їх приєднатися до тебе!
Це було ретельно продумане припущення, засноване на тому, що він дізнався від Бахуса, але очі мерзоти спалахнули від роздратування. Раян зачепив за живе. — Ти точно так зробила, — сказав він.
— Вони не зрозуміли, — зневажливо відповіла Головна-Засраниця, в той час як деякі з її клонів кивнули на знак згоди.
— Як і ти, — інакше вона б не намагалася його вбити. Єва Фабр не розуміла справжніх здібностей Раяна, як і того, що такі, як Кровотік спустошували Землю. Її уявне всезнання мало проломи.
Проштовхуючись повз двійників та ігноруючи тривожні сигнали своєї броні, коли брандмауери руйнувалися один за одним, Раян схопив один з нейтральних вусиків, що звисали зі скляного резервуару. — Наприклад, чи можеш ти сказати мені, що станеться, якщо я спробую приєднатися до твого великого мозку?
— Ти не зможеш, — відповіла Головна-Засраниця, підіймаючи руку, щоб схопити його. — Ти Фіолетовий. Тільки Сині можуть пілотувати цей корабель. Навіть твоя подруга занадто слабка. Суперрозум її здолає.
— Я не думав пілотувати цей корабель.
І з цими словами Раян зупинив час, Чорний Потік вилетів з його броні.
Алхімік встигла лише жахливо кліпнути, як чорні частинки торкнулися чужого вусика... і заразили свій шлях до скляного резервуара.
— Дурень! — її гігантська рука рушила, щоб відкинути його вбік, і коли Раян спробував відстрибнути, його броня відмовилася рухатися; вона зламала двигуни.
Час відновився якраз тоді, коли вона вдарила його кулаком. Раян почув, як пластини броні тріснули під силою удару, і полетів через кімнату, як безкрилий птах. Він врізався в сині двері з катастрофічним гуркотом, а потім впав на груди, не у змозі зрушити з місця ні на дюйм.
Але це нічого не змінило.
Чорна пляма поширилася по біомеханічному мозку, гниючи частини його нейронів.
— Зупини це! — очі Алхіміка засяяли блакитним відтінком, її біомеханічна рука рушила по боках голови, але вона не могла зупинити колапс. Її клони припинили атакувати Лен, щоб кинутися на мозок, але шкоди вже було завдано. — Зупини!
— Скажи, будь ласка, — відповів Раян, не у змозі зрушити з місця свою броню. Коротунка, яка все ще могла зробити крок, стала перед найкращим другом, щоб захистити його.
— Якщо ти не зупинишся, то знищиш фабрику Еліксирів, лабораторії, всі наші резерви! — закричала Єва Фабр, її голос ставав дедалі глибшим, як у зламаної машини. Клони повторили її крики, провалюючись у небуття. — Цей корабель зберігає віки накопичених знань, мудрості та технологій! Я ледве дослідила половину з них, і що я відкрила... клонування, перенесення свідомості, необмежені джерела енергії... безсмертя! Ти відкинеш людство на тисячі років назад!
Раян знизав плечима. — Я не можу зупинити це, навіть якби хотів.
— Ти повинен! — Алхімік била скляний бак своїми гігантськими руками, можливо, намагаючись вручну видалити чорну інфекцію. Але навіть її феноменальна сила не змогла обійти щит суперрозуму. Половина біомеханічного мозку потемніла, поглинута потойбічною темрявою. — Або славне майбутнє, яке я бачила для нашої раси, ніколи не настане!
— Можливо, — визнав Раян. — Але принаймні ти не будеш за нього відповідати.
Коли мозок почорнів, почорніла і кімната. Світло потьмяніло, а у тканині простору поширилися розломи. Армія чорних дір розверзлася по всьому корабельному відсіку, поглинаючи металеві двері, скляний бак, підлогу...
— Рірі, що ти накоїв? — Лен запанікувала, а Алхімік поспішно від'єднала кабелі, що з'єднували її з комп'ютером, у відчайдушній спробі врятуватися від інфекції.
— Це місце досить тонке, щоб створювати портали в інші кольорові світи, — пояснив кур'єр.
Там, де раніше був біомеханічний мозок, відкрився чорний розлом, розірвавши його на частини.
— Тож я покликав на допомогу.
І щось зазирнуло крізь портал.
Раяну здалося, що з розлому вирвалася чорна хвиля, яка поглинула всю реальність. Темрява поглинула кричущу Єву Фабр, прорвавши її енергетичний щит і поглинувши її цілком. Стіни навколо кур'єра перетворилися на пил, чорнота поширилася по всьому кораблю. Раян встиг побачити прибульця, який направив пістолет в обличчя непритомної Панди, але потім завмер від жаху, коли наблизилася чорна приливна хвиля. Світло Лео Харгрейва ненадовго засяяло в темряві, але потім теж зникло.
Раян втратив з поля зору Коротунку, коли темрява розділила їх. Чужорідний холод пронизував його обладунки, але він не був ні пронизливим, ні дискомфортним.
Кур'єр плив у безпросвітній порожнечі, наче риба, що повертається додому.
— Морок? — кликав Раян у темряву. — Морок? Хто-небудь?
Порожнеча відповіла.
— Я... тут.
Чужорідна фігура підпливла до нього збоку, це був геометричний хаос, від одного погляду на який у Раяна починала боліти голова. Трикутники, що перетворюються на куби, сталеве пір'я та танцюючі кістки.
— Мені подобається твій новий образ, — привітав кур'єр свого старого друга.
— Дякую... тобі.
— Мої друзі вони-
— У безпеці... зовні.
Неподалік від місцезнаходження мандрівника в часі з'явився світловий тунель. За порталом кур'єр побачив замерзлі простори Антарктиди, а на землі лежали без свідомості Коротунка і всі його супутники; Стіч і Атомне Кошеня, які чекали за межами аномалії, негайно кинулися до них на допомогу. Лише Сонечко залишився неушкодженим, стоячи на місці й дивлячись назад крізь тунель.
Чи міг він бачити Чорний Світ за ним?
Раян також помітив кольорові іскри в темряві. Блакитні калюжі й червоні зірки, помаранчева рідина і зеленкуватий слиз, що зникали в нікуди. Вони кружляли навколо колосальної чорної діри, наче діти, яких веде батько.
— Це Еліксири корабля? — запитав Раян.
Дивна сутність трохи змінила свою форму, сплющившись. Раян прийняв це за кивок. — Верховний поверне бранців додому... і цей зореліт зникне... з твоєї часової лінії. Коли ти повернеш час назад... решта твого виміру не постраждає, але це місце... воно зникне.
— А Алхімік? Рептилоїди?
Істота прийняла форму, схожу на червону лінію зазубрених, нелюдських зубів.
Раян ніколи не бачив більш жахливої посмішки.
— Я не захочу знати? — невинно запитав кур'єр.
— Ні... не захочеш, — відповів Морок, перш ніж прийняти менш жахливу, але занадто заплутану форму. — Але вони не потурбують тебе... більше ніколи.
Від такого формулювання у Раяна пробіг мороз по шкірі.
— Цей Алхімік не помилявся в одному аспекті, — сказав Морок. — Вознесіння — це право, надане всім живим істотам... але до нього не можна примусити. Мудрість приходить з часом... а ви, люди, ще такі юні.
— А на мій дев'ятисотий день народження ти прийдеш? — пожартував Раян.
— Можливо..., — У голосі Морока пролунала невиразна посмішка. О, тепер він міг розуміти жарти Раяна! — Одного разу твій рід може стати на бік Верховних... а доти ми, Еліксири, залишимося серед тебе і твоїх нащадків. Коли ви вирішите спрямувати свій погляд до зірок і вирушити в невідоме... ми підемо з вами. Завжди.
— Знаєш, колись я прийшов сюди, щоб померти, але..., — Раян посміхнувся за шоломом. — Тепер я сподіваюся прожити достатньо довго, щоб побачити, як людство досліджує всесвіт.
Форма Морока змінилася на сферу світла. — Тепер у тебе є... заради чого жити.
Так.
Так, є.
— Я повинен повернутися, — сказав Раян. Якщо він довіряв своєму досвіду, занадто довге перебування в Чорному Світі могло назавжди змінити його. — Але перш ніж я піду, у мене є питання.
— Запитуй...
— Чи стає моя Чорна сила сильнішою?
— Чорний колір поглинає... Парадокс... самопідсилюється... кожна реальність, яку ти поглинаєш... кожен колір, який ти пожираєш... збільшує твою силу. Ти просив покласти край тому, що не може померти... і чим більше ти знищуєш те, що ніколи не повинно померти... Логіка Чорного... стає логікою твоєї реальності, — Морок на мить замовк, а потім зробив попередження. — Стережися... Чорний — це анафема законам, які зв'язують тебе в людську форму... якщо ти не будеш обережним... він поглине і тебе теж.
Думки Раяна повернулися до Алхіміка, і до того, як Чорний Потік поглинув її інопланетну технологію. Так, він волів би не бачити, як його обладунки пофарбовані в чорний колір. — Я буду мати це на увазі.
— Тобі ще належить подолати багато перешкод, але... я думаю, ти готовий. Все готово..., — Морок поплив геть. — Я буду спостерігати за тобою, мій друг.
— Ти не побажаєш мені удачі? — запитав Раян, коли портал наблизився до нього.
— Яка користь від удачі... для такої людини, як ти?
Якимось чином, навіть якщо це виходило від інопланетної істоти... Морок зумів зробити так, що ці слова прозвучали тепло і підбадьорливо.
Раян пролетів крізь портал, а за мить розбився об крижану землю.
— Нарешті, — почув кур'єр слова Фелікса, коли його улюблений котик кинувся до нього. — Я думав, що тобі кінець.
— Я витриваліша миша, котику, — коли Алхімік зникла, броня Раяна знову запрацювала, і він зміг поворушити головою. Стіч вже доглядав за пораненими, але, схоже, всі перебралися на інший бік. Броня Зарин подекуди тріснула, і, що ще трагічніше, в одязі Пана Хвилі з'явилися дірки.
А Лео Харгрейв плив над усіма ними, задумливо дивлячись на обрій.
— Ти теж колись там був, — здогадався Раян.
— Багато років тому, — відповів Сонечко, спускаючись на землю. — Тоді я боявся темряви. Невідомості. Я думав, що мало не помер в тому місці, але тепер... тепер мені цікаво.
Раян був би радий обмінятися історіями за чашкою кави. Фелікс допоміг кур'єру звестися на ноги, броньований мандрівник у часі дивився на замерзлий розлом, де він востаннє відкрив портал до лігва Алхіміка. Його резонатор став неактивним, розлом закрився.
Від лігва Алхіміка та її мрії нічого не залишилося.
Нічого, крім спогадів.
Далі
Розділ 116 - Сімейна терапія
Розділ 116. Сімейна терапія Психи були фактом життя протягом п'ятнадцяти років. За час свого існування Раян відвідав сотні, якщо не тисячі громад, і майже всі вони розповідали одні й ті ж історії. Божевільні монстри, що нападають на них вночі, мутанти, що ховаються в каналізації, рейдери, що нападають на їхніх Геномів-захисників, або дурні, які намагаються наслідувати Августа, але зазнають невдачі. Психи колективно вбивали кур'єра багато разів, посідаючи друге місце після дорожньо-транспортних пригод. Його прийомний батько Кровотік став причиною його першої смерті, і у Раяна досі боліла голова, коли він згадував про це. Ніхто не міг уявити світ без Психів... До сьогоднішнього дня. Відремонтована лабораторія Станції Орфей була набагато світлішою і теплішою, ніж в Алхіміка, з білими стінами, сяючими планками на стелі, що розсіювали приємне світло, і солодким, солодким запахом ранкової кави, що пронизував повітря. Команда Геніїв Раяна, а саме Коротунка, Алхемо і Стіч, зібралися за пультами управління та комп'ютерами, що дзижчали. Тим часом Панда з радістю очищав великий чан у північному кутку кімнати за допомогою дезінфекційного засобу. Усі готувалися до експерименту, який може назавжди змінити обличчя світу, хоча їхній пацієнтці бракувало їхнього ентузіазму. — Я не хочу йти всередину, — схрестивши руки, пробурчала мила Зарин, що сиділа поруч з Раяном. — Знайди інший спосіб, ботаніку. — Іншого немає, — відповів Раян. По правді кажучи, ніщо не гарантувало, що операція взагалі спрацює. Навіть попри те, що вони скопіювали дані досліджень Алхіміка перед тим, як знищити її базу, група не мала її багатства інопланетних технологій. — Та годі, ти воювала з прибульцями й боїшся скляної трубки? Замість того, щоб підірвати його там, де він стояв, Зарин буркнула. — Річ не в чані, — сказала вона. — Це... — Через костюм? — здогадався Раян, уникаючи будь-яких жартів чи підколів. Жінка роками страждала від свого стану, ніколи нічого не відчуваючи й не знаючи радості. Знущатися з неї, особливо зараз, було б все одно, що бити ногою ракового хворого. Зарин похитала головою. — Це не має значення. — Ти б не підняла цю тему, якби це не мало значення, — відповів Раян. — Знаєш, я сертифікований терапевт і я бачив все. Я тут, якщо тобі потрібне вухо. — Я не така, як твоя принцеса, — посміхнулася Зарин. — Мені не потрібен білий лицар. Ти думаєш, я така слабка? — Я не думаю, що ти слабка, просто ти самотня, — хоча Псих не відповіла, Раян зрозумів по її позі, що він влучив у точку. — Та навіть це вже в минулому. Я маю на увазі, що ми добре проводили час, здійснюючи набіги на церкви наркоманів, досліджуючи нові континенти, звільняючи уряд і від рептилоїдів, і від ілюмінатів... — Це було чудово, — погодилася Псих, відвернувшись від Геніїв, які працювали за своїми комп'ютерами. — І ти дотримався своєї обіцянки, чого не скажеш про Адама. Ти не боягуз. — Бачиш? — Раян вирішив поділитися мудрістю, накопиченою за століття подорожей у часі. — Якщо триматимеш усі свої почуття при собі, то ніколи не подолаєш свої страхи та неврози. Або ти стаєш більш відкритою з іншими, або тобі потрібно випускати пар. Якщо ти хочеш піти другим шляхом, я б порадив тобі побити Упиря. — Я б краще вдарила Адама, — відповіла Зарин, а потім підняла руки й почала ворушити пальцями. Рухи були неприродними, газ виштовхував тканину зсередини. — Кожного разу, коли я виходжу зі свого костюма, я боюся, що мене розвіє вітер. Тягнуся на кілометри, відчуваючи, як мій розум вислизає разом з відстанню. Ти не можеш собі уявити, що я відчуваю, зануда. — Ні, не можу, — зізнався кур'єр. — Хоча одного разу ти вже залишила свій костюм, коли ми проводили рейд ФБР на Іскію. — Я знаю, що експеримент настільки безпечний, наскільки це можливо поруч з вами, — Зарин зітхнула. — Але я все ще відчуваю слабкість, і я ненавиджу це. Раян схрестив руки, розмірковуючи, що сказати далі, а потім вимовив єдине слово. — Б'янка? Зарин скривилася, почувши своє справжнє ім'я, наче забула його. — Бути вразливим... завжди непросто, — сказав Раян, намагаючись підібрати потрібні слова. — Особливо перед іншими. Збудувавши навколо себе міцні й товсті стіни, їх важко зруйнувати. Зарин хихикнула. — Легко тобі казати, пане мандрівник у часі. — Це не така вже й ідеальна милиця, як здається. У цей момент Раян вирішив повністю зізнатися всім, хто ще не знав про це у своїй групі. Зарин була першою, але кур'єр сподівався обговорити це з Феліксом і особливо з Паном Хвилею. Перший вже підозрював щось недобре, а другий... Раян був зобов'язаний йому набагато більше, ніж любов'ю до кашеміру. — Знаєш, коли ми з Лівією... — Раян глибоко вдихнув, перш ніж висловити свою думку. — Спочатку я боявся її. Відтоді, як я отримав свою силу, мене мало що лякало, але вона перевершила всі мої страхи. Вона може пам'ятати. — Вона може вбити тебе назавжди, — здогадалася Зарин. — Кинути в тебе свого батька? — Це і навіть гірше, — Раян здригнувся від того, що Лівія могла б зробити, якби взяла більше від свого батька-громовержця. — Вперше за багато-багато років мені довелося бути чесним з кимось, хто не був моїм найкращим другом. Як ведмідь, загнаний в кут у своїй печері. Це було... це було важко. Я маю на увазі, так, зараз вона моя перша леді, але вона могла б легко стати моїм Лі Гарві Освальдом [1]. — Ким? — запитала Зарин, демонструючи абсолютний брак культури. [1] - звинувачуваний у вбивстві президента США Джона Кеннеді. https://uk.wikipedia.org/wiki/Лі_Гарві_Освальд Це безглузде запитання було доказом того, що віцепрезидентом Раяна в наші дні може стати будь-хто, і він сприйняв його як знак пошани. Кур'єр пишався інклюзивністю свого уряду. — Усе це для того, щоб сказати, що мені знадобився час, щоб довіряти Лівії, і ще більше часу, щоб відчувати себе невимушено поруч з нею, — пояснив свою позицію кур'єр. — Ми боролися за те, щоб побороти свій страх перед іншими, але врешті-решт це було того варте. Весь біль і страх привели до чогось кращого. Розумієш, що я маю на увазі? — Ні. — Ну що ж, тоді ти сама по собі. Зарин хихикнула. — Серйозно, я розумію, — сказала вона. — Цей день зробить всі зусилля і боротьбу вартими того. Можливо, я захворію на діабет з моїм новим тілом. — Геноми не можуть отримати діабет, — неуважно відповів Раян. — Моє життя було довгою низкою провалів і розчарувань, розумнику, — він майже відчув гіркоту в голосі своєї союзниці. — Ще до Адама. Кожного разу я сподівалася, що воно зміниться, і завжди залишалася розчарованою. — Більше так не буде. Зробити цей стрибок віри може здатися важким, але він буде винагороджений. — Справді? — запитала вона. — Знаєш, я погодилася піти з тобою на цю безглузду місію, тому що частина мене сподівалася, що Алхімік має для нас план. Що те, через що я пройшла, мало якусь мету. Але, як виявилося, я була лише експериментальним мотлохом. — У цьому вся суть життя, у нас немає ніякої мети, і ми абсолютно вільні, — сказав Раян. — Вільні змінюватися і жити так, як ми хочемо. — Знаєш, що найгірше, зануда? — з сумом запитала Зарин. — Я витратила стільки часу на пошуки ліків, що не знаю, що робитиму зі своїм життям, якщо твоя ідея спрацює. — Ти могла б почати з громадських робіт. Ти багато років працювала з Адамом, тож тобі є за що відповідати. — Я залишу Цирк вибухонебезпечній дитині, — Зарин подивилася на чан, побачивши відображення свого протигаза у склі. — Що ти робитимеш після того, як покінчиш з усім цим безладом? — Ще не знаю, — як і Зарин, Раян не планував нічого, окрім завершення свого Ідеального Забігу. — Спочатку я думав, що поїду в захід сонця назустріч новим пригодам, сподіваюся, з Коротункою на задньому сидінні. — Якщо ти поїдеш з Нового Риму, чи знайдеться місце ще для одного? Твоя машина не така вже й велика. — У мене завжди є місце для нових міньйонів, — відповів Раян. — Але тільки якщо ти будеш називати мене Паном Президентом на людях. — Не перегинай палицю, — весело відповіла Зарин, поки Панда виходив з очищеного чана. — Як справи, док? — запитав Раян свого пандавана. — Все добре, Сіфу! — Панда заявив, піднявши лапу. — Я також видалив усі мікроби зі свого хутра! Зарин вагалася ще кілька хвилин, перш ніж, нарешті, вирішила ризикнути. Вона відкрила свій захисний костюм і дозволила своєму газоподібному тілу витекти назовні. Хмара чужорідних хімікатів вийшла з костюма і перемістилася у чан. — Все буде добре, Б'янка, — пообіцяв Раян, коли вони з Пандою зачинили за нею скляні двері. — Цього разу все вийде. Я присягаюся. Газова хмара ненадовго набула невиразної гуманоїдної форми, а потім знову перетворилася на безформний туман. — Звичайно, все буде добре, — пробурчав Алхемо, поки Лен друкувала на комп'ютерній панелі. — Ти змусив нас працювати над цим день і ніч, ти, м'ясний мішок рабовласник. — Я був би готовий працювати над цим тижнями, — відповів доктор Стіч. — Це все змінить. — Ми готові почати, Рірі, — сказала Лен, ледве втримуючись на місці. Без сумніву, якась частина її все ще сподівалася, що якщо цей експеримент спрацює, він може допомогти її батькові. Кур'єр кивнув, даючи свою згоду. Кабелі, що з'єднували комп'ютери з чаном, активувалися, а пластикова лампа спроєктувала синє світло над газовою формою Зарин. Панда, завдяки своїм численним знанням, зумів перекласти мову Потоку Еліксирів, спираючись на нотатки Алхіміка. Теоретично процес мав би бути простим. Група використовувала б систему, засновану на Хронорадіо, щоб надсилати сигнали Еліксирам Зарин, спрямовуючи їх на переписування її ДНК на основі нової парадигми. Та, що слідувала співвідношенню генів Лівії Homo Sapiens і неандертальців, чітко розділяючи сили Психа. — Однак я хвилююся за її розум, — сказав доктор Стіч. — Модифікація її тіла на такому глибокому рівні дасть їй абсолютно новий мозок. — Вона пам'ятатиме, — неуважно відповів Алхемо. Насправді вона пам'ятатиме все. — Коли Еліксири зливаються з нами, вони бачать наші думки та бажання, і переводять їх у Потік, — прошепотів Раян, пригадуючи, що він прочитав з даних Алхіміка. — Істинні Геноми існують на двох рівнях. Біологічному та нематеріальному. Раян мав би зрозуміти це раніше. З усіх людей в кімнаті він один існував у двох місцях і епохах одночасно. Два мізки, розділені часовим потоком, але з єдиною свідомістю. Відтепер його нейрони не були повним вмістилищем його інтелекту. Якщо свідомість носія частково існувала у формі Потоку, то це також пояснювало б такі випадки, як Пан Хвиля, Сонечко, Дух і Зарин, зокрема. І з часом ця ефірна свідомість зростала в могутності, мудрості та силі, врешті-решт стаючи чимось надто потужним, щоб тіло плоті могло її утримувати. Вона підіймалася у вищу форму існування. А оскільки Раян зберіг копію молекулярної структури Б'янки з петлі Метабанди, то вони могли попросити її Еліксири переформувати її теперішнє «Я» враховуючи цю інформацію. Зарин поверне собі втрачені спогади під час трансформації. Будемо сподіватися. — Ми отримуємо сигнал, — сказала Лен, коли лампа змінила колір, з синього на червоний, з помаранчевого на жовтий. — Еліксири спілкуються. — Можеш увімкнути гучномовець? — з цікавістю запитав Раян. Йому було цікаво, як Еліксири обговорюють щось всередині свого господаря. Можливо, вони намагалися і не могли виправити шкоду, яку завдали своєму господареві, не розуміючи, з чим мають справу. Можливо, вони випадково розголошували стародавні таємниці всесвіту, як обговорюють попкультуру. Лен увімкнула динаміки, і інопланетне булькання швидко перетворилося на два зацифрованих, але все ж чутних голосів. — -кажу ж більше водню! — Раян здригнувся від цих слів, хоча голос звучав не по-людськи, тон нагадував гіперактивну дитину. — Але це ускладнить вібрацію! — відповів інший, і його голос звучав не більш зріло. — Як наш Homo Sapiens може захистити себе інакше, якщо він не може проєктувати енергію? Вона вже занадто багато разів ледь не загинула! — Ви, Червоні, для вас це все про енергію! Їй не знадобляться твої ударні хвилі, якщо ти дозволиш мені виконати мою роботу! — Якби я дозволив тобі діяти без нагляду, ти б перетворив її на купчасто-дощову хмару! — Слухай, наша господиня хоче бути вільною. Оволодіння газоподібним станом наповнить її щастям! — Ти не розумієш почуттів нашої господині! Вона хоче бути сильною, щоб захистити себе, щоб потрясти всіх, хто може їй загрожувати! Вона не хоче бути вільною, вона хоче бути сильною! — Сила — це все, що тебе хвилює! Ніколи про нас! Я єдиний, хто намагається виправити цю ситуацію! Серед дослідників запанувала важка, незручна тиша, оскільки дебати Еліксирів ставали дедалі палкішими та запеклішими. — Ви, Помаранчеві, зовсім не розумієте, що таке Homo Sapiens, і ти заважаєш нашій господині вознестися! — Візьми свої слова назад, безсердечна батарейка! Я був її першим! Ми були щасливі до того, як ти з'явився в її житті! — Звичайно, я увійшов, вона ж мій Homo Sapiens, а ти зовсім не зрозумів її бажання! Вона ніколи б не вознеслася під твоєю опікою! Чому ти не даєш мені це виправити? — Панда..., — людина-ведмідь кашлянув. — Панда переживає важкі сімейні спогади. — Я теж, — Лен сказала, закусивши нижню губу. Бритва Генлона. Ніколи не списуйте на злий умисел те, що можна пояснити некомпетентністю. — Думаю, твоїм Еліксирам варто розлучитися, — сказав Раян Зарин. Хмара всередині чана ненадовго набула гуманоїдної форми, рука піднялася з середнім пальцем догори. — Я почув достатньо, — сказав Алхемо, підключаючись до панелі управління за допомогою нейронних зв'язків, вбудованих у його палець-шприц. Світлове шоу всередині чана посилилося, змусивши Еліксири перервати свої дебати. — Га? — сказав один з Еліксирів, Червоний, наскільки Раян зрозумів. — Ми отримуємо передачу! — Це Єва? Я сподіваюся, що це Єва! Зараз перевірю... — Це інструкція, — здивовано промовив Червоний Еліксир. — О, ми... ми зробили помилку? — Існує... два Homo Sapiens? Два Homo Sapiens в одній посудині з плоті? І ми..., — голос Помаранчевого Еліксиру перетворився з розгубленості на жах. — І ми їх знищили? Інший, як і будь-який хороший партнер, одразу ж звинуватив свого товариша. — Не може бути, ти не помітив? — Я не помітив, бо ти мене відволікав! — Помаранчевий Еліксир на мить замовк, а потім знову заговорив. — Ох, ми так прихильно ставилися до нашої головної господині, що зовсім забули про іншу. Верховні будуть незадоволені. — Єва казала, що люди часто діляться на «близнюків»... але я ніколи не думав, що наша господиня теж може! Їхні тілесні оболонки такі дивні! На відміну від власного Еліксиру Раяна, ці, звісно, не дуже добре читали думки своєї господині, а їхнє розуміння людської біології залишало бажати кращого. Щось говорило про те, що така антижиттєва істота з порожнечі, як Морок, краще розуміється на людському стані, ніж ці двоє. — Отже, кожен з нас отримає опіку над одним Homo Sapiens? — Я беру молодшу, — сказав Червоний Еліксир, одразу ж докоряючи своєму родичу. — Ти знехтуєш нею! — Якби ти не зіпсував вознесіння нашої головної господині, я б помітив близнюка раніше! Я впевнений, що ти знехтуєш і нею! — Я тобі покажу! Мій Homo Sapiens вознесеться раніше твого! І так, розлучення було завершено, кожен Еліксир взяв під опіку частку ДНК Б'янки. Результати не забарилися. Раян здивовано дивився, як тіло газової хмари Зарин почало конденсуватися. Її речовина ставала щільнішою, помаранчеві хімікати здригалися від червонуватих вібрацій. Коли кілька секунд тому газоподібне тіло займало весь чан, воно помітно зменшувалося у швидкому темпі. Хмара набула гуманоїдної форми, меншої за самого Раяна... А потім з'явилися кістки. — Це відбувається, — здивовано пробурмотів доктор Стіч. — Це... це працює. Інші спостерігали за цією сценою в зачарованому мовчанні, в тому числі й Раян. Жоден жарт не прийшов йому в голову, коли шари плоті наростали на кістковому мозку, а за ними — мантія шкіри. Один за одним з'являлися нігті, волосся й очі. Коли процес закінчився і світло згасло, чоловік і жінка втупилися один в одного, розділені лише скляними дверима. Чомусь Раян уявляв собі Б'янку як давно втрачену двоюрідну сестру Вулкана, але він не міг бути далі від істини. Його колишня віцепрезидентка була худорлявою і маленькою, не вищою за метр п'ятдесят і не старшою за тридцять. Її волосся було коротким і скуйовдженим, темного відтінку зеленого з помаранчевим відтінком на кінчику; її заплакані очі були глибокого відтінку сірого. Виглядала вона так, ніби не їла роками. Б'янка не відчинила дверцята чана зі свого боку. Вона підняла руки й подивилася на них, наче на чужорідні трансплантати. Потім її пальці перейшли на гладеньку білу шкіру, торкнулися талії, грудей, шиї, плечей... Б'янка заново відкрила для себе своє тіло, роблячи вдих за вдихом, як новонароджена. — Дайте цьому м'ясному мішку одяг, — майже наказав Алхемо своїм колегам. — Т-так! — Панда негайно вибіг з лабораторної кімнати на пошуки одягу. Раян обережно відчинив дверцята чана, впускаючи свіже кондиційоване повітря. — Ти добре себе почуваєш? — запитав кур'єр, напівочікуючи, що жінка будь-якої миті знову перетвориться на газ. Зважаючи на поведінку Еліксирів, вони могли б усвідомити свою «помилку» і скасувати лікування. — Що це за штука? — запитала Б'янка, заплющивши очі й вдихаючи повітря. Навіть її голос звучав по-іншому, глибше і так по-людськи. — Ця... ця штука. — Це називається запах, — відповів Раян, використовуючи свій ніс. — Панди. У нього досить сильний запах. — Я й забула, що в мене є ніс, — відповіла вона, перш ніж облизнути власне плече, щоб відчути смак поту. — Я так багато забула. Перш ніж Раян зрозумів, що його вразило, Б'янка розкрила свої обійми й міцно обняла його. Вона сховала голову в його плечі, притискаючи його до себе. — Бляха, — сказала Б'янка, і сльози потекли по її щоках. — Бляха... бляха... — Все гаразд, — сказав Раян, дозволивши їй поплакати досхочу і відповів обіймами. Він багато разів мріяв про дружнє плече. Лен з усмішкою дивилася на все це з панелі управління, Алхемо відвернувся від сцени, а Стіч вивчав дані, бурмочучи щось собі під ніс. — Ти виконав свою обіцянку, — прошепотіла Б'янка так тихо, що інші її не почули, міцно стискаючи кур'єра. — Ти пам'ятаєш. Ти, мандрівник у часі, ти зробив це. — Якщо ти теж пам'ятаєш, — сказав Раян, ласкаво погладжуючи її по волоссю, — тоді ти повинна знати, що я завжди виконую свої передвиборчі обіцянки. — Звідки ти дізнався моє ім'я, козел? — запитала вона, розриваючи обійми й витираючи сльози. Її посмішка була незграбною, але такою щирою і справжньою. — Я не сказала тобі раніше, що Геній-бляшанка взяв зразок. Так, він бачив це в її очах. Це була та сама Б'янка, яка пожертвувала собою, щоб затримати Альфонса «Fallouta» Манаду і дати Раяну час. Передача спрацювала, і ще один друг пішов за кур'єром у часі. — Скажімо, рейд на Динаміс пішов не за планом, — відповів Раян, коли Панда повернувся зі звичайною сорочкою і штанами. — Але ми можемо обговорити це за чашкою кави. — Мені не знадобиться одяг, — відповіла Б'янка, перш ніж поглянути на місце розташування найпотужнішої зброї Раяна. — Роздягайся. Кур'єр моргнув, а Панда від шоку прикрив рота. — Що? — запитав кур'єр. — Ти глухий? Я ж казала тобі тоді, що перше, що я зроблю, коли повернуся до життя, — накинуся на когось. — Гей, не тому, що всі мої попередники здобули лави секретаріату, я повинен зробити те ж саме! — Ця пропозиція має обмежений час, «Пане Президенте», тож вам краще визначитися протягом наступних п'яти хвилин або перезавантажитись. Голова доктора Стіча піднялася, коли він почув останню частину, але Раян залишився непохитним у своїй відданості Лівії. — Вибач, але я одружений, — відповів кур'єр. — Але у мене є запасний кашеміровий костюм, який є найкращою річчю у світі! Б'янка знизала плечима, нарешті схопивши запропонований їй одяг. — У тебе є сигарети? Алкоголь? — запитала вона, надягаючи штани. — Бо мені треба багато чого надолужити. Це зайняло багато циклів і років страждань, але стан Психа нарешті можна вилікувати.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!