Розділ 103. Наркотична облава
У Новому Римі було 14 травня, і над Середземним морем летів симпатичний секретний агент.
Вітер торкався його маски та капелюха фокусника, і Раян визирав з-під реактивного ранця, щоб подивитися на Вулкана. Геній йшла по гарячих слідах, пілотуючи свій повільний, громіздкий мех. — Давай, ти навіть не намагаєшся! — насміхався кур'єр над своїм улюбленим гномом по внутрішньому зв'язку. Це було вже друге коло перегонів, і вона ніяк не могла його наздогнати. — З іншого боку, твоя мама була такою повільною, що їй знадобилося дев'ять місяців, щоб пожартувати!
— Єдиною повільною річчю буде твоя смерть, коли я тебе наздожену! — Вулкан гаркнула у відповідь, прискорюючись, і її мех загуркотів, наче машина з наддувом. Обидва суперники пролетіли так близько до рівня моря, що розбризкували воду на всі боки, пролітаючи повз.
Однак, попри її загрозу, Раян зберігав пристойну перевагу, коли вони облітали острів Іскія; залізні стіни й вітряки оточували радіоактивне звалище, утримуючи токсичні фіолетові міазми в безпеці. Приховані вежі підіймалися з берегової лінії й вказували на літунів, хоча їхня творець заборонила їм відкривати вогонь по Раяну, коли вони побачать його.
— Чому твій капелюх не падає? — запитала Вулкан.
— Він намагнічений, — це було дуже доречно для таких, як Раян, який полюбляв акробатику та вибухи у своїх боях. — А ще ти така повільна, що на твоїх очах пошта виглядає ефективною!
— Ти такий швидкий, що твоя дівчина завжди залишається розчарованою.
Ой, низький уклін. Це означало війну.
— О, дивись, Віверн! — Раян показав пальцем на порожню пляму води зліва від нього.
На його радість, Вулкан повернула голову в тому напрямку. — Де? — запитала вона, перш ніж усвідомити свою помилку. — Ти, виродку, ти помреш за це!
Раян розсміявся, але Вулкан відкрила вогонь залпом ракет. Кур'єру довелося зупинити час, щоб ухилитися від усіх. — Ти, падлюка, ти шахраюєш! — поскаржилася його суперниця, коли час відновився. — Ми ж домовлялись, що тільки техніка!
— Я збрехав! — Раян реготав, як маніяк. — Я збрехав про все!
Обидва учасники закінчили свою екскурсію островом і опинилися перед Арагонським замком, старою фортецею, яку Август переобладнав під Суперлабораторію Блаженства. Потужні кам'яні стіни фортеці височіли над морем з вершини вулканічного острівця та садом чужорідних рослин.
Примарний череп Духа на мить з'явився над замком, коли гонщики наблизилися до нього. Торнадо з кольорового пилу підхопило примару завбільшки з будинок, і здійнявся сильний вітер, що сповільнював їх.
— Прийшов подивитися на мою перемогу?! — прокричав Раян так голосно, як тільки міг, ледве ухиляючись від чайки. Клятий пташиний рух.
На його подив, привид Каспера, очевидно, почув його. — Сподіваюся, що так, — відповів привид звичайним голосом, хоча він якимось чином пронісся над хвилями. — Я ставлю на тебе.
Тож цей летючий череп не лише міг з'явитися будь-де на острові, але й мав гострий слух і міг виявляти людей, які перебували поблизу. Це зруйнувало початковий план Раяна, але кур'єр не міг не пристосуватися.
Дух зробив мудру ставку. Бо хоча в останню секунду Вулкан спробувала підірвати його багряним променем світла, кур'єр пройшов над фортецею першим.
Тут мав бути короткий жарт, але Раян був надто високим для цього.
— Чорт забирай! — прогарчала Вулкан. — Прокляття, прокляття, прокляття! Де ти знайшов цей реактивний ранець?
У бункері Мехрона. — У печері, в ящику зі сміттям.
— У мокрій печері принцеси?
Чорт, новини швидко поширюються.
— Я сховався там від грози, — сказав Раян, коли вони почали черговий поворот навколо острова. — Зачекай, завтрашні збори будуть присвячені моїй страті?
Завтра була зустріч олімпійців, яка мала закінчитися затвердженням Дзанбато як нового Меркурія. Цього разу Джеймі не влаштовував вітальну вечірку, можливо, тому, що Раян більшу частину часу проводив з Лівією; і щоб нічим її не відволікати, Вулкан вирішила сьогодні перевірити оборону Острова Блаженства.
Кур'єру коштувало атомної бомби та передових технологій, щоб завоювати її прихильність, але Геній врешті-решт запросила його взяти участь в інспекції.
По правді кажучи, Раян підозрював, що Вулкан хоче вразити його своїми технологіями. Вона хотіла, щоб він став її лаборантом, але кур'єр відстоював свою незалежність і зберігав професійну дистанцію. Щось на кшталт того. Він припускав, що перегони на реактивних ранцях вважаються командоутворюючим заходом.
— Можливо, — відповіла Вулкан, все ще переживаючи свою поразку. — Скільки коштуватиме твоя гарненька голівка?
— Атомну бомбу? — поцікавився Раян. — Криваву чи дуже хрустку?
— Вже маю одну, і ціни зросли. Гадаю, ти помреш.
— Якщо вони проголосують «за» я зможу померти похованим у піці? — Раян ще не думав, що помре саме так. Принаймні, не з чотирма сирами. — Або кус-кус?
— Я можу влаштувати смерть від вафель — пожартувала Вулкан у відповідь.
Раян скучив за обміном уколами з нею. Він думав, що перевірка буде для нього болісним випробуванням, але, на його подив, тепер він міг спілкуватися з Вулканом, не відчуваючи гнітючих спогадів. Можливо, це було його новоявлене бажання рухатися далі, або ж поради Еліксиру нарешті докотилися до нього.
Раян завжди берегтиме спогади про Жасмін, як і всі стосунки, стерті його силою, але він більше не жив у її тіні. Як і нинішньої Вулкан. Він нарешті міг потоваришувати з нею, не порівнюючи її з колишньою.
— Ні, серйозно, я посилаю тобі шеф-кухарський поцілунок, — сказала Вулкан, і її мех імітував цей жест. — Я не думала, що хтось може бути настільки божевільним, щоб зазіхнути на дочку Августа. Ти довго не проживеш, але я прийду на твій похорон.
— Ех, якщо вірити Касперу Привиду, у небесах є двері, що обертаються, — Раян хихикнув. — Звідки ти дізналася?
Вулкан знизала плечима. — Дехто з персоналу бачив, як ти цілувався з Мінервою на курорті Венери, і розповів про це. Гадаю, Август не зміг прибрати витік інформації досить швидко.
— Я думав, що папараці — вимерлий вид?
— Цього ніколи не станеться, — дует знову досягнув Суперлабораторії Блаженства перелетівши через зовнішні стіни до гелікоптерного майданчика. Приземлившись, мех Вулкана змусив здригнутися всю фортецю, а Раян схрестив руки та зробив все можливе, щоб виглядати добре, коли його ноги торкнулися землі.
Коли вони прибули, броньовані солдати були зайняті посадкою групи з трьох озброєних гелікоптерів і перевіркою їхньої зброї. Бахус спостерігав за операцією, заклавши руки за спину, а юна Нарцисія чекала поруч з ним з букетом квітів.
Раян не втримався, щоб не розглянути її, і не впізнав половину рослин. Деякі з них були трояндами з пелюстками різних кольорів, інші — поєднанням конвалій і жовтих маргариток. Кольори змішувалися у вишукану виставку для очей, а запах був майже божественним.
— Тобі подобається, Квіксейве? — сором'язливо запитала Нарцисія, її каштанове волосся розвівав океанський вітер. Її обличчя у формі серця було настільки несхожим на її прийомну сім'ю, що Раян здивувався, чому Венера не змінила його. Можливо, сила Нарцисії заважала силі її прийомної матері? — Я зробила це для мами з татом!
Тоді їй слід було додати трохи болиголова [1] і пасльону. — Це прекрасно, — сказав Раян від щирого серця. — Але вони співають?
[1] - дуже отруйна рослина. https://uk.wikipedia.org/wiki/Болиголов
— Співають?
— Я чув, що можна створити будь-яку форму життя, то чому б не створити квіти, які вміють співати? — весело запитав Раян.
— Зроби їх їстівними, щоб у тебе був повний пакет послуг, — хихикнула Вулкан, її обладунки височіли над дуетом.
— Ти не можеш їсти квіти! — запротестувала Нарцисія. — Але співаючі квіти... це гарна ідея. Я можу змусити їх випускати кольорові випаровування під час співу, — вона звернулася до Бахуса. — Яку пісню ти хочеш, отче Торк?
Андреас Торк, він же Бахус, повернув своє змарніле обличчя до маленької протеже. Його очі були чорні й неживі, як вугілля, і Раян ще не бачив, щоб він моргнув. Під його жрецьким одягом можна було майже розгледіти кістки. Загалом, чоловік нагадував кур'єру ходячий труп. — Григоріанські співи, щоб заспокоїти душу.
— І Блаженство для диму, щоб добре провести час? — Вулкан застигла у заціпенінні. Нарцисія при цьому трохи наїжачилася, явно не дуже пишаючись тим, що працює над виготовленням наркотиків.
— Не слухай його, він відстав від життя, — сказав Раян Нарцисії. — Якщо сумніваєшся, обирай синтвейв.
— Я не знаю цього музичного жанру, — відповіла Нарцисія. Бідна наївна дитина.
— Я навчу тебе, і сенсу життя також, — відповів кур'єр.
— Це нагадало мені, що мене не буде на обіді у Венери, — сказав Бахус своїм м'яким, спокійним голосом. — Я повернуся на Іскію після зустрічі з нашими колегами-олімпійцями.
Нарцисія не приховувала свого розчарування. — Моїй мамі це не сподобається, отче Торк.
— Ми на порозі прориву, Церера, — дорікнув їй священник. — Неробство — ворог прогресу. Нерозумно змушувати Бога чекати.
— Ех, мабуть, воно відпочиває у своєму Синьому Світі, — сказав Раян, пробуючи воду. — Він знає, що ти досягнеш його вчасно, як і все інше.
Це був чистий блеф і спекуляція, заснована на знаннях кур'єра про Верховних, їхні виміри та те, що розповіла йому Лівія. Але він влучив у ціль, бо голова священника так швидко повернулася в бік Раяна, що кур'єр злякався, чи не зламає він собі шию.
— Ти був на Небесах? — запитав Бахус, вдивляючись своїми чорними очима в душу Раяна. Від такого погляду молода людина могла б впасти до ніг у покаянні, але кур'єру довелося зіткнутися з набагато гіршим. Проте, присутність священника змушувала його відчувати себе неспокійно.
У певному сенсі Бахус нагадав Раяну про Кровотіка. Кур'єр відчував божевілля, що гноїлося під покровом ясності. — Ні, але я намагаюся знайти шлях всередину.
— Я теж, — відповів священник з відтінком ентузіазму. Мабуть, йому було приємно зустріти когось, хто підтверджує його переконання. — Я вже близько.
— Молися старанніше, — хихикнула Вулкан. Очевидно, вона не надто зважала на маячню священника. — Послухайте, я дуже зайнята, і ця перевірка безпеки була марною тратою мого дорогоцінного часу. Давайте проведемо вас назад на материк і покінчимо з цим.
— Поспішати нікуди, — спокійно відповів Бахус, перш ніж покласти руку на плече Нарцисії. — Іди до гелікоптера, я буду за хвилину.
— Слухаюсь, отче Торк, — кивнула юний підліток, а Вулкан буркнула.
Бахус відвів Раяна вбік для короткої розмови, і вони пішли вздовж стін Арагонського замку. Жрець ні на секунду не відводив очей від кур'єра, роздивляючись його допитливим поглядом. — Твоє ім'я Квіксейв, вірно?
— Я безсмертний, але нікому не кажи.
Андреас Торк мовчки спостерігав за Раяном, вивчаючи його. Він, напевно, намагався пригадати кожну дрібницю інформації, яку міг би мати про кур'єра, але нічого не міг пригадати. Він неодмінно розпитає інших олімпійців на зборах, а потім розпитає про мандрівника в часі.
— Як ти знайшов свою віру? — запитав Бахус. — Повинна ж бути якась захоплююча історія, що стоїть за твоїми пошуками.
— Я вже був у пеклі, тож вирішив, що варто зазирнути й в інше місце, — пожартував Раян.
— Гідна мета, але я вимагаю прямої відповіді.
Раян міг сказати, що цей чоловік відчуває фальш, як Луїджі, і для цього йому навіть не потрібна сила. — Ну, отче..., — кур'єр озирнувся довкола, наче боявся, що їх підслуховують, перш ніж прошепотіти на вухо священникові. — Я зустрів місцевого.
— Місцевого?
— З цих вищих вимірів.
Очі Бахуса, здавалося, засяяли на коротку мить. — Як?
— Еліксир на мить відкрив ворота, — це теж була лише половина брехні. — По той бік ховалося божество.
— Здається, тоді ми поділилися схожими одкровеннями, — Бахус затремтів від насолоди, ніби знову переживаючи ту мить. — Я скуштував Небеса лише одного разу, коли спожив свій Еліксир, і відтоді я прагну повернутися туди.
Раян згадав своє коротке перебування в Чорному Світі, а також те, що колись Кровотік розповів йому про «Зелене Пекло» яке він бачив у своїх снах багато років тому. Тоді кур'єр думав, що це просто марення, але тепер він зрозумів, що його прийомний батько бачив Зелений Світ.
З того, що дізнався мандрівник у часі, кольорові виміри мали потужний вплив на Геномів. Верховні притягували до себе нижчих істот, як метелик до вогню. Священник, мабуть, зв'язався з Верховним Синього, і це назавжди вплинуло на його свідомість.
— Відтоді я досліджую ці вищі сфери, отче, — сказав Раян, намагаючись зіграти на одержимості священника. — Коли я побачив це божество, я... це було блаженство, яке неможливо передати словами. Піднесення до вищого стану буття.
— Тож ти розумієш, що я відчуваю, — Бахус повільно кивнув. — Бути на межі того, щоб стати чимось більшим, ніж людина, і бути поверненим у цей грішний, недосконалий світ... це божевілля.
— Отже, я досліджував Алхіміка, — сказав Раян, переходячи одразу до справи. — Я думав, що тільки вона може відповісти на мої запитання. Очевидно, вона створила Еліксири, щоб налагодити мости з богами. Щоб зробити нас божественними.
— Це дійсно було метою Єви Фабр, — на обличчі Бахуса з'явилася тінь посмішки. — Справжній пророк. Я прийняв її за диявола, але тепер бачу, що вона була знаряддям Господа на Землі. Провидиця. Я зустрів її лише раз, але вона залишила великий слід.
Раян бачив це. — Коли ти її бачив?
— На Останній Великдень. Я стежив за нею роками, ще тоді, коли вона створювала святі Еліксири заради нас усіх. Вона зникла після того, як просвітила мене.
— Вона ховається під снігом, — сказав Раян. — Я знаю, що у неї є база в Антарктиді.
— Станція Орфей? — Бахус похитав головою. — Ти помиляєшся. Ми послали туди людей, і вони нічого не знайшли. Станція стоїть порожня вже понад десять років, відтоді, як у небі над нею з'явився фіолетовий спалах.
Фіолетовий спалах? Якщо Алхімік мала доступ до передових технологій, то вона могла легко заховати базу в кишеньковому вимірі або подібному місці. Можливо, навіть заховати її у всіх на виду. Августі не мали засобів для виявлення такої аномалії, але Раян, напевно, міг би знайти вхід. — У вас є координати того місця паломництва, отче?
Він мав, і міг процитувати їх по пам'яті. Раян відклав їх у куточку своєї свідомості. — Якщо бажаєш, я міг би залучити тебе до випробувань нашого нового штаму Блаженства, — сказав Бахус. — Це дозволить нам зв'язатися з Богом, я відчуваю це своїми кістками. Це довге випробування нарешті наближається до кінця.
— Я б волів уникнути безпліддя, яке приходить разом з ним. Я думав, що Бог сказав, що ми повинні плодитися і розмножуватися?
— Це воля Августа, без якої він не підтримав би цей проєкт, — відповів Бахус, хоча він явно не мав жодних проблем зі стерилізацією значної частини населення. — Бог послав його на землю, щоб відокремити Божих обранців від негідних. Не всі можуть піднятися, і Блаженство розбереться з ними.
Якщо у Раяна і залишилися якісь сумніви щодо знищення лабораторії, то священник їх просто знищив. Кур'єр подивився на привид Духа, що ширяв над фортецею, його усміхнений череп спостерігав за морем. Як далеко він міг відчувати загарбників? Заради успіху операції Раян сподівався, що не дуже далеко.
— У нас залишилося мало часу для обговорення цього питання, — сказав Бахус, і Вулкан жестом запросила його залізти в гелікоптер. — Але як тільки я покінчу з більш світськими справами, ми разом заглибимося у вищі таємниці. Я впевнений, що ми зможемо допомогти один одному.
Нарешті Бахус піднявся на борт одного з гелікоптерів, і машини відлетіли з острова з Раяном і Вулканом на хвості. Священник і Нарцисія ніколи не перетинали море без посиленого супроводу, можливо, на випадок, якщо Віверн або члени Il Migliore вирішать влаштувати їм засідку.
Раян знав, що нічого не станеться. Хоча цього разу вечірка у Джеймі не відбулася, священник і Нарцисія дісталися до місця зустрічі без інцидентів, як і в попередніх циклах. Оскільки Метабанда розбита, ніхто не втручатиметься.
Ніхто, крім Раяна.
Кур'єр подумував про те, щоб священник загинув у трагічній аварії, але він летів у тому ж вертольоті, що й Нарцисія. Крім того, вбивати священника було б не дуже по-католицьки.
— Дозвольте повернутися і поніжитися вдома, Герр Генерал [2]? — запитав Раян у Вулкана по внутрішньому зв'язку, коли вони перетнули море і вертольоти благополучно приземлилися біля старої гавані.
[2] - почесний титул у німецькій мові, розрізняють людей за віком, статтю, професією, академічними досягненнями та рангом. https://en.wikipedia.org/wiki/German_honorifics
— Дозволяю тобі зникнути з моїх очей, міньйон, — відповіла Вулкан, а потім додала, — Приходь до мене в лабораторію завтра, після зустрічі. На полі ти даремно витрачаєш сили.
Вона не відмовилася від спроб робити пропозиції стажування. — Я подумаю над цим, — збрехав Раян. Вулкан буркнула і полетіла геть, назад на свою базу.
Однак замість того, щоб повернутися додому, кур'єр відхилився від курсу, щойно зник з поля зору. Він розвернув свій реактивний ранець у напрямку моря та острова Іскія, намагаючись летіти досить низько, щоб не бути поміченим ні очима, ні радарами.
— Вони зникли, — сказав Раян по інтеркому. — Де ви знаходитесь?
— Чотириста метрів на північний схід, — відповіла Коротунка.
Кур'єр швидко дістався до місця зустрічі — самотньої скелі, що височіла над морем неподалік від острова Іскія. Перископ підводного човна Мехрона дивився на воду, частина вежі залишалася прихованою за каменем. Коротунка і Зарин чекали на ньому з величезною валізою, в той час як Раян помітив край скляної броні Савана на прозору поверхню якої потрапляли морські краплі.
— Якраз вчасно, — сказав Раян, приземлившись на вежу підводного човна і відклавши свій реактивний ранець. — Тепер тут має бути тільки Дух, башти та моби.
— Ти маєш на увазі, лише непереможний привид і кілька сотень людей? — Зарин сердито буркнула. Вона не була в захваті від цього плану і погодилася лише тому, що аналітичний центр Раяна досягнув прогресу в розробці ліків.
— А як щодо системи безпеки? — запитав Саван.
— Вулкан показала мені розташування оборонних веж, але всередину фортеці вона мене не пустила, — Геній симпатизувала Раяну, але й не довіряла йому повністю. — У мене є інформація про те, що знаходиться всередині, в тому числі карта.
— І все, що тобі коштувало, це переспати з ворогом? — розмірковував невидимий месник. І справді, саме Лівія надала їх. — На жаль, навіть маючи дані твоєї дівчини, я не можу зламати систему безпеки Вулкана, принаймні, не попередивши її про свою спробу. Мені знадобиться доступ до терміналів всередині фортеці.
— Ми дуже ризикуємо, Рірі, — сказала Лен. Вона довіряла йому достатньо, щоб піти за його прикладом, але залишалася неспокійною. — Навіть без Бахуса лабораторію захищають солдати в силових обладунках, автоматизований захист, Геноми...
І привид. Про привида не можна було забути.
Зрештою, Дух був справжньою лінією оборони острова, Геномом неймовірної сили, якому майже ніхто не міг завдати шкоди, не кажучи вже про вбивство. Але, на щастя, привид не міг бути у кількох місцях одночасно.
— Кращої нагоди не буде, — стверджував Раян. — Завтра вранці верховне командування Августі буде за кілька годин звідси, занадто далеко, щоб втрутитися.
— Ніч — це довгий час, — похмуро сказала Зарин.
— Ти казала, що за цей час можеш відновити свою структуру, — зауважила Лен.
— Я повинна, оскільки ці довбані турбіни нагнітають газ в межах острова і конденсують його, — сердито відповіла Зарин. — Але я все одно ненавиджу це. Якщо ти не повернеш мені мій костюм, я сама тебе вб'ю.
— Подивись на це з іншого боку. Коли ти відкриєш шлях, то отримаєш власну силову броню, — заспокоїв її Раян, перш ніж відкрити портфель і подивитися на свій костюм.
Августі знали Квіксейва... але не знали Сатурна.
Раян сподівався, що присутність Зарин обдурить Моб Зевса, змусить його повірити, що Метабанда все ще діє і саботує його операції. Лівія допомогла б переконати батька у брехні, давши групі дорогоцінний перепочинок перед тим, як Блискавичний Зад неминуче вистежить їх. Після втрати суперлабораторії він не зупиниться ні перед чим, щоб знайти відповідального за це.
Лен допомогла найкращому другові вдягнути броню Сатурна, а Раян тішився, коли вона накинула йому на плече кашемірове пончо. Кур'єр використав дані, зібрані в попередньому циклі, щоб покращити конструкцію силової броні, замінивши нагрудну гармату на модифікований варіант гравітаційної гвинтівки Адама, вдосконаливши системи польоту та укріпивши ті частини, які Блискавичній Дупі вдалося пробити. Кур'єр також інвестував значні кошти в радіаційний та тепловий захист, готуючись до нового протистояння з Fallout.
Однак він забув додати протонний блок, який став би в пригоді проти Духа.
Як тільки броня була готова, Раян активував свою силу. Час зупинився, чорні та фіолетові частинки плавали навколо кур'єра. Фіолетовий привид мчав за ним, його минуле «Я» намагалося наздогнати теперішнє.
Раян одразу помітив щось нове.
— Їх більше, ніж раніше.
Один цикл тому частинки Чорного Потоку були лише чорними плямами серед фіолетового феєрверка. Раян мусив зосередитися, щоб їх помітити. Тепер вони перетворилися на маленьку нафтову пляму на фіолетовому морі.
Його Чорна Сила, чим би вона не була, стала сильнішою.
Яким чином? Чи висмоктала вона частину радіоактивної енергії Fallouta під час їхньої останньої сутички? Морок міг запам'ятовувати речі через кілька циклів, тож Чорний Потік, ймовірно, проігнорував звичайні правила подорожей у часі Раяна. Або, можливо, він живився знищенням попередньої петлі? В такому випадку, кожне перезавантаження повинно посилювати здатність.
Що він взагалі робив? Якщо він міг нашкодити Блискавичній Дупі, чи міг він зробити те ж саме з Духом? Чи може він вбити безсмертного?
— Хотів би я мати Морока на швидкому наборі, — поскаржився Раян, коли час відновився. — Всі готові?
План полягав у тому, що Зарин проникне на острів у газоподібній формі, що збило б з пантелику навіть Духа, а потім вночі саботуватиме ключові оборонні споруди. Наступного дня Раян і компанія атакували б лабораторію, поки Блискавичний Зад проводив засідання, зашифровуючи зв'язок, щоб Августі не змогли покликати на допомогу.
Якби все пройшло добре, Раян міг би повторити операцію у своєму Ідеальному Забігу.
— Майже, — сказав Саван, ставши видимим, дивлячись на відкрите море. — Друг наполіг на тому, щоб прийти, коли я сказав, що ми переслідуємо привидів.
Друг? З Карнавалу? Раян не приховував свого скептицизму. — Повір мені, якщо Блискавичний Зад побачить Сонечко десь поблизу своєї гори, то це буде останній схід сонця Нового Риму.
— Лео полює на інші бази Мехрона, поки ми розмовляємо, хоча цей товариш по команді вдвічі яскравіший.
Яскравіший?
Серце Раяна вискочило з грудей, коли він з надією подивився на море. Невже це можливо? Невже?
Його найбожевільніші молитви незабаром були почуті, коли промінь багряного світла пробіг по самій воді. Лише людина, здатна зупинити час, могла б побачити чисту досконалість лазера у формі людини, що мчить по морю зі швидкістю світла.
За мить прибулець перетнув море і зупинився за кілька дюймів від дитини, яку він врятував багато років тому. На відміну від Раяна, цей чоловік не змінився протягом століть, його тіло було суцільної довжини хвилі, а костюм досконалий у своїх яскравих кольорах і елегантності зі смаком.
— Ісус міг ходити по воді, — сказав чоловік, — але тільки тому, що навчився цього трюку від...
Раян затамував подих, коли його улюблений супергерой поклав руки собі на талію, демонструючи чистоту свого ефектного, яскравого кашемірового костюма.
— Пан Хвиля!
Раян зіщулився, як скажена фанатка, на превеликий подив своєї команди.
Далі
Розділ 104 - Повернення Кашеміру
Розділ 104. Повернення Кашеміру Раян думав, що цей забіг мав би бути за Августі. Приєднатися до мафіозної організації, піднятися по кар'єрних сходах, можливо, поборотися з Великим Громовержцем за руку його доньки. Але коли він готувався штурмувати Фабрику Блаженства, маючи за спиною зграю невдах, Раян зрозумів, що помилився. Цей забіг був прихованим, ще не дослідженим маршрутом. Маршрут Карнавала. Раян і Саван пливли далеко над Фабрикою Блаженства, заховані у хмарі; першого несли пропелери його обладунків, а другого — його власна сила. Лен чекала під хвилями на висадку десанту, а пан Хвиля і Зарин незабаром мали висадитися на позиції. — Вони знатимуть, що це ми, — поскаржився ледь помітний Саван. — Карнавал. Не треба було розповідати пану Хвилі про цю операцію, цей дивак не слухає голосу розуму. Раян легенько ляснув свого напівпрозорого друга по шолому, на його подив. — За що? — запитав месник. — Не смій зневажати пана Хвилю в моїй присутності, — відповів кур'єр. — Якщо він хоче вселити страх у серце Блискавичної Дупи, це його божественне право, і ми потуратимемо йому. — Стривай, хіба він не врятував тобі життя? — Саван насміхався. — Я мав би здогадатися, що він вплинув на тебе. Одержимість кашеміром була явною ознакою. Раян любив кашемір, як і будь-яка розумна людина, але пан Хвиля відкрив йому очі на його розкіш. Перші цикли кур'єра здебільшого оберталися навколо супергероя, який рятує його від вибуху, знову і знову затуляючи мандрівника в часі від полум'я своїм м'яким вовняним костюмом. Початковий план полягав у тому, щоб звинуватити в нападі Метабанду, але пан Хвиля погодився перевдягнутися і просто змінив свій яскравий костюм на чорний смокінг і черевики з лускатої шкіри. — Вони впізнають тебе, Хвиля, — поскаржився Саван, щоправда, дещо справедливо. — Ти навіть не ховаєш свого обличчя. — Пан Хвиля носить зловісний костюм, — заперечив його хвацький товариш по команді. — Він чорний, білизна зроблена в Китаї, а шкарпетки сплетені з льону. Раян подивився на свого героя в шоці та обурення. — Це воєнний злочин! — Дійсно. Тож пан Хвиля оточив їх зі смаком підібраними черевиками зі шкіри алігатора, щоб пом'якшити удар. Це все одно, що покласти квітку на ствол автомата Калашникова. — Чому ти говориш від третьої особи? — запитала Лен. — Перша особа не може належним чином стримати силу імені пана Хвилі. Хоча Лен хихикнула, ймовірно, тому, що вона звикла до власних витівок Раяна, решта команди не зрозуміла цього. — Твій завжди такий? — запитав Саван Зарин, коли та знімала свій захисний костюм, щоб випустити газоподібну форму. Вона хихикнула у відповідь. — Ти думаєш, що їх більше? — Молюся, щоб ні. — Гардероб, — сказав Раян, зруйнувавши всі їхні надії та мрії. — Я чув про Гардероб, — закінчив пан Хвиля. — Наша зустріч стане легендарною, але пан Хвиля сумнівається, що світ її переживе. Після цього Зарин пропустила своє газоподібне тіло через вітряки, що оточували острів Іскія, спричинивши кілька збоїв у роботі. Дух відчув її присутність і покинув фортецю, але не знав, що шукати серед усіх цих токсичних газів. Проте, спостерігаючи за золотим черепом, який то з'являвся, то зникав по всьому острову, Раян замислився над тим, наскільки далеко поширюється сила Жовтого Геному. Привид Каспера чітко відчував Зарин десь на острові, хоча вона не мала фізичного тіла. Чи відчував він її душу? Чи справді люди мають душу? Але якщо так, то чому він не міг відчути Раяна і Савана в повітрі? Це нагадало Раяну про Монако. Жовті Геноми зазвичай мали концептуальні обмеження, міркуючи в термінах абстрактних законів, а не наукових правил. Можливо, Дух міг виявляти лише людей, які технічно ступали на його землю привидів, або щось подібне. У будь-якому разі, поки привид був зайнятий, а олімпійці проводили свою зустріч, Фабрика Блаженства тимчасово залишилася без своїх головних захисників. Настав час удару. Штурм почався з того, що металевий монстр піднявся з хвиль і приземлився на березі. Маючи повний доступ до арсеналу Мехрона Раян був не єдиним, хто модернізував свої технології. Лен також обміняла свою силову броню на нову, щоб зменшити ризик бути ідентифікованою. Її другий мех був таким же громіздким, як і у Вулкана, і нагадував Раяну Ктулху, з неорганічними мацаками на місці обличчя. Руки закінчувалися могутніми крабовими клішнями, а синє забарвлення броні робило її майже непомітною у воді. Дизайн інопланетянина не був схожий на все, що Лен коли-небудь будувала, і більше надихався власними творіннями Мехрона. Вона негайно відкрила вогонь по фортеці плечовими торпедами, зруйнувавши величезні шматки зовнішніх стін. Башти Вулкана, єдині, які Зарин не змогла саботувати, не привертаючи уваги до себе, негайно відкрили вогонь. Раян розстріляв їх зверху зі своєї нагрудної гравітаційної гармати, чорні сфери руйнували простір навколо них і трощили зброю. Саван також непомітно саботував скляні та кремнеземні компоненти всередині машин, спричиняючи серйозні збої в роботі. Коли автоматизований захист було виведено з ладу, охоронці Августі в захисному спорядженні заполонили стіни, що ще стояли, тоді як їхні союзники в червоних м'яких обладунках у стилі стімпанк вийшли з головних воріт, щоб перехопити Лен. Раян впізнав у них Вулканський корпус пірокінетичних Геномів, їхнє спорядження підсилювало їхню силу. Вони жбурляли в Лен вогняні кулі розміром з автомобіль, від чого її зовнішній захист розжарювався. Червона пляма перетнула море на сліпучій швидкості, вдаривши Августі з такою силою, що він врізався на півдорозі в кам'яну стіну. — Пан Хвиля буде твердо стоятиме, — гордо заявив про свою присутність пан Хвиля, здійнявши руки до неба, — на чиємусь обличчі! Раян не міг не вболівати за свого кумира і заверещав досить голосно, щоб змусити охоронців підняти голову. — Ідіот, ти попередив їх про нашу позицію! — поскаржився Саван, перш ніж відлетіти, повністю ставши невидимим і чекаючи можливості проникнути до фортеці. Сам же Раян знизував плечима від пострілів. Його броня витримувала удари Августа і Fallouta, тому кулі відскакували від неї. Але більше занепокоєння викликав крижаний, примарний вітер, що здіймався в повітрі. Раян ледве встиг ухилитися вліво й уникнути каменя розміром з його машину, що впав йому на голову. Блискучий смерч кольорового, надприродного пилу здійнявся услід за ним, і над фортецею матеріалізувався примарний золотий череп. — Що це за шум? — запитав Дух, хоча в його голосі не було жодного занепокоєння. Скоріше навпаки, він нудьгував, спостерігаючи за полем бою. З води вилетіла автоматизована торпеда і приземлилася на острів, утримуючи в собі силову броню Зарин. — Хто ви, хлопці? Раян ледь не представився Сатурном, але вирішив, що це недостатньо потужний титул. — Король Сатурн, — представився він, і броня змінила його голос. Час відмовитися від демократії заради божественного права правити! — Ти не можеш називати себе Сатурном, — відповів привид Каспер, телекінетично підіймаючи уламки зовнішньої стіни фортеці. — Гадаю, моя організація має авторське право на римські імена. — Король Сатурн! — Раян активував свою нагрудну зброю. — З великої літери «К»! Його гравітаційний снаряд нешкідливо пройшов крізь Духа, навіть не засліпивши його. Привид відповів дощем каміння, кожен з яких був достатньо потужним, щоб розчавити танк. Оскільки кур'єр остерігався зловживати своєю зупинкою часу, щоб не розпізнали його стиль ведення бою, йому доводилося робити кола навколо атак. — Привид? — запитав пан Хвиля на землі, тримаючи охоронця Августі за горло над землею. — Ти одна з жертв пана Хвилі? — Ні, — відповів Дух, телекінетично кидаючи в Раяна ще кілька снарядів. Інші шматки він повернув на місце, щоб замінити зовнішні стіни, ставлячись до нападу з не більшим ентузіазмом, ніж менеджер середньої ланки, який заповнює свої податки. — Дай йому час, і ти будеш. — Якщо я тебе вб'ю, це буде вважатися вбивством, адже ти вже мертвий? — Раян насміхався над привидом, перш ніж пролетіти крізь нього. Він очікував, що завдасть йому шкоди, як у випадку з Августом, але замість цього нешкідливо пролетів крізь ефірний череп Духа. Привид у відповідь телекінетично штовхнув його на пляж, і шолом Раяна занурив його обличчям у пісок. — О, він впав, — зауважив Дух з натяком на розвагу. — Боляче було? Це підтвердило це. Вторинна сила Раяна працювала лише під час зупинки часу. Кур'єр швидко здогадався чому. Його сила працювала, вирівнюючи земну реальність з Фіолетовим Світом, який сам по собі був перехрестям між усім простором і часом; перехрестям, через яке він міг черпати енергію з Чорного Світу. Могутня багряна ударна хвиля вдарила по Фабриці Блаженства, коли Раян піднявся назад, змусивши весь замок здригнутися, а барбакан [1] завалитися. Каміння розчавило квіти Нарцисії біля фортеці, і в палатах всередині з'явилася діра. [1] - фортифікаційна споруда для захисту підступів до брами замка або міста. https://uk.wikipedia.org/wiki/Барбакан — Ох, чувак, Церері це не сподобається, — нудьгуючим тоном прокоментував Дух, в той час як теплові датчики Раяна повідомили йому, що Саван скористався можливістю прослизнути всередину фортеці. Хоча привид поспіхом лагодив зруйновані стіни, невидимий месник уже встиг прослизнути всередину. Кур'єр подивився на джерело вибуху — жінку в помаранчевому синтетичному костюмі, обшитому міцними малиновими металевими пластинами. Шолом нагадував щось середнє між протигазом і лицарським шоломом, а рукавиці випромінювали багряне світло. Зарин вдягла власну силову броню. Створений у лабораторіях Мехрона на основі даних, зібраних під час попереднього циклу, костюм був спеціально ізольований, щоб протистояти власній корозійній силі власника. Він також поширював силу ударної хвилі по всьому тілу; коли охоронці обстрілювали її груди кулями, вони сплющувалися, а не завдавали смертельних поранень. — Вже не так легко мені зашкодити, а, придурки?! — Зарин зловтішалася, перш ніж підняти руки й розтрощити пірокінетичних Геномів у силовій броні. — Настав час розплати! — Слухайте, я дійсно ненавиджу працювати, і мені не платять за цю роботу, — сказав привид якнайлінивішим голосом, розширюючи кольоровий пил, що підтримував його ектоплазматичний череп. Блискучий шторм розміром з торнадо незабаром оточив замок, утворивши навколо нього непроникну стіну. — Ви не могли б просто, знаєте, піти геть? Або ми могли б пограти в настільні ігри, якщо ви не проти. — Якщо ти ненавидиш свою роботу, чому б тобі не впустити нас? — прогарчала Зарин, посилаючи ударну хвилю в кольоровий шторм. Вибух не зміг пройти крізь захист, і Раян зрозумів, що Дух витягнув дивну речовину з Жовтого Світу. Закручений шторм розносив пісок на всі боки, збільшуючи розміри пляжу. — Отець Торк пообіцяв знайти спосіб вигнати мене назад на Небеса, якщо я буду тримати це місце в чистоті, а я не знаю жодного іншого священника. Я ніби прив'язаний до цього острова, тому не маю активного соціального життя, — Дух по черзі спостерігав за кожним членом команди Раяна. — Хтось із вас, випадково, не священник? — Пан Хвиля має ліцензію рабина, — Геном, про який йшлося, підстрибнув у повітря і перетворився на лазер, цілячись прямо в упиряче обличчя Духа. — І він розріже тебе, як Соломона! Дух телекінетично зупинив пана Хвилю в повітрі, і червоний Геном повернувся до своєї початкової форми. — Я християнин, тож тобі не пощастило, — сказав привид, перш ніж кинути пана Хвилю в море. — Нежиття несправедливе. — І не кажи, — сказав Раян, повертаючись до неба. Дух видав гучний звук, який можна було прийняти за знизування плечима, і його череп змінив форму. Під ним утворилися дві велетенські золоті кістяні руки та грудна клітка, які підтримував кольоровий торнадо, що захищав Фабрику Блаженства. Привид перетворився на Колоса, і його руки кинулися до Раяна. — Зачекай, ти можеш змінювати форму? — запротестував Раян, щосили намагаючись уникнути рук Колоса. — Чому ти не зробив цього проти Динаміса? — Динаміса? — розгублено перепитав Дух. Він намагався розчавити летючого кур'єра, як комаху, з усією мотивацією виснаженого настільного жокея. — Я можу робити майже все, що може привид, а це напрочуд багато. Хотілося б, щоб це охоплювало переселення. Ця реклама «Мисливці на привидів» була Жовтою версією Лео Харгрейва. Раян здригнувся від думки, що міг би зробити привид, якби він не був обмежений місцем свого перебування і мав хоч якусь мотивацію. Якби у нього був хоч якийсь інстинкт вбивці, Дух зрозумів би, що він може телекінетично розчавлювати людей, а не викидати їх геть. Зарин і Лен спробували підтримати Раяна, перша — ударними хвилями, друга — торпедами. Ні те, ні інше не здавалося більш ефективним проти золотих рук Колоса, ніж водяні гармати проти статуї. Пан Хвиля побіг назад на острів пішки, багряна риска перетворювала воду на пару на його шляху. Він спробував перетнути торнадо-бар'єр навколо Фабрики Блаженства, але його відкинуло назад, наче він потрапив у силове поле. — Гаразд, ти зробив це, — сказав Дух, і його тон став помітно більш роздратованим. — Коли-небудь дивився Мумію? — 1932 чи 1999 року? — запитав Раян, ще не зрозумівши, що привид мав на увазі. — Ох, 1999-го. Пляж під літаючим кур'єром почав зміщуватися і крутитися, утворюючи хвилі, подібні до бурхливого моря. Лен і Зарин були поховані під ними, разом з більшістю переможених охоронців, тоді як пану Хвилі довелося тікати у лазерній формі. Пляж почав підійматися, утворюючи піщане цунамі з волі Духа. Чим вище злітав Раян, тим вищою ставала хвиля. — Знаєш, я ніколи не пробував перевірити, як високо я зможу її підняти, — сказав привид Каспер, потішений спробою Раяна втекти. До цього часу піщана стіна піднялася вище, ніж Фабрика Блаженства, і спорожнила берег від піску. Кур'єр сподівався, що силові обладунки його союзників захистять їх від неминучого удару. — Гаразд, Імхотепе, я відправляю тебе назад у дев'яності! — Раян закрутився навколо рук Духа, обійшов їх, а потім попрямував прямо до черепа. — Спочатку зуби! — Я вже ніби як мертвий, — сказав Дух, не вражений. Він навіть не потрудився прикрити череп своїми гігантськими руками, настільки він був упевнений у своєму безсмерті. — Навіть Скасовувач і Плутон не змогли б поховати мене назавжди на глибині шести футів під землею. — У такому разі ти змушуєш мене використовувати всю мою силу, — сказав Раян, піднявши кулаки. — Тепер я повинен використовувати свої руки! Мандрівник у часі зупинив час, коли його рукавичка досягла черепа Духа, але лише на долю секунди. Від його пальців, наче хвіст падаючої зірки, тягнувся шлейф темних частинок, коли світ став багряним — чорний метеор пронісся по небу. Нестримна сила, що вдаряє по нематеріальному об'єкту. І коли металеві пальці Раяна з'єдналися з примарою, він відчув опір. Коли час відновився, золотий череп Духа замерехтів, і там, де Раян вдарив його, з'явилися чорні тріщини. Торнадо блискучого пилу, що підтримував його, на мить ослаб, і телекінетична сила, яка підняла піщане цунамі, зазнала невдачі. Тонни піску повалилися на землю навколо фортеці з катастрофічним гуркотом. Хмара пилу накрила острів і море так, що Раян не міг нічого розгледіти. Частина піску потрапила до фортеці, забарвивши її міцні стіни в жовтий колір. — Ти..., — погляд примарного світла Духа шоковано звернувся до Раяна, його гігантські руки опустилися вниз, як у маріонетки без ниток. — Ти вдарив мене! — Vade Retro Satanas! [2 - церковною латиною «Іди геть, сатано»] — сказав Раян. Внизу пил вщух, і Зарин ударною хвилею вирвалася зі своєї піщаної в'язниці. Пан Хвиля знову з'явився з острова і почав рухатися по пляжу на великій швидкості, можливо, шукаючи поховану Лен. — Або ти знову побачиш тильну сторону моєї руки! [2] - середньовічна західнохристиянська формула екзорцизму. https://en.wikipedia.org/wiki/Vade_retro_satana — Ти нашкодив мені..., — з очниць черепа випала дивна кольорова субстанція, рідка версія блискучого пилу, який залишив по собі Дух. — Ти нашкодив мені... Він... він плакав? Раяну на мить стало погано, перш ніж він зрозумів, що в голосі привида не було скорботи. Це були сльози радості. — Нарешті! — привид знову змінив форму, його руки та грудна клітка зникли. Кольоровий торнадо, що захищав Арагонський замок, зник, залишивши Фабрику Блаженства беззахисною. Яких тільки охоронців не здолала команда, піщане цунамі привида не розчавило. — Вперед, відправ мене назад на небеса! Розірви мою ектоплазму, моя душа готова! Зазвичай Раян без проблем бив своїх ворогів, але щось у голосі привида змусило його завагатися. Він зупинив час і злегка вдарив привида по черепу, який застогнав, коли час відновився. Кур'єр здригнувся. — Чому ти не вб'єш мене, егоїстичний дражнило? — загарчав Дух, коли його ворог не наважився вдарити його втретє. — Зупинись, ти..., — Раян відвернувся. — Ти ставиш мене в незручне становище. — Ти хочеш змусити мене благати? Ти цього хочеш? — Якщо ти отримуєш від цього задоволення, це забирає у мене цікавість, — сказав Раян з огидою. — Я за евтаназію, але ця справа здається мені брудною. — Я чекав п'ятнадцять років! — поскаржився череп Духа, рухаючись у полі зору кур'єра, змусивши Раяна дивитись на нього. — П'ятнадцять років як привид, нездатний рухатися далі! Ти можеш собі уявити, як це нудно — стежити за цим токсичним звалищем? Ніхто ніколи не навідується, окрім тих, хто з роботи! Ця розмова викликала у Раяна занепокоєння. — Слухай, я розумію недоліки безсмертя більше, ніж ти думаєш, — сказав кур'єр, намагаючись знайти правильні слова. — Але чи справді ти хочеш померти назавжди? Це нелегке рішення. Якби він справді бажав померти, Раян відправив би примару на спочинок у своєму Ідеальному Забігу. Але коли його Фіолетовий Еліксир поставив його перед подібною головоломкою, кур'єр обрав життя, а не смерть. Він не хотів йти на такий крок, доки полтергейст не буде абсолютно впевнений у своєму рішенні. — Ти це зараз серйозно? — Дух пирхнув. — Ти б хотів бути привидом, прив'язаним до одного місця, абсолютно нематеріальним? — Я впевнений, що є способи обійти це обмеження, — відповів Раян. — І ти отримав феноменальну космічну силу в результаті угоди. Якби ти захотів, то, мабуть, міг би зійтися з Августом нога в ногу. Дух помовчав кілька секунд, але слова кур'єра явно не дійшли до нього. — Яка користь від сили, якщо ти не можеш насолоджуватися життям? — запитав він. — Я не можу відчувати смак, не можу торкатися, не можу спати або бачити сни. Я не можу мати дітей і не маю достатньо ігор, щоб заповнити свій час. Я можу підіймати речі силою думки, але не відчуваю їх тепла. Світ для мене холодний, як бляшанка. Це нестерпно, як на половину жити. На землі Раян помітив, як Зарин і пан Хвиля підіймають Лен з-під уламків. Його колишня віцепрезидент слухала розмову із захопленою увагою, ймовірно, тому, що вона зачепила її за живе. — Я скуштував Небеса і мир, але мене висмикнули назад на Землю, — сказав Дух. — Я помер багато років тому, але не можу відпочити. Все, що я можу — це вбивати час. Хіба що ти можеш воскресити мене з мертвих? — Наразі це не в моїх силах, — зізнався Раян. — Але, можливо, в майбутньому? — Так, і, можливо, я все ще буду гнити на цьому острові, поки сонце поглине Землю. Я роками чекав, що Отець Торк знайде рішення, але «можливо» так і залишилося «можливо». Я спробував свій шанс. П'ятнадцять років бути привидом — це занадто багато. Раян все ще вагався, тому Зарин поскаржилася з-під землі. — Просто прикінчи його вже! — сказала вона. — Він недостатньо сильний, щоб продовжувати, відпусти його. — Ти хочеш, щоб я чинив опір? — у відчаї запитав Дух. — Це те, що потрібно? Я не хочу цього робити, друже, але зроблю, якщо буде потрібно. — Гаразд, гаразд, я зроблю це! — сказав Раян, дуже розчарований. Він заплющив очі, стиснув кулак і приготувався продовжити. — Не видавай жодного звуку. — Алілуя, — відповів Дух, спокійно чекаючи кінця. — Нарешті рай. Дякую. Раян знову зупинив час і з усієї сили вдарив дивного привида. Його почорнілий кулак розірвав нематеріальне тіло Духа, чорні частинки поглинули ектоплазматичну субстанцію, як чорна діра зоряний пил. Коли час відновився, удар розколов спектральне тіло Духа навпіл. Речовина золотого черепа, здавалося, втратила зв'язність, сніг танув під теплим сонцем, перетворюючись на краплі. Привид розвіявся, його безсмертя скасували. Внизу Зарин випустила тривалу ударну хвилю на замок, зруйнувавши барбакан, який Дух відремонтував кількома хвилинами раніше. Пан Хвиля негайно увійшов через діру зі швидкістю світла. Поки він плив у небі на самоті в урочистій тиші, Раян згадував своє коротке перебування в Чорному Світі. Мандрівник у часі молився про кінець свого безсмертя, про вихід з вічного існування... і Верховний дослухався. Він дав мандрівникові в часі здатність завдавати шкоди невразливим, вбивати тих, хто не може померти. Навіть самого Раяна. Зрештою, найкращим другом президента стала нафта, яку він видобував на цьому шляху. ... Раян хотів би сказати, що після загибелі Духа війська Фабрики Блаженства пішли в епічний останній бій, щоб захистити свої партії наркотиків. Кур'єр розраховував витратити щонайменше годину на захоплення фабрики. Це зайняло чотирнадцять хвилин. Саван, який проник до фортеці під час бою, дістався до термінала і зламав системи фабрики. За допомогою кодів безпеки, які дала йому Лівія, він відчинив усі двері й зашифрував зовнішні комунікації. Пан Хвиля просто облетів фабрику зі швидкістю світла, і до того часу, як решта групи увійшла всередину, встиг покласти дві сотні непритомних охоронців. — Тьху, а я думав, що ти залишиш трохи для нас, — поскаржилася Зарин. — Ти можеш знайти список ворогів пана Хвилі в категорії «вимерлі види», — похвалився чоловік, його смокінг був бездоганно чистим. — Пан Хвиля не вбиває, він винищує. Перед такою дотепністю Раян відчував себе учнем у присутності вчителя. Вони просунулися коридорами Арагонського замку і попрямували до лабораторій Блаженства в середині. На відміну від стародавніх мурів зовні, Августі зміцнили внутрішню структуру сталевими стінами та противибуховими дверима. Зарин зламала ті кілька, які не відчинив для них Саван. Зрештою, група дісталася до ядра об'єкта, центру виробництва Блаженства. Бахус розробляв свій улюблений наркотик у підземних складах під фортецею, і навіть Раяна вразили масштаби виробництва. У величезному скляному саду росли рослини, що виробляли сировину для наркотику — дивні квіти зі світло-блакитними пелюстками та жовтими серцевинами. Невеличка армія робітників у захисних костюмах збирала пелюстки, а рослини відрощували відсутні частини за лічені хвилини. Потім пелюстки занурювали в олію, висушували й перетворювали на блакитний порошок, змішаний з іншими хімікатами. Отриману речовину пропускали через автоматизовані лінії, де невелика армія роботів розфасовувала Блаженство у маленькі каністри та підшкірні ін'єкції, заповнюючи цілі ящики щогодини. За оцінками Раяна, за день на заводі вироблялося кілька тонн Блаженства. Чорт забирай, сміттєспалювальна установка на заводі працювала повний робочий день, щоб утилізувати відходи процесу. Більшість установок було автоматизовано, і Лен тримала кількох робітників, що залишилися, під прицілом, їх руки були за головою. — Що відбувається? — Раян почув голос Вулкана, що виходив з комп'ютера, в той час як Саван друкував на його клавіатурі. — Я отримала сигнал тривоги двадцять хвилин тому. — Нічого страшного, мем, — відповів Саван, маскуючи свій голос. — Психи намагалися вдертися на фабрику, але Дух і ваша система безпеки вигнали їх геть. — Звісно, що так, — насміхалася Вулкан на іншому кінці дроту, надто горда собою. — Я ж казала, що перевірка — марна трата часу. — Так і є, пані. Так і є, — Саван закінчив розмову і підняв очі від своєї панелі. — Я завантажив виробничі дані й видалив записи з камер. Спалімо це місце. — О, так, — Зарин з нетерпінням підірвала скляні сади та рослини всередині. Вібрація розірвала інопланетні квіти навпіл, і Псих невдовзі перейшла до конвеєра. — Пан Хвиля цілком задоволений, — його кумир поплескав Раяна по спині, коли вони спостерігали за знищенням. — Він хвилювався, що ти виростеш неправильним, і що йому доведеться відпустити тебе, як старого крикуна. Але ти став людиною з витонченим смаком і великою майстерністю. — Завдяки твоєму прикладу, — після того, як пан Хвиля стільки разів рятував його, він справив на Раяна сильне враження. — Чим ти займався всі ці роки? — запитав пан Хвиля. — Пан Хвиля кілька разів намагався тебе розшукати, але ти ніколи не затримувався на одному місці. — Я підкорив Монако, виграв місто на змаганнях з покеру і змусив інопланетянина підписати мій Некрономікон. — Чудово. У випадку пана Хвилі, він подорожував до Тибету і досліджував великі таємниці космосу. Чи створив пан Хвиля світ, коли народився, чи світ був створений для пана Хвилі? Чи можливо, що єдина гравітація — це та, яку створює харизма пана Хвилі? — Як ти можеш терпіти цього хлопця? — запитала Зарин у Савана, перекриваючи звук ударних хвиль. — Тільки в малих дозах, — відповів скляний маніпулятор. — Пан Хвиля розуміє. Тривалий вплив пана Хвилі може викликати патологічне бажання поклонятися йому або переживання, близькі до смерті. Тут немає середини. — Замість того, щоб стояти осторонь, ти міг би допомогти, — сказав Саван, після того, як знищив комп'ютерні деталі своєю силою. — У Бахуса є секретний полігон для випробувань і... ти зрозумієш, коли побачиш його. Раян так і зробив, на свій жах. Саван провів його і пана Хвилю вглиб об'єкту, в секретну кімнату за холодним металевим коридором. Вона була тьмяно освітлена, більша частина приміщення перебувала в повній темряві. Раян зайшов першим, його кроки відлунювали на залізній підлозі. Він побачив залізні прути, що мерехтіли в тьмяному світлі, а його теплові сенсори надіслали більш як три десятки сигнатур. Хоч його шолом і фільтрував повітря, але сморід людського бруду переповнював його. Загони для худоби були такими маленькими, що Раян був впевнений, що вони призначені для свиней. Вони були нагромаджені одна на одну, як у грі тетріс, але в цьому видовищі не було нічого смішного. Оскільки його союзники зберігали моторошну мовчанку, Раян увімкнув ліхтарі своєї броні й подивився крізь найближчі залізні ґрати. Люди. Троє людей сиділи в такій маленькій клітці, що не могли піднятися на ноги. Мабуть, вони заповзли всередину. Вени та губи бранців посиніли від передозування Блаженства їхня шкіра була такою білою, а плоть такою тонкою, що кур'єр міг бачити під нею кістки. Двоє чоловіків і жінка. У клітках давно не прибирали, в кутку валялися екскременти. Хоч він і прожив багато століть, Раян не звик до такого видовища. Оглядаючи бранців, він відчував огиду, вдвічі більшу, коли дивився на інші клітки, рахуючи людей, ув'язнених у них. Двадцять три, підрахував він, зупинившись біля чоловіка, очі якого виїли рої мух. Один мертвий. — А Нарцисія знає? — запитав Раян. — А Вулкан знає? — Ні, я так не думаю, — відповів Саван. — Тільки Бахус мав доступ до цієї частини лабораторії. Божевільний жрець використовував цих людей для тестування своїх експериментальних штамів Блаженства, руйнуючи людський розум у божевільній спробі зв'язатися з Верховним Синього. Ці люди були останньою партією «добровольців» наркоманів, яких підібрали з вулиць, або, можливо, ворогами Августа, яких принесли в жертву його жахливому наркоману. Скільки людей померло в цих стінах, а їхні трупи були викинуті у сміттєспалювальну піч? — Це..., — пан Хвиля, здавалося, не знаходив слів, махаючи рукою на ув'язнених. Їхні очі не слідкували за його рухами, погляд був порожнім. — Я... пан Хвиля вважає, що хтось промив їм мізки. Раян за допомогою шолома сфотографував місце події, а потім розірвав найближчий загон. Його броньовані руки зігнули залізні клітки. Саван одразу ж схопив полонянку всередині, жінку не старше двадцяти років. Її шкіра покрилася синьою пліснявою, а під очима засохла кров. Раян вийшов із зони, несучи на плечах двох людей, які дивилися на руїни виробничих ліній. Полум'я почало поширюватися і загрожувало охопити підземні споруди. Зарин знесла їх усі й задоволено спостерігала за своєю роботою, поки Лен евакуювала робітників. — Б'янка? — запитав кур'єр. — Що? — Зарин огризнулася. — Як тільки ми закінчимо евакуацію, завалимо все це місце, — сказав Раян, його тон був небезпечним. — Поховаємо його. Раян знищив би фабрику сам у своєму Ідеальному Забігу. З Бахусом всередині.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!