Герой збуває трофеї і плавить мідь.

- Двері, взагалі-то, були посилені моїм спеціальним фізичним і звуконепроникним бар'єром. Ти змусив мене засумніватися в моїх здібностях.

- Ну вибач, в мене руки були зайняті твоїми погано вимуштруваними псами. Довелося відчиняти її стусаном.

- В такому разі, приношу свої вибачення. Мене звати Дюфейн Гулл, я виконую роль місцевого наглядача. Не міг би ти повідомити мету свого візиту? - усміхнувшись, сказав Очкарик, який назвався Дюфейном. Як я і думав, він і бровою не повів через влаштований мною хаос.

Хоч це і було очікувано, його незворушність мене все ж трохи засмутила. Схоже, залякати його не вийде; я відпустив голову гаргульї і людину, яку притягнув сюди.

- Та так, дурниця - заскочив, щоб дещо продати. А, і своє ім'я я назву за п'ятдесят золотих, - вимовив я і зняв зі своєї шиї намисто, простеживши за виразом очей Дюфейна.

- ...Джек, забудь про все, що бачив, і покинь кімнату.

- Як ска... Е-е?!

Зблідлий Джек так розгубився від того, що відбувається, що не зміг одразу вхопити сенс сказаного.

- Ти й сам маєш розуміти, як небезпечно багато знати. Покинь приміщення, поки не почув нічого зайвого.

- А! С-слухаюся!!!

Джека, як вітром здуло.

Я перестав розігрувати спектакль і негайно підійшов до столу Дюфейна.

- Ну що, почнемо переговори? Скільки ти даси за це намисто?

- Можу я його перевірити?

- Звичайно. Дивись, скільки влізе, - відповів я і поклав намисто йому на стіл.

Дюфейн обережно підняв його й оглянув з усіх боків, перевіряючи кожну дрібницю. Він вивчив кожен магічний камінь в інкрустації, уважно розглядаючи вставки, що їх утримують.

- Просто чудова річ: всі камені пройшли першокласну обробку. Ланцюжок, що з'єднує вставки, зроблено з магічного срібла, вірно? Ба більше, чари в каменях просто незрівнянні: "Автоматичне відновлення ОЗ", "Мале посилення лікування", "Фантомний запис" і "Автоматичний ремонт (мале)". За цю пишність я можу дати тобі тридцять золотих.

- ...Тридцять золотих, кажеш?

Слід докладніше розповісти про гроші, що використовуються в цьому світі. Монети в королівстві бувають семи видів: мідна, велика мідна, срібна, велика срібна, золота, велика золота і монета з білого срібла. Десять монет одного виду еквівалентні одній дорожчій монеті.

Точно не скажу, але одна срібна монета за вартістю дорівнює приблизно тисячі японських ієн. Великі золоті монети і монети з білого срібла ви навряд чи побачите в повсякденному житті - їх використовують переважно у великих торговельних угодах і в транзакціях між державами. Приватні угоди здебільшого ведуться за допомогою золотих монет, а все, що більше, вже виходить за рамки повсякденних витрат.

Повертаючись до наших баранів, ціна, запропонована за намисто, становила тридцять золотих або приблизно три мільйони єн. Для простої прикраси без жодних накладених на неї чар, тридцять золотих - це цілком гідна ціна. Але не в цьому випадку.

- Гей, досить мене перевіряти, - я різко глянув на нього, випустивши величезну жагу до вбивства, цього разу спрямовану в його бік. - Ти ж знаєш, як можна вигідно скористатися цією брязкальцем, вірно? Тож позбав мене цього лайна, інакше як би мені не довелося позбутися тебе.

Вірно, ми обидва про це знаємо - про те, що це не просте намисто. Внизу намиста була вигравірувана печатка, що свідчила про приналежність до королівської родини. Печатка завдяки стародавньому договору з Великим духом не дозволяла використовувати намисто нікому, окрім королівських осіб, бо для створення гравіювання за допомогою духа король як підношення використовував свою кров.

Причина, через яку Очкарик змусив піти свого підлеглого, крилася саме в намисті - щоб шпигун випадково не бовкнув зайвого. Та й таку низьку ціну він назвав не просто так, а щоб спробувати витягти інформацію, спостерігаючи за моєю реакцією, яку він би використав, щоб отримати перевагу. Однак Дюфейн не знав, що для мене це не просто торгова угода. Все це було частиною мого плану помсти.

Отримати гроші - це так, дрібниця. Чесно кажучи, я зміг би заробити потрібну суму, просто розламавши намисто на частини і продавши їх окремо. Але я приніс його сюди, бо був впевнений, що він зможе повернути намисто назад королівській родині через своїх людей, отримавши при цьому величезний прибуток. Іншими словами, він був чимось на кшталт поштового голуба, який не викликатиме особливих підозр.

Своєю кровожерливістю я натиснув на нього, недвозначно натякнувши, що на нього чекає в разі невдалих переговорів. На мить це приголомшило Дюфейна, але він одразу ж повернувся до свого звичайного стану.

- Прошу вибачення за мою грубість. Мені потрібно було переконатися, що ця річ справжня. Крім того, тільки я на це здатен. І схоже, вивудити з тебе більше занадто дорого мені обійдеться, - тихенько розсміявшись, він зняв монокль і ретельно витер його хусточкою. - Зупинимося на трьохсот п'ятдесяти золотих. Як завдаток я дам тобі десять монет. Ти ж розумієш, що підготувати таку велику суму просто зараз я не можу, тому за рештою приходь завтра. А поки нехай намисто побуде в тебе.

- Впевнений? Я ж можу просто втекти з грошима.

- Якщо ти і справді така людина, значить, я зовсім не розбираюся в людях. Ось, візьми, - з цими словами Дюфейн передав мені мішечок із золотими монетами, який він дістав зі столу.

- Тоді гаразд.

Взявши зі столу намисто, я розкрив мішечок і легким рухом вивудивши одну з монет, кинув її назад Дюфейну.

- І що це означає?

- Нічого особливого, просто компенсація за той невеликий безлад, що я тут влаштував. Ну і, знаєш-знаєш... - куточки моїх губ піднялися, немов у усмішці, - не люблю я, коли за мною шпигують.

- ...Кажеш, назвеш своє ім'я за п'ятдесят золотих?

- Вибач, ця інформація більше не продається. Цю можливість ти змарнував, - відповів я, поклавши мішечок із дев'ятьма золотими в кишеню, і пішов.

- ...Кху-ку-ку, ось із цієї причини нетрі не набриднуть мені ніколи, - залишившись наодинці, Дюфейн із задоволеним виглядом посміхнувся.

В руці він тримав звивисту золоту монету, створену за допомогою алхімії.

***

Все йшло за планом, і я в чудовому настрої попрямував до головної вулиці. Я думав, що за мною стежитимуть, але поки йшов назад до виходу з нетрів, хвоста не виявив.

Сонце до цього моменту остаточно схилилося до заходу, і залишалося зовсім небагато часу до того, як воно сяде, і день закінчиться. Тому я хотів якнайшвидше дістатися до головної вулиці і зайнятися пошуками готелю. Тільки зараз до мене дійшло, що я нарешті зможу добряче виспатися в звичайному ліжку, без задушливої атмосфери підземелля і не посеред пусток, де вночі ніде сховатися від холоду. Не дивно, що думка про це мене неймовірно надихнула.

- Упс, зовсім забув, що розплатитися не вийде.

Для того, щоб зупинитися в нормальному готелі, достатньо було однієї срібної монети, з якої ще й дадуть вдосталь здачі - на відміну від Японії та інших країн, плата за номер не включає сніданок, а кімнати тут досить тісні. Та й взагалі, у звичайному недорогому готелі здачу із золотої монети дати просто не зможуть.

Звичайно, на дорогих заїжджих дворах такої проблеми не виникне, але там мені знадобляться документи, що засвідчують особу, а їх я поки що не мав. Тому бажано розміняти пару золотих на великі мідні та срібні монети, і я почав шукати, де б це зробити.

У міняйл на головній вулиці здійснити такий обмін можна набагато вигідніше, але знову ж таки, для розміну золотої або більшої монети доведеться пред'явити документи. Ось чому я хотів обміняти гроші тут, у нетрях, де можна без проблем обміняти велику суму, і водночас ніхто не ставитиме зайвих запитань. Щоправда, і комісія тут кусається.

- Зайду сюди.

Я підійшов до випадково обраного міняйла.

- Здоров, хлопчику. Гроші прийшов міняти? - басовито підкликав мене накачаний, схожий на шафу мужик, якого не інакше як амбалом або верзилою не назвеш. Незвично було бачити такого здорованя, що займається обміном монет, хоча, можливо, він за сумісництвом працював вишибалою.

- Ем, так, хочу розміняти золоті.

- Золоті? Скільки?

- Одну монету. Розміняй її на великі мідні та срібні монети.

Мужик дістав терези і поклав переданий йому золотий на одну чашу, а на іншу поставив тягарчик.

- Все правильно, монета справжня. З урахуванням комісії вийде п'ять великих срібних, двадцять три срібних і двадцять великих мідних монет.

Виходить, його частка двадцять п'ять срібних?

- Це дорого.

- Не подобається - не міняй, справа твоя.

Комісія тут була явно вищою, ніж у середньому в нетрях, але грабіжницькою її не назвеш. І оскільки я хотів якнайшвидше приступити до пошуку готелю, то промовчав. Мужик у мене на очах почав відраховувати одну за одною великі мідні, срібні та великі срібні монети.

І тут я відчув його недобрі наміри, чи радше - зловтіху. Сьогодні моя інтуїція просто в ударі! Однак я мовчки продовжував за ним спостерігати.

- Готово, все пораховано правильно. Тримай.

Нічого підозрілого в його діях не було. Все-таки інтуїція - це всього лише неясна здогадка, проте, незважаючи на нелогічність, я виразно відчував, як він зловтішається, і зрозумів причину тільки тоді, коли отримав на руки гроші.

- Ах, ось воно що. Гей!

- А? Чого ще... гх!

Я схопив мужика, який абсолютно не очікував цього, за шию і притиснув його до стінки.

- Виродок... чому? Я ж віддав тобі срібні монети, хіба ні?

- Срібні? Чи ти хотів сказати, мідні?

- Що?!!.

Я влив трохи мани в "срібні" монети і почув клацання, що прибрало ілюзію і повернуло їм оригінальний вигляд почорнілих мідяків. Мої навички, пов'язані з посиленням сприйняття магії, було загублено, а духовний клинок, що збільшує пасивне сприйняття, було заблоковано. І поки я не доторкнувся до монет, не міг сказати, що на них було накладено ілюзію. Надто зрадівши, я мало не облажався.

- Кхе! Сам винен, що тебе обдурили. Це нетрі, ясно?! "Посилення"!

Мужик криво посміхнувся, вирішивши відкинути ввічливість, і використав магію посилення для підвищення своєї фізичної сили. Я думав, це просто тупий качок, але він виявився досить тямущим для купи м'язів.

- Так, це чортове королівство прогнило повністю. Як і всі ви.

До чого ж мерзенне почуття. Від того, що мій гарний настрій зіпсовано, від цієї поганої посмішки, і крім того... що найбільше я не люблю, коли мене вважають простачком, якого легко обвести навколо пальця. Немов я все той самий наївний дурник, немов я зовсім не змінився.

Думка про те, що цей мужик такий самий, як і всі ті, хто мене обдурив, кому я прагнув помститися, розлютила мене, і мені захотілося розірвати його на шматки тієї ж секунди.

- Ха-а, мене від тебе нудить. - Моя рука інстинктивно посилилася, наповнившись маною.

- Га-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!! С-сволота, чому я не можу її відірвати-а-а-а-а-ати!

Незважаючи на те, що він міцно схопив руку, якою я його тримав, і спробував її відірвати, це було нездійсненним завданням навіть із його "Посиленням". Не по плечу це навіть королівським лицарям.

Між іншим, метод, який я застосовував для концентрації мани, не був відомий широкому загалу. А оскільки магію я не використовував, для здорованя залишалося загадкою, чому він не може вирватися, адже я значно поступався йому в габаритах.

- А, блін. Сьогодні був чудовий день, тож я, так і бути, тебе прощаю. - Мені спала на думку чудова ідея, і я, посміхнувшись, його відпустив.

Схоже, до нього нарешті дійшло, що він зв'язався з тим, із ким не слід було, і зблідлий амбал почав розсипатися у вибаченнях:

- Мені просто потрібно вибачитися, так? Винен, я був не правий, я перепрошую, вибач, вибач мені...

- Ну, мені немає діла до твоїх вибачень. Головне, щоб ти засвоїв урок, - з цими словами я прибрав мідяки і беззвучно закликав "Меч вогняної павукової лапи". Сьогодні в цього клинка просто тріумфальний день.

- С-стій! Благаю, ні!

Зазвичай як покарання, крім накладення величезного штрафу, фальшивомонетникам відрубують руки. Таке суворе покарання призначає королівство, і злочинець, зрозуміло, після виконання вироку вже не зможе повернути борг і, найімовірніше, потрапить у довічне рабство або покінчить життя самогубством.

Верзила побачив у моїй руці клинок і почав панікувати, згадавши про покарання, думаючи, що зараз йому відріжуть руки.

- Ти чого сіпнувся? Думаєш, я відрубаю тобі руки? Не хвилюйся, цього я робити не стану. Та й взагалі, цим ножичком буде важкувато це зробити, правда? - усміхнувся я. Зрозуміло, з моєю силою це було неважко. - Бачиш, є в нього одна цікава особливість, яку я зазвичай використовую для розведення багаття, ну або щоб шашлички посмажити. Напевно, через те, що в минулому житті цей клинок був монстром, при зіткненні з певним матеріалом він може творити чудеса.

- А? Е?

Щоб роздобути цей духовний меч, мені потрібно було вбити павука-протуберанця - палаючого павука, що мешкає в лавових печерах. Ці павуки були демонічними створіннями, і їм не потрібно було полювати, щоб роздобути їжу. Харчувалися вони різними мінералами, що знаходилися всередині печери, і щоб їх розплавити, павуки-протуберанці застосовували особливий вогонь під назвою "отруйне полум'я", а потім поїдали розплавлену масу. Загалом...

- Все ж розплата за твій проступок має бути відповідною, згоден? Тому доведеться тобі проковтнути всі ці монети.

Щоб він не втік, я зламав йому руки й ноги. Його хрипкі крики пронеслися вулицями нетрів. Однак усе тільки починалося.

- Отже, приступимо. Перша монета пішла.

Я силоміць розкрив йому рот якоюсь залізякою, що підвернулася під руку, потім влив чималу кількість мани в "Меч вогняної павукової лапи" і поклав на нього мідяк. Монета негайно розплавилася і стала стікати по лезу вниз.

Верзила нестямно закричав, щоправда, ненадовго. Розпечена мідь капала вниз, випромінюючи тьмяне світло і підсмажуючи його глотку. Утім, він непогано тримався і не втрачав свідомість.

"Меч вогненної павукової лапи" міг з легкістю плавити будь-які метали за рахунок зниження їхньої точки плавлення, і зазвичай температура не перевищувала 300℃. За бажання амбал цілком був здатний вижити.

- Та-ак, тепер друга. І залишилося ще сорок шість. Але з "Посиленням" ти це витримаєш, правда? А ось і третя.

Спостерігаючи за кожною краплею палючої рідини, що падає йому в рот, я зловтішно посміхався, із задоволенням слухаючи його беззвучні крики.