Герой переслідує і наганяє страх (частина 2).

Я переслідував людину, яка тікала з усіх ніг.

Я знав, що у нього була домовленість із шпаною, яка напала на мене. І звісно ж, я знав, про що саме вони домовилися. Якщо хочете знати, чому мені було це відомо - та тому, що в моє перше пришестя все відбувалося точно так само. Я силою змусив його викласти все, що йому було відомо, зокрема й про те, як тут все влаштовано. І таким чином вийшов на головного в цих нетрях.

Мені було добре відомо, що ця людина таємно спостерігає за ситуацією, і я зрозумів, що він одразу ж побіжить доповідати про все, що трапилося, Очкарику, який був тут, у нетрях, "головним". Тому я не забарився скористався цією можливістю і пішов за ним, щоб дістатися до місця, де перебував Очкарик.

Я пам'ятав місце, де я зустрівся з ним вперше, але оскільки його життя завжди було під прицілом, він використовував магічний предмет, щоб змінювати місце розташування своїх апартаментів в межах нетрів. Тому й було необхідно, щоб мене привели до місця, де він зараз перебував.

Непомітно переслідуючи людину, я перевірив свої характеристики, і відзначив, що здобув дві нові навички: "Вистежування" і "Скритність". Як і передбачалося, вивчити навички, які були мені вже відомі з першого пришестя, було значно простіше. Незважаючи на те, що рівні цих навичок скинулися, я вже знав, як їх використовувати. Отже, підвищити їхній рівень в мене тепер вийде значно швидше.

Переслідуючи його і розмірковуючи про це, я помітив, що чоловік був не на жарт стурбований, не тільки просуваючись найкоротшим шляхом до укриття, а й скорочуючи його всілякими способами.

Мене вразили його обережність і спостережливість ще в моє перше пришестя. Не дивно - зрештою, колись він був шпигуном якоїсь держави. Про його вміння збирати інформацію мені теж було добре відомо. Проте, ця людина була боягузом. Свою безпеку він ставив понад все, вважаючи за краще тікати, коли йому щось загрожувало. Він навіть зміг відчути мою кровожерливість, коли я розправився з гопниками, незважаючи на те, що вона була спрямована не на нього.

Тут, у нетрях, щодня відбувалися вбивства. За вкрадений шматок хліба тут могли розтрощити голову навіть дитині, тут билися на смерть за який-небудь гнилий фрукт. Різні маніяки-психопати теж частенько тут з'являлися, але з ними розбиралися ті, хто контролював нетрі.

Вкрай рідко день в нетрях обходився без ббивств. Навіть зараз, поки я переслідував шпигуна, хтось десь розлючено бився за шматок хліба.

Як і в моє перше пришестя, шпигуна, схоже, смерть інших людей не хвилювала. Найімовірніше, він просто відчув серйозну загрозу, побачивши, як я жорстоко розправився з гопотою. І напевно подумав, що теж розпрощається з життям, якщо я його помічу.

Після того, як він зайшов в будинок, я трохи почекав і увійшов слідом за ним. Тут опинилися знайомі мені сталеві ворота, які охоронялися двома гаргульями, що сиділи біля них.

- Пароль?

- А-а, чорт, зовсім про них забув...

"Ось і приїхали!", - подумав я, почухавши голову. Минулого разу з цим проблем не виникло, бо я змусив шпигуна привести мене до потрібного місця. Зараз мені захотілося зробити все по-тихому, і тому я непомітно пішов за ним, але геть випустив з уваги цей момент.

Той, із ким я хотів зустрітися, не був метою моєї помсти. По суті, він не був ні ворогом, ні союзником. Ні, ось союзником він точно не був. Він був із тих людей, які спокійнісінько зроблять все, якщо це принесе їм прибуток. Той, хто співпрацює тільки заради отримання вигоди, і буде вести справи з будь-ким, поки це приносить гроші.

Єдине, в чому я був впевнений - те, що він ніколи не бреше. Але якими засобами він досягатиме мети, мені було невідомо. Він від самого початку відкрито мені заявив: "Нічого особистого - просто бізнес". Ми просто використовуємо одне одного у своїх інтересах.

Водночас він був найбільш порядною людиною, з якою мені доводилося мати справу. Ба більше, саме йому я збирався продати намисто. Мені не було жодного резону влаштовувати бійку перед тим як іти домовлятися про угоду. Якщо я наламаю дров, він використає це як фору в переговорах.

З ним потрібно тримати вухо гостро. Інакше він витягне з мене інформацію, а я цього навіть не помічу. А інформацію, як відомо, завжди можна купити або продати, наприклад, посередникам або шпигунам. Утім, я завжди можу заплатити йому за конфіденційність, і він триматиме рот на замку.

Він володів гострим розумом і проникливістю, був гарний в алхімії і вмів чудово аналізувати ситуацію. Очкариком точно не варто було нехтувати.

- Це трохи несподівано, але чи не могли б ви дозволити мені зустрітися з босом?

- Пароль?

Схоже, гаргульї не мали наміру підтримувати розмову. Я знав пароль, хоча й не розраховував на те, що він довго ним користуватиметься. І все ж я спробував назвати пароль, який використовувався через три роки в майбутньому.

- ... "Вивернуте хутро незульських кроликів".

- Неправильно, йди. На тебе не чекають.

- Ех, знав би я, що все так обернеться, не став би й морочитися.

Нерухомі на вигляд гаргульї, змахнувши крилами, схопилися зі свого місця. Обравши мене як ціль, яку необхідно знищити, вони підлетіли до мене і, розплющивши роти, почали формувати заклинання. У цей же час я кинувся вперед.

На відміну від драконів, які поливають магією велику площу, спричиняючи величезні руйнування, дихання гаргулій являє собою промінь із невеликим радіусом ураження. Навіть з моїм обмеженим набором навичок штучно створені гаргульї не становили для мене загрози, оскільки могли виконувати лише найпростіші дії.

Прослизнувши між променями, я завдав удару одній із гаргулій. Її шкіра була твердою, і, схоже, з моїми поточними характеристиками мені її не пробити. Задіюючи ману, я припинив посилювати свої ноги й очі, і влив решту в руку, тимчасово посилюючи її. Наповнені маною частини тіла значно зміцнювалися, але решта тіла при цьому відчутно слабшала. Це виглядало ризикованим кроком, але з такими жалюгідними характеристиками я все одно загину, якщо в мене влучать.

Використовуючи цю стратегію, я ухилявся, але мені потрібно було використовувати духовний клинок - мій козир, який розкривати не хотілося. Хоч я вже й використовував "Меч вогняної павукової лапи" на гопниках, демонструвати його Очкарику, який міг стежити за мною через гаргульї, аж ніяк не хотілося.

До того ж гаргульї є елементалями вогню - інакше кажучи, здатні витримувати високі температури. Вони - гроза чарівників, що спеціалізуються на магії вогню, прекрасно володіють атакувальними заклинаннями. Невеликий розмір і здатність викликати вогонь "Меча вогняної павукової лапи" проти гаргулій неефективні, тому в даній ситуації - це найгірший вибір.

Натомість я скористався навичкою "Маніпуляція маною", що дає змогу розподіляти ману всередині тіла, уникаючи її витрати. Хоча і в неї є свої недоліки, з такою атакою гаргульям мене не дістати.

Спочатку я розламав їм крила, щоб вони не могли злетіти. Користуючись їхнім збентеженням, я роздробив їм руки і, схопивши за ноги, з усієї сили доклав об землю, розколовши голови. Знерухомивши гаргулій, я розбив їм очі, щоб позбавити джерела, яке живило їхньою силою.

- Ти хто такий, матір твою?!

На звуки битви вийшов мужик середньої статури. Оголивши меч, він кинувся до мене. Оскільки по-тихому увійти все одно не вийшло, я просунув палець у порожню очну ямку гаргульї і жбурнув голову в мужика, через що вона відокремилася від тіла.

Від несподіванки мужик не встиг ухилитися, і його припечатало до стіни. Схоже, розбиті кістки зачепили його внутрішні органи, і він, повільно сповзаючи по стіні, захаркав кров'ю.

- Виродок! Що ти зробив із Хамнцем?!

Залишивши поваленого супротивника, я увійшов у двері і помітив ще одного джентльмена, який витягнув меч і почав мене атакувати. Я відбив його клинок "Мечем вогняної павукової лапи" і вдарив по ногах головою гаргульї, яку тримав у руці, від чого той упав на коліна. Схопивши його ззаду за руки, я штовхнув його в спину, вивернувши йому суглоби. Наостанок я вивернув йому ноги, через що він став схожий на ляльку з кінцівками, що бовтаються.

- Ах ти сучий син! Та я тебе!..

Якщо вони продовжать на мене нападати, це може стати проблемою в подальших переговорах, тому я посилив ауру потужної, бездоганної жаги до вбивства невеликою кількістю мани і направив на них.

Місцевий контингент був вельми різноманітним, але так чи інакше, це були люди, найняті Очкариком. Як мінімум це були авантюристи більш-менш високого рангу або лицарі-відступники. Іншими словами - бики з м'язами замість мізків, позбавлені будь-якого опору до магії, тому змішана з кровожерливістю мана зробила свою справу.

Я озирнувся, але не знайшов людини, яка за мною стежила. Найімовірніше, він вирушив доповідати Очкарику в його кабінет, розташований у кінці коридору на другому поверсі.

Поглянувши під ноги, я виявив там джентльмена з вивернутими кінцівками. Думаю, замість жаги до вбивства краще буде використати його - все одно по-хорошому розібратися не вийшло: я зламав гаргулій Очкарика і покалічив його людей. Схопивши мужика за шию, я піднявся сходами, не звертаючи уваги на його стогони від постійних ударів об сходинки.

Діставшись до дверей у кінці коридору, я помітив, що вони обгороджені фізичним і звуконепроникним бар'єром. Оскільки обидві мої руки були зайняті, мені не залишалося нічого окрім як вибити двері ногою, вливши в них за раз максимальну кількість магічної енергії за допомогою техніки маніпуляції маною.

- Привіт. А ти і є той самий великий бос? - привітав я Очкарика, враховуючи, що це мала бути перша наша з ним зустріч.

Очкарик, який сидів за столом, із непроникним обличчям дивився на мене, через що складно було зрозуміти, що в нього на думці, а поруч на дивані розташувався мій люб'язний поводир - зблідлий, як полотно, шпигун.

- Дякую, що проводив мене сюди. За це я забуду про те, що сталося, - бадьоро сказав я йому і повернувся до Очкарика, начепивши на обличчя ділову посмішку.

Приступимо до переговорів.