Безсонні ночі принцеси.

Десять днів минуло з дня тієї зухвалої зради.

Того дня, слідуючи божественному провидінню Великого духа, я провела ритуал призову Героя. Як і повелів Великий дух, я принесла в жертву припасених для такого випадку звіролюдів, і ритуал пройшов успішно.

Однак покликана істота виявилася монстром, який не має жодних зачатків здорового глузду, а тим більше витонченості та манер. При тому, що я підкорилася волі Великого духу і милостиво дозволила нелюду-прибульцю насолодитися його швидкоплинним становищем і почестями Героя.

Шрами на моїй спині не переставали свербіти.

«Я відмовляюся ставати вашим пішаком. Нехай ці шрами на твоїй спині послужать цьому доказом. Я можу, і я зроблю ще гірше. Я заберу у вас все. І цього разу помста моя буде безжальною. Воскреслий Месник».

Моя спина, якою колись захоплювалися мої камеристки, називаючи її білосніжною як порцеляна, тепер була вкрита шрамами від вирізаного на ній розпеченим клинком послання.

Магія зцілення відновлює ОЗ, а на загоєння зовнішніх ран так само потрібен час. На всьому континенті миттєво зцілювати магією можуть лише церковники з Теократії рангу архієпископа.

Однак я щодня накладаю на себе заклинання зцілювальної магії, і шрами на моїй спині поступово зникають. Від них залишилися лише слабкі сліди, які протягом кількох днів повністю зникнуть.

Зрозуміло, біль давно минув, але шрами все ще горять щоразу, як я згадую цього чоловіка.

Після того як він залишив кімнату призову, я, не витримавши, знепритомніла від болю. Лицарі, що стояли зовні в варті, прийшли нам на допомогу тільки вночі, а коли ми розплющили очі наступного разу, то опинилися в потаємній кімнаті в королівському палаці.

По-справжньому сильні лицарі, включно з капітаном лицарського ордену, мають шрами на обличчі та на тілі. Часу повністю позбутися шрамів у них немає, до того ж своїми вкритими шрамами обличчями вони лякають ворогів на полі бою, і ми навмисне залишаємо їх такими. Однак через це їхній вигляд не інакше як звірячим не назвеш.

Тому для ритуалу ми підготували кілька лицарів із приємнішою зовнішністю, щоб не тиснути на Героя, який нічого не підозрює. І ось зараз половина з них відправлена в лазарет.

Навіть незважаючи на те, що моєму лікуванню віддали найбільший пріоритет, довелося витратити цілий день, щоб вилікувати опіки порожнини рота і глотки настільки, щоб я змогла говорити.

В лицарів, що супроводжували мене, були переламані й неприродним чином викручені кінцівки, обличчя їхні були розбиті, а самі вони перебували на межі смерті.

Від жорстокого побиття обличчя принцеси розпухло, волосся її було забруднене і виволочене на підлозі, а на спині, немов тавро, були випалені слова.

Оскільки ритуал проводився таємно, ніхто й гадки не мав про те, що ж сталося, і про винуватця події дізналися занадто пізно.

Про всяк випадок замок оточили лицарі, але вирішили, що зловмисник вислизнув із прибудови, де проводили ритуал, не звичайним способом, а найімовірніше, використовуючи телепортацію. І поки я не змогла заговорити і пояснити ситуацію, ніхто й не подумав шукати його в місті.

Намисто, яке забрав цей чоловік як «витрати», підтверджувало моє першочергове право на трон. Оскільки на ньому був вигравіруваний королівський герб, отримати за нього золото було завданням не з легких. Якщо він спробує продати намисто в будь-якій ювелірній крамниці, ми зможемо вистежити його, навіть якщо він зробить це поза королівською столицею.

Я отримала це намисто від моєї покійної дорогої сестриці, і монстрові на кшталт нього - ні, взагалі нікому, окрім мене, доторкатися до нього недозволено.

- Ти за це поплатишся.

Присягаюся, він за це відповість. Я поверну намисто, буду катувати його найстрашнішими тортурами, доки він не почне благати про пощаду, а потім - вб'ю. Так я вирішила. І щоб домогтися цього, я доручила лицарям зібрати необхідну інформацію. Але за кілька днів ми так і не змогли дізнатися про нього нічого значущого, і вирішили, що він вже покинув столицю. І ось вчора ми отримали доповідь, що намисто знайдено одним з аристократів.

Сьогодні, на першій аудієнції, воно буде мені повернуто. Це графське сімейство, яке не шанують при дворі через їхнє надмірне почуття справедливості, але я чула, що їм вдалося конфіскувати партію контрабандних товарів, якими торгували в нетрях, і намисто опинилося серед них.

- Ваша Величносте, час.

- Так, я знаю, - відповіла я своїй камеристці і злегка поправила сукню, перед тим як ввійти в приймальню залу.

***

В приймальній залі непорушною фігурою сидить на троні мій батько, Логій Орлеанський. Поруч із ним розташувалася моя матінка, Лесилія Орлеанська, чия краса досі ні скільки не зів'яла, незважаючи на майже сорокарічний вік. По інший бік в кріслі перебуваю я. Прем'єр-міністр королівства Лоубенц стоїть біля батька з матір'ю, а Гуідотт, капітан лицарського ордену, - між мною й батьком.

- Маю честь повернути цей предмет королівській родині.

Камеристка прийняла намисто на підставці з рук молодого аристократа років двадцяти, що схилився перед престолом, і понесла його до нас. Пригнічуючи несамовите бажання кинутися і негайно схопити намисто, я дочекалася, поки камеристка підійде до мене, взяла його і повісила собі на шию.

Раптом я зрозуміла, що всередині мене все ніби перевернулося через магічну силу одягненого намиста. Тієї ж миті мене огорнуло блідо-зелене світло і зникло без сліду.

- *-*****! Що з тобою?! Все добре? - вигукнув батько, дивлячись на мене. Але його перших слів я не розчула.

- Т-так, батьку. Все чудово.

Перевіривши свій стан, я не виявила нічого незвичайного.

- Зрозуміло. Але що ж це було за світло?.. ******, *******, *** що-небудь відомо?

- **** **********, * лише простий лицар. Пане *******-*******, ** що-небудь знаєте про це?

- ...Ні, не може бути, це ж... - пробурмотів прем'єр-міністр із похмурим обличчям. До цього моменту навіть я почала здогадуватися, що зі мною сталося.

- **** **********, я не фахівець, тому не можу нічого стверджувати, але... це світло, ймовірно, означає прокляття.

- Я-як же? Але ж з ******* нічого дивного не відбувається...

- О-батько, ваші голоси - ні, слова, що називають людей - я їх не чую.

- Щ-що? Що це означає?!

Я чула, що вони говорять. Але імена людей і слова, що на них вказують, а також займенники не досягали моїх вух. В паніці я спробувала зняти намисто, але воно не знімалося.

- Н-не знімається, намисто не знімається!

Мене охопив страх від слова «прокляття» і відсутності виразного розуміння, що ж насправді зі мною відбувається. Зчинився переполох.

Для початку зібрали всіх в замку, хто знав про магію. Однак варта знала тільки про те, як застосовувати заклинання в бою, і теорію пояснити не могли. Порадившись, ми дійшли висновку, що це не прокляття, яке мають знімати священики. Найімовірніше, щось не так із чарами на намисті: на нього накладено складне маскування, і тому ніхто, окрім тих, хто на цьому розуміється, нічого зробити не може. Тож впродовж наступних днів сюди було викликано людей з академграду, щоб розібратися з цим «прокляттям».

- На сьогодні досить. Я хочу побути сама. Прошу вас, залиште мене, - сказала я і залишилася сама в своїй кімнаті, скрегочучи зубами від жахливого становища, в якому я опинилася.

Я спадкоємиця престолу, і мені необхідно підтримувати зв'язки і налагоджувати нові. Простіше кажучи, насамперед я повинна створити для себе міцний фундамент. Королівство заснувала жінка, і піддані не проти того, щоб ними правила королева, але спершу потрібно довести, що я на це заслуговую. Ось чому мені потрібно активно обертатися у вищому світі, але зараз я не тільки не можу розчути імена людей, я навіть не чую такі слова як «я», «він», «ви», «мій» тощо. Це не заважає мені жити звичайним життям серед людей, яких я добре знаю, але є серйозною перешкодою для створення та підтримання високих знайомств.

Навіть для чудових фахівців, які прибули з академграда, знадобиться щонайменше два місяці, щоб зняти це прокляття. Якщо я відразу ж зможу зняти намисто, то просто не можу собі уявити, які наслідки чекають на мене через мою двомісячну відлучку.

- Фух, - зітхнула я, - недобре. Краще про це не думати. І взагалі, я втомилася.

Залпом випивши теплого молока, я поправила рукава моєї нічної сорочки і піднялася з крісла. Прослизнувши під ковдру з пуху монстра найбільшої якості, я негайно занурилася в безодню сну.

...Не відаючи про те, що попереду на мене чекають безсонні ночі.

***

Пронизливий скрик. Це кричу я.

- Кх, не працює. Ніякого ефекту від магії зцілення.

- Ясно... Прокляття, коли ж люди з академграда прибудуть сюди?!

Пізно вночі до моєї опочивальні поспіхом викликали людину, що спеціалізується на зцілювальній магії. Разом із ним - мій батько.

Відтоді, як я вдягла намисто, минуло три дні, після яких жорстока реальність, що повільно підкрадалася, раптово накинулася на мене. Шрами на моїй спині, які мали ось-ось зникнути, стали тільки гіршими. Немов їхнє зцілення... було повернуто назад.

Я корчилася від болю, що пропалював мою спину, немов на ній наново стали з'являтися вилікувані вже опіки. І спати на спині тепер було неможливо - відчуття, ніби рани колупають голками.

Магічна сила намиста покривала опіки на моїй спині слабким світлом, і було очевидно, що справа в ньому. Але навіть батько не зміг знайти нікого, хто міг би з цим щось зробити, а зцілювальна магія не мала жодного ефекту.

Від постійного болю я почала втрачати відчуття часу: навіть не помітила, як батько з лікарем покинули мою спальню. Хоча ні, я ж сама попросила їх піти. Моя гордість принцеси просто не дозволяє, щоб мене бачили в такому жалюгідному стані.

- Присягаюся... він за це відповість...

Немає жодних доказів, але я чомусь знаю, що це його рук справа. Ось чому я нізащо не скажу «мені боляче», не попрошу допомоги. Натомість я обпаленими ланцюгами скую мою злість, мою лють - всі мої темні почуття і зроблю їх ще чорнішими.

Присягаюся, що цього чоловіка, цього нелюда, прибульця в людській подобі, що спаплюжив моє дорогоцінне намисто, я занурю в найглибші глибини відчаю.

- Я... йому... не пробачу... Я помщуся, клянуся!

Ніч за ніччю, шматочок за шматочком, насолоджуючись їхнім смаком, принцеса повільно смакуватиме ці почорнілі від болю емоції.

Ось чому принцесі вночі не до сну.