Спосіб зламати одного звіролюда (Частина 1).

- Тут і справді нічого немає...

- Схоже на те. Я думала, ми хоч що-небудь зможемо знайти...

На північ від Орлеанського королівства, поруч із кордоном Григальської імперії розташувалося маленьке бідне село. Одного разу одна юна дівчина, якій щойно виповнилося п'ятнадцять, вирушила в засніжений ліс, що оточував це село. Разом з нею в ліс пішла і її подруга дитинства Люсія, її ровесниця.

У цих краях в кожен сезон погода була абсолютно неоднорідною. Зазвичай такі коливання температури дозволяли вирощувати щедрий врожай, але раз на десять років ні-ні, та й траплявся неврожайний рік. Коли це траплялося, жителі перед настанням зими вирушали до найближчого лісу, щоб зібрати останні для цієї пори дари природи.

Цього року теж був неврожай. Зазвичай до цього часу припаси на зиму вже були заготовлені, але цього разу холоди настали набагато раніше. Ліс вкрився снігом до того, як жителі встигли запастися достатньою кількістю їжі. Щоб уникнути голоду, кілька сільських чоловіків вирушили в ліс.

І ось ці дівчата, позбувшись належного нагляду дорослих, теж вирушили в ліс, куди їм ходити заборонялося

- Мінаріс, вибач, що попросила тебе піти зі мною. Я просто хотіла, щоб Керіл наївся досхочу в свій день народження.

- Не хвилюйся. До того ж я сама запропонувала перевірити ліс. Мені теж хочеться порадувати Керіла.

Люсія, менша на зріст дівчина з хвилястим, до плечей, золотистим волоссям, трохи нахилила голову. Інша у відповідь похитала головою, показуючи, що все гаразд.

Обидві дівчини, нічого не сказавши батькам, прийшли сюди в пошуках чогось смачненького для свого спільного друга дитинства. Однак кількість снігу, що випав цього року, була більшою, ніж зазвичай. Дерева і рослини все ще були вкриті зеленню, але вже не плодоносили. Крім того, сніг навіть закрив їстівні корінці та рослини, через що завдання пошуку їжі значно ускладнювалося.

Але дівчата продовжували обшукувати ліс, заглиблюючись все далі й далі в гущавину. Вони дізналися від сільських жителів про особливий фрукт, який росте на певному дереві з настанням холодів. Подейкували, що він неймовірно смачний.

Залишаючи зиґзаґоподібний слід на снігу, дівчата просувалися вперед, і не помітили, як опинилися в глибокій гущавині, куди їм суворо було велено не заходити.

- Мінаріс, може, нам вже час повернути назад?

- Угу... Хоч ми й не знайшли фруктів, я думаю, краще повернутися.

Почувши стривожений голос Люсії, зростаюче занепокоєння іншої дівчини трохи вгамувалося. Незважаючи на те, що зовні ліс ніяк не змінився, помітно змінилася навколишня атмосфера.

Дівчина, яка приховувала свої здібності звіролюда, на відміну від своєї подруги, звичайної сільської дівчини, володіла вищою сприйнятливістю до подібних речей і прекрасно все помічала. Тривожне поколювання, немов вони заблукали і опинилися в абсолютно незнайомому місці, відчувалося всією шкірою. Але дівчині, яка запропонувала вирушити до лісу по фрукт, було непросто першій запропонувати відмовитися від цієї витівки і повернутися.

- Що ж...

- А, зачекай. Дивись, Мінаріс!

Люсія зупинилася і, повернувшись, вказала на щось, що висіло на дереві неподалік. Через навколишні дерева розгледіти було непросто, але там росли кілька жовтих фруктів розміром із кулак. Люсія з радістю повідомила про знахідку подрузі.

- Слава богу, ми не дарма сюди прийшли! Давай швидше їх зберемо і... - вона раптово замовкла і зблідла. Побачивши причину її переляку, інша дівчина зблідла слідом за нею.

Там стояв гоблін.

Маленькі, потворні, зеленошкірі та з надзвичайно високою репродуктивною здатністю - цих шкідників-паразитів можна було зустріти всюди. Вони могли влаштувати набіг в сезон збирання врожаю і спустошити поля як саранча, і нерідко ставали здобиччю авантюристів, яких наймали для боротьби з ними.

Коли їх було не так багато, сільські мужики збиралися разом і самі виганяли їх, тому ці двоє ніколи не бачили гоблінів навіть на відстані. Проте, від одного гобліна дівчата могли без проблем втекти. Однак все було не так просто: колір шкіри цього гобліна був не зеленим, а темно-синім.

- Рідкісний вид...

Гобліни вважаються найслабшим видом монстрів. Авантюристи, які беруть завдання на збір трав тощо, заразом беруть завдання і на знищення гоблінів, бо ці монстри є підходящою ціллю для новачків.

Навіть зовсім ще недосвідченим молодим авантюристам не складає труднощів із ними впоратися - вони здатні розібратися навіть із цілою групою гоблінів. Однак існують більш високорозвинені особини, які рідко з'являються на світ і разюче відрізняються від інших. Серед гоблінів виділяються, наприклад, гобліни-воїни і гобліни-маги. Крім них трапляються й особини, наділені різними здібностями, і яких називають «рідкісним видом».

Дівчина чула про них від групи авантюристів, яка відвідувала село. Відмінною рисою цього виду якраз і був темно-синій колір шкіри. Звичайні гобліни віддавали перевагу теплому клімату, тоді як ці зустрічалися тільки в холодних краях. Завдяки опору холоду, мороз анітрохи їм не заважав. Ба більше, їхній опір до магії був достатнім, щоб відбивати низькорівневі заклинання. Вони перевершували своїх побратимів у здібностях та інтелекті, а також були значно лютішими.

- Крижаний... гоблін...

На відміну від подруги, Люсія нічого про них не знала, і побачивши гобліна, її охопила паніка. На щастя, гоблін, схоже, не помітив дівчат, будучи захопленим збором фруктів.

- Люсіє, заспокойся і повільно...

Дівчина спробувала непомітно піти, але подруга, яка не зуміла впоратися зі страхом, не почула її. Натомість вона нерозважливо кинулася бігти, в жаху кричачи.

- І-і-і! Ні-і-і-і-і!!!

- Люсія!

Люсія запанікувала і повелася неадекватно - так буває в надзвичайних ситуаціях. Дівчина чула про це від авантюристів, які приходили в село, але нічого вдіяти не могла. Вона розвернулася і помчала слідом за подругою, яка побігла. Обернувшись, дівчина помітила, що гоблін почав озиратися в пошуках джерела шуму і засміявся, знайшовши кращу здобич.

Подругам нічого не залишалося, як продовжувати стрімголов бігти через ліс. Однак гоблін, зрозуміло, перевершував їх в швидкості: дистанція між ними почала скорочуватися. Під тиском смертельно небезпечної ситуації ноги Люсії стали погано її слухатися, вона спіткнулася і впала.

- Кья-а-а-а!

- Люсія!

Люсія підвернула щиколотку і застрягла в купі снігу. Вона могла піднятися, але з вивихнутою ногою втекти від крижаного гобліна було неможливо. Помітивши це, гоблін, що наближався, противно засміявся.

Втім, дівчина могла врятувати подругу. Всі звіролюди були надзвичайно сильні. Але якщо вона стримуватиметься, крижаного гобліна їй не перемогти. Потрібно бити щосили. Тільки от...

«Ти зрозуміла, Мінаріс? В жодному разі, ніколи і нікому не показуй свою силу, інакше магія ілюзії зруйнується. Всі побачать твої вуха і хвіст, і зрозуміють, що ти - звіролюд».

«А що поганого в тому, що я - звіролюд, мамо?»

«...Я й сама не знаю, донечко. Адже ми виглядаємо практично так само...»

- Ні, ні-і-і-і-і!.. Я не хочу вмирати!.. Я не хочу вмирати!!!

«Пробач, мамо».

Бачачи відчайдушне становище подруги, дівчина кинулася навперейми гобліну, подумки вибачаючись за те, що знехтувала настановами матері.

Удар ногою припав прямо в живіт монстрові, внаслідок чого той відлетів у ліс. Атака була несподіваною, і гоблін просто не встиг зреагувати. Для звичайного монстра цей удар був би смертельним, проте крижаний гоблін навіть зміг піднятися після нього. Маючи більш розвинений інтелект, ніж в його побратимів, він зрозумів, що продовжувати бій буде невдалою ідеєю. Підхопившись на ноги, він ретирувався назад у гущавину, наостанок злобно зиркнувши на дівчат.

- Люсія! Як ти?! Ти не поранена?

- Мі-мінаріс... е-це ж... - все ще не прийшовши до тями, приголомшена Люсія вказала на кролячі вушка, що з'явилися на голові в її подруги.

Звіролюди, незважаючи на деякі відмінності між видами, мають досить значну силу. Запаси їхніх ОМ і магічна сила також високі. Однак їхня мана, на відміну від людей, швидко розсіюється, після того як покине тіло, і для заклинань, що діють на відстані, не годиться. Вони можуть накладати на себе ілюзію, але вищезгадана вада не дає їм особливих переваг.

Завдяки родоводу кролиця-звіролюд була особливо талановита в магії ілюзії, і тому весь цей час могла без проблем приховувати заклинанням свої відмінні риси. Однак під час використання своєї істинної могутності, через потужний викид магічної сили накладена ілюзія неминуче розвіялася.

- А, ем, це... Вибач, Люсіє. Я приховувала від тебе... Прошу, нікому про це не кажи!

- А?! А-а, звісно, - кивнула збентежена її подруга, і дівчина з полегшенням посміхнулася.

Дівчина вже не була тією наївною дитиною, яка зі здивуванням запитувала матір, чому потрібно приховувати своє походження. Вона розуміла, що в Королівстві, в якому вони жили, до звіролюдів ставляться з ненавистю і презирством. І до цього дня суворо дотримувалася настанов матері, тримаючи це в секреті навіть від своєї найкращої подруги.

- Ось, все гаразд. - Дівчина знову наклала ілюзію на вуха і хвіст. В дитинстві їх приховувала магією її мати, але останні п'ять років дівчина робила це сама. - Ну, давай повернемося в село? Їжі нам роздобути не вдалося, але ми можемо знову нарватися на монстра, до того ж скоро стемніє.

- Так... ти маєш рацію. Йдемо додому.

Повернулися в село вони пізно, коли вже помітно стемніло. Старійшина суворо вичитав дівчат за те, що вони самовільно вирушили до лісу, але покарання перенесли на завтра, і вони повернулися по домівках.

Дівчина розповіла своїй матері, Маріс, що вона її не послухалася, і вибачилася, що їй довелося вимушено відкрити таємницю подрузі. Її мати, рахітична слабка жінка, яка останнім часом проводила останнім часом все більше часу в ліжку, почувши це, сказала: «Ясно, ти рятувала подругу», після чого якось неспокійно розсміялася. Стривожений сміх матері трохи схвилював її, але, вперше поборовши монстра, та до того ж із рідкісним виглядом, виснажена за день дівчина міцно заснула.

Вночі їй снився прекрасний сон про те, як вона зібрала цілу купу фруктів у зимовому лісі. А рано вранці, зі сходом сонця, її розбудили і відвели на сільську площу. Матір чомусь теж відвели разом із нею.

- Щ-що відбувається? Мене покарають за вчорашнє? Але чому маму...

Їх вивели в центр площі під пильні, суворі погляди присутніх жителів села. Поки дівчина роздумувала, чому на них так дивляться, старійшина раптом поставив запитання, яке її повністю ошелешило:

- Мінаріс і Маріс. Це правда, що ви - звіролюди?