Герой напідпитку співає, солодко спить і веде переговори.

- Ла-ла-ла-а-ан! Ла-ла-ла-ан! Ла-а-лан-ла-ла-ла-ла-ла!..

Ранній ранок. На той час, коли темне сутінкове небо почало поступово світлішати, в номері одного з готелів королівської столиці пролунав, фальшивлячи й не потрапляючи в ноти, якийсь бадьорий мотивчик, який наспівував надзвичайно збуджений молодий чоловік.

- Ла-ла-а-а!.. Ла-лан-лан! Ла-ла-ла-ла!.. Ла-ла!..

В мене виникли деякі складнощі, але я змушував себе продовжувати роботу, пожертвувавши м'яким ліжком, за яким встиг дуже скучити за останні три місяці. Підживлюваний люттю мого серця, що жадало помсти, я ковтав магічні зілля одне за одним і намагався якнайшвидше все закінчити.

Після вчорашнього моє тіло і дух вимагали відпочинку, але я, неухильно запитуючи себе: «Що, ще по одній?», провів всю ніч, займаючись цим кропітким процесом. Коли найважча частина роботи залишилася позаду, дивно-веселий стан охопив мене, і я, немов зірвавшись із ланцюга, залпом випив всі зілля відновлення мани, що залишилися, хоча в цьому вже не було потреби.

Я розумів, що такий стан свідомості досить небезпечний. Однак адреналін, що хльостав ключем від споглядання переробленого мною намиста, не давав мені заспокоїтися, і я, потягнувшись, продовжив наспівувати мелодію ранкової гімнастики. Цьому сприяли і промені ранкового сонця, які чудово знімали напругу після виснажливої нічної роботи.

- Завали пельку!!! Ти хоч розумієш, котра година?!

- У-упс, в-вибачте...

Із сусіднього номера почувся гучний стукіт і лайка, і я миттєво прийшов до тями. Я вже давним-давно не зупинявся в готелі, і довгий час, провівши на самоті, перебуваючи в бігах, зовсім забув про те, що можу заважати оточуючим.

Стіни в цих готелях тоненькі, і напевно мій моторошний спів було дуже добре чутно. О господи! Соромно-то як!

Я пірнув у ліжко і, як дівчинка, став кататися з боку в бік, сором'язливо прикривши обличчя руками, через що сусід ще лютіше забив у стіну і закричав:

- Та заглохни вже, скотинааа!!!

Схоже, я і справді божеволію. Уява - страшна штука. Ах, вибачте, вибачте. Я в розпачі і піду краще спати.

Однак попри те, що давно вже не ніжився в теплому ліжку, я не міг собі дозволити виспатися. Мені було необхідно підготуватися, перед тим як покинути місто.

Принцеса мала наказати не наближатися до кімнати призову до наступного дня. До того ж лікування також займе чимало часу, але все одно сьогодні я збирався покинути столицю.

З жалем подивившись на ліжко, я задрімав біля стіни навпроти вікна, щоб мене розбудило світло сонця, що піднялося.

***

Я славно поспав. І проспав.

...Ну, все через те, що я навіть подумати не міг, що небо раптово затягне хмарами. А як же моє перше пришестя, запитаєте? А ось так: не пам'ятаю я, яка погода була того разу, хоч вбийте.

Коли сонце нарешті з'явилося, було вже близько полудня. Мені довелося терміново з'їхати з готелю, і я вирішив відкласти підготовку до мого відбуття зі столиці. Нашвидкоруч перекусивши в більш-менш пристойному на вигляд ресторанчику , я вирушив у нетрі.

Схоже, моє вчорашнє попередження подіяло, і я дістався до місця без пригод. Проходячи повз лавку, де вчора міняв монети, я побачив, що там вже метушилися інші люди. Побачивши мене, вони злякано вклонилися, і я вирішив підбадьорливо посміхнутися їм у відповідь, від чого вони зблідли ще більше. Ну, розбірки влаштовувати я і не збирався. Якщо, звісно, мені не дадуть приводу.

Я дійшов до місця, де сиділи гаргульї, які виглядали так, немов вчора нічого не сталося (навіть навпаки, виглядали міцнішими). І згадав, що пароль-то я й не запитав. Однак поки я над цим роздумував, гаргульї сказали: «Можеш проходити». Ну що ж, добре, що все вже злагоджено.

Я зайшов всередину, і вчорашні охоронці, помітно нервуючи, подивилися на мене з тривогою і напругою.

- Полегше, мужики. Я не збираюся на вас нападати, якщо ви не станете мене провокувати, - відповів я, зітхнувши і злегка насупившись, однак це ні краплі їх не заспокоїло. Взагалі-то, це правильно - в нетрях краще не розслаблятися, але в ситуації, коли вже немає різниці, людина лише сильніше себе мучить.

Я піднявся нагору і виявив Дюфейна, який з посмішкою на обличчі чекав на мене. На його столі лежало чотири мішечки, в кожному з яких містилася приблизно однакова кількість золотих монет. В маленькому, мабуть, лежали сорок золотих, що залишилися.

- Тут сума, що дорівнює триста сорока золотим монетам. Хочеш перерахувати?

- В цьому немає потреби. Гадаю, той, хто сидить в цьому кріслі, ще не настільки опустився, щоб дрібні гроші тирити, - насправді, мені просто не хотілося цим займатися, і я вирішив йому трохи полестити. - А ось і намисто.

- Сердечно дякую, це дуже цінне для мене придбання. Мм? Кх, це ж...

Отримавши намисто, Дюфейн, здається, щось помітив, хоча я наклав гарне маскування, яке було здатне обдурити звичайних чарівників і алхіміків. Ось чому з людьми, що володіють таким інтелектом і сприйняттям, складно мати справу.

- Ха-а, з цим прямі переговори з королівською родиною будуть неможливі.

- А ти не думаєш, що буде кумедно спихнути його якомусь неугодному тобі аристократу? І взагалі, чорт забирай, ти збирався ризикувати і влаштовувати прямі переговори з королівською сім'єю, не сміши мене.

Ще в перше пришестя я дещо про це дізнався. Якщо коротко, то королівська сім'я - король, королева і принцеса терпіли існування нетрів, розглядаючи їх як необхідне зло. Однак через чутки про появу Повелительки демонів, які швидко поширилися, ціни на товари злетіли, що призвело до розростання нетрів.

Якщо спробувати провести переговори щодо намиста безпосередньо, очевидно, що вина за крадіжку впаде на нетрі. З'явиться безліч людей, яких звинуватять у змові зі злодієм, засудять їх як злочинців, перетворять на рабів і змусять працювати на благо королівства.

Ясна річ, що в цьому випадку спалахне бунт, проте королівським особам навіть на думку не спаде подумати про це, адже своє становище вони вважають непорушним. Бунтувати проти короля - немислима справа!

Між іншим, і в моє перше пришестя вони таємно провернули щось подібне, чим викликали повстання. І, зрозуміло, звалили все на мене, який щойно переміг Повелительку демонів. Напевно вони зроблять це і цього разу, просто цапом-відбувайлом виберуть когось іншого.

- Гаразд, я зіпсував тобі можливість увійти в прихильність якомусь впливовому аристократу, згоден. Тому плачу двадцять золотих за доставлені незручності, і якщо виконаєш одне моє невелике прохання, заплачу ще двадцять. Домовилися?

- Мені не потрібні гроші, якщо розповіси, яким чином ти здійснив таку переробку всього за одну ніч.

- На жаль, це професійна таємниця. То ти візьмешся?

- Поки не почую подробиць, не зможу дати відповідь. - Дюфейн знизав плечима.

- Звичайно. Завдання не таке вже й складне. Я хочу, щоб ти підготував магічну істоту за допомогою алхімії, як ту, що трансформувалася в золоту монету, щоб шпигувати за мною. Зроби її такою, щоб її можна було легко позбутися. Також вона має бути здатна записати проекцію того, що відбувається в замку, а потім перетворитися на щось на кшталт птаха і повернутися до мене.

- Якщо джерело виявлять, наслідки для мене будуть серйозними. Тому плата за працю становитиме вісімдесят золотих.

- Та облиш, це чудова можливість показати свої здібності. Тридцять золотих.

- Ні-ні, про можливості тут не йдеться: йдеться про те, скільки я втрачу в разі провалу. Сімдесят золотих.

- Тц, ти ж все одно будеш використовувати той метод, коли збираєш інформацію про аристократів? Тільки тепер метою буде королівська сім'я. П'ятдесят.

- Гадаю, ризик подібного заходу, коли метою є королівська сім'я і коли аристократ - непорівнянний. Шістдесят монет. - Дюфейн, який увесь цей час дивився на мене, раптом посміхнувся і подивився у вікно. - До речі, небо починає прояснюватися.

Схоже, цим він показував, що більше не має наміру збивати ціну.

- ...Гаразд, чорт із тобою. Ти й справді жадібний очкастий виродок.

- Твої лестощі на мене не діють, можеш не перейматися. Отже, на цьому переговори завершено. А тепер...

Немов дражнивши мене, він тихенько розсміявся і витягнув сорок золотих монет, перерахував і поклав в окремий мішечок, а потім прибрав зі столу. Якщо додати ці монети до маленького мішечка, вийде рівно вісімдесят монет, двадцять із яких - неустойка за мою «халтурку» і шістдесят - за взяті ним на себе зобов'язання.

- Ось приймач для «ока-спостерігача». В разі успішної активації він з'єднається з джерелом і покаже записану «оком-спостерігачем» проекцію.

Дюфейн витягнув маленький флакончик, в якому була золотиста, схожа на рідкий метал рідина. Я взяв його і поклав у сумку.

- Дуже цікаво, чому річ, про яку я щойно попросив, вже підготовлена?

- На жаль, це професійна таємниця, - саркастично посміхнувшись, відплатив мені тією ж монетою Дюфейн.

- Ха-а... Ну, сподіваюся, ми з тобою більше не зустрінемося, - я й не думав, що це можливо, але однаково не втримався і підчепив його наостанок.

- Сумно це чути. Я був би не проти, якби ти знову мене відвідав, - відповів Дюфейн в своїй колишній хитромудрій манері, від чого було незрозуміло, жартує він чи ні. Не придумавши нічого, щоб йому відповісти, я пішов, залишивши так само усміхненого Дюфейна. Мене не полишало відчуття, що мене побили як хлопчиська.

Як би там не було, я був впевнений, що Дюфейн свою роботу виконає. Все залежало від того, чи встигне хто-небудь в замку помітити зміни, що відбулися з намистом, як це зміг зробити Дюфейн. Наскільки я пам'ятаю, принцеса завжди носила це намисто. Не знаю, чи була тут емоційна прихильність, чи причина була в іншому, але з огляду на її характер, вона напевно одягне його, не перевіряючи. І тоді...

- Ку-ку-ку, здорово буде, якщо вона попадеться в цю пастку, - уявивши, яка колотнеча почнеться, мій настрій значно покращився.

Я згадав час, коли я був у бігах: я біг і біг, думаючи лише про те, щоб вижити. Цілий рік, день за днем в мене не було ні хвилини спокою від того, що доводилося весь час бути напоготові. Моє життя було пеклом. Не було часу ні відволіктися, ні подумати про щось інше.

Тому я вдячний за наданий мені другий шанс. Уявляючи собі обличчя короля, королеви і лицарів, коли вони побачать спотворене від жаху обличчя принцеси, я в піднесеному настрої крокував вулицями нетрів.

- Ах, як подумаю про те, як мститиму цим засранцям - і життя стає веселішим!