Звістка про смерть короля ельфів несподівано шокувала континент.
Особисті зв'язки короля ельфів, який прожив дуже довгий період часу, були надзвичайно численними та глибокими. У першому проходженні, з моменту, коли принц Насус зійшов на трон після загибелі короля ельфів під час повстання, його засудили люди з усіх континентів Фантазії. Після цієї події загін Героя вирушив у похід на Ельфхейм заручившись допомогою та підтримкою друзів короля ельфів… Однак цього разу ситуація була зовсім іншою.
На великого Героя напали такі ж, як ельфійський король!
І навіть привід для цього у них був дріб'язковий. Коли просочилася правда про те, що король напав на Героя «першим», бо той був людиною, справа лише роздулася до абсурду. Навіть ті, хто знав короля ельфів, казали: «Цей божевільний безнадійний навіть у дружбі» — і мовчали, не кажучи вже про те, щоб оплакувати його смерть.
Справи йшли чудово. Ніхто мене не звинувачував. Не було жодних проблем з моєю репутацією.
[Я втомився: Отже, ви вбили короля ельфів, який піддався на глузування принца. Переконати іншого можна не словами, а поведінкою. Чи не був ваш вчинок надмірним, щоб його можна було назвати самозахистом? Лук, натягнутий занадто сильно, обов'язково зламається].
«Професоре Мораль. Я бачу, ви тепер всюди з'являєтесь».
[Негативно: Я не планував приходити і цього разу. Було кілька випадків, коли повстання принца вдавалося зупинити заздалегідь, але студент Кан Хан Су — перший герой, який особисто вбив короля ельфів. І сталося це надто швидко! Ось чому я прийшов, щоб розслідувати це].
Ага! Я отримую увагу різними способами.
«Але я був би більш вдячний, якби ви дозволили мені закінчити навчання».
[Вибачте: Це буде важко].
Це були слова Професора Моралі, які він залишив перед тим, як зникнути. Здавалося, він дійсно прийшов тільки для того, щоб побачити, чи не вбив я ельфійського короля.
«Клята нишпорка...»
[Щойно згадав: Я повернуся відразу після того, як подбаю про термінові папери. Найпізніше — завтра. До того часу, будь ласка, ладнайте зі своїми товаришами! Це моє прохання. Зрозуміло?]
«Так! Професоре Мораль! Не хвилюйтеся!»
Але мова йшла лише про двох компаньйонів.
[Попередження: Включаючи минулих компаньйонів].
Цього разу Професор Мораль пішов по-справжньому.
Я ніяк не міг змиритися з цим. Я виростив Портера замість Алекса і призначив його на важливу посаду в королівстві. Що могло стати причиною того, що професор здійняв такий галас, коли не було жодних проблем?
Хай там як...
Люди проти ельфів.
Ситуація загострилася до того, що між двома расами спалахнула війна. Існування ельфійського короля відігравало надзвичайно важливу роль для ельфів, які були пригнічені людьми до такої міри, що стали мисливською дичиною, зберігаючи своє королівство.
Він був тим, хто вийшов за межі звичайного завдяки своєму абсурдно високому рівню. Хоча в реальному бою він був нікчемою, для людей, які не знали, що його вміння були нікудишніми, король ельфів був персонажем, що вселяв страх і був оповитий туманом, який діяв як стримувальний фактор у війні.
Але він помер. І з'явилася достатня причина для війни проти ельфів:
— Допоможімо серу Герою і розгромимо країну ельфів!
...Але заклопотаний Герой проявив співчуття. Він заступився за них, сказавши, що не всі ельфи були людиноненависницькими самородками досвіду, як король ельфів, і тому іскри війни швидко згасли.
Звичайно, я не працював безплатно.
Я отримував очки досвіду, робив досягнення, здобував славу, отримував подарунки, і жінок теж... Мм. Хай там як…
— Дивовижно.
Я відчував, що міг би призначити принца Насуса своїм другим спонсором; щоправда, цього разу, повернувшись на Землю, я не отримав би жодної підтримки.
Проте, дивовижні речі були дивовижними.
— Ти говориш про мене? — сором'язливо запитала ельфійка, лицар Ейріс, лежачи боком на ліжку. Я добряче познущався над нею з учорашнього вечора, коли закінчився бенкет.
Помітивши мій погляд, вона підняла ковдру, яка сповзла вниз і ледь прикривала її вигини.
— ...Але це дивовижно, чи не так? Груди ельфів мають бути схожими на рідкокристалічні монітори. Звичайно, ти теж дивовижна.
Я рішуче підтримував союз людей та ельфів. Дивовижний гібрид народився б, якби тільки переваги двох рас були об'єднані. Ейріс була тому доказом.
Очі юних леді ставали зоряними, коли я представлявся Героєм у людському королівстві. Підкреслення власної сексуальної привабливості було само собою зрозумілим.
Однак у королівстві ельфів все було інакше: ельфійські панянки могли цікавитися мною, але вони не розглядали мене як потенційного коханця. Не бажаючи здаватися, я зустрівся з незліченною кількістю ельфійських жінок на вітальному бенкеті, але жодна з них не кинула на мене навіть жартівливого кокетливого погляду. На сто відсотків чисті ельфійки були безнадійною справою…
— У мене вже дуже давно не було чоловіка, — Ейріс, чия кров на одну четверту складалася з людської, крадькома поглянула на мій «Екскалібур» і хихикнула. Її чоловік помер під час статевого акту близько двох тисяч років тому.
Це була трагедія, що сталася через два дні після їхнього одруження — чоловік не зміг впоратися з Ейріс, чия пристрасть не була схожа на ельфійську.
Раптово ставши вдовою і через те, що чоловіки-ельфи трималися від неї подалі, Ейріс не могла насолодитися навіть однією ніччю, не кажучи вже про те, щоб знову вийти заміж... протягом щонайменше двох тисяч років!
— Завдяки тобі, Ейріс, я добре відпочив.
— Ти справді відпочив? Я ж виснажена, як випитий до дна елементаль.
— Я відпочив дуже добре. Моє втомлене серце…
Трохи знялася напруга, яка накопичилася через вчення Професора Моралі.
— ...Ти не можеш втратити жодної миті, коли мова йде про захопливі словесні вирази людей. Нехай твої дні будуть сповнені лише благословеннями, пане Герою, гарячий, як вогонь, і твердий, як камінь.
— Дякую.
Востаннє міцно поцілувавши Ейріс, я вийшов зі спальні і швидко зібрався їхати — не було жодних причин залишатися в Ельфхеймі. Я легко досягнув своєї мети, заради якої приїхав сюди.
Полювання на короля ельфів.
Ось чому я сказав собі «дивовижно».
Хоча король ельфів був справді досить жалюгідним, він був набагато вищим за короля драконів забуття за чистим рівнем. І це було збільшено в п'ять разів завдяки перку Героя! Я миттєво отримав величезну кількість досвіду, більшу за ту, яку міг би отримати звичайний Герой, вбивши всі п'ять лих поодинці.
— Цей стандарт екіпіровки теж можна вважати видатним.
Насус, який зійшов на трон природним чином, на знак подяки подарував мені цілий набір речей: шолом, обладунки, намисто, перстень, сережки, зілля...
Більше зброї та витратних матеріалів за короткий проміжок часу було б важко дістати; їх доводилося шити на замовлення. Якісні матеріали доводилося шукати в руїнах або добувати полюванням, шукати легендарного коваля чи алхіміка. Не кажучи вже про те, що це було б клопітно, на це пішло б багато часу.
— Пане Герою!
Ланувель з глибокими темними колами під очима підбігла, помітивши мене. Як археологиня з допитливим серцем, вона, мабуть, обійшла все королівство ельфів за ніч; зрештою, вона робила це і в першому проходженні. Це було тому, що Ельфхейм був єдиним місцем, де ще не бувала навіть добре відома Ланувель.
Довгий час королівство ельфів було закрите від зовнішнього світу. Його міста, села і так далі були красиві, як витвори мистецтва ззовні, але насправді в них не було нічого, якщо придивитися трохи ближче. Політика, економіка, техніка, філософія, мистецтво, музика… Все було законсервоване згідно з традиціями, що сягають десяти тисяч років. Не буде перебільшенням назвати їх сучасними печерними людьми, які відкинули цивілізацію; хоча це може здатися привабливим для науковців.
— Ланувель. Ти добре роздивилася ельфійське село?
— Цього недостатньо. Дай мені ще кілька днів! Хоча б один!
— Не можу.
Час завжди був важливий. На цей момент було широко відомо, що я підкорив короля драконів забуття, який спустошив половину середнього континенту, і що я виніс вирок некомпетентному попередньому королю ельфів. Отже, я повинен був знищити і короля демонів, поки моя популярність не охолола.
На цей час я міг би отримати п'ятірку з плюсом у репутації. Хоча я був трохи стурбований досягненнями, але відповідні вимоги будуть обов'язково виконані в процесі знищення демонів на території короля демонів.
— Пане Герою. Навіть коли я прошу тебе про це?
Ланувель подивилася на мене сумними, піднятими догори очима. Вона вдавала з себе милу ще сильніше, ніж зазвичай. Здавалося, країна ельфів була їй дуже до вподоби.
Однак…
— Якщо тобі так подобається, то живи тут.
Я відбив її крихку атаку красуні одним пирханням.
— Ох…
Ми з Ланувель, яка була надутою, як риба-пухляк, за допомогою магічного кола просторового перенесення повернулися в королівство, звідки прийшли.
Там теж відбувалося щось хороше.
***
— Вітаю, Портер. Що я тобі казав, що все пройде добре, так? Навіть улюблена народом принцеса — ніщо без чоловіка, який би її захищав. Хтось на кшталт тебе — більш ніж гідна кандидатура.
— Сер Герой. Тож я подумав, що ти повинен називати мене на ім'я…
— Я так радий за тебе! Підлеглий А!
— А, гаразд.
Шлюб між боязким Підлеглим А і прекрасною принцесою! Їхні стосунки, які не мали жодного прогресу, розвивалися зі швидкістю блискавки з того моменту, як поширилася новина про смерть короля ельфів. Здавалося, що варениковий король і вельможі вмовили принцесу, і в результаті вони вже навіть провели свою першу ніч разом.
— Які приємні щасливі події.
— Сер Герой. Вираз обличчя нареченої похмурий, чи не так?
Почувши вказівку Ланувель, я перевірив статус принцеси, яка саме входила до весільної зали під оплески.
[Раса: Людина
Рівень: 73
Професія: Принцеса (Національна сила=Чарівність↑)
Навички: Чарівність(B) Кокетство(C) Пісні і танці(D) Товариськість(E) Вічна молодість(E)...
Стан: У відставці, Напружена, Вагітна, Занепокоєна]
Її рівень і навички були чудовими, і її стан теж був надзвичайно хорошим.
Ви не могли бути тільки схвильованими і щасливими, виходячи заміж вперше, чи не так? Подружнє життя, пологи, післяпологове відновлення, проблема спадкоємності... Відтепер на неї чекала величезна гора турбот.
— Ланувель. Це все твоя нікчемна уява. Просто плескай замість цього.
— Оу... гаразд.
Хлоп, хлоп, хлоп, хлоп!
Хлоп-хлоп-хлоп!
Прекрасна весільна церемонія наближалася до завершення, але в той момент, коли наречений і наречена вже збиралися обмінятися обітницями, одягнувши обручки…
Тріск!
Молодий чоловік вибив двері до весільної зали, вдерся туди без дозволу і зчинив галас, вигукуючи:
— Я заперечую проти цього шлюбу!
Слідом за ним на сцену вибігли палацові лицарі.
— Ловіть цього негідника!
— Що це за безчинство?!
— Перериває цей священний шлюб...!
Я пам'ятав молодика, який спричинив проблему. У першому проходженні він був Найманцем Б, який переконав принцесу, чий політичний шлюб був укладений з країною-союзником, втекти під покровом ночі до країни, яка не мала жодного відношення до жодної зі сторін.
Видатний найманець, він був досить відомим і впливовим молодим чоловіком.
Але це все. З моєї точки зору, Найманець Б був міцноруким розбишакою, який залицявся до принцеси, що часто виходила з палацу, щоб погратися зі своїми служницями.
Шіінг-
Я розкрив піхви меча стихій Ендиміона.
Я не міг знайти жодної причини чи потреби помилувати цього варвара, який перервав цей священний шлюб.
— Вай, зачекай!
Добросерда принцеса почала благати, щоб молодика відпустили. Хоча здавалося, що вирок був винесений занадто поспішно, оскільки пролиття крові у весільній залі приносить нещастя, було вирішено закрити справу і вигнати його геть.
Відразу після того, як заворушення закінчилися…
— Цей чоловік. Він, мабуть, дуже любив принцесу, — Ланувель промовила щось дивне.
— Кохав? Це одержимість, породжена брудним бажанням володіти.
Мою увагу привернув колись яскравий, а тепер застиглий вираз обличчя Підлеглого А. Тьху-тьху! У нього, мабуть, болить серце... Але раптом я згадав прохання Професора Моралі дбайливо ставитися до своїх товаришів.
— Так, саме так…
Я ніколи не забував про майбутні неприємності, незважаючи ні на які обставини.
***
Найманець Б, якого побили, а потім вигнали з весільної зали, не здався.
Отримавши першу допомогу від супутника-цілителя, він під покровом темряви потайки пробрався всередину палацу. Його метою була спальня нареченої — він націлився на жінку, яка щойно вийшла заміж. Як праведний Герой, я не міг заплющити на це очі, чи не так?
Удар!
Меч стихії Ендиміон пронизав шию Найманця Б.
— Кахх-! Ге-, Герой...!
— Покарання для руйнівника сім'ї.
Заздрить і намагається вкрасти чужу красуню-наречену? Що ж він був за чоловіком, якщо не зміг стримати свою хіть та емоції?
Але навіть з цим було покінчено. Я перетворив труп Найманця Б майже на ніщо, перемоловши його на жменю темної матерії.
— Хіба це не дивне відчуття?
Усередині стало прохолодно і освіжаюче, наче я випив склянку холодного сидру! Я просто чудово почувався, хоча турбота про такого собі руйнівника дому ніяк не додавала мені досягнень і не поліпшувала репутацію.
Я побажав, щоб Підлеглий А став щасливим.
— Мм. Приємно.
Це був виразний знак, який говорив мені, що я добре справляюся. Я відчув, що наблизився до епілогу.
***
Герой і Ланувель побажали Підлеглому А щастя перед тим, як розлучитися з ним. З легким серцем вони ступили на величезну територію повелителя демонів Педонара. Відтепер вони не зупинятимуться — аж поки не дійдуть до замку короля демонів.
— Ланувель. Ти виживеш у пригодах, а потім рознесеш по всіх усюдах дивовижну історію про те, як великий Герой, твій покірний слуга, вин
ищив демонів. Ти ж можеш стільки всього зробити за допомогою магії, так?
— Напевно…
— Моя пані Земля. Я йду на зустріч з тобою.
Далі
Розділ 21 - Я хочу додому. Будь ласка!
Моя робота над досягненнями просувалася гладко. Оскільки мені набридло вбивати демонів одного за одним, я розпорошив смертоносну отруту по всій території короля демонів, що знаходилася на півдні середнього континенту. Хоча це й призвело до певної втрати досвіду, але мій рівень зайшов надто далеко, і невеликі прирости більше не мали значення. Річки, озера, небо і так далі швидко заразилися. Стук. Хлюп. Всі живі істоти в регіоні повільно впали. Хоча цього було далеко недостатньо в порівнянні з драконячим диханням короля драконів забуття Ноебіуса, мої антитіла створили нову отруту на кшталт боротьби вогню з вогнем. Її сильна сторона полягала в тому, що вона була безбарвною і не мала запаху. Це була отрута для боязкого Героя, який хоче вбити якогось виродка, незважаючи ні на що, але вагається через репутацію та потенційні суперечки. Вона була надзвичайно ефективною і проти демонів. [Я в шоці: Я не знаю, з чого почати]. «А! Професор Мораль! Це природно, що ви не знаєте. Все настільки досконало, що нема на що вказувати, чи не так?» Для демонів офіцерського рівня, які терпіли смертельну отруту, я виконував службу, йдучи до них сам. Перешкод не було, оскільки я особисто вивчив їхні схованки, слабкі місця, характеристики, спосіб перемоги над ними тощо ще в першому проходженні. Тепер на мене чекала лише битва з королем демонів Педонаром. Я відчував нові почуття, причиною яких було те, що в першому проходженні я неефективно просувався до твердині короля демонів, розважаючи своїх настирливих супутників. Вони чомусь влаштовували вечірки через день, де все, що вони робили, це лінчували короля демонів... Але в цьому другому проходженні в цьому не було ніякої необхідності. Демони середнього континенту, які були безпорадні перед отрутою, яку я розвіяв, отримали удар, що поставив їх на межу вимирання. Їм буде важко повернутися в майбутньому, не кажучи вже про те, щоб напасти на людство. Такий результат різко контрастував з діяннями минулих героїв, які в кращому випадку організовували війська, щоб ледве перемогти короля демонів поодинці. Я гарантовано отримаю оцінку S за досягнення та репутацію. [Неспокійно: Демони не мають значення]. «Професор Мораль! Хіба це головне?!» [Зітхання: Студент Кан Хан Су. Мила і чиста принцеса тобі не сподобалася? Навіть якщо ти не можеш пройти свій шлях до кохання, ти мусиш повзти. Хоча й стався дещо неприємний інцидент, у вас все ще було достатньо шансів з'єднатися з принцесою. Кажуть, що в коханні немає нічого важливішого за можливість…] «Так! Вона була мені не до вподоби!» Наразі я був настільки сильним, що не потребував обережності з іншими. Якби мені справді подобалася принцеса, я б уже пішов до неї. Якого біса мені ще було її відвідувати? Я просто багато про неї не думав. Навіть ті сільські дівчата в Кореї були менш хамськими, ніж ця екзальтована принцеса. Втім, у неї було гарне тіло, тож на одну ніч могло б вистачити. Але ті, кого називали принцесами, були досить суворими щодо чистоти та цнотливості. Один невірний рух — і тебе можуть спіймати за ніс. Це було б неприємно. [Так: Я, я розумію. Перепрошую, що втрутився без потреби…] «Нічого страшного». [Обнадійливо: Хм. Тепер на вас чекає лише результат. Це моя остання порада. Якщо ви приймете світ таким, яким він є, то світ ніжно обійме вас у відповідь. Будь ласка, бережіть цей світ ще трохи. Що ж, тоді я молюся за вашу удачу і закінчення навчання]. «Так, так. Дякую. То скільки балів я отримав?» [До побачення: Навіть я не можу сказати, якими будуть ваші оцінки. Зрештою, виставлення балів не входить до повноважень викладацького складу. Я навчав вас менше часу, ніж очікувалося, але ви добре слухали мої лекції]. «Дякую і вам за вашу наполегливу працю, Професоре Мораль!» Я озирнувся на те, що сталося під час цього другого проходження. Бойові здібності, досягнення, репутація, характер. Хоча було кілька небезпечних ситуацій, які виникли поза моїми очікуваннями та планами, оскільки я завбачливо вирішив ці випадки за допомогою швидкої імпровізації, я був упевнений, що мені не бракує жодної речі в цих чотирьох категоріях оцінювання. — Ланувель. — Слухаюсь, пане Герой. Ланувель, яка відповідала за поширення новин про мої подвиги, відповіла нервовим тоном. Можливо, вона вже звикла до мене, але я вирішив сказати їй кілька слів благословення оскільки кінець був близький. — Ти теж багато працювала за цей час. — Що... що?! — Ти дивна дівка, яка сліпо фліртує з Героєм, але завдяки цьому мені не було нудно протягом всієї подорожі. Зустрінь парубка із заможної сім'ї, який зможе впоратися з твоїми витратами, народи йому дитину, не схожу на тебе, і живи щасливо. — Таке відчуття, що мене ображають кружним шляхом?! — запротестувала Ланувель. Ця дівчина галасувала навіть тоді, коли їй говорили добрі слова. — Тобі здається. Відтепер я йду сам. Я не прощу тебе, якщо ти загинеш, безглуздо підглядаючи, щоб підбадьорити мене, і залишиш шрам у моєму послужному списку. Якщо це станеться, я роздягну тебе догола і повішу на стіну як прикрасу. — Ох... Бережи себе, пане Герой. — Гаразд. Я повільно пішов порожнім коридором. У першому проходженні замок короля демонів був сповнений плоті та кісток людей і демонів, але нинішня атмосфера була спокійною — всі мешканці замку евакуювалися. Всі до одного втекли, щоб уникнути отрути, яку я розпорошив по всій території. Лише король демонів вперто захищав свій трон. Це була справді сприятлива ситуація. — Хм~ Ххм~?? Коридор був схожий на шосе, яке було чистим, як моє серце — ніхто не стояв на моєму шляху. У першому проходженні, щоб подолати цей бар’єр була принесена величезна жертва. Герої, які зібралися з усіх континентів Фантазії, залишивши свої сім'ї, жертвували собою заради останньої битви Героя. Я відчував докори сумління щоразу, коли хтось із них падав. — Це сталося через мою слабкість. У мене було виправдання, хоч і не дуже вагоме. Ті мої так звані компаньйони в першому проходженні постійно заважали моєму зростанню і день у день завдавали клопоту. Але як же вони любили битви, попри все це… Якби у мене тоді не забирали час без потреби, я б зміцнів набагато швидше — так само як і зараз. Я все тягнув на своїх плечах сам. Я не просив життя і жертв у зовсім незнайомих мені людей. Цього разу не було ні вдів, ні позашлюбних синів і дочок, ні сиріт. — ...Це ідеально. Мій виступ був більш чудовим у всіх аспектах порівняно з тим, як я це робив у першому проходженні. Хоча я й відчував, що моїх бойових здібностей сильно бракує, але не до такої міри, щоб я не зміг перемогти короля демонів. Репутація, досягнення, характер. Не було нічого, що викликало б занепокоєння. Аборигени цього фентезійного світу були зайняті тим, що вихваляли мене навіть у цю мить. Це завдяки Ланувель, яку я призначив своїм рекламним послом. Вона старанно доносила новини про мої подвиги. Іспит було закінчено. Не було жодної причини, щоб я не зміг закінчити навчання. — Зараз... ну що ж. Переді мною були великі двері, які мали такий самий дизайн, як і в першому проходженні. За цими дверима на мене, Героя, чекав король демонів Педонар. Я знову відчув радість у своєму серці. Я скоротив десять років подорожі та знову опинився тут. Я також зіграв під дудку цієї підозрілої банди, яку називали викладацьким складом, заради повернення на Землю. Я був упевнений, що справді зробив усе, що міг. У цей момент я з усієї сили вдарив ногою по єдиній перешкоді, що стояла на моєму шляху. Тріск! — Гм! Ти що, не знаєш, що стукати треба? Герой без етикету. Мій найбільший спонсор, король демонів Педонар, не втрачав самовладання, хоча його підлеглі були знищені. Ні, це було поза межами самовладання, він навіть насолоджувався неквапливою розвагою. Подія, свідком якої я не був у першому проходженні, зараз була в самому розпалі. — Н-, не витріщайся так сильно... — благала мене тоненьким голоском гола ельфійка. ...Можливо, чоловіки-ельфи до смішного некомпетентні? Самки цієї раси або займалися палким коханням з представником іншої раси, або були спіймані ними, а іноді і те, і інше, при кожній нагоді. Я подивився на статус ельфа, що лежав переді мною, і переконався в цьому. [Раса: Ельф Рівень: 482 Професія: Королева (Прихильність→Дияволізм↑) Навички: Чарівність(S) Дияволізм(S) Спів(S) Елементалізм(A) Стрільба з лука(A)... Стан: Задоволена, Збентежена, Кульмінація] Її професія була королевою. Вона, без сумніву, була дружиною короля ельфів, яку викрали демони; проте я не знайшов на її тілі жодних слідів того, що її зв'язували або били. Поза, коли вона обіймала шию короля демонів обома руками, також не була вимушеною. У її стані також не було жодних ознак промивання мізків чи наркотиків. Це були дуже звичайні стосунки. Принцеса Сільвія сказала мені: «Мою матір жорстоко вбили демони!» в першому проходженні, але здавалося, що це була спекуляція з її боку. Правда була справді жорстокою. — Кхм-кхм! Привівши до ладу свій розпатланий одяг, король демонів спробував змінити обстановку, перебільшено сухо кашлянувши. — Що ж, я розумію ваші почуття, пане король демонів. Я посміхнувся, відповідаючи на його кашель у спосіб, зрозумілий лише джентльменам. Напевно, тоскно чекати на прихід Героя, сидячи цілими днями на троні. Це було природно, що навіть король демонів мав одне-два хобі. Захоплення заслуговували на повагу. — О, герой легенди. Чи не занадто ти швидкий прийшов? — здивованим тоном звинуватив мене король демонів Педонар, який тихенько прогнав королеву ельфів з обличчям, сповненим жалю. Що поганого в тому, що я поспішаю? Я не міг розгадати справжніх намірів короля демонів. — Але ж я людина. Я просто вчинив так, як вчинила б людина. У земній Кореї існує унікальна культура: цікавитися добробутом чиїхось батьків, коли вони розчаровані. Якщо ви хотіли бути слухняним сином чи донькою, ви повинні були рухатися швидко. Це було само собою зрозуміло, оскільки я навіть повернулася в минуле. — О, Герою. Наскільки я пам'ятаю, минув лише місяць відтоді, як тебе викликали. — 22 дні, якщо бути точним. — … — Чому? — О, Герой! Герої минулих часів плекали мрії і надії з товаришами, з якими ділили гіркі і солодкі часи, і постали переді мною в кінці своїх пригод. Вони сяяли блиском! А ти не тільки не маєш супутників, але й намагаєшся кинути мені виклик, не маючи навіть святого меча. Чому так? — Що за ідіотське питання. Король демонів мав би вже знати відповідь. — Тому, що я думаю, що зможу перемогти тебе навіть без компаньйонів і священного меча. [Раса: Перший демон Рівень: 999+ Професія: Король демонів (Герой→Рівень↓) Навички: Злісна міазма(SS) Імунітет(SS) Володіння мечем(SS) Безсмертя(SS) Незламне тіло(SS)... Стан: Посторгазмовий синдром, спантеличений, насторожений] Це було справді чудово... якщо не зважати на цей недоумкуватий перк. Він був здатен самотужки пережувати всі континенти Фантазії, але цей перк професії був єдиною річчю, яка його стримувала. Коли він бився з героєм, то отримував штраф у вигляді зниження рівня. Зниження рівня означало падіння ефекту від усіх його вмінь. Незалежно від того, наскільки високі ваші вміння, загальна ефективність буде падати з низьким рівнем. Саме тому Герой був надією людства. Неможливо було перемогти короля демонів Педонара за допомогою стандартної тактики. Як можна перемогти монстра, озброєного найвищим рівнем у цьому фентезійному світі, здібністю «Зла міазма» та іншими навичками рангу SS? На континентах Фантазії було багато сильних особистостей, якщо добре пошукати. Подібно до того, як існували жахливі п'ять катастроф, існували також численні могутні охоронці, які захищали людство. Ці охоронці ніколи не втручалися в мирські справи, берегли свої сили, стежачи, наче сталкери, лише за діяльністю короля демонів Педонара. Вони були сильніші, ніж я в розквіті сил — але вони не могли перемогти Першого демона. — Ха-ха! О Герою, ти справді зарозумілий! — криво посміявшись і підвівшись зі свого трону, король демонів Педонар насміхався наді мною, ваблячи пальцем. Чи не тому, що у мене, Героя, не було священного меча? Король демонів не діставав меча демонів, що висів у нього на поясі, а залишив його як прикрасу. Було видно, що він дивиться на мене зверхньо. — Тоді я не буду дотримуватися церемоній. Я дістав меч стихій Ендиміон. Вереск! Жахливий крик відлунював від леза меча, коли він вібрував. Усередині нього містилися численні елементалі серця, які були зіпсовані образою тих незліченних демонів, яких я вбив до цього часу. Мені було важко приборкати їх, бо вони були дуже непокірними. — О Герою, як називається цей демонічний меч? Я вперше бачу таку потужну енергію. — Це меч стихій Ендиміон. — … Король демонів Педонар був шокований і втратив дар мови. Це було приємне видовище! — Мій милий партнере. Покажімо цьому зарозумілому і самовпевненому королю демонів нашу фантастичну комбінацію! Сккрееч-! *** Король демонів Педонар, чий рівень різко впав, не був мені рівнею. Я переміг так само легко, як скрутити зап'ястя маленькій дитині. Не метафорично, а буквально. — Куг?! — востаннє вигукнув король демонів і впав — йому відрубали голову всього після трьох обмінів ударами з моменту початку бою. Фінальний поєдинок, який був надто розчаровуючим. Король демонів запанікував, не в змозі звикнути до свого різко зниженого рівня, і впав, не маючи можливості навіть пристосуватися. Це... було за межами моїх очікувань. — Ха-ха! Так ось як це було! Я бачу це зараз. Штрафний перк короля демонів! Це знижує його рівень до рівня Героя! Я міг сказати це після того, як бився з ним двічі. Якщо герой був 1-го рівня, то і король демонів теж був би 1-го рівня. Якщо герой був 30-го рівня, то і король демонів був би 30-го рівня. Якби герой був 5000 рівня, то король демонів також був би 5000 рівня. Яке вражаюче покарання отримав Педонар через перк професії. Ось у чому була причина. Чому король демонів допоміг мені стати сильнішим проти своєї волі — володіючи численними навичками високого рангу, король демонів мав би більшу перевагу пропорційно до того, наскільки високим став рівень героя, тоді як протилежне поставило б його у вкрай невигідне становище. — Пех! Я страждав, як собака, ні за що. Що за нікчемна пригода… [Пане Герою. Чи сподобалась вам ця пригода?] — Так! Це була надзвичайно корисна подорож! Я продовжуватиму наполегливо працювати навіть після повернення на Землю! [Шлях справжнього героя справді складний, але ви зустріли безліч людей, які стали для вас підтримкою, вони не втратили надії та мрії. Від них ви навчилися дружби та любові, і, подорослішавши разом з ними, нарешті перемогли злого короля демонів. Щиро вітаю вас!] Це була та сама промова, що й у першому проходженні. Хоч мені й хотілося зауважити, що промовець був надто нещирим, але я мовчки чекав на результат, бо це могло закінчитися зняттям балів. І нарешті… [Ну що, подивимось ваші оцінки?] Це був момент істини. — Ну ж бо, будь ласка...!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!