Тренд на кросдресинг, здається, набирає популярності. Коли вчитель Тан не дивився, Льов Цвеньхао з друзями нишком шукали спідниці на загальному комп’ютері:
– А як тобі ця? Модель у стилі принцеси з мереживними бретельками, трохи елегантності й трохи романтики.
– Чому б не вибрати цей костюм покоївки? Це добре, це добре, він виглядає неймовірно спокусливо, – запропонував Вань Да.
– … – Лов Веньцян перебував у відчаї.
– Та, що зверху, прокрути вгору, – після суперечки з Сє Ю, Хе Джао нахилився і підняв стілець однією рукою, приєднавшись до веселощів. – Не та, прокрути вище.
– Яка? – Льов Цвеньхао довго гортав сторінку, але не міг знайти нічого підходящого. Чим більше він шукав, тим більше заплутувався. – Джао-ґе, ти не помилився?
Потім Хе Джао без жодного сорому продемонстрував усьому класу свої стандарти щодо кросдресингу:
– Рахуючи зверху, третя – ось ця, гарна.
На екрані була показана довга спідниця яскраво-червоного і зеленого кольору з візерунком півоній.
– Чому ви всі так на мене дивитеся? – Хе Джао сів на своє місце, подивився на екран, а потім на свого сусіда по парті. – Що ти думаєш, хіба вона не гарна?
Льов Цвеньхао та інші були повністю приголомшені цією жахливою спідницею і «підручниковою» естетикою Хе Джао – їм просто не залишилось, що сказати.
– У тебе взагалі є хоч крапля сорому?
– Та нормально ж. Якби це була гра, я точно отримав би найвищий бал.
– У грошових донатерів немає права голосу.
– Повір мені.
– Замовкни.
– Ти тільки поглянь на ці кольори, такі яскраві…
– Яскраві? – Сє Ю висміяв його безжально. – Навіть у тітоньок, що танцюють квадратні танці*, смак кращий, ніж у тебе… і набагато кращий.
Популярний вид групових танців, що зазвичай проводиться на площах, у парках чи інших відкритих місцях. Це форма дозвілля, якою здебільшого насолоджуються жінки середнього та старшого віку.
Як тільки Сє Ю закінчив говорити, Вань Да вигукнув:
– Добре сказано, абсолютно правильно!
– Браво, Ю-ґе, – підтримав Льов Цвеньхао.
– … – Хе Джао.
Після втручання Хе Джао настрій Лов Веньцяна сильно коливався. Він раптом відчув, що попередні романтичні сукні принцес і уніформи покоївки не такі вже погані. Тож він сховав руки в долонях і неохоче сказав:
– Тоді…тоді… та, що була раніше, підійде.
– Джао-ґе, ти неймовірний!
Вань Да явно надто все переосмислив і зрозумів, що Хе Джао навмисне вибрав найпотворніший наряд, щоб роздратувати спортивного старосту. Він показав Хе Джао великий палець угору і щиро сказав:
– Ти справді підступний.
– Та ні, зовсім ні, – Хе Джао виглядав збентеженим, але відповів упевнено. А потім нахилився ближче до Сє Ю і пошепки спитав: – А за що він мене похвалив?
Сє Ю відштовхнув його голову й навіть не захотів відповідати.
На останньому уроці всі заздалегідь почали складати речі, готуючись йти додому. Черговий по класу вже витер дошку.
Учні, які залишалися в гуртожитку, більше переймалися тим, що буде на вечерю. Хе Джао ще з минулого уроку грався на телефоні, а щойно вчитель Ву відвернувся – тихцем вислизнув із класу, щоб подзвонити.
Ресторан «Дзінь Бан» нещодавно запустив нову послугу доставки їжі до школи й розіслав своїм клієнтам повідомлення з цією новиною.
Після того як вибрав їжу, Хе Джао запитав:
– Куди доставляти? До яких воріт?
Шень Дзє вийшов з туалету, кашляючи й оповитий цигарковим димом. Він уже збирався побризкати на себе освіжувачем повітря, щоб приховати запах, як раптом помітив Хе Джао, що стояв у кутку сходового майданчика, одна рука в кишені, спершись на стіну.
– Що ти робиш, Джао-ґе? – запитав Шень Дзє, підходячи ближче, усе ще розпилюючи освіжувач повітря.
Хе Джао кинув на нього погляд, але нічого не відповів. Лише трохи подумав і знову заговорив у телефон:
– Додайте ще одну страву з рибою.
Потім відвів телефон від вуха й звернувся до Шень Дзє:
– Як називалася та риба, яку ти замовляв минулого разу в «Дзінь Бані»?
– Га? Яка риба? Та, що впала на підлогу? Це був приготований на парі морський окунь. А що таке? – відповів Шень Дзє.
– Просто, – сказав Хе Джао й передав назву страви людині на тому кінці дроту. – Маленькому другові подобається це.
У Шень Дзє здригнулася рука.
– … О боже.
Коли пролунав шкільний дзвінок, зателефонував кур’єр. Хе Джао спустився вниз, щоб забрати їжу, і в класі майже не залишилося учнів.
Ті, хто жив у гуртожитку, вже пішли до їдальні, тож залишилися тільки чергові, які прибирали. Класна кімната тепер була майже порожньою.
Сє Ю нудьгував, сидячи на місці, і думав, чим же там зайнятий Хе Джао. Перед самим закінченням уроків Хе Джао сказав йому залишатися на місці й не рухатися, але не встиг договорити, як Сє Ю його вдарив ногою.
Під час останнього уроку математики вчитель Ву згадав про новий тип завдань, що з’явився в місячному іспиті для провідних шкіл, але вдаватися в подробиці не став.
Сє Ю не придумав нічого кращого, тож занотував у телефоні кроки розв’язання задач. Потім ухопив аркуш паперу й почав щось шкрябати .
У нього була лише одна ручка – після місячного іспиту він зрозумів, що більшість учнів, яким важко давалося навчання, мали проблеми з елементарною канцелярією. У когось не було гумки, у когось олівця 2B, а деякі навіть не мали чим писати відповіді.
Група учнів допомагала одне одному хто чим міг. Хтось позичав ручки, хтось ділився лінійками. Деякі навіть складали іспити за допомогою ручок із замінним чорнилом.
Ручка Сє Ю, вочевидь, кілька разів падала і врешті перестала писати. Він викинув її й пішов шукати нову серед безладу на парті Хе Джао. Щоб приховати те, що грав у ігри на уроці, Хе Джао безладно розклав на парті підручники з усіх предметів.
Сє Ю порився в цьому хаосі, але ручки він не знайшов, зате натрапив на дивний аркуш, захований у підручнику з математики. Написане було ледве розбірливе, але виглядало як набір кроків для розв’язання задач.
Він не встиг роздивитися листа уважно, як до класу зайшов Хе Джао з пакетом у руках і сказав:
– Прибери зі столу. Поскладай книжки, нема куди вечерю ставити.
Сє Ю поспіхом засунув аркуш назад у підручник.
У пакеті було чотири чи п’ять страв у одноразових контейнерах і дві коробки з рисом.
Сє Ю, глянувши на рибу на столі, відчув щось знайоме.
– «Дзінь Бан»? – спитав він.
Він спостерігав, як Хе Джао витягував з тушкованого окуня зелену цибулю паличками, а потім підсунув страву до свого сусіда по парті.
– Ага, я перекинув це все через стіну. Вони сказали, що доставляють до школи, кажуть, якщо й через стіну, то все одно вважається, що це територія кампусу, – пояснив він.
Сє Ю знав, що він вибагливий у їжі, і пані Ґу зазвичай готувала з особливою уважністю. Проте цього разу страви, які замовив Хе Джао, не містили нічого з того, чого він не любив.
Йому смутно згадалося, як минулого разу Хе Джао питав про його харчові вподобання. Невже цей ідіот справді запам’ятав усе це аж досі?
– Їж давай, чого витріщаєшся? – сказав Хе Джао. – Хочеш, щоб я тебе погодував? Мені не важко. Просто скажи «ґеґе», я ж душа компанії.
Сє Ю вже тягнувся до паличок, коли кинув на нього погляд і холодно пригрозив:
– Тобі що, жити набридло?
У цей момент з коридору, насвистуючи мелодію, зайшов Вань Да. В руках у нього була чашка з молочним чаєм, він щойно повечеряв. Ледь ступив у клас, як його ніс уловив смачний аромат. Він заглянув усередину і здивовано вигукнув:
– Та ви знущаєтесь! Їдальня сьогодні годує якоюсь прісною гидотою, ще й з обідніх залишків… а у вас тут, бачу, ви живете на повну.
Доївши останні два шматочки рису, Хе Джао запитав:
– Бачу, ти теж не бідуєш. Де купив той молочний чай? Смачний?
– У «Фудань Мілк Ті», біля входу, – відповів Вань Да. – Нормальний, але я не можу знайти ті кульки тапіоки в «перлинному» чаї.
Сє Ю здивовано спитав:
– То навіщо ти його взагалі купуєш?
– Якщо чесно, Фудань* – це моя мрія, – урочисто мовив Вань Да.
Фудань (复旦大学, Fudan University) – це один із найвідоміших і найпрестижніших дослідницьких університетів Китаю. Він розташований у Шанхаї й входить до складу проєктів 985 і 211, що означає високий рівень державної підтримки та академічної репутації.
– …
Цього тижня всі думали тільки про спортивні змагання. Сю Цінцін обрала практичну худі як форму для класу – щось, що можна буде носити і в повсякденному житті. А ось Лов Веньцян з’явився в елегантній і благородній сукні принцеси, тримаючи табличку й очолюючи парадну ходу.
Учитель фізкультури також дав усім трохи вільного часу для тренувань і надавав поради.
– Хто з нашого класу записався на віджимання? – після того як дав кілька порад спортсменам із штовхання ядра, учитель фізкультури свиснув у свисток і підійшов ближче. – Хто записався на віджимання? Вас же було восьмеро, так? Виходьте, покажіть, на що здатні.
Хе Джао, Сє Ю та інші вийшли вперед.
– Тут справа не в кількості, а в правильності виконання, зрозуміло? На минулорічних змаганнях цілий ряд учасників рвався показати, хто швидше зробить – махалися вгору-вниз, мов заведені. А знаєте, що сталося? Кажу вам: виграв найповільніший, – сказав учитель фізкультури.
Він наказав їм усім стати на підлогу в упорі лежачи, шеренгою від початку до кінця. Ще не встиг почати рахувати, як деякі хлопці вже не витримали і попадали.
Перший упав і понеслося, як доміно: ще троє чи четверо одразу ж посипалися слідом.
Хе Джао було байдуже. Він міг би продовжувати ще довго, але побачив, що всі інші вже сіли на землю, і якось безглуздо виглядало надалі впиратися. Тож він теж опустився поряд із Сє Ю.
Учитель фізкультури зупинився, подивився на них і сказав:
– …Слабенькі ви якісь. Таке просте завдання, і вже не тягнете. Ви справді збираєтеся на змаганнях ці результати показувати?
Сє Ю спочатку збирався прогуляти урок фізкультури й повернутися до гуртожитку, щоб повчитися, але Лов Веньцян витягнув усю групу готуватися до змагань.
Восьмеро учасників змагання з віджимань сиділи просто на підлозі спортзалу, поки кілька молодших учнів грали навколо них у бадмінтон. Волани літали всюди, то злітали вгору, то стрімко падали вниз.
– Скільки можеш зробити? – запитав Хе Джао.
Сє Ю дивився на людину навпроти, яка зробила кілька кроків уперед і стрибнула, щоб вдарити по волану, й недбало відповів:
– Не знаю, ніколи не рахував.
– Хочеш потім позмагатися?
Але вчитель фізкультури не дав їм такої нагоди, натомість дістав свою фірмову програму, пообіцявши, що за одне заняття виведе їхні навички віджимань на найвищий рівень.
– Так, так, так, тренере, я хочу вчитися! – вигукнув Вань Да, підіймаючи руку.
Учитель фізкультури загадково посміхнувся й сказав:
– Тоді почнемо.
Сє Ю одразу щось відчув. Передчуття було поганим.
І дві хвилини потому воно справдилося.
По спортзалу більше не літали волани – натомість з усіх боків лунали вигуки на кшталт «Ох!».
Учитель фізкультури присів збоку та промовив:
– Учні з непарними номерами – лягайте. Парні – починаємо. Я рахую до одного, а ви робите одне віджимання. Відпочинок після п’ятдесяти.
Сє Ю лежав під Хе Джао, повільно й із важким виразом обличчя вимовив одне слово:
– …Блядь.
Хе Джао спирався обома руками ззовні від рук Сє Ю, використовуючи лише силу м’язів, щоб утримати верхню частину тіла й не торкатися юнака. Він весь час підлаштовував позу, і врешті не втримався від сміху:
– Хто це вигадав? Талант! Не дивно, що це справді може підняти твої навички на найвищий рівень.
Вань Да був розгублений і сказав своєму приятелеві:
– Давай, постарайся, якщо не витримаєш, щось погане трапиться.
Його напарник теж нервувався:
– Я-я-я постараюся, чесно!
Коли вони нарешті підлаштувались як слід, вчитель фізкультури свиснув уперше:
– Один!
Хе Джао почав опускатися, і відстань між ним і Сє Ю одразу скоротилася. Попри всі старання тримати дистанцію, їхні тіла все ж злегка торкнулися одне одного крізь тонку тканину форми. Здавалося, ніби тепло їхніх тіл просочувалося крізь одяг, а ритми серця й тепле дихання перепліталися – близько, майже невловимо, але відчутно.
Ще хвилину тому Хе Джао міг сміятись з цієї дивовижної вправи на віджимання, але тепер вже було не до сміху.
Вони обоє неминуче мусили дивитися один одному в обличчя, і це було як збільшене зображення – їхні очі, ніс, вії і навіть кожна найменша міміка на обличчях були чітко видні.
Виявилося, що Сє Ю мав дуже маленьку родимку під куточком ока.
Раптом він більше не міг цього витримати. Він не знав, хто першим відвернувся, але ця довга сутичка поглядів нарешті закінчилася.
Він поворухнув пальцями і помітив, що на долоні з'явився піт.
