У поліцейському відділку Хейшвей у місті Б.
– Ви опікунка Сє Ю?
– Я його мати.
Ґу Сюелань стояла в поліцейській дільниці і явно відчувала занепокоєння.
– З ним все гаразд? Він поранений? Скільки коштує лікування? Скільки б це не коштувало, просто відпустіть його негайно.
Поліцейська навіть не подивилась на неї. Вона вправно витягнула з папки праворуч від себе аркуш паперу і кинула його на стіл.
– Поговоримо про це пізніше. Спочатку заповніть бланк.
Через деякий час, коли офіцерка закінчила свою роботу, вона знову надягла ковпачок на ручку і підняла очі.
– Ваш син вражає. Він самотужки відбився від п'ятьох людей і наніс їм усім приховані ушкодження. Якби не лікарняне обстеження, це б навіть не виявили.
Ґу Сюелань напружилась, не знаючи, який вираз обличчя зробити. Поліцейська оглянула їх з ніг до голови і недбало запитала:
– Ви не місцеві, правда ж?
– Ми... з міста А, – відповіла Ґу Сюелань.
Цього разу бійка Се Юя була не надто серйозною. Хоча ці дурні побратими, які викликали поліцію, продовжували розповідати, як над їхнім Ху-ґе знущалися і як його били, поліцейські, відповідальні за цей злочин, були налаштовані скептично.
Вони отримували незліченну кількість дзвінків про допомогу, але з такою “жертвою” вони зіткнулися вперше: з різнокольоровим волоссям на голові, сережками і кільцями в носі, з сильним запахом диму і помітними татуюваннями тигра на обох руках. Особливо після перевірки їхніх ідентифікаційних номерів, вони з'ясували, що всі вони були хуліганами з кількома судимостями.
– Це правда?
– Це правда, цілковита правда. Наш бос досі не може встати, - відповіли вони.
Потім вони перевели погляд на чоловіка , який сидів на дивані в кімнаті відпочинку. Він жахливо виглядав, і на шиї в нього був золотий “собачий ланцюг”. Чоловік тримався за живіт і постійно стогнав:
– Боже, як же боляче... як можна так знущатись над добропорядним чоловіком. Що з дітьми робиться в наш час... дуже боляче, навіть говорити боляче.
– …
Ґу Сюелань заповнила форму і поставила підпис у правому нижньому кутку.
Поліцейська сказала:
– Гаразд, почекайте тут. Ми ще не закінчили допит вашого сина.
Ґу Сюелань стиснула сумочку. Вона більше не хотіла тут залишатися.
– Його ще не допитали?
Отримавши телефонний дзвінок, вона одразу ж примчала з міста А, за дві години їзди. Поліцейська подивилася на неї і сказала:
– Свідчення обох сторін не збігаються.
У кімнаті очікування, де проводили допит, Сє Ю втретє повторив:
– Я не бив його.
За дві наступні години Ху-ґе відчув непередбачуваність життя і смак розчарування. Старшокласник, який сидів навпроти, щойно дав йому майстер-клас із безсоромності.
Сидячи за довгим столом навпроти Сє Ю, Ху-ґе грюкнув долонею по столу і закричав на все горло, наче хотів знести дах з будівлі:
– Та я мати твою єбав! Поліція! Він бреше!
Але поліцейський був не з тих, з ким можна жартувати. Робота в юрисдикції Хейшвей загартовувала навіть найніжніших людей:
– Що ти, в біса, мелеш? Сядь як слід! І що це за поведінка? Якщо не вмієш поводитися, то забирайся під три чорти і стули пельку.
“Постраждалий” неохоче відкинувся назад на стільці. Поліцейський повернувся і подивився на “слабкого і ніжного” юнака, що сидів навпроти Ху-ґе. Трохи знизивши голос, він промовив:
– Ти ж Сє Ю, так? Не бійся, ми з тобою. Він не посміє нічого зробити.
Сє Ю говорив тихо, несміливо і з великою ввічливістю.
– Дякую, дядьку поліцейський.
Ху-ґе так розлютився, що хотів перестрибнути через стіл і зірвати з цього хлопця фальшиву маску. В його голові промайнула думка: “Не прикидайся невинним! Це мене побили, я жертва!”
Поліцейський грюкнув папкою по столу.
– Якщо ви продовжуватимете скандалити, я вижену вас звідси! Подивіться, що ви зробили з цією бідною дитиною!
Сє Ю здригнувся, прикидаючись, що злякався гангстера. Хоча його акторська гра й не була переконливою, ефект був чудовим.
Це все фальш! Цілковита брехня! Ти сліпий!
Ху-ґе розлютився в глибині душі.
– Що ж він за чудовисько? Такий юний, і вже як вовк в овечій шкурі.
Він безумовно вовк!
Сє Ю пішов, коли вже майже стемніло. Він не взяв на себе жодної відповідальності і йому все зійшло з рук. Завдяки перебільшенню тітоньок з оптового ринку, Ху-ґе визнали винним, а тілесні ушкодження на його тілі були “нанесені невідомо де і невідомо ким”. Йому довелося заплатити 500 юанів, написати розписку, глибоко замислитися і поклястися більше ніколи не завдавати клопоту жителям вулиці Хейшвей. Він повинен був почати все з чистого аркуша.
Ху-ґе схилився над столом, а поруч з ним лежав новий китайський словник. Щоразу, коли він не знав, як написати слово, він шукав його у словнику. Йому навіть забороняли записувати на піньїні. Можна сказати, що це був надзвичайно ганебний досвід у його житті.
Поліцейські міцно тримали свої дубинки, залишаючись у стані підвищеної готовності і суворо попереджали:
– Чень Сьонху, що ти задумав?
– Нічого не задумав. Ви мене тут тримаєте, що мені ще робити? Я просто хочу поговорити з ним, – відповів Ху-ґе. Він витріщився на Сє Ю, не бажаючи здаватися, і знову запитав: – З якої ти банди?
Сє Ю зупинився на місці і подивився на нього. Палітру емоцій на обличчі хлопця можна було описати лише словом «приголомшення».
Ху-ґе повторив своє запитання, не бажаючи відпускати його.
– З якої ти банди? Бо складається таке враження, ніби за тобою стоять якісь неосяжні сили. І я хочу знати, якого Бога я образив цього разу, щоб померти з чітким розумінням.
Під пильним поглядом Ху-ґе, Сє Ю повільно відкрив рот і відповів:
– Я? Я йду шляхом китайського соціалізму.
– …
Біля поліцейської дільниці був припаркований знайомий сріблястий «Бентлі», в якому сиділа Ґу Сюелань. Її профіль ледь проглядався крізь вікно.
Сє Ю сів у машину і сказав:
– Мамо.
Ґу Сюелань промовчала. Сє Ю продовжив:
– Взагалі-то, тобі не варто було приїжджати сьогодні. Я знаю, як вирішувати такі проблеми.
Ху-ґе з самого початку знав, що цей хлопчина просто блефував. Справжній крутий хлопець не став би вихвалятися тим, що постійно сидів у в'язниці, і не наважився б прийти, коли Ґванмао тимчасово пустує. Ще й цей дурний дзвінок до поліції…
Повітря наповнилося тишею. Лише коли машина від'їхала на деяку відстань, Ґу Сюелань заговорила:
– Ти ж розумієш, що я твоя мама? Якщо немає проблем, то чому ж ти тут? Зрештою, поліція сказала, що ти не бив того чоловіка... але ж це був ти, правда?
Сє Ю відкинувся на спинку крісла і безтурботно сказав:
– Так, це я. Ти засмучена, що я тебе зганьбив?
Ґу Сюелань схопилася за сидіння автомобіля, її суглоби виступили назовні. Після паузи вона люто закричала:
– Так, мені соромно! Якщо ти це знаєш, то припини робити ці дурниці!
Водій на передньому сидінні зітхнув і спробував втрутитися в їхню розмову:
– Другий Молодий Пане, не сперечайтеся з Пані. Вона хвилювалася за вас всю дорогу сюди і боялася, що з вами щось може статися.
Сє Ю хотів сказати: “Не називай мене Другим Молодим Паном. Я не Другий Молодий Пан родини Джон”. Щоразу, коли він чув ці слова, то відчував дискомфорт у всьому тілі, наче його змушували носити одяг, який йому не підходив, який душив його і заважав дихати.
Ґу Сюелань заспокоїлася і змінила тему:
– Я знайшла тобі кількох репетиторів, щоб ти наздогнав своїх однокласників. Починаючи із завтрашнього дня і до початку навчального року, ти не повинен нікуди ходити. Будеш сидіти вдома і старанно вчитися. Ти сам знаєш свій рівень, враховуючи твої нинішні оцінки.
– Не треба, в мене і так хороші оцінки. Не витрачай свої зусилля.
– Ти відмовляєшся їхати за кордон. Але що ти робиш цілими днями, поки сидиш в цій країні. Наче бруд, який навіть не можна намазати на стіну. Що ти хочеш робити?!
Машина повільно в'їхала в підземний гараж, який знаходився на приватній віллі, оточеній зеленими пагорбами і прозорими водами. Кілька днів тому пройшов дощ, і туман ще не розвіявся, створюючи пригнічуючу атмосферу навкруги.
Сє Ю відчинив двері машини і вийшов, відповівши:
– Я знаю, що роблю.
Ґу Сюелань була розлючена його ставленням. Водій спробував заспокоїти її:
– Це нормально, що хлопці проходять через бунтарську фазу і бувають трохи грубими. Мій син теж колись так поводився, але він виріс і став більш розсудливим.
Сидячи в машині, Ґу Сюелань терла скроні. Вона була не в змозі говорити.
[Принц барбекю Лей]: Ого, босе Сє, да ти неймовірний! Сказав, що прийдеш до мене в гості, а сам опинився у відділку. Я вражений.
[Принц барбекю Лей]: Ти ще не вийшов з відділку? Може тобі потрібно, щоб ми приїхали і врятували тебе?
Сє Ю зайшов до будинку і прочитав повідомлення, а потім набрав Лей-дзи. Хлопець навіть і не збирався відповідати на повідомлення.
У цей час Лей-дзи, ймовірно, все ще працював у кіоску з барбекю. Звісно, коли пролунав дзвінок, на іншому кінці дроту почувся інший голос:
– Дайте мені ще десять шампурів баранини.
– Ось, десять шампурів баранини для третього столика, – вигукнув Лей-дзи.
Він зняв фартух і нахилився, щоб прослизнути через задні двері.
– Босе Сє, з тобою все гаразд? Ти вдома? Клянуся, який же в тебе поганий характер. Ось так-от опинитись у відділку…
Сє Ю тільки-но зняв футболку і стояв із голим торсом.
– Я в порядку. О, і не міг би ти приглянути за тим хлопцем, Псом-ґе? Я боюся, що він завдасть тітоньці Мей неприємностей.
“Пес-ґе?” – Лей-дзи на мить замислився, перш ніж зрозумів:
– Ти маєш на увазі Ху-ґе?
– Та вони всі однакові.
– Ні, вони зовсім різні.
– Ти завжди забуваєш імена людей. Моє хоч пам'ятаєш? – запитав Лей-дзи.
– Джов Далей. Ти здурів?
– Це добре, що пам’ятаєш. З твоїм характером ти можеш і забути, – пожартував Лей-дзи.
Лей-дзи знайшов невеликий пластмасовий стілець і сів на нього. Він дістав з кишені сигарету «Джонхва» і продовжив:
– Мені немає сенсу захищати тітоньку Мей. Вона мене прикриває. Я всього лише маленький принц з кіоску з барбекю. А вона – знаменита королева вулиці Хейшвей.
Сє Ю відчув, що його друг щось приховує, і тому запитав:
– Що сталося?
– Ти рано поїхав, тому не знаєш. Тітонька Мей знайшла когось і розкопала все про його минуле. Всі ті розмови про те, що він сидів у в'язниці і вбивав людей, були просто нісенітницею. Він лише вкрав щось і був спійманий власником на місці... Не думаю, що він зможе вижити на вулиці Хейшвей. Нелегко зібрати плату за охорону в цьому районі.
Сє Ю поклав телефон на ліжко і зібрався переодягнути штани. Поки Лей-дзи говорив, він не міг зрозуміти, чи то самотність від надмірного куріння раптово зробила його друга таким сентиментальним.
– Я пам'ятаю, коли ми були всі разом. Хороші були часи. Але я радий за тебе, родина Джон відома своїми статками в місті А, а зараз у них навіть є представництва в місті Б. Твоя мама може привести тебе в цю родину... І більше ніяких хвилювань щодо їжі та одягу. Можна буде не ховатися від колекторів, як раніше.
Сє Ю навіть не намагався зняти штани, а просто впав на ліжко. Яскраве світло люстри засліплювало, і він не був упевнений, чи питає він когось іншого або себе:
– Дійсно?
Лей-дзи нічого не чув через шум, тому він затягнувся цигаркою востаннє і підвівся.
– Босе Сє, більше не буду тобі набридати. Люди з третім столиком втрачають терпіння, якщо вони, бляха, наважаться грюкнути по столу, я візьму вугілля і кину їм в обличчя…
Дзвінок закінчився. Сє Ю лежав на ліжку, занурений у роздуми.
Через деякий час він почухав голову і збирався встати, щоб прийняти душ, коли відчув твердий квадратний предмет у своїй кишені. Він дістав його і побачив, що це листівка – приваблива жовта реклама, яку він не встиг викинути.
На його здивування, це не була реклама якихось там збоченьских чатів. Унизу листівки він побачив два жирних чорних слова: «Король питань».
Се Юй підняв брову, відчуваючи, що така тактика для фальшивої реклами була досить новою. Він недбало перегорнув листівку.
На звороті було написано: “Тут зібрані найновіші та комплексні математичні задачі, найзахопливіші битви на аренах, що охоплюють усі предмети: мову, математику, фізику та хімію. Сотні професорів ретельно розробляли питання, щоб ви отримали абсолютно новий досвід, сповнений несподіваних пасток. Немає найскладнішого, є лише складніше”.
“Чи станете ви Королем питань, на якого ми так довго чекали?”
“Таємниче це чи ні! Захоплююче чи ні! Ну ж бо, ґе~, дізнайся сам~!”
Сє Ю:
– …
