Шень Дзє отримав дзвінок від Хе Джао майже опівночі.
Він простягнув руку, шукаючи телефон, але натрапив лише на калюжу слини біля рота. Він сів, почуваючись не надто задоволеним.
– ...Хто це дзвонить серед ночі?
Бути розбудженим серед ночі – на це мало хто реагує з радістю. Але коли Шень Дзє побачив на екрані великими літерами «Джао-ґе», його тон миттєво змінився.
– Ґе, що я можу для тебе зробити? – він увімкнув настільну лампу й підвівся. – Глибока ніч. Бажаєте заправлянських раків у соусі «13 спецій», чи знаменитих смажених булочок з вулиці Яньюань? А може, потрібен той, хто вислухає?
– …
Шень Дзє був готовий йти за свого друга й у вогонь, й у воду. Але Хе Джао лише промовив:
– У мене до тебе питання.
– Запитуй! Просто запитуй!
– Як ти думаєш, Сє Ю... так, той Сє Ю, якого ти знаєш, – Хе Джао не знав, як це сказати. Через дві секунди він випалив те, через що Шень Дзє не зможе закрити очей до ранку: – Чи погодиться він дозволити мені обійняти його перед сном?
– Що? – Шень Дзє відчув себе так, ніби його збила вантажівка.
Він останнім часом все рідше з’являвся в класі 2-3. Невже пропустив щось важливе? Чому все пішло таким дивним шляхом? Може, йому це сниться? Може, він ще не прокинувся?
– Джао-ґе, – у задумі відповів Шень Дзє, – мені здається, що ні той Сє Ю, якого знаю я, ні той, якого знаєш ти, на таке не погодиться. Навіть уявити не можу, скількома способами ти можеш загинути.
– Це вже настільки безнадійно? – запитав Хе Джао.
– Абсолютно. Навіть більше ніж абсолютно, – твердо відповів Шень Дзє.
Після того, як дзвінок закінчився, Шень Дзє відчув, що розчарував свого друга. І це було не просто звичайне розчарування, а складний коктейль емоцій, який важко було розшифрувати.
Наступного дня Сє Ю не став чекати, поки Хе Джао постукає до нього на сніданок.
Перед тим як піти, він ще раз глянув на двері протилежної кімнати. Двері були щільно зачинені, і всередині не чулося жодного руху. Помовчавши трохи, Сє Ю вирішив не стукати – просто пішов до класу.
– Коли справа доходить до будівлі нашого шкільного гуртожитку, це дійсно моторошно, – як тільки він увійшов до класу, він почув, як Вань Да поширює всілякі чутки. – Хіба я не казав, що чув стукіт у двері на другому поверсі кілька днів тому? Минулої ночі його не було, що дуже дивно. Багато людей чули його, це точно не галюцинація.
Льов Цвеньхао не жив у кампусі, тому його не зачепили ці дивні чутки.
– Та не лякайте самі себе, – сказав він. – У цьому немає нічого надприродного. Вірте в науку, добре? Повторюйте за мною: “Віримо в науку”.
– Знавако, скажи один-два рази й досить. Не потрібно розпускати це без кінця. Чому в нашому дівочому гуртожитку нічого подібного не відбувається? Якщо вже щось постукає в мої двері, я просто відкрию й розіб’ю йому голову, – сказала Сю Цінцін.
У цей момент один хлопець знизу повільно підняв руку й сказав:
– Я... я теж це чув. Це правда. Минулої ночі на третьому поверсі було стукотіння.
Хе Джао не прийшов, але Шень Дзє старанно прибіг до третього класу. Він сів на місце Хе Джао й запитав:
– А де Джао-ґе? Ще не прийшов?
Сє Ю кинув на нього виразний погляд, даючи зрозуміти, щоб той сам здогадався.
Шень Дзє все зрозумів. Його щойно вилаяли за очевидне, але він усе ж не стримався – було цікаво, чи Хе Джао справді реалізував ту свою дивну й небезпечну ідею минулої ночі. Він обережно спитав:
– А ти... нормально спав цієї ночі?
Чутки про стук на третьому поверсі вже наробили галасу, і Сє Ю миттєво зарахував його до пліткарів:
– А як думаєш?
– Я думаю... можливо... тебе трохи... гм... діставали?
Коли Хе Джао нарешті прийшов, уже пройшла половина ранкового заняття.
— Джао-ґе, вчитель Тан просив, щоб ти зайшов до нього в кабінет опівдні, – Льов Цвеньхао щойно повернувся з учительської й побачив, як Хе Джао неквапливо йде до класу. Помовчав трохи й додав: – У тебе кола під очима.
Хе Джао прокинувся в поспіху й навіть не встиг привести себе до ладу. Опустивши голову, він швидко заховав червону нитку з підвіскою під комір шкільної форми:
– Зрозумів.
Того ж ранку Тан Сень отримав скаргу від одного з учителів: студенти з його класу весь час прогулюють. Невже вони й справді вважають школу своїм домом, де можна з'являтися, коли заманеться?
Тан Сень вибачився від імені учня-прогульника й спробував заспокоїти обурених учителів:
– Так, я з ним поговорю. Це неприйнятно.
Коли ж той самий учень, Хе Джао, з'явився, Тан Сень уже був готовий до довгої нотації – справжньої бесіди "по душах".
– Хе Джао, сідай.
Хе Джао вперше зіткнувся з учителем, який не кричав, а запрошував сісти. Він сів обережно, насторожено, і почув продовження фрази:
– …бо наша розмова сьогодні, можливо, буде трохи довшою, ніж зазвичай.
Пів години потому Хе Джао вже мав чітке уявлення про те, скільки саме означає це "трохи довше, ніж зазвичай".
– Я розумію, у вас, молоді, свої думки. Не любити навчання – нормально, – Тан Сень робив паузи, пив воду й продовжував: – Але уникати уроків – не вихід. Чоловік повинен мати бойовий дух, приймати виклики, дертися на вершину!
– ...А довго ще лишилося? – Хе Джао обірвав його.
Тань Сен глянув у конспект і щиро відповів:
– Я сказав тільки три п’ятих. Ще є кілька великих блоків.
– …
Нарешті пролунав дзвоник.
– Тож на сьогодні зупинимось, – урочисто завершив Тан Сень.
Коли дзвоник стих, Хе Джао підвівся, готовий зникнути, але Тан Сень несподівано змінив тему:
– Темні кола під очима... не виспався?
Хе Джао сперся на двері:
– Ми, молоді, живемо насиченим нічним життям.
Повернувшись до класу, він одразу завалився на парту й заснув.
Комір його сорочки був розстебнутий, і звідти визирала червона нитка з підвіскою. Сє Ю мимоволі побачив це і подумав, що виглядало це доволі... підозріло.
Тим часом у коридорі купка дівчат стояла з пляшками гарячої води, прикриваючи роти й шепочучи щось, ледве стримуючи збудження.
З початку семестру вони щоразу приходили сюди на перерві – гріли воду, а тоді стояли в коридорі й... нічого не робили.
Дехто з однокласників навіть влаштував парі: кого саме вони приходять дивитися. Вань Да поставив п’ятдесят юанів і, не витримавши, попросив Хе Джао допомогти з’ясувати правду.
– Звісно, вони заради мене тут, – самовдоволено сказав Хе Джао, підійшов до вікна й сперся рукою об підвіконня.
Та не встиг і рота розкрити, як усі дівчата розбіглися, прикриваючи обличчя.
Вань Да аж підскочив:
– Я виграв! Єєє!
Хе Джао був збитий з пантелику:
– Що ти виграв? Вони ж нічого не сказали... Неввічливо, до речі.
Вань Да нарешті прийшов до тями й запідозрив:
– Джао-ґе, твоє розуміння жіночої психології… дуже слабке…
– Гей, – озвався Сє Ю.
Хе Джао не відгукнувся.
Сє Ю відкинувся назад, згорнув підручник з англійської трубочкою й стукнув ним Хе Джао по голові.
– ...Ти що робиш? – Хе Джао розплющив одне око.
– Комір застібни, – вказав Сє Ю. – Виглядає дратівливо.
– Га? – все ще не зрозумів Хе Джао.
– Очі муляє.
– Ти сліпий, чи що? В мене чудова фігура, – застібнув сорочку Хе Джао.
– Не спав цієї ночі? – запитав Сє Ю.
– Стільки днів сидимо поруч, і ти нарешті почав за мене хвилюватись? – підвів голову Хе Джао.
– Та точно, – спокійно відповів Сє Ю. – Цікавлюсь, чи не налякав тебе нічний стук так, що ти не зміг заснути.
…
Хе Джао подумав: “Та я мало з розуму не зійшов.”
Він боявся тільки одного – привидів. Ще в дитинстві мама розповідала йому моторошні історії, наче казки братів Грімм. Але замість того, щоб загартувати нерви, це залишило глибоку психологічну травму. Проте Хе Джао мав свою гордість.
– Що за нісенітниці, – відповів він. – Мене таке не бере.
– Про що базікаєте? – підійшов Вань Да й плюхнувся на сусіднє місце. – Насправді, мені дещо треба спитати.
Підійшов і Льов Цвеньхао:
– Дайте глянути ваші шпаргалки?
Наступним був диктант з англійської.
Їхня вчителька не жартувала, коли йшлося про словниковий запас: не здав – переписуй в її кабінеті.
Однокласники вже підготували свої шпаргалки. Усі вони внесли невеликі корективи, різниця полягала лише в тому, скільки вони записали. Вань Да та Льов Цвеньхао навіть сперечалися, чия шпаргалка краща:
– Поглянь на мою, вона точно надійна. Твоя – минуле століття.
Льов Цвеньхао гордо прикрив свою книжкою:
– Нічого ти не тямиш. Моя перевірена часом.
Поки вони сварились, раптом помітили: двоє найбільш несерйозних учнів у класі або сплять, або грають на телефонах – абсолютно спокійні.
– Може, в них уже все підготовлено?
– Але ж на парті писати небезпечно... Ходімо спитаємо, в них досвід.
– У них рівень – божественний.
…
Хе Джао, під поглядами, що повнилися надією, не здригнувся:
– А навіщо ускладнювати? Просто відкриваєш книжку й переписуєш.
– … – Сє Ю.
– Не списувати – краще, ніж списувати? – задумався Вань Да.
– Неймовірно, – додав Льов Цвеньхао.
Але з’ясувалося, що Хе Джао не такий вже й "бог списування".
Навіть відкривши книжку, вони не змогли знайти потрібні слова.
– Де це? – вони гортали сторінки. – То англійською, то китайською... Це точно той словник?
Сє Ю раніше думав, що довів своє вміння бути поганим учнем до досконалості. Але тепер зрозумів – йому ще вчитись і вчитись. Справжні лоботряси були набагато безнадійними, ніж він міг уявити.
