Кришталевий принц

Розділ 22. Кришталевий принц
 

— Куди ми йдемо? — запитала Олівія, коли він задумливо кивнув і розвернувся.
— У мене є знайомий, якому я хочу поставити питання. — він підняв один з пристроїв ПЕП, який не був пошкоджений у тому безладі, в якому вони були розкидані.
— Цей ще працює? — запитала вона, з цікавістю взявши його в руки.
— Є тільки один спосіб це з'ясувати.
Вони повернулися до великої печери, а потім почали підійматися до отвору.
— Гей! Зачекай! Як мені за тобою туди залізти?
— Навчись лазити, — відповів Дастін, не надто переймаючись цим.
— Я можу допомогти тобі з'ясувати, як пройти повз звукову атаку!
— У мене є гарна ідея.
— Я знаю, які ще у них є захисні механізми!
Дастін зупинився. Він уже майже підійшов до отвору, але обернувся, щоб подивитися на нього.
— І звідки ти це знаєш?
Він на мить скривився. — Я був Йосаґном.
— Що?
Дастін і Олівія почали спускатися назад.
— Як це можливо? — запитав Дастін.
— Я був молодий і дурний.
— Далі, — зажадала Олівія.
— Йосаґни — найкращі мисливці в галактиці, але тільки завдяки нашій зброї.
— Я завжди думав, що вони вмирають дуже легко.
— Зачекай, ти вкрав ПЕП в одного з в'язнів, чи не так? — запитала Олівія.
— Це було моє перше полювання тут, мені набридло дивитися, як мої люди гинуть тільки тому, що ми повинні були залишатися чистими. Якби ми хотіли змінюватися, еволюціонувати, як інші раси, ми могли б стати сильнішими. Я хотів довести це, але пристрій вийшов з ладу. Як тільки я змінився, він не дозволив мені повернутися назад, — його голос звучав похмуро.
— Розкажи все, — Дастін схрестив руки.
— Коли я натрапив на людину, він був мертвий. Він так і не вибрався зі своєї капсули живим. Я взяв його ПЕП і модернізував свій. Наступні кілька годин я провів, еволюціонуючи і дуріючи. Ніщо з цього не було для мене серйозним. Коли на мене напала одна з водних істот, я отримав її зразок, а потім вирішив, що хочу досліджувати океани. Було так багато всього, що я втратив лік часу. Мій батько шукав мене, але, очевидно, не міг знайти. Коли я побачив блискучого ракоподібного на дні океану, я, звичайно ж, придбав зразок і став тим, кого ви бачите зараз.
— Коли я виринув на поверхню, щоб побачити відображення сонця на моїй новій шкірі, мене схопили інші в'язні. Я бачив, як вони вбили кількох людей мого батька, які, очевидно, все ще шукали мене. Вони привезли мене сюди, де я перебуваю з тих пір.
— То хто ж ти насправді? — запитала Олівія, підозріло дивлячись на нього.
— Мій батько — Айот.
Вона відкрила рота, а потім повернулася до Дастіна, який не мав жодного уявлення, хто це.
— Тоді ти принц! — нарешті спромоглася вимовити вона.
— Так, але я не впевнений, що це має якесь значення. Я більше не чистий.
— Вони шукали тебе роками! Відомо, що ти зник..., — вона відійшла від теми і спіткнулася, повернувшись назад.
— Що? — запитав Дастін, випроставшись.
— Перед тим, як мене кинули до в'язниці, йшла мова про винагороду тому, хто його знайде. Йшлося про мільярди.
— Але я думав, що вони вважають тебе мертвим, якщо ти не повернешся через 20 годин. Хіба не було б неймовірно безглуздо оголошувати винагороду за мертвого хлопця?
— Ти не розумієш, — сказала вона, хитаючи головою. — Існує дорогоцінний камінь, який світиться для кожного члена королівської родини. Я знаю, бо бачила їх. Камінь принца все ще світиться, тому вони знають, що він все ще живий.
— Він не відображає, що я не чистий, — підтвердив він.
— Зачекай, то якщо ми підемо туди з ним і скажемо, що він принц, вони просто випустять нас з цієї пекельної діри?
— Можливо, якщо ви зможете потрапити всередину, — сказав він.
— Воу, мені цього вистачить, — сказав Дастін, підхопивши хлопця. Вони знову почали лізти вгору, а кришталевий хлопець чіплявся за його спину.
Дірка була дуже глибокою, тож їм довелося лізти дуже довго. Коли Дастін нарешті вибрався на поверхню, він здивувався, побачивши, що вони вбили виноградне дерево. Він обліз навколо, щоб уникнути чорної комахи, яка все ще лежала на землі, і Олівія наслідувала його приклад.
— Тепер все, що нам потрібно зробити, це дістатися до порту шатлів.
Вони оглянули ліс, а за мить, щоб перевести подих, рушили в дорогу. Принц виявився дуже настирливим. Йому хотілося все роздивитися. Добре, що його не можна було поранити, бо інакше він би вже сто разів помер.
На них напали велетенські вовки-перевертні з чотирма очима і шістьма ногами, але Дастін вкусив першого, а інші втекли, коли той помер. Потім одна з товстошкірих істот з шипами на лобі спробувала напасти на них, але Дастін ухилився від неї, знову вкусивши її, коли вона встромила свої шипи в дерево, тимчасово застрягши.
Коли дракон атакував, Олівія вилізла на дерево. Дастін дивився, як кришталевий принц злетів. Потім, коли він гриз його, він атакував, стрибнувши йому на спину і вчепившись кігтями, щоб утриматись. Він заревів і почав трястися, бігати і тертися об дерева, щоб скинути його з себе. Коли він зачепився за дерево, на якому, як він знав, сиділи чорні жуки, здатні роздягнути тіло за лічені хвилини, він вирішив, що з нього вже досить веселощів, і вкусив його.
Зістрибнувши на землю, він пішов геть, коли жуки почали переповзати і покривати тіло позаду нього.
Олівія піднялася і зістрибнула з дерева, щоб приземлитися поруч з ним.
— Ви, хлопці, божевільні, — сказав принц, підіймаючись і намагаючись зчистити бруд зі своїх кристалів. Йому це не дуже вдавалося, коли почувся далекий гуркіт грому.
Дастін хихикнув, і небо розверзлося.
— Що за...? — закричала Олівія, перекрикуючи зливу. Вона почала бігти в укриття, але зупинилася, коли побачила, що ні Дастін, ні принц не переслідують її. Вона пішла за ними, коли вони просувалися вперед, у багнюці зливи, як будь-яка інша розсудлива істота шукала притулку. Принаймні на них не нападали на кожному кроці.

Авторка: Дурний принц, але Дастін не скаржиться. Гадаю, він насолоджується тим, що йому більше не треба боятися всіх цих монстрів, яких він жахався раніше.