Розділ 22. Кришталевий принц
— Куди ми йдемо? — запитала Олівія, коли він задумливо кивнув і розвернувся.
— У мене є знайомий, якому я хочу поставити питання. — він підняв один з пристроїв ПЕП, який не був пошкоджений у тому безладі, в якому вони були розкидані.
— Цей ще працює? — запитала вона, з цікавістю взявши його в руки.
— Є тільки один спосіб це з'ясувати.
Вони повернулися до великої печери, а потім почали підійматися до отвору.
— Гей! Зачекай! Як мені за тобою туди залізти?
— Навчись лазити, — відповів Дастін, не надто переймаючись цим.
— Я можу допомогти тобі з'ясувати, як пройти повз звукову атаку!
— У мене є гарна ідея.
— Я знаю, які ще у них є захисні механізми!
Дастін зупинився. Він уже майже підійшов до отвору, але обернувся, щоб подивитися на нього.
— І звідки ти це знаєш?
Він на мить скривився. — Я був Йосаґном.
— Що?
Дастін і Олівія почали спускатися назад.
— Як це можливо? — запитав Дастін.
— Я був молодий і дурний.
— Далі, — зажадала Олівія.
— Йосаґни — найкращі мисливці в галактиці, але тільки завдяки нашій зброї.
— Я завжди думав, що вони вмирають дуже легко.
— Зачекай, ти вкрав ПЕП в одного з в'язнів, чи не так? — запитала Олівія.
— Це було моє перше полювання тут, мені набридло дивитися, як мої люди гинуть тільки тому, що ми повинні були залишатися чистими. Якби ми хотіли змінюватися, еволюціонувати, як інші раси, ми могли б стати сильнішими. Я хотів довести це, але пристрій вийшов з ладу. Як тільки я змінився, він не дозволив мені повернутися назад, — його голос звучав похмуро.
— Розкажи все, — Дастін схрестив руки.
— Коли я натрапив на людину, він був мертвий. Він так і не вибрався зі своєї капсули живим. Я взяв його ПЕП і модернізував свій. Наступні кілька годин я провів, еволюціонуючи і дуріючи. Ніщо з цього не було для мене серйозним. Коли на мене напала одна з водних істот, я отримав її зразок, а потім вирішив, що хочу досліджувати океани. Було так багато всього, що я втратив лік часу. Мій батько шукав мене, але, очевидно, не міг знайти. Коли я побачив блискучого ракоподібного на дні океану, я, звичайно ж, придбав зразок і став тим, кого ви бачите зараз.
— Коли я виринув на поверхню, щоб побачити відображення сонця на моїй новій шкірі, мене схопили інші в'язні. Я бачив, як вони вбили кількох людей мого батька, які, очевидно, все ще шукали мене. Вони привезли мене сюди, де я перебуваю з тих пір.
— То хто ж ти насправді? — запитала Олівія, підозріло дивлячись на нього.
— Мій батько — Айот.
Вона відкрила рота, а потім повернулася до Дастіна, який не мав жодного уявлення, хто це.
— Тоді ти принц! — нарешті спромоглася вимовити вона.
— Так, але я не впевнений, що це має якесь значення. Я більше не чистий.
— Вони шукали тебе роками! Відомо, що ти зник..., — вона відійшла від теми і спіткнулася, повернувшись назад.
— Що? — запитав Дастін, випроставшись.
— Перед тим, як мене кинули до в'язниці, йшла мова про винагороду тому, хто його знайде. Йшлося про мільярди.
— Але я думав, що вони вважають тебе мертвим, якщо ти не повернешся через 20 годин. Хіба не було б неймовірно безглуздо оголошувати винагороду за мертвого хлопця?
— Ти не розумієш, — сказала вона, хитаючи головою. — Існує дорогоцінний камінь, який світиться для кожного члена королівської родини. Я знаю, бо бачила їх. Камінь принца все ще світиться, тому вони знають, що він все ще живий.
— Він не відображає, що я не чистий, — підтвердив він.
— Зачекай, то якщо ми підемо туди з ним і скажемо, що він принц, вони просто випустять нас з цієї пекельної діри?
— Можливо, якщо ви зможете потрапити всередину, — сказав він.
— Воу, мені цього вистачить, — сказав Дастін, підхопивши хлопця. Вони знову почали лізти вгору, а кришталевий хлопець чіплявся за його спину.
Дірка була дуже глибокою, тож їм довелося лізти дуже довго. Коли Дастін нарешті вибрався на поверхню, він здивувався, побачивши, що вони вбили виноградне дерево. Він обліз навколо, щоб уникнути чорної комахи, яка все ще лежала на землі, і Олівія наслідувала його приклад.
— Тепер все, що нам потрібно зробити, це дістатися до порту шатлів.
Вони оглянули ліс, а за мить, щоб перевести подих, рушили в дорогу. Принц виявився дуже настирливим. Йому хотілося все роздивитися. Добре, що його не можна було поранити, бо інакше він би вже сто разів помер.
На них напали велетенські вовки-перевертні з чотирма очима і шістьма ногами, але Дастін вкусив першого, а інші втекли, коли той помер. Потім одна з товстошкірих істот з шипами на лобі спробувала напасти на них, але Дастін ухилився від неї, знову вкусивши її, коли вона встромила свої шипи в дерево, тимчасово застрягши.
Коли дракон атакував, Олівія вилізла на дерево. Дастін дивився, як кришталевий принц злетів. Потім, коли він гриз його, він атакував, стрибнувши йому на спину і вчепившись кігтями, щоб утриматись. Він заревів і почав трястися, бігати і тертися об дерева, щоб скинути його з себе. Коли він зачепився за дерево, на якому, як він знав, сиділи чорні жуки, здатні роздягнути тіло за лічені хвилини, він вирішив, що з нього вже досить веселощів, і вкусив його.
Зістрибнувши на землю, він пішов геть, коли жуки почали переповзати і покривати тіло позаду нього.
Олівія піднялася і зістрибнула з дерева, щоб приземлитися поруч з ним.
— Ви, хлопці, божевільні, — сказав принц, підіймаючись і намагаючись зчистити бруд зі своїх кристалів. Йому це не дуже вдавалося, коли почувся далекий гуркіт грому.
Дастін хихикнув, і небо розверзлося.
— Що за...? — закричала Олівія, перекрикуючи зливу. Вона почала бігти в укриття, але зупинилася, коли побачила, що ні Дастін, ні принц не переслідують її. Вона пішла за ними, коли вони просувалися вперед, у багнюці зливи, як будь-яка інша розсудлива істота шукала притулку. Принаймні на них не нападали на кожному кроці.
Авторка: Дурний принц, але Дастін не скаржиться. Гадаю, він насолоджується тим, що йому більше не треба боятися всіх цих монстрів, яких він жахався раніше.
Далі
Розділ 23 - Сфабриковані сни
Розділ 23. Сфабриковані сни Дастін зупинився й озирнувся. Він не знайшов часу поспати в печері після всього цього сексу, і вже починав шкодувати, що не зробив цього. Він був виснажений. Прогулянка під дощем, здавалося, виснажила його, і він не був упевнений, чому. — Хтось ще відчуває себе дуже втомленим? — запитав кришталевий принц. — Так, я ледве тримаю очі відкритими, — поскаржилася Олівія. — Мабуть, це через дощ. Я не пам'ятаю, коли востаннє йшов такий дощ, але тоді я теж сховався під накриттям і залишався в ньому весь час. — Що ж, давай знайдемо місце для відпочинку. Їм знадобилося близько двадцяти хвилин, щоб побудувати невеликий навіс. Використовуючи гілки навколишніх дерев, щоб захиститися від дощу, і накидавши ще більше гілок всередину, щоб лежати, це виглядало не так вже й погано, як для поспішної роботи під час зливи. Коли вони залізли всередину, їх охопила втома, і вони швидко заснули. Сни: — Дастіне, що ти робиш? — Він підняв голову і побачив, що риється в її сумочці. (Навіщо він це робив?) — Мій приятель сказав, що ти вчора ходила до клініки, тому я шукав квитанцію, — відповів він, дивлячись на неї. — Ти думаєш, що якщо ми зустрічаємося, то це дає тобі право ритися в моїй сумочці? — вона явно розлютилася. (Ще б пак! Якого біса мені ритися в жіночій сумочці? Ці речі схожі на чорні діри!) — Тоді скажи мені, навіщо ти ходила у клініку. — Я зробила аборт. Я ж казала, що не хочу дітей! — (Хіба у клініці можна робити аборт? Що за чортівня?) — Ти сука! — замахнувся на неї, влучивши в око. (Я б ніколи не вдарив жінку першим! Що це за лайно?) Дастін розлючено смикнув себе, щоб прокинутися. Цей сон мав би бути повторенням того, що сталося, але він без сумніву знав, що нічого цього не було. Що ж тоді відбувалося? Він виглянув надвір і побачив, що дощ припинився, і все знову почало налагоджуватися. Птахи почали співати, заповнюючи тишу після бурі. Олівія прокинулася від несподіванки і сіла з похмурим обличчям. — Ти теж отримала підсилення сновидінь? — запитав він з цікавістю. — Ці кляті сни — купа лайна. Нічого цього не було. — Ви прожили довше, ніж вони очікували. Сни починають руйнуватися, — сказав кришталевий принц, сидячи, притулившись спиною до стовбура дерева. — Що ти маєш на увазі? — запитала Олівія, перш ніж він зміг відповісти. — Ми дали цю технологію і вам, людям. Сфабриковані сни слідують за оригінальною сюжетною лінією лише кілька днів, а потім розбиваються. Це повинно було зробити сновидця більш схильним до самогубства, принаймні, виходячи з того, чого хотів людський уряд. Ми використовували технологію сновидінь для інших цілей. — Отже, чи означає це, що є шанс, що того, що сталося, насправді не було? — запитав Дастін, раптом замислившись. Він міг уявити, як би вдарив жінку, особливо якби вона вдарила його першою, але для того, щоб жінка могла майже зламати йому щелепу, як він пам'ятав, потрібна була досить сильна жінка, а він ніколи не зустрічався з такими дівчатами. Усі дівчата, з якими він зустрічався, не хотіли б навіть цвях сколоти, не те що вдарити хлопця. — Насправді, це досить безпечна ставка. Набагато легше засудити когось за злочин, якщо ця людина вірить, що вона його скоїла. Дастін та Олівія були шоковані та обурені. Якщо вони не скоювали злочинів, які їм інкримінували, то чому вони тут? — Це означає, що вони просто хапають людей навмання, щоб кинути їх сюди? — запитав Дастін, намагаючись пригадати, що ж насправді сталося. — Це не має сенсу. Я була досить великим гравцем на політичному полі Йосаґнів. Вони не могли просто змусити мене зникнути без дійсно вагомої причини, — Олівія похитала головою. — А з тобою було щось політичне? — запитав принц, звертаючись до Дастіна. — Мій батько був героєм під час останньої війни. Він помер невдовзі після повернення, але як це може бути пов'язано з цим? — З Огіфгаром? Це була жорстока війна. — Огіфгар?! Так ось чому! — вигукнув принц, підводячись від хвилювання. Вони обидва дивилися на нього так, ніби у нього виросла друга голова. — Огіфгар — наші головні конкуренти на даний момент. Або були ними. Ми погодилися на певне партнерство з людською расою лише тому, що ви, хлопці, знищили основну силу раси Огіфгарів. Як тільки ви це зробили, це відкрило нам можливість почати грати з ними в наші військові ігри. — Що, дозвольте мені зрозуміти, ви, хлопці, відмовлялися мати з нами справу, поки ми не покалічимо іншу расу для вас, щоб ви могли піти і вбити їх заради забави? Принц знизав плечима. — Це те, що ми робимо. — Але яке це має відношення до нас? — запитала Олівія. — Яке відношення ти маєш до Огіфгара? — запитав він її. — Ніякого. Я була аналітиком вашої раси. Я жила з твоїм народом шість років, намагаючись вивчити вас для мого уряду. — О! Так ось чому тебе відправили сюди. Наш народ не любить підглядачів. Ви ж так їх називаєте, так? Тих, хто проникає в інші місця, щоб дізнатися про них? — Ти маєш на увазі шпигунів? — запитала вона. — Так! Ми ненавидимо тих, хто шпигує за нами. Гадаю, один з наших дипломатів погрожував розірвати відносини, якщо тебе не приберуть. — Якщо заявити, що ти вбила генерала, це дасть їм повне право викинути тебе геть, — задумливо промовив Дастін. — Гаразд, твої слова мають сенс, — вона нарешті поступилася. — Але це не пояснює тебе. Те, що твій батько був на війні, я не бачу зв'язку. Нагадай, чим ти заробляв на життя? Щось пов'язане з застосуванням інопланетних технологій? — Ні, я займався реінжинірингом технологій, які прийшли від прибульців. У мене теж непогано виходило. Я щойно отримав підвищення за цей маленький пристрій, який звідкись з'явився. Він був схожий на куб, але коли його повертав, випромінював сяйво, яке змушувало всіх навколо завмирати секунд на десять. — Куб Дантена? — вигукнув принц. — Можливо? На ньому не було бирки з назвою. Мені сказали відтворити його, як і все інше лайно, яке вони мені підкинули, і я це зробив. Я сподівався на більший бонус, але я взяв те, що міг отримати. — Що таке дантієвий куб? — запитала Олівія. — Це один з наших найсекретніших військових пристроїв! Як ви, бляха-муха, його роздобули? Авторка: Можливо, я спробую викласти останній Розділ сьогодні ввечері, але я не впевнена. У мене ще багато справ на сьогодні. Сподіваюся, вам сподобається цей розділ, я спробувала свої сили в політичній інтризі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!