Яскравий зеленувато-білий лотос вибухнув посеред неба. Немов вогняне цунамі, хвиля полум’я захлеснуло небесну твердь і температура миттєво різко підскочила.
У місті Янь незліченна кількість людей, мов заворожені, підняли голови й витріщилися на моторошну хвилю, що поглинала небо. Попри те, що вибух стався за тисячі метрів, розпечене повітря все одно змусило їх рясно пітніти.
Величезне місто скувала раптова тиша. Усі судомно ковтали слину, відчуваючи, як у серцях наростає паніка. Якби ця хвиля опустилася трохи нижче, їхнє місто перетворився б на випалену пустку, позбавлену життя.
«То он яка вона, руйнівна міць Дов Хван… Справжнє жахіття!» – люди здригалися і мовчки зітхали.
Хвиля вогню поволі перетворилася на потужний енергетичний спалах, що стрімко поширювався в усі боки. Життя кожної істоти у певному радіусі зазнало нищівного удару.
Хвилі зелено-білого полум'я неспішно розійшлися на сотні метрів, перш ніж поступово почали згасати. А в небі залишилися двоє людей і один звір – усі в жахливому стані.
Восьмикрилому чорному змію дісталося найбільше. Через свої гігантські розміри, а також оскільки він опинився найближче до епіцентру, він зазнав колосальних ушкоджень. Руйнівна вогняна хвиля позривала його товсті чорні луски, а із закривавленого тіла, наче краплі дощу постійно сочилася та падала вниз червона кров. Кілька особливо жахливих ран, що вкривали всю спину, сягали аж до кісток. З восьми величних крил три були повністю зруйновані, а від одного залишилася лише половина, з якої також бурхливо цебеніла кров. Від глузливої усмішки, що зазвичай ховалася у величезних трикутних очах, не залишилося й сліду, зараз вони повнилися неприкритим жахіттям. А у спотвореній, зіщуленій постаті не залишилося ані крихти гонору чи пихи.
У цю ж мить на протилежному боці полю бою повільно потріскалася та розпалася крижана сфера. Зсередини з’явилася літня постать у майже згорілому чорному плащі. Обличчя Хая Бо Дона було мертвотно блідим, а в кутиках рота виднілися цівки крові. Він навмання стер їх тремтячою рукою.
Під час жахливого вибуху Хай Бо Дон зібрав усю силу, щоб створити понад сорок міцних шарів криги з Дов Ці. Однак, на перший погляд, непорушний захист легко розсипалася під натиском зеленкувато-білого полум’я, що мало жахливу руйнівну силу. Зрештою, витримав лише останній шар.
—От навіжений… геть не сповна розуму!!! Й справді ризикнув усім! – від думок про жахливу долю, яка б на нього чекала, якби захист був зламаний, обличчя Хая Бо Дона позеленіло, а губи почали тремтіти.
Проте, хоч вуста і сипали лайкою, глибоко в його серці вже зароджувався підсвідомий страх перед юнаком, якому не виповнилося й двадцяти.
Вдосталь налаявшись, Хай Бо Дон нарешті роззирнувся навкруги і нарешті знайшов Сяо Яня, який нерухомо висів у повітрі, невідомо живий чи мертвий. Чорного плащ був майже знищений, а Серце моря, жилетка, яку колись подарувала йому Юнь Джи, розлетілася на шматки. Великий шматок міцного синього вбрання повільно падав вниз, відкривши запечене до червоної скоринки тіло Сяо Яня.
Ледь змахнувши крилами, Хай Бо Дон швидко опинився поряд. Побачивши змучене безтямне обличчя, він не міг не звернути увагу на синій жилет і в очах промайнуло здивування. Потужні захисні властивості цієї речі не викликали сумнівів. Очевидно, якби не вона, Сяо Янь просто загинув би на місці від вибуху, що лише мить тому сколихнув небеса і землю.
—Ненормальний… наважився об'єднати два Небесні полум'я. Ага, тепер-то все просто чудово. Те, що ти створив, навіть тебе самого не милувало… Хо, ото була б захоплива історія, якби ти загинув від власної руки! – Хай Бо Дон гірко всміхнувся, похитав головою й знову глянув на нерухомого Сяо Яня, чия доля залишалася невідомою. Він простягнув руку, різко схопив хлопця за зап'ястя та перевірив його стан. Вкотре злегка похитавши головою, він важко зітхнув. За подібну нищівну силу завжди доводилося платити. Тож не дивно, що Сяо Янь перебував на межі життя та смерті. Хай Бо Дон вперше бачив як юнак, чия жага до життя не поступалася богомолу, опинився у такому вразливому стані.
—Не смій мені тут помирати, ти ще не виготовив обіцяну Пурпурну пілюлю духовного відродження, – бурмотів він, підтримуючи тіло.
—Прокляття! Та щоб ти здох! Як же я ненавиджу битися з такими навіженими, як ти! Кляті виродки! – гримів вдалині розлючений голос.
Восьмикрилий чорний змій нарешті опритомнів і не стримав прокльонів, відчувши як тяжко поранене тіло. Він здригнувся від голови до кінчика хвоста, адже чудово розумів, що оскільки Сяо Янь використовував той дивний зелено-білий вогняний лотос вперше, його точність та контроль були далекими від досконалості. Якби хлопець виявився більш майстерним, змій би не відбувся важкими пораненнями – у кращому випадку втратив би значну частину своєї сили, а у гіршому… загинув би на місці!
Хай Бо Дон, помітивши, що змій усе ще мав трохи сил, хоч і перебував у критичному стані, насупився. Він позадкував, прикриваючи собою Сяо Яня, а залишки крижаної Дов Ці почали збиратися в тілі, готуючись до ймовірного двобою.
Однак, коли Хай Бо Дон уже був готовий атакувати, восьмикрилий чорний змій лише вилаявся ще голосніше, і зменшив тіло, не наважуючись наблизитися до Хая Бо Дона та Сяо Яня. Після того як, завмерши в повітрі, він кілька хвилин міряв їх поглядами, крила величезного змія затріпотіли, і він рвучко розвернувся та стрімко зник за горизонтом.
—Прокляття! Гей, навісний… Вважай, що я тебе боюся! Відтепер туди, де ти не з'явився, я навіть не наближуся! От скажений, і звідки тільки узявся! Цього разу мені це дорого коштувало. Якщо Лу Мань не збільшить винагороду, я переверну її землі догори дриґом! – змій стрімко віддалявся, а лайливий голос, сповнений страху, ще довго лунав у небі.
Хай Бо Дон спантеличено проводжав поглядом восьмикрилого чорного змія, який раптом вирішив втекти. На мить розгубившись, він похитав головою, не знаючи, сміятися йому чи плакати. Якби йому довелося битися проти унікального звіра на шостому ступеню Дов Хван, в його нинішньому стані шансів на перемогу було небагато. Не кажучи про те, що йому довелося б захищати непритомного Сяо Яня. Тож, коли Хай Бо Дон побачив, що монстр вирішив відступити, то у глибині душі зітхнув з полегшенням.
—Ха… Після того, що сталося сьогодні, ім’я цього малого, певно, прогримить по всьому світові… Одним ударом змусив тікати відомого на весь світ грізного восьмикрилого чорного змія… Це вимагає відваги, якою навіть старий монстр із королівської родини не може похвалитися, – Хай Бо Дон зітхнув, дивлячись на бліде обличчя непритомного Сяо Яня, і зітхнув із заздрістю.
—Охо-хо-хо… Яке ж жахливе Небесне полум'я та вкрай навіжений власник… – ще раз згадавши момент вибуху, Хай Бо Дон раптом звів брови. Він різко підняв голову, і погляд ковзнув спочатку на схід, а потім на захід. З обох боків швидко наближалися дві потужні аури.
—Невже ці двоє нарешті вирішили показатися?.. Судячи з того, що я чув, у Сяо Яня є якісь незавершені справи в Секті Імлистих хмар… В такому випадку, краще якомога швидше звідси забратися, – він ненадовго задумався, а потім швидко обвів поглядом місцевість під собою. Тримаючи Сяо Яня, Хай Бо Дон розправив крижані крила, і його тіло перетворилося на стрімкий потік світла, що стрімко зник у далечині.
Небо, яке щойно було ареною нищівного бою, нарешті оповила тиша. Проте спокій тривав недовго. Через десять хвилин дві яскраві смуги світла стрімко з’явилися зі сходу та заходу, зупинившись саме в тому місці, де нещодавно сталася грандіозна сутичка. Світло розсіялося, і в повітрі з’явилося двоє людей – літній чоловік і молода жінка.
Старий був одягнений у звичайний жовтий халат. Його гарна постава та енергійна манера триматися здавалися трохи незвичними та відстороненими, а очі, що оглядали місцевість, випромінювали вроджену гідність.
Жінка ж була вбрана в обтислий золотавий халат із фіолетовими вставками. Її довге чорне волосся було зібране у витончену форму, що нагадувала фенікса. В жінці відчувалася вроджена шляхетність, яку вона навіть не намагалася приховати. Її спокійна та витончена краса нагадувала прозоре гірське джерело серед безлюдних гір. А високе походження викликало в людей повагу та змушувало захоплюватися нею.
—Хе-хе, голово секти Юнь Юнь, за ті кілька років, що ми не бачилися, твоє розуміння стихії вітру стало ще глибшим. Мені, старому, вже й не зрівнятися, – окинувши поглядом граціозну, витончену та напрочуд красиву жінку, старий чоловік весело засміявся.
—Енергія стихії землі пана Дзя також стала значно потужнішою. Щойно я наблизилася, одразу ж відчула вашу могутню ауру, – розсміялася жінка ніжним, мелодійним голосом.
—Нічого вдієш… Уже не ті роки, щоб змагатися з молоддю, – пан Дзя з усмішкою замахав руками. Він ковзнув очима на околиці, а коли погляд наштовхнувся на знищену гірську вершину, він трохи примружився, а потім ледь чутно проговорив:
—Схоже, ми пропустили дещо грандіозне.
—Щойно тут відчувалися аури чотирьох Дов Хван, чи не так? – насупила брови чарівна жінка.
—Дві з них точно не належали до імперії Дзя Ма. Щодо тих, хто з ними бився, не впевнений, чи вони місцеві. Зрештою, імперія величезна, і деякі старі майстри воліють ховатися від світу до самого скону.
Старигань посміхався, проте обличчя стало дедалі серйознішим.
—Але вибух Ці, що тут стався, був надто страхітливим… Гадаю, якби я опинився в його епіцентрі, то заледве вибрався б живим. Сподіваюся настільки могутній воїн не востаннє завітав до імперії Дзя Ма. Як випаде нагода, я хотів би познайомитися з ним або з нею.
Жінка легенько усміхнулася й кивнула. Прекрасні очі навмання блукали по землі, аж раптом вона тихо зойкнула. Юнь Юнь змахнула рукою і в повітря миттю злетів невеличкий клаптик синього кольору, який вона спритно піймала долонею.
—Гм-м… – вона покрутила його у руці, уважно роздивляючись – вигляд здавався напрочуд знайомим. Аж раптом її прекрасне обличчя різко змінилося і вона мимоволі прошепотіла:
—Серце моря?!
