—Насінину полум’я?
Сяо Янь був трохи приголомшений, почувши слова Яо Лао, і не знав сміятися йому, чи плакати:
—Чому у мене таке відчуття, що це щось на кшталт розведення домашніх тварин: дбаєш про них в очікуванні, поки вони розтовстіють, щоб потім зарізати…
—Хе-хе, так, принцип той самий, – посміхнувся Яо Лао.
Сяо Янь кивнув головою, і його погляд втупився в маленьке фіолетове полум'я, яке було його єдиною надією розвинути техніку Ці. Небесне полум'я було занадто недосяжним, тоді як фіолетове полум'я з аметистової есенції чудово підходило для його поточного стану та рівня сили.
—То як її створити? – зітхнувши, підняв голову і запитав Сяо Янь.
—Розслабся, оскільки фіолетове полум'я не має власника, воно не чинитиме великого опору. Перетворення його на насінину полум’я не повинно становити великої загрози, – відповів Яо Лао, простягнувши палець і торкнувшись голови Сяо Яня: —Дотримуйся моїх інструкцій…
Отримавши велику кількість інформації безпосередньо у свідомість, хлопець, перш ніж зважитися, ретельно усе обміркував. Він поступово заплющив очі і схрестив ноги, прийнявши позу для медитацій. Сяо Янь уважно оглянув свої очі, ніс та серце, поки потрохи заглиблювався всередину тіла.
Його свідомість рухалася шляхами Ці і, нарешті, досягла вихору в нижній частині живота. На вигляд вихор Дов Ці був, як не дивно, набагато меншим, ніж раніше. Однак, якщо уважно придивитися, вміст вихору був більш щільним та цупким, ніж раніше.
Сяо Янь зробив коло навколо вихору і, не помітивши жодних проблем та дотримуючись вказівок Яо Лао, почав діяти.
Свідомість Сяо Яня оберталася навколо вихору і повільно в нього занурювалася. В той самий час духовне сприйняття невпинно шукало фіолетове полум'я, яке знаходилося десь всередині.
Хлопець ні на мить не припиняв ретельно оглядати внутрішню частину вихору. Через деякий час поступово почали проступати численні пасма вкрай слабкої фіолетової енергії. Коли вона з'явилася, Сяо Янь поспішно спрямував духовне сприйняття і миттєво оточив її.
«Відкрий невеличкий отвір у вихорі, достатній, щоб вмістити фіолетове полум'я...»
Згадавши слова Яо Лао, Сяо Янь швидко спрямував частину духовного сприйняття у вихор та після короткого затишшя, змусив його обертатися з дуже великою швидкістю.
Після прискорення вихору, Дов Ці також стрімко та несамовито заструменіла шляхами Ці. Однак Сяо Янь не мав часу про це турбуватися – він був повністю зосереджений на невеликому порожньому просторі в середині вихору, що утворився під час прискореного обертання.
Побачивши, що досяг успіху, Сяо Янь збільшив силу духовного сприйняття, яке оточувало вихор. Авжеж швидкість, з якою обертався вихор, також почала збільшуватися. Зрештою, блідо-жовтого вихору вже не було видно, і лише безформний вітер відлунював за його межами. Сяо Янь продовжував спостерігати за серцевиною вихору, де порожній простір ставав дедалі ширшим. Коли він став розміром приблизно з кулак, Сяо Янь нарешті полегшено зітхнув і повільно вивів духовне сприйняття з вихору.
Після цього швидкість обертання почала поступово падати. Що ж до отвору всередині вихору, то під контролем Сяо Яня він зміг врівноважитися з навколишнім середовищем і не зник зі сповільненням обертання.
Побачивши, що порожній простір не зникає, Сяо Янь ще раз зітхнув. Його свідомість повільно оточила пасма фіолетової енергії і провела її крізь навколишню Дов Ці, щоб помістити в невеличкий порожній простір.
Відразу після того, як фіолетова енергія увійшла в порожній отвір, Сяо Янь відчув, як вихор здригнувся, і тому поквапився стабілізувати його з допомогою духовного сприйняття.
Сяо Яню довелося докласти неабияких зусиль, щоб утримати ситуацію під контролем, перш ніж вихор нарешті відновив рівновагу. Зсередини він міг бачити, як численні пасма вогняної Дов Ці безперервно вириваються з вихору і вливаються в фіолетову енергію, яка заповнювала порожній отвір.
Сяо Янь з тривогою спостерігав за крихітною фіолетовою енергією. У міру того, як у неї вливалося дедалі більше вогняної Ці, фіолетова енергія видавала приглушений звук, а трохи згодом почала перетворюватися під пильним оком хлопця.
Колір фіолетової енергії став більш насиченим. А коли вона потемніла до певного ступеня, фіолетова енергія раптом затремтіла і з неї спалахнуло слабке полум'я, яке миттю поглинуло залишки енергії.
Тепер у темному спорожнілому отворі самотньо мерехтіло пурпурне полум'я. Його слабкий жар, що виривався назовні, потрапляв у вихор Дов Ці.
Коли перші часточки слабкого вогню потрапили у вихор, Сяо Янь відчув, що той став обертатися значно швидше. Початковою його реакцією був шок, який майже миттєво змінився неконтрольованою радістю. Якщо вихор обертатиметься швидше сам по собі, це означало, що Сяо Яню не потрібно прискорювати його вручну. Енергія з навколишнього середовища також сама собою безперервно вливалася в тіло, дозволяючи постійно отримувати Дов Ці. Така можливість, безсумнівно, була надзвичайно корисною для його тренувань.
Після того, як в отворі з'явилося фіолетове полум'я, воно немов запустило величезну циркуляційну машину, яка повільно почала набирати обертів.
Фіолетове полум'я мало поглинати вогняну Ці зсередини вихору, щоб рости, а тепло, яке воно випромінювало, збільшувало швидкість поглинання Ці вихором. Цей взаємозв'язок явно був на користь як фіолетовому полум'ю, так і самому вихорові.
Свідомість Сяо Яня ще трохи поспостерігала за процесом. Переконавшись, що проблем немає, хлопець нарешті повернувся до реальності. Коли він повільно розплющив очі, фіолетове світло спалахнуло в чорних зіницях, перш ніж очі повернули первісний насичений чорний колір.
—Ну як? Успішно? – побачивши, що Сяо Янь розплющив очі, запитав Яо Лао, який терпляче чекав.
—Так, я перетворив його на насінину полум'я, – Сяо Янь кивнув головою і простягнув долоню. Він ніжно клацнув пальцями і на кінчику піднялося крихітне фіолетове полум'я.
Сповнений цікавості, Сяо Янь трохи з ним погрався. А коли за мить він обережно торкнувся пальцем стіни, вона одразу ж обвуглилася.
—Схоже, воно набагато слабше за крижане полум'я учителя... – гірко посміхнувся Сяо Янь, дивлячись на залишений ним слід.
—Ще б пак! Моє крижане полум'я займає одинадцяте місце в рейтингу Небесного полум'я. Якби твій недовогник міг з ним зрівнятися, то навіщо мені було б ризикувати і ледь не згоріти дотла, намагаючись поглинути? – почувши слова Сяо Яня, одразу ж закотив очі і з посмішкою дорікнув йому Яо Лао.
Сяо Янь безпорадно похитав головою. Слова Яо Лао стали для нього значним ударом. Те, що йому пощастило отримати після стількох зусиль, для учителя було чимось вкрай незначним.
—Гаразд, годі тобі засмучуватися. Це фіолетове полум'я щойно народилося, звідки в ньому узятися силі? От виплекаєш його, тоді і побачимо, воно не повинно бути занадто слабким. Ти ж бачив міць фіолетового полум'я аметистового крилатого лева? Навіть та жінка, Юнь Джи, на рангу Дов Хван не наважилася його блокувати. Тож, певно, це полум'я не таке вже й просте, – заспокійливо додав Яо Лао, побачивши розчарований вираз обличчя Сяо Яня.
Хлопець зітхнув і, кивнувши, проговорив з гіркою посмішкою:
—Якщо я хочу розвинути моє маленьке фіолетове полум'я до сили, яку мав аметистовий крилатий лев, боюся, це займе щонайменше кілька десятиліть.
—Якщо рухатися звичайним шляхом, то так, ти правий, – кивнув Яо Лао. Побачивши пригнічений вираз обличчя Сяо Яня, він безпорадно продовжив:
—Але у тебе ж наче була життєва сутність аметистового лева. Хіба може бути щось кращим, щоб роздмухати фіолетове полум'я? Поки ти зможеш витримувати легкий біль, який вона завдаватиме, твоє фіолетове полум'я буде розвиватися з надзвичайною швидкістю.
—Життєва сутність аметистового лева?
Почувши його слова, Сяо Янь на мить був приголомшений. Безмежна радість осяяла його обличчя, коли він незграбно дістав маленьку нефритову пляшечку з каблучки для зберігання. Він відкрив кришечку, і з неї повіяло дивовижним ароматом.
Глибоко вдихнувши наповнені щільною вогняною енергією пахощі, Сяо Янь раптом усвідомив, що фіолетове полум'я на пальці також стало потужнішим.
—Яка щільна енергія вогню, – у хлопця мимоволі перехопило подих, коли він відчув реакцію фіолетового полум'я.
—Коли наступними днями культивуватимеш, раджу робити це під променями сонця. Однак, не варто споживати забагато життєвої сутності аметистового лева за раз. Звичайно, якщо хочеш повторити пережитий болісний досвід, ти завжди можеш знехтувати моїми словами, – жартома зауважив Яо Лао.
Сяо Янь аж здригнувся, згадавши, як минулого разу його тіло палало зсередини. Ці відчуття він нізащо не хотів би пережити вдруге.
—З твоєю нинішньою силою вистачить і кінчика пальця, щоб занурити трохи і облизати перед культивуванням. Якщо використаєш надто багато, можеш в кінцевому підсумку знову обпектися, – більш серйозно додав Яо Лао.
—Зрозумів! – Сяо Янь швидко кивнув головою. Він не наважувався жартувати з есенцією – одного разу було більш ніж достатньо.
—Прискорення розвитку фіолетового полум'я з допомогою життєвої сутності аметистового лева... Цікаво, скільки часу мине, перш ніж його можна буде проковтнути? – міцно стиснувши нефритову пляшку в руці, підняв голову і скрушно запитав Сяо Янь. —Кілька років? Якби у мене було стільки часу, я міг би з тим же успіхом відправитися на пошуки Небесного полум'я.
—З аметистовою есенцією тобі не знадобиться стільки часу. Крім того, тобі не обов’язково рівнятися на силу аметистового крилатого лева. Враховуючи твій поточний ранг сили, якщо ти дійсно розвинеш фіолетове полум'я до такої міри, то легко згориш в ньому дотла. Якщо не маєш достатньої сили, не варто гратися з вогнем, – похитав головою і висловив свої думки Яо Лао. —Гадаю, десь через місяць ти зможеш використати Вогняну мантру, щоб спробувати поглинути фіолетове полум'я.
—Місяць? – облизав губи і тихо пробурмотів собі під ніс Сяо Янь, але потім серйозно кивнув головою. —Гаразд, через місяць я поглину фіолетове полум'я і розвину Вогняну мантру!
Лігво з полицею книг – HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Далі
Том 2. Розділ 153 - Дивні погляди на життя
Зібравши речі, Сяо Янь вийшов з печери. Сліпуче полуденне сонце нещадно палило, заливаючи гору пекучими променями. Вистрибнувши з печери і пройшовши кілька кроків, він випадково зустрів Чарівну лікарку, що як раз поверталася зі збору лікарських трав і тому тримала в руках кошик з квітами. Її голова була вкрита зеленою хустиною, як у гарненької сільської дівчинки. Сяо Янь трохи розвеселився, похитав головою і посміхнувся, вітаючи її. Чарівна лікарка мило посміхнулася Сяо Яню і кинула погляд на печеру. Вона була достатньо розумна, щоб не ставити зайвих запитань, у кожного були свої таємниці, і дівчина не була винятком. Тому вона не стала розпитувати, що Сяо Янь робив у печері, і удала, наче усе так і має бути. Сяо Янь ніяк не прокоментував її реакцію, навпаки, він був нею задоволений – йому сподобалося те, як вона відреагувала. —Зголоднів? Я приготую обід. Поки вони разом йшли до будинку, Чарівна лікарка повернула голову і зухвало посміхнулася Сяо Яню. Потім вона нахилилася, засукала рукави і розпалила вогонь у кам'яній печі, послідовно розкладаючи необхідні продукти. Сидячи на камені збоку, Сяо Янь спостерігав за Чарівною лікаркою, яка весь час ледь чутно наспівувала пісеньку, викликаючи у нього посмішку. Вона, безумовно, була винахідливою і кмітливою дівчиною, але Сяо Янь ні на мить не забував, що вродлива і цнотлива дівчина, яка зараз готує їжу білими, як нефрит, руками, була не менш вправною і підступною у використанні отрути. Репутація майстрів отрут по всьому світові була не найкращою. Багато людей боялися будувати з ними стосунки, оскільки останні могли використовувати методи отруєння, від яких неможливо вберегтися. Через це не те що вороги, навіть друзі, відчували себе не у своїй тарілці. Якби не допомога Яо Лао, алхіміка найвищого рангу, який захищав Сяо Яня, він би теж не наважився їсти їжу, яку готувала Чарівна лікарка. Зрештою, подорожуючи, варто бути вкрай обережним, адже, незважаючи ні на що, кожна людина має лише одне життя. Але цілком можливо через те, що Сяо Янь не відмовлявся від їжі, яку готувала Чарівна лікарка, через пів місяця спільного життя, дівчина стала більш приязною і лагідною до нього. Звичайно, ні про які романтичні почуття не йшлося, Сяо Янь одразу зрозумів, що Чарівна лікарка ставиться до нього, як до близького друга чоловічої статі. Насправді чутливому серцю цієї дівчини було потрібно не так вже й багато. Дещиця довіри викликала щасливу усмішку на гарненькому личку, але, на жаль, через обрану професію, їй не судилося отримати багато. І через це Сяо Яню було трохи соромно. Якби не допомога Яо Лао, він би точно не зміг завоювати довіру Чарівної лікарки. Сидячи на камені, він дивився на вродливу постать, яка заклопотано готувала обід на двох. Легко зітхнувши, він раптом запитав: —Коли ти плануєш звідси піти? —Га? – почувши запитання Сяо Яня, Чарівна лікарка повернула голову. Вона змахнула чубчик і, з сумнівом дивлячись на Сяо Яня прекрасними очима, лагідно запитала: —А що? —Не зрозумій неправильно, це твоє місце і я не збираюся тебе проганяти, – заламуючи руки, пожартував Сяо Янь. —З кількох причин я, можливо, залишуся тут ще приблизно на півмісяця-місяць. І подумав, що якщо у тебе є якісь термінові справи, ти могла б... —Нічого, можеш залишатися скільки завгодно. У мене немає жодних термінових справ. Я завжди мріяла: якщо матиму час, було б непогано трохи помандрувати світом, але це зачекає. Зрештою, у мене купа часу... – зітхнувши в глибині душі, Чарівна лікарка обернулася і безтурботно розсміялася. —Подорожувати світом Дов Ці? Непогана ідея, – Сяо Янь кивнув головою. Власне, він мав схожу мрію. —Ти теж хотів би? Тоді ми могли б подорожувати разом, – підкинувши трохи дров у вогонь, всміхнулася Чарівна лікарка. —Так, але у мене все ще є деякі незавершені справи, які я повинен залагодити, тому в найближчій перспективі я не маю на це ані бажання, ані вільного часу, – похитав головою і засміявся Сяо Янь. —Як прикро! Знайти гідного товариша в наш час так складно, – незадоволено промовила Чарівна лікарка, похитавши головою з невеликим жалем. —Якщо вирушаєш назустріч пригодам... Дозволь дружню пораду: нікому не розкривай без зайвої потреби, що ти знаєшся на отрутах. Інакше твоя подорож буде досить самотньою, – трохи поміркувавши, раптом став серйозним Сяо Янь. Різко затремтівши, Чарівна лікарка кинула кілька неотруйних грибів у казан, і так і застигла, не відводячи очей. Зрештою, вона чудово усвідомлювала і власне становище, і те, що її професія у багатьох викликала лише страх. —Гм-м... взагалі-то, тебе ще рано вважати майстром отрут. Тому ти можеш подорожувати, як лікарка. Принаймні, лікарці набагато легше завоювати довіру людей, – глянувши на раптово притихлу дівчину, Сяо Янь стер усмішку з обличчя. —Рано чи пізно я стану майстром отрут, а також тим, хто викликає найбільшу ненависть і страх, – зітхнувши, тихо промовила Чарівна лікарка. —Станеш ти майстром отрут, чи ні, залежить від тебе самої. Принаймні, ніхто тебе до цього не примусить – почувши її слова, Сяо Янь почувався трохи збентеженим. —Ай, ти не зрозумієш... – її волосся впало на гарне обличчя, і Чарівна лікарка тихо пробурмотіла: —Лише сподіваюся, якщо ми зустрінемося в майбутньому, ти все ще ставитимешся до мене як до подруги. Сяо Янь спантеличено почухав голову. Геть збентежений загадковими словами Чарівної лікарки, він не знав, що й відповісти. —Ха-ха, обід готовий, – похитавши головою, Чарівна лікарка кинула погляд на киплячу каструлю і раптом посміхнулася. Простягнувши руку, вона взяла збоку маленьку миску, зачерпнула грибного супу і дбайливо подала Сяо Яню. Узявши миску, хлопець відчув запашний аромат, від якого аж слина потекла. Тож він показав Чарівній лікарці великий палець, а потім, не звертаючи уваги, що суп ще гарячий, насолодився їжею. Дивлячись на Сяо Яня, який тримав тарілку з грибним супом і їв без жодних вагань, на гарненькому личку Чарівної лікарки з'явилася щаслива посмішка. Вона дуже цінила, що хлопець їй довіряє. Присівши на камінь, Сяо Янь з’їв кілька мисок грибного супу, поки, задоволений, остаточно не повернув миску Чарівній лікарці. Поплескавши кругленький живіт, він щасливо посміхнувся і сказав: —Гарні навички. Пощастить же тому, хто одружиться з тобою. —Одружиться зі мною? – почувши слова Сяо Яня, Чарівна лікарка не могла не посміхнутися. —Хіба ти не знаєш, що майстер отрут – одна з найбільш самотніх професій у світі Дов Ці? Мало хто наважиться розділити ліжко з жінкою, яка може вивільнити смертельну отруту за долю секунди. Безпорадно хитаючи головою, Сяо Янь подумав, що Чарівна лікарка просто надто песимістично налаштована. Нехай статус майстра отрут змушував одних людей її остерігатися та лякав інших, наразі її поточні здібності були далекі від ідеалу. Та й не кожен був здатен перетворитися на сумнозвісного великого майстра отрут, які наганяли на усіх такий страх, що більшість навіть не наважувався наблизитися. —Пам'ятай, якщо в майбутньому доля знову зведе нас разом, тобі не можна мене ненавидіти. Бо інакше мені буде дуже сумно, – помивши посуд, Чарівна лікарка попрямувала до будинку, але перш ніж увійти, зупинилася, швидко обернулася, і проговорила з легкою посмішкою. Сказавши усе, що хотіла, вона увійшла всередину, залишивши геть спантеличеного Сяо Яня на самоті. Довгий час він безпорадно дивився на маленьку хатинку і розгублено посміхався. Навіть якщо в майбутньому вона стане майстром отрут, яке це має значення? Він має зненавидіти її лише через обрану професію? Після того, як Сяо Янь досхочу насолодився безглуздими думками та божевільними припущеннями, він ліниво підвівся. Дійшовши до гори, він підняв голову і подивився на пекуче сонце. Його ноги злегка ворухнулися і важко ступили на землю. Тієї ж миті пролунав хрусткий звук вибуху і тіло Сяо Яня, немов гарматна куля, понеслося вгору вздовж скелі. Коли вибухова сила закінчувалася, він знову відштовхувався від прямовисної стіни. Так Сяо Янь і підіймався, супроводжуваний гуркотом. Після п'ятого вибуху, вкотре злетівши в повітря, він дістався однієї з гірських вершин. Звідси здавалося, що маленький будиночок був розміром з пів кулака. Полуденне сліпуче сонце щедро ділилося пекучими променями. Оголене каміння було настільки розпеченим, що звичайна людина навряд наважилася б доторкнутися до нього. Місце, де опинився Сяо Янь, було звичайнісіньким розлогим виступом. Проте воно було найкращим, щоб «насолоджуватися» найгарячішими сонячними ваннами. Витираючи піт з чола, він гірко посміхнувся і похитав головою. Поскаржившись про себе на важку долю, Сяо Янь сів на розпечену кам'яну плиту і за мить зціпив зуби від жару, який палив його сідниці. Сидячи прямо, хлопець ігнорував піт, що градом котився по обличчю та, склавши руки в тренувальну печатку, почав заспокоювати розум. Щойно хлопець завершив підготовку, одразу ж відчув, як природна енергія вогню з навколишнього середовища почала вливатися в тіло. Його свідомість цілком буденно очищувала енергію, яка потрапляла в шляхи Ці, і спрямовувала у вихор, а після кількох обертів перенаправляла у фіолетове полум'я всередині нього. Поглинаючи вогняну Дов Ці, зібрану в насиченому променями сонця місці, фіолетове полум'я почало розгорятися, і після підживлення чистою енергією, здавалося, трохи збільшилося. Зосередивши усю увагу, Сяо Янь помічав навіть незначне зростання потужності маленького фіолетового полум'я. Спостерігаючи за непоганими результатами власних зусиль, він був дуже задоволений. Деякий час поглинаючи енергію із зовнішнього середовища, Сяо Янь повільно розплющив очі, щоб дістати з каблучки нефритову пляшечку з аметистовою есенцією. Він обмокнув кінчик пальця, обережно капнув на язик і проковтнув її. Щойно разом зі слиною есенція потрапила до шлунку, обличчя Сяо Яня стало червоним, а шкіра, від початку нормального кольору, почала багровіти. Відчувши зміни, Сяо Янь швидко зосередився і почав ганяти Дов Ці по тілу, щоб нейтралізувати цупку та агресивну енергію. На гірській вершині, під сліпучим сонцем, юнак рясно пітнів і, зціпивши зуби, витримував нестерпний жар всередині тіла, неначе шовкопряд, який теж терпить біль, перш ніж вирватися з кокона і стати метеликом. Коли все закінчилося, це було схоже на переродження. От тільки, щоб досягти мети, треба було здолати чергові болісні та суворі випробування. Лігво з полицею книг – HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!