Поки магічні звірі шукали таємничу жінку по всьому хребту, Сяо Янь, який досі перебував під захистом Яо Лао, непомітно повернувся до своєї схованки, не сполохавши жодного з них.
—Це було просто неймовірно. Остання атака цієї жінки була такою потужною. Якби аметистовий крилатий лев вчасно не ухилився, вона, швидше за все, пробила б йому голову... – при згадці про захопливий та дивовижний двобій, серце Сяо Яня забилося швидше. Бій між сильними супротивниками справжня рідкість, таке не часто можна побачити.
Хлопець обережно повернувся до водоспаду і зібрав алхімічний казан та інші речі, які залишив напризволяще. Він уже збирався повертатися до печери, аж раптом закляк на місці.
Широко розплющивши очі і не кліпаючи, Сяо Янь дивився на річку, яка витікала з водоспаду. По ній пливла простенько одягнена вродлива жінка. Щільно заплющені очі та бліде обличчя свідчили про те, що вона дуже сильно поранена.
Ковть... Сяо Янь ковтнув слину, впізнавши жінку, що пливла по воді. Це була та сама Дов Хван, яка билася з аметистовим крилатим левом.
З першого ж погляду ставало зрозуміло, що вона непритомна. Серце Сяо Яня на якусь мить завагалося. Чи повинен він її врятувати? Або ж не варто? Якщо врятує, то може спровокувати місцевих мешканців, а якщо не врятує, то в нинішньому стані на неї, швидше за все, чекає жахлива доля бути розірваною на шматки розлюченим аметистовим крилатим левом.
Поки Сяо Янь вагався, далеко позаду кілька разів рикнули магічні звірі.
—Дідько! Тобі пощастило! – почувши ревіння монстрів, Сяо Янь зціпив зуби і поспішно кинувся у річку. Витягнувши з води наскрізь промоклу жінку, простенько одягнену, він поклав руки їй на литки та потилицю. Тепле, схоже на нефрит, ніжне і приємне на дотик тіло було прекрасним.
Сяо Янь прикусив кінчик язика і придушив тремтіння серця. Потім підхопив промокле тіло незнайомки і щодуху помчав до печери.
Він збавив темп лише коли опинився за п'ятдесят метрів від входу – і нарешті полегшено зітхнув. Яо Лао розкидав у цій місцевості якийсь порошок, який дуже дратував магічних звірів, тому сюди рідко хто наважувався вдертися. А отже, це місце можна було вважати безпечним.
Після того, як Сяо Янь дістався прихистку, він заніс жінку до печери і обережно поклав на кам'яне ложе. А сам сів поруч і зробив кілька глибоких вдихів.
Поки відпочивав, Сяо Янь нарешті зважився роздивитися прекрасну Дов Хван з близької відстані. Ретельно поглянувши на неї, його серце поступово охопило приємне здивування. Сказати, що вона виглядала як писана красуня, точно не було б перебільшенням. Але набагато більше Сяо Яня вразили її витончений і шляхетний вигляд.
Він пробігся очима по її обличчю, яке здавалося таким тендітним, що один необережний подих міг його зруйнувати. Потім повільно опустив очі вниз і злегка насупився. На грудях п'ять жахливих подряпин від пазурів сочилися свіжою кров'ю, забарвлюючи одяг у яскраво-червоний. Навіть у непритомному стані її брови були злегка насуплені, а на обличчі ледь помітно відбився болісний вираз. Хоча її манера триматися не відповідала ситуації, вона була дуже милою.
—Треба її підлатати!
Потираючи руки, Сяо Янь дістав з каблучки для зберігання понад десять різних нефритових пляшечок. Ненадовго завагавшись, він все ж простягнув обидві руки, щоб розстебнути на жінці сукню. Однак, коли його рука майже торкнулася її тіла, щільно заплющені очі різко розплющилися. Пильно вдивляючись в Сяо Яня, прекрасні очі випромінювали вбивчий холод та роздратування.
—Е-е... ви опритомніли? – раптово розплющені очі змусили переляканого Сяо Яня аж підстрибнути. Він швидко позадкував і вказавши на маленьку нефритову пляшечку в руці, пояснив:
—Я лише хотів обробити ваші рани і не збирався заподіяти шкоди. Звичайно... оскільки ви були непритомні, мені б довелося торкнутися тіла, але тепер, коли ви прокинулися, можете зробити усе самостійно.
Поки Сяо Янь говорив, він обережно поставив нефритову пляшечку біля неї і знову відступив на кілька кроків назад. На власні очі побачивши силу цієї жінки, Сяо Янь трохи злякався, що вона раптом розлютиться і бездумно приб'є його одним ударом. Це було б вкрай несправедливо.
Побачивши, що Сяо Янь відійшов трохи далі, таємнича жінка нарешті полегшено зітхнула. Погляд, який вона не зводила з Сяо Яня, став трохи теплішим. Однак, коли вона зібралася самотужки застосувати ліки, то зрозуміла, що не може поворухнутися. Доклавши кілька марних зусиль, загадкова жінка повільно заплющила очі. А за мить розплющивши, заскреготіла зубами і просичала:
—Клятий звір! Наклав на мене печатку.
Сяо Янь присів навпочіпки в кутку печери і з невинним обличчям спостерігав за знесиленою таємничою жінкою. Однак не виявляв жодних намірів підійти і допомогти їй.
Поборсавшись ще трохи, безпорадна жінка облишила марні спроби. Вона нахилила голову, і прекрасними очима подивилися на Сяо Яня, який сидів неподалік і малював кола на землі. Ретельно усе зваживши, вона вирішила, що витончений та вродливий юнак і справді не хотів заподіяти шкоди. Нарешті вона прошепотіла:
—Допоможи мені нанести ліки.
Її голос був солодкий і приємний на слух, але в ньому відчувалася шляхетність, яку неможливо було приховати, певно, це було зумовлене її положенням.
—Я? – Сяо Янь підняв голову і втупився в загадкову жінку. Він моргнув і тихо пробурмотів:
—Я звісно можу допомогти, але ми повинні заздалегідь домовитися, що після цього ви не утнете якусь дурницю, наприклад, не намагатиметеся видряпати мені очі лише тому, що я бачив ваше тіло.
Почувши слова Сяо Янь, жінка не знала плакати їй, чи сміятися. Вона похитала головою, раптом згадавши, як давно ніхто не наважувався говорити щось подібне в її присутності.
—Я не настільки безпринципна. Якщо будеш належно поводитися та слідкуватимеш за руками та язиком, я не стану тебе кривдити, – м'яко відповіла жінка більш розслабленим голосом.
Після її запевнень Сяо Янь повільно наблизився знову і кинув погляд на прекрасне обличчя. Сухо кашлянувши, він простягнув руку і обережно відтягнув верхню сукню. Під нею Сяо Янь наткнувся на світло-синю жилетку з металевими вставками. З хвиль світла, яке вона випромінювала, ставало очевидно, що це незвичайна річ. На жилетці було п'ять драних, трохи просякнутих кров’ю, проріх від кігтів.
«Яка міцна нагрудна жилетка. Якби не вона, остання атака аметистового крилатого лева, ймовірно, розполосувало б її навпіл», – Сяо Янь здивовано зітхнув, роздивляючись світло-синю жилетку.
—Рана під нагрудною жилеткою... щоб застосувати ліки для зупинки крові... мені доведеться зняти її... – сказав збентежений Сяо Янь і без того розчервонілій жінці, кинувши погляд на жилетку, яка щільно прилягала до прекрасного тіла.
Почувши його слова, жінка помітно затремтіла, але потім глибоко зітхнула і повільно заплющила очі. Її довгі вії злегка тріпотіли, але голос залишився спокійним:
—Просто зніми її. Дякую!
Побачивши її рішучість, Сяо Янь відчув себе трохи ніяково. Він безпорадно похитав головою, і допоміг їй піднятися з кам'яного ліжка та сісти спиною до нього.
Роздивляючись ззаду чарівні вигини її тіла, рука Сяо Яня злегка тремтіла, коли він повільно знімав з неї верхній одяг. Час від часу він торкався шкіри жінки пальцем і коли це відбувалося, відчував, як її тіло вмить напружувалося. Можливо, вона і була легендарною могутньою Дов Хван, але коли справа доходила до стосунків між чоловіками та жінками, вже не здавалася такою байдужою, як хотіла б удати. Після того, як Сяо Янь повільно спустив верхній одяг, він невиразно побачив металеві ґудзики на нагрудній жилетці і обережно розстебнув їх один за одним.
Розстебнувши останній, Сяо Янь акуратно стягнув її. Однак, попри його обережність, жінка все одно скривилася і зашипіла, коли метал зачепив рану.
В результаті перед Сяо Янем постала напівоголена жінка. Звичайно, він побачив лише спину. Що ж до грудей... хлопець так і не наважився подивитися.
Необхідність оголити верхню частину тіла перед незнайомим чоловіком, змусило могутню жінку з білосніжною шкірою поволі залитися рум’янцем. Її прекрасне тіло мило тремтіло.
—Слідкуй за руками та менше витріщайся! – попередила вона про всяк випадок.
Сяо Янь гірко посміхнувся, дістав з каблучки великий чорний плащ і накинув їй на плечі. Лише після цього він знову повільно розвернув її і поклав на кам'яне ложе.
Обернувшись, Сяо Янь помітив, що сором'язливе обличчя залите милим червоним кольором. Її очі, однак, вже не виглядали надто холодними. Вочевидь, вчинок Сяо Яня, який прикрив її, щоб згладити незручність, справив на неї приємне враження.
—Треба спочатку промити рану, – проговорив Сяо Янь, повільно стягуючи чорний халат. Коли рана була повністю відкрита, він поспішно зупинився. Зараз Сяо Янь міг бачити невелику частину білосніжного пагорба і захопливе виразне декольте, від якого чоловіки, певно, божеволіли...
Він дістав з каблучки чисту хустинку, змочив її у світло-зеленій рідині і для початку акуратно промокнув кров навколо ран. Брови таємничої жінки продовжували тремтіти, поки Сяо Янь обережно обробляв глибокі подряпини. Розкішна шпилька з феніксом злетіла з голови, і її вигляд став більш легковажним і менш вишуканим.
Коли жінка прекрасними очима подивилися на юнака, який, нахиливши голову, ретельно промивав рану, в погляді відчулася вдячність.
Закінчивши з промивання, Сяо Янь посипав подряпини білим порошком з нефритової пляшечки. Це змусило її насупити брови, і вона видала болісний низький стогін.
—Розслабтеся, усе скоро минеться, – посміхнувшись, Сяо Янь рівномірно розподілив порошок по рані. Потім дістав з каблучки бинти, щоб зупинити кровотечу, і обережно обмотав навколо рани.
Хоч Сяо Янь не відривався під час перев’язки, але в підсумку все одно побачив те, що не повинен був бачити. Йому ще пощастило, що він добре володів обличчям, інакше б загадкова жінка, швидше за все, розлютилася б.
—Все гаразд. З раною ми розібралися. Залишилися лише внутрішні травми – тут вам доведеться покладатися на себе. Печатку вам також доведеться зняти самій, – Сяо Янь поплескав у долоні, зробив крок назад і посміхнувся.
—Дякую! – жінка, яка спокійно лежала на кам'яному ліжку, раптом обдарувала Сяо Яня прекрасною посмішкою. Її можна було легко назвати неперевершеною...
Лігво з полицею книг – HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Далі
Том 2. Розділ 134 - Спільне життя в печері
Сяо Янь лежав на животі на невисокій гірській вершині, а його погляд безперервно блукав околицями. Через аметистового крилатого лева Хребет магічних звірів перетворився на розбурханий вулик. На щастя, порошки, виготовлені Яо Лао, були дуже ефективними; хоча магічні звірі час від часу з'являлися, але відчувши дратівливий запах, всі вони квапилися залишити місцевість. Тому за ці два дні ніхто так і не виявив Сяо Яня та Яо Лао. —Гей, поки ця жінка поруч, ти завжди будеш у небезпеці. Невже тебе це влаштовує? – вилетівши з персня, посміхнувся і заговорив Яо Лао. —Хе-хе, це ж Дов Хван, якщо є шанс зробити так, що вона мені чимось завдячуватиме, це можна вважати довгостроковою інвестицією. Гадаю, невеличкий ризик того вартий, – Сяо Янь, сміючись, відштовхнув гілки, що заважали пройти. —Більше схоже, що ти намагаєшся скористатися її слабкістю, щоб... кхе-кхе… Таким чином, ти б отримав охоронця на рангу Дов Хван і робив би все, що завгодно в імперії Дзя Ма, – захихотів, кепкуючи з нього, Яо Лао. Закотивши очі, Сяо Янь пробурмотів: —Я б із задоволенням, але якщо я це зроблю, то, коли вона одужає, мене ж першим і приб’є… Гаразд, наша варта закінчилася, повертаємося, – ще раз оглянувши тепер уже мирне оточення, Сяо Янь махнув рукою, не бажаючи сперечатися з Яо Лао на цю безглузду тему. Він зістрибнув з валуна і, сповнений сил, побіг вниз з невеликої гірської гряди. Повернувши Яо Лао в перстень, Сяо Янь побіг підтюпцем і через кілька хвилин повернувся до прохолодної печери. Увійшовши всередину, він побачив, що таємнича жінка, яка спочатку лежала на кам'яному ліжку, тепер підперла щоку долонею, сидячи без діла на кам'яній плиті. Побачивши, що Сяо Янь повернувся, вона не могла не посміхнутися і привітатися: —З поверненням! Сяо Янь усміхнувся, кивнувши у відповідь, за спиною висіла таємнича чорна лінійка. Він підійшов ближче і дістав з каблучки кілька жирних рибин, яких зловив під водоспадом. Потім сів на землю, розпалив вогонь і недбало запитав: —Вам вже краще? Таємнича жінка повільно підвелася і, коли підійшла до Сяо Яня, по печері рознісся слабкий аромат. Трохи насупивши чорні брови, вона злегка зітхнула: —Тілесні ушкодження майже не дошкуляють, але щоб зруйнувати печатку знадобиться щонайменше кілька днів. —Тоді поки залишайтеся тут, вони нізащо не знайдуть це місце, – нанизавши рибу на дерев'яні палички, Сяо Янь поставив її на стійку над багаттям, а потім повернувся і глянув на таємничу жінку. Оскільки шовкова сукня, яку вона зазвичай носила, була вся подерта, зараз вона була одягнена в чорний плащ Сяо Яня. Коли його носили інші, чорний колір виглядав на них дещо обтяжливо, але витончені вигини її вишуканої фігури додавали плащу таємничого шарму. Коли вона рухалася, наче квітка лотоса, крізь розріз ледь виднілися її схожі на нефрит, білосніжні литки – божественне видовище. Дивлячись прекрасними очима на Сяо Яня, який безперестанку посипав рибу різними приправами, вона, граціозно вмостившись та усміхаючись, раптом заговорила: —А ти сміливий хлопець, якщо наважився проникнути в центральну частину Хребта магічних звірів на рангу Дов Дже. —Вибору не було, мене загнали в кут, – посміхнувся Сяо Янь і, повернувшись, запитав: —Гаразд, як вас звати? —Юнь Джи, – відповіла з посмішкою на обличчі та блиском в очах загадкова жінка. —Яо Янь, – недбало відповівши, Сяо Янь додав з нефритової пляшечки ретельно відібрані приправи. Юнь Джи? Він ніколи не чув про Дов Хван з таким ім'ям в імперії Дзя Ма. Якщо подумати, то цілком ймовірно, що вона приховувала своє справжнє ім'я. Жінка, яка називала себе Юнь Джи, не потурбувалася перевірити правдивість слів Сяо Яня. Хоча її сила була запечатана, юнак, який мав лише ранг Дов Дже, очевидно, не становив для неї жодної загрози. На тому раптове знайомство і закінчили. Не маючи про що поговорити, вони ніяково мовчали, аж поки Сяо Янь не запропонував Юнь Джи смажену рибу, а вона злегка кивнула на знак вдячності. Відкусивши невеличкий шматочок, червоні губи Юнь Джи злегка заворушилися. Витончена поза, в якій вона повільно їла, змусила Сяо Яня відчути себе якимось варваром, який не знав як поводитися за столом. —Ти алхімік? – погляд Юнь Джи ковзнув по маленьких нефритових пляшечках, що стояли поруч, і в її голосі почулося здивування. —Е-е, лікар... – Сяо Янь проковтнув їжу, вирішивши приховати, що він був алхіміком. Він не вважав, що розкривати свою особистість буде правильним рішенням. —О-о-о! – Юнь Джи злегка нахилила голову в розумінні і здивування в очах поступово згасло. Хоча між двома професіями було багато спільного, різниця в статусі була як між небом і землею. —У мене є друг-алхімік. Після того, як завершу свою місію тут, якщо хочеш, можу познайомити тебе з ним, – пропонуючи, Юнь Джи закусила трохи масні червоні губи. Сяо Янь був дещо спантеличений її словами, але незабаром похитав головою, приголомшивши жінку відповіддю: —Дякую, але гадаю, що мені краще відмовитися, у мене вже є вчитель. Почувши, що Сяо Янь зненацька відхилив її пропозицію, на вродливому обличчі Юнь Джи промайнуло здивування. Хтось відкинув її особисту протекцію? Це було вперше за багато років, вона вже й забула, як це. Цього разу жінка заледве стримала запитання, яке так і крутилося на язиці: «Ти хоч знаєш, з ким я тебе збираюся познайомити?» Однак бажання лиш промайнуло в голові, перш ніж швидко розвіялося. Враховуючи самовладання та власну гідність, Юнь Джи, звісно, не стала б ставити подібні питання просто так. Натомість вона, трохи спантеличена, повільно кивнула головою. —Коли твої рани загояться, ти плануєш знову битися з аметистовим крилатим левом? – відриваючи останній шматок риби, недбало запитав Сяо Янь з повним ротом їжі. —Так, мені потрібен аметистовий духовний кристал, – полегшено зітхнула Юнь Джи. Сяо Янь похитав головою. Побачивши на власні очі двобій між нею та аметистовим крилатим левом, він, очевидно, вважав, що шанси Юнь Джи на успіх не надто високі. —Різниця між нашими силами не така вже й велика, проте хто б міг подумати, що він володіє технікою запечатування. Я програла лише тому, що не змогла захиститися від цієї техніки, але в наступній битві моя техніка Клинок вітру: пала зоря навряд йому поступиться, – невдоволено насупилася Юнь Джи, побачивши вираз обличчя Сяо Яня. —Вона і справді дуже потужна, – Сяо Янь не сумнівався в могутності світлового променю, який легко розрубав навпіл досить твердий ріг аметистового крилатого лева. Проте, у протистоянні з Аметистовою печаткою, він гадки не мав, хто переможе. Доївши смажену рибу, Сяо Янь підвівся і розім'яв спину, а потім сів, схрестивши ноги на кам'яній плиті. Його руки склалися у тренувальну печатку, і він поволі заплющив очі. Дивлячись на Сяо Яня, який поринув у культивацію, Юнь Джи також підвелася і, помивши трохи масні, але все одно схожі на нефрит, руки, наблизилася до нього впритул. Поки хлопець був занурений у тренування, її проникливі очі оцінювали його потенціал. За мить чорні брови зморщилися, і Юнь Джи тихо пробурмотіла: —Як це техніка Ці найнижчого рівня? Вчитель цього хлопця, здається, той ще скнара, невже він не розуміє, наскільки важлива гарна техніка Ці на початку? Тихо зітхнувши, вона похитала головою. В глибині душі Юнь Джи, хоч ніколи не зустрічалася з Яо Лао, але одразу ж записала його до тих, хто занапащає майбутнє власних учнів. —Щойно впораюсь із завданням, обов’язково йому допоможу. Такий гарний саджанець не можна занапастити, – Юнь Джи похитала головою, сіла і, заплющивши очі, почала працювати над руйнуванням Аметистової печатки. Протягом кількох днів, поки Юнь Джи ламала печатку, не в останню чергу завдяки приємному обходженню Сяо Яня, стосунки між ними поступово ставали дедалі приязними. Можливо, через печатку, але тепер, коли вони спілкувалися, шляхетний говір, що був притаманний людям, які довгий час займали високе становище, майже зник. А це зробило Сяо Яня трохи безтурботнішим, адже він не сприймав цього зарозумілого і гордовитого поводження. Два дні їхнє спільне життя в печері залишалося спокійним і безтурботним. Однак на третій день його перервало раптове вовче виття. Щойно закінчивши обід, Сяо Янь миттю змінився в обличчі, коли почув виття, що долинало звідкись неподалік, за межами печери. Поспішно підвівшись, він обмінявся поглядом з Юнь Джи, а його брови насупилися. —Як вони нас знайшли? – Сяо Янь походжав по печері і розмірковував. Щодня він посипав тіло порошком, який маскував його запах; магічні звірі ніяк не могли простежити за ним до цього місця. Насупивши брови, Сяо Янь раптом помітив вибачливий вираз обличчя Юнь Джи. Дещо спало йому на думку і, трохи приголомшений, він, вичавивши посмішку, запитав: —Слухай, а ти раптом сьогодні нікуди не ходила? Подивившись Сяо Яню у вічі, гарне обличчя Юнь Джи вкрилося яскраво-червоними плямами. Збентеженим голосом вона тихо зізналася: —Вибач… Я виходила, щоб прийняти ванну. Сяо Янь від цих слів втратив дар мови, він зітхнув, стиснувши руків’я важкої чорної лінійки. Зціпивши зуби, він наказав Юнь Джи: —Залишайся тут і не роби нічого дурного, а я подбаю про магічних звірів. —Ти... з твоїм рангом сили… можливо, краще я сама, – дивлячись на Сяо Яня, який намірився йти, серце Юнь Джи стиснулося від досади. —Тобі краще залишитися тут і не висовуватися! – Сяо Янь раптово зупинився і, повернувши голову, гукнув низьким голосом: —Якщо ти вийдеш, то тільки привернеш ще більше магічних звірів! Юнь Джи була трохи приголомшена та налякана раптовим сплеском емоцій Сяо Яня. Поки вона безглуздо на нього дивилися, мозок намагався усвідомити, що сталося – невже цей хлопець і справді на неї накричав? —Не виходь з печери ні на крок, інакше ми обидва помремо! Зараз Сяо Янь взагалі не зважав на те, що жінка позаду була на рангу Дов Хван; вимовивши останні слова суворим тоном, він швидко вибіг з печери. Юнь Джи стояла на місці, мовчки спостерігаючи, як спина юнака зникає в проході. Вона безтямно заламувала білосніжні руки, ніби не в змозі вирішити, який вираз обличчя був би доречним у цій ситуації. Минуло багато часу, перш ніж вона, нарешті, оговталася і роздратовано затупотіла ногами: —Такий молодий, але такий невблаганний, коли розгніваний, подумати тільки, і я ще збиралася йому допомогти. Якщо так подобається хизуватися і вдавати з себе сміливця, подивимося, як ти владнаєш усе самотужки. Промовивши ці слова, Юнь Джи все ж зробила кілька кроків вперед і глянула на світлий прохід до печери, але, пам'ятаючи застереження Сяо Яня, стрималася і зупинилася. Проте на обличчі застигла тривога. Невдовзі після того, як Сяо Янь пішов, Юнь Джи почула, що вовче виття наблизилося, але незабаром почало поступово віддалятися, проте юнак так і не повертався. Почекавши ще деякий час, Юнь Джи нарешті втратила терпіння і, зціпивши зуби, змахнула білосніжними руками, викликавши магічний меч, і холодно скрикнула: —Аметистовий крилатий лев, ах ти клятий виродку! Якщо щось трапиться з Яо Янем, я особисто переверну весь гірський хребет догори дриґом! Заприсягнувшись сама собі, Юнь Джи вже збиралася вибігти з печери, однак ззовні несподівано ввалилася чиясь фігура. —Яо Янь? З тобою все гаразд? – побачивши його, гарне обличчя Юнь Джи засяяло від щастя, і вона підбігла, щоб з’ясувати, чи все з ним добре. —Пані, будь ласка, більше не виходьте назовні. Якщо прийде ще більше магічних звірів, я й справді загину, – закривавлений, Сяо Янь гірко посміхнувся, перед очима різко потемніло, і він почав завалюватися вперед. Тієї ж миті Сяо Янь смутно відчув, як потрапив у м'які і теплі обійми... Лігво з полицею книг – HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!