Захопливе лікування

Поки магічні звірі шукали таємничу жінку по всьому хребту, Сяо Янь, який досі перебував під захистом Яо Лао, непомітно повернувся до своєї схованки, не сполохавши жодного з них.

—Це було просто неймовірно. Остання атака цієї жінки була такою потужною. Якби аметистовий крилатий лев вчасно не ухилився, вона, швидше за все, пробила б йому голову... – при згадці про захопливий та дивовижний двобій, серце Сяо Яня забилося швидше. Бій між сильними супротивниками справжня рідкість, таке не часто можна побачити.

Хлопець обережно повернувся до водоспаду і зібрав алхімічний казан та інші речі, які залишив напризволяще. Він уже збирався повертатися до печери, аж раптом закляк на місці.

Широко розплющивши очі і не кліпаючи, Сяо Янь дивився на річку, яка витікала з водоспаду. По ній пливла простенько одягнена вродлива жінка. Щільно заплющені очі та бліде обличчя свідчили про те, що вона дуже сильно поранена.

Ковть... Сяо Янь ковтнув слину, впізнавши жінку, що пливла по воді. Це була та сама Дов Хван, яка билася з аметистовим крилатим левом.

З першого ж погляду ставало зрозуміло, що вона непритомна. Серце Сяо Яня на якусь мить завагалося. Чи повинен він її врятувати? Або ж не варто? Якщо врятує, то може спровокувати місцевих мешканців, а якщо не врятує, то в нинішньому стані на неї, швидше за все, чекає жахлива доля бути розірваною на шматки розлюченим аметистовим крилатим левом.

Поки Сяо Янь вагався, далеко позаду кілька разів рикнули магічні звірі.

—Дідько! Тобі пощастило! – почувши ревіння монстрів, Сяо Янь зціпив зуби і поспішно кинувся у річку. Витягнувши з води наскрізь промоклу жінку, простенько одягнену, він поклав руки їй на литки та потилицю. Тепле, схоже на нефрит, ніжне і приємне на дотик тіло було прекрасним.

Сяо Янь прикусив кінчик язика і придушив тремтіння серця. Потім підхопив промокле тіло незнайомки і щодуху помчав до печери.

Він збавив темп лише коли опинився за п'ятдесят метрів від входу – і нарешті полегшено зітхнув. Яо Лао розкидав у цій місцевості якийсь порошок, який дуже дратував магічних звірів, тому сюди рідко хто наважувався вдертися. А отже, це місце можна було вважати безпечним.

Після того, як Сяо Янь дістався прихистку, він заніс жінку до печери і обережно поклав на кам'яне ложе. А сам сів поруч і зробив кілька глибоких вдихів.

Поки відпочивав, Сяо Янь нарешті зважився роздивитися прекрасну Дов Хван з близької відстані. Ретельно поглянувши на неї, його серце поступово охопило приємне здивування. Сказати, що вона виглядала як писана красуня, точно не було б перебільшенням. Але набагато більше Сяо Яня вразили її витончений і шляхетний вигляд.

Він пробігся очима по її обличчю, яке здавалося таким тендітним, що один необережний подих міг його зруйнувати. Потім повільно опустив очі вниз і злегка насупився. На грудях п'ять жахливих подряпин від пазурів сочилися свіжою кров'ю, забарвлюючи одяг у яскраво-червоний. Навіть у непритомному стані її брови були злегка насуплені, а на обличчі ледь помітно відбився болісний вираз. Хоча її манера триматися не відповідала ситуації, вона була дуже милою.

—Треба її підлатати!

Потираючи руки, Сяо Янь дістав з каблучки для зберігання понад десять різних нефритових пляшечок. Ненадовго завагавшись, він все ж простягнув обидві руки, щоб розстебнути на жінці сукню. Однак, коли його рука майже торкнулася її тіла, щільно заплющені очі різко розплющилися. Пильно вдивляючись в Сяо Яня, прекрасні очі випромінювали вбивчий холод та роздратування.

—Е-е... ви опритомніли? – раптово розплющені очі змусили переляканого Сяо Яня аж підстрибнути. Він швидко позадкував і вказавши на маленьку нефритову пляшечку в руці, пояснив:

—Я лише хотів обробити ваші рани і не збирався заподіяти шкоди. Звичайно... оскільки ви були непритомні, мені б довелося торкнутися тіла, але тепер, коли ви прокинулися, можете зробити усе самостійно.

Поки Сяо Янь говорив, він обережно поставив нефритову пляшечку біля неї і знову відступив на кілька кроків назад. На власні очі побачивши силу цієї жінки, Сяо Янь трохи злякався, що вона раптом розлютиться і бездумно приб'є його одним ударом. Це було б вкрай несправедливо.

Побачивши, що Сяо Янь відійшов трохи далі, таємнича жінка нарешті полегшено зітхнула. Погляд, який вона не зводила з Сяо Яня, став трохи теплішим. Однак, коли вона зібралася самотужки застосувати ліки, то зрозуміла, що не може поворухнутися. Доклавши кілька марних зусиль, загадкова жінка повільно заплющила очі. А за мить розплющивши, заскреготіла зубами і просичала:

—Клятий звір! Наклав на мене печатку.

Сяо Янь присів навпочіпки в кутку печери і з невинним обличчям спостерігав за знесиленою таємничою жінкою. Однак не виявляв жодних намірів підійти і допомогти їй.

Поборсавшись ще трохи, безпорадна жінка облишила марні спроби. Вона нахилила голову, і прекрасними очима подивилися на Сяо Яня, який сидів неподалік і малював кола на землі. Ретельно усе зваживши, вона вирішила, що витончений та вродливий юнак і справді не хотів заподіяти шкоди. Нарешті вона прошепотіла:

—Допоможи мені нанести ліки.

Її голос був солодкий і приємний на слух, але в ньому відчувалася шляхетність, яку неможливо було приховати, певно, це було зумовлене її положенням.

—Я? – Сяо Янь підняв голову і втупився в загадкову жінку. Він моргнув і тихо пробурмотів:

—Я звісно можу допомогти, але ми повинні заздалегідь домовитися, що після цього ви не утнете якусь дурницю, наприклад, не намагатиметеся видряпати мені очі лише тому, що я бачив ваше тіло.

Почувши слова Сяо Янь, жінка не знала плакати їй, чи сміятися. Вона похитала головою, раптом згадавши, як давно ніхто не наважувався говорити щось подібне в її присутності.

—Я не настільки безпринципна. Якщо будеш належно поводитися та слідкуватимеш за руками та язиком, я не стану тебе кривдити, – м'яко відповіла жінка більш розслабленим голосом.

Після її запевнень Сяо Янь повільно наблизився знову і кинув погляд на прекрасне обличчя. Сухо кашлянувши, він простягнув руку і обережно відтягнув верхню сукню. Під нею Сяо Янь наткнувся на світло-синю жилетку з металевими вставками. З хвиль світла, яке вона випромінювала, ставало очевидно, що це незвичайна річ. На жилетці було п'ять драних, трохи просякнутих кров’ю, проріх від кігтів.

«Яка міцна нагрудна жилетка. Якби не вона, остання атака аметистового крилатого лева, ймовірно, розполосувало б її навпіл», – Сяо Янь здивовано зітхнув, роздивляючись світло-синю жилетку.

—Рана під нагрудною жилеткою... щоб застосувати ліки для зупинки крові... мені доведеться зняти її... – сказав збентежений Сяо Янь і без того розчервонілій жінці, кинувши погляд на жилетку, яка щільно прилягала до прекрасного тіла.

Почувши його слова, жінка помітно затремтіла, але потім глибоко зітхнула і повільно заплющила очі. Її довгі вії злегка тріпотіли, але голос залишився спокійним:

—Просто зніми її. Дякую!

Побачивши її рішучість, Сяо Янь відчув себе трохи ніяково. Він безпорадно похитав головою, і допоміг їй піднятися з кам'яного ліжка та сісти спиною до нього.

Роздивляючись ззаду чарівні вигини її тіла, рука Сяо Яня злегка тремтіла, коли він повільно знімав з неї верхній одяг. Час від часу він торкався шкіри жінки пальцем і коли це відбувалося, відчував, як її тіло вмить напружувалося. Можливо, вона і була легендарною могутньою Дов Хван, але коли справа доходила до стосунків між чоловіками та жінками, вже не здавалася такою байдужою, як хотіла б удати. Після того, як Сяо Янь повільно спустив верхній одяг, він невиразно побачив металеві ґудзики на нагрудній жилетці і обережно розстебнув їх один за одним.

Розстебнувши останній, Сяо Янь акуратно стягнув її. Однак, попри його обережність, жінка все одно скривилася і зашипіла, коли метал зачепив рану.

В результаті перед Сяо Янем постала напівоголена жінка. Звичайно, він побачив лише спину. Що ж до грудей... хлопець так і не наважився подивитися.

Необхідність оголити верхню частину тіла перед незнайомим чоловіком, змусило могутню жінку з білосніжною шкірою поволі залитися рум’янцем. Її прекрасне тіло мило тремтіло.

—Слідкуй за руками та менше витріщайся! – попередила вона про всяк випадок.

Сяо Янь гірко посміхнувся, дістав з каблучки великий чорний плащ і накинув їй на плечі. Лише після цього він знову повільно розвернув її і поклав на кам'яне ложе.

Обернувшись, Сяо Янь помітив, що сором'язливе обличчя залите милим червоним кольором. Її очі, однак, вже не виглядали надто холодними. Вочевидь, вчинок Сяо Яня, який прикрив її, щоб згладити незручність, справив на неї приємне враження.

—Треба спочатку промити рану, – проговорив Сяо Янь, повільно стягуючи чорний халат. Коли рана була повністю відкрита, він поспішно зупинився. Зараз Сяо Янь міг бачити невелику частину білосніжного пагорба і захопливе виразне декольте, від якого чоловіки, певно, божеволіли...

Він дістав з каблучки чисту хустинку, змочив її у світло-зеленій рідині і для початку акуратно промокнув кров навколо ран. Брови таємничої жінки продовжували тремтіти, поки Сяо Янь обережно обробляв глибокі подряпини. Розкішна шпилька з феніксом злетіла з голови, і її вигляд став більш легковажним і менш вишуканим.

Коли жінка прекрасними очима подивилися на юнака, який, нахиливши голову, ретельно промивав рану, в погляді відчулася вдячність.

Закінчивши з промивання, Сяо Янь посипав подряпини білим порошком з нефритової пляшечки. Це змусило її насупити брови, і вона видала болісний низький стогін.

—Розслабтеся, усе скоро минеться, – посміхнувшись, Сяо Янь рівномірно розподілив порошок по рані. Потім дістав з каблучки бинти, щоб зупинити кровотечу, і обережно обмотав навколо рани.

Хоч Сяо Янь не відривався під час перев’язки, але в підсумку все одно побачив те, що не повинен був бачити. Йому ще пощастило, що він добре володів обличчям, інакше б загадкова жінка, швидше за все, розлютилася б.

—Все гаразд. З раною ми розібралися. Залишилися лише внутрішні травми – тут вам доведеться покладатися на себе. Печатку вам також доведеться зняти самій, – Сяо Янь поплескав у долоні, зробив крок назад і посміхнувся.

—Дякую! – жінка, яка спокійно лежала на кам'яному ліжку, раптом обдарувала Сяо Яня прекрасною посмішкою. Її можна було легко назвати неперевершеною...

---

Лігво з полицею книг – HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити