Самотній півмісяць висів у непроглядній темряві ночі, а його слабке, прохолодне світло застилало безкрайні простори.
У непроглядній темряві лісу граціозно танцювало слабке полум’я, даруючи промені тепла та світла в цю тиху й темну ніч. Біля багаття, притулившись до стовбура дерева, сидів молодий чоловік, який задумливо ворушив дрова.
Враховуючи сьогоднішній, минуло вже п'ять днів відтоді, як Сяо Янь покинув Ву Тань. Більша частина початкового запалу швидко вивітрилася за час самотньої подорожі, а натомість в серці поволі зароджувалось слабке відчуття туги за домівкою.
Навмання підкинувши у полум'я ще один оцупок, від чого воно знову яскраво розгорілося, Сяо Янь поклав підборіддя на долоню і ліниво промовив:
—Учителю, куди саме ми йдемо?
—До Хребта магічних звірів, – пролунав старечий голос зсередини персня на пальці.
—Ми ж могли потрапити до хребта з боку Ву Таня. Навіщо йти в обхід?
—Ми знаходимося на східній стороні Хребта магічних звірів. Пройшовши прямо крізь нього, ми дістанемося пустелі Таґер. Це і є кінцевий пункт призначення нашої подорожі, – відповів Яо Лао.
—Пройти наскрізь Хребет магічних звірів? – куточок рота Сяо Яня смикнувся, і він сухо засміявся:
—Моя нинішня сила дозволить хіба що впоратися лише з деякими юними магічними звірами. В крайньому разі, я зможу лише бродити по краю. Навіщо нам прориватися крізь нього?
—Тільки перебуваючи в небезпечному місці, можна по-справжньому розкрити свій талант, – байдуже промовив Яо Лао.
—Я планую допомогти тобі досягти рангу Дов Ши, поки залишатимемося на Хребті магічних звірів.
—Ух... Невже я проведу весь час на Хребті магічних звірів? – почувши слова вчителя, обличчя Сяо Яня відразу стало кислим.
—За моїми оцінками, тобі знадобиться приблизно рік. Решту пів року – тренуватимешся в пустелі Таґер.
—Пустеля Таґер?! – пробурмотів собі під ніс Сяо Янь, похитавши головою. Да ні в якому разі! В будь-якому випадку, він сподівався, що поки Яо Лао поруч, він захистить його. Хіба вчитель дозволить якомусь магічному звіру з’їсти свого учня!
Потерши долонею підборіддя, Сяо Янь облизав губи і з усмішкою запитав:
—Вчителю... а як щодо техніки класу Ді?
—Ах ти маленький негідник! Хіба не розумієш, що лише дратуєш, питаючи по кілька разів на день?
Вкотре почувши одне й те саме питання від Сяо Яня, Яо Лао не знав, сміятися йому чи плакати. Він безпорадно похитав головою і замовк, проте згодом все ж відповів:
—Я навчу тебе техніки класу Ді після того, як ми піднімемося на Хребет магічних звірів. Зараз навкруги все ще надто багато зайвих очей. Якщо хтось випадково побачить її, можуть виникнути проблеми.
Почувши, що доведеться зачекати ще кілька днів, Сяо Янь розпачливо кивнув головою.
—Поглянь на свої нікудишні манери. Хіба ти не розумієш значення приказки: «Відкусити більше, ніж здатен проковтнути»? Твої Мертва хватка і Вогняна долоня справді відточені до ідеалу, але Ударна хвиля ледь-ледь дряпає поверхню, – побачивши засмученого Сяо Яня, Яо Лао не міг не дорікнути йому.
—Лише дряпає поверхню? Як так? Коли я застосував Ударну хвилю проти Дзя Лє Ао, то зламав йому руку, – невдоволено пробурмотів Сяо Янь, почувши догану Яо Лао.
—Ха-ха, правильно. Можливо, ти й зламав йому руку, але хіба твоя нога при цьому не заніміла? Якби ти не заскочив Дзя Лє Ао зненацька, в кращому випадку ваш бій закінчився б внічию.
Яо Лао зі сміхом продовжив:
—Сила атаки Ударної хвилі достатня, щоб її можна було порівняти з технікою нижнього рівня класу Ді. При правильному застосуванні ти легко перевершиш сильнішого за тебе на два-три ступені. Але під час двобою ти й сам ледь не отримав поранення, хоча твій супротивник був рівний тобі по силі.
Сяо Янь замовк. Він насупив брови і заглибився в роздуми. А потім згадав опис Ударної хвилі, коли Яо Лао передав йому цю техніку.
«Ударна хвиля – техніка ближнього бою високого рівня класу Сюань. Після опанування поєднує вісім різних сил і перетворює на послідовні ударні хвилі, які збільшують силу атаки. Загальна потужність дорівнюватиме техніці Дов низького рівня класу Ді!»
—Вісім різних сил повинні поступово сформуватися та об’єднатися протягом тренувань. А скільки опанував ти? Ха-ха. Здається, окрім власної фізичної сили, ти так і не додав ані крихти прихованої вибухової, чи не так? – запитав Яо Лао і продовжив:
—Якби ти до базової фізичної сили непомітно додав приховану вибухову силу, то застав би Дзя Лє Ао зненацька і не мав жодних складнощів під час двобою. Як саме ти тренуєш приховану силу?
Коли Сяо Янь нарешті усвідомив важливу деталь, якою він нехтував, його обличчя стало більш серйозним.
—Коли ти використовував Ударну хвилю в минулому, ти безжально завдавав удару без найменшої техніки. Я ніколи не говорив про це раніше з двох причин. По-перше, твоя сила була ще надто слабкою. А інша полягає в тому, що ти ніколи цього не усвідомлював.
Сяо Янь зніяковіло почухав голову. Він і справді ніколи не замислювався про приховану вибухову силу. Усе тому, що, навіть з його базовою фізичною силою, Ударна хвиля вже мала неймовірно потужну вибухову силу, яку він вважав цілком задовільною.
—Закрий очі і поринь в глибини свого духу, – тихо наказав Яо Лао, змусивши Сяо Яня швидко схрестити ноги і прийняти позу для медитацій.
Сидячи біля багаття юнак повільно заплющив очі, і зосередився на довколишній тиші. Чути було лише м'яке потріскування дров та тихе дзижчання комах.
Після тривалої медитації Сяо Янь, нарешті розплющив очі. Він злегка насупився, обмірковуючи в душі слова Яо Лао. Після довгого мовчання Сяо Янь повільно розслабив брови. Він злегка кивнув і стиснув кулак, в якому зібралася блідо-жовта Дов Ці. Після короткої затримки він з силою вдарив по величезному стовбуру дерева, яке тихо застогнало.
—Ударна хвиля!
Бах!
Почувся глухий звук. Там, куди врізався кулак, утворилася невелика дірка з кількома тріщинами, що розходилися в різні боки.
Бах!
Невдовзі після того зсередини стовбура пролунав ще один приглушений удар.
Трісь...
Сила, яка вивільнилася під час другого приглушеного удару, була безпосередньо спрямована вглиб стовбура дерева. За мить він несподівано вибухнув зсередини. Величезний стовбур дерева, пошкоджений прихованою силою, затремтів і здавалося, ось-ось впаде.
—Яка... потужна прихована міць.
Спостерігаючи за руйнівною силою, що, здавалося, примножилася, Сяо Янь був повністю приголомшений. Хоча прихована сила поглинала третину його Дов Ці, ефект, вочевидь, був того вартим.
Ударна хвиля з прихованою вибуховою силою дійсно була гідна порівняння з технікою класу Ді. Сяо Янь шоковано зітхнув, повільно відводячи кулак.
—Непогано, вивільнив приховану силу з першої спроби. Однак, вочевидь, не бездоганно, адже знадобилося забагато часу, щоб вона вибухнула. Якби супротивник мав гострі чуття, то встиг би розвіяти приховану силу до того, як вона вибухне, – похвалив перед тим, як вказати на деякі недоліки Яо Лао.
—Ха-ха, все нормально. Це ж лише перший раз. Трохи більше практики, і я певен, що зможу контролювати час, коли вибухатиме прихована сила, – кинув кілька швидких ударів Сяо Янь. Сьогоднішній успіх значно підвищив бойові показники Сяо Яня; разом з тим, це додало йому впевненості та радощів.
Кивнувши головою, Яо Лао на мить завагався, перш ніж сказати:
—Хоча Вогняна мантра має дивну здатність еволюціонувати, початковий рівень техніки занадто низький, вибухової сили Дов Ці в твоєму тілі вистачить лише на кілька разів. Коли в майбутньому тобі доведеться битися з іншими, то повинен будеш вбивати з одного удару. Ударна хвиля має стати швидкою, неначе грім серед ясного неба, вбивчою технікою Дов.
—Розумію! – Сяо Янь серйозно кивнув. Він чітко усвідомлював свої слабкості, хай то низька витривалість чи об’єм Дов Ці. Якщо він не зможе перемогти супротивника до того, як Дов Ці вичерпається, то програє.
—Схоже, мені слід подумати, як прискорити твої тренування Ці. Як тільки ми потрапимо вглиб Хребта магічних звірів, відправишся на пошуки деяких рідкісних рослин, необхідних для виготовлення пілюль. Треба підстьобнути твій вроджений хист, – задумливо проговорив Яо Лао.
Сяо Янь посміхнувся, потім різко звів брови і сказав:
—Налань Яньрань, цілком можливо, також використовує схожий підхід.
—Ха, і що з того? Так, в цілій імперії Дзя Ма навички алхімії цього Ґу Хе вважаються найкращими. Проте в моїх очах він ніщо. Змагатися зі мною в алхімії? В цілому світі не знайдеться і п'ятьох, хто міг би це зробити! – м'яко сказав Яо Лао; лагідний голос приховував зарозумілість і презирство.
Сяо Янь потер ніс, відчуваючи легку цікавість щодо походження Яо Лао.
—Гаразд, це тобі! Відтепер тобі не дозволяється знімати його, навіть коли спиш.
Яо Лао на мить замовк, перш ніж величезний чорний предмет раптово вилетів зі старого персня і важко впав на землю, здійнявши купу пилу.
—Ух... – Сяо Янь сліпо витріщився на чорну річ, яка була не менше за нього самого. Холодний піт виступив на лобі, коли він проковтнув слину і запитав:
—А це... для чого це?
—Він зроблений з чорного метеоритного металу і, ймовірно, єдиний у всьому світі. Мало того, що його дуже важко зламати, він ще й надзвичайно важкий. Найголовніше – він має дивний ефект пригнічення Дов Ці. Якщо зможеш до цього звикнути, то в майбутніх битвах, коли зніматимеш його, твоя сила усіх просто приголомшуватиме, – сказав з посмішкою, даючи запізніле пояснення Яо Лао.
—Крім того, техніка класу Ді, якої я навчатиму тебе в майбутньому, також пов'язана з ним.
Лігво з полицею книг - HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Далі
Том 2. Розділ 109 - Есенція кривавого лотоса
Сонце палило так нестерпно, що земля не встигала зволожуватися, і її поверхня пересохла та розтріскалася. Коли підошва ступала на твердий ґрунт, хвиля жару просочувалася крізь взуття, змушуючи подорожніх обливатися потом і проклинати спекотну погоду. По широкій жовтій дорозі брів юнак, одягнений у звичайний одяг. Він сильно пітнів і ледь тримався на ногах. Кожен крок давався так важко, наче нога важила щонайменше з тонну, кожен крок здіймав хмару жовтого пороху. Придивившись уважніше, ви б певно здивувалися, побачивши, що юнак несе на спині величезний чорний меч. А оскільки меч не мав вістря чи гострого наконечника, його цілком можна було б порівняти з велетенською металевою лінійкою. У верхній частині вона була ніби розрізана навпіл, оголюючи гладку дзеркальну поверхню. Поверхня чорного меча була вкрита нечіткими та химерними візерунками, які тягнулися аж до руків'я. Вони вкривали майже кожен сантиметр та надавали йому особливої таємничості, яка переважала над чорним кольором. Довжина жахливого меча трохи перевищувала зріст юнака. Таке химерне поєднання змушувало випадкових подорожніх кидати на нього здивовані погляди. Пройшовши ще кілька сотень метрів, юнак нарешті не витримав. Його рот, наче вітряк, безперервно хапав повітря, а ноги, які, здавалося, важили тонну, тягнули до тіні великого дерева на узбіччі. Діставшись до підніжжя, хлопець одразу ж впав обличчям до неба. Він поклав голову на прохолодну траву, дозволивши поту стікати з чола маленьким струмочком. —Вчителю, ця річ... занадто жахлива. Після того, як я поносив її на спині, Ці в моєму тілі стала повільною та млявою. Крім того, чи не надто важка ця богами забута річ? Шлях, який мав зайняти день, вже затягнувся на два, а ми навіть не досягли місця призначення! – Сяо Янь важко дихав, коли виплюнув ці слова, його голос був дещо хрипкий від перенапруження. —Гей-гей! Твоє тренування вже розпочалося, ти ж не очікував, що ми будемо просто блукати туди-сюди, правда? Попереду на тебе чекають досить суворі випробування, тож раджу звикати до по-справжньому пекельних тренувань. Затишне життя у Ву Таню залишилося далеко позаду, – почувся зсередини каблучки старечий сміх Яо Лао, приправлений суворими нотками. Почувши ці слова, Сяо Янь гірко посміхнувся і похитав головою, трохи нахилившись убік. Краєм ока він з жахом подивився на чорний меч без леза та вістря, що висів у нього на спині. Він не очікував, що цей звичайний на вигляд предмет може бути таким грізним. Мало того, що він перетворив швидку Ці на млявий струмок, він ще й був страшенно важким. Сяо Янь ледь не схнув, доклавши максимум зусиль, щоб змусити Ці рухатися. За ці два дні він вперше по-справжньому відчув втому. Поки він носив цей дивний чорний меч на спині, його бойову міць можна було порівняти з силою того, хто лише нещодавно прорвався на ранг Дов Дже. Хоча чорний меч сильно сковував його, завдяки цьому Сяо Янь не хвилюватися, що інші дізнаються його справжню силу. Оскільки він був лише самотнім мандрівником, що подорожував незнайомими місцями, було б нерозумно отак одразу розкривати свою справжню силу. Легенько потерши перстень на пальці, він дістав світло-зелену пілюлю. Це була досить ефективна Пілюля відновлення Ці, яка на короткий проміжок часу значно прискорювала її відновлення. Яо Лао спеціально виготовив ці пілюлі за кілька днів до від’їзду з Ву Таня. Але інгредієнти, необхідні для неї, були надзвичайно рідкісними, навіть з допомогою Аукціонного дому Мітір було зібрано лише тридцять комплектів. Зазвичай Сяо Янь не наважувався вільно використовувати їх, проте нинішня ситуація не залишила йому вибору. Обережно окинувши поглядом прилеглу дорогу, хлопець переконався, що поблизу нікого немає, і швидко проковтнув пілюлю. Потім притулився до дерева, неквапливо чекаючи, коли вона почне діяти. Хоча кажуть, що для отримання максимального ефекту від пілюлі після її вживання варто одразу ж розпочати культивацію, в нинішній ситуації Сяо Яню явно було не до того. Безперервний людський рух заважав і не давав зосередитися. Повільно заплющивши очі, вкрай втомлений Сяо Янь відчув, як втомлені м'язи жадібно всотують лагідну енергію з пілюлі. Коли остання крапля була поглинена, він помітив, що клітини м'язів наповнилися силою і стали трохи дужчими, ніж були раніше... Хоча важкі тренування почалися лише два дні тому, Сяо Янь був абсолютно впевнений: якщо зніме важкий меч, зможе перемогти Дов Дже на шостому ступеню! —Здається, вже є перші результати… – пробурмотів Сяо Янь, торкаючись рукою обличчя. Куточки рота швидко піднялися, коли він усміхнувся та ліниво простягнув руку, відчуваючи себе сповненим сил, ніби заново народився. Піднявшись, Сяо Янь зі змішаним почуттям любові та ненависті поплескав по важкому і дивному величезному мечу, перш ніж знову зробити важкий крок і продовжити подорож до вже близького пункту призначення. Перед тим, як небо поступово потемніло, Сяо Янь нарешті прибув до маленького містечка, розташованого неподалік від Хребта магічних звірів. Містечко було відоме під назвою Ціншань, але через те, що воно знаходилося поруч з Хребтом магічних звірів, його також називали Містом магічних звірів. Більшість мешканців, авжеж, були найманцями, які заробляли, окропляючи клинки кров'ю. Ці найманці збивалися у ватаги, які ходили вулицями, обійнявшись, розбризкували слину, нахабно обговорювали місцевих жінок та де знайти найміцнішу випивку і, авжеж, в якій місцевості водяться найлютіші магічні звірі... Коли Сяо Янь йшов вулицею, вимощеною вапняком, з величезним мечем, який виглядав недоречно на його спині, то природно притягував до себе зацікавлені погляди. Однак він їх ігнорував і, витираючи піт з чола, крокував собі вулицею далі. Обабіч було багато крамниць, і завдяки своєму вигідному розташуванню вони, певним чином, були доволі популярними. Сяо Янь обвів зацікавленим поглядом яскраво освітлені крамниці, перш ніж нарешті зупинитися біля досить просторої з алхімічними інгредієнтами. Він призупинив крок, щось бурмочучи собі під ніс, і зрештою рушив до магазину алхімічних інгредієнтів під назвою «Павільйон тисячі ліків». Сяо Янь не дуже цікавився такими речами, як зброя чи обладунки, але мав величезний інтерес до різних рідкісних алхімічних інгредієнтів. Якщо він знайшов би щось дорогоцінне, Яо Лао міг би перетворити це на різноманітні пілюлі, які обов’язково стали б в пригоді. Пілюлі були найбільш необхідною річчю для виживання під час подорожі вкрай небезпечним Хребтом магічних звірів. Зайшовши до просторої крамниці, Сяо Янь побачив, що вона яскраво освітлена місячним камінням, розвішаним на стінах. Наразі в крамниці був досить великий потік покупців, через що продавці були надзвичайно зайняті. Тож, не було нікого, хто міг би привітати Сяо Яня, коли він увійшов. Попри те, що його ніхто не привітав, Сяо Янь був дико щасливий. Його погляд повільно ковзнув по прозорих вітринах, поки не зупинився на маленькій нефритовій коробочці, трохи ошелешений тим, що він знайшов. —Ліки для зцілення? Можливо десь поруч інший алхімік? – здивовано пробурмотів Сяо Янь, втупившись у письмовий опис під маленькою нефритовою пляшечкою. Похитавши головою, він перевів погляд далі, але, оглянувши все, що було на прилавках, розчаровано похитав головою. Хоча тут і були деякі інгредієнти середнього класу, але зараз для Сяо Яня вони були не надто корисними. Щойно він зібрався піти з порожніми руками, як погляд, що досі безладно блукав, раптом зупинився. Сяо Янь глянув крізь прозору вітрину і втупився у світло-жовтий предмет у кутку. Минуло багато часу, перш ніж він, облизавши губи, неквапливо підійшов та нахилив голову, щоб ще раз оцінити світло-жовтий об'єкт. —Кхе-кхе… Перепрошую за клопіт, можу я оглянути цей предмет? – потроху відводячи пожадливий та збуджений погляд, повернув голову в бік продавця та усміхнувся Сяо Янь. Почувши, що його кличуть, молодий продавець кинув погляд на просто одягненого Сяо Яня, а потім подивився на товар, який той просив. Побачивши, що це низькоякісна есенція жовтого лотоса молодий продавець невдоволено скривився. З холодним обличчям він дістав товар з вітрини: —Есенція жовтого лотоса, низькоякісний інгредієнт, сто золотих. Попри упереджене ставлення продавця, Сяо Янь у глибині душі розсміявся. Він отримав, як вважалося, примітивну есенцію жовтого лотоса і непомітно провів нігтем по поверхні. З-під жовтої оболонки проступив крихітний клаптик темно-червоного кольору. Коли він як слід до нього придивився, куточки очей Сяо Яня злегка сіпнулися. Незабаром після цього, намагаючись не виказати своїх намірів, він потер ніс, глибоко вдихаючи химерний аромат крові на пальці. У глибині його очей одразу ж з’явився радісний блискіт. —Та це ж есенція кривавого лотоса! Коли серце Сяо Яня прискорено забилося від хвилювання, в голові раптом пролунав трохи здивований голос Яо Лао. —Хлопче, тобі неабияк пощастило, й справді знайшов таку рідкісну рослину! Лігво з полицею книг - HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!