Розділ 103: Доброзичливість важко довести
— Чи є якийсь спосіб побачитися з братом? — Зустрітися з ним було головною метою.
Крапля води була б вдячна фонтану. Чень Бін нагадувала цю краплю води. Але попри все, Ван Чао прийме запрошення на бій. Чень Бін була його подругою, і він не хотів дивитися, як вона йде на смерть.
Під керівництвом досвідченого брата, власні бойові мистецтва Чень Бін стали дуже чистими. Однак протягом бою могли з’явитися усілякі чинники, здатні призвести до смерті у будь-який момент. Будь-хто, хто не має досвіду в такій боротьбі, не зможе досконало розшифрувати будь-яку дрібницю.
— Ви повинні переночувати тут… Я піду поговорю зі старшим, чи зможе він послабити покарання мого брата. Ай, після того, як старший захворів, він, здається, не такий далекоглядний, як раніше. Якби мій брат хотів убити Чень Сіня, він би давно це зробив. Навіщо йому весь цей час чекати? Якби він убив його зараз, то лише тому, що його підставили, — Чень Бін говорила із тривогою.
Чень Ай Яна утримували в лікарні частково через зникнення Чень Сіня. Однак поки все це відбувалося, Чень Бін була в Гонконзі, тому навіть вона не знала всіх подробиць і могла розповісти лише те, що їй відомо.
Ван Чао хотів поговорити з Чень Ай Яном, щоб запитати, хто зміг його поранити.
Будь-який практик на найвищому рівні Ясного Цзінь здатний завдавати ударів вагою понад тисячу кілограмів. Найменший дотик може зламати кістки.
Наприклад, навіть якби Ван Чао використовував Прихований Цзінь, щоб посилити свою позицію Рубального Цзінь тигра, то цього б вистачило, аби вбити водяного буйвола та завдати непоправних ушкоджень його внутрішнім органам.
— У битві такого масштабу можливість стриматися означає, що супротивник Чень Ай Яна був у рази сильніший за нього. Крім того, матч із Чжан Гуан Міном у той день, безумовно, був би приводом для одного його учня, щоб спробувати помститися. Вони обидва з одного рингу. Якби його учень бився з Чень Ай Яном, Чень Ай Ян пам’ятав би, що рухи Чжан Гуан Міна схожі. Тому він зміг би передбачити стратегію Чен Шаньміна. Тож якби я пішов у цей бій, це виявилося б для мене вигідним.
Що стосується цієї ситуації з письмовим викликом від майстра Чен Шаньміна, сама Чень Бін не була ознайомлена з деталями. Для Вана Чао це був акт надзвичайної пасивності. У нього було два способи розв’язати цю проблему. Перший – якнайшвидше зв’язатися з Лінь Янь Ань і попросити її провести розслідування. Другий полягав у тому, щоб просто запитати Чень Ай Яна про деталі.
Але навіть Організація не була всюдисущою. Коли мова зайшла про Північну Америку, навіть вони не знали подробиць. Щонайбільше, вони володіли якоюсь загальною інформацією, але, крім цього, Ван Чао не мав великих очікувань.
Зупинивши машину прямо перед розкішним готелем, Чень Бін нахилила голову, нерішуче подивившись на Вана Чао:
— Візьми... і добре відпочинь. Я підготую кімнати. Вам це не завадить.
Знаючи, про що вона думає, Ван Чао кинув на Чжу Цзя запитливий погляд.
Хоча він нічого не сказав, його намір був надзвичайно чітким:
— Чжу Цзя, нам потрібна одна кімната чи дві?
Останнім часом Чжу Цзя постійно торкалась Вана Чао, так що він навіть не знав, де починаються його особисті межі. Але він був дуже вдячний Чжу Цзя за допомогу.
Слова Чень Бін, сказані раніше, були спробою з'ясувати стосунки між ними.
"Якщо я попрошу одну кімнату, це не підійде. Але якщо я попрошу дві кімнати, це також не підійде. Якщо я відмовлюся, це зачепить почуття Чень Бін, але в іншому випадку це засмутить Чжу Цзя." — Тому Ван Чао дозволив Чжу Цзя відповісти.
"Оце на!" Обличчя Чжу Цзя заграло рожевим відтінком, коли вона глянула на Вана Чао. Злегка покашлявши, вона сказала:
— Нам потрібні дві кімнати, якщо це можливо.
— Добре, — Чень Бін усміхнулася перед тим, як вийти з машини. — Я все приготую. Завтра вранці я заберу вас.
Після цього на її обличчі можна було побачити сумний вираз:
— Я не знаю, чи зможу я переконати старшого.
— Я чув, що ваш старший Чень Лі Бо був дивовижною людиною у молодості. Велика корпорація Ченші була по суті створена його голими руками; людина, що стоїть на тому ж рівні, що й Лі Кашин. Я хотів би одного дня зустрітися з ним, — спокійно говорив Ван Чао. — Немає потреби так злитися. Незабаром будуть зміни на краще.
— Побачимо. Але цього разу я дійсно мушу тобі подякувати. Погляд Чень Бін згас, наче вона дивилася в нього. Після цього її погляд на мить звернувся до Чжу Цзя, перш ніж Чень Бін розвернулася та пішла.
Дивлячись на фігуру Чень Бін, що віддалялася, Чжу Цзя мала дивний вираз обличчя:
— Ване Чао, ти, ймовірно, потрапив у боротьбу за владу в її сім’ї, будь обережним. Боротьба за владу в сім’ї – це те, що я бачила занадто багато разів. І це також велика сім’я. Я б порадила тобі не пробиратися через ці каламутні води.
Ван Чао звів брови:
— Я вже пообіцяв Чень Бін. Я не можу забрати свої слова назад.
— Ай, я просто попереджаю тебе. Цього разу ти прийшов сюди, щоб допомогти Чень Бін, але старший сім’ї не відчує вдячності. Подумай про це: ти – аутсайдер, який прибіг сюди на копійки. Було б дивно, якби хтось НЕ думав, що у тебе є якийсь прихований мотив, щоб ти був настільки готовий боротися не на життя, а на смерть за корпорацію Ченші. Чень Лі Бо – дуже прониклива людина. А такі люди завжди дуже підозрілі. У мене є сумніви щодо цього. Якби Чень Лі Бо дізнався про твій приїзд, то його першою думкою було б, чи працюєш ти з родиною Чень, чи ні. У молодості Чень Лі Бо був безжальною та популярною людиною.
Чжу Цзя наблизилась і тихо зашепотіла:
— Ти повинен підготуватися. Це Сінгапур, а не материк. Якщо тут щось трапиться, впоратися з цим буде непросто. Коли мова заходить про будь-які змагання з єдиноборств, я дуже вірю в те, що ти переможеш незалежно від того, хто буде твоїм суперником. Але згадай історію про містера Дунго та вовка. Вмираючи, старий, який побудував імперію для своєї родини, точно не дозволить стороннім загрожувати їй. Чим ближче він наближається до смерті, тим більше він схильний до параної. Ти маєш бути обережним.
Очі Вана Чао спалахнули, коли він подивився на Чжу Цзя. Він не думав, що вона зможе настільки добре проаналізувати ситуацію і мати таку думку.
— Я раніше так не думав, дякую.
Вираз обличчя Чжу Цзя став твердішим:
— Сьогодні ти повинен відпочити. Я допоможу тобі з тим, що вимагає роздумів. Якщо я не помиляюсь, то завтра Чень Лі Бо точно захоче тебе побачити. І тоді обов'язково станеться щось неприємне. Я спочатку прийму душ. Побачимося завтра вранці. Сподіваюся, що до того часу я розроблю якийсь план.
— Добре, — Ван Чао раптом усвідомив: незалежно від того, чи це був принц, чи принцеса, коли справа доходила до взаємостосунків, вони були рівними за їх межами.
Наступного ранку Чжу Цзя постукала у двері Вана Чао. Відчинивши їх, він помітив, що її очі були трохи налиті кров’ю, наче вона погано спала.
Коли вони побачили одне одного, Чжу Цзя похитала головою:
— Минулої ночі я зробила кілька дзвінків на материк, щоб деякі люди дали мені інформацію про Ченя Лі Бо. Той старий, він справді досить злісний параноїк. Він надзвичайно підозріливий до сторонніх і навіть до власної родини. Єдині, кому він довіряє, це старші, які виросли разом з ним.
Коли Чжу Цзя закінчила розмову з Ваном Чао, почувся телефонний дзвінок Чень Бін.
— Я вчора розмовляла зі старійшиною. Він хоче бачити тебе сьогодні. Можеш спуститися? Я чекаю у холі.
— Добре, я негайно спускаюся, — Ван Чао подивився на Чжу Цзя, яка похитала головою.
— Я залишусь тут. Таким чином я не буду кайданами, які зв’язують твої руки та ноги.
— Добре, тоді гарно відпочинь. Здається, що ти взагалі не спала минулої ночі. Я захищатимусь з допомогою того, що ти мені сказала, — Ван Чао усміхнувся, перш ніж скористатись ліфтом, щоб дістатися до фоє. Як і очікувалося, Чень Бін вже чекала на нього.
— Я тебе справді потурбувала, — коли вони побачили одне одного, Чень Бін одразу попросила пробачення. — Спочатку я хотіла, щоб ти допоміг мені, але замість цього я додала тобі проблем. Темперамент старця останнім часом погіршився. Він хоче тебе побачити, але я боюся, що з цього не вийде нічого доброго. Якщо ти не хочеш його бачити, я відправлю тебе в аеропорт.
— Нема потреби, — як і очікувалося, Ван Чао почув слова, які Чжу Цзя передбачила з вуст Чень Бін. — Я справді хотів особисто поспілкуватися зі старійшиною, щоб дізнатися, чи зможу я зустрітися з твоїм братом.
— Ох… — Чень Бін на мить замовкла. — Я справді винна тобі за це. Надалі, незалежно від того, що тобі знадобиться, я обов’язково погоджуся.
— Не кажи таких важких слів. Ми з твоїм братом хороші друзі, — Ван Чао похитав головою, зупиняючи Чень Бін.
Двоє сіли в автомобіль і негайно попрямували до приморської корпорації Ченші.
Дійшовши до дверей компанії, вони змогли потрапити до вітальні одразу після того, як вийшли з машини. Відразу можна було побачити літнього чоловіка з сивим волоссям і двох високих темношкірих чоловіків, що стояли позаду нього.
— Міс, це та людина, яку хоче бачити старший?
— Так, дядьку Мін, — кивнула Чень Бін.
Літній чоловік недбало зміряв Вана Чао поглядом, ніби висміював його:
— Містере Ване Чао, ходімо зі мною, будь ласка! Міс, побудьте тут на хвилинку. Старійшина бажає бачити тільки його.
Ван Чао Відчув у тоні дядька зарозумілість, що випливала з розкішного життя, і насупив брови.
Він прийшов сюди, щоб допомогти, але вони анітрохи не були ввічливими. Навпаки, до нього ставилися, як до слуги.
Але його самоконтроль був відмінним. Він лише кивнув, перш ніж піти за дядьком Міном у ліфт.
Двоє темношкірих чоловіків явно були охоронцями. Їхня шкіра була темного кольору, наче бронза, і, здавалося, помітно випирала. Їхні погляди були смертельними, але в них не виднілося люті. Їх чітко навчали за суворим і жорстоким режимом тренувань, який перетворив їх на машини для вбивства.
Крім того, ці двоє чоловіків з самого початку тримали руки за спинами. У внутрішній сумці їхнього вестерн-скафандра напевно був захований пістолет.
Виходячи з цього, Ван Чао був упевнений, що ці двоє чоловіків вистрілять точно в ціль протягом однієї секунди, якщо щось трапиться.
Це було ознакою спеціально навченого та високоякісного охоронця, який володіє влучною та швидкою стрільбою, майстер у вбивстві вбивці! Ідеальне поєднання зброї та боротьби дає ідеальний вбивчий потенціал.
Незабаром ліфт наблизився до самого верху. Дядько Мін підійшов до грандіозної на вигляд кімнати та вклонився:
— Старійшино, Ван Чао прибув.
— Тоді заходьте, — зсередини почувся літній, але невблаганний голос.
— Заходьте, — дядько пусто посміхнувся, перш ніж відчинити двері. Не звертаючи на нього уваги, Ван Чао гордо увійшов до кімнати.
У кімнаті було досить просторо, і навіть виднілася велика скляна стіна, яка дозволяла бачити безмежний океан
Внутрішнє оздоблення, камін, книжкові полиці, столи та дивани нагадали Вану Чао виразний колорит середньовічної Європи.
Чень Лі Бо сидів за своїм величезним столом на такому ж величезному стільці. Хоча його обличчя було досить блідим через вік, воно яскраво світилося. Його яструбині очі мали жахливий блиск, від якого будь-хто б здригнувся.
Біля столу виднілися двоє чорношкірих солдатів – по одному з обох боків.
Коли Ван Чао увійшов, двері за ним зачинилися; попередній дядько не мав інтересу приєднуватися до них і натомість стояв прямо біля дверей з двома іншими охоронцями.
— Юначе, присядьте! — на обличчі Чень Лі Бо була порожня посмішка, схожа на усмішку дядька Міна.
Приблизно за вісім метрів від Чень Лі Бо стояв єдиний диван. Не вагаючись, Ван Чао сів на нього.
Щойно Ван Чао сів, Чень Лі Бо почав говорити:
— Юначе, я знаю, що Чень Бін попросила вас замінити Чень Ай Яна в його матчі. Я також знаю, що ви теж практик. Небезпеки змагань із бойових мистецтв — це те, що будь-який звичайний майстер не зможе собі уявити. Там потрібно вбити, щоб вижити. Я дуже добре знаю ваше походження! На материку у вас є бізнес із пристойною сумою грошей. У всякому разі, немає жодних причин ризикувати життям! Тож я запитую: яка у вас мета прийти сьогодні?
У Чень Лі Бо була холодна посмішка, яка, здавалося, не приховувала сирої жаги крові в його очах.
— Не кажи мені, що ти друг Чень Ай Яна! Тьху! У цьому світі немає вічних друзів, є тільки вічна вигода. Навіть якщо ви були друзями, це не варте ризику втратити все в битві не на життя, а на смерть. Хлопчику, ти ще зовсім зелений.
Чень Лі Бо відкинувся на спинку стільця й постукав пальцем по столу:
— Тоді говори. Яка твоя мета?
"Вони обидва – люди похилого віку, але цей Чень Лі Бо зовсім не такий, як старший Лі." — Ван Чао міг тільки зітхнути, коли побачив, що передбачення Чжу Цзя справдилося.
Переклад з англійської: Agostis
Редактура: Moonrise Darkness
Бета-рідер: Buruliy
https://t.me/KATARNOVEL
Далі
Розділ 104 - Якщо підійти впритул, пістолет не допоможе!
Розділ 104: Якщо підійти впритул, пістолет не допоможе! — Що скажеш, юначе? — Чень Лі Бо бачив, що Ван Чао мовчить, але він не спонукав його говорити так, ніби всі карти були у нього на руках. — Я багато знаю про тебе. Ти володієш великою мережевою компанією в провінції С на материку. Не так давно ти переміг відомого майстра Чжана Вея з Ґуандуна й отримав сто мільйонів юанів від корпорації "Айк". Після тієї битви ти познайомився з Ченем Ай Яном та його сестрою. Чи я помиляюся? Ван Чао хитнув головою: — Це так. Але, судячи з усього, я прийшов сюди з добрими намірами, щоб допомогти своєму другові, але натомість мене неправильно зрозуміли. Ви вважаєте, що я маю якусь мету? Це абсурд. Якщо ви все ще підозрюєте мене, то я можу піти. Я не мушу терпіти те, що з моєю добротою поводяться, як з печінкою чи легенями осла. — Ха-ха-ха. Яке безглуздя! — Чень Лі Бо засміявся, постукуючи пальцем по столу. — Юначе, ти недооцінюєш мене! Те, що я сказав раніше – лише вершина айсберга. Сюй Чжень з "Трьох тигрів Ґуандуна" відчуває до тебе сильну неприязнь. Ти навіть використав групу найманців, щоб повністю знищити один із заводів, що належить корпорації "Дасін"! — Чень Лі Бо продовжував говорити так, ніби тримав у руках докази, як офіцер, що готовий когось допитувати. — Цього року тобі виповнилося двадцять років. З мого розслідування випливає, що ти не походиш з аристократичної родини. Насправді у віці вісімнадцяти років ти був без гроша в кишені. Але за два коротких роки тобі вдалося стати багатієм і впливовою особою з активами на загальну суму понад сто мільйонів юанів. Звичайна людина не здатна на подібні подвиги. — Кілька днів тому Ай Яна поранила членкиня Європейського Союзу. Я також розмовляв з Ву Їндою з корпорації "Айк". Він сказав мені, що ти можеш бути європейським шпигуном. Як це? Твої плани зв'язати себе з нашою родиною Ченів очевидні. На жаль, я, Чень Лі Бо, ще не помер. Корпорація "Ченші" – це величезний бізнес, куди жодна стороння людина не зможе занурити свого носа, поки я живий. Ван Чао слухав розповідь Ченя Лі Бо, не промовляючи жодного слова, але з кожним словом його розум ставав все більш і більш затьмареним. — Шпигуном? Про що ви? — Ван Чао завжди вважав, що його коріння має червоний колір, колір Китаю. Після того, як він приєднався до Організації, він склав присягу. Після цих останніх кількох днів служби він став лейтенантом-командиром для своєї країни, щоб служити народу! Який зв'язок був між ним і західними капіталістичними країнами? — Як Ву Їнда додумався до цього? Хіба це не звичайний наклеп на моє ім'я? — Почувши слова Ченя Лі бо, Ван Чао навіть не зміг почухати потилицю. Але спростувати його слова він теж не міг. З огляду на це, Ван Чао не мав бажання слухати більше нісенітниць і перейшов одразу до справи: — Що б ви не говорили, я не розумію цього. Однак, хіба це та битва, яку ви матимете сьогодні? — Я не маю іншої мети, окрім як побачити, як ти потрапиш у пастку. — Вираз обличчя Ченя Лі Бо став серйозним. — Якщо вони не перейдуть мені дорогу, я не перейду їм. Я знаю, що останнім часом у південно-східних частинах Азії було досить напружено, і що європейці хотіли б встромити туди свої руки. Однак корпорація "Ченші" – це те, що я будував голими руками та кров'ю. Я не дозволю, щоб після моєї смерті вона потрапила до чужих рук. Юначе, говори. Що за змову готують люди, які стоять за тобою, проти моєї корпорації "Ченші"? Якщо не скажеш, то не звинувачуй мене в грубості! Навіть могутній дракон не може придушити змію! Хоча Сінгапур не становить і третини розміру Китаю, якщо я хочу когось убити, мені достатньо лише сказати слово. Неважливо, чи ти з Америки, Європи, чи навіть з китайських чиновників. Це не має значення! — Рука ляснула по столу. Ван Чао розгублено звів брови. Він не мав жодного уявлення про змову. Але Чень Лі Бо вже визначив Вана Чао як якогось змовника і мав на нього якісь "докази", які змушували почуватися переконаним у його висновках. Цього разу Ван Чао раптом відчув себе абсолютно безглуздо. — Старійшино Ченю. Я позбавлю вас від дурниць. Невже ви думаєте, що через цих шістьох чорних я потрапив у вашу пастку? — Ван Чао повільно заплющив очі, а потім злегка розплющив, щоб подивитися на чоловіка. — Ха-ха-ха!!! — Чень Лі Бо весело засміявся. — Юначе, ти перебільшуєш свої власні здібності. Вони найвидатніші воїни африканських чорних мамб. Вони стрімкі, як леопарди, а їхня влучність і швидкість – на найвищому рівні. Я визнаю, що твоє бойове мистецтво цілком пристойне, але якщо ти поворухнеш хоча б пальцем, то шість куль опиняться у життєво важливих частинах твого тіла менш ніж за секунду! Двоє афроамериканців стояли перед чотирма іншими біля столу, не рухаючись, і дивилися очима, що обіцяли смерть. — Старійшино Ченю, ви хочете сказати, що я готовий з'їсти вас у будь-який момент? — Ван Чао не міг не посміхнутися. — Ви не майстер бойових мистецтв, тому не розумієте, наскільки небезпечними можуть бути наші навички. Нас розділяє лише вісім метрів. Світовий рекорд з бігу на сто метрів – лише дев'ять секунд, а для бігу на десять метрів не знадобиться жодної секунди. Однак, дозвольте мені сказати, що коли я пробігаю вісім метрів, мені достатньо однієї думки й третини секунди, щоб вбити вас двічі. Я гарантую, що зброя навіть не встигне вистрілити, перш ніж я покінчу з вами. — Га? — Почувши слова Вана Чао, Чень Лі Бо раптово скривився, а його очі люто втупилися у Вана Чао з відтінком тремтіння. Ван Чао не брехав. З його нинішніми навичками, коли м'язи та кістки діяли як одне ціле і він міг видавати звуки грому, він тепер міг відтворити максимальну швидкість леопарда, який переслідує свою здобич. Попри те, що тут знаходилося шість стрільців, відстань між Ваном Чао і Ченем Лі Бо була надто близькою. Вісім метрів більш ніж достатньо для тигра, щоб накинутися і вбити. Якби Ван Чао зробив крок, Чень Лі Бо не встиг би навіть крикнути про допомогу, як впав би замертво. Однак Ван Чао, природно, вважав би майже неможливим не бути застреленим шістьма різними людьми. Якби Чень Лі Бо був майстром бойових мистецтв, то він не мав би чого боятися, оскільки зміг би зреагувати досить швидко, якби Ван Чао зробив якийсь рух. Але він був уже старим чоловіком і не володів жодним бойовим мистецтвом. Він не зміг би ухилитися, якби Ван Чао накинувся на нього. — Старійшино Ченю, ви вже мали б здогадатися, чи здатні ці четверо чорношкірих заблокувати мене? — Ван Чао якусь мить дивився на Ченя Лі Бо, перш ніж заговорити прямо. — На жаль, хоча у них є м'язи та статура, їхнім хребцям бракує загартування. В моїх очах вони не швидші за равлика. — Ван Чао вже пережив достатньо боїв не на життя, а на смерть, і навіть багато разів був на волосину від смерті. Тож ця бойова формація не викликала у нього жодних емоцій. — Пане Ченю. Якщо ви мені не вірите, увімкніть свій телефон і подзвоніть майстру Ченю. Чень Ай Ян знає про мою майстерність. Чому б вам не перевірити, чи не перебільшую я? Або, можливо, ви можете віддати наказ своїм чорношкірим застрелити мене. Подивимося, чи зможу я дотягнутися до вашого горла і вбити вас раніше? Поки Ван Чао говорив, його очі втупилися в горло старійшини. Якби була хоч якась ознака того, що він обмовиться, то Чень Лі Бо відчув би удар Вана Чао. Очі старого з похмурим виразом дивилися на юнака перед собою. Поєдинок, який він спостерігав між Тан Цзи Чень і Ченем Ай Яном, справив на нього глибоке враження своєю неймовірною силою. Зараз слова, сказані Ваном Чао, почали набувати ваги в його серці. Ще більше його вразило те, що, попри вік, він не злякався формації, яка стояла перед ним. Він ставився до справи так, ніби між ними був глухий кут. — Хууух. — Чень Лі Бо раптом відчув, що його дихання стає важким. Його тіло з самого початку було в поганому стані. Зважаючи на відносно важку атмосферу, він не міг не відчувати, як вона впливає на його дух, змушуючи його хворе тіло втомлюватися. — Ха-ха, який героїчний юнак. Зараз настав час для молодих на цій Землі. Чень Лі Бо став докладати зусиль, намагаючись привести своє дихання до нормального ритму. При цьому він засміявся і замахав руками: — Я просто пожартував. Я хотів побачити тебе на власні очі. Я знаю, що Бін Бін не знайшла б неправильної людини. — Можете йти! — За командою старійшини шестеро чоловіків без жодного звуку вийшли з кімнати й зачинили двері. Незабаром у кімнаті залишилися лише юнак і він. Чень Лі Бо не мав іншого вибору. Якби він продовжив діяти так, як раніше, Ван Чао миттєво вбив би його. Побачивши, як вираз обличчя старця змінюється так швидко, наче він перегортає сторінку книги, без жодного збентеження, Ван Чао не зміг стримати внутрішньої усмішки. Він міг би по-справжньому захоплюватися кимось на кшталт керівника корпорації "Ченші", якби той міг контролювати ситуацію в будь-якому темпі. — Ай, я вже старий. Важко з цими болячками. — Чень Лі Бо негайно дістав якісь ліки та запив їх пляшкою води. Після хвилинного відпочинку він мав кращий вигляд. — Те, що зараз сталося, було не більше ніж непорозумінням. Ти ж хотів побачити Ай Яна, так? Я зараз його покличу. — Рука старця потягнулася до телефона на столі. — Це я, Чень Лі Бо. Нехай Ай Ян прийде до мене. Хочу побачитися зі своїм любим онуком. Ван Чао мило підійняв кутики свого рота. — Юначе, чому б нам не укласти угоду? — Голова корпорації "Ченші" всміхнувся так, що його старече обличчя зморщилося. — Яку угоду? — Недбало запитав Ван Чао. — Погляд мій далеко не туманний. Бачу, що твої здібності та спокійне мислення зроблять тебе великою людиною в майбутньому. Шкода, що з твоїм теперішнім походженням ти зв'язаний по руках і ногах. Чень Лі Бо зітхнув: — Я постарів. Мені недовго лишилося на цьому світі. Мій сімейний бізнес незабаром знайде свого наступника. У моїй родині Чень Ай Ян – єдиний, хто здатен його захистити. Хоча інших дітей більш ніж достатньо, щоб перейняти його, але розширити його буде надзвичайно важко. У Ай Яна багато ворогів, якщо я помру і передам йому титул, то на нього точно чекають великі неприємності. Якщо я цього не зроблю, то хтось інший постарається зробити так, щоб він помер. Я добре знаю його. Наша сім'я відома не лише бойовими мистецтвами, але й глибоким способом мислення. Нас не зможе так легко розчавити жодна інша сім'я. Також я не хочу, щоб моя корпорація Ченші зазнала внутрішніх чвар і дозволила якомусь аутсайдеру скористатися перевагами. — Я знаю пана Ченя. Якщо ви довірите йому корпорацію "Ченші", то з ним бізнес буде тільки процвітати. Але до чого ви ведете? Не тримайте мене в невіданні. Спочатку ці двоє були на ножах, але за короткий проміжок часу вони почали розмовляти майже невимушено. Це було справді дивовижне видовище. Міжособистісна дружба нагадувала смертельну битву на помості – цьому сприяли всілякі фактори. Чень Лі Бо усміхнувся: — Юначе, не будь таким поспішним. По правді кажучи, ця битва, на яку покликала тебе Бін Бін, не така вже й погана, як здається. Це змагання – не що інше, як ситуація, коли всепроникний спис наштовхується на непробивний щит; з цим нічого не поробиш. Конфлікт мого бізнесу з Товариством китайського відродження щодо закордонних перевезень не може бути вирішений за день чи два. У минулому, заради бізнесу, ми багато разів виходили в море для битви. Врешті-решт, коли жоден з нас не бажав йти на компроміс, у нас не залишалося іншого вибору, окрім як зробити ставку на бійку. Я міг би відкинути їхній письмовий виклик і найняти більше піратів, щоб знову вийти в море. Юначе, ти розумієш, що я кажу? Ван Чао постукав пальцем: — Бойові мистецтва вже занепали. Ми більше не можемо сказати, що є правдою, а що брехнею. Я це розумію. Щоб бізнес був успішним, треба використовувати всю свою силу, а не покладатися на те, чи зможеш перемогти в одному змаганні. — Ти справді розумний, хлопче. — Чень Лі Бо відсьорбнув води. — Люди не повинні таємно змовлятися. Я висуну деякі умови. Чи погодишся ти на них? — Які умови? — Я знаю, що тебе підтримують європейські покровителі. Людина стає рабом, але свіжіше бути царем своєї гори. Якщо ти відділишся від європейців, то я дам тобі тридцять відсотків акцій корпорації "Ченші". Це дасть тобі такі ж права, як і Ченю Ай Яну. Як тобі таке? — Ви ж не жартуєте зараз зі мною? — Через хитрий характер старійшини Ван Чао не хотів довіряти словам, що виходили з його вуст. — Я серйозно. — Заговорив він. — Я вже старий, сам бачиш. Зважаючи на мінливі обставини, я не можу дозволити собі не робити ставки. Я дам тобі тридцять відсотків акцій компанії, але ти пообіцяєш, що забезпечиш, щоб Ай Яна не переслідував ніхто з родини Ченів. Я подбаю про те, щоб ця умова була виконана менш ніж за рік. Однак ти станеш членом сім'ї Ченів. Що думаєш, га? Старий розкинувся на кріслі: — Я бачу, що Бін Бін ставиться до тебе з великою повагою, і я вірю, що ти не відмовиш їй. Ви двоє повинні одружитися. Через один-два роки у вас має народитися дитина і ти станеш членом сім'ї Ченів. Так мені буде спокійніше. Як щодо того, що ви з Ай Яном працюватимете разом? Мені буде легше. Моє тіло може витримати ще роки два в кращому випадку, якщо народиться дитина, тоді я відчую полегшення. — Лі Бо повільно розплющив очі й подивився на Вана Чао. — То яка твоя відповідь? Згідно з моїми умовами, я дам тобі гроші та дружину. Через рік-два вся корпорація "Ченші" буде твоєю. По правді кажучи, з європейськими силами, які стоять за тобою, я не маю сил тягнути все це на собі. Але ти з цим усім знайомий. Я впевнений, що ти впораєшся з компанією краще, ніж я! Юначе, одним словом, або людина стає рабом, або царем своєї гори. *** Те, що виправлялося, виділено жирним: Розділ 104: Підійшовши впритул, пістолет не допоможе! — Що скажеш, юначе? — Чень Лі Бо бачив, що Ван Чао мовчить, але він не спонукав його говорити так, ніби всі карти були у нього на руках. — Я багато знаю про тебе. Ти володієш великою мережевою компанією в провінції S на материку. Не так давно ти переміг відомого майстра Чжана Вея з Ґуандуна і отримав сто мільйонів юанів від корпорації "Айк". З тієї самої битви ти познайомився з Ченем Ай Яном та його сестрою. Чи я помиляюся? Ван Чао хитнув головою: — Це так. Але, судячи з усього, я прийшов сюди з добрими намірами, щоб допомогти своєму другові, але натомість мене неправильно зрозуміли. Ви вважаєте, що я маю якусь мету? Це абсурд. Якщо ви все ще підозрюєте мене, то я можу піти. Те, що з моєю добротою поводяться так само, як з печінкою чи легенями осла, – це те, що людина не повинна терпіти. — Ха-ха-ха. Яке безглуздя! — Чень Лі Бо засміявся, постукуючи пальцем по столу. — Юначе, ти недооцінюєш мене! Те, що я сказав раніше, було лише поверхнево. Сюй Чжень з "Трьох тигрів Ґуандуна" відчуває до вас сильну неприязнь, а ви навіть використовували групу найманців, щоб повністю знищити один із заводів, що належить корпорації "Дасін"! — Чень Лі Бо продовжував говорити так, ніби тримав у руках докази, як офіцер, що готовий когось допитувати. — Цього року тобі виповнилося двадцять років, і з мого розслідування випливає, що ти не походиш з аристократичної родини. Насправді, у віці вісімнадцяти років ти був без гроша в кишені. Але за два коротких роки тобі вдалося стати багачем і впливовою особою з активами на загальну суму понад сто мільйонів юанів, щось подібне не є подвигом звичайної людини. — Кілька днів тому Ай Ян був поранений членкинею Європейського Союзу. Я також розмовляв з Ву Їндою з корпорації "Айк". Він сказав мені, що ти можеш бути європейським шпигуном. Як це? Твої плани зв'язати себе з нашою родиною Ченів були одна хвиля за іншою. На жаль, я, Чень Лі Бо, ще не помер. Корпорація "Ченші" – це величезний бізнес, жодна стороння людина не зможе занурити туди свого носа, поки я живий. Ван Чао слухав розповідь Ченя Лі Бо, не промовляючи жодного слова, але з кожним словом його розум ставав все більш і більш затьмареним. — Шпигуном? Про що ви? — Ван Чао завжди вважав, що його коріння має червоний колір, колір Китаю. Після того, як він приєднався до організації, він склав присягу. Після цих останніх кількох днів служби він став лейтенант-командиром для своєї країни. Служити народу! Який зв'язок був між ним і західними капіталістичними країнами? — Як Ву Їнді вийшло це придумати? Хіба це не звичайний наклеп на моє ім'я? — Почувши слова Ченя Лі бо, Ван Чао навіть не зміг почухати потилицю. Але спростувати його слова він теж не міг. З огляду на це, Ван Чао не мав бажання слухати більше нісенітниць і перейшов одразу до справи: — Що б ви не говорили, я не розумію цього. Однак, хіба це та битва, яку ви будете мати сьогодні? — Я не маю іншої мети, окрім як побачити, як ти потрапиш у пастку. — Вираз обличчя Ченя Лі Бо став серйозним. — Якщо вони не перейдуть мені дорогу, я не перейду їм. Я знаю, що останнім часом у південно-східних частинах Азії було досить напружено, і що європейці хотіли б встромити туди свої руки. Однак корпорація "Ченші" – це те, що я будував голими руками і кров'ю, і я не дозволю, щоб після моєї смерті вона потрапила до чужих рук. Юначе, говори. Що за змову готують люди, які стоять за тобою, проти моєї корпорації "Ченші"? Якщо не скажеш, то не звинувачуй мене в грубості! Навіть могутній дракон не може придушити змію! Хоча Сінгапур не становить і третини розміру Китаю, якщо я хочу когось убити, мені достатньо лише сказати слово. Неважливо, чи ти з Америки, Європи, чи навіть з китайських чиновників, це не має значення! — Рука ляснула по столу. Ван Чао розгублено звів брови. Він не мав жодного уявлення про змову. Але Чень Лі Бо вже визначив його як якогось змовника і мав на нього якісь "докази", які змушували відчувати себе переконаним у своєму аналізі. Цього разу Ван Чао раптом відчув у своєму серці відчуття абсолютної безглуздості. — Старійшино Чень. Я позбавлю вас від дурниць. Невже ви думаєте, що через цих шістьох чорних я потрапив у вашу пастку? — Очі Вана Чао повільно заплющилися, а потім злегка розплющилися, щоб подивитися на чоловіка. — Ха-ха-ха!!! — Чень Лі Бо почав весело сміятися. — Юначе, ти перебільшуєш свої власні здібності. Вони найвидатніші воїни африканських чорних мамб. Вони стрімкі, як леопарди, а їхня влучність і швидкість – на найвищому рівні. Я визнаю, що ваше бойове мистецтво цілком пристойне, але якщо ви поворухнете хоча б пальцем, то шість куль опиняться у життєво важливих частинах вашого тіла менш ніж за секунду! Двоє афроамериканців стояли перед чотирма іншими біля столу, не рухаючись, і дивилися очима, що обіцяли смерть. — Старійшино Чень, ви хочете сказати, що я готовий з'їсти вас у будь-який момент? — Ван Чао не міг не посміхнутися. — Ти не майстер бойових мистецтв, тому не розумієш, наскільки небезпечними можуть бути наші навички. Нас розділяє лише вісім метрів. Світовий рекорд з бігу на сто метрів – лише дев'ять секунд, а для бігу на десять метрів не знадобиться жодної секунди. Однак, дозволь мені сказати, що коли я пробігаю вісім метрів, мені достатньо однієї думки і третини секунди, щоб вбити тебе двічі. Я гарантую, що зброя навіть не встигне вистрілити, перш ніж я покінчу з тобою. — Га? — Почувши слова Вана Чао, вираз обличчя Ченя Лі Бо раптово зморщився, а його очі люто втупилися в Вана Чао з відтінком тремтіння. Ван Чао не брехав. З його нинішніми навичками, коли його м'язи і кістки діяли як одне ціле і він міг видавати звуки грому, він тепер міг відтворити максимальну швидкість леопарда, який переслідує свою здобич. Незважаючи на те, що тут було шість стрільців, відстань між Ваном Чао і Ченем Лі Бо була надто близькою. Вісім метрів було більш ніж достатньо для тигра, щоб накинутися і вбити. Якби Ван Чао зробив крок, Чень Лі Бо не встиг би навіть крикнути про допомогу, як впав би замертво. Однак Ван Чао, природно, вважав би майже неможливим не бути застреленим шістьма різними людьми. Якби Чень Лі Бо був майстром бойових мистецтв, то йому не було б чого боятися, оскільки він зміг би зреагувати досить швидко, якби Ван Чао зробив якийсь рух. Але він був уже старим чоловіком і не володів жодним бойовим мистецтвом. Він не зміг би ухилитися, якби Ван Чао накинувся на нього. — Старійшино Чене, ви вже мали б здогадатися, чи здатні ці четверо чорношкірих заблоку
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!