Передвечір'я перед війною.
- Юпітер? А що в цій споруді такого?
Коли дивакуватий парубок тільки но вдяг свою панаму яка щойно валялася разом з усіма його речами на асфальті він звертається до світловолосого хлопця який стоїть ззаду нього з відкритою книжкою.
- Ну, це місце може нам багато про що розповісти, тепер на папері воно рахується як забуте машинобудівне підприємство, та насправді дехто дуже не хоче, щоб спільнота дізналась про його таємне минуле, це був не простий завод з закручування шурупів, це був воєнний об'єкт на якому виготовляли ще дещо, дещо потенційно небезпечне для суспільства.
Світловолосий хлопець закриває свою книгу та ховає її під своїм піджаком. Він підходить ближче до незнайомця обходячи його довкола та нахиляється так щоб зустрітись з його очима.
На здивування світловолосого хлопця, той в кого він тільки що вдивлявся ігнорує його та іде вперед, необачно обходячи все сміття на тропинці що веде в занедбаний завод.
- Ох, а я думав такі як ти не будуть просто, так щось досліджувати.
Той не відстає від хлопця в панамі та біжить слідом за ним.
- Такого як "я"? Про що ти дізнався?
- Хіба те, що твій клас - "Райдер", ти слуга особистість якого повністю заволоділа тілом майстра, це наводить на думку що ти точно якийсь Бог або хтось рівний їм по силі, бо якщо це було б не так тобі було б не потрібне жертовне тіло, я не помиляюсь?
Кажучи це його посмішка розпливається по обличчю коли він знову виймає книжку щоб звіритися з інформацією, через що він на мить відволікається та райдер залишаючи його підходить до входу "Юпітера" відчиняючи знищені іржею двері, його очі застигають коли він зазирає всередину та аналізує побачене, сонце яке от закотиться за горизонт ще просвічує їм шлях крізь не залатані отвори на стінах, зі стелі, яка повинна тримати другий поверх вже давно спав весь цемент виставляючи напоказ тільки арматуру яка ледь витримує його вагу, а на землі подекуди вже і мох проростати почав, огортаючи собою деякі речі, які безтурботно лежать на землі.
- В день аварії на ЧАЕС люди які тут працювали в спішці знишили або прихопили з собою всі речі які мали зв'язок до якоїсь справи.
В будівлю також входить і світловолосий хлопець, тепер він тримає в руці листок, на якому намальована мапа цього місця, колись цей лист був вивезений звідси одним з евакуйованих.
- В мене є багато запитань.
- Розумію, та зараз на тривалі дискусії немає часу, ще трохи й стемніє, а в мене не вистачає ні мотивації, ні часу, щоб оглядати це місце в пітьмі.
Сміючись блондин виходить в центр кімнати байдуже минаючи різний мотлох навколо на кшталт тумбочок та шафок, під його ногами ламаються якісь речі коли він зупиняється перед однією з чисельних колон, та бачачи на ній тільки потріскану фарбу та зламаний годинник він зітхає.
- Стрілочки й справді плавляться коли годинники біля них, це не залежить від того перестав він показувати час чи ні, значить?
Зі збентеженим виразом на обличчі блондин полишає годинник та прямує в іншу сторону, він виходить з будівлі махаючи своєму новому компаньйону рукою, щоб він слідував за ним, той бачачи цей жест крокує за хлопцем, та перш ніж вийти з будівлі його погляд також падає на цей годинник, не аби як дивно що в нього немає стрілок. «Що він там казав, "Плавляться"? Але що потрібно зробити для того, щоб розплавити тільки стрілки? Не подобається мені це». Залишаючи цю загадку іншим райдер виходить через чорний хід та потрапляє в ліс як він спочатку думає, але його думка кардинально змінюється коли він бачить міст над головою, це перехід між корпусами, в які вони тримають шлях.
- А що сталося з годинником?
- Я не знаю точно що саме це спричиняє, та в мене є одне припущення — місцина яка попадає під вплив одного артефакту зникає в часовому просторі, або переноситься в інший, тому речі які фіксують час збиваються та плавляться під високою температурою.
- А це протигаз, з ними пов'язана цікава історія, в приміщенні що під нами ти можеш побачити море таких протигазів, і я не гіперболізую, тому, що підвал ледь підтоплений.
Блондин тихо сміється над його словами.
- Хто знає? Я ось не знаю.
Вони стоять в центрі великого цеху, гармидер який вони застали тут на противагу будівлі з якої прийшли вражає, мабуть, все виглядало б так само якби стеля яка через ненадійність конструкції обвалилась та залишила половину цеху без прикриття нахабно заставляючи відвідувачів зазирнути в глибину фіолетового неба, проте на відмінну від Райдера якого зацікавив цей краєвид блондин прямує до зламаного кріплення яке все ще з'єднано зі стіною.
- До речі, я можу називати тебе "Хаконом" - іменем того хто віддав тобі тіло, я розумію що ти зберігаєш своє ім'я в таємниці, щоб не назбирати потенційних проблем, та звертатись до тебе як незнайомець або райдер звучить максимально дивно, сам подумай, "ой незнайомцю як справи" або "незнайомець я хочу об'єднатися з тобою".
Він іронізує коли намагається відтворити потрібну інтонацію так ніби ці речення справді потрібно було б серйозно вимовляти.
- Я б віддав перевагу, щоб ти називав мене справжнім іменем, та як ти зрозумів я справді зовсім не горю бажанням називатись підозрілим особам, тому Хакон — це найкраща альтернатива.
- Ну, приємно познайомитись, "Хаконе", ти не питав, але я також назвусь тобі. Своїм справжнім іменем.
Завдяки своїм гнучким колінам він застрибує на дах та відступаючи задом наперед декілька кроків, щоб знайти стійку позицію де його ноги не зіслизнуть, він зупиняється, його постать тепер височіє над Хаконом, та його очі не здаються злими, а посмішка не спадає з лиця коли він вимовляє власне ім'я.
Коли Хакон підіймається він не чує відповіді на запитання це трохи напружує його та попри все перед самим досягненням цілі Матвій простягає руку, щоб допомогти йому забратися на дах. Коли він бачить що Хакон струшує з себе пилюку то складає свої руки за спину розвертаючись від нього блондин підходить до кута споруди, Хакон слідує за ним та його очам відкривається місто, покинуте місто. Ось там зліва стоїть безліч Багатоповерхівок, під'їзди яких, мабуть, давно заросли різною диковинкою, а ось по центру на краю горизонту, видніється біло червона вежа, здалеку її майже не видно, та вона через свій незвичайний вигляд добре виділяється на спільному плані.
- Красиво чи не так? Коли я побачив тебе вперше через твою розгубленість та зацікавленість реальним світом мені здалося що ти не бачив такого раніше, ти не бачив природи, чи не так?
- Мабуть, що так, навряд чи ти бачив живе місто, а я вже встиг побувати в Києві, Берліні, Мілані, ці міста такі живі, що мимовільно їхня життєва енергія проникає в тебе, та ти сам повертаєшся до життя, та я боюсь того що це все, може пропасти.
- Так, кінець всього живого, мабуть, настане через мою помилку, я вже тричі пожалкував що дав їм увійти у зону проведення війни.
- "Прокляті", пам'ятаєш той годинник? Це артефакт з яким ходить група людей, по своїй дурості я дозволив їм увійти, бо вони дали мені гарантію що допоможуть мені, та викличуть біблійне творіння, та я був страшенно наївним.
- А вони що?
- А вони пов'язані зі Смертними Гріхами, мабуть ти знаєш щось про них?
- Завтра, на полудні вони когось з них викличуть, та це може призвести до фатальних наслідків.
Матвій знову витягує свою книгу та не очікуючи відповіді Хакона він продовжує говорити.
- «Та пожалкував був Господь, що людину створив. І засмутився Він у серці Своїм» Тому вирішив Господь: «Зітру з лиця землі людей, яких Я створив». На тисяча шістсот п'ятдесят шостий рік після створення Адама і Єви Бог послав потоп. Ця подія увійшла в історію як "Всесвітній потоп".
- Потоп та гріхи, га? Я мало що знаю про вас та це навіть мені здається абсурдом.
- Це здається дивним поєднанням, на перший погляд, та, диявол криється в деталях, якщо первородне зло повернеться у світ, Бог мабуть буде змушений затопити нас, бо минулого разу він насправді піддався гніву одному з гріхів, і це знаменувало нове уявлення про гріхи в цілому. Проте в Біблії була гарантія що потопу не станеться - «Бог пообіцяв не знищувати світ потопом, і знаком, що потопу більше не буде Бог створив веселку», але я давно вже її не бачив.
- І чому ти тепер розказуєш це все мені, а не розшукуєш тих суїцидників, щоб завадити їм це зробити?
- Все просто, їх неможливо знайти, якщо вони не в Юпітері, то в мене більше немає ідей, та зрештою, в мене є інший план як запобігти Шеола на землі, і для цього мені потрібні ви всі, і майстри й слуги, мені сильно пощастило коли я натрапив на тебе, тож об'єднаймося та спасемо світ?
Вкотре заховуючи книгу він зупиняється навпроти Хакона та простягає йому свою руку сподіваючись на рукостискання, Хакон, мабуть, очікував цього, та на погляд Матвія він вагається, вони стоять так декілька секунд, його рука також потягнулась, бачачи це Матвій посміхається та коли рукостискання відбувається натиск на руку збільшується, Хакон підіймає його руку вгору та нахиляє своє обличчя надзвичайно близько до нього.
- Ти досить ввічливий, та цього недостатньо щоб схилити Бога провідника на твою сторону.
- Значить я весь цей час помилявся на рахунок тебе?
- Я давньогрецьке божество яке народилось та виросло в підземному світі, і ти думаєш в мене є якесь бажання рятувати твій світ від твоїх помилок?
Хакон міцно тримає Матвія за руку його глузлива усмішка розпливається по лицю тим часом як Матвій з безвиразним обличчям дивиться на ноги.
- А ти міг допомогти мені, яке розчарування.
За його словами лунає огидний звук, це був хрускіт, перетискаючи Хаконові руку Матвій ступає крок назад половина його ноги знаходиться в повітрі та він мало не падає, проте Матвій забезпечує собі простір, щоб урвати дорогоцінні секунди та цим гарантує перевагу в битві, Хакон копіює його дію, він також відходить назад попри пекельний біль в руці, та бачачи як Матвій прочитав його хід Хакон сильно дивується що нога опонента вже проходиться по його обличчю викидаючи його з даху.
Він падає головою вниз у траву, та для героїчного це не була велика проблема, Хакон розуміючи з яким опонентом він тепер має справу біжить в приміщення, та зустрічається з Матвієм який вже спустився на низ та іде за Хаконом, коли його ноги плавно переходять з ходьби в біг, Хакон вимовляє про себе якесь слово, його рука підіймається, а під тілом Матвія з'являється спочатку вітерець, а пізніше круг з якого вилетіла звичайнісінька, на перший погляд, палка боляче ударяючи його в торс тупою стороною, відчуваючи стискаючий біль в животі Матвій кашляє коли його очі підіймаються Хакон вже підбіг до нього та замахується уцілілою рукою, завдаючи ударів по лицю, спочатку перший удар, потім другий, отямившись Матвій завдає удару у відповідь відкидаючи Хакона аж до стіни, його силові параметри значно вищі ніж в Хакона, та Хакон своєю чергою тепер, лежить в розвалинах та разом зі своєю новою зброєю — веслом.
- Стулись! А то я зараз змушу тебе поцілуватись з дечим більшим!
Ступаючи крок Матвій скользить по підлозі, опиняючись перед Хаконом який тільки но підвівся, очі Хакона фіксуються на піднятій нозі яка от повинна вдарити його в ребро, він впускає своє весло, щоб заблокувати удар, та ціль Матвія була не в цьому, кулак схований за спиною пройшовся по щоці Хакона, це кінець, він потрапив в капкан, приречений приймати удари по обличчю раз за разом, на стіні до якої він притулений все більше відбивається його крові й зрештою коли Матвій в котре вдаряє його по обличчю стіна ламається остаточно та Хакон падає слідом за нею. Матвій відступає два кроки назад щоб перевести подих, його волосся підіймається від повітря яке подуло з-за зламаної стіни, та його погляд чіпляється за дещо за нею, безодня дивиться в нього, на вигляд схожа на ту звідки Хакон нещодавно дістав своє весло, тільки набагато більша, він робить крок назад коли розуміє що його застали зненацька, антикварний дерев'яний човен вилетів з безодні врізаючись в нього та накриває усією своєю вагою.
Це можна було б зарахувати за нокаут, та човен не був занадто великим, щоб задавити когось на смерть, тим паче Матвія, він вилізає з під нього, в суперника були карти в рукаві та їх не вистачило, щоб зберегти власне життя.
- Ти казав що ти з потойбічного світу? Мабуть, ти тільки що повернувся до нього назад, яка іронія.
Проходячи повз нього він бере його за капюшон та тягне за собою.
- Знаєш, щоб перемогти тебе мені навіть не знадобилось розкрити своє справжнє ім'я, ти точно Бог, га?
У відповідь не чується нічого, тільки легкий вітерець який підіймає Матвію почервоніле від крові волосся.
- Але проблем ти все одно мені наробив, я тільки но перевдягся в офісного робітника, та мені подобався цей одяг, а тепер він порваний, ще і ребра болять, та думаю це вже неважливо, війні потрібен священник, та я ним буду, може відспівати когось змога буде.
Коли він виходить з території Юпітера вітер посилюється, а його руці стає неймовірно легко нести тіло, зміна у вазі стала такою несподіваною що він човгається та мало не падає носом до потрісканого асфальту, зі здивуванням він обертається, та бачить лиш кофту за яку він тримається, вже без тіла та вітру.
- Слухай, а що ми взагалі тут робимо, нам не було б легше прямо зараз вистежити майстрів які ще не викликали слуг?
Збентежено запитує у Даґмара "Арчер" коли намагається сфотографувати його на фоні занедбаного танку.
- Коли закінчиться війна буду мати що показати своїй дочці, тому фотографуй акуратно.
- Саме для цього ти перше ризикував нашими дупами, щоб вкрасти в тих дивних небіжчиків фотоапарат? Але чому якщо тобі байдуже на свою дочку.
Арчер зітхає коли робить декілька знімків, через те що темно він фотографує Даґмара із ввімкненим спалахом та коли він робить останні декілька знімків відкривається безодня та Хакон падає з гучним гулом ламаючи танк до кінця, Арчер своєю чергою швидко реагує на це та зі швидкістю білого тигра бере свого майстра за шкірку та відтягує його, щоб ударна хвиля не зачепила його.
- Кляті Цербери! І що, що я помер разок?? Могли б і по доброті душевній пропустити мене, а ні, потрібно обов'язково намагатись мене зжерти, та щоб ви власним лайном подавились, тухлі покручі, моєї ноги більше у тих воріт не буде!
Насторожено запитує арчер його руки тримають імпровізований лук, а ззаду нього з пітьми вилазить щось на кшталт стріл, та цього не можна сказати напевно тому, що тепер Сонця не було, тільки фотоапарат Даґмара спалах якого потрапляє на незнайомця, та коли той бачить спалах від камери миттю перестає кричати на небо його очі падають на Даґмара та Арчера.
- Та ну тільки не кажіть що знову.
З дуже незадоволеною гримасою він підіймається із даху занедбаного танку, його кістки скриплять ніби у старого, та саме лице досі в крові, проте ран на ньому не видно, він зістрибує з танка тримаючи в цілій руці весло.
- Моє справжнє ім'я — Харон, а мій клас Райдер, тільки що я двічі отримав на горіхи, мені потрібні солодощі, щоб прожити трохи довше, маєш солодощі?
- Не думаю що в мене знайдеться принаймні щось їстівне в кишенях.
Далі
Том 1. Розділ 8 - Потойбіччя, смерть, вода та сезони.
«Я бачила війну, велику війну, я стояла на розстріляному полі, вогненні спалахи роздавалися з усіх боків, а їх наслідки лунали в центрі, там де стояла я, але чи були це мої спогади? Мабуть, що ні, друга світова війна — війна минулих поколінь та я до цього не маю ніякого відношення...» Червоноока дівчина повільно розплющує очі, цієї осінньої ночі вона була закута в теплі простирадла та тепер їй жарко, дівчина скидає з себе покривало, та їй через брак місця не вдається утримати його тому воно летить вниз та падає на землю. - Ой. Дівчина підводиться з крісла на якому тільки но лежала, її рука береться за поручень біля сидіння та вона утримує рівновагу, щоб не впасти також, перед нею відкривається похмурий краєвид всім відомого міста привида, цієї ночі вона спала на оглядовому колесі в покинутому парку розваг. - І хто тепер крутий, Святославе, га? Ти то зараз у своїй квартирі слоників рахуєш, а я то ось де. Дівчина усміхається сама собі дивлячись на Прип'ять, та її усмішка миттю зникає, коли вона усвідомлює що їй потрібно спуститися, її зіниці повільно опускаються вниз — на землю під нею. Гучно зітхаючи вона бере мотузку та обхоплює її руками, кріплячи один кінець до кабінки дівчина відштовхується від краю підлоги, та її ноги швидко торкаються арматури яка прикріплена до центру оглядового колеса, вона тримаючись тільки за мотузку швидко крокує до кабінки збоку, арматура надто тонка, щоб вільно мандрувати по ній, всяка мізерна помилка може призвести до нового пляцка під колесом, та це не стосується її, вона вже стоїть в кабінці де на неї чекає реліквія — таємничий тотем, Святослав попереджав про нього, буцімто це тотем якоїсь Богині про яку майже нічого невідомо, навіть сам Грааль може не знати про його існування, та її це не хвилює. Тотем на зріст як людина тому щоб спуститись разом з ним їй доводиться прив'язати його до себе та відкрити собі новий рівень складності, вона перевіряє свій пасок на надійність та в останнє дивиться в далечину, тепер їй видно тільки помаранчеві дерева. Вкотре зітхаючи вона відбивається ногою від кабінки, в цю мить в неї, мабуть, промайнуло все життя перед очима, при спробі зачепитись тросом за іншу кабінку вона не втримує рівноваги та пролітає майже всю відстань, зупиняючись за метр від гілок які ростуть під чортовим колесом, берет який сидів в неї на голові підлетів разом з нею, та тепер сидить в неї на обличчі, вона висить на мотузці яка прив'язана до верхнього поручня, але через різке збільшення ваги вона рветься, в момент коли дівчина намагається доторкнутись до колеса мотузка падає разом з нею в гілля. Лежачи в хащах вона тамує подих, їй вдається підвестись з сидячого положення та стати на ноги, принаймні зараз вона на землі, в парку розваг, одягаючи берет на правильне місце вона також знімає мотузку та поправляє солом'яний капелюх на тотемі який прийняв частину удару на себе та виходить з гущавини, її нога ступає на холодний асфальт, з якого ракурсу на цей парк не подивись, та вигляд буде таким самим, безлюдна самотня пустка, єдине що вирізняється тут своєю нестандартністю це тільки чорний фургон на якому вона сюди приїхала, а воно ж могло бути затишним, тут могли бігати діти, та їх взагалі тут ніколи й не було, бо люди покинули це місце навіть не відкривши головний атракціон. «Ця самотність.» - мимоволі думає дівчина, пропускаючи цю картину вона ледь кульгаючи сходить з асфальту, в місце куди вона йде між великими помаранчевими деревами лежить воно — кроваве коло, воно відбиває ледь помітне червоне сяйво яке пробивається крізь опале листя, все що йому потрібно для роботи тільки тотем, який вона відразу ставить в центр, її вуста викривляються в посмішці, коли очі почали відбивати червоний відтінок від місцевості, та, ще немає дванадцятої, тому в неї залишається час на одну річ. - Приблизно зараз він прокинеться, де там та могилка? Вона дістає смартфон зі своєї кишені, при падінні телефон надбав декілька тріщин, та він все ще працює, спочатку вона планувала йому щось написати, якесь зауваження з приводу їх останньої розмови, та це здалось їй надто простим, вона надає перевагу як завжди вислати йому якийсь мем, ну або те що вона сама вважає жартом, дівчина відходить від кола заходячи глибше до дерев, під одним з них стоїть встромлена в землю лопата, а ґрунт під нею виглядає свіжо, та на ньому немає трави, вона фотографує це та відсилає Святославу, з підписом "тепер я знаю як закопувати людей)". Не затримуючись довго на одному місці вона повертається до кола, її ціль — викликати найкращого слугу, за хвилину дванадцята, година в цій війні в котрій існує висока імовірність викликати героїчного духа класу Сейбер себто мечник, а з реліквією яка в неї є це стане неперевершеним поєднанням, вона націлена на виклик когось особливого з пантеону язичницьких богів. - Ну, з Богом. Іронічно висловлюючись вона вимикає телефон та витягує руку вперед, її очі засвітилися коли червоний відблиск кола набув контрастності, вона повністю концентрується на дії. - Я не знаю ким ти є, не знаю твого минулого, теперішнього та майбутнього, я не вірую в тебе так само як і в інших богів, та заради Грааля я викликаю тебе, постань переді мною, якщо на краю тарілки стоять мої мрії я готова прийняти будь-яку віру, то ж прийди, Воскресни! Широко посміхаючись вона викрикує останні слова, червоне сяйво в колі стухає коли срібне торнадо здіймається над нею, а листя з навколишнього середовища мов збирається та огортає його, воно починає танцювати вальс кружляючи навколо, та всі вони втрачають своє забарвлення чорніючи з кожною секундою все більше, а затим розсипаються чорною сажею ховаючись серед трави, тотем який стоїть в центрі, мабуть, теж зачепило, бо він зник разом і з торнадо, залишивши тільки туман, та дух якого вона викликала, авантюра вдалась, вона бачить долоню яка тягнеться до неї, дивуючись несподіваним бажанням духа пожати руку вона відступає, та дивується ще більше коли з піднятого туману роздається тендітний, та все ж зверхній жіночий голос. - Ти порушила табу, кажеш що готова прийняти будь-яку віру? Яка неповага! Та насправді я не проти того, щоб в мене з'явилось на віряна більше, тоді, мабуть, я стану трішки щасливішою. То ж скажи мені своє ім'я, дитино, нумо. Вона вдивляється в туман намагаючись розгледіти ту кого вона викликала. - Моє ім'я Соломія, Соломія Вайнерт. Приємно познайомитись. Коли Соломія відчуває тепло на губах вона бере серветку та витирає нею вуста коли спостерігає за рукою яка видніється з піднятого туману, фігура виглядає страхітливо поки стоїть в такому положенні, та дух почувши її фамілію прибирає руку, туман полишає її, ледь бліде обличчя в поєднанні з густим чорним волоссям постає перед нею, та миттю зникає, спершу Соломія нічого не розуміє, її вираз обличчя міняється на кшталт "що в біса коїться?" вона дивиться вниз та бачить її на землі, якщо це справді богиня, то вона страшенно незграбна якщо змогла зашпотатись на рівному місці. Вона точно викликала найсильнішого слугу? - Добре, Соломіє, забудь про те що тільки но трапилось. "Богиня" швиденько підіймається та підбігає до Соломії беручи її за руки вона відбирає в неї серветку та бачить там кров, тому дивиться в очі Соломії, коли бере її за щоки обома руками, її руки для Соломії відчуваються дуже холодними, це не було б дивним якби руки були вдягнені в товсті рукавиці, та її рукавиці настільки тонкі що аж шкіра просвічується. - О, значить моя нова послідовниця хвора? Яка несподіванка, про це каже і твій надзвичайно блідий колір шкіри! Я аж свічуся від щастя, мила моя якщо я використаю Грааль та відновлю потойбіччя ти будеш спочивати в одному із найкращих місць у володіннях пані Навь! - Навь? Шо? Так, почекай, я не хвора і я ще не планую помирати, просто коли я сміюсь в мене може піти кров з ясен! - Що? тоді чому ти така бліда? Тільки не кажи мені що ти якийсь там західний вамп... - Ніякий я не вампір, їх не існує! Альбінос я, альбінос, а тепер відповідай ти, хто така Навь і хто ти? Перебиваючи її вона протестує проти існування вампірів та чорноволоса дівчина не погоджується з її словами - Взагалі упирі тепер десь блукають дякуючи одному створінню, та вже, я пані Навь, хоч воно не справжнє та це все одно є моїм іменем, воно приклеїлось до мене коли я була Богинею смерті, бо Навь це синонім до слова мертвець. Навь все ще тримає її за щоки витираючи з її обличчя сажу від листя, та Соломії це не подобається, тому вона бере її за руки та відсторонює її. - Ясно, то що ж, може ти вже перестанеш тискати мої щоки, і ми перейдемо до справи? - Ох, мабуть, це хороша ідея. Навь забирає свої руки від Соломії, вона ставить лікоть своєї руки на інший та відкашлюється, щоб понизити свій тембр голосу. - У всякому разі клич мене Навь, це звичайно не моє улюблене ім'я, та воно мені личить, що дивно, ти викликала мене тут, в мене є базові знання про Грааль та знання про сучасний світ, але здається я була викликана не завдяки йому, чи не так? - Так, руни на колі для виклику були слов'янськими та не пов'язані зі справжнім Граалем, я використала їх спеціально коли писала його, цим самим мені вдалось вижати весь потенціал з твого тотема. - А моя послідовниця добре підготовлена, тільки от, є і мінуси, я хоч і маю знання про сім класів в цій війні та я не маю і найменшого уявлення в якому з них перебуваю я власне. - Ну я намагалась викликати тебе в найкращому класі використовуючи дванадцяту годину, та зважаючи на те що я не одна така розумна, можливо сейбера викликав хтось інший та це… Коли на годиннику пробиває п'ять по дванадцятій щось в довкіллі важчає та Їй не вистачає повітря, щоб договорити речення, Соломія задихається коли з носа рікою потекла кров, силуети в її очах темніють, вона не усвідомлює цього та трохи похитавшись вона намагається повернутись назад до колеса, мабуть, інстинктивно шукаючи притулку, щоб перечекати коли це почуття пройде, та натомість вона каменем падає на землю, злякавшись Навь швидко підхоплює її. Вона бере Соломію під руку та вирішує вивести її на асфальт, в парк розваг, коли вона іде стежкою намагаючись не зашпотатись повз її ноги пробігає білка, та з нею щось твориться, вона біжить прямо в дерево та стрілою вдаряється в нього, Навь впадає в ступор, білка б'є себе головою з такою силою що тріски від дерева разом кусочками шкіри розлітаються по місцевині, вона хоче відбити свої мізки на ньому, Дівчина жахається такої поведінки, розуміючи що щось страшне почало відбуватися навкруги вона не додивляється цю сцену, натомість вона хоче відвести Соломію якомога далі від цього місця, виходячи на асфальт вона бачить фургон в якому вбачає можливість якнайшвидше поїхати звідси, тому скоріше прямує до нього, але зупиняється коли бачить як хтось підводиться з нього та стає навпроти них, це втомлений хлопець в протигазі, він звертається до Навь. - Один хлоп, з яким я бився цієї ночі обмовився про всесвітній потоп, та про те що хтось збирається розпочати його викликавши когось із семи гріхів, та ні він, ні той світловолосий хлопець ще не усвідомлюють, що в один момент хтось з гріхів стояв прямо перед ними. - Мені зараз не до цього, Соломії погано, відійди від машини! - Розумію, та за нами зараз, мабуть, стежать, тому я повинен удати що полюю на вас. Він відходить від машини та дає змогу сісти знепритомній Соломії та Навьї за кермо яка не розуміє його мотивів. - А і ще, дам тобі пораду, твій майстер занадто безтурботний, її легко знайти, слідкуй за нею. - Мене більше зараз непокоять ці події що творяться ні з того ні з чого. - Мене також. Він знизує плечима коли Навь заводить машину, а синє небо над ними закривають чорні плями. "Не переживай за це, стріли вас не торкнуться" - Каже він коли вони хаотично пускаються на землю утворюючи дірки в асфальті, Навь з недовірою спостерігаючи за цим вмикає ключ запалювання та виїжджає з парку, перед її очима постає закинуте місто, місце яке справді може стати частиною потойбіччя. Хлопець дозволяє їм виїхати, а сам він залишається на цьому самому місці, мабуть, ця нова загроза грає йому на руку, він проходить повз вже мертву білку та зупиняється перед одним деревом, беручи лопату яка до недавно стояла під ним він прийнявся копати, та під невеликим шаром ґрунту зуб лопати доторкнувся до чогось м'якого, це тіло, розуміючи це він не цурається забруднитися, та змазавши руку стрілою просякнутою чорною матерією він пробиває ґрунт рукою, хлопець витягує труп за ногу з землі, з цією знахідкою він залишає тіло та дістає рацію. - Ало, Даґмаре здається я знайшов підтвердження існування окультистів, мабуть, той світловолосик все-таки не брехав. Він стоїть перед тим самим деревом фото якого нещодавно робила Соломія. - Значить і байка про всесвітній потоп також правдива? - Звідки мені знати? Я знайшов тільки знекровлений труп в чорній мантії, за описом такий як він описував. - В тебе є догадки чому та коли він мекнув? - Це не точно, та мабуть, та дівчина вбила його, щоб використати його кров для виклику свого слуги, але перевірити цього я не зможу, бо коло повністю почорніло. - Добре більше нічого? раз так повертайся на базу, в мене щось кров з носа пішла, треба десь бинти дістати. - Прийнято, відбій. Він кладе рацію назад у кишеню, його очі дивляться в небо. - Невже так Гріх чи хто б то не був вітається з живими істотами? А якщо то гріх, чи впізнає він мене? Я не знаю... - Так! Нарешті ця клята сука воскресла! Срібноволоса жінка нестримно хихикає, вона намагається голосно не сміятись та в неї це не виходить, вона лежить на горі із трупів в яких одинакові лиця, такі як у неї, та її погляд зосереджений не на них, а на пітьмі, яка висить над нею та вдивляється своїми мертвими очима у відповідь. - Нарешті! Я не можу дочекатись! А хто такий розумний, щоб врешті решт зайняти її місце? Звичай... Гостра сокира жваво проходиться по її голові розділяючи одну частину лиця від іншої, її страхітлива посмішка застигає на місці, а світло в очах зникає, та її бризки крові падають на лице такій самій людині як вона, її посмішка ідентична мерцю, та вона сміється продовжуючи казати все ті самі думки що і вбита нею людина. - Звичайно що я, хі — хі...
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!