Небажана зустріч

Том 1. Розділ 7 - Бог та апостол

  Передвечір'я перед війною.   - Юпітер? А що в цій споруді такого?   Коли дивакуватий парубок тільки но вдяг свою панаму яка щойно валялася разом з усіма його речами на асфальті він звертається до світловолосого хлопця який стоїть ззаду нього з відкритою книжкою.   - Ну, це місце може нам багато про що розповісти, тепер на папері воно рахується як забуте машинобудівне підприємство, та насправді дехто дуже не хоче, щоб спільнота дізналась про його таємне минуле, це був не простий завод з закручування шурупів, це був воєнний об'єкт на якому виготовляли ще дещо, дещо потенційно небезпечне для суспільства. Світловолосий хлопець закриває свою книгу та ховає її під своїм піджаком. Він підходить ближче до незнайомця обходячи його довкола та нахиляється так щоб зустрітись з його очима. На здивування світловолосого хлопця, той в кого він тільки що вдивлявся ігнорує його та іде вперед, необачно обходячи все сміття на тропинці що веде в занедбаний завод.   - Ох, а я думав такі як ти не будуть просто, так щось досліджувати.   Той не відстає від хлопця в панамі та біжить слідом за ним.   - Такого як "я"? Про що ти дізнався?   - Хіба те, що твій клас - "Райдер", ти слуга особистість якого повністю заволоділа тілом майстра, це наводить на думку що ти точно якийсь Бог або хтось рівний їм по силі, бо якщо це було б не так тобі було б не потрібне жертовне тіло, я не помиляюсь?   Кажучи це його посмішка розпливається по обличчю коли він знову виймає книжку щоб звіритися з інформацією, через що він на мить відволікається та райдер залишаючи його підходить до входу "Юпітера" відчиняючи знищені іржею двері, його очі застигають коли він зазирає всередину та аналізує побачене, сонце яке от закотиться за горизонт ще просвічує їм шлях крізь не залатані отвори на стінах, зі стелі, яка повинна тримати другий поверх вже давно спав весь цемент виставляючи напоказ тільки арматуру яка ледь витримує його вагу, а на землі подекуди вже і мох проростати почав, огортаючи собою деякі речі, які безтурботно лежать на землі.    - В день аварії на ЧАЕС люди які тут працювали в спішці знишили або прихопили з собою всі речі які мали зв'язок до якоїсь справи. В будівлю також входить і світловолосий хлопець, тепер він тримає в руці листок, на якому намальована мапа цього місця, колись цей лист був вивезений звідси одним з евакуйованих. - В мене є багато запитань. - Розумію, та зараз на тривалі дискусії немає часу, ще трохи й стемніє, а в мене не вистачає ні мотивації, ні часу, щоб оглядати це місце в пітьмі.   Сміючись блондин виходить в центр кімнати байдуже минаючи різний мотлох навколо на кшталт тумбочок та шафок, під його ногами ламаються якісь речі коли він зупиняється перед однією з чисельних колон, та бачачи на ній тільки потріскану фарбу та зламаний годинник він зітхає.    - Стрілочки й справді плавляться коли годинники біля них, це не залежить від того перестав він показувати час чи ні, значить? Зі збентеженим виразом на обличчі блондин полишає годинник та прямує в іншу сторону, він виходить з будівлі махаючи своєму новому компаньйону рукою, щоб він слідував за ним, той бачачи цей жест крокує за хлопцем, та перш ніж вийти з будівлі його погляд також падає на цей годинник, не аби як дивно що в нього немає стрілок. «Що він там казав, "Плавляться"? Але що потрібно зробити для того, щоб розплавити тільки стрілки? Не подобається мені це». Залишаючи цю загадку іншим райдер виходить через чорний хід та потрапляє в ліс як він спочатку думає, але його думка кардинально змінюється коли він бачить міст над головою, це перехід між корпусами, в які вони тримають шлях. - А що сталося з годинником? - Я не знаю точно що саме це спричиняє, та в мене є одне припущення — місцина яка попадає під вплив одного артефакту зникає в часовому просторі, або переноситься в інший, тому речі які фіксують час збиваються та плавляться під високою температурою.   - А це протигаз, з ними пов'язана цікава історія, в приміщенні що під нами ти можеш побачити море таких протигазів, і я не гіперболізую, тому, що підвал ледь підтоплений.   Блондин тихо сміється над його словами.   - Хто знає? Я ось не знаю.   Вони стоять в центрі великого цеху, гармидер який вони застали тут на противагу будівлі з якої прийшли вражає, мабуть, все виглядало б так само якби стеля яка через ненадійність конструкції обвалилась та залишила половину цеху без прикриття нахабно заставляючи відвідувачів зазирнути в глибину фіолетового неба, проте на відмінну від Райдера якого зацікавив цей краєвид блондин прямує до зламаного кріплення яке все ще з'єднано зі стіною. - До речі, я можу називати тебе "Хаконом" - іменем того хто віддав тобі тіло, я розумію що ти зберігаєш своє ім'я в таємниці, щоб не назбирати потенційних проблем, та звертатись до тебе як незнайомець або райдер звучить максимально дивно, сам подумай, "ой незнайомцю як справи" або "незнайомець я хочу об'єднатися з тобою".   Він іронізує коли намагається відтворити потрібну інтонацію так ніби ці речення справді потрібно було б серйозно вимовляти.   - Я б віддав перевагу, щоб ти називав мене справжнім іменем, та як ти зрозумів я справді зовсім не горю бажанням називатись підозрілим особам, тому Хакон — це найкраща альтернатива.    - Ну, приємно познайомитись, "Хаконе", ти не питав, але я також назвусь тобі. Своїм справжнім іменем.   Завдяки своїм гнучким колінам він застрибує на дах та відступаючи задом наперед декілька кроків, щоб знайти стійку позицію де його ноги не зіслизнуть, він зупиняється, його постать тепер височіє над Хаконом, та його очі не здаються злими, а посмішка не спадає з лиця коли він вимовляє власне ім'я.     Коли Хакон підіймається він не чує відповіді на запитання це трохи напружує його та попри все перед самим досягненням цілі Матвій простягає руку, щоб допомогти йому забратися на дах. Коли він бачить що Хакон струшує з себе пилюку то складає свої руки за спину розвертаючись від нього блондин підходить до кута споруди, Хакон слідує за ним та його очам відкривається місто, покинуте місто. Ось там зліва стоїть безліч Багатоповерхівок, під'їзди яких, мабуть, давно заросли різною диковинкою, а ось по центру на краю горизонту, видніється біло червона вежа, здалеку її майже не видно, та вона через свій незвичайний вигляд добре виділяється на спільному плані. - Красиво чи не так? Коли я побачив тебе вперше через твою розгубленість та зацікавленість реальним світом мені здалося що ти не бачив такого раніше, ти не бачив природи, чи не так? - Мабуть, що так, навряд чи ти бачив живе місто, а я вже встиг побувати в Києві, Берліні, Мілані, ці міста такі живі, що мимовільно їхня життєва енергія проникає в тебе, та ти сам повертаєшся до життя, та я боюсь того що це все, може пропасти. - Так, кінець всього живого, мабуть, настане через мою помилку, я вже тричі пожалкував що дав їм увійти у зону проведення війни.   - "Прокляті", пам'ятаєш той годинник? Це артефакт з яким ходить група людей, по своїй дурості я дозволив їм увійти, бо вони дали мені гарантію що допоможуть мені, та викличуть біблійне творіння, та я був страшенно наївним.   - А вони що?   - А вони пов'язані зі Смертними Гріхами, мабуть ти знаєш щось про них? - Завтра, на полудні вони когось з них викличуть, та це може призвести до фатальних наслідків.   Матвій знову витягує свою книгу та не очікуючи відповіді Хакона він продовжує говорити. - «Та пожалкував був Господь, що людину створив. І засмутився Він у серці Своїм» Тому вирішив Господь: «Зітру з лиця землі людей, яких Я створив». На тисяча шістсот п'ятдесят шостий рік після створення Адама і Єви Бог послав потоп. Ця подія увійшла в історію як "Всесвітній потоп".   - Потоп та гріхи, га? Я мало що знаю про вас та це навіть мені здається абсурдом.   - Це здається дивним поєднанням, на перший погляд, та, диявол криється в деталях, якщо первородне зло повернеться у світ, Бог мабуть буде змушений затопити нас, бо минулого разу він насправді піддався гніву одному з гріхів, і це знаменувало нове уявлення про гріхи в цілому. Проте в Біблії була гарантія що потопу не станеться - «Бог пообіцяв не знищувати світ потопом, і знаком, що потопу більше не буде Бог створив веселку», але я давно вже її не бачив. - І чому ти тепер розказуєш це все мені, а не розшукуєш тих суїцидників, щоб завадити їм це зробити?   - Все просто, їх неможливо знайти, якщо вони не в Юпітері, то в мене більше немає ідей, та зрештою, в мене є інший план як запобігти Шеола на землі, і для цього мені потрібні ви всі, і майстри й слуги, мені сильно пощастило коли я натрапив на тебе, тож об'єднаймося та спасемо світ? Вкотре заховуючи книгу він зупиняється навпроти Хакона та простягає йому свою руку сподіваючись на рукостискання, Хакон, мабуть, очікував цього, та на погляд Матвія він вагається, вони стоять так декілька секунд, його рука також потягнулась, бачачи це Матвій посміхається та коли рукостискання відбувається натиск на руку збільшується, Хакон підіймає його руку вгору та нахиляє своє обличчя надзвичайно близько до нього.   - Ти досить ввічливий, та цього недостатньо щоб схилити Бога провідника на твою сторону. - Значить я весь цей час помилявся на рахунок тебе? - Я давньогрецьке божество яке народилось та виросло в підземному світі, і ти думаєш в мене є якесь бажання рятувати твій світ від твоїх помилок? Хакон міцно тримає Матвія за руку його глузлива усмішка розпливається по лицю тим часом як Матвій з безвиразним обличчям дивиться на ноги.   - А ти міг допомогти мені, яке розчарування.   За його словами лунає огидний звук, це був хрускіт, перетискаючи Хаконові руку Матвій ступає крок назад половина його ноги знаходиться в повітрі та він мало не падає, проте Матвій забезпечує собі простір, щоб урвати дорогоцінні секунди та цим гарантує перевагу в битві, Хакон копіює його дію, він також відходить назад попри пекельний біль в руці, та бачачи як Матвій прочитав його хід Хакон сильно дивується що нога опонента вже проходиться по його обличчю викидаючи його з даху.  Він падає головою вниз у траву, та для героїчного це не була велика проблема, Хакон розуміючи з яким опонентом він тепер має справу біжить в приміщення, та зустрічається з Матвієм який вже спустився на низ та іде за Хаконом, коли його ноги плавно переходять з ходьби в біг, Хакон вимовляє про себе якесь слово, його рука підіймається, а під тілом Матвія з'являється спочатку вітерець, а пізніше круг з якого вилетіла звичайнісінька, на перший погляд, палка боляче ударяючи його в торс тупою стороною, відчуваючи стискаючий біль в животі Матвій кашляє коли його очі підіймаються Хакон вже підбіг до нього та замахується уцілілою рукою, завдаючи ударів по лицю, спочатку перший удар, потім другий, отямившись Матвій завдає удару у відповідь відкидаючи Хакона аж до стіни, його силові параметри значно вищі ніж в Хакона, та Хакон своєю чергою тепер, лежить в розвалинах та разом зі своєю новою зброєю — веслом. - Стулись! А то я зараз змушу тебе поцілуватись з дечим більшим! Ступаючи крок Матвій скользить по підлозі, опиняючись перед Хаконом який тільки но підвівся, очі Хакона фіксуються на піднятій нозі яка от повинна вдарити його в ребро, він впускає своє весло, щоб заблокувати удар, та ціль Матвія була не в цьому, кулак схований за спиною пройшовся по щоці Хакона, це кінець, він потрапив в капкан, приречений приймати удари по обличчю раз за разом, на стіні до якої він притулений все більше відбивається його крові й зрештою коли Матвій в котре вдаряє його по обличчю стіна ламається остаточно та Хакон падає слідом за нею. Матвій відступає два кроки назад щоб перевести подих, його волосся підіймається від повітря яке подуло з-за зламаної стіни, та його погляд чіпляється за дещо за нею, безодня дивиться в нього, на вигляд схожа на ту звідки Хакон нещодавно дістав своє весло, тільки набагато більша, він робить крок назад коли розуміє що його застали зненацька, антикварний дерев'яний човен вилетів з безодні врізаючись в нього та накриває усією своєю вагою.  Це можна було б зарахувати за нокаут, та човен не був занадто великим, щоб задавити когось на смерть, тим паче Матвія, він вилізає з під нього, в суперника були карти в рукаві та їх не вистачило, щоб зберегти власне життя.   - Ти казав що ти з потойбічного світу? Мабуть, ти тільки що повернувся до нього назад, яка іронія.    Проходячи повз нього він бере його за капюшон та тягне за собою. - Знаєш, щоб перемогти тебе мені навіть не знадобилось розкрити своє справжнє ім'я, ти точно Бог, га?    У відповідь не чується нічого, тільки легкий вітерець який підіймає Матвію почервоніле від крові волосся.  - Але проблем ти все одно мені наробив, я тільки но перевдягся в офісного робітника, та мені подобався цей одяг, а тепер він порваний, ще і ребра болять, та думаю це вже неважливо, війні потрібен священник, та я ним буду, може відспівати когось змога буде.   Коли він виходить з території Юпітера вітер посилюється, а його руці стає неймовірно легко нести тіло, зміна у вазі стала такою несподіваною що він човгається та мало не падає носом до потрісканого асфальту, зі здивуванням він обертається, та бачить лиш кофту за яку він тримається, вже без тіла та вітру. - Слухай, а що ми взагалі тут робимо, нам не було б легше прямо зараз вистежити майстрів які ще не викликали слуг?   Збентежено запитує у Даґмара "Арчер" коли намагається сфотографувати його на фоні занедбаного танку.   - Коли закінчиться війна буду мати що показати своїй дочці, тому фотографуй акуратно. - Саме для цього ти перше ризикував нашими дупами, щоб вкрасти в тих дивних небіжчиків фотоапарат? Але чому якщо тобі байдуже на свою дочку.   Арчер зітхає коли робить декілька знімків, через те що темно він фотографує Даґмара із ввімкненим спалахом та коли він робить останні декілька знімків відкривається безодня та Хакон падає з гучним гулом ламаючи танк до кінця, Арчер своєю чергою швидко реагує на це та зі швидкістю білого тигра бере свого майстра за шкірку та відтягує його, щоб ударна хвиля не зачепила його.  - Кляті Цербери! І що, що я помер разок?? Могли б і по доброті душевній пропустити мене, а ні, потрібно обов'язково намагатись мене зжерти, та щоб ви власним лайном подавились, тухлі покручі, моєї ноги більше у тих воріт не буде! Насторожено запитує арчер його руки тримають імпровізований лук, а ззаду нього з пітьми вилазить щось на кшталт стріл, та цього не можна сказати напевно тому, що тепер Сонця не було, тільки фотоапарат Даґмара спалах якого потрапляє на незнайомця, та коли той бачить спалах від камери миттю перестає кричати на небо його очі падають на Даґмара та Арчера.   - Та ну тільки не кажіть що знову.   З дуже незадоволеною гримасою він підіймається із даху занедбаного танку, його кістки скриплять ніби у старого, та саме лице досі в крові, проте ран на ньому не видно, він зістрибує з танка тримаючи в цілій руці весло. - Моє справжнє ім'я — Харон, а мій клас Райдер, тільки що я двічі отримав на горіхи, мені потрібні солодощі, щоб прожити трохи довше, маєш солодощі? - Не думаю що в мене знайдеться принаймні щось їстівне в кишенях.