День

 

 На шаховому полі стоять останні фігури, король білих в западні завдяки недбалості свого гравця, ще трохи і його голова злетить з плечей, однак, гравець білих не зацікавлений в його обороні.

 

- Значить в старій війні було всього 7 слуг кожен з яких мав власний клас? Сейбер, Арчер, Райдер, Асасин, Кастер е, та Берсеркер, здається.

 

Дівчина впевнено показує хлопцю сім пальців які символізували класи героїчних духів.

- А Лансера де загубила? Наче і детектив, але навіть не можеш запам'ятати такі елементарні речі, га?

- Ця інформація вже просто неактуальна і тому запам'ятовується так собі. За твоїми словами ця м'ясорубка буде не такою як війна наших предків, саме тому я і викрала... Тобто запозичила цей тотем, не думаю що мій слуга буде причетний до якогось там класу.

Дівчина раптом відвертається від нього та з напруженим обличчям дивиться в бік поля спершись на свою руку.

Дівчина ніяково сміється прикриваючи свою посмішку долонею, її червоні губи та очі сильно контрастують з її блідою мов у мерця шкірою, важко уявити її з такою емоцією поки не побачиш це наочно.

- Ой, будь ласка, давай без моралей сьогодні, тобі немає різниці до моїх справ, викрала і викрала, нікому боляче від цього не стане.

Хлопець із піднятими бровами звертається до неї коли він переставляє свою даму у шахах востаннє та закриває відступ ворожому королю. Наслідки цього відображаються і на полі збоку від них, король білих безнадійно шукає шляху відступу, але марно, як і на шаховій дощечці вихід для короля закритий з усіх сторін, він відрізаний від своїх солдат, та єдине що він може зробити це обірвати своє життя власноруч як личить простому пішаку в грі, або перевершити себе та вийти за рамки пішака, стати королем не тільки в шахах. На що він і зважується, він підіймає меч вгору готовий захищатись не по наказу, це зацікавило хлопця який за цим спостерігає поки біловолоса дівчина читає йому нотації.

- Святославе! Я, між іншим, поважна особа і те як ти обходишся зі мною є неприємним!

- Ти почекай, коли ми зустрінемось віч-на-віч я тебе під землю закопаю.

 

Святослав дивиться на те як дівчина підводиться з-за крісла, їй здалися смішними її слова та вона усміхнулась тичяючи в нього пальцем.

 

- Тому озирайся коли будеш проходити повз рудий ліс або парк розваг!

 

- Ну якщо ти й в Чорнобилі будеш косити під аристократа з такою то вишуканою одежею, то я не знаю, будеш ти здатна мене закопати там чи ні. 

 

 

- Вже? Ну побачимось вже в наочному світі я гадаю?

 

Не відповідаючи на запитання дівчина з ображеним виразом розчиняється в повітрі, Святослав не здивований цьому, він ще раз кидає погляд на поле з лицарями, та перед його поглядом вже постає відрізана голова короля яка лежить на землі, а пішаки в чорній броні мов зазомбовані протикають його тіло своїми мечами раз за разом пускаючи ще більше крові на землю, недавно величний та гордий манекен в якого зароджувалась власна воля тепер нагадує м'ясну кульку, таке видовище дивує хлопця, жорстокість його манекенів стосовно опонентів є невиправданою, та сам факт що в одного з них були зачатки волі є дивним.

- З цим потрібно буде розібратись, але не сьогодні.

 

Святослав зітхає звертаючи увагу на наручний годинник, саме час для того, щоб проснутись і йому, він закриває очі та тримає їх декілька секунд закритими після чого знов відкриває їх, перед його обличчям постає вигляд обвислої стелі закинутої будівлі, а з побитих вікон ззаду нього на лице вже декілька годин як падає денне світло, але це не турбує його, цієї ночі він спав в сонцезахисних окулярах, натомість в нього є інша проблема, хлопець підводиться, але ноги його не слухаються та він падає лицем до землі, це йому не вперше, він завжди відчував втому після сну, і цей випадок не є виключенням. "Пройде" - думає він, сон для нього невідмінну від інших це справжнє випробування, через те, що кожної ночі він бачить її — енергетичного вампіра як і він, біловолосу дівчину з іншого краю землі в парі з якою він проклятий на вічні дискусії ночами на проліт. Кінець-кінцем лежачи декілька хвилин на холодній землі йому вдається набратися сил, він ледь підводиться тримаючись за старий зламаний стіл який і сам на ладан дихає та з деякими зусиллями дістає з кишені свій телефон, вмикаючи його він бачить нове сповіщення від тої самої білявої дівчини. - Фото та підпис, інтернет в нього майже не ловить тому фото не завантажується, та і підпис інформації в собі багато не містить, мов 

 "Тепер я знаю як закопувати людей, остерігайся)".

Він підняв брову, знаючи її, на фото як зазвичай зображений якийсь мем. Власне вона завжди любила висилати йому смс в подібному форматі відколи в неї з'явився телефон. Тому він ігнорує її смс та повільно човгає до шухлядки під низом якої було сховане його знаряддя — американський автомат М4А1 та жменя патронів до нього, окрім цього за зброєю лежить чорна коробочка — всередині якої є реліквія яку він підготував собі на виклик героя, хлопець витягує все з під шухлядки та ледь підводиться, він чіпляє собі гвинтівку на бронежилет який він навіть не знімав перед сном.

 

  хоч і повільно завдяки ослабленості але він виходить в коридор та починає спускатися вниз по сходах зруйнованої багатоповерхівки оминаючи старі зруйновані часом кімнати які вже давно не бачили в себе гостей він заходить на перший поверх місце де колись була розташована реєстратура, за часів коли тут ще були люди в цьому місці стояла охорона, а робітники перевіряли документи мешканців цієї будівлі, щоб переконатись в їхній особистості, але тепер це місце не виконує жодних функцій, навіть двері тут застигли у вічно відкритому вигляді, це символ відсутності охорони, бо охороняти було нічого, але є тут одна річ варта уваги, і саме туди тепер направляється Святослав — в підвал будинку де на нього вже чекало коло для виклику намальоване кимось іншим.

- Так, за дві хвилини дванадцята, повинен встигнути.

Він заходить в підвал багатоповерхівки вмикаючи масивний ліхтар який він витягнув з бронежилета та ставить його на одне із крісел.

 

 Та перед тим як почати ритуал присвячений виклику він перш за все кладе артефакт на землю — кість чеєїсь руки тепер лежить в центрі кола яке намальоване давно застиглою кров'ю. Він виймає ще одного відсіку свого бронежилета бутиль з червоною рідиною після висипає вміст на кість, це була чужорідна кров, не пов'язана ні з ним, ні з артефактом, але за словами його матері ця додаткова умова зменшить використання слугою ману яку він буде поглинати у викликача(майстра), щоб існувати, і це не повпливає на ефективність слуги чи на змогу його контролю. Не залежно від результату та ризику що виклик все одно може забрати в нього трохи мани він витягує одну із рук вперед, а іншою підтримує її та починає молитись.

 

 - Верховний головнокомандувач, ти єдиний у всій історії хто не програв жодного бою, той, чиїм іменем лякали дітей, ти людина в якої на руках кров диявола, відізвись на моє благання та покажи свій лик!

Слідом за першими його словами всі речі в підвалі від залишків одягу до понівеченої тумбочки навколо нього затряслись, стара лампочка віддає легким проблиском світла, а коло забарвлюється червоним сяйвом яке хоч і хаотично, але смугою тягнеться до стелі, світло від нього підіймається вгору, а повітря яке виходило з центру задуло хлопцеві в лице.

Хлопець падає на землю не в змозі протистояти потоку повітря, різке золоте сяйво яке замінило червоне на мить засліплює його та нищить всі джерела світла навколо, а коли вітер стих, а сяйво зникло залишаючи після себе лиш осади піднятого повітрям пилу з-за якого через залишок магічного сяйва видніється силует, він стоїть напружено, спина відведена назад, а його рука застигла на місці перед тим як взяти клинок який був викликаний віддільно від нього.

Чоловік в колі дивується сам собі, замість того щоб взяти меч в руки він оглядає його не торкаючись в повній темноті обходячи зі всіх сторін, після чого звертає увагу на Святослава.

Запитує в нього чоловік проглядаючи крізь темряву, Святослав не здивований, не довго думаючи він витягує з кишені телефон та вмикає на ньому ліхтарик, він світить на чоловіка та меч, перед його поглядом постав чоловік у вишуканій військовій формі минулих століть він сидить на присядку та вивчає цей меч, його очі примружені, а брови зведені, а коли світло потрапляє на меч і у Святослава примружуються очі від здивування.

 

 

- Я ще сам не знаю як цей меч працює, але, думаю, щоб користуватись ним надворі мені точно знадобляться якісь дуже моцні рукавиці.

Чоловік підіймається та обходить меч ще раз, він бере старе лахміття з крісла позаду і з ним підіймає гаряче руків'я та ставить меч у пусті піхви які прикріплені до його паска на талії, лезо не нагрівається коли йому заблокований доступ до світла, але з руків'ям треба щось робити, воно визирає з-за піхов через що на вулиці в день може створити певний дискомфорт.

 

- Воістину дивний

 

Вони обидва склали руки та кивнули один одному.

 

- А що це за меч власне?

 

- Біс його знає, треба буде перевірити, проте мені цікаво зараз інше.

 

- Що саме?

- В тебе часто тече кров з носа? невже того що ти мене викликав достатньо щоб в тебе пішла кров?

Святослав торкається свого носа, перевіряючи це він бачить кров у себе на пальцях.