На шаховому полі стоять останні фігури, король білих в западні завдяки недбалості свого гравця, ще трохи і його голова злетить з плечей, однак, гравець білих не зацікавлений в його обороні.
- Значить в старій війні було всього 7 слуг кожен з яких мав власний клас? Сейбер, Арчер, Райдер, Асасин, Кастер е, та Берсеркер, здається.
Дівчина впевнено показує хлопцю сім пальців які символізували класи героїчних духів.
- А Лансера де загубила? Наче і детектив, але навіть не можеш запам'ятати такі елементарні речі, га?
- Ця інформація вже просто неактуальна і тому запам'ятовується так собі. За твоїми словами ця м'ясорубка буде не такою як війна наших предків, саме тому я і викрала... Тобто запозичила цей тотем, не думаю що мій слуга буде причетний до якогось там класу.
Дівчина раптом відвертається від нього та з напруженим обличчям дивиться в бік поля спершись на свою руку.
Дівчина ніяково сміється прикриваючи свою посмішку долонею, її червоні губи та очі сильно контрастують з її блідою мов у мерця шкірою, важко уявити її з такою емоцією поки не побачиш це наочно.
- Ой, будь ласка, давай без моралей сьогодні, тобі немає різниці до моїх справ, викрала і викрала, нікому боляче від цього не стане.
Хлопець із піднятими бровами звертається до неї коли він переставляє свою даму у шахах востаннє та закриває відступ ворожому королю. Наслідки цього відображаються і на полі збоку від них, король білих безнадійно шукає шляху відступу, але марно, як і на шаховій дощечці вихід для короля закритий з усіх сторін, він відрізаний від своїх солдат, та єдине що він може зробити це обірвати своє життя власноруч як личить простому пішаку в грі, або перевершити себе та вийти за рамки пішака, стати королем не тільки в шахах. На що він і зважується, він підіймає меч вгору готовий захищатись не по наказу, це зацікавило хлопця який за цим спостерігає поки біловолоса дівчина читає йому нотації.
- Святославе! Я, між іншим, поважна особа і те як ти обходишся зі мною є неприємним!
- Ти почекай, коли ми зустрінемось віч-на-віч я тебе під землю закопаю.
Святослав дивиться на те як дівчина підводиться з-за крісла, їй здалися смішними її слова та вона усміхнулась тичяючи в нього пальцем.
- Тому озирайся коли будеш проходити повз рудий ліс або парк розваг!
- Ну якщо ти й в Чорнобилі будеш косити під аристократа з такою то вишуканою одежею, то я не знаю, будеш ти здатна мене закопати там чи ні.
- Вже? Ну побачимось вже в наочному світі я гадаю?
Не відповідаючи на запитання дівчина з ображеним виразом розчиняється в повітрі, Святослав не здивований цьому, він ще раз кидає погляд на поле з лицарями, та перед його поглядом вже постає відрізана голова короля яка лежить на землі, а пішаки в чорній броні мов зазомбовані протикають його тіло своїми мечами раз за разом пускаючи ще більше крові на землю, недавно величний та гордий манекен в якого зароджувалась власна воля тепер нагадує м'ясну кульку, таке видовище дивує хлопця, жорстокість його манекенів стосовно опонентів є невиправданою, та сам факт що в одного з них були зачатки волі є дивним.
- З цим потрібно буде розібратись, але не сьогодні.
Святослав зітхає звертаючи увагу на наручний годинник, саме час для того, щоб проснутись і йому, він закриває очі та тримає їх декілька секунд закритими після чого знов відкриває їх, перед його обличчям постає вигляд обвислої стелі закинутої будівлі, а з побитих вікон ззаду нього на лице вже декілька годин як падає денне світло, але це не турбує його, цієї ночі він спав в сонцезахисних окулярах, натомість в нього є інша проблема, хлопець підводиться, але ноги його не слухаються та він падає лицем до землі, це йому не вперше, він завжди відчував втому після сну, і цей випадок не є виключенням. "Пройде" - думає він, сон для нього невідмінну від інших це справжнє випробування, через те, що кожної ночі він бачить її — енергетичного вампіра як і він, біловолосу дівчину з іншого краю землі в парі з якою він проклятий на вічні дискусії ночами на проліт. Кінець-кінцем лежачи декілька хвилин на холодній землі йому вдається набратися сил, він ледь підводиться тримаючись за старий зламаний стіл який і сам на ладан дихає та з деякими зусиллями дістає з кишені свій телефон, вмикаючи його він бачить нове сповіщення від тої самої білявої дівчини. - Фото та підпис, інтернет в нього майже не ловить тому фото не завантажується, та і підпис інформації в собі багато не містить, мов
"Тепер я знаю як закопувати людей, остерігайся)".
Він підняв брову, знаючи її, на фото як зазвичай зображений якийсь мем. Власне вона завжди любила висилати йому смс в подібному форматі відколи в неї з'явився телефон. Тому він ігнорує її смс та повільно човгає до шухлядки під низом якої було сховане його знаряддя — американський автомат М4А1 та жменя патронів до нього, окрім цього за зброєю лежить чорна коробочка — всередині якої є реліквія яку він підготував собі на виклик героя, хлопець витягує все з під шухлядки та ледь підводиться, він чіпляє собі гвинтівку на бронежилет який він навіть не знімав перед сном.
хоч і повільно завдяки ослабленості але він виходить в коридор та починає спускатися вниз по сходах зруйнованої багатоповерхівки оминаючи старі зруйновані часом кімнати які вже давно не бачили в себе гостей він заходить на перший поверх місце де колись була розташована реєстратура, за часів коли тут ще були люди в цьому місці стояла охорона, а робітники перевіряли документи мешканців цієї будівлі, щоб переконатись в їхній особистості, але тепер це місце не виконує жодних функцій, навіть двері тут застигли у вічно відкритому вигляді, це символ відсутності охорони, бо охороняти було нічого, але є тут одна річ варта уваги, і саме туди тепер направляється Святослав — в підвал будинку де на нього вже чекало коло для виклику намальоване кимось іншим.
- Так, за дві хвилини дванадцята, повинен встигнути.
Він заходить в підвал багатоповерхівки вмикаючи масивний ліхтар який він витягнув з бронежилета та ставить його на одне із крісел.
Та перед тим як почати ритуал присвячений виклику він перш за все кладе артефакт на землю — кість чеєїсь руки тепер лежить в центрі кола яке намальоване давно застиглою кров'ю. Він виймає ще одного відсіку свого бронежилета бутиль з червоною рідиною після висипає вміст на кість, це була чужорідна кров, не пов'язана ні з ним, ні з артефактом, але за словами його матері ця додаткова умова зменшить використання слугою ману яку він буде поглинати у викликача(майстра), щоб існувати, і це не повпливає на ефективність слуги чи на змогу його контролю. Не залежно від результату та ризику що виклик все одно може забрати в нього трохи мани він витягує одну із рук вперед, а іншою підтримує її та починає молитись.
- Верховний головнокомандувач, ти єдиний у всій історії хто не програв жодного бою, той, чиїм іменем лякали дітей, ти людина в якої на руках кров диявола, відізвись на моє благання та покажи свій лик!
Слідом за першими його словами всі речі в підвалі від залишків одягу до понівеченої тумбочки навколо нього затряслись, стара лампочка віддає легким проблиском світла, а коло забарвлюється червоним сяйвом яке хоч і хаотично, але смугою тягнеться до стелі, світло від нього підіймається вгору, а повітря яке виходило з центру задуло хлопцеві в лице.
Хлопець падає на землю не в змозі протистояти потоку повітря, різке золоте сяйво яке замінило червоне на мить засліплює його та нищить всі джерела світла навколо, а коли вітер стих, а сяйво зникло залишаючи після себе лиш осади піднятого повітрям пилу з-за якого через залишок магічного сяйва видніється силует, він стоїть напружено, спина відведена назад, а його рука застигла на місці перед тим як взяти клинок який був викликаний віддільно від нього.
Чоловік в колі дивується сам собі, замість того щоб взяти меч в руки він оглядає його не торкаючись в повній темноті обходячи зі всіх сторін, після чого звертає увагу на Святослава.
Запитує в нього чоловік проглядаючи крізь темряву, Святослав не здивований, не довго думаючи він витягує з кишені телефон та вмикає на ньому ліхтарик, він світить на чоловіка та меч, перед його поглядом постав чоловік у вишуканій військовій формі минулих століть він сидить на присядку та вивчає цей меч, його очі примружені, а брови зведені, а коли світло потрапляє на меч і у Святослава примружуються очі від здивування.
- Я ще сам не знаю як цей меч працює, але, думаю, щоб користуватись ним надворі мені точно знадобляться якісь дуже моцні рукавиці.
Чоловік підіймається та обходить меч ще раз, він бере старе лахміття з крісла позаду і з ним підіймає гаряче руків'я та ставить меч у пусті піхви які прикріплені до його паска на талії, лезо не нагрівається коли йому заблокований доступ до світла, але з руків'ям треба щось робити, воно визирає з-за піхов через що на вулиці в день може створити певний дискомфорт.
- Воістину дивний
Вони обидва склали руки та кивнули один одному.
- А що це за меч власне?
- Біс його знає, треба буде перевірити, проте мені цікаво зараз інше.
- Що саме?
- В тебе часто тече кров з носа? невже того що ти мене викликав достатньо щоб в тебе пішла кров?
Святослав торкається свого носа, перевіряючи це він бачить кров у себе на пальцях.
Далі
Том 1. Розділ 6 - Небажана зустріч
- Так, яке ваше замовлення пані? Запитує офіціант у двох дівчат стоячи перед столиком за яким вони сидять, одна з них тримає листочок з якого хоч і незграбно, але зачитує замовлення. - Подати, мені чай, шмат. Цитує блондинка в капелюсі, після того, як дівчина прочитала свою фразу вона в надії на те що офіціант її зрозуміє дивиться на нього щенячими очима, майже впевнена в, тому що змогла вимовити замовлення правильно, та бачачи його збентеження вона кинула погляд на свою колегу сигналізуючи, щоб та допомогла їй, своєю чергою дівчина з чорним волоссям прикриває губи рукою, щоб приховати посмішку. Здивовано перепитує офіціант, він не розуміє ображають його чи ні. В розмову втручається чорноволоса дівчина, мова її тіла та чорні синяки під очима так і кажуть що вона стомлена, але по при все вона намагається поводити себе жваво та дотепно. Вона махає йому рукою та офіціант відходить від столика залишаючи жінок на самоті, дівчина що замовляла чай кладе долоні на схрещені коліна та дивиться на іншу з під капелюха зі зведеними бровами, по виразу її обличчя можна розуміти недоброзичливе ставлення до своєї напарниці. - Слухай, де тебе бештало? я чекала на тебе рівно два дні, чотири години та вісімнадцять хвилин, подивись, вже за третю, три години як почалась війна та як викликали останніх слуг, а ми досі тут, в Іванкові, ви всі там у Ватикані такі непунктуальні? - Взагалі-то я була в Києві з самого ранку, просто дехто ніби спеціально ігнорував мої дзвінки та не зволів підібрати мене, тому мені за лічені години знадобилось вивчати маршрути тутешніх автобусів, щоб знайти цього декого аж за сто кілометрів від Столиці. - Ти дзвонила мені? Дивно, мабуть, ми так далеко від Києва що навіть зв'язок ловити перестав. - Це неможливо, ми зараз в одному із колишніх районних центрів, людей тут багато тому і зв'язок зобов'язаний бути. - Але як-не-як, це передостаннє людне поселення перед Чорнобилем, Вітторіє. Вітторія намагається це заперечити, мов це вже дві тисячі тринадцятий, і неможливо щоб без зв'язку жила ціла околиця та бачачи офіціанта здалеку вона замовкає, в очікуванні на її реакцію щодо того що вона замовила. Офіціант ставить чашку кави на стіл перед дівчиною, вона бере каву в руки та здавалось би насолоджується її запахом приклавши ніс до чашки, однак радісний блиск в її очах від очікування улюбленого напою змінюється роздратованим шипінням вона звертає увагу на свою колегу яка замовила їй не те що вона хотіла. - Вітторіє, ти знаєш що мене рве від кави. Вітторія відбирає в неї кружку, і з новоздобутою чашкою свіжозавареної кави вона хапає цукорницю та висипає майже весь вміст в напій із кам'яним лицем. - Тепер я не знаю надіятись мені на твою найскоршу кончину чи переживати за те що в тебе скоро з'явиться діабет і ти не зможеш виконувати свої обов'язки. - Діабет? Я спадкоємиця Відьми, в мене такого точно не буде. - Так то твоя матір, на відмінну від тебе в неї не було видно ознак стомленості, вона могла прожити десяток років без сну та все одно виглядати як королева, а тут ось все на лице, переді мною сидить унікальне страховисько із запливлими очима, я вже мовчу про твою зачіску, таке відчуття ніби птахи влаштували там рок-концерт, а ще цей занедбаний чохол від гітари за виглядом якого ти точно не слідкуєш, але в знак моєї поваги до твого родича я промовчу. Ой, здається я вже це сказала. - Які погані речі ти б про мене не говорила, але я всього-на-всього намагаюся направити тебе на правильний шлях. Коли вона це каже очі Шерон також прищурено спостерігають за тим як Вітторія бережно водить чайною ложкою розмішуючи цукор який топиться та розчиняється в чорній каві, а після вона підіймає кружку та прикладає її до губ, ласуючи кавою вони зустрічаються поглядами. - Що? мені потрібен кофеїн, щоб бути сильнішою, полудень дався мені дуже важко, почуваю себе як зомбі. - О тобто твоя кофеїнова ломка почалася разом з настанням війни? Досить вже гратися з витривалістю серця, ато справді одного разу воно може прийти без стуку. - Та кажу я тобі, в мене немає кофеїнової залежності, я просто почуваюсь дуже стомленою сьогодні. - Ти мені те саме п'ятнадцять років тому казала, ну, неважливо, я хочу чаю. Тримаючи надію на те що їй ще зроблять чай дівчина в капелюсі знову підіймає руку та викликає офіціанта, на цей раз вона замовляє все сама та їй вдається добитися розуміння офіціанта, зовсім скоро їй принесуть бажаний чай. - Поки я чекаю чай пропоную розглянути нашу справу більш детально. - Шерон, я була б рада провести з тобою куди менше часу, тому, чому б нам не поїхати зразу в Чорнобиль та по дорозі все обговорити? Шерон хапає свою валізу з під крісла та кладе її собі на стегна, відкриваючи її вона почала нишпорити серед всякого мотлоху у вигляді одягу та косметики, серед всього добра їй вдається знайти зім'яту стопку паперів зі зведеннями по декотрим людям, Шерон передає це добро Вітторії, та своєю чергою уважно переглядає їх, це справи по людях які беруть участь у війні. Спаковуючи валізу назад цікавиться Шерон, вона очікує що Вітторія це заперечить, але натомість чує запитання не пов'язане з цим. - Всі вони не обов'язково майстри, це ті хто потенційно може створити проблеми нам — наглядачам, наприклад. - Красень, кажи? Ось тільки проблема втому, що він може бути великою проблемою в задниці, значить з'явився він буквально нізвідки, ми перевірили буквально всі державні реєстри на землі — його немає, ми не дізнались навіть його імені, єдине що в мене є це ось ця фотографія, як бачиш біографія пуста, можна подумати що він один із викликаних, але це виключено, хоча б з тієї причини що за свідченнями фотографа коли він вступив з ним в контакт та між ними виникла сутичка він поранив цього хлопця, та його тіло складалось не з мани, а зі справжньої плоті та крові, проте фотограф був в напівмертвому стані коли ми його знайшли та він марив тому судячи з того що ми знаємо. - Вейвер запропонував одну гіпотезу, вона полягає в тому, що цей білобровий може бути одним з... - Пані чи не могли б ви злізти зі стола, щоб я міг поставити чай, будь ласка. Офіціант стоїть перед ними з чашкою чаю в руках, він чекає коли Шерон звільнить місце для того, щоб поставити чашку, оскільки вона тепер спирається всією вагою на стіл закриваючи собою простір, так що навіть Вітторії знадобилось взяти свою чашку в руки, щоб мимоволі не розсипати вміст, помічаючи офіціанта Шерон зітхає та сідає на своє місце, щоб офіціант зміг поставити чай на стіл. Дівчина плескає в долоні, та коли офіціант відходить і ніхто не бачить, щоб збільшити спектр смаку вона дістає з кишені мішечок з червоним подрібленим перцем та висипає це в чай, вона прикладає край керамічної чашки до губ, куштуючи чорний чай з гострою начинкою. - За чиє здоров'я тут ще переживати потрібно, збоченко. - Це невіддільна (частина/ознака) частина моїх тренувань як самурая. - Самураї не змішують чай з гострим. Я вже бачу як ти створюєш з чаєм проблеми, але, це не значить що тобі дозволено закінчити цю розмову. Секундами потому як вона зробила ковток лице Шерон почервоніло та її нещодавно рентабельний і незворушний вираз обличчя тепер виглядає так ніби вона готова зірватися, брови зведені зіниці розширені, золотисті від помади губи тепер білі від сильного прикусу, а з носа щойно потекли соплі які вона намагається стерти за допомогою своїх рукавиць. - Скоріше... всього... це один із Богів, який створив собі тіло для війни. Після промовлених слів вона встає з-за крісла та біжить до сусіднього столику вириваючи з рук в одного з відвідувачів звичайну пляшку води, вона випиває її одним махом, всі в кафе ошелешені, Вітторія відчуваючи момент дістає свій телефон та фотографує її, коли вода зм'якшує пекучість в горлі Шерон спирається на стіл, та він не витримує такого тиску через що його ніжка тріснула та все що було на столі рушило з місця падаючи на землю, гарячий вміст який вилетів з чашки проливається на штани одного з відвідувачів, підіймається галас, Вітторія спостерігаючи за цією драмою з перших рядів не в змозі проаналізувати абсурд який зараз коїться. - Чорт з нею. Вона підіймає листки які лежали під її руками та акуратно розфасовує їх, абсолютно кожен з індивідів в цьому зведенні виглядає дивним. Хакон Шерберг, Даґмар Бірнбахер, Віктор Ґ'ют, Петро Новохацький, Святослав Вершинський та... - Соломія Вайнерт, дивне порівняння імені та національності. Пропускаючи зведення з майстром від Ватикану — Луною вона доходить до останнього, спочатку здивована та зацікавлена іменем, вона відкриває зведення по Соломії повністю, її фотографія приводить Вітторію в замішання, її обличчя біле настільки що невідомо малюнок це чи справді фото, тільки губи та очі вирізняються своєю яскравою насиченістю червоним кольором. Вітторія тільки задумалась над тим чи справді існують вампіри як до неї примчала Шерон. Миттю хапаючи свою валізу Шерон вибігає на подвір'я, Вітторія бачачи розлючених побитих працівників вона подумала що їй також було б не погано як найшвидше залишити це місце, тому вона копіює акцію своєї напарниці та кидаючи на спину лиш свій чохол від гітари вибігає на подвір'я, перебуваючи зовні її очі угледіли стареньку машину на стоянці до якої побігла Шерон, сідаючи за кермо вона заводить машину, та тільки но Вітторія застрибує всередину Шерон давить на педаль газу виїжджаючи на безлюдну трасу шлях якої пролягає крізь Чорнобиль, до зони відчуження їзди їм на хвилин десять. - Ось що значить проживати життя! З широкою посмішкою на лиці викрикує все ще червона від перцю Шерон, в цей момент вона могла б і перевищити дозволену швидкість на дорозі, але на жаль чи на щастя її машина не може їздити більше шести десяти. - Ти божевільна, знай це. - Спокійно, Лондон все замне, подумаєш, зламала лице двом бугаям, катану то, з валізи я не діставала. А до речі, зараз нам треба буде ще в одне селище заїхати, це там де стоїть пропускний пункт в зону відчуження. - Ти про "Дитятко"? Я думала ми його оминемо, щоб не попадатись на очі контролерам. - Це неможливо, саме зараз на всіх можливих шляхах в'їзду стоїть багато військових, завдяки зв'язкам Лондона та твого Ватикану Чорнобиль, Чорнобиль 2 та Прип'ять ззовні повністю оточені миротворчими солдатами, але нас це турбувати не повинно, солдати з пропускного пункту знають що ми повинні ввійти в зону. - На теренах Чорнобилю значить розвивається не тільки магічна, але й воєнна кампанія? - Солдати не будуть втручатися в події які відбуватимуться всередині міст, але якщо конфлікт розростеться до такої степені що вийде за їх межі та інформація про магію просочиться в соцмережі — Ватикан, Лондонська Вежа та навіть ООН будуть негайно ліквідовані як організації. Усвідомлюючи який вантаж їм знадобиться нести червоне від перцю обличчя Шерон спохмурніло, вона вже не сміється як сміялась нещодавно. - Це досить смілива заява, та, мушу зізнатись, мені цей розвиток сценарію здається найімовірнішим. - Так і є, і щоб цього не трапилось нам потрібно викластись на всі сто, ці люди зі зведень, не повинні виграти, особливо той світловолосий хлопець. До речі, ти ж прихопила їх коли ми тікали? Вітторія згадуючи про них пустилася нишпорити по всьому салоні автомобіля, але вона так і не знаходить цих листів крапля поту тече по її щоці коли вона дивиться на Шерон яка в цей момент веде машину. Червоне обличчя Шерон тепер стало таким блідим як і в Соломії фотографію яку Вітторія бачила нещодавно її руки все ще тримають кермо, але вона вже не слідкує за дорогою, її погляд заморожується на обличчі Вітторії через що машина з'їжджає в бік та ледь не вписується в ліхтарний стовб Вітторія бачачи це взяла кермо у свої руки та насилу викрутила кермо в протилежний бік тому машина повернулась на трасу. Зрештою коли вони продовжили їхати через деякий час ніякового мовчання Вітторія відпускає кермо та повертається на власне місце, та коли вона сідає в крісло вона бачить що в Шерон тече кров з носа. - Ей, тільки не кажи що це в тебе через те що нас підкинуло і ти вдарилась об мою голову - Не обов'язково через це, якщо ті зведення підуть не по тим рукам, кров з носа це ще квіточки порівняно з тим що може трапитись, та не будемо тепер про погане, ми вже в'їхали в "Дитятко". З-за протертого скла видніється зелене поле на якому лежить ще живе не занедбане селище, як не дивно, але воно на протиставлення своїй мальовничості виглядає досить сумно, мабуть, це через те що порівняно з колишнім буйним життям селища яке могло розростись в ціле місто це місце заморозилось в часі, та воно набуло лишень одного значення — існувати пропускним пунктом в місце, де життя вже немає зовсім. - Ось там блокпост, зараз ми під'їдемо до них, щоб показати посвідчення та поїдемо далі собі. Під'їжджаючи все ближче до центру пропуску Вітторія слідкуючи за художніми пейзажами помічає рюкзак військового в густій довгій траві, а під ним ще щось, це здається дивним, чим ближче до блокпоста, тим більше знахідок, десь видно шолом, десь куртку, Шерон також це помітила, і врешті коли вони під'їжджають впритул до пропускного пункту вони обидві виходять з машини підготовленими Вітторія бере з собою чохол, а Шерон залишила доступ до валізи, в разі чого там є потрібна їй зброя. Шерон підходить до видачі пропускних, та коли заглядає у віконце вона бачить військових які лежали на землі, здивовано та трохи налякано пробираючись крізь це віконце вона підходить до одного з них та перевіряє пульс, ознаки життя є, вона підходить до іншого солдата також перевіряючи його — він живий, але без свідомості, ніби їх всіх оглушили чимось, Шерон підіймається з колін на ноги та повертається до Вітторії яка вже дістала гвинтівку з під чохла та цілиться в когось, в когось хто скритий за Вітторією, підбігаючи до неї вона бачить світловолосого хлопця в одязі священника, блондин стоїть спиною до них тримаючи в руках якусь книгу, він нерозбірливо зачитує її вміст нестандартно одягненій людині яка лежить біля його ніг, лежачий який на ладан дихає звертає увагу на Вітторію, а потім на Шерон, його очей не видно через капюшон який прикриває половину його обличчя, та його положення можна зрозуміти, він тягне руку до них в надії що його спасуть, але капець хлопця в ту ж мить втоптав бідолагу в землю з такою силою що череп під капюшоном прогнувся не витримавши його ваги, він видає гучний тріскіт, після чого, чорний капюшон повільно мов хамелеон замінює свій окрас на червоний. – Усе, що ви можете вдіяти, молитися з щирою вірою, Бо молитва без віри – то не молитва. Вона має виходити із серця.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!