Пролог VII — Гість та...

Пролог VII

Гість та…

Подорожня дівчина прибула до Сноуфілду, й гадки не мала, що Війна за Святий Ґрааль почалась лишень пів дня тому.

Вона ввійшла у аптеку, щось перевіряючи на екрані свого телефону. Запитала чоловіка за стійкою, чи не знає він поблизу якихось дешевих, однокімнатних мотелей.

Фармацевт мав зачіску ірокез, що суперечила його дружній поведінці, й чоловік накреслив напрямок до мотелю. Він запропонував деякі кращі варіанти за таку саму ціну, однак дівчина ввічливо відмовилась.

Спортивний чоловік із ірокезом дивно на неї зиркнув, допоки його очі не зустріли руки та шию.

— Йоу, а в тебе нічогеньке таке тату, — зазначив він.

Жінка відповіла ввічливою посмішкою та покинула заклад. Вона поглянула на свої руки. Ідентичний візерунок був намальований як на правиці, так і лівиці. Вона знала, що це таке. Ті самі мітки були накарбовані на обох плечах та спині.

Цій дівчині було десь років двадцять, та все ж мала дитяче обличчя, навіть для японки, тому вона виглядала на кілька років молодше справжнього віку. Вона була в окулярах, волосся було пофарбоване в білий.

Якби вона була панк-рокером, то візерунки на руках неодмінно були б частиною її стилю, втім…

Коли вона поглянула на тату, роздратовано зморщилася.

Фармацевт із ірокезом вийшов з-за дверей та погукав її ззаду.

— Слух, панянко!

— Що?

Коли та розвернулася, чоловік жбурнув телефон.

— Ти це забула.

—…Ой, пробачте.

Поки вона його ловила, то усвідомила, що це був її телефон.

Коли вони розмовляли, вона поклала його на касу та забула.

Схопивши мобільний, дівчина схилила голову.

— Щиро вам дякую.

— У тебе пофарбоване волосся, але ти азійка? Китай…ні, з Камбоджи?

— Ні, я з Японії.

Почувши це, чоловік з ірокезом дружньо розвів руками.

— Японія! Ти прибула з такого величного місця! Мій двоюрідний брат бував там якось. Ці торгові автомати звели його з розуму!

Цього разу дівчина відповіла більш невимушено на доброзичливість чоловіка.

— Рада це чути.

— А ще мій батько був там бозна-коли. Він привіз сувеніри з парку під назвою «Кітсіленд» і в нас їх ще сила-силенна вдома. Казав, що теж бачив нінджя! Їх багацько в Японії?

Жартував він чи насправді запитував, вражений чоловік із ірокезом от-от мав би запитати щось інше, однак розмову перервав шум моторів гелікоптерів над головою.

Вони летіли страшенно низько й прямували з міста до пустелі.

Коли шум нарешті стих, чоловік цмокнув язиком.

— Чорт, ці вертольоти розлітались з самого рання. А щоб їх, вони руйнують мій бізнес! У думках була ідея почати продавати беруші, але спершу треба, щоб з’явились клієнти.

Для американської аптеки було звичною справою поєднувати у собі магазин біля дому та загальний для побуту. Навіть цей чолов’яга з яскравим гардеробом був кваліфікованим фармацевтом, що міг робити щеплення та інші послуги. Однак з огляду товарів на вітринах, спершу можна було подумати, що це магазинчик біля дому.

Його бурмотіння змусило дівчину підняти брови.

— З самого ранку?

— А що, ти новин не бачила? Схоже, що один з нафтових трубопроводів газової компанії в пустелі вибухнув минулої ночі. Це небезпечно, тому вони туди нікого не підпускають.

— …А подібне часто трапляється?

— Та ні, я живу тут усе життя, й таке сталося вперше-от. Гадки не мав, що щось небезпечне знаходилось під пустелею весь цей час.

Поки дівчина слухала чоловіка, вона прижмурилась, вдивляючись у форму гелікоптера, що відлітав.

Неначе це був виклик чомусь.

Чи радше втеча від цього.

Вона обдумала це, не усвідомлюючи, що за нею спостерігали.

 

Північ Сноуфілду

У кількох кілометрах від лінії горизонту місцевих хмарочосів на порозі між лісом та ущелиною  влаштували деяку споруду.

З першого погляду вона здавалась неначе фортецею, побудована, аби оберігати місто, однак вона не була надто високою. Було розміщено кілька сторожових веж по периметру обширної будівлі. Огорожа з колючого дроту ще більше підкреслювала суворий режим навколо неї.

Це була Спеціальна виправна колонія імені Коулсмана, одна з багатьох приватних в’язниць, що можна було знайти всіма Штатами.

Вона укладала контракт з федеральним урядом й утримувала в’язнів під приватним управлінням. Вони отримували дохід, використовуючи заручників як працівників на виробництві та інших галузях.

Держв’язниць вистачало, аби тримати там в’язнів, кількістю понад два мільйони осіб. Для мешканців міста це не було чимось незвичайним.

Навпаки, більшість містян навіть не підозрювали, що то в’язниця. І, ясна річ, тих, хто знав про підчерев’я в’язниці, навряд можна зарахувати до звичайного населення.

Щодо «підчерев’я»…

У підвалі цієї в’язниці знаходився «офіс», розміром із баскетбольне поле. Незліченна кількість моніторів висіла на стінах тьмяно освітленої кімнати, на які мовчки дивилися чоловік та жінка на своїх робочих місцях.

Кімната для спостереження була цілком звичайним пристосуванням для в’язниці, однак лише частина моніторів показували зображення внутрішньої частини об’єкту. Натомість левова частка екранів показували записи в реальному часі з камер спостереження всім містом, починаючи від публічних до прихованих.

Деякі записи велися з приватних готельних кімнат і не було ані крихти приховування того факту, що вони це приховували.

Уже з цього можна зробити висновок, що це був пункт прослуховування деякої спецслужби, і все ж з деякими камерами було дещо дивне.

Більшість з них використовують зір комах чи мишей та їхнє поле зору рухалося та оберталося самотужки. Одна з повітряних точок зору промайнула схожу на дзеркало будівлю й відображення на ній було, без сумніву, птаха, що летів.

Пройде ще трохи часу, перш ніж технології будуть здатні створити робота у вигляді птаха, тому це не був механічний пристрій, а фамільяр.

Монітори видавали візуальну інформацію як із фамільярів, так і з традиційних відеокамер. Такий нерозбірливий спосіб використання магії та технологій був однією з причин існування Спеціальної виправної колонії імені Коулсмана.

У цій кімнаті для спостереження Фалдеус, власник фамільярів, спостерігав за екранами разом із своїми співробітниками. Однак його увагу привернув, зокрема, один монітор.

У той час, як інші монітори циклічно переходили між різними позиціями, Фалдеус зупинив обертання одного екрану, що зацікавив його, та поглянув туди.

— …Гм.

Безвиразно юний маг поринув у думки. Він думав, що новий маг ввійшов до міської адміністрації, утім…

Хто ця дівчина?

Керуючи елементами на робочому столі, він збільшив зображення. Він переглянув запис з камери спостереження навпроти аптеки на південних околицях міста. Це не був фамільяр, а найсучасніша оптика, зроблена за останніми технологіями, котра покращувала візуальні деталі, навіть після десятків разів збільшень.

Те, що привернуло увагу Фалдеуса,  була позначка на руці жінки.

Магічний візерунок прикрашав її руку. Вона обернулася, аби поглянути на гелікоптер, що пролітав.

…Командні закляття?

Фалдеус замислився над цим, але не зробив висновків.

Цей аномальний енергетичний сигнал, коли жінка зайшла до будівлі, не піддавався жодному аналізу навіть для Фалдеуса, який навчався в Годинниковій вежі багато років. Якби вона була магом, то не намагалася б приховувати свою містичну енергію.

У цій частині його підземної майстерні під в’язницею, підлеглі Фалдеуса ведуть цілодобове спостереження за містом. Масштабне патрулювання для виявлення незваних гостей, було встановлено по всьому місту, незліченні камери були поєднані для масового спостереження. Усі ці заходи були створені для того, щоб спостерігати за рухами магів, однак ті, що були вправними, мали безліч прийомів для свого приховування, і їх появу неможливо було виявити.

Іншими словами ця жінка, що не спромоглася сховати вивільнення своєї енергії, була третьосортним магом або, можливо намагалася спровокувати спостерігачів. І Фалдеусу кортіло дізнатися відповідь.

Утім, здається, вона не помітила цього, тому ймовірність була низькою.

Врахувавши це, Фалдеус був переконаний, що ще рано було робити подібні висновки.

Також ще був Флат Ескардос. Фалдеус пам’ятав, як цей юний маг поїхав на міському автобусі до Сноуфілду зовсім себе не приховавши перед тим, як викликати Слугу посеред міського парку.

Як учень Ронґалла, він зумів уникнути втручання у внутрішню політику Годинникової вежі без загрози для свого прикриття, але навіть він чув чутки про Флата, якого прозвали «Випадковий Феномен».

Лорд Ель-Меллой II був магом, що брав участь у Четвертій війні за Святий Ґрааль та вийшов неушкодженим. Він викладав сучасну магію, над якою насміхались як над марним предметом, однак за кілька років він випустив цілу низку відмінних магів під своєю опікою, здобувши репутацію як «Геніального Радника». І учень, що був під його крилом, це ніхто інший, як юний Флат Ескардос.

Фалдеус вважав, що шанси участі Ель-Меллоя були високими, через його попередній досвід, однак він зовсім не очікував, що його учень прибуде сюди за власним бажанням, й аж ніяк не думав, що Флат чинитиме так безглуздо з точки зору мага.

Це лиш підливало масла у вогонь у цьому зростаючому списку подій Фалдеуса, що не входили в його плани, на кшталт унікального Героїчного духа Лансера чи загадкового задуму подружжя Куруока.

Фалдеус не втратив рівноваги, однак не зміг приховати пригніченість у своєю виразі обличчя, в яку халепу перетворилася вся ця затія, поки спостерігав за дівчиною напроти аптеки з подібними до Командних заклять візерунком на її руці.

— Чи варто нам сповістити це шефу поліції? — запитала одна з працівниць, що також спостерігала за екраном.

Він похитав головою.

— Будь напоготові. Ми поки що продовжимо збирати інформацію про Флата та срібного вовка.

— Вас зрозуміла.

— Хоч у нас є союз, але цей ласий шматочок не можна розголошувати іншій стороні.

Мережа Фалдеуса відрізнялася від системи спостереження, котру мала поліція. Більш того його особисті знання перевищували те, що знав Орландо.

Первозданний герой Ґільґамеш та спадкоємець охоронців цих земель — Тіне Челк…

Таємничий Героїчний дух, який, подейкують, має силу трансформації, та дивакуватий Флат Ескардос із Годинникової вежі…

Подружжя Куруока, чия активність не була відома, крім того, що вони все ще залишалися вдома…

Срібний вовк як магічний реагент та Героїчний дух, гіпотетично, був Енкіду…

Крім них був ще також Джестер Картур, сильний кандидат у Майстри, чия майстерня піддалась нападу.Там знайшли незліченну кількість спалених трупів та один понівечений. Можливо, Слуга розлютився або ж Майстер за якоїсь причини вирішив повбивати своїх підопічних. Люди Фалдеуса все ще шукали зачіпки.

— Мене цікавить Слуга, якого викликали Куруока.

Вони стануть недругами, коли війна почнеться. Така була домовленість, утім було дивно, що вони зовсім не роблять якихось кроків. Був здійснений магічний виклик до Куруока, аби перевірити їх.

Коли в’ялий голос відповів: «Пробачте. В нас є термінові справи, тож часу на Війну за Святий Ґрааль у нас немає», Фалдеус припустив, що сталося щось аномальне.

Для цієї пари нічого важливішого за Війну за Святий Ґрааль не могло й бути. Утім це було аж надто дивно для блефу.

Існувала можливість, що вони були під сильним гіпнозом третьої сторони. Однак Куруока не були жовторотими магами. Якби так сталося чи їх узяли б під контроль інакшим чином, то, скоріш за все, був високо рівневий маг. Фалдеус не міг пропустити повз можливість, що Асоціація магів відправила якогось елітного агента.

У такому разі дії Ескардоса могли бути чудернацьким трюком. Гаразд, навіть для трюку це було аж надто химерно…шпигуни з розвідки могли б з цим розібратися.

Було ще дещо, про що варто непокоїтись.

Учора Фалдеус та його підлеглі втратили зв’язок із фамільярами, котрих відправили до пустелі. Інші маги також відправили туди купу фамільярів, однак в основному вони були знищені в сутичці між двома Слугами.

Фалдеус це знав, однак в очі кидалося дещо дивне.

Включно з фамільярами Фалдеуса, багатьох було виявлено в непритомному стані. Також вони мали дивні синці на тілі. Вважалося, що їх вразило деяке прокляття або хвороба, тому їх відпраиили в лабораторію на аналіз.

— Прокляття. З такою кількість нюансів неможливо закінчити цю роботу. —Зітхнув він перед тим, як швидко змінити свій вираз обличчя.

— Альдоро, встанови спостереження другого рівня за тією жінкою на камеру B-357.

— Слухаюсь.

Після відданого наказу він повільно підвівся із стільця. Поки виходив із кімнати, він повернувся до моніторів, що показували зображення всередині в’язниці.

На них зображувались чоловіки та жінки, по черзі, що були в окремих кімнатах.

— Ще трохи, скоро й ти теж зробиш свій хід.

Закінчивши свою інспекцію людей із зловісним виглядом, Фалдеус пробурмотів до себе поки виходив зі своєї майстерні.

— Прокляття, ці сім днів будуть до божевілля веселими.

Коли він виходив із кімнати, на моніторі був зображений вертоліт. Це було доказом зіткнення двох Героїчних духів — утворення велетенського кратера, поверхня якого перетворилася на скло під дією величезного тепла та тиску.

 

Лас-Вегас, Невада

 

На даху якогось казино була побудована дивна каплиця.

У Лас-Вегасі була купа церков, утім саме ця була зовсім нічим не примітна, їй не вистачало прикрас на кшталт вітражів чи бодай навіть символіки церкви. Люди гадали, що це була просто декорація як частина казино.

Це було місце, в якому азартні гравці іноді приходити молитися за прощення гріхів, коли їхня удача була на межі, або ж переможці могли прийти сюди подякувати.

— Гадаю, не варто проводити загальне ознайомлення, гм.

Над входом до каплиці була скупо обладнана вітальня. Кімната була доволі тісна й благодійники вважали її найбільш сучасною церквою в Лас-Вегасі.

Дбайливо доглянутий літній священник трішки нахилив голову до вівтаря й почав мовити до самого себе.

— Гаразд, і як це пояснити? Наразі духовенство в Сноуфілді ще зелене. Я не очікую, що вони здатні зробити щось із чимось як Війна за Святий Ґрааль.

На додачу до зовнішньої видимості релігійної організації, Катедральна церква була найбільшою установою у світі. Основана в Західній Європі, вона може похвалитися системою, що охоплює весь світ.

Їхнє завдання полягало в керуванні всіма видами див та магії на світі й вона виступала в прямій опозиції Асоціації магів, що приховувала дива від цього світу.

Однак відносини дещо змінювалися, коли діло йшлося про Війну за Святий Ґрааль.

Якби Святий Ґрааль був справжнім предметом, тоді це був би скарб людства, що керувався церквою. У їхній обов’язок також входило впевнитись, щоб цим дивовижним ритуалом не зловживали або ж не нашкодили суспільству.

Спершу церква мала лише осторонь спостерігати за конфліктом, утім після нерозбірливої різанини, що заплямувала Другу війну за Святий Ґрааль, вона вступила у війну офіційно як керівник.

Якщо ці аномальні потоки магічної енергії, за якими спостерігали минулої ночі, були наслідком активності Героїчного духа, тоді ця справа підпадає під юрисдикцію Церкви.

Великий Ґрааль Фуюкі — те, що зруйнувало багатоповерховий готель, те, що викликало морське чудовисько, й через що військові винищувачі зазнали краху — все це з’явилося під час Четвертої війни за  Святий Ґрааль. Завдання Церкви нині було більш важливим, оскільки в цій війні потенціал загрози був значно більшим. Якби нещодавній сплеск енергії стався в околицях міста, то Сноуфілд би був стертий з лиця землі.

Наразі існування кратера в пустелі було прихованим. Дехто застосовував магічну та політичну сили, аби запобігти витоку інформації через будь-що: хоч це супутник або ж преса.

Під час минулої Війни за Святий Ґрааль, Церква переїхала, аби зберегти знання про надто помітні «нещасні випадки», в рамках свого завдання про управління священного артефакту.

Утім цього разу Катедральна Церква не була залучена в інцидент із пустелею. Це непокоїло Асамблею Восьмого Таїнства.

Уже було встановлено, що приховування велося зовсім не Церквою і далеко не Асоціацією магів, а третьою стороною, в силах якої був контроль правоохоронних та національних розвідувальних органів. Церква не мала деталей, але принаймні було очевидно, що до  цього був причетний федеральний уряд США.

За звичайних обставин хтось міг би подумати, що Церква офіційно мала би подякувати, що сторонні полегшили їм таку проблемну задачу…але за собою це також несло за собою приховане повідомлення: «У цій Війні за Святий Ґрааль ваша сила не є необхідною». Відверто кажучи, хтось змусив їх розлютитися.

Були й такі, хто обурювався такою думкою й вважав її неприпустимою. Але були люди, що взяли на себе обов’язок спостерігати за мешканцями цього міста. Інші голоси з іншими намірами закликали вступати у Сноуфілдську війну за Ґрааль силоміць.

І тому прийшов наказ для кваліфікованих священників, що знаходилися найближче до Сноуфілду, бути розпорядниками війни і вирушити до міста з належною поспішністю.

— Так, гм, як би це сказати. Це прямий наказ від головного офісу Асамбелеї Восьмого Таїнства. Я неохоче мушу покинути місто, але поблизу більше нікого немає.

Священник здавався доволі невпевненим, поки говорив.

— Якщо не вирушиш, тоді найкращим вибором був би я, але ж бої більше тобі до душі, чи не так? Гм. Розумієш, дехто витривалий більше підходить для такого завдання. Гм. Ну, якби ми були в такому становищі, де Катедральна церква мала більший вплив, ми б могли змусити уряд робити те, що нам заманеться, утім тут ми не надто сильні.

Це правда, що Катедральна церква мала силу, щоб керувати націями. Та все ж, це було лише в країнах, у яких її вплив був глибоко вкорінений.

В Америці вплив Катедральної церкви відрізнявся від штату до штату, і Церква могла чинити тиск, коли обставини, на кшталт обраного президента та громадської думки були вигідними. У тих штатах, де вплив Церкви був мізерним, було туго керувати подіями.

Навіть у випадку із Фуюкі, в Японії, вдавалося лишень замовчувати чисельні катастрофи, завдяки десятиліттям підготовки до Війни за Святий Ґрааль. Прикрити такі інциденти, як втрату винищувачів, вимагали політичного впливу з усіх можливих сторін.

— Ну, якось так. Вони, певно, націлились на місце, де наш вплив доволі важко встановити, аби привести свій план у дію. Євангеліє повільно доходить до Сноуфілду, зокрема через гучний спротив місцевого плем’я, що відповідало за це.

Кого його очі все ще були зосереджені на Біблії в руках, старий священник повернув обличчя до частини каплички.

— Ем, ти слухаєш? Ханзо?

Інший священник, що сидів у кінці з однієї церковних лавок, відповів, не відриваючи очей від мобільного.

— Заспокойся, отче. Я не почув а ні слова.

— Тобі не варто ігнорувати людей, гм.

— Я перепрошую, справи уряду мене не цікавлять. Отче, усе, що вам слід передати мені, це волю Господа. Єдиного речення типу «Знищи ворога» буде цілком достатньо.

Другий священник клацав кнопки на телефоні з аномальною швидкістю. Здавалось, складав певний документ.

—Ні, ні, цього разу твоя робота полягає саме бути  розпорядником, а не Екзекутором. Що ж, залежно від того, як підуть справи, твої навички можуть стати в нагоді.

Старший священник зітхнув на свого колегу.

— Слухай, гм, Ханзо, можливо, тобі варто опустити телефон, коли інші люди до тебе щось мовлять, не думаєш?

— І вам, отче, теж варто дивитися на людину, коли розмовляєте з нею.

З цими словами священник на ім’я Ханза відволікся від телефону на священника, що читав Святе Письмо. Старий ще сильніше зітхнув та поглянув на Ханзу.

— Також біля інших людей тобі варто говорити більш як священник, добре?

—  Я розумію, отче. Я зміню одяг на цивільний, коли подамся в казино.

— Гм, я б вважав за краще, щоб ти не ходив у такі місця, гаразд?

Ханза підняв руки та повільно підвівся, не звертаючи уваги на старого.

На вигляд, йому було десь за тридцять, вирізнявся яскравою фігурою з помітною пов’язкою, що прикривала його праве око. Ханза був чоловіком іспанського походження, з поглядом безстрашної рішучості у своєму оці, що надавало йому вигляду пристрасного кіноактора.

— А тепер, рушаймо, Квартете. Це наше перше завдання за довгий час.

Чотири юні монахині з’явилися з тіні, мовчки слідуючи за Ханзою позаду.

Старий священник споглядав на них, коли ж дещо беззвучне вистрелило з його правої руки. Можливо, завдяки особливій техніці, металева пластинка вилетіла з руки священника зі швидкістю кулі. Ще кілька десятиліть тому ця блакитна монетка використовувалася як дорогоцінна фішка в казино під церквою.

Наступної миті рука Ханзи вивернулася під неможливим кутом, спіймавши фішку й тихо метнула її назад так стрімко, як до цього.

Коли ж бо старий священник без зайвих зусиль спіймав фішку, вона розсипалася в його руці. Він поглянув на неї та побачив, що вона розпалася  на шістнадцять рівних частин, неначе піца.

—  Ох, пробач, я гадав, що твої навички заіржавіли, оскільки ти був приклеєний до телефону. Гм.

Ханза повільно повернувся до старого, що знизав плечима.

Тоді з лукавою посмішкою на обличчі, священник саркастично пробурмотів:

— Вам би й самому не завадило щось зробити, отче.

 

Лондон. Годинникова вежа.

 

Годинникова вежа була в шаленстві, як і їхній суперник — Катедральна церква.

Між Лондоном та Сноуфілдом, звичайно, була різниця в часі. Коли учні у Вежі починали свої ранкові заняття, у пустелі Сноуфілду пролунали звуки початку Війни за Святий Ґрааль.

Маги Годинникової вежі або ж відчули енергію, що виливалася з того зіткнення, або ж почули звіт з магів, що були свідками тієї битви. Перед полуднем балачки про війну поширювалися всією вежею.

Серед  неспокійних магів були два чоловіки, що похапцем прямували до лекційної зали Сучасного навчання магії.

— Досі повірити не можу, що Фалдеус був шпигуном…

— Це правда. І його виключили з подвійних агентів.

Перед молодим магом йшла дебела та моторошна людиноподібна фігура, схожа на опудало. Його тіло було обмотане бинтами та ганчір’ям, а плащ з капюшоном приховував зовнішність.

Величезна фігура не була людиною, а радше імпровізована маріонетка, котрою керував Ронґалл, чия лялька-двійник була перетворена на швейцарський сир кількома днями до цього.

— Але ж учителю, чи не могли б ви щось вдіяти з цією лялькою? Усі дивляться.

— Для мене це також ганьба використовувати таке лахміття для ляльки! Є ймовірність, що Фалдеус зіпсував й інших ляльок. Однак він не ризикував…

Конструкція ляльки була не допрацьована, однак сенсори працювали належно. Він зосередився на учневі, що йшов поряд, та запитав.

— Ти нервуєш?

— Авжеж. Зрештою, це я вперше віч-на-віч зустрінусь із лордом.

Лорд. Дванадцять відділів Годинникової вежі керувалися головами з цим титулом.

На обличчі юнака була видна схвильованість й він запитав інше.

— І яка ж він людина? Ну… лорд Ель-Меллой?

—…Десять років тому навіть я не міг подумати, що він зовсім не був особливим. Припускалось, що він просто-на-просто був маріонеткою сім’ї Ель-Меллой, котра за власним бажанням поставила його в незавидне місце, аби очолювати всю цю мішанину предметів, відому як Сучасне навчання магії. Але згодом ми виявили, що це була помилка.

Ронґалл продовжив свою швидку ходу, розповідаючи історію.

— Вернер Цезармунд, спадкоємець магії метеликів. Ролан Бержинський. Орґ Рам. Сестри Радія та Націка Пентель. Фецґрам фор Земберн. Як гадаєш, що спільного в усіх цих іменах?

— Вони всі маги, якs отримали звання Бренду або ж Прайду за останні кілька років? Поява стількох юних магів спричинила чималий ажіотаж. Ми теж вражені.

Маги Асоціації отримали звання, що відповідало їхньому рангу; титул нижчий за Ґранд на кшталт Бренду чи Прайду надавалися магам, набагато вищого ступеня, аніж їхнім простим колегам.

Ронґалл не виправив свого учня, але додав:

— Їм притаманна одна риса.

— Що? — Учень спантеличено похитав головою.

— Вони всі були учнями професора Ель-Меллоя.

— !

— Сам по собі Ель-Меллой низькоранговий маг. Утім його справжня цінність полягає в іншому. Його кругозір нехарактерно широкий як для мага, а ще в нього є здібність вхопитися за найглибші таланти людини та розкривати їх. Він може стати найвеличнішим інструктором у Годинниковій вежі й він навіть не розчавлює своїх учнів, як робить це Зелреч.

Учень втратив дар мови, невірячи в це. Ронґалл продовжував:

— Це й стосується його чинних учнів. Усі випускники за це десятиліття досягли рану Прайд або ж вище без виключення.

— Без виключення…?

— Зараз говорять про чисельну кількість людей, що скоро отримають титул Ґранд, яких не було багато за всю історію Годинникової вежі. Можливо, це благословення, що цей чоловік не бере до себе купу учнів, однак якби він звернувся до випускників, це могло б перевернути історію вежі.

— Дивовижно…

Учень  чув, що Ель-Меллой був доволі популярним інструктором, якому давали багато прізвиськ. Утім він уперше дізнався, чому професора так високо оцінили. Його переповнювала повага та захоплення.

— І  яке ж його становище в Годинниковій вежі?

— Якщо лорд Бельфбран є старим консерватором, то я б відніс Ель-Меллоя до обміркованих реформаторів. Ну, він той тип, що поважає чужі заслуги незалежно від традицій чи новизни. Замість того, щоб називати його консерватором чи реформатором, більш точно його можна описати як нейтрального.

—…

Ронґалл дав останню пораду учневі перед тим, як зайти.

—…Навіть не думай, що зможеш побачити його наскрізь, натомість станеться зворотнє.

Коли ж двері лекційної відчинилися, лорд Ель-Меллой готувався до після обіднього заняття.

— Пане Ронґалле, чим можу допомогти?

Не зважаючи на свій статус, м’якосердий лорд не випромінював особливо неприступної аури.

 

—Це досить сміливо з вашого боку вести лекції як і зазвичай за таких обставин, лорде.

— Я думав призупинити пари, однак цього разу я мало що можу зробити з цією ситуацією. Тому я вважаю за краще повернути атмосферу Годинникової вежі, котра зараз наче на голках, до спокійного стану.

—Яка ж покірність. Враховуючи, що це Війна за Святий Ґрааль, я певен, що перш за все ви самі можете передбачити перебіг подій.

— ?

Учень Ронґалла похитав головою, не тямлячи, що мав на увазі його наставник.

Ель-Меллой на мить не зронив ні слова, а тоді тихо зітхнув.

—Якби в мене була навичка визначати результат, ґрунтуючись лише на власних відчуттях, це було б чудово…однак моя недосвідченість не залишає мені іншого вибору, як обережно слідкувати за ситуацією.

Ронґалл не звернув уваги на самоприниження лорда.

— Я прагну саме розсудливої поради. Які, на вашу думку, цілі переслідують ініціатори цієї війни?

— Навіть якщо, на цьому етапі, усе, що я можу запропонувати, це здебільшого напів правдиві домисли?

— Авжеж.

Ель-Меллой мовчки сильно насупився на кілька секунд перед тим, як почати розмову.

— З моєї точки зору, є три або ж чотири залучені групи, кожна з яких має різні цілі. Щонайменше одна придушує інформацію, а інша — прагне розкрити її напоказ… Хоча, здається, цілком очевидним, що ці дві сторони працюють пліч-о-пліч, не зважаючи на різні наміри.

— А в їхніх діях справді є купа загадкового…

— Гадаю, ми можемо припустити, що для всіх залучених організацій,  метою не є прояв Ґрааля. Ймовірно, вони націлились, аби стабілізувати та широко виробляти власне систему Війни за Святий Ґрааль, а не саму чашу. Те, як вони вчинили, аби спровокувати нас, та залучення багатьох магів до міста, може бути частиною їхнього плану аналізу Війни за Святий Ґрааль.

Ронґалл закивав головою на гіпотезу Ель-Меллоя.

— Повірити не можу…що сторонні намагаються проаналізувати диво на кшталт Третього чародійства, це просто… Більш того, ви припускаєте, що вони спробують влаштувати такий фарс не зважаючи на те, що вже мають владу над системою?

— Ви маєте рацію в тому, що маги, які прагнуть потрапити до Кореня, ніколи б не допустили такої думки. Утім залишається факт, що безліч груп та ідеологій були залучені в цей конфлікт. І серед них…

Ель-Меллой миттю притих, аби набрати повітря перед тим, як продовжити.

— Це трішки більше, ніж думки, передбачення, яке ґрунтується на здогадках, але…існує ще одна річ.

— Ще одна?

—Можливо, вам це важко зрозуміти й можливо зовсім непростимо…

Його брови зморщилися, але він спокійно мовив далі.

— Є ті, хто прагнуть перетворити Війну за Святий Ґрааль на гру або ж спектакль.

— Це…немислимо.. Навіщо ж?

— Причини я не розумію. Але це не привід для сміху.

Ель-Меллой заплющив очі та згадав уже відому йому Війну за Святий Ґрааль.

— Серед Майстрів та Героїчних духів, що змагалися в минулому, були ті, хто трактував війну як розвагу. Принаймні, вони ставилися до цього всерйоз. Вони поставили на кін власні життя й скористалися моментом. Але цього разу в мене відчуття, що тут є люди із зверхнім поглядом на Війну за Святий Ґааль, що мають намір зганьбити ритуал. Це ніщо інше, як образа, спрямована на них. А це означає, що я мушу…

Ель-Меллой раптово зупинився, збагнувши, що його кулаки були міцно стиснені. Він цмокнув язиком через власний прояв емоцій та опустив очі.

— …Перепрошую. Я ненароком захвилювався.

— Це пусте, лорде. Це було повчально.

— Відтепер, коли збереться більше шматків, картина стане більш зрозумілою. Якщо й вживатиму заходів, то лише після цього.

Тоді ж він пробурмотів ще одне зауваження щодо себе.

—…Не те, що я міг би гарантувати свою корисливість після того, як вони зроблять свій хід.

Після того, як Ронґалл запитав у професора ще кілька гіпотез, вони обмінялися прощанням, й старий із захопленням мовив.

—Я вражений, лорде, що ви відправили туди власного учня так швидко.

— Мого учня?

Це було страшенно недоречно.

—Авжеж. Наш агент, котрого ми відправили до Сноуфілду, відзвітував, що нещодавно бачив одного з ваших учнів.

— Про що мова? Не пам’ятаю, що відправляв кого…

Коли ж Ель-Меллой на хвильку задумався, раптом його осяяло.

Сьогодні на лекції був відсутній один учень.

Хоч і заняття були призупинені кілька днів тому, він не бачив того учня навіть раз.

— Ви жартуєте…

Професор дістав мобільний та набрав номер.

— Номер, на який ви телефонуєте, не підтримується. Будь ласка, перевірте та спробуйте знову.

Коли ж він почув це повідомлення, камінь на душі спустився ще глибше. Він набрав інший номер.

— Так, це я. Треба, щоб ти дещо негайно переглянула. Записи про вхід та вихід учня. Перевір, чи Флат Ескардос покидав країну.

Звучало так, ніби на лінії був хтось із учнівської адміністрації.

Минуло секунд тридцять перед тим, як працівник з телефону відповів.

— Пан Ескардос перетнув кордон та полетів до Америки три дні тому. Причина візиту…туризм. А ще він лишив послання: «Дякую, професоре!» Живіть довго, Лондон Стар» Цікаво, що б це означало.

— Цього досить. Дякую тобі. — він хутко відповів та завершив дзвінок. А тоді…

Чисельні спогади Флата промайнули в голові Ель-Меллоя.

Від дрібних пустощів на кшталт зайти в чиюсь кімнату, зареєструватися в грі під ніком “London✰Star”, до осквернення Містичного коду покоївки зі труті благородної сестри Ель-Меллоя через побачений дивний фільм, і до того, що пробрався на корабель з казино, власником якого був король вампірів, і підбурював народ…невпинні клопітні спогади про Флата повторювалися знову й знову.

Відчайдушно морщачись, Ель-Меллой II проклинав увесь світ.

— А щоб його чорти побрали.

— Перепрошую?

Учень Ронґалла почув слова, що мовив Ель-Меллой,  утім не зміг зрозуміти їх. Він неодмінно почув, однак відкинув думку, що такий грубий  сленг міг пасувати устам такого поважного пана, з яким вони мали розсудливу бесіду.

— Ем, а щось трапил…

Але вже було запізно.

Кров помчала в голову професору й він упав на лекційну платформу.

— Лорде?! Лорде?!

Юний маг був приголомшений цим видовищем. Однак з іншої частини кімнати почувся голос учениці. Вона була юною, можливо, років зо двадцять.

— Господар завжди такий, коли мова стосується пана Ескардоса.

— Що? А, он воно що…

— Я відведу його в медпункт. Пробачте нас.

Дівчина ввічливо кивнула Ронґаллу та його учню перед тим, як підняти свого лорда та водночас і наставника через плече.

Вони споглядали на це химерне видовище, гадки не маючи, як на це реагувати. Ронґалл мовив до учня.

— Як би це сказати…він доволі унікальний…і схоже, в нього справ по горло.

— Маєте…рацію. Краще це облишити.

З ляльки Ронґалла долинуло тяжке зітхання, а потім і зауваження з відтінком жалю.

— Це не було би смішно, якби лорд Годинникової вежі врізав дуба від перевтоми.

 

Сполучені Штати. Сноуфілд. Поліцейський відділок.

— Ну що ти там! Здоров, братан!

 

У кабінеті шеф поліції Орландо відповів на вереск, що долунав із телефону, із суворим виразом.

— Зараз середина дня. Повертайся до роботи.

— Агов, ти що, хочеш замучити свого Слугу до смерті? Тим не менш, слухай. Я ж попросив тебе звести свого братана з кількома кралями, забув уже? Чому б не спробувати делікатеси цієї країни, поки є нагода? Просто, щоб ти знав, розщедрююсь тут не я. Банкет оплачуєш ти.

—…Будь ласка, скажи, що це не єдина причина твого дзвінка.

— А щось не так?

Це не було а ні блефом, щоб приховати збентеженість Слуги, а ні якоюсь перевіркою. Вирішивши так, Орландо обрав спробувати щирість.

— Вибач, що кинув учора слухавку. Ти, певно, чув новини…які думки щодо інциденту в пустелі?

Про жінок та таке інше можна було побалакати й згодом. Як його товариш, Кастер, скоріш за все, хотів би обговорити битву в пустелі.

— Про що ти, в біса, говориш? А що трапилося в пустелі? — Збентеження Кастера перетнуло межу.

—…Ти що, навіть не помітив?

— Що ж, учора я налигався до відключки. Тож я зателефонував, щоб розповісти про цю красуню, яку я бачив по телику.

— Схоже, я був дурнем, коли чогось очікував від тебе як від Героїчного духа. — Пробурмотів роздратовано Орландо, коли хотів покласти слухавку.

— Не дзвони мені більше. Я сам це зроблю.

Насправді, Орландо відтепер вирішив ігнорувати Кастера й передає всі потрібні дані своїй секретарці.

—Ото вже, братан, до красуні Франчески ти теж такий байдужий?

—…!

Франческа. По всьому тілу Орландо пробігли мурахи, коли Кастер промовив її ім’я.

Ймовірно, відчувши реакцію шефа, Кастер бадьоро продовжив.

— Тепер нарешті ти вислухаєш. Або ж ти краще затямиш, якщо поговоримо про парубка Фалдеуса? А твої друзі Куруока з Японії теж нині в темі, еге ж?

— Виродку…Як…Як ти дізнався так багато?

Між Майстром та Слугою існує можливість ширити спогади та сприйняття. Утім, оскільки шеф поліції повністю перервав зв’язок із Слугою, Кастер у жодному разі не зміг би читати його спогади.

Тоді як цей чоловік зміг дізнатися стільки секретних даних?

Чи прийшов він спостерігати за тим, що вони задумали, в духовній формі?

Ця проблемна відьма в жодному разі не намагалася зустрітися з ним, чи не так?

Орландо занепокоїли такі сумніви, однак відповідь Кастера виявилася набагато простішою.

— У сьогодненні можливе все за допомогою телефону та інтернету. Ти що, недооцінюєш новітні технології? Справді гадаєш, що я не роздуплився б, як друкувати на клаві?

— Неможливо! Ця інформація в жодному разі не може бути в інтернеті!

— Не переймайся. У мене є власні способи. Бро, ти ж не шариш усе за мої Благородні Фантазми? У нас обох є секретики. Я гадав, повеселюсь, якщо трохи розкрию себе.

—…

Кастер остаточно добив Орландо, поки той кипів від злості.

— О, точно. Щойно згадав те Фуюкі в Японії, та? Потік тих лей-лінії мав би бути приблизно таким чудовим, як і тут. Що ж, не те, що я відчуваю їх узагалі, але нехай. Говорячи про землі, можливо, мені варто наступного разу зателефонувати твоїй хоронительниці Тіні Челк. Ти один з тих магів, що заварив усю цю кашу, але чи знаєш ти, що твоя організація вся кишить шпигунами? Вибачай, щось я забалакався. Хоча, якби це була одна з моїх книг, я б написав навіть більший монолог. Дотепне кепкування теж важливе, бро.

Орландо заволав у слухавку Кастера, котрий самовдоволено вишкірив зуби.

— Стули вже свого писка! Та що ти собі дозвол…

І коли він це сказав, Кастер урвав.

— Хвилюєшся через прослушку?

—…!

— Хтось дійсно може прослуховувати через магію або девайси. Якими б захищеними не були телефони, не можна виключати можливості, що вони підкинули щось мені або ж у схеми поміж нами. Ха-ха! Певно, для тебе це стане ще більшою скалкою в дупі, якщо продовжу патякати далі?

Кастер, як завжди, був легковажним, утім шеф відчував незбагненний тиск за словами Слуги. Думки Орландо про те, як він міг бути таким легкодумним, що дозволив себе загнати в кут, приголомшили його до глибини душі.

Орландо глибоко вдихнув. Він встиг зорієнтуватися та зробив наступний хід.

— Он як. Дозволь мені вибачитися. Схоже, я добряче тебе недооцінив.

— А тепер що? Чуваче, ти мене лякаєш.

— Я маю на увазі, що збагнув твої здібності. Якщо наполягаєш, аби ляси точити, в мене є власні способи, як владнати це.

— А, ти хочеш примусити мене замовкнути Командним закляттям? Знаєш, є набагато простіші способи, не витрачаючи твого дорогоцінного наказу. Якби ти був сексуальною мосьпані, можна було б обійтися простим поцілунком…

— Годі переливати з пустого в порожнє. Чого ти хочеш?

Шеф поліції цілком повернув собі владний спокій.

— Я ж уже сказав, братан. Почастуй мене смачною їжею. Цього досить, аби закрити мені писок. Можеш не хвилюватися, на передовій я не воюватиму. Натомість я писатиму весь цей пекельний фарс романом. Принаймні, допоки ти не відкинеш копита.

 

Ніч. Сноуфілд, центральне перехрестя.

Сьома вулиця містила різноманіття головних особливостей на кшталт готелю-казино «Кристал Гіл» та «Сіті Голл». А на розі широкого перехрестя стояла жінка, котра ловила на собі погляди перехожих.

Їй було років двадцять й вона мала помітне хвилясте біле волосся, білу шкіру та яскраво червоні очі. Дівчина, безумовно, привертала увагу загальної публіки, але це була Війна за Святий Ґрааль, тому в Сноуфілді зібралась купа магів. Але їхня увага була прикута до неї з інших причин.

Один маг споглядав здалеку й пошепки промовив товаришу.

— Поглянь. А це ж…гомункул, я правий?

— Так. Подібна вишуканість може означати лише те, що це модель Айнцбернів.

— Так і знав, що вони прибудуть. Айнцберни б нізащо не змирилися з крадіжкою системи, що лежить у Війні за Святий Ґрааль.

— Утім…вона надто незахищена. Це якась приманка?

Тиха бесіда була сповнена пересторогою та сумнівів, та подібні слова можна почути по всьому місту. Чи знала вона, що за нею так палко спостерігають?

Біла жінка мовчки поглянула на небо та поглянула на світ, що оточував її. Ці багряні очі кипіли бездонною люттю, неначе заперечуючи цілий світ.

 

Деінде.

 

Одна особа, зокрема, слідкувала за дівчиною здалеку. І коли ж вона побачила жінку у своїй кришталевій кулі,  обличчя споглядальниці розпливлося в радості.

˜— Ага! Це вона! Вона! Наша остання шановна гостя нарешті прибула…ха!

У темному просторі дівчинка, вбрана в готичний наряд, Франческа, крутила парасолею і хихикала в захваті.

— Кортить дізнатися, яких пішаків вона привела із собою. З нетерпінням  чекатиму на них! Оце була б утіха, якби вона переступила через свою гордість та привела нащадка Тосаки, однак це вже малоймовірно. Дівчинка безтурботно похитала головою на сказані слова, продовжуючи походжати темною кімнатою.

— Тим не менш, усе вже починається! Нарешті настав час перевернути все це щастя з ніг на голову! Викладусь на повну!

Через одну мить кришталева куля почала виблискувати світлом та спроєктувала картинки на всі стіни та стелю.

З’явилися зображення Короля Героїв, що проходжав із Тіне, та Лансера з вовком у лісі. Навіть було зображення вірогідного союзника дівчинки — шефа поліції у власному офісі. Чисельні картинки спалахували та зникали.

Погляд Франчески пронісся кожним Героїчним духом у картинках, а згодом був прикутий до картинки, де нікого не було. Здається, це був оперний театр деінде, однак вистав там не було. Куля показала лишень  порожню сцену та ряди крісел.

На коротку мить у порожньому просторі з’явилася постать людини…

Франческа ще раз кинула поглядом на всіх Героїчних духів, а потім солодко прошепотіла до себе. Це був шепіт, наповнений любов’ю до самого світу.

— А тепер…настав час прогнати всіх підробок.

 

Того дня, на межі миті, доля Сноуфілду стала недовговічною.

Святий Ґрааль.

Справжня чаша потребує сім душ Героїчних духів, утім  імітація Ґрааля була підготовлена  лише із шести частин, зібраних в єдине ціле.

Не було жодних сумнівів у тому, що, ті, хто задумав цей план, знали про це.

Про фальшиву Війну за Святий Ґрааль, ймовірно, домовились заздалегідь, а система була основою, на котрій проведуть  справжній ритуал Війни за Святий Ґрааль. В іншому випадку існує шанс, що цю справжню подію проведуть деінде. А Сноуфілд був лише відволікальним маневром, щоб привернути увагу Церкви та Асоціації.

Більшість магів  Асоціації магів були такої думки.

Звісно, не виключено, що справжній Ґрааль викликає семеро Слуг, й ситуація з шістьма Слугами була блефом Фалдеуса, однак чи був сенс у такому обмані?

І коли ж купа магів були спантеличеними, ініціатори мовчки реалізовували свої плани.

Можна було створити справжню Війну за Святий Ґрааль, використавши фальшиву в якості пожертви.

Усе було підготовлено. Єдине завдання — це натиснути спусковий гачок, що переверне всю систему з ніг на голову.

Іншими словами останній Слуга фальшивої Війни за Святий Ґрааль слугує першим Героїчним духом справжньої війни; виклик Сейбера запустить все в дію.

Ніщо інше, крім як виклику Героїчного духа, що володіє якостями як фальшивого, так і справжнього, послугує посередником між цими двома війнами.

Безумовно, все йшло відповідно до плану. Елегантно був натиснений спусковий гачок.

До моменту виклику Героїчного духа Сейбер.

 

Перший день. Ніч. Сноуфілд. Оперна зала.

Оперний театр  знаходиться недалеко від центру міста, був побудований десь тоді, коли й заснували Сноуфілд. Цій будівлі було більше п’ятдесяти років та її очевидний вік супроводжувався урочистою атмосферою.

Наразі тут не було заплановано жодних вистав. Фактично, будь-яке нове дійство було відкладене принаймні на тиждень через проведення реконструкції.

Зазвичай зала була оповита тишею, однак цього вечора все було дещо інакше. На напівзруйнованій дерев’яній сцені відбувалося дещо драматичне.

Там не було а ні глядачів, а ні сценарію, або ж вистави, яку можна було обговорити, однак це видовище можна було описати як театральне.

Це була трагедія чи комедія? Люди на сцені цього також не знали.

— Я запитую тебе: чи ти мій Майстер?

Цей голос був молодий, однак набував граціозності.

Загадковий чолов’яга стояв на сцені, його світле волосся мало де-не-де червоний відтінок, а манера одягу одразу видала в ньому європейську аристократію або ж королівський рід. Здавалось, йому було десь двадцять. Чоловік мав пишне обличчя, коли ж його очі виблискували хижим духом. Лишень тільки його образ викликав відчуття, що тебе повністю поглинають.

Меч, який він стискав в одній руці випромінював залишки магічного блиску.

Так, залишки, себто…

Слабке сяйво меча було слідом того, що ним махнули кілька хвилин тому.

Це була атака, якої не вистачило для повної сили Героїчного духа.

Тим не менш, вона залишила слід в оперному театрі.

Сидіння глядачів на першому ярусі були розбиті вщент. А бельетаж на верхні поверхи були повністю  знищені, навіть частина стелі була пробита, дозволяючи зоряному небу проникнути крізь неї. Коротше кажучи, Героїчний дух знищив половину оперного театру, який був гордістю цілого штату.

Чоловік озирнувся на труп, що падав зі сцени, а потім на жінку в окулярах, що впала на ноги. А потім спробував заговорити до неї, аби заспокоїти.

—  Спокійно. Я не відчуваю, що під час вибуху постраждали якісь мирні мешканці. Навпаки: бандити чкурнули геть…Гм. А вони молодці, що так вчинили. Однак уже пізно їх переслідувати.

Дівчина почула його заспокійливі слова, але єдине слово відлунювало в її голові, яке він сказав до цього.

— Екскалібур.

«Меч_____перемоги»

 

Він закричав це під час своєї атаки та знищив половину величезної будівлі. Жінка знову намагалася збагнути ситуацію, мізкуючи. Чому вона мала прийти сюди?

— Тепер, коли шкідника усунено, дозволь мені повторитися.

І знову чоловік мовив до приголомшеної дівчини, що проклинала все своє існування. Він запитав те саме ще раз більш дружнім тоном.

— Чи можу я кликати тебе Майстром? Як бачиш, я класу Сейбер. Якщо не проти, до укладімо швиденько контракт та вшиваймо…

— Ні.

Миттєва відповідь.

— Повністю відмовляюся.

— Що?

Його очі широко розплющилися, поки жінка підіймалася.

Здалеку наближалося виття сирен. Це була швидка та поліція. Побачивши зруйнований оперний театр, місцеві запанікували.

Моторошне світло випромінювалося з символу на зап’ястях жінки, що визирали з-під рукавів. Схоже, воно резонувало з чоловіком, що стояв перед нею. І все ж вона зовсім не звертала уваги на те сяйво, галас сирен та крики. Вона лише люто дивилася на чоловіка.

— Я більше не дозволю робити вам те, що заманеться.

А тоді, примушуючи свій тремтячий голос прорватися крізь горло, вона чітко заговорила.

— Геть з дороги.

Це була перша зустріч між жінкою в окулярах з пофарбованим волоссям — Саджьо Аякою, та загадковим лицарським мечником.

Це сталося в напів зруйнованій будівлі.

Кожен з них засвідчив існування іншого в найгірші часи поряд із неопізнаним трупом.

І з тієї миті піднялася завіса Війни за Святий Ґрааль — фальшивої, але справжньої.

Зрештою, був це Сейбер фальшивкою або ж справжнім?

Ніхто цього не знає.

Ні ініціатори війни, ні причетні до цього маги.

А ні Слуги з незрівнянною силою, починаючи з Короля Героїв.

Іншими словами жоден не зміг прийти до висновків, навіть воля Святого Ґрааля, що прикликала сюди Героїчних духів.

Чому  ж Аяка, проста приїжджа до Сноуфілду, зустрілася з Героїчним духом, що назвав себе Сейбером?

Це могла бути примха долі, що формувалася не сьогодні, і не вчора, а радше роками.

І щоб відповісти на це питання, ми мусимо спершу поговорити про історію з привидом міста Фуюкі в Японії. Вона відома як «»Червона Шапочка апартаментів Семіна» і І швидко наближалася до того, щоб увійти до міських легенд Фуюкі.

Розумієте, в цій казці вона…