Розділ 1 — Війна розпочинається

Розділ 1

 Війна розпочинається

Яким створінням був Ґільґамеш?

Інформацію про нього, яку попередньо мала Тіне Челк була поверхневою.

Однак з тими незначними знаннями, вона змогла рішуче поставити на кін свою долю та марення, які вона успадкувала від своїх предків, на цього Героїчного духа.

Ґільґамеш, Король Героїв.

Епохами раніше, там, згодом ці землі називатимуться Месопотамією, панував величний король, котрий став героєм тих країв. Ще в ранні дні, в епоху, коли боги ще жили й люди мали більше влади як особистості, а ніж зараз, цей герой народився із союзу між людиною та богом, котрий правив містом-фортецею Уруком.

Він був відомий як тиран, що знищив власну країну, так і король, який стояв на краю прірви історії та привів країну в нову епоху. Незалежно від кінця, який він зустрів, факт залишається незмінним: Урук процвітав як нація пишної величі за час правління Ґільґамеша. Подейкують, його сховище містить усі витвори богів та людей, і кажуть, що це оригінальні версії всіх Благородний Фантазмів, які використовували герої  у пізніші часи.

У минулому цей Героїчний дух, який володіє величною божественністю, був, ймовірно, викликаний у Війну за Святий Ґрааль у країну, відому як Японія. Кажуть, сила Ґільґамеша перевищує багатьох інших героїв, і що він вийшов переможцем.

З того, що чула Тіне, він був людиною з безліччю навичками й був досвідченим в усіх сферах, однак що важливіше, його стиль битви був надто приголомшливим, що змушував усіх інших зупинитися. Історія про підняття міста-фортеці та збірку нескінченної кількості скарбів не через жадібність, привернула її увагу.

Коли Тіне віддалась Війні за Святий Ґрааль, вона була готова відкинути геть свою доброчесність. Її сторона потребувала абсолютної сили, щоб відвоювати свої землі від зазіхань жадібних. Іншими словами, їй треба було стати більш жадібною за тих загарбників…

Ось так ростили Тіну.

Вона знала, що їй треба бути безжалісною. Якщо Ґільґамеш був тираном, який розтоптав би  ворога, який уже заліг на дно, то так тому й бути.

Неважливо, наскільки вона заплямує власну честь.

Її народ вигнав би порушників зі своєї землі та очистив би її повністю.

Щоб виконати свій обов’язок, який вона успадкувала від предків, Тіне мала намір відкинути своє дівоче серце та запропонувати всю себе цьому могутньому тиранові.

Смерті вона не боялася. Те, що лякало Тіну, це продовження насильства батьківщини її предків, руками чужих магів.

Однак вона прорахувалася.

Вона не помилилася щодо характеру Ґільґамеша як героя.

Тіне, котра жила в сучасності просто не розуміла справжньої важливості героя, що жив у часи, коли ще боги вільно змішувалися з людьми. Не важливо, чи був він тираном, чи то доброзичливим королем.

Дівчинка повністю недооцінила величину його сили. Тіне й гадки не мала про ту величезну силу, яку Героїчний дух у золотій броні, за переказами, показав під час минулих Війн за Святий Ґрааль.

Однак для цього Героїчного духа Ґільґамеша ці конфлікти були нудними справами, загрузлими в пихатості та дурості за винятком короткого моменту.

 

То яким створінням був Ґільґамеш?

Одразу як Тіне поклялася йому у вірності, вона побачила натяк на правду.

Він був людиною з королівською вдачею та героїчною душею чемпіона. Коли вбрання, ким шанував її Король Героїв було знято, вона побачила струмінь чистої сили.

 

Ніч. Північ Сноуфілду. Широка долина.

— Ти просте дитя, поводься відповідно. Поки ти не вивчиш звичаї світу, тобі буде достатньо поки дивитися з радістю на мою королівську міць.

— Я спробую так зробити.

Коли Тіне похилила голову через слова Ґільґамеша, це трапилося.

—…?

Величезний потік містичної енергії огорнув навколишній простір та зійшовся на точці позаду Тіне.

— ?!

Це було щось більше, ніж проста енергія.

Найчистіші магічні елементи, які вона коли-небудь бачила у своєму житті…ні, воно навіть мало божественну ауру, яка зливалася з правою рукою Короля Героїв та матеріалізувалася у формі кинджала.

Однак цей об’єкт мав надто химерний силует, щоб називатися кинджалом. Він виглядав дуже схоже до каталізатора Ґільґамеша, який використав той маг перед тим, як Тіне його вбила.

— Ключ….меч? — Пробурмотіла Тіне не роздумуючи.

Ґільґамеш зарозуміло відповів.

— Не говори про це так само, як про ключ у пазурях того блазня.

Узявши ключ-меч, Ґільґамеш повернув його вістря до небес.

— Це щось на кшталт контракту, який  я уклав сам, надавши йому певної форми.

Його тон був нудним, однак його вираз обличчя містив натяк на радість.

— Дивись уважно, Тіне. І покажи мені свої докази.

—…?

Перед Тіне, чия голова була опущена, воно відчинилося.

Енергія, що витікала з ключа-меча пронизувала простір навколо, й відкрила портал у самий світ.

Прибічники Тіне в чорному одязі підіймали галас, однак голоси натовпу, який налічував сотню осіб, були заглушені тремтінням простору.

Здавалося, тряслися самі виміри, і тільки голос Ґільґамеша чітко досягнув вух Тіне.

— Знай ось що: моя піддана ніколи б не була збентежена простими дитячими витівками.

Поки він говорив, викривлення в просторі зійшлося в одній точці.

Єдиний меч з’явився з викривлення перед Ґільґамешем. У меча було лезо дивної форми.

Неначе насолоджуючись собою, Король Героїв говорив прямо до свого меча.

— О, Еа. Можливо неприємно прокидатися від сну, однак невдовзі я влаштую бенкет.

Через одну мить Король Героїв почав рухатися.

— Ні, тобі не буде нудно. Нікому.

Він був граціозний в усіх жестах та зухвалий в усіх аспектах. Згодом, крокуючи з невимовною радістю, постать Ґільґамеша раптово зникла з поля зору.

Єдиним кроком він потрапив в інше місце. Це все, що він зробив, але навіть для Тіне, яка вивчала магію, жест Ґільґамеша був просякнутий невимовним полум’ям, яке вона ніколи раніше не відчувала, й можливо, вже не відчує знову.

Покинути Майстра — це було необдуманим рішенням для Слуги. Система Війни за Святий Ґрааль була викарбувана в головах усіх Слуг в час їхнього виклику. Ґільґамеш не міг не усвідомлювати ризики покинути Майстра наодинці.

І все ж, Тіне була приголомшена таким палкою миттю, що не змогла винити його в цих діях.

Вона мусила запам’ятати все, що тут відбувалося, у свій пам’яті.  Це було передчуттям, коли Тіне відчула, як сила Ґільґамеша переповнює її.

Почуття, яке зародилося в її серці малої дівчинки, яка мала б відкинути всі емоції, був страхом невідомого. Чи можливо…

 

Кілька секунд до цього. Захід Сноуфілду. Великий ліс.

— Майстре, я б хотів, аби  ти зачекав тут…лишень трошки.

Енкіду торкнувся щік срібного вовка, який дивився на нього виснаженими очима. Тоді він став на одне коліно перед твариною та м’яко розставив пальці на землі.

— Усе буде гаразд.

Поки Енкіду усміхався, навколишні дерева почали шелестіти.

— Ліс захистить тебе.

Вовк раптово був прихований від неба шаленими рухами гілок та листя, й потужна містична енергія почала збиратися в землі. Було так, неначе ліс сам мав свою волю й навмисне утворив природний магічний бар’єр.

— Я мушу піти. Якщо зустрінусь із ним тут, то ліс загине і я ніяк не зможу тебе захистити. Чи зможеш пробачити мене?

—_____.

Енкіду обійняв вовка, поки той тихо завив.

— Дякую, Майстре. Допоки життя б’ється в моїх грудях, я клянусь повернутися до тебе.

У цей же час Ґільґамеш зник від групи тіне та її союзників, Енкіду також ступив єдиний крок по землі.

Він був скромний як вітер і побожний як весна. Проте піднесення, викликане потужними кроками Енкіду, було не меншим, ніж у Короля Героїв.

— Це погано. Ми покидаємо ліс.

Фалдеус, відчувши аномалію, наказав людям відходити через радіо.

— Що ж тут коїться?

— Потік мани змінився.  Ймовірно, що ліси під його контролем.

Поки він це говорив, Фалдеус відчув гігантську силу, що протікає лісом. Тихо, без шкоди деревам, вн мчав так, ніби ковзає по землі. Це навіть можна назвати вітром.

У трепеті перед цим Героїчним духом, що став воєдино з лісом, Фалдеус підтвердив його достовірність і віддав наказ своїм підданим.

—… Відступайте з пустелі так далеко, наскільки зможете. Ми піднімемо БПЛА та фамільярів у цій місцевості.

 

Згодом високо в небі над Сноуфілдом, здавалось, велика сила зруйнувала атмосферу й щось не менш колосальної сили пройшло через неї.

Фалдеус відчув потік енергії через кілька секунд після віддачі наказу відступити.

— Чи можливо це?

Після розрахунків можливостей, Фаледус дійшов до висновку та заперечив це…

Чи радше сподівався, що це неправда.

—Ми навіть не почали ще вивчати їхню силу… а вони вже хочуть починати?

 

У місті. Дешевий мотель.

У дешевому мотелі, який був старим, навіть за мірками центру міста, прокинувся Флат, хоч хвилину тому він міцно дрімав. Будівля знаходилася на шосе недалеко від центру міста.

Коли хлопчина протер очі та встав, його Слуга, Джек, почав говорити.

— Щось трапилося, Майстре? У тебе проблеми зі сном? Якщо треба до туалету, то так і скажи. Я прийму духовну форму та почекаю тут.

— Я щойно помітив, коли зі мною так розмовляють, одразу, як я прокидаюсь, це нагадує мені будильник з тими персонажами з мультфільмів.

Флат розмовляв з лівим зап’ястям.

На ньому був антикварний годинник у стилі стимпанку й звідти виходив голос Джека.

— Зазвичай, я б прийняв духовну форму, але ти сам сказав «було б шикарно, якби я виглядав як шпигун», якось так.

Джек наразі був особистим годинником Флата.

 

Після того, як вони покинули парк, хлопець вирішив випробувати силу Джека «перетворюватися в будь-що», змусивши перетворитися на все: від людини до рослини та тварини, і зрештою на неживий об’єкт.

Спочатку він подумав, що справжня особистість Джека Різника не може бути неживим об’єктом. Але відповідно до самого Слуги, ймовірно були романи про кохання, в яких Джек Різник насправді був особою, яка володіла проклятим предметом,  і тоді він показав Флату, як він міг перетворюватися на дивовижне розмаїття предметів.

Після перевірки перетворення на годинник, Флату сподобався дизайн, і тема змінилася на план його особистої безпеки шляхом постійного носіння годинника.

Він завжди одягав його за винятком походу в душ чи туалет, і спочатку вони спілкувалися телепатично, допоки Флат не вимовив щось несхоже на мага.

— Таке трохи виснажує. Веселіше буде говорити як зазвичай

І тому вони вони балакали вголос, коли навколо нікого не було.

Флат встав з ліжка й звірив Джековий час та час годинника в мотелі.

— Крутяк. Різниці взагалі немає.

— Що ж, скажімо, що це пунктуальність британського джентельмена. Принаймні, це була б правда, якби я дійсно таким був.

— То навіть джентельмени можуть бути серійними вбивцями?

—…

Після бездумної образи почуттів Джека, Флат почимчикував до ванної кімнати й зупинився біля раковини та почав заливати її водою.

— І чим ти займаєшся?

Флат намочив палець та відповів Героїчному духу.

— Ти нічого не відчуваєш?

— Гм...

Поки Джек поперхнувся словами, молодий Майстер приклав палець до дзеркала у ванній та почав креслити просте магічне коло.

 — Два підозрілих джерела магічного шуму мчать на південь.

Тоді Джек почав говорити дещо збентеженим тоном.

— Цим я не пишаюсь, але тут мої навички надто мізерні. Вони б збільшилися, якби я прийняв форму мага, але спробувати відчути аномалію мани, перебуваючи в цій формі, неможливе завдання.

— О, то якщо ти перетворишся на радіолокаційну тарілку, твої здібності чуття могли б зрости!

—… А ти точно маг з Годинникової вежі?

Пропускаючи повз вуха сумніви Джека, Флат невимушено продовжив рухати пальцем, допоки не завершив магічне коло. Потім промовив деяке заклинання до дзеркала…і вода в раковині змінилася.

На поверхні води з’явилась низка пульсацій,  а потім на ній з’явилося певне видіння.

Побачивши у воді картинку пустелі, стрілки наручного годинника цокнули.

— Це що?

— Деякі люди використовують фамільярів, аби спостерігати за пустелею, тож я трошки підгляну, — Незворушно відповів Флат.

—…Що?

— Якщо відправлю фамільяра зараз, то він не прибуде туди вчасно. — З ходу відповів хлопчина.

Хоча Джек і не був спеціалістом у магії, він мав базові знання, передані від системи Святого Ґрааля.

І з них він зрозумів, що «підглядати за чужим фамільром» було не абияким завданням.

Усе б стало на свої місця, якби Флат був новачком у магії, але прийти на Війну за Святий Ґрааль як турист чи втрутитись у заклинання мага, котрий був Майстром, який насправді брав участь у війні, було тим, що людина при здоровому глузді не вчинила.

І якби це було так просто, чи не означало б це крах усієї системи, яка тримається на фамільярах?

Поки в його голові кружляли сумніви, Джек заговорив.

— Слухай, а ти справді можеш зробити щось подібне? Ні, я маю на увазі, якщо це можливо… хіба це не ризиковано? Якщо відстежать, наше місцезнаходження викриють.

— Гммм, я зробив так, щоб вони не змогли дізнатися, хоча сказати напевно, що нас не вичислять, я не можу. Професор  не зміг би,  але скоріш за все, здогадається та вполює мене згодом… ой, але дехто рівня Лувії може викликати зворотній потік енергії та рознести цей весь мотель…

Бурмочучи собі якісь тривожні думки, хлопець заново сконцентрувався та продовжив говорити.

— Цей, якщо нас знайдуть, я дуже щиро перепрошу їх!

Крижаний вітер стискав серце Джека й він щось собі буркотів, поки флат невинно розреготався.

Це не було досить точно, але це все ж було висловлювання, яке хоч трохи описувало природу його Майстра.

—Боюсь, що ти казатимеш таке після того, коли вб’єш когось.

 

Південь Сноуфілду. Регіон пустелі.

То була досить обширна пустеля на півдні міста. Вона не була такою великою як пустелі Колорадо чи Арізона, однак вона простягалася настільки, скільки око могло бачити з міста, й хтось, хто необережно забрів туди, міг легко там застрягти.

Посеред пустелі вони зіткнулися один з одним.

Звідси ні ліс, ні місто не можна було побачити, й тут не було нічого, крім піщаної землі, за винятком рідкісної, пристосованої до пустелі флори.

Героїчний дух списа — Енкіду прибув раніше й спокійно споглядав на нічне небо.

А потім і золота постать зависла в небі, неначе щоб заглушити незліченні мерехтливі зірки. Героїчний дух лука, одягнений у золоту броню, тримав щось у руці.

Енкіду знав, що саме тримала людина, що була в повітрі.

А ще він знав, що та людина парила в повітрі за допомогою сили особливого Благородного Фантазму.

І, звичайно, він знав, що то був за чоловік.

 

Небеса та Земля.

Відстань між ними була приблизно 120 метрів.

Героїчні духи зустріли один одного очима.

Одні дивилися вниз на землю, коли інші дивилися прямо в нічне небо. Однак кожен погляд не був ні поблажливим, ні шанобливим. У ту мить, коли вони впізнали один одного, вони обмінялися не словами.

Через кілька секунд, їхні уста зігнулися в одну й ту саму мить… і вони засміялися.

Вони розсміялись, неначе висловлюючи, що цього було достатньо.

 

 

У той же час. Десь у місті Сноуфілд. Дах.

 

Безіменна Асасин стояла на даху найвищої будівлі забудови міста, готель-казино «Кристал Гілл».

Тут вона була аби зрозуміти, що відбувається та відчути присутність тих людей, які були залучені у Війну за Святий Ґрааль.

Це був помітний рух, але якщо хтось прийде по неї, то це лиш б прискорило процес. Вона сиділа на тому даху використовуючи грубо прямолінійну тактику, спостерігаючи за містом…

Допоки дещо не привернуло її увагу.

Це сталось на півночі міста. На горизонті виднілась лише одна пустеля.

— …

Але фанатичка не відводила погляду,  пильно вдивляючись  у долину між Небесами та Землею.

—О… то вечірка починається?

Спостерігаючи за Асасином з іншої будівлі, кровопивця-маг Джестер також відчув аномалію.

Його сила сприйняття не була досить сильною. Тим не менш, по його спині пробігли мурашки та він відчув присутність…дечого.

Можливо, це був інстинкт когось, хто жив так давно на межі життя та смерті.

Прямо зараз десь у пустелі дещо коїться.

Помітивши це передчуття, відмінне від магічного сприйняття, він підло вишкірив зуби та хихикнув.

— Ця битва стане нашою весільною алеєю. Спробуй показати нам кілька феєрверків.

 

Сноуфілд. Регіон пустелі.

Після деякого часу обміну посмішками, Ґільґамеш почав.

Дивний меч у його руці — Меч Розриву, Еа, активувався та вивільнив свою справжню форму як Благородного Фантазму.

 

Благородні Фантазми.

Вони знаходяться у володіннях Героїчних духів та створені з їхніх концептів як героїв. Деякі з них були зброєю, яку використовували герої протягом своїх життів. А деякі були частиною тіла героїв. Деякі могли б вважатися душею самого героя, просторовий артефакт, що зафарбовує реальність. Благородні Фантазми існували в незліченних формах та змінювалися від героя до героя.

Для Ґільґамеша, котрий здобув кожнісінький скарб, який тільки можна, посередні Фантазми були просто дрібничкою, яку можна було кинути в сховище. Але цей меч був одним з небагатьох винятків, які особливо цінувалися серед Благородних Фантазмів, котрими володів Ґільґамеш.

Однак на тому мечі не було жодного напису.

Хоч його й називали Еа, це було простою назвою для зручності, яку король дав йому.

Насправді, він міг бути й не мечем зовсім.

Зрештою, це було дещо, що існувало ще задовго до того, як в історії з’явились мечі та списи.

Він походить з епохи, стародавнішої за людську, старішу навіть за саму планету.

Це була рідкість серед рідкості, чисте втілення сили, якою орудували боги, аби ввести в дію Генезис.

Це був початок усього на цій планеті. Це було те, що розділио Небеса та Землю.

Він розрізає порожнечу, створює небо, потім пронизує його та повертається до порожнечі.

Ця сила символізує початок та кінець, і тільки Ґільґамеш, якому передалося в спадок сутність богів, дозволено орудувати ним.

Таким чином, коли Ґільґамеш замахнувся цим мечем з усієї сили, це було названо як…

Благородний Фантазм рівня анти-світ.

Благородні Фантазми для нападу були класифіковані як анти-осібний, анти-армійський, анти-фортеця і так далі.

У багатьох випадках анти-осібний Фантазм більш підходить для битви один на один, ніж анти-армійський чи анти-фортеця. Але коли справа доходить до величезної сили Фантазму анти-світ, такі міркування як сумісність та придатність відходять на другий план.

То була абсолютна сила —сила, що здатна зруйнувати сам Світ.

Незалежно від того, опонентом є одна людина чи група, він зруйнує світ, у якому вони існують.

Ось таку атаку Ґільґамеш вивільнив з усієї своєї сили.

 

Проти однісінького Героїчного духа Ґільґамеш атакував без вагань. Це було а ні грою, а ні недбалістю. Король Героїв відкинув свою звичну зухвалість та уклав усе, що мав у єдину атаку.

На землі стояв Героїчний дух Енкіду.

Ця атака була повідомленням до його старого  та єдиного друга. Це була пісня чистої радості за возз’єднання, яка передала все, що він відчував як король, як герой і як людина Ґільґамеш.

— О, Еа, заспівай від щирого серця.

Ґільґамеш промовив ці слова не до Героїчного духа, що був унизу, а до самого меча в його руці.

Неначе відповівши, циліндричний меч розкрутив повітря, поки вертівся, неначе свердло. Цей вихор наростав та втягував у себе ще більше повітря й формуючи мале торнадо.

Два циклони поєднались та створити ще більше викривлення в повітрі — все це було втягнуто та стиснено в мечі.

Шари вітру наростали в ще щільніші та виходили за межі законів фізики, швидко перетворюючи смертельну зброю, яка розірвала на шматки все Творення, й почали скупчуватися у тріщину в просторі самої себе.

Звук та світло зійшлися у спотворенні, тиша та пітьма оточили цей меч. Немов би для того, щоб розбудити виття, здавалось, живої зброї, Ґільґамеш стиснув її сильніше та без вагань замахнувся нею на свого давно втраченого друга…

— ЕНУМА ЕЛІШ!

Зірка Генезису — Розділення Небес та Землі

 

Спотворення розірвалося.

Цілий усесвіт, який був стиснутий до безмежності, зосередився навколо Еа, й був вивільнений після удару власника. Утворена хвиля тиску пронизала навколишній простір. Сам світ засмоктало в прірву порожнечі й вивернуло навиворіт. 

Та хто б повірив, що таке видовище було б спричинене від замаху меча?

Порожнеча з’явилася з прірви, розірвавши простір ще більше. Світ руйнується, поступаючись незліченним тріщинам реальності.

Пісок потріскався як глина. Небо та хмари були пошматовані як той папір.

Це було пекельне видовисько, неначе картину пустелі помістили в блендер.

Цей удар меча скрутив та розірвав планету, відправляючи хвилю руйнувань на Героїчного духа, який стояв на землі.

А тоді, Енкіду…

 

Відділок поліції.

Шев Поліції — Орландо Рів, поплічник магів, яким він і був, відчув вируючі аури на півночі міста.

— Навіть у межах міста, ми відчуваємо безкінечні, найдрібніші часточки енергії. Схоже, що маги, котрі проникли в Сноуфілд, розмістили фамільярів у пустелі.

Орландо притих на кілька секунд, після почутого звіту від помічниці. Шеф мовчки визирнув у вікно.

Напередодні, він нарешті отримав новини, що шість Слуг нарешті зібралися.

Однак він не передбачив, що становище могло так швидко прискоротись.

Він підозрював, що це змова Фалдеуса та того старого дурня, який утрутився, однак не було сенсу досліджувати це зараз.

Далеко звідси, була настільки жахлива сила, яка змушувала його тремтіти.

Навіть якби зіткнення сталося за кілька кілометрів звідси, на неї б не махнули рукою як на чужу проблему.

Це була потужна хвиля, достатня, щоб спричинити легкий дискомфорт, однак кожна волосинка на тілі Орландо стала дибки.

Те, що він зараз відчував, було схожим на те, що в дитинстві, він став свідком торнадо, силою EF5, що насувалося на його рідне місто.

Опираючись бурхливим емоціям, Орландо спокійно віддав наказ своїй підопічній

—… Збери всю польову групу. Я доповім їм усе.

Ймовірно, не було потреби збирати їх тут. Допоки кілька хвилин тому, він справді не подумав, що окремих пристроїв для комунікації було б достатньо.

Але після відчуття сильного потоку мани, він передумав. Це був час для невеликих змін у планах.

Наразі неможливо було думати про Війну за Святий Ґрааль як про битву між магами.

Тепер було ще більше причин поспілкуватися з польвою групу особисто. Він мав би розповісти їм, що стяг справедливості уже майорів поза ними, поки вони ступали в незвідану битву.

Орландо не був настільки наївним, аби думати, що та війну можна перемогти із самовдоволенням. У справжній гострій битві, таке мислення може стати різницею між життям та смертю.

Усе або нічого.

Шеф відчував, що сам простір у пустелі викривився, і цим самим підтвердив своє переконання.

Справедливість.

Вони мали довіритися світовій силі, яка захистить їх. Ось настільки був грізним цей ворог.

 

Пустеля.

Вибух, який підкреслив початок фальшивої Війни за Святий Ґрааль, цілком міг стати завершальною атакою, що закінчить цю війну.

 

Багато Героїчних духів навіть не заслуговують, щоб на них використали Еа.

Більшість Героїчних духів, яких король визнав гідними, щоб підняти проти них свій меч, жахнулися б від його сили, але все одно кинули б виклик королю.

У героях, які були свідками сили Генезису, вирувало багато емоцій.

Покірність, рішучість, жах, страх, ненависть чи може, радість.

Але існував лиш один Героїчний дух, який би ностальгічно посміхнувся перед обличчям цього пекла на Землі, об’єднання смерті та порожнечі.

Ох, так і є.

У той час, коли величезна сила розтоптала Небеса та Землю, розтрощила світ на своєму шляху прямо до нього, Енкіду посміхнувся й на обличчі йому стало легше.

Це була атака, позбавлена будь-яких обманів чи хитрощів.

Хоч йому не вистачало тієї величезної сили за часів епохи богів, природа його сили була точно такою, як і тоді.

—  Я щасливий, Ґіле.

…Настільки радий, що можу знову випробувати свою силу на тобі…

Не було б нікого, більш людяного за нього, хоч він і ненавидів людей; не було нікого більш божественного за нього, хоч він і заперечував богів.

Король Героїв, що стояв на вершині творіння, боровся з ним серйозно, як із супротивником.

У такому випадку, Енкіду міг лише відповісти з добротою.

Поки він думав про це, Героїчний дух легко обернувся.

— З огляду на цю епоху… Гадаю, було б щось таке.

Порожнеча розтрощила землю, коли наближалася до нього. Героїчний дух усміхався і усміхався, і усміхався…

— Я битимусь на повну, Ґіле.

Потім світ пішов у рух.

 

Північ Сноуфілду. Широка долина.

— Що це таке…?

Тіне була збентежена.

Вона відправила свого фамільяра кондора за Героїчним духом, але той  не встигав за ним.

Однак вона в мить зрозуміла, що дещо трапилось, враховуючи земні поштовхи, які долинали з півночі.

Перед тим, як Ґільґамеш пішов, він сказав їй: «Ця битва стане гідна моєї повної міці».

Іншими словами, джерело цього землетрусного виття, ймовірно, став її Слуга, який сприйняв цю битву всерйоз.

Величезна кількість Од — містична енергія її тіла, витікала.

Сила для Слуги за контрактом, забезпечувалася Святим Ґраалем, встановленого на землі, та власною енергією Майстра.

Поки вона була на цій землі, Тіне могла черпати ману, яка витікала з лей-ліній та перетворювати її в Од за своїм бажанням, але тепер вона відчувала, що її тіло вщент буде висушене, якщо втратить зосередження. Магічні схеми Тіне здригнулись, поки вона перетворювала енергію з приголомшливою швидкістю.

І все ж дівчинка не дозволяла собі показувати зніяковілість і несла цей тягар. Вона не показувала своїх слабкостей перед товаришами, які повірили в неї.

Крім того, якщо Тіне зупиниться на такій дрібниці, то вона не стане гідною підданою короля, як і сказав Ґільґамеш.

І поки ці думки вирували в голові дівча, Тіне об’єднувало одне переконання.

Це був Благородний Фантазм, що знищив сам світ.

Ґільґамеш вимкнув спільне сприйняття та телепатію, яка пов’язувала їх як господаря та фамільяра. Тож Тіне гадки не мала, що насправді відбувається на тому полі битви, однак цей потік енергії вже все їй розповів.

Вона була впевнена, що жоден Слуга не зміг би протистояти такій силі й сподіватися вижити.

Чи варто їй радіти усуненню шахової фігури так рано в цій грі? Чи вона має сумувати,  що інші Майстри розкрили її наміри? Поки дівчина сумнівалась, трапилось дещо, що розгубило її ще більше.

— …?

Оскільки Тіне використовувала унікальний тип магії, який розділяв енергію із землею, вона відчула це навіть на такій відстані.

— Неможливо!

Було так, неначе сама планета прибула в це місце та влила в нього гігантську кількість мани.

Цього було достатньо, щоб ввести людину в оману й переконати, що Ґая — Сила Протидії планети, опиралася силі Ґільґамеша, яка знищить світ.

І тоді вона зрозуміла.

Прямо зараз Героїчний дух, з яким бориться Ґільґамеш на півночі пустелі, був, щонайменше, таким могутнім, як і він сам. Це була істота поза правилами гри.

 

Пустеля.

 

Енкіду прикликався як Лансер, ймовірно, саме через його Фантазм.

Однак було б не досить точно назвати це Фантазмом.

Це було знаряддям, щоб встановити зв’язки між людьми та богами. Ось така справжня природа Енкіду.

Відповідно до казок, у спробі втримати свою владу, боги послали Ґільґамеша на землю як знаряддя, аби впевнитись, що людсьво продовжить поклонятися богам як богам.

Однак цього обов’язку він не виконав, натомість особисто володарював таким чином, аби відштовхнути людей від богів. Можливо, Король Героїв забув про свою повинність, або просто проігнорував її.

Було створено спис, аби дослідити та розпитати Короля Героїв, що не виконав обов’язку. Ім’я йому — Енкіду, був народжений як концепт зброї, викуваної богом, щоб пронизати злобу Ґільґамеша та повернути знаряддя до рук божих. Тому й була висока ймовірність, що його оберуть на Війну за Святий Ґрааль Лансером.

Також можна сказати, що його Благородний Фантазм — це атака, що використовує власне тіло як зброю, найкраще уособлю Лансера.

Він просто проколював світ і зшивав його назад.

Якби існувала стіна в прірві між Небесами  та Землею, він би існував, аби проколоти цю концепцію.

Але боги знову прорахувалися, як у них це вийшло з ворожістю Ґільґамеша.

Зброя самотужки отримала знання після сходження на землю і взаємодії з людьми. І тоді вона спробувала по-своєму поєднати світи богів та людей. Знаряддя, ясна річ, буде повернуте до богів, іншими словами, наблизиться до них.

Тобто боги не керуватимуть людством. І людство проклало б собі шлях до світу богів.

Таким чином, Енкіду обрав шлях стати системою.

Він вибрав бути зброєю, якою орудує Король Землі, шлях який буде цілковито для еволюції світу.

І він зробив рішення як людина.

Він став тим, хто позбавив короля самотності й завжди буде на його боці.

У ту мить, коли атака знищила Вічність, наближалася…

Планета заспівала.

Величезна кількість мани кинулася до ніг Енкіду та рухалася, щоб повністю поглинути Енуму Еліш.

— Не стримуйся.

Ці слова були направлені не на Героїчного духа перед ним.

Як Король Героїв говорив до Еа, так і Енкіду мовив до гігантської кількості мани, що поглинала порожні тріщини в просторі. Він говорив прямо до самої планети.

— Я зброя. Користуйся мною як забажаєш.

Моментально з’явилася така кількість мани, що попередній потік здавався просто струмочком. У кілька разів більше мани виривається з поверхні землі, перетворюючись на циклон енергії, що огортає тіло Енкіду.

Потім ця енергія стала потужним списом світла, що пронизала Небеса та Землю з Героїчним духом як його ядром.

Це була концепція, яка одного разу розповсюджувала життя.

То було розпечене вугілля, яке використовувалося задля подолання перших страхів людства.

Він йшов пліч-о-пліч з людством крізь пекло, а тепер співає про Рай.

Розділення Небес та Землі було невеликим наслідком.

Від минулого до майбутнього. З майбутнього до вічності.

Він пов’язав землі та моря до небес.

Жахіття було закарбованим у прагненні життя. Таким чином, з часом, людство перепише його у своїх генах.

Як зброя, так й інструмет, безформенна глиняна лялька.

Йдучи серед людей, він, що пізнав радість дружби, прокричав.

Оскільки ці слова вже були пеклом, людство створило б власний рай й осягнуло б початок.

ЕНУМА ЕЛІШ!

О, людство, зв’яжи богів своїх

У той час, поки на землі панувала руйнація, могутній удар здійнявся в небо.

Енкіду, знаряддя богів, заново зашив цей світ, поки рухався прямо до своєї цілі, зустрічаючись у жорстокому зіткненні з Мечем Розриву, що роздирає світ.

А тоді…

 

У сні.

— …Що це було?

У ліжку, Куруока Цубакі, розплющила очі й відчула, наче трясеться земля.

Ще сонною вона обернулася до вікна, але все виглядало так само, як і завжди.

Одразу, як вона про це подумала, раптовий спалах осяяв далеке небо, й одразу після цього дівчинка почула глухий шум, що здавався плачем у цій атмосфері.

—  Грім!

Мурахи пробігли по спині Цубакі й вона згорнулася в клубок. Дівчинка накинула поверх себе ковдру та почала тремтіти.

— Пробачте. Мені шкода…

Не було зрозуміло, у кого вона просить вибачення. Дівчинка продовжила бурмотіти слова пробачення на кожний удар грому.

Ще з раннього віку вона звикла бути об’єктом магічних дослідів своїх батьків, й вона не боялася духа, який не бажав їй зла. І все ж, здавалось, вона була нажахана природнім феноменом на кшталт грому чи землетрусу.

— Грім такий страшний…

На це, Пітьма в глибині кімнати заворушилася, й лагідно обійшов навколо ліжка, прикриваючи дівча від світла та звуків.

Потім Пітьма розділилася на другу Пітьму й просочилася крізь щілину у вікні, вийшовши з будинку.

Це був світ у рамках сну.

Не було ознак людей.

Батьки Цубакі струнко спали в ліжку, неначе мерці.

Фрагмент Пітьми — Блідий Райдер, використав власну енергію, щоб осідлати північний вітер, який дме на північ міста.

Цей дивний світ був псевдо світом, створений шляхом поєднання містичної енергії Цубакі та сну, щоб почати Війну за Святий Ґрааль, закладену в землі Сноуфілду. Це було щось наближене до втілення ментального світу під назвою Мармур Реальності магів, однак як простір, народжений від збігу багатьох умов, таких як багатство земель на ману та вроджені навички Цубакі, очевидно,він не міг тривати вічно.

Навколишній світ обмежувався областю Сноуфідлу, який був основою для цієї Війни за Святий Ґрааль й він був зв’язаний багатьма правилами, але Цубакі, яка в несвідомому стані викликала цей феномен, ніяк про це не могла знати.

Єдиним її бажанням було провести щасливі дні з її любою сім’єю.

Допоки цього прагнув його Майстер, Блідий Райдер використовує свою силу, щоб її бажання справдилося.

Він не мав емоцій та й не бажав Ґрааля. Він лише функціонував як байдужа система, щоб виконати бажання свого Майстра, як Святий Ґрааль, чиї можливості були значно обмеженими.

І не те, що б Цубакі мала якесь обурливе бажання для Ґрааля. Якби таке було, то, певно, вона б бажала продовжувати жити, як і до цього, до глибокої старості. У цьому плані її команду можна вважати переможцями в цій війні.

Блідий Райдер безслівно продовжував захищати її. Він діяв так, щоб позбавити Цубакі всіх її проблем.

До прикладу, грім та блискавка з’явились у її світі снів, тож Райдер проклав собі шлях у реальність, щоб розвіяти викривлення дійсності.

Він не мав емоцій, так само як людський страх, перед хворобами, що не знає кінця…

Тому він не знав уявлення про руйнування. Тому він не мав страху.

Не було важливим те, що перешкоди були надто могутніми, що цілком могли стати випробуваннями, описані в Книзі Одкровень.

 

Реальність. Пустеля.

Міць і міць.

Благородний Фантазм за Благородним Фантазмом.

Божество та зброя.

Коли дві протилежності зіткнулися одна з одною, просторове оточення розірвало на шматки навколишнє середовище.

У проміжках часу між двома атаками, почалася боротьба величезних енергій.

У далекому минулому священна повія спостерігала за зіткненням героїв з стародавнього міста Урук, промовляючи слова із заціпенінням:

— Я відчула, неначе Світ був народжений сім разів і стільки ж знищений.

Посеред вихору сили два Героїчних духи не припиняли посміхатися.

Не схоже, що в них був час на таке. Якби хтось з них втратив пильність, бодай на мить, його тіло б уже віддалося на поталу небуттю. Вони обидва знали це.

Тим не менш, це була лише дрібниця. Для цих двох це була лише дитяча забавка. Дитяче змагання на кмітливість.

І все ж, жоден з них не міг дозволити собі ні стриматися, ні дати іншому якихось можливостей.

Вони лише хотіли виміряти свої сили. Прагнули битися, вдарити кулаком об кулак.

Те, що, технічно, у Війні за Святий Ґрааль вони стали ворогами, було випадковістю. Це був найшвидший спосіб для кожного з них відчути, що його друг був поруч.

Їхня дружня битва зачепила все, що їх  оточувало.

До того ж, енергія двох Благородних Фантазмів нівелювала один одного та розійшлися по околицях.

Щоправда, це розосередження лишило торнадо, які рвали та шматували околиці навколишнього краєвиду.

— Мені аж легше стало.

Поки завивали вітри, вони спустилися на землю, й Ґільґамеш нарешті заговорив.

— Мене спантеличила твоя відома ностальгічна форма, яку ти прийняв, але, схоже, що всередині ти не занепав.

Певним чином Енкіду прийняв подобу, яку він мав, коли ці двоє зустрілися. Його оригінальним образом була безформенна глиняна лялька, тож він з часом приймав багато облич.

Король Героїв був гордовитий до самого кінця, однак він досі говорив із ставленням, цілковито відмінним, яке показував іншим.

— І все ж, ти прибув до пустелі, аби зустріти мене… а ти самолюбний, як і завжди. Тільки ти будеш настільки дурнуватим, щоб поставити свої переживання за ліс, вище за моє привітання.

Насправді, він не очікував, що Енкіду поздоровається з ним, й мовив у звичайному сарказмі.

—Цей похмурий край, навіть я помітив піщаних жуків та пацюків. Ти нарешті подорослішав, що можеш розрізняти життя?

Ці слова були гострими, однак не було жодного натяку на ворожість.

Поки втілення зухвалості критикувало егоїстичність свого друга, Енкіду хитнув головою у відповідь.

— У мене немає права. Як інструменту, те, яким мені бути, це вже залежить від волі Майстра. Ах, але остаточне рішення ухвалю я. Буде краще, якщо пустеля обуриться лише на мене.

Ґільґамеш з роздратуванням зітхнув.

— І  ти знову за своє? Ти зовсім не змінився, навіть після смерті.

— Хоча ти переродився як живий тиран.

Заперечення до Ґільґамеша, якого кликали мудрим королем у його молодості, була рівноцінно саркастичним.

Але воно не містило жодної ворожості.

— Дійсно. Якби моє дитяче я знало про мій майбутній стан, то неодмінно наклало б на себе руки.

Ґільґамеш говорив невимушено, порівняно з моментом, коли його викликали в печері, що можна було подумати, либонь він був зовсім іншою людиною. Якби маги, яким було відоме його ставлення, побачили його тепер, то неодмінно б зацікавилися, чому андрогінний Героїчний дух ще не віддав Богові душу.

Причин було вдосталь, однак був один об’єктивний чинник, зокрема те, що скептичний маг, ймовірно, прийняв би, хоч ця причина навіть не зафіксована в голові Ґільґамеша.

Навіть для Короля Героїв цього опонента не так просто було вбити.

Такою була сила цього Героїчного духа.

Кожен, хто спостерігав за цією битвою, погодився б із цим.

І битва досі продовжувалася.

Залишаючись у руці короля, лезо Еа знову почало обертатися й простір поза Ґільґамешем почав світитися, наче у відповідь.

— Справді? У юності, якби ти був хлопцем, якого описала Шамхат, думаю, ти б обрав життя. Не для майбутнього, а для містян Урука, які досі були живими в той момент.

Нескінченні щупальця виростали з піску, наче вони були частинами тіла Енкіду. У відповідь на це, Ґільґамеш знову використав Благородний Фантазм, щоб злетіти в небо. Потім його скарбниця — Королівські скарби, Ворота Вавилону, відчинилися в просторі ззаду — і винирнули десятки, потім сотні Фантазмів.

Паралельно з цим, кінцівки земних щупалець Енкіду перетворилися на безкінечно різну зброю: від списів, до мечів та луків.

На одному подиху понад тисячу снарядів з гуркотом врізалися один в одного.

Рев зіткнення металу пролунав над повітряним полем битви.

Тільки два Героїчних духи стояли тут.

Зіткнення між цими Слугами, кожен з них сам неначе армія, було настільки жорстоким, що це можна було назвати лише полем битви.

Зібрані Благородні Фантазми від найбільш стародавніх героїв, подейкують, що це прототипи всіх Фантазмів, були незліченними.

Зброя, яка є козирем простого Героїчного духа, була пожбурена без вагань.

Щоб протистояти цьому, Енкіду став одним цілим із землею, трансформувавши тіло, дане йому богами, і створив безкінечну божественну зброю.

Це був несамовитий, невгамовним обмін нищівними ударами.

Ця парадоксальна ситуація демонструє те, якою міцною була їхня дружба.

Ця розмова знову обірвалася, але жоден з них не був пригнічений.

Для них було достатньо того, що вони є разом, у цьому місці.

Якби це було змагання у словесній суперечці або ж кровопролитна битва — усе це було варто «розмови» для кожного з них.

Саме тому Ґільґамеш вважав це непростимим, що хтось посміє стати на заваді їхньому радісному воз’єднанню після тисячі років.

Ззаду Енкіду подув морозний вітер.

Поки він контролював нескінечну зброю з піску, то поглянув на півнів.

— Наближається.

— Що?

Відчуваючи, що це не було блефом, Ґільґамеш також звернув туди свою увагу, однак нічого не почув.

Це було через те, що Енкіду володів найвищим рівнем Виявлення присутності, що дозволяє вловити ледь малу присутність.

Спершу ні Ґільґамеш, ні Енкіду не звернули б уваги на таку слабку ауру. Чесно кажучи, вони повністю махнули рукою на фамільярів, які ширяли всією місциною.

Це воно було іншим.

Воно було набагато слабшим за птахів чи комах, які служили фамільярами. Надто дивна присутність.

Енкіду інстинктивно відчув дивний тиск від цієї аури.

— Дещо жахливе наближається. Певно, якийсь вид мого природного ворога.

На це Ґільґамеш підняв брови.

Енкіду не мав слабкостей. І король знав це аж надто добре.

Якби існував один виняток, то це була б смерть, яка переслідувала його, сама Руїна, ніщо інше, як прокляття смерті, яке боги наклали на нього.

—…Ясно. Я втратив себе в цьому святкуванні. Я вже й забув, що є крадії, в яких є намір простягнути свої лапи до мого Ґрааля, мого скарбу.

— Чи я вхожу до числа цих крадіїв?

— Тоб не потрібен Святий Ґрааль. Ти сам здатен стати недосконалою машиною бажань..

На дивне, нерозбірне зауваженння Енкіду відповів

— У кращому випадку, я зможу його лише зімітувати. Гаразд, моє бажання вже й так виконано, та й не те, щоб мій Майстер теж прагнув Святого Ґрааля.

Промовивши так, ніби він покидає війну, Енкіду зосередив пильний погляд на півнів, й продовжив думку.

— Але я мушу захищати свого Майстра. Я не можу зникнути через якусь перешкоду. Наразі я втечу звідси, тож продовжимо іншим разом.

Коли він промовив «втечу» з посмішкою, Ґільґамеш нахмурився.

— Ну що за покруч твій Майстер, якщо ти аж пішов на таке? Якщо він цього вартий, то дозволь мені самому вирішити.

Якщо йому було нудно, то він би прикінчив Майстра прямо тут.

Саме це мали на увазі слова Ґільґамеша, але Енкіду похитав головою, хихикнуввши.

— Ні за що. Ти лиш знаєш як судити богів, людей та вино, еге ж?

— ?

Обличчя Ґільґамеша було сповнене питань, хоч насправді він не був зацікавлений у Майстрі Енкіду. Він зітхнув не дуже по-королівськи й мовив далі.

— У такому разі дозволь нам продовжити святкування, коли я повбиваю заколотників.

Піднявши голову, очі Ґільґамеша зиркав на проклятих, які посміли перервати його, і в очах з’явилася лють.

Поки потік Фантазмів продовжував торохкотіти з його щупальцями, наче нічого не змінилося, Енкіду намагався заспокоїти роздратованого короля.

— Не варто, Ґіле. Король не має робити таке похмуре обличчя. Коли він хвилюється про своїх підданих, це засмучує їх ще більше, ніж страхи чи тиранія.

— Ти повчаєш мене про королівський шлях після того, як вирішив піджати хвоста? Ти здійснив тисячі трансформацій, однак а ні трохи не змінився.

З широкою посмішкою Ґіл знову підняв Еа. У відповідь на це, навколо прогриміли розкидані Фантазми. Еа, посилений міццю цих Благородний Фантазмів викривив світ ще більше.

— Це буде останній удар на сьогодні. Прийми його замість угоди про наше возз’єдання.

— Звичайно.

Енкіду знову злився воєдино із землею й говорив, поки збирав енергію у своєму тілі.

— Після цього я піду. Хоч мені шкода за Еа, що використовуєш його як димову завісу.

— Не жартуй. Хіба не все те Творіння засліплене моєю силою?

Згодом ці двоє знову посміхнулися і в наступну мить…

Ще з більшою силою, аніж раніше, дві Енуми Еліш, два епоси про створення світу зустрілися й лишили сліди в цьому світі.

Це видовище залишило шрам у пустелі та в серцях більшості магів, які спостерігали за цим, навіть час не зміг би загоїти.

 

Кілька хвилин потому…

Бурхливі торнадо доволі сильно затримали його, але частина Блідого Райдера нарешті прибула до середини пустелі.

Але всі вже розійшлися й не було виявлено жодних просторових викривлень.

На якусь мить, поки він мчав вітром та кружляв цією місциною, Райдер дозволив тілу розсіятися з цього світу.

Він не переслідував Героїчного духа, що зник.

Зрештою, він прибув, щоб прибрати звук грому, який так налякав Цубакі, й, оскільки, ці виття припинились, не було потреби займатися чимось ще.

Усі сліди Героїчних  духів нарешті покинули пустелю й повернулась тиша.

Тіла птахів-фамільярів, які випасалися на Блідому Райдеру, коли той рухався, лежали в коматозному стані на піску. Місячне сяйво освітлювало землю, як і раніше.

Таким чином, перша бива фальшивої Війни за Святий Ґрааль наблизилась до завершення.

Асасин, яка відчувала гігантську силу, посилила свою ворожість та пильність, у той час, коли кровопивця витріщив очі на силу Короля Героїв та його опонента.

— Дивовижно! Поза всіма очікуваннями! Ну хіба це не та сила, яка зламає мого Слугу!? —захоплено промовив він.

Маги в місті відреагували по-своєму. Дехто, хто відчув небезпеку, кинуся навтьоки, а хтось вдовольнив свої амбіції, коли став свідком чуда Героїчних духів і почали формувати стратегії, щоб вберегти свої права як Майстра від крадіжки.

За ядром цього запеклого зіткнення магічних енергій спостерігали в далекій країні, відзначили в Годинниковій вежі — штаб-квартирі Асоціації магів.

Цього разу ніхто не загинув, але що Асоціація, що Катедральна церква, які планували тихцем спостерігати за ритуалом, змінили свої плани. Цей потік мани був поза їхньою юрисдикцією.

Цей конфлікт не можна було просто оминути.

На землях Сноуфілду розгорталася несамовита війна між магами.

У цьому сенсі поняття «справжнє» та «несправжнє» більше не мали значення.