Пролог IV— Кастер

Пролог IV — Кастер

Кімната була темною.

Через маленьку шпаринку у віконних шторах можна було побачити покрівлю сусідньої багатоповерхівки. Судячи із того, що було позаду, здавалось, та кімната була доволі високо та знаходилась у центрі Сноуфілда.

За вікном сяяли зорі.

Кімната, освітлена блідим зоряним сяйвом, нагадувала сучасний офіс.

Від рядів столів з комп’ютерами до кондиціонерів на стелі — нічого в цій кімнаті не здавалося незвичним. Можна легко забути, що вона була також частиною сцени, на якій розгорялась Війна за Святий Ґрааль.

Однак жодна з флуоросцентних ламп не світилася. Поважний голос головного пролунав у пітьмі.

Це ніби говорить про те, що місто саме було Війною за Святий Ґрааль.

— Гаразд, тоді… здається, що інших п’ять Слуг уже викликали. — Сказав чоловік. Говорив він з великою повагою.

— Справді. Наразі лише особу одного Майстра ми могли підтвердити — Тіне Челк, вона взяла під свій контроль Короля Героїв. Ми не змогли встановити зв’язок з паном та пані Куруока, які планували об’єднатися з нами в цій війні. Ми знаємо, що в місті є безліч інших магів, але на жаль, ми не здатні визначити хто з них, якщо такі є, володіють Командними закляттями. — Відповів смиренний голос з пітьми.

— Якщо так, — обізвався чоловік з ледве прихованим незадоволенням та розчаруванням у голосі, — міська система масштабного спостереження, на диво, марна.

Інша особа спокійно продовжила доповідати:

— Ми спостерігали за одним магом у парку, що продемонстрував свої заклинання та викликав Слугу, посеред дня. Однак дух застосував деякі незвичні здібності ілюзії, не розкривши себе. При цьому він вислизнув від нашого агента, що там перебував, замаскованого під відпочивальника. Спершу ми думали, що той маг дурень, але, здається, він вмілий.

— І ви не розпізнали Героїчного духа? Його характеристики теж?

— На жаль, ні. Крім того, що стосується першого викликаного Героїчного духа: навіть через виклик, що проводився в місті, ми не змогли розібратися в даних з камер спостереження. Точно можна сказати, що той Героїчний дух був викликаний, але ми не здатні з’ясувати будь-що інше, навіть його місце перебування.

— Гм… Я припускаю, що це справа рук урядовців, судячи з їхньої заяви.

Певно, він мав на увазі інцидент Ронґалла та Фалдеуса, що стався кілька днів тому.

Однак інша людина, його підлегла, хитала головою, стверджуючи «ні».

— Боюсь, що це не так. Перший виклик відбувся в той же час, що й оприлюднення їхньої заяви.

—…У такому разі, ймовірніше, що перший виклик був здійснений сім’єю Куруока, — він тихо підвівся з невдоволеним виразом обличчя й продовжив, — Так тому й бути. Найбільша перешкода — це зустрітися з Королем Героїв. Ми маємо знищити його.

— Так.

Ось-ось тиша мала б охопити кабінет, та зненацька задзвонив телефон. Лідер неохоче взяв слухавку та в найбільш діловій формі сказав: «Це я».

— Здоров, бро! Ну шо ти там?

Чоловік насупив брови.

— Кастере. Чого ти хочеш? — Відказав той.

— Ой, та годі тобі, не будь таким! Слух. Я тільки що глядів телик і знаєш, що? Там кажуть, що деякі крихітки коштують мільйони зелені за ніч! Це норм узагалі!?

—…А якщо і так?

— А поклич мені одну, бро. Допоможи своєму братану. — Чоловік на іншому боці телефону був грубим. Занадто грубим.

— Я не твій брат. — Щоки лідера сіпнулися.

— А чого ні? Тільки не кажи, що в тебе з голови вилетіла наша клятва на крові! Ми кровні брати! Знаєш, мені подобається, як воно звучить — кровні брати. Я полазив в інтернеті — і, скоріш за все, люди роблять подібне в Скандинавії завжди. Я зацінив це!

—…Ти, Героїчний дух, забув про контракт зі мною — твоїм Майстром. Це і є точна оцінка наших взаємин. Його скроні смикнулись і хватка на слухавці ставала дедалі міцнішою.

На його руці були чітко видні його Командні закляття, які створювали форму, що нагадували ланцюги.

У такому разі, чоловік з того боку слухавки повинен бути його Слугою. Дивно, що вони були так далеко один від одного, як з точки зору фізичної відстані, так і з огляду на їхні стосунки: незвично те, що Майстер та Слуга спілкуються телефоном.

Слуга буркнув:

— Ти просто не шариш, чуваче, — перед тим, як продовжити розмову швидким темпом, тиснучи на свого Майстра, — Не зрозумій мене неправильно, окей? Моя робота — створювати Героїв. Я впевнений, що сам цим  Героєм не є. Та якщо ти схочеш ставитися до мене, як до Героя, то це ОК. Особливо, коли мова про леді. Ні, чекай, до речі про це, авжеж я герой! Ну, типу, серйозно: як парубок, що трахає сотню крихіток та робить стільки ж діточок, не може бути героєм для вічно молодих!

— Годі вже цих брехливих казочок. Якщо маєш час на брехню, то маєш і на роботу. Повертайся до своїх обов’язків.

— Та-а-ак! І я маю далі займатися цим? Постав себе на моє місце, чуваче! Послухай. Усе, чого я хочу від Святого Ґрааля, це смачне їдло та шикарних дівчат.            Що важливіше, я хочу побачити, яку ж драму принесе нам війна й що станеться з цими всіма особами в кінці. Оце й усе! Але з такими темпами я збожеволію від цієї роботи, ще перед закінченням війни!

Майстер Кастера зітхнув та втішив Слугу, приймаючи його скарги:

— Я підготую тобі жінку та смачну їжу. А тепер повертайся до роботи з належною швидкістю. Створюй ще більш досконалу зброю.

— Бро, а ти ще той зануда. Знаєш, це не моя професія. Не забувай про це, ок? До того ж, якщо хочеш собі імітатора, то є набагато кращі люди! Учора лазив інтернетом та прочитав про хлопця на ім’я Ельмір де Горі. Крім того, я  дещо чув: ймовірно, є ще один хлоп, який може використовувати вид супер-ультра-крутої магії, що здатна копіювати речі знову й знову.

— Проста копія нас не цікавить. Імітатор, який не перевершує оригінал, буде марним проти Короля Героїв.

— Ха! То тобі сподобалась моя адаптація? Я такий радий, що зараз аж заплачу! Ні! Іди до біса, навіщо ти це робиш! А, чорт. Якби я знав, що так станеться, я б ніколи не жартував про мої твори, які є кращими за реальні, коли здійнявся весь цей кіпіш про підробки. Ех, лайно. Я б лишив цей інцидент столітньої давнини позаду, і я б цілком та повністю занурився в розпусні стосунки з Клеопатрою та Ян Ґвейфен, а потім ти з’являєшся й витягаєш мене з ліжка. І глянь на мене зараз! Я працюю до сьомого поту, роблячи твою брудну роботу! Такого я не чекав, чуваче! Це повна маячня. Хто б захтів почути таку історію? Дай перепочити!

— Не зрозумій мене не правильно. Я вибрав тебе не через ці жарти про твоє життя. Простіше кажучи, ти той, хто може створити легенди, що перевершать легенди з минулого. Я вірю, що в тебе є сила, аби створити історію, що затьмарить найвеличніші легенди, й сила, що дасть форму цим історіям, — відповів його Майстер тамуючи своє розчарування.

Він відразу здогадався, що історії Кастера сповнені брехні.

— Ха! Послухай, бро: мені начхати на твою похвалу. О, в мене з’явилась ідея! Чому б тобі не написати сценарій, взявши ці коментарі за основу? І тоді піди та прочитай її своїй дружині. Поки вона буде зі мною в ліжку!...Насправді, якщо хочеш зробити це, спершу покажеш мені чорновик. Розумієш, мені вдається набагато краще виправляти гівняні тексти, ніж писати легенди, тож…»

— Чоловік не  дослухав Кастера до кінці, поклавши слухавку на півслові.

Потік слів відступив, і в кімнаті знову запанувала цілковита тиша. Чоловік продовжував говорити в пітьмі, неначе розмови з Кастером і не було.

— Ґільґамеш, Король Героїв… Здається, що його безіменний меч та безкінечна скарбниця є доказом нашої  найбільшої перешкоди.

Він знову встав із стільця, повільно ходив кімнатою, тримаючи руки за спиною.

— Тому в мене немає іншого вибору, як приголомшити його кількістю, перед тим, як він дістане свого меча. Ми мусимо використати всі доступні засоби, щоб ввести його в безсилий стан, а потім з честю вб’ємо його.

З кожним кроком, він залишав могутню, навіть лякливу ауру. Було так, неначе сама пітьма засяяла кольором скрутного становища.

—Однак, просто кількісті не буде достатньо для перемоги. Зрештою, крім того, що на них не впливають фізичні атаки, Героїчні духи безмірно сильніші за атлетів. Авжеж, Кастер, якого я викликав, є винятком. У битві мені варто уявити, що навіть я міг би взяти гору… але наразі це не мій клопіт. — Він скоса глянув, наче йому не варто було це говорити. Далі він зібрався з духом та продовжив ходити.

— І знову таки… а якби люди могли освоїти та використовувати Благородні Фантазми?

У контексті Війни за Святий Ґрааль, Благородний Фантазм — майже божественна здатність, якою володіє кожен Герой. До прикладу, меч  Ама-но Муракумо з легенд про Ямато Такеру. Він, як і всі Благородні Фантазми є символами Героя, що орудує ним та черпає з нього найвеличнішу силу.

Звичайно, це не ті речі, які можна знайти в магазині зброї чи антикварних крамницях. Справді, навряд можна перебільшити, сказавши, що виклик Слуги рівноцінний виклику Благородного Фантазму. Настільки величезна сила Благородного Фантазму — гучна карта, що може змінити хід битви.

— Припустімо, що кожна така зброя була більш сильною за оригінал, на якому вона базувалася? Що тоді?

Ступаючи вглиб пітьми, чоловік зупинився біля стіни — і…

Підняв праву руку, руку, на якій були викарбувані Командні закляття, та перемкнув вимикач. Кімната засвітилася.

Шеренга людей тягнулася з одного кінця кімнати до іншої. Кожен з них був одягнутий у чорне.

У них не було чорних мантій, притаманних магу, однак характерна частина оснащення висіла на кожному з них як емблема авторитету.

Чоловіки та жінки стояли в довільному порядку. Загалом налічувалося близько тридцяти поліцейських.

Кожен з них стояв струнко, їхня чорна уніформа випромінювала неабияку ауру. Усі вони тримали в руках зброю, кожен різного типу.

Що за химерне видовище.

Ці поліцейські з абсолютно кам’яним виразом обличчя тримали мечі, луки, щити, списи, ланцюги, коси та дубинки. Більш того, вони всі мали пару наручників та пістоль у кобурі на поясі. Вони давно вийшли за рамки недоречності й перейшли до абсурду. Один з них навіть мав золоту аркебузу на плечі. Було так, неначе вони артисти в поліцейській формі в дорозі на виступ, щоб сприяти розвитку туризму в Сноуфілді.

Однак, скоріше за все, будь-який напівпристойний маг, коли побачив би це, радше знепритомнів, а не засміявся.

Сила, загартована магічною енергією та життєвою енергією просочувалася крізь зброю, яку вони несли, ніби роз'їдали саме повітря в кімнаті.

Ті всі Благородні Фантазми були підробками.

І навіть так, вони були могутніші, ніж їхні оригінальні легенди.

— Клан Калатін: 28 монстрів.

— Це були воїни кельтської мітології, які схрестили мечі з Кухуліном. Відтепер це буле вашим кодовим ім’ям.

Він із задоволенням поглянув на цю переважну, але недоречну силу…

Він, шеф поліції Сноуфілда, розвів руками та виголосив бурхливу промову:

—Хоч мій меч мало що означає, як шеф поліції, я гарантую вам це. Як маг, я клянусь. Ви втілення правосуддя.

Почувши це, шеренга поліцейських тупотіли ногами в ідеальний унісон. Як один, вони віддали честь шефу, що був їхнім Майстром, і водночас наставником.

Ставши свідком такого дійства, будь-яка прониклива людина прийшла б до розуміння.

Та вони не прості поліцейські, вони піддалися певним особливим тренуванням поза тим, що є їхньою типовою професією.

Їхня організація встановила «павутину», що оточила все місто.

Усе, що їм потрібно від Слуги, це його талант створення Благородного Фантазму, завдання з яким допомагали підконтрольні маги.

Іншими словами..

Будучи простими людьми, вони перемагали Героїчних духів, тим самим похитнувши саму їхню сутність Війни за Святий Ґрааль.

Зрештою, яке призначення чекатиме на них?

То була історія, в якій чоловік, викликаний як Кастер, ще не завершив писати.

 

 

Навіть ненаписана історія мала своїх слухачів.

Після того, поліцейські покинули кімнату, нею пролунав звук ніжних оплесків.

— …А ти що тут робиш? — роздратовано пробурчав шеф, навіть не обернувшись. Очевидна відраза пролунала в його голосі, який він наповнив достатньою силою, щоб розчавити душу маленької тваринки.

Після того, власниця оплесків виглянула з тіні.

— А що сталось? Таке відчуття, наче ти відштовхуєш мене холодним плечем. Не можу сюди заглянути, навіть якщо в мене справ немає?

То була дівчинка, якій було близько п’ятнадцяти. Вона була одягнена в готичну сукню в стилі лоліти, в чорному та білому кольорах та притиснула до себе надміру прикрашену парасольку, хоч і була в приміщенні.

— Принаймні, це не місце для чужинців.

— Отакої, то я вже чужинець? Ти точно став високим і могутнім, новачку.

Дівчинка хихикнула та закружляла парасолькою. Незважаючи на її в'їдливі зауваження, вона справляла враження, що перебуває в доброму гуморі.

— І все ж, це було прекрасно. Як усе пройшло? Ви правосуддя? Яка вистава. Якби я була суддею на Золотій малині, я би не вагаючись призначила тебе найгіршим актором!

—Я не намагався зробити виставу. Я просто казав правду.

— Ой леле. Що це? Чи, можливо, ти віриш, що ти є правосуддям? Ти один з тих, хто готує цю грандіозну аферу, пам’ятай.

— Авжеж.

Дівчинка розреготалася, почувши непохитну відповідь шефа.

— Ого! Хотіла б я мати твою відвагу! Це не зовсім патріотично, еге ж? Ну, я про те, що якщо ти дійсно любиш цю країну, ти б ніколи не назвав усе це «просто»!

— Може я і не патріот і не побожний Божий чоловік, але я маю гордість того факту,  що мої дії є результатом простої віри. — Прозвучало так, наче він просто намагався себе, а не дівчинку. — Звичайно, я не стверджуватиму, що моє правосуддя співпадає з Ґраалем. Якщо цього вимагатимуть обставини, ми можемо стати ворогами не лише Церкви й Асоціації, а й самим правилам Війни за Святий Ґрааль.

— Не хвилюйся забагато про це. Рулер не з’явиться в цій війні.

Дівчинка махнула рукою, поки говорила, наче насміхаючись над словами шефа, які той вимовив з такою рішучістю.

— Що?

За секунду відтінок посмішки дівчини різко змінився.

— Навіть якщо Рулер покаже себе після того, як розпочнеться справжня війна за Ґрааль, буде вже запізно.

Дотепер це була невинна посмішка, але зараз вона набула жорстокого вигляду дитини, що безжально топче мурах.

— Війна за Святий Ґрааль у Сноуфілді буде перетворена з фальшивої на справжню й зійде з правильного шляху. Коли це станеться, Рулер не зможе це зупинити та навіть втрутитися. Ми можемо робити з цією війною що тільки захочемо! — Її подих зблід, поки вона урочисто продовжувала, потопаючи в екстазі. — Хіба ти не бачиш, як це чарівно? Ніколи б не подумала, що в мене з’явиться ще один шанс зробити все по-своєму з цією святою дівою, а потім обернути її в купку попелу, яка й свиням не годиться! Ах, це неймовірно! Найкраще! Сподіваюсь, Рулер з’явиться! Тоді я не змогла зламати її дух, але цього разу вона не буде героєм, чия робота вже виконана! Вона згине як Рулер, що не зміг виконати власний обов’язок! Я впевнена, що до неї дійде!

Тоді її посмішка раптово повернулася до норми, її хвилювання вщухли.

— Ти не вважаєш, що це неймовірно? — Запитала вона шефа.

Однак його відповідь була короткою.

— Я зроблю це за необхідності, але я не вважаю це похвальним вчинком.

— Ти такий скутий. Справжній зануда. —Дівчинка дражнила його, вертячи парасолькою. — І ти не втомлений бути героєм? Набагато легше, коли ти знаєш, що ти поганець, хіба ні? Що б  ти не вчинив, ти просто можеш видати це за «Усе через те, що я поганець». Прикидатися божевільним теж легко. Ти можеш просто все скинути на «Усе через те, що я божевільний».

Потім, коли злісно звузила очі, вона промовила на кінець саркастичне зауваження:

— Ой, але ж справедливість працює в тому ж дусі! Пробач за це!

Разом з цим дівчинка повернулась, щоб піти, але несподівано зупинилась, озирнувшись та запитавши шефа:

— О, точно, хіба пан Фальшивий Кастер не хоче жінку? Якщо так, то чому б мені не скласти йому компанію?

— Поквапся та повертайся до штабу. Без всяких обходів.

Отримавши відповідь, сповнену настільки сильної люті, що вона була майже вбивчою, дівчинка знизила плечима та повернулась спиною до шефа знову:

— Так-так, я чекатиму на свій хід як гарна дівчинка…

 

Після того, як він побачив, як вона відкрила двері та пішла, шеф виялався:

— Грай у розумника, поки зможеш, стара cтерво.

Та на обличчі не було ні посмішки, ні почуття самовладання… Якби хтось побачив би його, сприйняв ці слова як виправдання того, хто програв.

Але навіть якби це було й так, його розум залишався б чистим. Його переконання вже досягало меж його гордості чи навіть життя.