— Якщо він не перерізав, то що це у тебе на шиї? Він не звір. Як він міг наставити свого меча проти шляхетної дами, до того ж герцогського дому, тільки тому, що він був не в настрої? — герцог закричав у гніві через дії спадкоємного принца. Я уявила, що звідкись здалеку чути, як кронпринц каже «як шумно».
— А…Але це я в першу чергу діяла йому на нерви, — відповіла на це я.
— І добре з цим впоралась.
— Перепрошую? — мене це щонайменше збентежило.
— Ми можемо використати це проти нього. Використати його насилля над тобою як розмінну монету, аби в майбутньому отримати послугу. Ти стала цінним надбанням для родини Екхарт, Пенелопо, — щоразу, як він говорив, наступне виявлялося дивовижнішим за попереднє. Здавалось, я збожеволію.
— Нам треба було його трохи приструнити. Цей негідник став занадто самовпевненим після того, як повернувся героєм війни, — сказав він по суті.
— Б… Батьку, якщо хтось почує… — я була збентежена. Ці зрадницькі слова могли б зруйнувати родину Екхартів, якби їх почули за межами цієї кімнати. Образа королівської родини не була дрібницею. Він проігнорував моє занепокоєння і впевнено продовжував.
— Я певен, що тобі відомо, що родина Екхарт дотримується нейтралітету стосовно вельмож і королівської сімʼї.
— Так, звісно, — я вперше про це чую!
— Навіть якщо він прямий нащадок королівського роду, йому важко вижити або зійти на трон без прихильників, які б його підтримували. Відтоді, як померла перша імператриця, все менше людей підтримують спадкоємного принца, — нинішня імператриця все-таки не була рідною матір'ю спадкоємного принца.
— І поки спадкоємний принц був на полі бою, мати другого принца взяла під контроль майже половину королівського палацу. Наразі ніхто не знає, хто стане наступником імператора, — я й гадки не мала, що у Каллісто така складна передісторія. Ця клята гра була зосереджена лише на захопленні сердець головних героїв і майже нічого не розповідала про такі важливі передісторії, як ця!
«Не дивно, що на бенкеті він поводився, як скажений пес!» — спершу я не мала жодного уявлення, навіщо імператриці чи другому принцу посилати вбивць за спадкоємним принцом. Згодом я почала краще розуміти речі.
— Коли все стає більш хаотичним, людям буде важче залишатися нейтральними. Цей інцидент — те, що ми можемо використати, — задоволено посміхнувся герцог. Він продовжив:
— У цій справі ти добре впоралась. І повинна бути винагороджена. Чи є щось особливе, чого б ти хотіла?
— Винагорода? — я прийшла сюди, очікуючи на покарання. Нагорода була найвіддаленішою річчю в моїй голові. Я сиділа і дивилась в порожнечу. Він кивнув головою.
— Мені знову викликати ювелірів? Пори року змінюються, може, настав час оновити гардероб? Можеш викинути всі сукні, які тобі набридли, — у мене відвисла щелепа. Ця винагорода була зовсім іншого масштабу, ніж я могла очікувати.
«Доволі приємна несподіванка», — подумала я. У Пенелопи вже було стільки коштовностей і суконь, що ще одна була б справді зайвою. Я зупинилась на мить і подумала про те, що я хочу за винагороду. Я дійсно не знала. Ще трохи подумавши, я відповіла:
— Я дам вам знати, чого хочу, пізніше, після того, як матиму час подумати про це, — я підвелась із дивана і вийшла з його кабінету. З тихим клацанням я зачинила за собою двері кабінету. Перед очима з'явилося знайоме біле віконечко.
<СИСТЕМА> Покращення стосунків з членами Герцогства! Ваші очки слави зросли на +5. Загальна кількість очок: 5
— Ха, — посміхнулась я. — «Це ж просто смішно! Чим я це заслужила?»
Я не намагалась покращити свої стосунки з людьми, які мене оточували. Усе, що я робила, це трохи погрожувала їм, щоб вони перестали так ускладнювати мені життя, дивлячись на мене зверхньо.
«Чи справді образа від спадкоємного принца була такою важливою?» — доволі захопливо, як багато всього витікало такими неочікуваними шляхами, особливо з герцогом. Я навіть трохи пишалася собою. Хай то буде прихильність чи слава, збільшення балів репутації завжди означало щось хороше.
«Гаразд! Продовжуймо».
***
— Пані, ви повернулися, — привітала мене Емілі, коли я увійшла до кімнати. Я кивнула стиха і поспішила до свого столу. Сіла в крісло. Мені було про що подумати, і не тільки про те, що я хотіла собі за винагороду.
— Гм… Пані, це… — Емілі підійшла до мене й витягнула руки.
— Це було на вашій шиї в той день, коли ви знепритомніли. Перший молодий пан сказав мені викинути його, але я випрала його і зберегла про всяк випадок.
— Ах… Це, — я втупилася в білу хустинку, яку мені простягнула Емілі. Це була та, що її дав мені Вінтер Беллденді. Я зовсім про неї забула.
— Дякую, що ти така уважна, — похвалила я Емілі за те, що вона добре впоралась. Її обличчя проясніло. Хустинка, яка колись була просякнута кров'ю, була випрана начисто, біленька, без жодної плями. Я подумала, що мені з нею робити.
«Я повинна віддячити йому, щоб показати свою повагу, чи не так?» — мені не дуже хотілося зв'язуватися з Вінтером, але етикет вимагав, аби я все ж таки зберігала ввічливість. Так чи інакше, я, найімовірніше, зустрінуся з ним знову, принаймні ще раз, оскільки він був однією з цілей захоплення.
— Емілі, можеш сказати дворецькому, щоб завтра привів ювеліра?
— Ювеліра? — Емілі нахилила голову набік, а потім сплеснула долонями. — Ви збираєтесь замовити нові прикраси до фестивалю?
— Фестивалю?
— Засновницький фестиваль на честь зародження країни! Він відбудеться наступного тижня. Кажуть, що цього року фестиваль буде ще грандіознішим, ніж раніше, бо його високість, спадкоємний принц, повернувся з війни... ах! — Емілі затнулась і затулила рота рукою, надто пізно зрозумівши свою помилку.
— Не згадуй про спадкоємного принца, — мій голос був крижаним. Мене нудило від самої думки про цього божевільного виродка.
— Просто піди і зараз же скажи головному дворецькому, — роздратовано махнула рукою я в бік Емілі.
— Т-так! Я зараз повернуся! — з відходом Емілі в кімнаті запанувала тиша. Я постукала пальцем по столу, занурившись у глибокі роздуми.
— Кажеш, наступного тижня фестиваль?
У грі ти розблоковуєш кожного персонажа в певному порядку, зустрічаючись з ним під час певної події. Наприклад, мені довелося закінчити деякі епізоди гілок Рейнольда і Дерріка, аби розблокувати гілку спадкоємного принца. Тому зустріч із Вінтером на краю Садового Лабіринту одразу після зустрічі з принцом стала для мене несподіванкою. Я б у будь-якому разі зустріла його того дня на бенкеті, тож не так вже й багато з оригінальної історії було змінено. Проте протягом гри я так і не зустріла останнього цільового персонажа, Лицаря Ікліса. Його перша зʼява мала відбутись після Вінтерової.
— Що робила Пенелопа під час святкування? — якраз під час фестивалю Ікліса привезли до маєтку. Коли я грала у складному режимі, то отримала сповіщення, що герцог привів останнього цільового персонажа до маєтку, але я так і не змогла з ним зустрітися. Я була надто зайнята, проходячи епізод «Разом у день фестивалю» або з Рейнольдом, або Дерріком.
Я відчула, як моя кров закипає від самої думки про цей епізод. У мене навіть не було можливості оглянути фестиваль, бо я була надто зайнята смертю. Зрештою, я опинилась тут, не отримавши ніякого спокійного побачення протягом фестивалю з жодним із них.
— Я маю отримати його раніше за герцога, — я відкрила шухляду й дістала звідти папірець, який заховала раніше. Після того, як я ледь не загинула від рук спадкоємного принца, я була сповнена рішучості: якщо смерть більше не є варіантом, то я повинна дістатися кінцівки і якнайшвидше завершити будь-чию гілку, щоб втекти з цього проклятого місця. Для цього мені потрібно було підвищити прихильність найлегшого в здобутті персонажа.
— Іклісе, — мої очі зблиснули, коли я подивилася на його ім’я, написане на папері. — Я обираю тебе.
***
Наступні дні я провела, досліджуючи маєток у свій вільний час. Не буде перебільшенням сказати, що маєток Екхарт був розміром з маленьке місто. Тут був тренувальний майданчик для лицарів, їхні казарми, невеликий ліс, розлогі поля, укриті травою, та чудесно доглянутий сад.
«Десь тут має бути лаз», — подумала я. Якщо я хотіла потрапити на фестиваль, то мала знайти той лаз для втечі. Це було нелегко, оскільки територія була надзвичайно великою. Одного разу, після того, як я вкотре не знайшов лазівку, я мляво повернулася до садів перепочити. Я відправила Емілі за закусками й тацею з чаєм. Вмостилася під крислатим деревом і почала читати книгу, чекаючи на неї. Коли історія наблизилась до кульмінації, я почула шурхіт позаду себе.
— Емілі, подай-но мені закладку, — попросила я, не піднімаючи голови, ближче до кінця глави, яку читала. Я простягнула руку туди, де мала б стояти Емілі. Ніхто не відповів.
— Емілі? — дочитавши сторінку, я закрила книжку. Повернула голову; це була не Емілі.
— Тобі… вже краще? — Деррік стояв поруч, тримаючи тацю із закусками. [Прихильність 8%] висіла над його головою.
— Е-е… — видала я ідіотський звук, дивлячись на смужку прихильності над його головою. Коли я бачила його востаннє, кілька днів тому, вона була на рівні 6%. Я й гадки не мала, що могло спричинити її зростання. Прохолодний вітерець із запахом квітів пронісся повз нас. Моє волосся колихнулося перед обличчям, на мить затуливши очі. Це повернуло мене до тями. Я зрозуміла, що дурнувато витріщилася на нього, і зробила рух, щоб встати й привітатися. Деррік зупинив мене перш ніж я встигла те зробити.
— Ні. Не потрібно вставати, — сказав він.
— Все гаразд. Я все одно збиралася йти.
— То ти не хочеш закусок? — запитав він. Я насупилась і подивилася на тацю, яку він тримав у руках. Чому це мав бути саме він?
— Це Емілі попросила вас принести їх?
— Ні. Я сказав їй, що віднесу їх, бо маю дещо обговорити з тобою.
— Зі мною? — що йому, тому, хто так люто ненавидить Пенелопу, до мене? Моя цікавість розвіялась, коли я зрозуміла, про що він, найпевніше, хотів поговорити.
— ...Це повʼязано з тим, що сталося в палаці? — несміливо запитала я. Хоча герцог пробачив мені й навіть винагородив, Деррік, безсумнівно, не був таким поблажливим. Я стримала зітхання і ретельно підбирала слова, які мала сказати далі. Я вирішила, що це буде просто продовженням перепрошувань, які я спочатку планувала для герцога.
— Я певна, що того дня змінила вас хвилюватись через мене. Ви навіть застерегли мене, щоб я не зчиняла галасу. Я перепрошую, молодий пане, — слова прозвучали штучно. — Я говорила з батьком і сказала йому, що візьму на себе випробувальний термін, залишаючись на території маєтку. Якщо ви вважаєте, що я заслуговую на суворіше покарання...
— Це не… — він не дав мені договорити. — Це не те, що я збирався сказати, — коли я підняла очі, то побачила, що на його обличчі ледь насупилися брови.
