Головний герой: Він мій

Мойсей штовхнув свого супутника ліктем: 

 

— Слухай, ти казав, що лорд міста покликав нас заради якоїсь справи? Ти знаєш деталі?

 

— Не знаю, – відповів його співрозмовник.

 

— Я знаю, – таємниче промовив Алан, який сидів перед ним. — Один бізнесмен надіслав звістку, що десь поблизу водиться рідкісне чудовисько. Лорд міста хоче, щоб ми його зловили.

 

— І для цього зібрали цілий загін? Цей духовний звір настільки могутній? – Мойсей облизав губи. Його фіолетові очі заблищали, бо він любив битись.

 

— Ми цього не знаємо. Все, що нам відомо, це те, що це дуже цінний вид. – Алан знизав плечима. Він був так само схвильований. — Сподіваюся, він нас не розчарує… О, командир тут.

 

Командир привітався з іншими, а потім оголосив наказ лорда міста.

 

Мойсей і Алан подивилися один на одного з розгубленістю в очах.

 

— Я щось не так зрозумів? Ми збираємося спіймати гнома?

 

***

 

— Я не зраджував тебе, я хотів продати цю річ, – затинаючись, намагався пояснити Ду Дзе, зробивши кілька кроків до Сьова, а потім підняв коробку в руці і сказав, — Повір мені... добре?

 

Звук його голосу відлунював серед скель і урвищ. Ду Дзе, не кліпаючи, дивився на Сьова, в його очах було написано відчайдушне благання. Він знав, що все, що він зараз сказав, було б підозрілим, ніби він намагався врятувати своє життя. Серед усіх рас гноми були найбільш підозрілими; вони дуже допитливі й параноїдальні. Ду Дзе міг лише безпорадно дивитися на Сьова, як засуджений до смертної кари, що чекає на остаточний вирок.

 

Ден насмішкувато засміявся й сказав Сьову:

 

— Так, ваша ясновельможносте, ви неправильно зрозуміли. Ми говорили про продаж «коробки».

 

Хоча його слова, здавалося, викликали довіру до пояснення Ду Дзе, його манера поведінки говорила про інше: «Якщо ти повіриш у таке низькопробне виправдання, то ти просто занадто дурний.»

 

Сьов кинув погляд на Дена, а потім відкрив рот, щоб заговорити з Ду Дзе. Однак чорнявий юнак навпроти нього перебив його: 

 

— Я не чую.

 

— У мене поганий слух, – зізнався Ду Дзе. Його серце було розбите від того, що йому довелося визнати, що він намагався приховати свою інвалідність. Увесь цей час він поводився дурнувато й мило, використовуючи свій соціальний бар'єр, щоб запобігти краху благородного образу, який він хотів спроєктувати. Не знаючи, чи зрозуміє його співрозмовник, Ду Дзе зірвав з себе навушники, — Це слуховий апарат, він не має енергії, тому я не можу зараз чути.

 

Це був слуховий апарат, який допомагав йому чути всі звуки навколо, але він не міг почути відповідь, яку хотів почути найбільше – навіть якщо ця відповідь означала його приреченість.

 

— Ти мені віриш?

 

Уперше вираз обличчя Сьова змінився. Його очі все ще були холодними, наче щось неживе. Він подивився на Ду Дзе, потім повільно похитав головою й м'яко промовив кілька слів: 

 

— ...

 

Коли Сьов похитав головою, Ду Дзе відчув себе так, ніби впав у снігову гору. Все його тіло заклякло й безнадійно застигло від відчаю.

 

Чому він не хоче йому вірити?

 

Ду Дзе тупо подумав. Невже він не гідний довіри? Він так старанно намагався зблизитися з головним героєм і робив усе можливе, щоб продемонструвати свою доброзичливість. Він думав, що займає особливе місце в серці головного героя, але чи була це нерозділена симпатія від початку й до кінця? Через махінації Дена всі його попередні зусилля були повністю проігноровані.

 

Навіть якщо він жалюгідний дурень, який не сприймав ці речі близько до серця, йому однаково було боляче…

 

Ду Дзе не бачив трохи здивованого погляду Дена, тож коли Сьов схопив його за руку, він міг лише безтямно дивитися, як маленька рука гнома писала на його долоні: Йди за мною.

 

Це те, що називають миттєвим переходом із пекла до раю? Ду Дзе був настільки схвильований, що ледве міг це витримати. Сьов же ж показав, що він не вірить Ду Дзе? Дідько! Чому головний герой похитав головою? QAQ! Тобі весело знущатися над людиною, яка тебе не чує? Справді весело?

 

Ду Дзе був у захваті, в той час як Ден уже вгамував своє здивування. Він злегка нахмурився й подивився на Сьова безпорадним, збентеженим і розчарованим поглядом: 

 

— Ах, я не думав, що ти будеш таким… – Демон у зеленому одязі зробив павзу, зважуючи, яке приємне слово можна підібрати, — ...наївним. Повірити в слова зрадника.

 

Сьов спостерігав за виступом Дена з байдужістю: 

 

— Це не має значення.

 

Те саме, що він щойно сказав Ду Дзе: «Це не має значення.»

 

Для нього не має значення, чи зрадив його Ду Дзе, чи обдурив. Він вирішив вірити в цю людину, тому все інше не має значення. Навіть якщо ця людина намагатиметься його вбити або спробує втекти... навіть якщо помре, Сьов ніколи не відпустить його.

 

Це впертість гнома й параноя Сьова.

 

Ден подивився на лляноволосого гнома, яскраві очі якого були наповнені безжальністю й божевіллям, яких Ден ніколи раніше не бачив. Бурштиноокий гном тихо промовив: 

 

— Він мій.

 

М'який, лагідний тон, як у розпещеної дитини, але з відтінком сильного власництва, змусив Дена здриґнутися від страху. Ден навіть співчутливо подивився на Ду Дзе, який не знав, що насправді відбувається. Людина, яка залишається в невіданні, бо нічого не чує, можливо, найщасливіша тут.

 

— О, ваша ясновельможносте, я просто пожартував, – сказав Ден, погладжуючи себе по голові книжкою. — Я просто пожартував. Цей пан справді купив у мене коробку… продавши цей одяг.

 

Ден плеснув у долоні, і з порожнечі йому на руки впав шматок одягу. З блиском здивування й невдоволення в очах, Сьов упізнав у ньому один з предметів одягу, який носив Ду Дзе. Ден помітив реакцію гнома й зробив висновок.

 

— Вибачте за попередню образу. Я думаю, що цей загадковий шматок одягу зроблений вашими руками. Назва раси гномів дуже відома. Я маю зухвале прохання: чи не розповісте ви мені, ваша ясновельможносте, як виготовити цей одяг? – з усмішкою сказав Ден, — Звичайно, я добре вам заплачу.

 

Якби Ду Дзе міг почути слова Дена, він би точно насміхався над ним. Але оскільки він не міг, то дурненький (милий) читач лише спостерігав за мовчазною пантомімою, не знаючи, яку нову загрозу збирається запустити «бог сюжету».

 

Зараз йому найбільше хотілося розвернутися, потягнути Сьова й піти з ним звідси, щоб уникнути подальших підступів Дена. Наразі все, що вони можуть зробити, – це зтерпіти його вчинок, але це доки Сьов не досягне 100-го рівня! Тоді вони зможуть обговорити життя та інші важливі питання з Деном!

 

Перш ніж Ду Дзе встиг відтягнути Сьова, Сьов сам проявив ініціативу. Вони почали відходити. Ден не здивувався їхній реакції й сказав: 

 

— У мене є повідомлення для вас, думаю, вам буде цікаво.

 

— Лорд міста нещодавно підвищив свій ранг, тому шукає собі відповідну нову зброю, – усміхаючись, сказав Ден. — Коли лорд дізнався, що поблизу міста Галфас з'явився гном, він не тямив себе від радості... Лорд веде загін воїнів, щоб привітати вашу ясновельможність. Якщо ви бажаєте торгуватися, я можу надати вам послугу, коли вам це буде потрібно.

 

Ду Дзе відчув, що рука Сьова, яка тримала його, стиснулася. Він подивився вниз і виявив, що безкровне обличчя іншого зблідло ще більше. Ду Дзе занепокоївся. Його рана знову відкрилася? Ду Дзе не знав, захоплюватися ним чи почуватися безпорадним, адже тяжко поранений Сьов пішов за ним аж сюди.

 

Їх накрила тінь. Ду Дзе подивився вгору. На високій скелі приземлилася фігура, чиї крила були схожі на крила кажана. Це був... демон. Ду Дзе злякався ще дужче, побачивши, що їх оточує не один, а багато демонів.

 

Демони кружляли навколо них, їхні темно- й світлофіолетові очі блищали та жадібно дивилися на Ду Дзе й Сьова. В їхніх головах одночасно промайнула думка: «Це справді гном.»

 

Ду Дзе, за яким спостерігали демони не розумів чому так сталося. Він обернувся, щоб поглянути на Дена й побачив, що той віддає шану шматку жиру. Придивившись уважніше до шматка жиру, він зрозумів, що той належить до раси демонів і має високий статус. Демон, який міг змусити Дена поводитися так шанобливо… У голові Ду Дзе промайнула жахлива думка: Чорт забирай! Невже це лорд міста Галфас, який полюбляє ласувати людським м'ясом?!

 

Система: Ваш ворог [М'ясна гора, Володар плоті] онлайн.

 

Лорд міста Галфас жадібно подивився на маленького Сьова. Загострені вуха, наполовину сховані у лляному волоссі, свідчили про те, що він – гном. Представник стародавньої раси, легендарного народу, який створив механічну цивілізацію! З гномом поруч йому не доведеться хвилюватися, що він не стане сильнішим.

 

Коли його погляд нарешті зупинився на пошматованій фігурі Ду Дзе, очі лорда звузились, і він запитав: 

 

— Дене, скажи мені, хто він?

 

— Це підлеглий гнома, нікчемна людина.

 

— Людина!

 

Лорд миттєво розлютився. Він ненавидів людей, але їхнє м'ясо справді було надзвичайно смачним. Від думки про цей чудовий смак лорд мимоволі облизав губи. Його очі почали блищати, коли він дивився на Ду Дзе. Люди живуть на іншому кінці континенту, тому їх тут не часто зустрінеш. А він уже давно не їв людської плоті.

 

— Заберіть їх.

 

Почувши наказ лорда, демони перезирнулись, а потім один із них ринувся вперед, це був Мойсей. Він обережно підійшов до Ду Дзе й Сьова – перед ними стояв легендарний гном, ворог, з яким він ніколи раніше не боровся.

 

Ду Дзе побачив, що м'ясна гора щось кричить. Коли демон зістрибнув вниз і попрямував до них у явно загрозливій, недружній манері, Ду Дзе подумав, що справи кепські, тим більше, що Сьов був у формі гнома.

 

Ворог – група могутніх демонів, а у них група, що складається зі слабкої людини-невдахи та серйозно пораненого гнома, який зосереджується на життєвих навичках… Ви дійсно хочете бути настільки жорстокими?! Вони зіткнулися з демонами, расою з найсильнішими індивідуальними здібностями!

 

У «Змішаній крові» бій можна розділити на категорії залежно від кількості супротивників: індивідуальна сила, сила бойового загону (групи), сила армії та сила облоги (при нападі на місто). Демони найсильніші в індивідуальному бою; звіролюди мають найсильніші бойові загони; нежить має найсильніші армії; а дракони найсильніші при нападі на місто. Інші раси також мають різні характеристики. Тепер Ду Дзе пощастило випробувати атакуючу міць представника раси з найсильнішими індивідуальними бойовими можливостями…

 

Ду Дзе глянув на гнома, який стояв поруч. Зціпивши зуби, він відкрив коробку – гноми не дуже добре володіють магією чи ближнім боєм, вони ремісники. Тому Ду Дзе має втрутитися й захистити головного героя. Він спробує використати артефакт. Меч може взяти його під контроль, але з його відновленням він зможе повернутися до нормального стану.

 

Мойсей зупинився, коли побачив, що коробка відкрилась. Усі здивувалися, коли вона розкололася на шматки і з неї матеріалізувався маленький чорний вир. З нього повільно з'явився меч: спочатку вістря, потім лезо і, нарешті, червоне руків'я. Зброя випала зі скриньки й врізалась у тверду землю. Його тонке лезо мало сріблясто-червоне сяйво, від якого важко було відвести погляд.

 

Очі лорда загорілися. І не тільки у нього – у всіх присутніх демонів очі заблищали від жадібності. Це хороший меч, можливо, навіть... магічний артефакт.

 

Ду Дзе схопився за руків'я меча, але ця дія змусила Мойсея кинутися до нього, поки що ігноруючи гнома.

 

Так швидко! Ду Дзе зрозумів різницю між ним і воїнами цього світу. Він навіть не побачив, як Мойсей поворухнувся, поки демон не опинився перед ним. Наступної миті Ду Дзе отримав удар в шию. Біль був настільки сильним, що якби суперник доклав трішки більше сили, він зламав би шийні хребці.

 

Сьов намагався утримати Ду Дзе від падіння, але його нинішня форма була надто слабкою. Вони обидва впали на землю. Ду Дзе знепритомнів.

 

Мойсей зовсім не звертав на них уваги. Його погляд був прикутий до меча, наче він відчував спокусу простягнути руку й узяти його. Вираз обличчя лорда потьмянів і він щось буркнув, але Мойсей не відреагував. Він продовжував тягнутися до чарівного меча.

 

Розлючений лорд міста Галфас тупнув ногою, і з землі піднялося терня, прагнучи пронизати тіло Мойсея наскрізь.

 

У цю мить Мойсей ніби прокинувся від заціпеніння й ухилився. Холодний піт стікав з його чола, коли він подивився на лорда міста, вибачаючись:

 

— Лорде, я…

 

М'ясна гора проігнорувала благання Мойсея. Він взяв меча в руку. На його обличчя впало зловісне червоне світло, від сяйва відбитого від бездоганного срібного леза Мо Дао Фень Ю. Лорд міста заворожено погладив лезо Мо Дао Фень Ю та з легким жалем сказав: 

 

— Чому ж це меч?

 

Лорд – фахівець з магії земного типу високого рівня. На зворотному боці континенту, де стихії були досить слабкими, магів було не так багато. Саме тому він зміг стати лордом міста Галфас.

 

Мойсей хотів виправдатися. Він не знав, чому він був одержимий, намагаючись узяти зброю на очах у всіх. У цей час Мойсей побачив, що лорд посміхається.

 

— Ти вже зробив мені добру послугу, тож мені байдуже, що ти не послухався.

 

Мойсей із великою радістю став навколішки перед лордом міста: 

 

— Як ви волієте, лорде.

 

— Підійди...

 

Мойсей тільки підійшов до лорда, як почув, як усміхнений демон промовив до нього: 

 

— Випробуй для мене меч.

 

— Лорде?..

 

Мойсей упав. Половина його пояса була перерізана. Він підняв очі на лорда. З його точки зору, очі лорда були покриті слабким червоним світлом.

 

— Я прощаю тебе.

 

Лідер міста Галфас вийняв меч, дуже задоволений його гостротою. Оскільки його сили мага було недостатньо, він не міг розрубувати інших навпіл, як сталося з Мойсеєм. Залишити вмираючого Мойсея позаду загону, він повернувся до Сьова й Ду Дзе.

 

Перебуваючи в гарному настрої від того, що покарав неслухняного підлеглого, лорд міста Галфас був надзвичайно щасливим і схвильованим. Дивлячись на темноволосого юнака й гнома, він несвідомо заговорив занадто голосно: 

 

— Я лорд міста Галфас. Я хотів би запросити майстра на деякий час відвідати мій дім.

 

Сьов мовчки подивився на лорда міста, намагаючись придумати контрзаходи. На жаль, у цей час увагу лорда привернув Ду Дзе. Від думки про знайомий, але екзотичний смак людської плоті лорд, який щойно «потренувався», відчув голод. Як тільки він про це подумав, він почав відчувати все більший і більший голод. Йому захотілося запхати ту людину в шлунок, щоб заповнити цю невичерпну порожнечу.

 

Оскільки він такий голодний, а делікатес прямо перед ним, то чому б йому негайно не почати їсти?

 

Керований бажанням, лорд міста підняв надзвичайно красивий меч і, перш ніж Сьов устиг зреагувати, різко відрубав ліву руку Ду Дзе. Навіть перебуваючи в комі, тіло Ду Дзе сіпнулося від раптового болю.

 

Лорд підняв руку й на очах у всіх жадібно й спрагло почав відкушувати пальці, жувати плоть і пити кров. Він об'їв усю руку, але відчув лише миттєве задоволення. Дивлячись на непритомну людину червоними очима, лорд розлютився.

 

Недостатньо… Недостатньо… Абсолютно недостатньо…

 

Червоне сяйво меча посилилося, і здавалося, ніби він задоволено зітхав.

 

Лорд міста Галфас підняв меч, бажаючи знову відрізати собі шматок їжі. Однак демонічний меч зупинили. Лорд подивився на руку, що схопила лезо, і, навіть будучи засліпленим бажанням, у нього все ще залишалася крапля розуму: Це рука гнома, яка може створювати незрівнянне спорядження.

 

Лорд Галфасу втупився в очі Сьова й наказав: 

 

— Відпусти.

 

Сьов мовчав. Його бурштинові очі були сповнені холодного гніву. Гостре лезо розсікло йому долоню і червона кров потекла по сріблясто-червоному металу, а потім була всмоктана ненажерливим демонічним мечем.

 

— Віддай його мені.

 

Лорд побачив, що очі Сьова міняють колір. Бурштинові очі потемніли від гніву. Колір ставав усе глибшим і красивішим, аж поки вони не стали фіолетовими. Лорд подумав, що це ілюзія, тож протер очі іншою рукою й знову подивився на нього.

 

Очі справді стали глибокого фіолетового кольору, а зіниці – тонкими й вертикальними.

 

Це очі демонів.

 

***

 

— Ти хочеш сили?

 

Хочу.

 

— Навіщо?

 

Якщо я матиму силу, ніхто не зможе його в мене забрати.

 

Ти хочеш захистити його?

 

Ні, я хочу монополізувати його.

 

Він мій, повністю.

 

Тож дай мені сили, я мушу забрати те, що належить мені.

 

Дай мені її.

 

– [чорний ящик]

 

***

Автору є що сказати:

 

Герой: Він мій.

Читач: ...Ха-ха.

Автор: Ха-ха.

Головний герой: Ну, одноголосно.

Читач: Чорт забирай!!!