Жило-було ведмежатко. З нього насміхалася група ведмежат, тому він став чууні. (Жила-була неслухняна дитина. З нього насміхалася компанія неслухняних дітей, тому він став соціально відсталим отаку.)
Ду Дзе завжди був милим, дурнуватим маленьким створінням. Він народився таким. До того, як у нього виникли проблеми з вухами, він був милим і зовні, і всередині; після того, як йому довелося почати носити слуховий апарат, його обличчя стало незворушним, але всередині він усе ще залишався безнадійно милим.
Від народження в нього був поганий слух, але саме в середній школі він почав по-справжньому погіршуватись. Оскільки втрата слуху прогресувала дуже повільно, спочатку Ду Дзе не усвідомлював, що відбувається. Він просто думав, що іноді не зовсім розуміє, що йому говорять інші. Єдине, що він міг зробити, це попросити співрозмовника повторити. Після неодноразових повторень, Ду Дзе виявив, що, здається, нікому більше не подобається з ним розмовляти.
Ду Дзе замислився. Якби він розмовляв із кимось, а той постійно перебивав його й просив повторити по кілька разів, хіба це не дратувало б його? Але як він може зупинити себе від цього? Таким чином, Ду Дзе вирішив: поки він усміхається, все буде добре.
Він ніколи не думав, що у нього проблеми з вухами, але коли батьки дізналися про його проблеми, вони відвезли його в лікарню й там йому діагностували втрату слуху. Ду Дзе відчув безпрецедентну паніку, коли подивився на слуховий апарат, який придбали його батьки для нього – в одну мить на нього повісили ярлик «людини з інвалідністю»?
Так Ду Дзе втік від реальності. Він відмовився носити слуховий апарат, удаючи, що нічого не сталось.
Якщо ви погано чуєте, усміхніться. Якщо не знаєте, як реагувати, усміхніться. Коли інші усміхаються й щось говорять, продовжуйте усміхатися. Він не усвідомлював, що його голос стає все більш невиразним, оскільки він не міг уловити правильну інтонацію й гучність.
Через погіршення слуху Ду Дзе зрештою довелося одягнути слуховий апарат. Першого ж дня, коли він надів його, він раптом опинився у світі чітких голосів. Стоячи перед класом, Ду Дзе чув голос свого доброго друга, який говорив:
— А-Дзе – ідіот. Він завжди хіхікає й говорить речі, які змушують інших сміятися до смерті.
Здавалося, його друг імітував зловмисно подовжений, смішний, грубий і потворний тон голосу, змушуючи інших сміятись.
— Точно! Я казав йому, що він ідіот, а він тільки усміхався, як дурень.
— Зроби це ще раз!
— Ви серйозно? Хіба вчителька не казала, що треба бути добрішими до людей з інвалідністю?
Ду Дзе відчинив двері, сміх раптом припинився й усі присутні витріщилися на нього. Він підійшов до свого місця й спокійно сів, з незворушним виразом обличчя. Люди навколо нього злякано перезирнулися. Вони не знали, чи чув Ду Дзе те, що вони говорили.
Його друг підбіг і сказав:
— А-Дзе, ти тут... О, це нова MP3-гарнітура? Круто!
Ду Дзе подивився на свого «доброго друга». В його грудях запанувало відчуття, ніби щось стискає його грудну клітку й він задихається. Раптом він відчув, що видавати звуки надзвичайно соромно й страшно. Ця кумедна імітація застрягла в його мозку. Глузлива пародія на його мову дала йому зрозуміти, наскільки безглуздою була його попередня поведінка, коли він намагався втекти від реальності.
Підліток підняв руку до навушників слухового апарату, на очах у однокласників мовчки кивнув, натягнуто усміхаючись:
— Так, це навушники, просто навушники.
Тож зараз він нічого не почув.
Це був, мабуть, останній раз, коли Ду Дзе усміхався перед іншими людьми.
Відтоді дурний підліток встановив маршрут Б і наполягав на тому, що йому ніхто не потрібен, доки він не вступить до коледжу. Він поховав себе в інтернеті, його соціальне життя перетворилося на безлад, а короткозорість ось-ось мала прорватися крізь небо.
Тоді Ду Дзе знайшов роботи Ї Є Джи Цьова.
Автор був схожий на чашку, герой - на посуд, а читач – на цілий журнальний столик*.
*Щось на кшталт «кожен день він сідав за стіл з автором і головним героєм (був одержимий романом)», можливо?
Від редактори: або це може бути якась дуже глибока думка про те, що він став комусь потрібен, як потрібен столик для чашки з посудом, разом усі троє утворюють правильну картинку…
***
У заціпенінні Ду Дзе спіткнувся й сів. Притулившись спиною до кам'яної стіни, він заснув. Потім раптово прокинувся й поспішно подивився на головного героя в своїх обіймах. Сьов спокійно лежав на його руках, занурений у глибокий сон. Гном був схожий на милу досконалу людську подобу, яку деякі отаку з ентузіазмом прагнули отримати. Ду Дзе простягнув руку, доторкнувся до чола Сьова, а потім зітхнув з полегшенням.
Учора, через те, що Сьов вийшов шукати Ду Дзе, рани гнома відкрилися, і він упав у кому. Ду Дзе наполегливо працював більшу частину ночі й нарешті відпочив на світанку. У нього була функція відновлення, тож навіть якби він ніколи не спав, то не помер би, але стрес змусив його почуватися дуже втомленим. Побачивши, що Сьов міцно спить, Ду Дзе теж заплющив очі, щоб трохи відпочити й помріяти про щасливе минуле.
Ду Дзе подивився на пурпурне небо. Воно було дуже похмурим. Неможливо було визначити час. Ду Дзе раптом затремтів.
Невже він запізнився на угоду з Деном?
Він подивився на навушники, щоб перевірити, чи достатньо заряду. У них була лише половина нормального заряду. Якщо він піде зараз, то ще може встигнути.
Чого ж він чекає? Йому треба йти. ┏ (゜w゜) =
Ду Дзе обережно взяв Сьова на руки, трохи пофантазувавши, що він дорослий, який прикидається роздратованим і безпорадним перед розпещеною дитиною, яка міцно тримається за його одяг: ця хвора дитина така прилиплива ~ (тут велике непорозуміння).
Якась дурненька, мила людина не хотіла будити Сьова. В будь-якому випадку, після того, як угода з Деном буде завершена, він швидко повернеться. Він спробував обережно розстебнути застібку на мантії, але вона порвалася. На щастя, це не завдало великої шкоди, оскільки мантія і так була розірвана на шматки. Через те, що його одяг був порваний, він втратив трохи часу, і так поспішав повернутися до міста Галфас, що не замислювався над тим, що він робить.
Пара бурштинових очей розплющилася й спокійно подивилася на постать Ду Дзе, коли той ішов геть. Очі були похмурими й неясними.
Коли Ду Дзе кинувся до міста, він раптом зрозумів, що вчора, здається, не домовився з Деном про конкретний час і місце.. За містом було повно скель, як високих, так і низьких, як їм знайти один одного?!
— О, нарешті ви тут. – почувся голос над головою Ду Дзе.
Ду Дзе подивився вгору й побачив демона в зеленому, який сидів на скелі й щиро усміхався. Ден спритно зіскочив зі скелі й легенько вклонився Ду Дзе:
— Я довго чекав на вас.
У правій руці Ден, як завжди, тримав книгу. Він плеснув у долоні, і з нізвідки в його лівій руці з'явилася коробка. Це була та сама коробка, яку Ду Дзе вибрав у його лавці.
— Ваш одяг дивовижний, – вигукнув Ден. — Можна запитати, як він був створений?
Це обман, ти не зрозумієш.
Бачачи, що Ду Дзе не має наміру говорити, Ден міг лише зітхнути з жалем і віддати йому коробку.
— Це те, чого ви хочете.
Ду Дзе взяв коробку. Маленька сіра коробочка була дуже непримітною. Ззовні ніхто не міг би здогадатися, що в ній знаходиться зброя високого рівня.
Поки Ду Дзе дивився на коробку, очі Дена ніби ненавмисно глянули в куток позаду юнака. Усмішка Дена стала яскравішою.
— Ви хочете зв'язатися з лордом міста, щоб обговорити продаж?
Ду Дзе зробив павзу. Оскільки коробку подарував Ден, то, звісно, він знав, що було всередині.
— Лорд міста буде дуже радий отримати таку рідкісність. – Ден неоднозначно усміхнувся. — Ви можете отримати багато грошей, і навіть отримати його вдячність.
Дійсно, демонічний меч – дуже цінний артефакт, але Ду Дзе чомусь здалося, що слова Дена були досить дивними, хоча він не міг точно визначити, що саме було не так.
— Дозвольте запитати, коли ви збираєтеся його продати? Можливо, я міг би познайомити вас з лордом міста? – запропонував Ден. — Або ж ви можете спочатку віддати «його» мені, і я зможу оформити продаж за вас. Таким чином, «він» не розкриє вашу особу.
Ду Дзе був шокований. Здається, Ден дізнався, що він людина, і, щоб про це не дізнався лорд міста, хотів йому допомогти. Чи справді Ден така хороша людина? Ду Дзе ще раз згадав, що в «Змішаній крові» Ден був загадковим, але він завжди був на боці головного героя. Ду Дзе почав вагатися, але зараз у нього не було грошей, не вистачало навіть на те, щоб заплатити за вхід до міста. Крім того, з його соціальним бар'єром йому було б дуже важко розмовляти з лордом міста, чиїм основним раціоном були люди.
Тому Ду Дзе кивнув.
— Так, допоможіть мені продати його.
— Будь ласка, не хвилюйтеся, я обов'язково отримаю хорошу ціну. – Ден говорив із перебільшенням і щасливо усміхався. — Напевно, «він» ніколи не дізнається, що ви зрадили «його», і вас не вб'є кровна угода з «ним»...
Ду Дзе був шокований, він не розумів нічого з того, що говорив Ден. Він лише безпорадно дивився, як чоловік у зеленому одязі нахмурився й озирнувся на щось за його спиною.
— Там маленька мишка... Виходь, я знаю, що ти там.
Ду Дзе повернувся, щоб побачити, на що дивиться Ден, і побачив те, що не забуде ніколи в житті – Сьов стояв у тіні скелі. Ду Дзе не знав, як довго він там стояв. Його обличчя не мало ані найменшого виразу. Яскраво забарвлені очі були холодними, як глибокі пекельні джерела, які виглядали лагідними, але коли до них доторкнутися, то можна було б промерзнути до кісток.
Ду Дзе був прямо прикутий до місця холодним поглядом, і не міг поворухнутися. Він ніколи не бачив, щоб Сьов дивився на нього такими очима, навіть його серце стало таким холодним, що йому здалося, ніби воно перестало битись.
Поряд із Ду Дзе, Ден мав жалюгідно-безпорадний вираз обличчя:
— Ах, нас спіймали.
Ду Дзе згадав попередню розмову та нарешті зрозумів, що його ввели в оману! Ця розмова могла б змусити Сьова подумати, що його зрадили!
— Це помилка…
Ден хіхікнув і різко перебив Ду Дзе.
— Він уже про все дізнався, не прикидайся більше.
Трясця! Ти, клятий вишеребку! Та щоб тебе чорти на тому світі вилюбили! Наволоч!
Уперше в житті у Ду Дзе виникло бажання задушити когось до смерті. На очах у Сьова в його мозку прокручувалися незліченні слова пояснень. Саме в цей момент навушники завдали Ду Дзе смертельного удару, коли їхня батарея розрядилась.
Ду Дзе впав духом. Ден промовив кілька слів, які він не міг почути, а потім Сьов, під тінню скелі, нарешті заговорив.
Зрадили... він злий?
Сьов подивився на Дена, вираз обличчя якого був сповнений злого сарказму. Тон гнома був легким, але водночас важким, наче був сповнений нескінченної втоми.
Він сказав:
— Я звик до цього.
Ду Дзе не чув, що сказав Сьов, але бачив утому й заціпеніння іншого – це був не відчай, а скоріше відсутність надії.
Якщо тебе зрадили одного разу, ти будеш злим.
Коли тебе зраджують багато разів, ти сумуєш.
Коли тебе зраджують незліченну кількість разів, ти втрачаєш надію.
Зрештою, людина зрозуміє, що зрада – це ще не кінець, і все, що залишиться, – це виснаження, як згасаючі вуглинки в багатті.
У Ду Дзе пересохло в горлі. Він знав, як боляче бути зрадженим. Тільки через кепкування свого колишнього «друга» він був надто боязкий, щоб знову торкнутися світу. Коли він побачив, як головного героя «Змішаної крові» зраджує його найкращий друг, Ду Дзе, який сидів у цей момент перед комп’ютером, відчув, що ось-ось задихнеться. Через головного героя він піклувався про «Змішану кров» і любив її. Коли він зустрів справжнього головного героя, Ду Дзе був дуже вдячний істоті, яка дозволила йому подорожувати в часі. На щастя, він ще міг загладити провину. Тож він підписав кровний договір, його використовували як піддослідного, ставилися до нього з підозрою, обливали кислотним дощем, але все це не мало для нього жодного значення. Він не мазохіст, він просто думав, що таким чином зможе завоювати довіру головного героя і повернути його до його первісного доброго й лагідного «я».
Але тепер, через те, що Ден увів його в оману, Ду Дзе «зрадив» головного героя.
Тож йому варто поквапитись і пояснити!
Ду Дзе подивився в очі Сьова, які не були чорними, але були глибшими й темнішими за чорний колір. Його рот кілька разів відкрився й закрився; якщо він не пояснить, то буде занадто пізно…
«А-Дзе – ідіот. Він завжди хіхікає й говорить речі, які змушують інших сміятися до смерті.»
...Так, він ідіот! Гаразд, неважливо!
— Я... не… зраджував… тебе.
Йому було дуже важко вимовляти слова, наче він давно не розмовляв. Його голос був невпевнений, він заїкався й не міг контролювати гучність.
Сьов озирнувся на чорнявого юнака та усміхненого Дена й замислився.
Побоюючись, що довге пояснення прозвучить як докори сумління чи лицемірство, Ду Дзе більше нічого не додав. Він просто втупився в Сьова в тіні й незграбним і смішним голосом повторив:
— Я не зраджував тебе.
— Повір мені... добре?
***
Повернувшись обличчям до нього й усміхаючись тією ж простою і чесною усмішкою, яку він носив, коли Сьов в подобі людини допомагав йому, коли з нього знущалися старшокласники, він заговорив:
— Сьове, вибач, але найкраще, що ти можеш зараз зробити – померти.
Сьов усвідомлював, що його знову зрадили, але, на диво, він не відчував ні болю, ні смутку. Навіть його гнів охолонув. У його серці теж не було болю.
— Ні.
Скелет розтулив рота й почав сміятись.
Його серце вже розтануло, чи не так?
Блакитний вогонь душі стрибав у чорних дірах його очних западин, холодний і без жодного сліду тепла.
– уривок зі «Змішаної крові».
***
Автору є що сказати:
Читач: Я не зрадив тебе. QAQ
Автор: Доведи це своїми вчинками, дитино.
Головний герой: Сідай сюди.
Читач: ...краще я тебе зраджу. =皿=
Далі
Розділ 17 - Головний герой: Він мій
Мойсей штовхнув свого супутника ліктем: — Слухай, ти казав, що лорд міста покликав нас заради якоїсь справи? Ти знаєш деталі? — Не знаю, – відповів його співрозмовник. — Я знаю, – таємниче промовив Алан, який сидів перед ним. — Один бізнесмен надіслав звістку, що десь поблизу водиться рідкісне чудовисько. Лорд міста хоче, щоб ми його зловили. — І для цього зібрали цілий загін? Цей духовний звір настільки могутній? – Мойсей облизав губи. Його фіолетові очі заблищали, бо він любив битись. — Ми цього не знаємо. Все, що нам відомо, це те, що це дуже цінний вид. – Алан знизав плечима. Він був так само схвильований. — Сподіваюся, він нас не розчарує… О, командир тут. Командир привітався з іншими, а потім оголосив наказ лорда міста. Мойсей і Алан подивилися один на одного з розгубленістю в очах. — Я щось не так зрозумів? Ми збираємося спіймати гнома? *** — Я не зраджував тебе, я хотів продати цю річ, – затинаючись, намагався пояснити Ду Дзе, зробивши кілька кроків до Сьова, а потім підняв коробку в руці і сказав, — Повір мені... добре? Звук його голосу відлунював серед скель і урвищ. Ду Дзе, не кліпаючи, дивився на Сьова, в його очах було написано відчайдушне благання. Він знав, що все, що він зараз сказав, було б підозрілим, ніби він намагався врятувати своє життя. Серед усіх рас гноми були найбільш підозрілими; вони дуже допитливі й параноїдальні. Ду Дзе міг лише безпорадно дивитися на Сьова, як засуджений до смертної кари, що чекає на остаточний вирок. Ден насмішкувато засміявся й сказав Сьову: — Так, ваша ясновельможносте, ви неправильно зрозуміли. Ми говорили про продаж «коробки». Хоча його слова, здавалося, викликали довіру до пояснення Ду Дзе, його манера поведінки говорила про інше: «Якщо ти повіриш у таке низькопробне виправдання, то ти просто занадто дурний.» Сьов кинув погляд на Дена, а потім відкрив рот, щоб заговорити з Ду Дзе. Однак чорнявий юнак навпроти нього перебив його: — Я не чую. — У мене поганий слух, – зізнався Ду Дзе. Його серце було розбите від того, що йому довелося визнати, що він намагався приховати свою інвалідність. Увесь цей час він поводився дурнувато й мило, використовуючи свій соціальний бар'єр, щоб запобігти краху благородного образу, який він хотів спроєктувати. Не знаючи, чи зрозуміє його співрозмовник, Ду Дзе зірвав з себе навушники, — Це слуховий апарат, він не має енергії, тому я не можу зараз чути. Це був слуховий апарат, який допомагав йому чути всі звуки навколо, але він не міг почути відповідь, яку хотів почути найбільше – навіть якщо ця відповідь означала його приреченість. — Ти мені віриш? Уперше вираз обличчя Сьова змінився. Його очі все ще були холодними, наче щось неживе. Він подивився на Ду Дзе, потім повільно похитав головою й м'яко промовив кілька слів: — ... Коли Сьов похитав головою, Ду Дзе відчув себе так, ніби впав у снігову гору. Все його тіло заклякло й безнадійно застигло від відчаю. Чому він не хоче йому вірити? Ду Дзе тупо подумав. Невже він не гідний довіри? Він так старанно намагався зблизитися з головним героєм і робив усе можливе, щоб продемонструвати свою доброзичливість. Він думав, що займає особливе місце в серці головного героя, але чи була це нерозділена симпатія від початку й до кінця? Через махінації Дена всі його попередні зусилля були повністю проігноровані. Навіть якщо він жалюгідний дурень, який не сприймав ці речі близько до серця, йому однаково було боляче… Ду Дзе не бачив трохи здивованого погляду Дена, тож коли Сьов схопив його за руку, він міг лише безтямно дивитися, як маленька рука гнома писала на його долоні: Йди за мною. Це те, що називають миттєвим переходом із пекла до раю? Ду Дзе був настільки схвильований, що ледве міг це витримати. Сьов же ж показав, що він не вірить Ду Дзе? Дідько! Чому головний герой похитав головою? QAQ! Тобі весело знущатися над людиною, яка тебе не чує? Справді весело? Ду Дзе був у захваті, в той час як Ден уже вгамував своє здивування. Він злегка нахмурився й подивився на Сьова безпорадним, збентеженим і розчарованим поглядом: — Ах, я не думав, що ти будеш таким… – Демон у зеленому одязі зробив павзу, зважуючи, яке приємне слово можна підібрати, — ...наївним. Повірити в слова зрадника. Сьов спостерігав за виступом Дена з байдужістю: — Це не має значення. Те саме, що він щойно сказав Ду Дзе: «Це не має значення.» Для нього не має значення, чи зрадив його Ду Дзе, чи обдурив. Він вирішив вірити в цю людину, тому все інше не має значення. Навіть якщо ця людина намагатиметься його вбити або спробує втекти... навіть якщо помре, Сьов ніколи не відпустить його. Це впертість гнома й параноя Сьова. Ден подивився на лляноволосого гнома, яскраві очі якого були наповнені безжальністю й божевіллям, яких Ден ніколи раніше не бачив. Бурштиноокий гном тихо промовив: — Він мій. М'який, лагідний тон, як у розпещеної дитини, але з відтінком сильного власництва, змусив Дена здриґнутися від страху. Ден навіть співчутливо подивився на Ду Дзе, який не знав, що насправді відбувається. Людина, яка залишається в невіданні, бо нічого не чує, можливо, найщасливіша тут. — О, ваша ясновельможносте, я просто пожартував, – сказав Ден, погладжуючи себе по голові книжкою. — Я просто пожартував. Цей пан справді купив у мене коробку… продавши цей одяг. Ден плеснув у долоні, і з порожнечі йому на руки впав шматок одягу. З блиском здивування й невдоволення в очах, Сьов упізнав у ньому один з предметів одягу, який носив Ду Дзе. Ден помітив реакцію гнома й зробив висновок. — Вибачте за попередню образу. Я думаю, що цей загадковий шматок одягу зроблений вашими руками. Назва раси гномів дуже відома. Я маю зухвале прохання: чи не розповісте ви мені, ваша ясновельможносте, як виготовити цей одяг? – з усмішкою сказав Ден, — Звичайно, я добре вам заплачу. Якби Ду Дзе міг почути слова Дена, він би точно насміхався над ним. Але оскільки він не міг, то дурненький (милий) читач лише спостерігав за мовчазною пантомімою, не знаючи, яку нову загрозу збирається запустити «бог сюжету». Зараз йому найбільше хотілося розвернутися, потягнути Сьова й піти з ним звідси, щоб уникнути подальших підступів Дена. Наразі все, що вони можуть зробити, – це зтерпіти його вчинок, але це доки Сьов не досягне 100-го рівня! Тоді вони зможуть обговорити життя та інші важливі питання з Деном! Перш ніж Ду Дзе встиг відтягнути Сьова, Сьов сам проявив ініціативу. Вони почали відходити. Ден не здивувався їхній реакції й сказав: — У мене є повідомлення для вас, думаю, вам буде цікаво. — Лорд міста нещодавно підвищив свій ранг, тому шукає собі відповідну нову зброю, – усміхаючись, сказав Ден. — Коли лорд дізнався, що поблизу міста Галфас з'явився гном, він не тямив себе від радості... Лорд веде загін воїнів, щоб привітати вашу ясновельможність. Якщо ви бажаєте торгуватися, я можу надати вам послугу, коли вам це буде потрібно. Ду Дзе відчув, що рука Сьова, яка тримала його, стиснулася. Він подивився вниз і виявив, що безкровне обличчя іншого зблідло ще більше. Ду Дзе занепокоївся. Його рана знову відкрилася? Ду Дзе не знав, захоплюватися ним чи почуватися безпорадним, адже тяжко поранений Сьов пішов за ним аж сюди. Їх накрила тінь. Ду Дзе подивився вгору. На високій скелі приземлилася фігура, чиї крила були схожі на крила кажана. Це був... демон. Ду Дзе злякався ще дужче, побачивши, що їх оточує не один, а багато демонів. Демони кружляли навколо них, їхні темно- й світлофіолетові очі блищали та жадібно дивилися на Ду Дзе й Сьова. В їхніх головах одночасно промайнула думка: «Це справді гном.» Ду Дзе, за яким спостерігали демони не розумів чому так сталося. Він обернувся, щоб поглянути на Дена й побачив, що той віддає шану шматку жиру. Придивившись уважніше до шматка жиру, він зрозумів, що той належить до раси демонів і має високий статус. Демон, який міг змусити Дена поводитися так шанобливо… У голові Ду Дзе промайнула жахлива думка: Чорт забирай! Невже це лорд міста Галфас, який полюбляє ласувати людським м'ясом?! Система: Ваш ворог [М'ясна гора, Володар плоті] онлайн. Лорд міста Галфас жадібно подивився на маленького Сьова. Загострені вуха, наполовину сховані у лляному волоссі, свідчили про те, що він – гном. Представник стародавньої раси, легендарного народу, який створив механічну цивілізацію! З гномом поруч йому не доведеться хвилюватися, що він не стане сильнішим. Коли його погляд нарешті зупинився на пошматованій фігурі Ду Дзе, очі лорда звузились, і він запитав: — Дене, скажи мені, хто він? — Це підлеглий гнома, нікчемна людина. — Людина! Лорд миттєво розлютився. Він ненавидів людей, але їхнє м'ясо справді було надзвичайно смачним. Від думки про цей чудовий смак лорд мимоволі облизав губи. Його очі почали блищати, коли він дивився на Ду Дзе. Люди живуть на іншому кінці континенту, тому їх тут не часто зустрінеш. А він уже давно не їв людської плоті. — Заберіть їх. Почувши наказ лорда, демони перезирнулись, а потім один із них ринувся вперед, це був Мойсей. Він обережно підійшов до Ду Дзе й Сьова – перед ними стояв легендарний гном, ворог, з яким він ніколи раніше не боровся. Ду Дзе побачив, що м'ясна гора щось кричить. Коли демон зістрибнув вниз і попрямував до них у явно загрозливій, недружній манері, Ду Дзе подумав, що справи кепські, тим більше, що Сьов був у формі гнома. Ворог – група могутніх демонів, а у них група, що складається зі слабкої людини-невдахи та серйозно пораненого гнома, який зосереджується на життєвих навичках… Ви дійсно хочете бути настільки жорстокими?! Вони зіткнулися з демонами, расою з найсильнішими індивідуальними здібностями! У «Змішаній крові» бій можна розділити на категорії залежно від кількості супротивників: індивідуальна сила, сила бойового загону (групи), сила армії та сила облоги (при нападі на місто). Демони найсильніші в індивідуальному бою; звіролюди мають найсильніші бойові загони; нежить має найсильніші армії; а дракони найсильніші при нападі на місто. Інші раси також мають різні характеристики. Тепер Ду Дзе пощастило випробувати атакуючу міць представника раси з найсильнішими індивідуальними бойовими можливостями… Ду Дзе глянув на гнома, який стояв поруч. Зціпивши зуби, він відкрив коробку – гноми не дуже добре володіють магією чи ближнім боєм, вони ремісники. Тому Ду Дзе має втрутитися й захистити головного героя. Він спробує використати артефакт. Меч може взяти його під контроль, але з його відновленням він зможе повернутися до нормального стану. Мойсей зупинився, коли побачив, що коробка відкрилась. Усі здивувалися, коли вона розкололася на шматки і з неї матеріалізувався маленький чорний вир. З нього повільно з'явився меч: спочатку вістря, потім лезо і, нарешті, червоне руків'я. Зброя випала зі скриньки й врізалась у тверду землю. Його тонке лезо мало сріблясто-червоне сяйво, від якого важко було відвести погляд. Очі лорда загорілися. І не тільки у нього – у всіх присутніх демонів очі заблищали від жадібності. Це хороший меч, можливо, навіть... магічний артефакт. Ду Дзе схопився за руків'я меча, але ця дія змусила Мойсея кинутися до нього, поки що ігноруючи гнома. Так швидко! Ду Дзе зрозумів різницю між ним і воїнами цього світу. Він навіть не побачив, як Мойсей поворухнувся, поки демон не опинився перед ним. Наступної миті Ду Дзе отримав удар в шию. Біль був настільки сильним, що якби суперник доклав трішки більше сили, він зламав би шийні хребці. Сьов намагався утримати Ду Дзе від падіння, але його нинішня форма була надто слабкою. Вони обидва впали на землю. Ду Дзе знепритомнів. Мойсей зовсім не звертав на них уваги. Його погляд був прикутий до меча, наче він відчував спокусу простягнути руку й узяти його. Вираз обличчя лорда потьмянів і він щось буркнув, але Мойсей не відреагував. Він продовжував тягнутися до чарівного меча. Розлючений лорд міста Галфас тупнув ногою, і з землі піднялося терня, прагнучи пронизати тіло Мойсея наскрізь. У цю мить Мойсей ніби прокинувся від заціпеніння й ухилився. Холодний піт стікав з його чола, коли він подивився на лорда міста, вибачаючись: — Лорде, я… М'ясна гора проігнорувала благання Мойсея. Він взяв меча в руку. На його обличчя впало зловісне червоне світло, від сяйва відбитого від бездоганного срібного леза Мо Дао Фень Ю. Лорд міста заворожено погладив лезо Мо Дао Фень Ю та з легким жалем сказав: — Чому ж це меч? Лорд – фахівець з магії земного типу високого рівня. На зворотному боці континенту, де стихії були досить слабкими, магів було не так багато. Саме тому він зміг стати лордом міста Галфас. Мойсей хотів виправдатися. Він не знав, чому він був одержимий, намагаючись узяти зброю на очах у всіх. У цей час Мойсей побачив, що лорд посміхається. — Ти вже зробив мені добру послугу, тож мені байдуже, що ти не послухався. Мойсей із великою радістю став навколішки перед лордом міста: — Як ви волієте, лорде. — Підійди... Мойсей тільки підійшов до лорда, як почув, як усміхнений демон промовив до нього: — Випробуй для мене меч. — Лорде?.. Мойсей упав. Половина його пояса була перерізана. Він підняв очі на лорда. З його точки зору, очі лорда були покриті слабким червоним світлом. — Я прощаю тебе. Лідер міста Галфас вийняв меч, дуже задоволений його гостротою. Оскільки його сили мага було недостатньо, він не міг розрубувати інших навпіл, як сталося з Мойсеєм. Залишити вмираючого Мойсея позаду загону, він повернувся до Сьова й Ду Дзе. Перебуваючи в гарному настрої від того, що покарав неслухняного підлеглого, лорд міста Галфас був надзвичайно щасливим і схвильованим. Дивлячись на темноволосого юнака й гнома, він несвідомо заговорив занадто голосно: — Я лорд міста Галфас. Я хотів би запросити майстра на деякий час відвідати мій дім. Сьов мовчки подивився на лорда міста, намагаючись придумати контрзаходи. На жаль, у цей час увагу лорда привернув Ду Дзе. Від думки про знайомий, але екзотичний смак людської плоті лорд, який щойно «потренувався», відчув голод. Як тільки він про це подумав, він почав відчувати все більший і більший голод. Йому захотілося запхати ту людину в шлунок, щоб заповнити цю невичерпну порожнечу. Оскільки він такий голодний, а делікатес прямо перед ним, то чому б йому негайно не почати їсти? Керований бажанням, лорд міста підняв надзвичайно красивий меч і, перш ніж Сьов устиг зреагувати, різко відрубав ліву руку Ду Дзе. Навіть перебуваючи в комі, тіло Ду Дзе сіпнулося від раптового болю. Лорд підняв руку й на очах у всіх жадібно й спрагло почав відкушувати пальці, жувати плоть і пити кров. Він об'їв усю руку, але відчув лише миттєве задоволення. Дивлячись на непритомну людину червоними очима, лорд розлютився. Недостатньо… Недостатньо… Абсолютно недостатньо… Червоне сяйво меча посилилося, і здавалося, ніби він задоволено зітхав. Лорд міста Галфас підняв меч, бажаючи знову відрізати собі шматок їжі. Однак демонічний меч зупинили. Лорд подивився на руку, що схопила лезо, і, навіть будучи засліпленим бажанням, у нього все ще залишалася крапля розуму: Це рука гнома, яка може створювати незрівнянне спорядження. Лорд Галфасу втупився в очі Сьова й наказав: — Відпусти. Сьов мовчав. Його бурштинові очі були сповнені холодного гніву. Гостре лезо розсікло йому долоню і червона кров потекла по сріблясто-червоному металу, а потім була всмоктана ненажерливим демонічним мечем. — Віддай його мені. Лорд побачив, що очі Сьова міняють колір. Бурштинові очі потемніли від гніву. Колір ставав усе глибшим і красивішим, аж поки вони не стали фіолетовими. Лорд подумав, що це ілюзія, тож протер очі іншою рукою й знову подивився на нього. Очі справді стали глибокого фіолетового кольору, а зіниці – тонкими й вертикальними. Це очі демонів. *** — Ти хочеш сили? Хочу. — Навіщо? Якщо я матиму силу, ніхто не зможе його в мене забрати. Ти хочеш захистити його? Ні, я хочу монополізувати його. Він мій, повністю. Тож дай мені сили, я мушу забрати те, що належить мені. Дай мені її. – [чорний ящик] *** Автору є що сказати: Герой: Він мій. Читач: ...Ха-ха. Автор: Ха-ха. Головний герой: Ну, одноголосно. Читач: Чорт забирай!!!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!