Мінотавр чхнув, і з нудьгою притулився до міської брами зі зброєю в руках, пригадуючи сукуба з минулої ночі. Мало того, що ця маленька демониця хотіла висмоктати його сутність, так вона ще й хотіла спустошити його гаманець. Його супутник сьогодні був сонний і буркотливий, скаржачись:
— О, як же не пощастило! Сьогодні я маю бути на варті одразу після стихійної бурі. Тут ніяк не вдасться отримати додатковий заробіток.
Кожен, хто в'їжджає в місто, повинен заплатити мито. Звісно, черговому вартовому часто вдається підняти ціну, коли з'являється підозріла особа. Однак під час стихійної бурі, окрім справді впливових людей, ніхто не наважиться залишатися просто неба, більшість залишиться в одному з 72 міст, щоб перечекати бурю.
Мінотавр вже збирався кивнути головою на знак згоди, коли побачив, що до нього наближається людина. Це був досить дивно одягнений... мандрівник? У руці він тримав книгу. Вкритий подертою чорною мантією, єдине, що можна було побачити, це трохи чорного волося, що визирало з-під такого ж подертого чорного капюшона. Підійшовши ближче, Мінотавр відчув запах крові на чорній мантії, яка була виткана з темних елементів. Навколо нього також панували темні елементи й слабка аура нежиті.
Зі своєю силою фехтувальника Мінотавр відчував, що людина перед ним настільки слабка, що впаде, якщо він ударить її хоча б один раз. Але його інстинкти підказували, що ця людина не така проста. Побачивши, що незвичайний мандрівник проходить повз них, щоб увійти до міста Галфас, його супутник крикнув:
— Стій!
Чоловік зупинився й повернувся набік. Мінотавр не міг його добре розгледіти. З-під капюшона на нього дивилося чорне волосся, але холодні очі прикували вартового до місця. Мозок Мінотавра, здавалося, застиг. Зупинивши свого супутника, який був готовий прийняти благоговійну позу, він шанобливо сказав:
— Пане, щоб увійти до міста, потрібно заплатити 10 срібних монет.
Чоловік зробив павзу, а потім дістав з кишені 10 срібних монет і простягнув їх Мінотаврові. Мінотавр прийняв їх і сказав шанобливим голосом:
— Я сподіваюся, що пан добре проведе час у місті Галфас.
Коли чоловік пішов, його супутник шоковано подивився на 10 монет:
— Старий Бику, вхід до міста коштує 15 срібняків! Ти з глузду з'їхав?!
Мінотавр подивився на свого супутника як на ідіота:
— Ти розумієш, що я щойно сказав?
Його співрозмовник похитав головою. У попередній розмові Мінотавр використовував мову, якої він ніколи не чув.
— Це була мова Стародавньої Магії, якою користується лише вищий клан демонів. Я знаю лише ці два речення. Ти бачив його чорне волосся? – сказав він. — Я не бачив його очей, але у нього, мабуть, глибокі фіолетові очі демона високого рівня!
Силу раси ангелів можна виміряти кількістю крил, які вони мали. Що ж до раси демонів, то їхня сила зосереджена в очах. Усі демони високого рівня мають чорне волосся й фіолетові або чорні очі. Чим темніший колір очей, тим сильніші демони.
Нарешті супутник Мінотавра прийшов до тями й відчув раптовий страх: на щастя, його стримали й він не образив цього високопоставленого демона.
У цей момент «високопоставлений демон» теж злякався: на щастя, брат, який доставив ліки, мав достатньо монет на своєму трупі, щоб дозволити Ду Дзе увійти до міста.
У «Змішаній крові» головний герой увійшов до міста, не заплативши... Ну, на той час жорстокий герой захопив місто силою, тому ніхто не наважився попросити його заплатити за вхід.
Читаючи подібні сцени в романі, виникали думки «як же це круто!», але нинішні події змусили Ду Дзе засмутитися. Головний герой через важке поранення не приходив до тями. Не було ні їжі, ні ліків, і його стан погіршувався. Ду Дзе дуже хвилювався, але, на щастя, він знайшов місто неподалік від їхньої схованки.
Із великими труднощами Ду Дзе дочекався, коли стихійна буря вщухне. Можна сказати, що він одягнув мантію або прикрив своє тіло лахміттям – різниці між цим не було ніякої. Він подивився на свій зовнішній вигляд. Чорна мантія була повна дірок, і Ду Дзе був дуже стурбований, оскільки його «точка роси» (сосок) виявилася оголеною. Тому він безцеремонно зняв светр, який одягнув раніше на Сьова, одягнув його, ледь приховуючи свою зовнішність чорною мантією, і без вагань помчав до міста з кількома монетами та доджінші. Однак він не розраховував, що доведеться платити за вхід.
З кількома мідними монетами в руці Ду Дзе прогулювався вулицею й виявив, що його грошей вистачає на одну пару одягу, їжу на три дні або одну пляшечку ліків.
Де ж йому заробити грошей? _(;3」∠)_
Воістину, це той випадок, коли «герой опинився в глухому куті через брак грошей». Його живіт був порожній, Ду Дзе хотілося плакати, але сліз не вистачало.
У світі «Змішаної крові» силу можна розділити на два типи – власну силу й силу свого спорядження. Якщо людина має чудове спорядження, то навіть учень може вбити майстра. Тому люди в цьому світі пристрасно ставляться до високоякісного спорядження. Особливою популярністю користуються напівлюди, які спеціалізуються на створенні спорядження. Зброя, яку вони кують, користується гарячим попитом. Звісно, техніки галфлінів – ті, які передали їм їхні предки, гноми. Багато ремісничих технік було втрачено з тих пір, як гноми та їхня механічна цивілізація загадково зникли. Якби високоякісне обладнання, яке виготовляли гноми, з'явилося знову, це спричинило б криваву бійню... ха-ха.
Тому в романі, коли головному герою потрібні були гроші, все, що він мав зробити, це перевтілитися в гнома. Потім він робив якесь обладнання, а створені ним браковані вироби продавав, сполохавши весь континент. Багато вельмож і держав воювали одне з одним за ці неякісні вироби, а головний герой залишав найкращі для своїх жінок і армії, озброєної до зубів найякіснішим обладнанням.
Це нормально для головного героя з золотим пальцем. Але зараз цей золотопальций важко поранений. Він пробудив свою гном'ячу сутність, але не має жодних матеріалів, за допомогою яких міг би продемонструвати свої здібності до ремесла та заробити гроші.
Тепер Ду Дзе доводиться обирати між їжею, одягом та ліками.
Він продовжував ходити. Його соціальні бар’єри гарантували, що він не зможе торгуватися з іншою стороною. Більше того, викриття його дурнуватої, милої особистості в будь-якому з 72 демонічних міст дуже погана ідея, але особливо це стосувалося міста Галфас.
Усі міста на протилежному боці материка поклоняються якомусь одному демонічному богу. Об'єктом поклоніння Галфаса, природно, є Галфас, 38-й демон. Демонічний бог, титул якого звучить як «Граф смерті й руйнування», зображений в образі великого чорного голуба з червоними, як кров, очима. Видно, що ледачий автор просто взяв ім'я й форму з «72 демонів Соломона», скопіювавши безпосередньо з Baidu, більше ні про що не турбуючись!
Ду Дзе тепер зрозумів, наскільки нерозумно потурати лінощам Ї Є Джи Цьова. Оскільки він скопіював цього демона з легенди про 72 демонів Соломона, то його Галфас має таку ж властивість: він любить їсти людську плоть і не дуже доброзичливий до людей. Тому у «Змішаній крові» місто Галфас було особливо недружнім до людської раси, а основною їжею лорда міста також була людська плоть, і він був не дуже доброзичливий до людей.
Цей молодий чоловік також хоче зробити автора своєю основною їжею, і він не дуже доброзичливий до автора.
Група демонів стояла перед дошкою оголошень, перешіптуючись між собою. Ду Дзе на мить завагався, але потім обережно підійшов до них. Він боявся підійти до них надто близько й міг лише підслуховувати, стоячи трохи поодаль.
— Цк цк, нагорода лорда справді щедра.
— 1, 2, 3... 5 нулів, сто тисяч золотих монет! Це ж такі гроші!
— Схаменися, це не для тебе. Чи зможеш ти передати зброю, яка задовольнить лорда міста?
Ду Дзе був шокований. 100 000 золотих монет еквівалентні 100 мільйонам юанів* на Землі. Лорд міста Галфас витрачає гроші так, ніби вони виходять із моди. Ду Дзе недооцінив, як далеко можуть зайти сильні світу цього в гонитві за хорошим обладнанням. Але після шоку він відчув, що ця сюжетна лінія, що з'явилася прямо перед ним, була схожа на оголену, гарячу дівчину, яка підходить до нього, а потім, коли він уже готовий стрибнути на неї, каже: “Ой, вибач, моя тітка(місячні) прийшла раніше.”
*~526 млн. грн. станом на 27.12.2023.
Ду Дзе втік, плачучи.
Уникаючи натовпу, Ду Дзе прибув на міську площу, в центрі якої стояла велика чорна статуя, що символізувала Галфаса. Він витріщився й побачив демона, який сидів прямо під статуєю. Демон був одягнений у зелений одяг і тримав у правій руці книгу, а перед ним стояла лавка, заставлена різними коробками.
Коханий бабай, наскільки сміливим повинен бути цей хлопець, щоб тут відпочивати?
Ду Дзе впізнав цього демона, тому що цей чоловік у зеленому виконував роль таємничого персонажа другого плану в «Змішаній крові». Бізнесмен, загадкового походження, з яким головний герой мав кілька угод і обидві сторони щоразу були задоволені. Здається, його звали... Ден?
Те, як головний герой познайомився з Деном, дуже нагадує класичні історії про собачу кров (кліше). Блукаючи вулицями міста, головний герой побачив багато, на перший погляд, скромних коробок із предметами в лавці Дена, але насправді в них були приховані магічні артефакти. Погляд Ду Дзе привернули численні коробки в лавці. У нього завжди стоять коробки. Торговець не показує, що всередині. Щоб дізнатися вміст потрібно спочатку їх купити. Характер головного героя йде проти волі небес, тому він дістав із коробки артефакт.
Мо Дао Фень Ю (Демонічний меч палаючого бажання).
Щодо цього артефакту серед читачів точилися суперечки, не менші за ті, що точилися довкола «Няв Зірки». Його демонічна полум'яна атака була дуже шкідливою для ангелів, а рани, які він наносив, важко загоювалися. Але, як випливає з назви, він також посилював бажання користувача, що зрештою призводило до того, що власник зброї ставав підконтрольним мечу, поки не перетворювався на кровожерливого божевільного. Хоча головний герой не потрапив під контроль меча, він став ще жорстокішим. Коли Ї Є Джи Цьов пояснював, як це працює, читачі вже заціпеніли й звикли до авторських прийомів. Авторе, поруч із головним героєм була цілюща присутність, яку ви перетворили на талісман від нещастя... Йобен-бобен, ви все перетворюєте на лайно!
Спочатку він також проклинав автора. Але тепер, коли він побачив Дена, Ду Дзе подумав, що може сексуально домагатися цієї дівчини, до якої приїхала тітка. Все, що йому потрібно було зробити, це взяти демонічний меч і продати його лорду міста. Тоді в них з'являться гроші, і завоювання світу стане реальною можливістю.
З головним героєм у руках я маю світ.
Ден – дуже дивний бізнесмен. Він не дбає про гроші, а приймає лише те, що його цікавить. Ду Дзе почав аналізувати, що могло б зацікавити Дена. Ймовірно, його зацікавили б речі, які мають функцію самовідновлення. Окуляри, навушники і т.д. не можна продавати, тоді єдине, що залишається...
Ду Дзе подивився на доджінші, колегу, з якою не хотілося розлучатись, а потім повернувся до інших лавок. Він купив їжу та воду на півдня, а також коротке пальто. Він знайшов віддалене місце, де можна було переодягнутись, і тоді милий маленький читач вийшов на площу зі светром у руках.
Я буду сумувати за тобою, маленький друже.
Ден сидів на низькому стільці, бездіяльно гортаючи книгу. Хтось кинув на нього тінь, Ден підняв голову й побачив чоловіка в подертій чорній мантії.
Демон миттєво натягнув на своє обличчя професійну усмішку.
— Ваша ясновельможність бажає випробувати свою удачу? Купіть коробку!
Чоловік у чорному мовчав, його очі роздивлялися всі коробки. Нарешті, він вказав на маленьку коробочку мідного кольору. Ден взяв коробку й усміхнувся чоловікові в чорному.
— Ваша ясновельможність бажає цього? Ви новий клієнт, тому мушу вас попередити, що в цій лавці не приймають гроші...
Чоловік у чорному не став чекати, поки Ден закінчить. Простягаючи незвичний предмет одягу, він сказав:
— Я обміняю його на це.
Ден уважно оглянув одяг і тактовно промовив:
— Мені не бракує одягу.
— Ви не зможете його знищити.
— Що? – Ден зацікавився й запитав, — Не проти, якщо я поекспериментую з ним?
Людина в чорному промовчала. Ден сприйняв це як мовчазну згоду.
Ден відпустив дивний на вигляд одяг. Перш ніж він упав на землю, він почав горіти, поки не перетворився на жменьку попелу. Ден втупився в попіл. Він не очікував, що так станеться. Саме тоді, коли Ден збирався заговорити, він почув грубий і холодний голос, який промовив:
— Коли місяць буде в зеніті, ви побачите його знову.
— Ви маєте на увазі, що він відновиться? Опівночі?
Чорна мантія ворухнулася, коли людина кивнула.
Ден дуже зацікавився, але був занадто хитрий, щоб показати це, тому дещо збентежено промовив:
— До півночі ще багато часу. Звичайно, я не сумніваюсь у вас, але ми поки що не можемо довести правдивість ваших слів, а у мене лише невеликий бізнес…
Чоловік у чорному мовчав, але його спокій здавався зловісним, тож Ден відчув, що йому не варто намагатися обдурити цю людину. Він відкашлявся:
— Я залишуся тут до півночі. Якщо все так, як сказала ваша ясновельможність, я простягну вам обидві руки й віддам вам те, що ви хочете.
Чоловік у чорній мантії все ще мовчав, але Ден бачив його вагання. Ден – досвідчений торговець, тому одразу ж запропонував:
— Якщо ваша ясновельможність довіряє мені, ви можете йти займатися іншими справами, я залишатимусь тут. Ви можете запитати тих, хто живе тут...
— Завтра, за містом. – людина в чорному знову перебила Дена. — Принесіть предмет.
Тоді людина в чорному просто розвернулась і пішла геть, не сказавши більше ні слова. Ден дивився йому в спину. Який дивний покупець! Він простягнув руку, невидима сила зібрала пил на землі, а потім пил м'яко впав до рук демона в зеленому.
Нехай він побачить диво.
Ду Дзе не думав, що в місті Галфас він отримає звання «високорівневий демон», «дивний покупець» та інші досягнення й титули. Він поспішав назад, оскільки батареї його навушників майже розрядилися. Щодо угоди з Деном, то згідно з «Змішаною кров'ю», демон хоч і загадковий, але досить надійний і допоміг головному герою вирішити багато проблем.
Коли Ду Дзе вже збирався повернутися до схованки, він раптом відчув певний моторошний стан, ніби щось зловісне, від чого він не міг утекти, дивилося прямо на нього...
Це був перший раз, коли він побачив звіра кровного договору.
Перед ним невагомо упала людська фігура, зроблена з криваво-червоних рун. У неї було безлике обличчя, зроблене з рун, але Ду Дзе відчував, що воно промовляє: Я знайшов тебе.
Ду Дзе розгубився, непомітно для нього, криваво-червона людська фігура раптово зникла. На її місці стояв Сьов з блідим обличчям, дивлячись на нього.
— Куди ти?..
Хоча навушники знову підвели його, Ду Дзе все ж зміг зрозуміти загальну ідею. Він і подумати не міг, що Сьов шукатиме його одразу після пробудження, навіть використає їхній кровний договір, щоб знайти його. Чи не означає це, що він нарешті знайшов місце в серці головного героя?
Оскільки його навушники перестали працювати, Ду Дзе залишалося лише розмахувати руками, в яких він тримав їжу, показуючи, що він просто пішов за харчами.
Сьов ошелешено завмер, а потім запитав
— ……?
Ду Дзе здогадався, що Сьов питає, звідки взялася їжа, але без допомоги слухового апарату він не міг відкрити рота. Він знає, що повинен пояснити, бо гноми дуже чутливі і допитливі, інакше кажучи, завжди підозрілі. Але Ду Дзе просто не міг розтулити рота, його голос застряг у горлі.
А-Дзе* – ідіот. Завжди, коли він щось говорить, інші хохочуть до смерті.
*阿 (А) – префікс, який показує прихильність або близькість.
Чекаючи на пояснення Ду Дзе, Сьов відчув, що не може встояти на ногах. Прокинувшись, він виявив, що той пішов, і змусив його встати та шукати своє.
...Нестерпно.
Біла сорочка стала червоною, бо рана Сьова знову закровоточила. Ду Дзе злякався, підбіг до гнома й утримав його, боячися, що той упаде. Коли він схопив Сьова, гном подивився на Ду Дзе, його бурштинові очі були надзвичайно яскравими.
— Не!..
Ду Дзе намагався прислухатися, але почув лише початок – «Не». Вигляд у гнома був надто жалюгідний, а очі мокрі. Він був схожий на хвору дитину, яка скиглить дорослому, бажаючи, щоб її розпестили, тож це речення мало б звучати як «Не покидай мене».
О, Боже! Він надто милий!
Тому якийсь милий від природи чоловік твердо кивнув. Потім, побоюючись, що співрозмовник не зрозумів цього з першого разу, він кивнув ще раз.
У майбутньому дурний та милий читач буде бити себе в груди щоразу, коли про це подумає... З цього часу Сьов почне контролювати всі його рухи, і з часом цей контроль вийде з-під контролю. Який ідіот вирішив, що це дуже мило, і двічі кивнув головою?!
Ду Дзе разом із «м'яким та милим» головним героєм повернувся до їхньої схованки.
Через деякий час після того, як вони пішли, повітря замерехтіло, і в ньому з'явилася фігура. Ден, погладжуючи себе по голові з книжкою в руці, подивився в той бік, куди вони пішли, й загадково усміхнувся.
— О, що я щойно побачив? Кровний договір, людини і... гнома?
***
1 кришталева монета = 1000 золотих монет
1 золота монета = 10 срібних монет = 1000 мідних монет (юанів)
Звання воїна: Мечник -> Великий Мечник -> Майстер Меча -> Великий Майстер Меча -> Святий Меча -> Бог Війни (три ранги за клас)
Звання мага: Учень магії → Маг → Спеціаліст магії → Майстер магії → Бог магії (кожен клас поділяється на три ступені)
Людські класи: Прості люди -> Воїн -> Зброєносець -> Лицар -> Барон -> Віконт -> Граф -> Маркіз -> Герцог
Магія / бойовий рівень: 1-9 рівень, заборонене прокляття / заборонена техніка
Духовний звір: 1-9 рівень, божественний звір
– Колекція з сетингу «Змішаної крові»
***
Автору є що сказати:
Головний герой: Не виходь з мого поля зору.
Читач: Я... я просто хочу в туалет.
Автор (біля трьох приземкуватих* туалетів): Скільки я маю чекати**?
*Автор_ка уточнили, що йдеться про присідальні туалети. Це такі, над якими доводиться присідати, а не сидіти.
**Відсилання до приказки «Скільки триває хвилина? Це залежить від того, чи ти сидиш навпочіпки всередині туалету, чи чекаєш зовні».
Далі
Розділ 16 - Читач: Я не зрадив тебе
Жило-було ведмежатко. З нього насміхалася група ведмежат, тому він став чууні. (Жила-була неслухняна дитина. З нього насміхалася компанія неслухняних дітей, тому він став соціально відсталим отаку.) Ду Дзе завжди був милим, дурнуватим маленьким створінням. Він народився таким. До того, як у нього виникли проблеми з вухами, він був милим і зовні, і всередині; після того, як йому довелося почати носити слуховий апарат, його обличчя стало незворушним, але всередині він усе ще залишався безнадійно милим. Від народження в нього був поганий слух, але саме в середній школі він почав по-справжньому погіршуватись. Оскільки втрата слуху прогресувала дуже повільно, спочатку Ду Дзе не усвідомлював, що відбувається. Він просто думав, що іноді не зовсім розуміє, що йому говорять інші. Єдине, що він міг зробити, це попросити співрозмовника повторити. Після неодноразових повторень, Ду Дзе виявив, що, здається, нікому більше не подобається з ним розмовляти. Ду Дзе замислився. Якби він розмовляв із кимось, а той постійно перебивав його й просив повторити по кілька разів, хіба це не дратувало б його? Але як він може зупинити себе від цього? Таким чином, Ду Дзе вирішив: поки він усміхається, все буде добре. Він ніколи не думав, що у нього проблеми з вухами, але коли батьки дізналися про його проблеми, вони відвезли його в лікарню й там йому діагностували втрату слуху. Ду Дзе відчув безпрецедентну паніку, коли подивився на слуховий апарат, який придбали його батьки для нього – в одну мить на нього повісили ярлик «людини з інвалідністю»? Так Ду Дзе втік від реальності. Він відмовився носити слуховий апарат, удаючи, що нічого не сталось. Якщо ви погано чуєте, усміхніться. Якщо не знаєте, як реагувати, усміхніться. Коли інші усміхаються й щось говорять, продовжуйте усміхатися. Він не усвідомлював, що його голос стає все більш невиразним, оскільки він не міг уловити правильну інтонацію й гучність. Через погіршення слуху Ду Дзе зрештою довелося одягнути слуховий апарат. Першого ж дня, коли він надів його, він раптом опинився у світі чітких голосів. Стоячи перед класом, Ду Дзе чув голос свого доброго друга, який говорив: — А-Дзе – ідіот. Він завжди хіхікає й говорить речі, які змушують інших сміятися до смерті. Здавалося, його друг імітував зловмисно подовжений, смішний, грубий і потворний тон голосу, змушуючи інших сміятись. — Точно! Я казав йому, що він ідіот, а він тільки усміхався, як дурень. — Зроби це ще раз! — Ви серйозно? Хіба вчителька не казала, що треба бути добрішими до людей з інвалідністю? Ду Дзе відчинив двері, сміх раптом припинився й усі присутні витріщилися на нього. Він підійшов до свого місця й спокійно сів, з незворушним виразом обличчя. Люди навколо нього злякано перезирнулися. Вони не знали, чи чув Ду Дзе те, що вони говорили. Його друг підбіг і сказав: — А-Дзе, ти тут... О, це нова MP3-гарнітура? Круто! Ду Дзе подивився на свого «доброго друга». В його грудях запанувало відчуття, ніби щось стискає його грудну клітку й він задихається. Раптом він відчув, що видавати звуки надзвичайно соромно й страшно. Ця кумедна імітація застрягла в його мозку. Глузлива пародія на його мову дала йому зрозуміти, наскільки безглуздою була його попередня поведінка, коли він намагався втекти від реальності. Підліток підняв руку до навушників слухового апарату, на очах у однокласників мовчки кивнув, натягнуто усміхаючись: — Так, це навушники, просто навушники. Тож зараз він нічого не почув. Це був, мабуть, останній раз, коли Ду Дзе усміхався перед іншими людьми. Відтоді дурний підліток встановив маршрут Б і наполягав на тому, що йому ніхто не потрібен, доки він не вступить до коледжу. Він поховав себе в інтернеті, його соціальне життя перетворилося на безлад, а короткозорість ось-ось мала прорватися крізь небо. Тоді Ду Дзе знайшов роботи Ї Є Джи Цьова. Автор був схожий на чашку, герой - на посуд, а читач – на цілий журнальний столик*. *Щось на кшталт «кожен день він сідав за стіл з автором і головним героєм (був одержимий романом)», можливо? Від редактори: або це може бути якась дуже глибока думка про те, що він став комусь потрібен, як потрібен столик для чашки з посудом, разом усі троє утворюють правильну картинку… *** У заціпенінні Ду Дзе спіткнувся й сів. Притулившись спиною до кам'яної стіни, він заснув. Потім раптово прокинувся й поспішно подивився на головного героя в своїх обіймах. Сьов спокійно лежав на його руках, занурений у глибокий сон. Гном був схожий на милу досконалу людську подобу, яку деякі отаку з ентузіазмом прагнули отримати. Ду Дзе простягнув руку, доторкнувся до чола Сьова, а потім зітхнув з полегшенням. Учора, через те, що Сьов вийшов шукати Ду Дзе, рани гнома відкрилися, і він упав у кому. Ду Дзе наполегливо працював більшу частину ночі й нарешті відпочив на світанку. У нього була функція відновлення, тож навіть якби він ніколи не спав, то не помер би, але стрес змусив його почуватися дуже втомленим. Побачивши, що Сьов міцно спить, Ду Дзе теж заплющив очі, щоб трохи відпочити й помріяти про щасливе минуле. Ду Дзе подивився на пурпурне небо. Воно було дуже похмурим. Неможливо було визначити час. Ду Дзе раптом затремтів. Невже він запізнився на угоду з Деном? Він подивився на навушники, щоб перевірити, чи достатньо заряду. У них була лише половина нормального заряду. Якщо він піде зараз, то ще може встигнути. Чого ж він чекає? Йому треба йти. ┏ (゜w゜) = Ду Дзе обережно взяв Сьова на руки, трохи пофантазувавши, що він дорослий, який прикидається роздратованим і безпорадним перед розпещеною дитиною, яка міцно тримається за його одяг: ця хвора дитина така прилиплива ~ (тут велике непорозуміння). Якась дурненька, мила людина не хотіла будити Сьова. В будь-якому випадку, після того, як угода з Деном буде завершена, він швидко повернеться. Він спробував обережно розстебнути застібку на мантії, але вона порвалася. На щастя, це не завдало великої шкоди, оскільки мантія і так була розірвана на шматки. Через те, що його одяг був порваний, він втратив трохи часу, і так поспішав повернутися до міста Галфас, що не замислювався над тим, що він робить. Пара бурштинових очей розплющилася й спокійно подивилася на постать Ду Дзе, коли той ішов геть. Очі були похмурими й неясними. Коли Ду Дзе кинувся до міста, він раптом зрозумів, що вчора, здається, не домовився з Деном про конкретний час і місце.. За містом було повно скель, як високих, так і низьких, як їм знайти один одного?! — О, нарешті ви тут. – почувся голос над головою Ду Дзе. Ду Дзе подивився вгору й побачив демона в зеленому, який сидів на скелі й щиро усміхався. Ден спритно зіскочив зі скелі й легенько вклонився Ду Дзе: — Я довго чекав на вас. У правій руці Ден, як завжди, тримав книгу. Він плеснув у долоні, і з нізвідки в його лівій руці з'явилася коробка. Це була та сама коробка, яку Ду Дзе вибрав у його лавці. — Ваш одяг дивовижний, – вигукнув Ден. — Можна запитати, як він був створений? Це обман, ти не зрозумієш. Бачачи, що Ду Дзе не має наміру говорити, Ден міг лише зітхнути з жалем і віддати йому коробку. — Це те, чого ви хочете. Ду Дзе взяв коробку. Маленька сіра коробочка була дуже непримітною. Ззовні ніхто не міг би здогадатися, що в ній знаходиться зброя високого рівня. Поки Ду Дзе дивився на коробку, очі Дена ніби ненавмисно глянули в куток позаду юнака. Усмішка Дена стала яскравішою. — Ви хочете зв'язатися з лордом міста, щоб обговорити продаж? Ду Дзе зробив павзу. Оскільки коробку подарував Ден, то, звісно, він знав, що було всередині. — Лорд міста буде дуже радий отримати таку рідкісність. – Ден неоднозначно усміхнувся. — Ви можете отримати багато грошей, і навіть отримати його вдячність. Дійсно, демонічний меч – дуже цінний артефакт, але Ду Дзе чомусь здалося, що слова Дена були досить дивними, хоча він не міг точно визначити, що саме було не так. — Дозвольте запитати, коли ви збираєтеся його продати? Можливо, я міг би познайомити вас з лордом міста? – запропонував Ден. — Або ж ви можете спочатку віддати «його» мені, і я зможу оформити продаж за вас. Таким чином, «він» не розкриє вашу особу. Ду Дзе був шокований. Здається, Ден дізнався, що він людина, і, щоб про це не дізнався лорд міста, хотів йому допомогти. Чи справді Ден така хороша людина? Ду Дзе ще раз згадав, що в «Змішаній крові» Ден був загадковим, але він завжди був на боці головного героя. Ду Дзе почав вагатися, але зараз у нього не було грошей, не вистачало навіть на те, щоб заплатити за вхід до міста. Крім того, з його соціальним бар'єром йому було б дуже важко розмовляти з лордом міста, чиїм основним раціоном були люди. Тому Ду Дзе кивнув. — Так, допоможіть мені продати його. — Будь ласка, не хвилюйтеся, я обов'язково отримаю хорошу ціну. – Ден говорив із перебільшенням і щасливо усміхався. — Напевно, «він» ніколи не дізнається, що ви зрадили «його», і вас не вб'є кровна угода з «ним»... Ду Дзе був шокований, він не розумів нічого з того, що говорив Ден. Він лише безпорадно дивився, як чоловік у зеленому одязі нахмурився й озирнувся на щось за його спиною. — Там маленька мишка... Виходь, я знаю, що ти там. Ду Дзе повернувся, щоб побачити, на що дивиться Ден, і побачив те, що не забуде ніколи в житті – Сьов стояв у тіні скелі. Ду Дзе не знав, як довго він там стояв. Його обличчя не мало ані найменшого виразу. Яскраво забарвлені очі були холодними, як глибокі пекельні джерела, які виглядали лагідними, але коли до них доторкнутися, то можна було б промерзнути до кісток. Ду Дзе був прямо прикутий до місця холодним поглядом, і не міг поворухнутися. Він ніколи не бачив, щоб Сьов дивився на нього такими очима, навіть його серце стало таким холодним, що йому здалося, ніби воно перестало битись. Поряд із Ду Дзе, Ден мав жалюгідно-безпорадний вираз обличчя: — Ах, нас спіймали. Ду Дзе згадав попередню розмову та нарешті зрозумів, що його ввели в оману! Ця розмова могла б змусити Сьова подумати, що його зрадили! — Це помилка… Ден хіхікнув і різко перебив Ду Дзе. — Він уже про все дізнався, не прикидайся більше. Трясця! Ти, клятий вишеребку! Та щоб тебе чорти на тому світі вилюбили! Наволоч! Уперше в житті у Ду Дзе виникло бажання задушити когось до смерті. На очах у Сьова в його мозку прокручувалися незліченні слова пояснень. Саме в цей момент навушники завдали Ду Дзе смертельного удару, коли їхня батарея розрядилась. Ду Дзе впав духом. Ден промовив кілька слів, які він не міг почути, а потім Сьов, під тінню скелі, нарешті заговорив. Зрадили... він злий? Сьов подивився на Дена, вираз обличчя якого був сповнений злого сарказму. Тон гнома був легким, але водночас важким, наче був сповнений нескінченної втоми. Він сказав: — Я звик до цього. Ду Дзе не чув, що сказав Сьов, але бачив утому й заціпеніння іншого – це був не відчай, а скоріше відсутність надії. Якщо тебе зрадили одного разу, ти будеш злим. Коли тебе зраджують багато разів, ти сумуєш. Коли тебе зраджують незліченну кількість разів, ти втрачаєш надію. Зрештою, людина зрозуміє, що зрада – це ще не кінець, і все, що залишиться, – це виснаження, як згасаючі вуглинки в багатті. У Ду Дзе пересохло в горлі. Він знав, як боляче бути зрадженим. Тільки через кепкування свого колишнього «друга» він був надто боязкий, щоб знову торкнутися світу. Коли він побачив, як головного героя «Змішаної крові» зраджує його найкращий друг, Ду Дзе, який сидів у цей момент перед комп’ютером, відчув, що ось-ось задихнеться. Через головного героя він піклувався про «Змішану кров» і любив її. Коли він зустрів справжнього головного героя, Ду Дзе був дуже вдячний істоті, яка дозволила йому подорожувати в часі. На щастя, він ще міг загладити провину. Тож він підписав кровний договір, його використовували як піддослідного, ставилися до нього з підозрою, обливали кислотним дощем, але все це не мало для нього жодного значення. Він не мазохіст, він просто думав, що таким чином зможе завоювати довіру головного героя і повернути його до його первісного доброго й лагідного «я». Але тепер, через те, що Ден увів його в оману, Ду Дзе «зрадив» головного героя. Тож йому варто поквапитись і пояснити! Ду Дзе подивився в очі Сьова, які не були чорними, але були глибшими й темнішими за чорний колір. Його рот кілька разів відкрився й закрився; якщо він не пояснить, то буде занадто пізно… «А-Дзе – ідіот. Він завжди хіхікає й говорить речі, які змушують інших сміятися до смерті.» ...Так, він ідіот! Гаразд, неважливо! — Я... не… зраджував… тебе. Йому було дуже важко вимовляти слова, наче він давно не розмовляв. Його голос був невпевнений, він заїкався й не міг контролювати гучність. Сьов озирнувся на чорнявого юнака та усміхненого Дена й замислився. Побоюючись, що довге пояснення прозвучить як докори сумління чи лицемірство, Ду Дзе більше нічого не додав. Він просто втупився в Сьова в тіні й незграбним і смішним голосом повторив: — Я не зраджував тебе. — Повір мені... добре? *** Повернувшись обличчям до нього й усміхаючись тією ж простою і чесною усмішкою, яку він носив, коли Сьов в подобі людини допомагав йому, коли з нього знущалися старшокласники, він заговорив: — Сьове, вибач, але найкраще, що ти можеш зараз зробити – померти. Сьов усвідомлював, що його знову зрадили, але, на диво, він не відчував ні болю, ні смутку. Навіть його гнів охолонув. У його серці теж не було болю. — Ні. Скелет розтулив рота й почав сміятись. Його серце вже розтануло, чи не так? Блакитний вогонь душі стрибав у чорних дірах його очних западин, холодний і без жодного сліду тепла. – уривок зі «Змішаної крові». *** Автору є що сказати: Читач: Я не зрадив тебе. QAQ Автор: Доведи це своїми вчинками, дитино. Головний герой: Сідай сюди. Читач: ...краще я тебе зраджу. =皿=
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!