???: Ти ніколи його не знайдеш!

Ду Дзе завмер, побачивши дев'яту фреску.

 

На відміну від інших фресок, на ній була намальована лише одна людина. Чоловік наполовину опустив голову, чубчик закривав більшу частину обличчя. Видно було лише щільно стиснуті тонкі губи. Його струнка постать була освітлена спереду. Позаду нього... було вісім тіней. Очі Ду Дзе розширилися – вісім тіней належали людині, ангелу, демону, звіролюду, гному, ельфу, дракону й нежиті.

 

Це... головний герой?

 

Після восьмої фрески, яка зображала сьому епоху, на дев'ятій була зображена особа, яка є головним героєм. Чи означає це, що після сьомої епохи Сьов у майбутньому контролюватиме материк?

 

Звичайно, майбутнє буде світлим для того, хто стане послідовником головного героя.

 

Ду Дзе був мило схвильований, його обличчя почервоніло, і він був у піднесеному настрої, коли раптом виявив, що з фрескою щось не так.

 

Чоловік на фресці розкинув руки в дещо дивній позі. Ду Дзе скопіював позу чоловіка і виявив, що він, ймовірно, щось тримає в руках. Це було щось досить велике, більше одного метра, можливо, майже розміром з людину?.. Можливо, головний герой обіймає якусь невидиму людину?

 

Підійшовши ближче до фрески, Ду Дзе побачив, що розписана стіна дуже тонка. Навіть найдрібніші деталі, такі як щільно стулені губи, зморшки в куточках рота і простягнуті руки, були яскраво промальовані. Ду Дзе дивився на головного героя, і його серце раптово вразив смуток. Вираз обличчя людини не можна було чітко розгледіти, але проглядалися божевілля та смуток, ніби він втратив свій найголовніший скарб і перебуває у відчаї. Одного лише погляду було достатньо, щоб люди відчували себе вкрай некомфортно.

 

*Тук, тук, тук, тук*

 

Раптовий шум води пробудив Ду Дзе з трансу. Звук йшов від людини, зображеної на фресці. У неї текли криваві сльози. Ця людина обіймала зниклу людину, мовчки сповнена скорботи, і просила світ:

 

Він втратив свій найважливіший скарб, чому він не може плакати?

 

Він втратив свій найважливіший скарб, чому б йому не збожеволіти?

 

Він втратив свій найважливіший скарб, чому б йому не... знищити світ?

 

Ду Дзе схопився за голову. Звук зірваного голосу лунав звідусіль, вриваючись у його мозок. Від крику його мозок відчував себе так, ніби ось-ось лопне. Ду Дзе енергійно потряс головою, і біль змусив голос відступити. Коли він подивився вгору, то застиг. Його оточення змінилося до невпізнання.

 

Це вже не коридор з фресками по обидва боки. Він був у... космічному просторі? Це був єдиний спосіб, яким він міг описати це місце; це був порожній синьо-чорний простір, всипаний розбитими скелями. Він стояв на кам'яній платформі. Можливо, вибухнула зірка, залишивши по собі уламки й пустку.

 

Уплив цієї фрески був надто великим. Відчайдушний смуток і важкий тиск робили кожен удар серця болісним. Біль пронизував його аж до середини кісток. Вдалині виднілася ледь помітна постать, що стояла на скелі.

 

Це була єдина фігура, яку можна було побачити в цьому безлюдному місці. Ду Дзе намагався розгледіти її чіткіше, але не міг зрушити з місця через уламок скелі, на якому стояв. 

 

 

Здалеку чулися голоси. Здавалося, чоловік сперечався з іншим чоловіком. Звук був приглушений, але той чоловік не міг приховати свого запалу. В його голосі також були нотки страху й відчаю.

 

— ...Ти чітко казав, що, ...я знищив... А як же він?... І... Я!

 

Потім почувся інший голос. Голос, здавалося, був сповнений болю, але також і зловтішного задоволення: 

 

— Світ тобою... Ха-ха... Брехав тобі... Скажи... Факт: він... пішов… уже… ха-ха-ха-ха. – Цей голос ставав все голоснішим і чіткішим, — Ти ніколи його не знайдеш! Ха-ха…!

 

Чоловік, здавалося, був розлючений і намагався перебити іншого прокльонами. Однак, навіть коли інший голос був сповнений болю, він не переставав сміятися, як божевільний, і кричав:

 

— Ну і що з того, що ти станеш Верховним Богом?! У всьому світі – залишився тільки ти один!

 

Це було останнє, що почув Ду Дзе. Наступної миті його поглинуло сліпуче світло. Він ніколи не знав, що коли світло надто сильне, воно затьмарює зір. Нічого не було видно, нічого не було чути. Це було схоже на блукання в нескінченній порожнечі.

 

Коли Ду Дзе розплющив очі, він майже злякався до нестями. Занадто близько! Обличчя головного героя було надто близько до нього. Сьов сидів на ньому, здавалося, дуже уважно вивчаючи його навушники. Побачивши, що Ду Дзе прокинувся, Ліч байдуже глянув на його застигле обличчя, а потім відсмикнув руку, що тягнулася до доджінші, не збентежений тим, що його спіймав власник.

 

 

Невже він щойно випадково врятував світ?

 

Ду Дзе сів і нервово поклав свою супутницю, доджінші, під сідниці. Він почав шкодувати, що не залишив її в просторово-часовому коридорі. Це ж найкраще місце у світі, щоб ховати речі, дурню! Думка про Коридор Часу викликала в його свідомості спогад про останню фреску. Це було схоже на пронизливе прокляття, яке затримується в повітрі навіть після того, як зникло. Ду Дзе замислився над тим, що він щойно побачив.

 

У Коридорі Часу можна побачити майбутнє. В майбутньому єдиний, хто може стати Верховним Богом, – це головний герой «Змішаної крові» – Сьов. Отже, в тій похмурій сцені, яку він бачив, був саме Сьов? Аналізуючи слова, які він почув, головний герой ніби шукав якусь людину. Власник іншого голосу говорив так, ніби знав, де ця людина, але попросив головного героя знищити світ. Головний герой послухав його, але той його обдурив!

 

У голові Ду Дзе панував безлад. У майбутньому він зможе побачити Бога! Головний герой справді знищить світ! Ця порожнеча, заповнена уламками скель, – це уламки континенту?! Головний герой сильний, головний герой домінуючий, хай живе могутній головний герой! Ця люта сила може пробити небо!!! Моральна цілісність автора (?) порушена, тому світ став сміттям...

 

Більше того, подивіться на головного героя. Він фактично знищив світ, щоб знайти людину, але Головний обдурив його.

 

«Ну й що з того, що ти станеш Верховним Богом?! У всьому світі – залишився тільки ти один!»

 

Згадавши цю фразу, Ду Дзе відчув, як йому стало важко на серці. В історіях лиходії зазвичай не мають хорошого кінця. Навіть якщо вони перемагають героїв або успішно знищують світ, зрештою, єдине, що вони можуть зробити в кінці – це знищити себе.

 

Авторе, ти монстр! Коли я повернуся, цей молодик повинен добре поговорити з тобою про життя!

 

Зараз Ду Дзе може лише відкинути думку про те, щоб повіситися перед дверима автора, на задній план. Він почав аналізувати обмежену інформацію, яку мав, намагаючись знайти спосіб не дати головному герою стати богом і знищити світ. З діалогу, який він почув, головний герой утратив дуже важливу людину, що призвело до того, що його божевільність досягла максимуму.

 

...Чи була виконавиця головної ролі Вівіан викрадена іншими людьми й схована? Судячи з того, як пише Ї Є Джи Цьов, це, безумовно, можливо. Тож, вбивство цієї сестри було причиною? Ду Дзе миттєво визначився зі своєю майбутньою метою. Необхідно зарахувати Святу Вівіан до видів, що охороняються, та покінчити з усіма людьми з поганими намірами.

 

Ду Дзе був настільки поглинений своїми думками, що не помітив дивного виразу обличчя Сьова. Відтоді, як Сьов вийшов з Коридору Часу, його бліда шкіра стала ще блідішою. Сьов подивився на мовчазного, як завжди, Ду Дзе, що сидів поруч, і запитав: 

 

— Ти знаєш про людей змішаної раси?

 

Ду Дзе здивовано подивився на Сьова. Він згадав сюжет «Змішаної крові». На материку люди змішаної раси дуже непопулярні. Наприклад, люди зі змішаною людською та ельфійською кров'ю не лише зневажатимуться ельфами, але й люди відкидатимуть їх, бо «вони не моєї раси, їхні серця інакші». Люди зі змішаною кров'ю не зможуть догодити жодній стороні й не зможуть уникнути цієї дискримінації. Їх усі називають «виродками»*. В Коридорі Часу головний герой зазнав неабиякого потрясіння, тож... чи не є це проханням про розраду?

 

*Слова 杂种 буквально означають «змішана кров» або «гібрид», але це також поширений зневажливий термін, що означає «байстрюк» або «сучий син».

 

Це чудова можливість підняти його рейтинг прихильності! Ду Дзе захотілося ніжно стиснути руку головного героя й сказати: «Я знаю про твою тривогу та розгубленість. Я не буду тебе дискримінувати.»

 

На жаль, реальність така, що якась дурна, мила людина з холодним обличчям просто кивнула. І ВСЕ.

 

Ду Дзе хотів обійняти свій соціальний бар'єр і загинути разом з ним.

 

На щастя, Сьов, здається, вже звик до байдужості Ду Дзе (тут велике непорозуміння). Він насупився, його бліде обличчя побіліло, і від нього віяло прозорою вразливістю, як від тонкого льоду, що ламається від одного дотику. Тема не переривалася, і почорнілий Ліч ніколи раніше не був таким балакучим. 

 

— ...що думаєш?

 

Він не вимовив займенника, ніби просто запитував Ду Дзе, що він думає про людей зі змішаною кров'ю взагалі, але Ду Дзе знав, що він хотів запитати: «Що ти думаєш про мене? Що ти думаєш про людину зі змішаною кров'ю восьми рас, яка не знає, як себе класифікувати?»

 

Ду Дзе дуже хотілося вибухнути й збуджено виплеснути кожне почуття Мен (Мо), що вирувало в його серці: Бісів ***! Що тут думати? Однак Ду Дзе ще довго не міг вимовити й слова. Нарешті, він просто тупо виплюнув:

 

— Диво.

 

Очі Сьова розширилися, він не очікував такої відповіді. Його насуплене обличчя трохи розслабилося, але він все ще не міг повірити в те, що почув. 

 

— Диво?

 

Таке диво трапляється раз на мільйон. Без жодних маніпуляцій чи втручань, головний герой – єдина людина на всьому континенті, яка має кров усіх восьми рас. Він – улюбленець природи. Ніхто, окрім нього, не підходить для того, щоб стати правителем континенту.

 

Ду Дзе дуже хотів висловити все, що в нього на серці щодо його очікувань від змішаної крові, але він міг лише сухо повторити ті ж самі слова.

 

— Люди зі змішаною кров'ю – це диво.

 

— Ти – диво.

 

Сьов подивився на Ду Дзе. Почувши ці слова, він раптом схопив його за плече, притиснув ближче й утупився в його обличчя. Це виглядало так, ніби Сьов боявся пропустити навіть найтонший вираз обличчя Ду Дзе. 

 

— Ти знаєш!..

 

 

Ду Дзе виглядав незворушним, хоча його серце мало не вискочило із грудей з переляку. В очах Сьова промайнув сумнів, потім вагання, а потім вони потемніли й потухли, наче в них не було жодних емоцій.

 

Сьов запитав: 

 

— Хто ти?

 

Ду Дзе... Ду Дзе в цю мить відчув злість усього світу. Він запізнився з реакцією. Він так і не представився головному герою, і тепер Сьов навіть не знає його імені!

 

Він занадто дурний і невротичний*!

 

*Тут гра слів, але по суті це означає, що хтось дурний, занадто нервовий та безвідповідальний.

 

Вражений власною безглуздою поведінкою, Ду Дзе подивився на Сьова й заціпеніло сказав: 

 

— Я – Ду Дзе.

 

Я читач.

 

Безкровні губи Сьова ворухнулися, не видаючи жодного звуку, але здавалося, що він пережовує ім'я, ковтаючи його без залишку. Тонкі губи Ліча в чорній мантії заворушилися, ніби він збирався щось сказати, але раптом зупинився. Його обличчя спохмурніло, і він подивився вдалину.

 

Щось наближається.

 

***

 

Сьов розплющив очі, дивлячись перед собою. Він вийшов з Коридору Часу, але його душа все ще була замкнена в минулому, не в змозі вивільнитися.

 

— Няв!

 

Духовний звір побачив, що Сьов прокинувся, і потерся своїм тілом об його обличчя. Сьов підвівся, підняв демонічного звіра, з яким уклав угоду, і притиснув його до грудей. Ліч у чорному одязі довго мовчав. Він подивився на восьмихвостого духовного звіра у своїх руках і, не знаючи, як запитати, промовив: 

 

— Ти знаєш про змішану кров?

 

— Няв?

 

— ...що думаєш?

 

Котоподібний монстр розплющив свої синьо-золоті очі й безневинно подивився на Сьова. Вони дивилися один на одного, а потім Сьов раптом гірко засміявся, висміюючи себе. Походжаючи туди-сюди, він промовив: 

 

— О, чому я говорю з тобою про це?

 

Сьов невидющим поглядом утупився в нескінченне світло. Він ніколи не почувався таким самотнім і безпорадним, як зараз.

 

У всьому світі, від початку часів, він – єдиний представник змішаної крові, який походить від усіх восьми рас.

 

– уривок зі «Змішаної крові».

***

Автору є що сказати:

 

???: Ти ніколи його не знайдеш!

Читач: Хто ти?

Головний герой: Хто ти?

???: ...

Автор: ха-ха.