Автор: Просторово-часові коридори минулого й майбутнього

Якщо є єдине слово, яким можна описати Загублену Землю, то це: цундере*.

 

*Один із типових варіантів характеру персонажа аніме, коли персонаж спочатку поводиться грубо, неприязно, але згодом відкривається його милий і ніжний бік.

 

Загублена Земля величезна й майже безлика. Єдиний орієнтир – гігантський стовп світла. Людина, яка хоче кудись потрапити, не може йти вперед, і не може йти назад. Вона може лише поставити ліву чи праву руку перед світловим стовпом, а потім обійти його... ось така вона, ця Загублена Земля!

 

Звичайна людина може думати лише про те, щоб йти вперед або назад, тому більшість людей, які заблукали в Загубленій Землі, загинули. Лише Луїз, нежить Ліч, вижив, знайшов вихід, а згодом посіяв хаос на континенті.

 

Ду Дзе та Сьов, відповідно до методу, описаного в магічному довіднику, ходили навколо стовпа світла протягом одного місяця після того, як покинули занедбаний храм. Вони не могли використовувати магію*. Тому їм залишалося лише чесно піти дорогою 11**. Йти було нудно. В Ду Дзе було достатньо часу, щоб згадати, як усе починалося. Тоді він ніколи б не подумав, що перенесеться у світ «Змішаної крові» й зустрінеться з головним героєм.

 

*Не сказано, чому вони не можуть використовувати магію, але, можливо, це пов'язано з обмеженням цундере стовпа світла?

 

**11路 – 11 дорога, ідіома, що стосується двох ніг, 1 означає ногу, фактичне значення = ходити.

 

...і зазнає від нього знущань, ши*, ха-ха.

 

*出翔 – сленгове слово, що означає фекалії.

 

Ду Дзе мимоволі глянув на Сьова, який сидів поруч із ним. Довге хвилясте чорне волосся чоловіка було недбало перекинуте через плече, відкриваючи бліде, похмуре обличчя. Його єдиними кольорами були чорний і білий. Чорний був занадто чорним, а білий – занадто білим, що змушувало людей відчувати страх до глибини душі. Він виглядав нереально. Сьов ішов поруч із Ду Дзе, його кроки не були ані надто швидкими, ані надто повільними, ідеально вписуючись в темп Ду Дзе. Коли читач утомлювався й зупинявся відпочити, Сьов також зупинявся й мовчки чекав на нього.

 

Ду Дзе був зворушений – головний герой був достатньо чорним, щоб пробитися крізь небо, тому ця рідкісна вдумливість для нього як святе світло. Навіть якби хтось сказав йому, що головний герой не хоче підставляти спину Ду Дзе й хоче запобігти втечі свого піддослідника... байдуже, йдучи пліч-о-пліч з Сьовом, він…

 

Ду Дзе мовчав. Чому, коли поведінку головного героя пояснюють його почорнінням, завжди здається, що це правда?

 

Сьов раптом перестав іти. Це був перший раз, коли невтомний Ліч зупинився з власної волі. Ду Дзе був трохи приголомшений, а потім зрозумів, що вони нарешті дійшли до світлового стовпа. Однієї миті стовп світла здавався недосяжним, а наступної – вони побачили величезну світлову стіну, яка зникала в хмарах високо над ними.

 

Згідно з магічним довідником Луїза, вихід із Загубленої Землі знаходився всередині світла. Якщо уважно придивитися, то світлова стіна насправді складається з незліченних світлових точок, що здіймаються в небо. Точки світла, які не засліплюють, зібрані разом щільно, закриваючи вид на те, що знаходиться всередині. Читач, який прочитав роман, знав, що ніякої небезпеки немає, і хотів перетнути стіну, але його відтягнув назад за загривок головний герой.

 

...Цей молодий чоловік належить до типу homo sapiens, а не до хижих котів!

 

— Небезпеки немає, – беземоційно відповів він, накручуючи навушники.

 

Сьов мовчки дивився на Ду Дзе. Його брови насупилися, надаючи обличчю відтінок похмурості та роздумів. Обличчя Ду Дзе закам'яніло, і через те, що на нього витріщалися, він почав страждати. Ду Дзе також був надзвичайно роздратований, пригнічений і сварливий*. Він думав, що якби його замінила нормальна людина, то вона б уже давно використала функцію спойлера на головному герої.

 

*Буквально «яйцеподібний характер».

 

«А-Дзе* ідіот, який завжди хіхікає й говорить речі, які змушують інших людей сміятися до смерті.»

 

*«А» перед ім’ям людини є ознакою близькості між друзями.

 

Рука була крижаною. Ду Дзе прийшов до тями й побачив, що Сьов відпустив його шию, але тримав за ліву руку. Через те, що Сьов схопив його за руку, доджінші, яку він тримав під пахвою, ледь не впала додолу. Ду Дзе негайно відпустив навушники, щоб зловити її. Невдаха-читач аж вкрився холодним потом. Якби головний герой побачив цю доджінші, та ще й момент пристрасті…

 

 

Система: Ваша товаришка по команді [доджінші] отримала гнівний удар, [доджінші] була убита.

 

Система: Вас було смертельно поранено, ви мертві.

 

...Це так жорстоко.

 

Сьов похмуро подивився на доджінші тьмяними очима. Ду Дзе був схожий на кота, якому наступили на хвіст. Його першим рефлексом було знову сховати доджінші під пахву, маскуючи свої наміри раптовим рухом до світлої стіни. Навіть Сьов не встиг зреагувати на цю несподівану дію й був затягнутий у світловий стовп.

 

Яскраве світло наповнило їхній зір у ту мить, коли вони ступили у світловий стовп, а потім усе раптово потемніло. Їм знадобилася лише мить, щоб відчути зміну від дуже яскравого світла до темноти. На секунду вони втратили свідомість, а коли прийшли до тями, то опинилися посеред замкненого простору. Це був коридор. Довгий коридор здавався нескінченним, а його стіни були вкриті фресками. Ду Дзе стояв там один. Сьов зник.

 

Ду Дзе був трохи здивований. У романі «Змішана кров» описувалася ця сцена. Зараз він перебуває в «Коридорі Часу». Це місце, де можна побачити минуле й майбутнє. Істоти, які проходять крізь промінь світла, мають невеликий шанс потрапити до Коридору Часу. Оскільки він не був істотою, яка належала до цього світу, він ніколи б не подумав, що насправді може потрапити до цього легендарного місця.

 

У «Змішаній крові» німб головного героя дозволив Сьову увійти в Коридор Часу й побачити своє минуле. Крім того, головний герой помістив у нього свою скриньку життя.

 

Цей коридор є унікальним у світі «Змішаної крові». Людина може увійти в нього лише раз у житті, і вона може увійти лише у свою часову версію. Тому це найбільш підходяща схованка у світі.

 

Коли головний герой перебував у своїй неживій формі, його було неможливо вбити. Його вороги перевернули весь континент у пошуках його скриньки життя, але так і не знайшли її. Вони могли лише кашляти кров'ю, спостерігаючи за тим, як головний герой здійснює свої антисоціальні, антижиттєві, антиматерикові плани.

 

Сповнений ентузіазму, Ду Дзе почав розглядати фрески. Головний герой побачив тут своє минуле, що ж побачить Ду Дзе? Своє минуле життя? Було б кумедно, якби на фресках були зображені комп'ютери... це відчуття схоже на _(:3」∠)_ 

 

Моральна цілісність Ду Дзе вийшла з ладу. 

 

Минуле було позаду, а майбутнє – попереду. Ду Дзе не вагався та йшов уперед.

 

Фрески Коридору Часу розповідали історію.

 

На першій фресці була зображена група істот, що стояли в черзі за квитками на потяг... Ду Дзе зупинив себе, щоб подумки відкинув свої жарти і почав серйозно розглядати мурал. Фреска не була абстрактною. Незабаром він зрозумів зміст: На вершині знаходилася людина, що світилася, навколо неї було багато світлових куль, унизу вишикувалися всі раси, а вгорі – Небесний клан. Лідер раси ангелів стояв перед людиною, що світилася, і простягнув руку, щоб взяти кулю світла.

 

Ду Дзе не розуміє, але відчуває, що це дуже цікаво*. Він подивився на другу фреску, на якій зображена група птахолюдів, що борються... – Ні, це була група демонів і ангелів, які люто билися. Здається, ангели в біді, бо демонів набагато більше. Після порівняння чисел, здавалося, демони взяли верх.

 

*不明觉厉 Значення ідіоми – Хоча я не розумію (його/її/це), це виглядає дуже цікаво.

 

Третя фреска була поділена на дві половини. На нижній половині була зображена раса демонів, а на верхній – раса ангелів, до яких приєдналася група ельфів. Цього разу найбільше було прекрасних створінь із загостреними вухами.

 

Дивлячись на ці сцени, Ду Дзе мав відчуття дежавю, ніби було щось, що він повинен був згадати. Але як він не намагався, він просто не міг пригадати, що це йому нагадує. Милий читач вирішив залишити це неясне відчуття позаду й продовжити роздивлятись інші фрески.

 

Четверта фреска зображувала кінець битви. В одному кутку стоять переможені ельфи, а навпроти них – скелети та зомбі, які піднімаються з поля бою.

 

П'ята була дуже сучасною й недоречною, повною машин. Ду Дзе побачив групу гігантських роботів із гномами, що сиділи на них. Роботами, очевидно, керували гноми, і вони билися з армією мерців.

 

Побачивши це, Ду Дзе нарешті зрозумів: «Це історія світу “Змішаної крові”!»

 

В історичних фресках «Змішаної крові» хаотичний континент пережив сім історичних епох. Першою епохою була війна ангелів і демонів. Спочатку була патова ситуація, потім поступово почав домінувати талант «знищення» демонів. Зрештою, у війну вступили ельфи, які об'єдналися з ангелами, витіснивши демонів у глибину материка.

 

Ангели перемогли, але вони були ослаблені міжусобною війною, тому ельфи почали виходити на перший план. Це була друга епоха.

 

Потім, через смерть багатьох могутніх істот, які були перетворені на нежить, нежиті почали ставати сильнішими. Ельфи не змогли протистояти тактиці нежиті та відступили до свого лісу, де почали жити усамітнено. Це була третя епоха.

 

Потім почалася четверта епоха. Для нежиті, яка могла перетворювати живих істот на своїх союзників, роботи гномів стали їхнім найбільшим ворогом. Гноми знищили армію мерців і створили величезну механічну імперію. Але одного дня гноми раптово зникли, квітуча механічна цивілізація занепала, і четверта епоха також закінчилася.

 

Потім у п'ятій епосі почала домінувати раса драконів, але вони раптово відступили на острів і їх рідко можна було побачити на континенті.

 

Після чого свій вплив почала розширювати раса звіролюдей. Це була шоста епоха.

 

Зараз світ перебуває в сьомій епосі. Кожен період історії бачив піднесення й занепад раси. Сьома епоха – це час людської раси. Люди вигнали звірів у пустелю й заснували три імперії. Головний герой народився в маленькому містечку в Імперії Світла.

 

Ду Дзе продовжував йти просторово-часовим коридором і, звісно ж, на шостій фресці було зображено велику кількість західних драконів, що сиділи на сталевій вежі, розправивши крила, затуляючи сонце.

 

На сьомій фресці були зображені різні форми звіриних шкур, але на горизонті виднілася тінь дракона.

 

На восьмій фресці був зображений звір, який тікав кудись у далечінь, а люди звідусіль піднімали щити й радісно щось вигукували.

 

Дивлячись на ці фрески, Ду Дзе прийшов до усвідомлення: оскільки він не є людиною цього світу, Коридор Часу показав йому історію світу. Дурню, ти недооцінюєш цього екстремального, божевільного фаната. Він може згадати історію «Змішаної крові» так само легко, як і дату власного дня народження. Що стосується першої фрески, то цієї сцени не було в «Змішаній крові». Угода між Богом Творіння і вісьмома расами... зачекайте, це був Бог Творіння?

 

Ду Дзе розвернувся й пішов назад. Він не звернув уваги на зовнішній вигляд головного, це непростимо!

 

Однак, коли Ду Дзе обернувся, він побачив, що коридор позаду нього зник, залишивши лише чорну порожнечу. Ступити в неї означало б провалитися на інший бік світу. Не було жодної можливості віддати шану Богу Творіння. Його серце було розбите, і він міг лише знову піти вперед. Обличчя Бога Творіння – не те, на що можна дивитися, коли захочеться... Йому захотілося плакати…

 

Ду Дзе було дуже цікаво, що ж покаже йому наступна фреска. Перед тим, як переміститися, він прочитав, що головний герой очолив армію демонів проти ангелів. За словами автора, наступною сюжетною аркою буде «Розквіт людської раси»... Я хочу прочитати це. Ду Дзе захотілося подряпати стіну. Найсумніше у світі «Змішаної крові» – це те, що він не зможе прочитати наступне оновлення історії!

 

Поки він ні на кого не дивився, його погляд випадково впав на доджінші. Зневірений Ду Дзе проковтнув кров, яку збирався викашляти: Чому я тут, з тобою, чому ми разом?

 

Доджінші: це, безумовно, справжнє кохання.

 

Перед сумними очима Ду Дзе нарешті з'явилася дев'ята фреска.

 

***

 

Коли він увійшов у стіну світла, спочатку було яскраве світло, а потім темрява. Коли він прийшов до тями, то виявив, що стоїть у нескінченному коридорі. Це було несподіванкою. У Магічному довіднику Луїза нічого не було написано про це. Навколо було порожньо, і духовного звіра не було з ним. Його поклики залишилися без відповіді.

 

Де він?

 

— Коридор Часу.

 

Звідкись відповів голос.

 

Раптом сильна воля, здавалося, втиснулася в його мозок. Вона була надзвичайно потужною, і Сьов міг лише терпіти, коли вона вторгалася в його душу, залишаючи позаду свідомість.

 

Тоді він зрозумів, де він знаходиться. Це був Коридор Часу – місце, де він може бачити час і куди можна ввійти лише раз у житті.

 

Уперед – це майбутнє, назад – минуле. Сьов на мить завагався, а потім пішов назад.

 

Він хотів знати, ким він був і чому став таким. У своїй пам'яті він завжди був сиротою, і ніхто не може розповісти йому його історію.

 

Незабаром перед Сьовом з'явилася перша фреска. Це був малюнок жінки в плащі, яка нахилилася, щоб поставити дитину в дверях будинку. Чоловік у плащі, повернувшись спиною до глядача, здавалося, стояв на сторожі. Його руки лежали на руків'ї меча, а на тильній стороні однієї руки був характерний шрам у формі хреста.

 

Сьов довго стояв нерухомо, як статуя, перед фрескою. Він упізнав розпис будинку. Це був сиротинець, у якому він жив, поки не вступив до Магічної академії. Отже, двоє людей на фресці... це його батьки?

 

Сьов мимоволі ступив крок уперед. Наблизившись до фрески, він зміг розгледіти багато деталей. Обидва виглядали втомленими від подорожі. Хоча плащ закривав більшу частину обличчя жінки, він міг розгледіти сліди від сліз і сріблясту родиму пляму. Сьов не втримався й простягнув руку, бажаючи зняти плащ, щоб побачити їхні обличчя. Коли кінчики його пальців торкнулися крижаної стіни, він зупинився. Це була просто фреска, це було... минуле.

 

 

Сьов востаннє глибоко подивився на фреску і нарешті розвернувся, щоб знову піти вперед.

 

Друга фреска була удвічі більша за першу й поділялася на дві половини. На тій, що праворуч, був зображений розкішний будинок. На ліжку сиділа напівельфійка зі сріблястою лускою на обличчі, з любов'ю дивлячись на немовля, яке вона тримала на руках. Поруч з нею стояв високий чоловік, обличчя якого не було видно. На його спині було два крила – одне демонічне, а друге ангельське.

 

На картині зліва дія відбувалася в прерії. Жінка з котячими вухами притискала до своїх пишних грудей блідого гнома. Гном обережно тримав немовля, ніби боявся впустити його. Вони сиділи в прерії, сповнені щастя.

 

Сьов дивився на двох немовлят: дитина праворуч виглядала дуже знайомо, особливо срібляста родима пляма. Друге немовля махало лівою рукою в повітрі, і на ній був шрам у формі хреста.

 

Він відчував, що задихається. У його голові виникла дуже страшна здогадка. Як загнаний звір, він ступив крок уперед і побачив третю фреску.

 

Третя фреска – це зображення кількох пар чоловіків і жінок з немовлятами. Він був розділений на чотири частини. На першому зображені чоловік і жінка з раси демонів та ангелів. Дитина, яку вони тримали на руках, мала два різних типи крил. На другому – ельф і дракон, немовля лежало на спині дракона, а на його обличчі виблискувала срібна луска. Третя картина зображувала звірину та людську расу. Немовля з котячими вушками терлося об обличчя жінки. На четвертому – був зображений гном, що лежав на зачарованому колі, поруч з яким стояв Ліч, тримаючи в руці Магічний довідник.

 

Сьов пильно подивився на Магічний довідник, який тримав у руках Ліч. Лише тоді він помітив, що рука, яка тримала Цянь Бяня, затремтіла. Цянь Бянь швидко перетворився на Магічний довідник Луїза. Сьов подивився на обидві книги. Їхній зовнішній вигляд був ідентичним. Він опустив голову й нестримно затремтів.

 

Що ж він таке?

 

— уривок зі «Змішаної крові».

 

***

Автору є що сказати:

 

Автор: У Коридорі Часу можна побачити майбутнє.

 

Головний герой (у коридорі часу→ перша фреска: Людська форма штовхає читача → друга фреска: Звіряча форма штовхає читача → третя фреска: Демонська форма тисне на читача → ... Остання фреска: «Порада: Зробіть крок швидко»): ... «Цянь Бянь» змінено на Магічний довідник (Мовчки записує).

 

Читач (у коридорі часу → Перша фреска: Притиснутий людською формою головного героя → Друга фреска: Притиснутий звірячою формою головного героя → Третя фреска: Притиснутий демонічною формою головного героя → ... остання фреска: «Порада: Прийми свою долю»): ...шлях, яким я увійшов, не був, безумовно, правильним!