Розділ 82

«Шити одяг для принцеси Дебори виявилося не так погано, як я думала».

Так подумала Хелен Зіто, виходячи з маєтку герцога Сеймура.

«Звичайно, це страшно».

Коли принцеса Дебора вперше наказала їй пошити одяг, вона відчула бажання втекти в іншу країну.

Вона фактично таємно шукала, як покинути Імперію на кораблі.

Вона все ще відчувала тривогу, ніби йшла по мосту з однієї колоди, щоразу, коли приходила до цього чудового маєтку.

Однак, окрім похмурого відчуття, після того, як багата родина Сеймур стала її постійним клієнтом, їй більше не потрібно було турбуватися про експлуатаційні витрати бутіка, і вона могла шити сукні, які зазвичай проектувала, скільки забажала.

«Насправді, це краще, ніж дворяни, які відкладають сплату».

Вона думала, що принцеса любить лише вишукані речі, але вона також мала чудовий смак і надихала Хелен.

Минулого разу, під час Весняного фестивалю цвітіння, вона змогла пошити фіолетову сукню зі сміливим дизайном завдяки вказівкам принцеси зосередитися лише на образі людини, яка її одягне.

«Робота з дизайнером чоловічого одягу також була чудовим досвідом».

Завдяки цьому вона дізналася про різні види тканин і способи пошиття, її погляд на одяг розширився.

Остання сукня стала для Хелен великим випробуванням.

Це була сукня, створена з огляду на одяг, який справді пасував принцесі, а не наслідував традиційні звичаї і соціальні тенденції.

Коли її запитали, чому вона зважилася на такий безрозсудний виклик, боячись принцеси, вона нічого не відповіла.

«Я, мабуть, з'їхала з глузду».

Хелен поклала долоні на свої тремтячі груди.

«На щастя, здається, їй це сподобалося».

Принцеса Дебора була з тих людей, які не промовчуть, якщо матимуть скарги.

Якби їй це не сподобалося, вона вказала б відразу, що це дивно.

«Можливо, ідея включити один або два сміливих дизайна серед десяти, була непоганою? Принцесі, здається, це теж сподобалось».

Вона весь час чула шепіт диявола на вухо.

— Хаа, не можу повірити, що принцеса Дебора моя муза...

Хоча їй і було страшно, але коли вони зустрілись, то Хелен відчула, що може заплакати, тому що вона була шалено натхненна.

***

— Принцесо, ви такі гарні.

— Ви схожі на елегантного лебедя.

— Як ви можете виглядати так сучасно?

Сьогодні, без сумнівів, я гордо взмахнула волоссям на компліменти слуг, які налетіли на мене, як шторм.

— Звичайно.

— ...

Моя акторська гра та сміливість зростали з кожним днем.

Спустившись сходами вниз в моїй новій сукні, в яку Хелен вклала власну душу, я зіткнулась з охайною жінкою, яка чекала на мене, стоячи струнко мов солдат.

— Приємно познайомитися. Згідно з наказом Його Високоповажності герцога Сеймура, я прибула, щоб допомагати благородній принцесі, починаючи з сьогоднішнього дня.

В обмін на розкриття гріха лихої няні герцог надав її мені.

Нарешті я теж маю служницю!

Два дні тому.

Перед початком занять мене покликав батько.

— Деборо.

— Так.

Він трохи помовчав, а потім відкрив рота.

— Дякую тобі за те, що ти зробила для молодшого брата.

Мене здивувало пряме вираження вдячності, а не натяк, які зазвичай використовують високопоставлені аристократи.

Він мені подякував.

Я не почула цього, навіть коли знайшла листа герцогині.

— Я просто зробила те, що мала, як старша сестра, — відповіла збентежено я.

— Я чув, що ти давала приватні уроки молодшому брату. І що ти також робила власні підручники для дітей.

— Я виховую його як свого найкращого учня, тому що він розумний. Енріке любить навчатися новому.

— Енріке був би радий це почути. Ти йому подобаєшся, і він, здається, всюди слідує за тобою.

— Мабуть, він би волів погуляти з батьком у саду.

Я говорила з твердим переконанням.

— Здається, йому важко зі мною.

Сріблясті очі бурмочучого герцога були сповнені складних емоцій. Здавалося, він шкодував про це і звинувачував себе.

Я обережно продовжила.

— Хоч зараз це може здатися складним питанням, якщо ви постійно думатимете про це і намагатиметесь змінити, колись вам стане легше. Зрештою, хіба час не найкращі ліки?

— Розумію. Я був надто нетерплячим. Я тільки марто скаржусь тобі.

— Не хвилюйтесь про це.

— Чому я не знав, що ти така прониклива?

Він тихо бурмотів.

«Це не так».

Коли я пригадала подію з таємного перепродажу рожевого діаманта, герцог повільно сьорбнув чаю й простягнув мені кілька документів.

— Це від усього серця. Хоча я не знаю, чи тобі сподобається.

«Що це?»

Я перегорнула папір і нахилила голову.

— Я чув, що тобі не подобалася жодна з кандидаток у покоївки до такої міри, що ти ходила всюди сама минулого семестру, тож я зайнявся пошуками самостійно.

На його слова я поспішно підвела голову вгору.

Я подумала, що краще не мати нікого поруч, ніж мати людей, які були як мухи і створювали лише біду як мої служниці.

Насправді я думала і під час осіннього семестру відвідувати академію без супроводу...

— Тобі також потрібна компетентна покоївка.

— Так.

Я швидко відповіла.

У випадку з Арін Ослот слово «компетентна» підходило, але вона не могла бути моєю покоївкою, оскільки була дослідницею.

Інформація, яку вона старанно збирала, здебільшого обмежувалася подіями, що відбувалися на магічному факультеті.

— Обери юну леді, яку хочеш бачити своєю служницею. Усі вони авторитетні та перевірені талановиті жінки.

Я знову була здивована, коли переглянула документи з даними про дівчат.

«Вони васали Сеймурів».

Було символічно, що голова сімейства особисто відрекомендував доньку родини, яка служила Сеймурам.

«Я була абсолютною вигнанкою».

Деборі, яка не мала популярності, було практично заборонено використовувати людські ресурси Сеймурів, оскільки вона постійно була лихою та не мала жодних здібностей.

«Тож служниця також отримає підтримку від інших шляхетних дам».

Порівняно з принцесою родини Серіг, яка мала рядового солдата як свого компетентного васала, я була як опудало.

Той факт, що мій батько, який не дозволяв мені раніше навіть торкатися слуг з маєтку, запропонував мені це, означав, що він збирається поховати минуле і відтепер довіряти мені.

«Кого мені обрати?»

Я хотіла вибрати жінку, яка вміла б зберігати таємниці та була вірною.

Навіть якби я обрала когось навмання, це все одно було б краще, ніж раніше.

Дивлячись на вміст резюме, я відчула, що мій батько дуже ретельно їх відбирав.

— Це дещо важливе для тебе, тому не поспішай і подумай про це ретельно.

— Дякую, батьку.

Я повернулась до своєї кімнати, уважно переглянула документи й наступного дня попрямувала до кабінету герцога.

— Ти вирішила?

— Так. Леді, яку я обрала, — Маргарет Люкселл.

Помічник, який стояв біля мого батька, здригнувся, щойно я заговорила.

Ім'я помічника, який завжди допомагав герцогу Сеймуру, було Клід Люкселл.

Навіть коли я часто навідувалась до батька із листом герцогині, це ніколи не просочувалося назовні.

Вона заслуговувала довіри, бо була донькою такої людини.

— Яка причина?

— Тому що вона донька людини, яка є правою рукою батька і найздібнішим помічником. Вона також перша леді, яку ви рекомендували.

Бути в авангарді резюме мало велике значення.

І, найвирішальніша причина.

У романі була героїня на ім'я Маргарет Люкселл.

«Здається, я бачила це ім'я в романі».

Спочатку я не була впевнена, де я це бачила, тому що вона була другорядною персонажкою, про яку коротко згадували в одному або двох рядках.

Однак коли я прочитала у резюме, що вона мала високий рівень лояльності до сім'ї Сеймур і глибокі знання закону, особливо того, що стосувалось релігії, у моїй пам'яті промайнула сцена.

— Для того, щоб звинувачення в богохульстві було підтверджено, припущення про те, що Мія Біноче є втіленням Святої, має бути правдивим. Однак немає жодних матеріальних доказів на підтвердження цього, таких як надгробки чи священні об'єкти.

Була молода дівчина, яка захищала Дебору на публічному суді.

— Звинуватити принцесу великого роду Сеймур без доказів... нічого подібного не траплялося за тисячу років історії.

Суд, в якому були очевидні добро і зло, в якому всі підтримували Мію.

Крім того, було непросто стати на бік Дебори, коли всі присяжні були підкуплені й дійшли висновку.

Коли я була читачкою, то думала, що це простий сценарій для створення напруги, але тепер, коли я думала про це, то розуміла, що ніхто не був лояльним до Дебори Сеймур, крім Маргарет.

Я підійшла до Маргарет, яка стояла струнко, згадуючи, чому я обрала її своєю служницею.

— Сподіваюся на нашу співпрацю.

Я стала перед охайною на вигляд леді, яка була схожа на батькового помічника, і простягнула долоню для рукостискання.

Маргарет кліпнула очима, трохи здивована, а потім міцно взяла мене за руку.

— Для мене честь, принцесо Деборо. Будь ласка, попіклуйтеся про мене.

Все так. Давай відтепер добре ладнати.