Мені комфортно бути в тілі лиходійки (7)

Очікування герцога щодо листа були повністю зруйновані.

Звичайно, він був впевнений, що Дебора повністю продекламувала вірш, написаний в листі герцогині.

Однак серед рядків, написаних рукою його дружини, не було тих слів, які прочитала Дебора.

«Тоді чому ти зненацька продекламувала цей вірш?»

Все ще дивуючись, він уважно переглядав листа, після чого раптом легко розреготався.

«Отже, вона планувала саме це».

[Коханий, сьогодні я читаю вірш Ланца Шуберта. Нині він мій улюблений поет. (...)

[ ... Я часто закриваю очі і уявляю тонкий аромат білих квітів.]

Дебора знайшла вірш, який тоді читала його дружина, і продекламувала його перед герцогом.

І все це, щоб поділитися почуттями та думками Марієн, які виникли, коли вона писала цього листа.

«Якби я не почув цього вірша заздалегіть, то не зміг би цього відчути під час прочитання листа».

Герцог глибоко задумався. Його охопив сум і жаль.

Весь цей час він лише огризався і недовірливо перевіряв Дебору на рахунок рожевого діаманта, коли та продовжувала навідувати його і приносити листи покійної герцогині. Його поведінка була як нахабний сигнал поскоріше віддати йому їх.

Натомість Дебора довго не лягала спати, чекала допізна й з’являлася з листом перед ним тоді, коли сама вже найбільше хотіла відпочити.

Слова доньки про те, що вона буде сполучною ланкою між герцогом і його дружиною, не були порожніми.

Навіть зараз.

«Маючи лише підказку в листі, мабуть, було нелегко знайти вірш, який читала Марієн».

Просто прочитати, щоб зрозумити зміст було недостатньо. Ланц Шуберт був відомий своєю творчою плідністю, тому було важко знайти саме той вірш, описаний в листі.

«Я справді недбалий батько».

Герцог, із запізненням усвідомивши тонку увагу доньки до нього, довго дивився на листа, відчуваючи невимовне раніше почуття.

***

— Чому Дебора постійно заходить і виходить з кабінету батька? Він навіть відмінив її покарання.

На запитання Белека його васал жалібно схилив голову.

— Усі слуги герцога вміють тримати язика за зубами, тому я не можу знати точну причину. Буде підозріло, якщо я продовжу розпитувати.

— Що відомо про Дебору?

— Нічого особливого, окрім інформації про те, що вона нещодавно купила купу любовних романів і поетичних книг, які популярні серед молодих дівчат.

Коли просочились чутки, що Дебора щось загорнула в довгу шаль і таємно винесла із саду, ніхто й подумати не міг, що під клумбою був закопаний такий важливий предмет.

Всі просто звично вирішили, що запальна Дебора не змогла контролювати свій гнів, тому в черговий раз потрапила в біду.

«Це дратує».

Белек схрестив ноги з роздратованим виразом обличчя.

Його молодша сестра, яка своєю необґрунтованою поведінкою заплямувала їх прізвище, нічого не вміє робити та поводиться зарозуміло, бо є прямим нащадком Сеймурів.

В його очах, звиклих оцінювати людей за їхніми здібностями, Дебора здавалася брилою каміння на дорозі, яку треба якомога швидше прибрати, щоб та не заважала проходу.

«Здається, покращень очікувати не варто, це просто обурливо».

Вона навіть посміла втягнути родину в скандал із придбанням неймовірно дорогої прикраси, а коли їй відмовили — влаштувала істерику.

«Мабуть, вона вирішила схитрувати і піти на деякі поступки задля своєї цілі. Я би вчинив так само».

Дебора навіть пошкодила квітник, за яким доглядала їхня мати.

Коли Белек почув цю новину, він був упевнений, що герцог покарає Дебору як ніколи до цього.

Але замість покарання почали ходити чутки про те, що вона насолоджується чаєм з їхнім батьком.

Коли він побачив, як Дебора виходить з кабінету батька з безсоромним обличчям, Белек відчув, як у нього піднявся тиск.

Чому це стерво, яка знову втрапила у неприємності, розгулює маєтком як ні в чому не бувало?

І якою б не була причина, він не міг позбутися відчуття, що їхній батько останнім часом був особливо щедрим до Дебори.

Він був щедрішим до Дебори — ні до чого не здібної і найбільш безталанної із всіх його дітей, ніж до Розада, який вирізнявся геніальністю.

«Я не можу зрозуміти батька. Якби я був головою сім’ї, така бездарна дурепа, як ця негідниця, навіть не переступила б порогу цього дому…»

Очі Белека були темними та запалими, колі він, про щось задумавшись, раптом криво посміхнувся.

«Ну, ти все одно тут довго не затримаєшся».

Дочки імперії Азутея повинні були виходити заміж після досягнення повноліття без винятків.

Дебора мала б вийти заміж після дебюту цієї осені, тож він планував влаштувати заручини та відправити її кудись у віддалене місце.

Незважаючи на те, що він не любив Розада, який завжди ставав йому на шляху, тому що вони були близнюками, їх спосіб мислення і поведінка були жахливо схожі.

Розад також хотів якомога швидше вигнати Дебору, залишивши її без привілеїв сім'ї Сеймур.

Спритний Розад навіть підібрав відповідного кандидата в чоловіки Дебори.

Здається, це був Луї Гарзелль?

«Цього разу мені доведеться активно співпрацювати з тим придурком Розадом».

Коли вона вийде заміж, її прізвище зміниться, тож престиж Сеймурів більше не буде залежити від навіжених витівок цієї божевільної жінки.

Крім того, їм більше не доведеться стикатися одне з одним.

Белек уміхнувся тонкими вустами, зробивши висновок, що так зможе вбити двох зайців за раз.

***

«Що з цим хлопцем знову?»

Після ранкового заняття я поспішила до окремої будівлі, щоб у спокої дочитати любовний роман, коли Белек раптом заступив мені дорогу.

— Що тобі тут потрібно?

— Справи...

Я нервово подивилась в підозріло звуженні очі Белека.

Його підступна посмішка, здається, була саме тим, що найбільше ненавиділа Дебора. Я це зрозуміла, відчувши мурашки, які пробігли по моїх руках і спині.

— Ти смішна. Ми не на одному рівні, тоді які в тебе можуть бути справи? Я йшов до батька через звіт про дослідження. На відміну від тебе, я зайнятий.

Ого, подивіться які ми важливі персони.

Мене зовсім не дивує, що стиль спілкування Сеймурів так нагадує мені поведінку моїх родичів із минулого життя.

— Якщо у тебе немає до мене діла, то давай розійдемось без сварок.

Я придушила своє невдоволення і заговорила максимально спокійним тоном.

Дебора втрачала самовладання щоразу, коли Белек дивився на неї зверхньо та глузував. Вона сама цим рила собі яму, зливаючи весь свій гнів на невинних підлеглих опісля.

— Це марна трата енергії. Я не хочу витрачати свої сили на щось марне, тому давай просто забудемо.

Я спробувала швидко пройти повз Белека, але він легенько схопив мене за руку.

— Оскільки ти моя молодша сестра, я дам тобі пораду.

— Змушена відмовитись.

— Якщо тобі не потрібна порада, ти повинна поводитися належним чином. Навіть якщо я хочу вдавати, що у мене немає молодшої сестри, через тебе занадто багато шуму, щоб ігнорувати тебе, чи не так?

Він сильніше стиснув мою руку, примруживши очі.

— Я чув, що ти цими днями влаштувала галас через коштовності? Твій брат не може спати, бо щодня хвилюється, хто тебе візьме таку жадібну і легковажну у дружини?

— Тобі не потрібно турбуватися про це, тож відпусти.

— Мене засмучують твої слова, адже я справді щирий. Ти не маєш жодного магічного таланту, і твій інтелект низькуватий. Все що в тебе є — це молодість і приваблива зовнішність, тому я хочу познайомити тебе із хорошим хлопцем. Хіба ти не маєш бути вдячна за мою турботу за твоє майбутнє?

— Про що ти говориш?

Тільки не кажіть мені, що він вже зараз планує влаштувати заручини?

— Луї Гарзелль. Ви скоро зустрінетеся, тому май це на увазі.

Луї Гарзелль?

«Це ім’я мені знайоме».

Раптом мені згадався зміст роману. Це той плаксивий хлопець, який колись дратував героїню!

Це був персонаж другого плану, але він запам'ятався, тому що його поведінка була збоченою, а його ім'я нагадувало газель Томсона*.

*газель Томсона — вид газелі, названий на честь шотландського дослідника Африки Джозефа Томсона.

«Це божевіля».

Я різко звільнилась від його руки і люто подивилась на Белека.

Він легенько знизав плечима, дивлячись на мене з глузливим поглядом.

— Тобі потрібно ще раз пройти належне навчання етикету. Я особисто допоможу тобі, щоб ти була достатньо вправною, щоб не зганьбити себе.

Що більше я слухала його, то смішніше мені ставало, але втрачати самовладання й засмучуватися не можна було. Це б тільки більше розсмішило і потішило Белека.

Як леді зі знатних сімей стримують свої почуття?

Стиснувши кулаки, я пригадала, як розмовляла моя сестра та тон, яким вона захищалася від придирливих нападок родичів у моєму минулому житті.

— Брате, ти й сам не вмієш обирати слова, щоб здаватися ввічливим. Якщо бажаєш колись одружитися, тобі доведеться знову отримати базову мовну освіту.

Отримавши таке ж ставлення у відповідь на його глузування, він подивився на мене з кислою усмішкою і холодними очима.

— Принцесо, хто ти така, щоб намагатися рівнятися на мене, спадкоємця? Здається, ти думаєш, що ми в однаковій ситуації, але май на увазі, що в твоєму нинішньому становищі ти повинна бути вдячна мені за те, що я знайшов чоловіка із хорошої сім’ї, за якого ти можеш вийти заміж.

— Я ніколи не просила тебе про це. Це навіть не в твоїй компетенції.

— Деборо. Якби ти хоч раз могла подбати про себе сама, мені б і не довелося цього робити. Ти так не думаєш?

— Відтепер я буду сама вирішувати свої проблеми, тож не втручайся. Якщо тебе так хвилює моє благополуччя, то просто дай мені грошей.

— Ха! Ти кажеш мені, що плануєш стати відповідальною? Не кажи мені, що все ще мариш, що Пілаф Монтес відповість тобі взаємністю?

«А це вже підло!»

Мені просто не вірилось, що Белек навіть втягнув в цю суперечку нерозділене кохання своєї молодшої сестри.

Але знущання та словесні образи Белека тривали.

— Прокинься. Що має трапитися з Пілафом Монтесом, щоб він взяв тебе за дружину? Здається, є дівчина, яка йому дуже подобається, хіба ти не чула новин?

Жінка, яка йому подобається, — Мія Біноче.

— Мене не цікавлять твої новини.

— Хм! Прикидаєшся незворушною. Або... Просто заперечуєш реальність?

Він легенько клацнув язиком.

— Чесно кажучи, через твою погану поведінку тебе навряд чи приймуть до престижної сім’ї, яка буде такого ж рівня, як Сеймур. Монтес, Орж, Вісконті — усі вони…

— Я не збираюся виходити заміж.

Його голосне бурмотіння припинилося на моїх словах. А гладке, ніби мармур, обличчя — тріснуло.

— Що, що ти сказала?

Дивлячись на його рот, що здригався від злості, я заговорила.

— Я не збираюся виходити заміж.