Мені комфортно бути в тілі лиходійки (3)

Зрозумівши, що урок затягнувся, Патрік задумався і подивився на годинник.

Тоді він ніби пригадав трагедію, що спіткала одного з найпрестижніших професорів імперії, якого повісили за вікном вниз головою.

— Л-леді, на сьогодні домашнє завдання не передбачено. Дякую, що вислухали мою скромну лекцію. Я був зворушений пристрастю до навчання такої красивої та благородної дівчини…

Він продовжував лепетати дурню.

— Забирайся звідси.

— Так-так!

Як тільки моя команда зірвалась з губ, Патріка й слід вистиг.

«Він подумав, що я не буду робити домашнє завдання, тому не дав мені жодного», — проскочила така думка.

Після уроку історії у мене був урок теорії, і під кінець — магії, який був останнім у сьогоднішньому розкладі.

Мене дивувало, що Дебора дратувалась якимось чотирьом годинам занять з ранку.

«Недобре бути такою ледачою...»

Похитавши головою, я взяла курс до окремої будівлі, де мене вже чекав чарівник з вежі.

— Ви прибули, леді.

Коли я зайшла в окрему тренувальну кімнату в прибудові, жінка з темно-сивим волоссям привітала мене і схилилася в глибокому поклоні.

Її зчеплені руки тремтіли від страху.

Я не мала вибору й мала відвідати це заняття.

Весь цей час у Дебори було занадто багато вчителів магії, щоб їх порахувати.

— Це не я не можу відчувати ману, це просто вчитель дурний і некомпетентний! Я прямий нащадок Сеймурів!

Дебора ніколи не визнавала, що не має таланту до магії. Вона звинувачувала в усьому своїх репетиторів і кидала в них все, що під руку потрапить.

Мені вистачило одного погляду на вітрини з муляжами предметів, які Дебора могла кинути, щоб зрозуміти, наскільки лихою вона була.

Кров Сеймурів завжди була відома своєю великою схильністю до мани, але чому тоді Дебора взагалі не мала навіть натяку на магічні здібності?

Більшість персонажів цього роману природно використовували магію, талановито володіли мечем і навіть користувались елементальними силами духів.

«Але лиходійка отримала натомість дебафф...»

Зітхаючи над своїми здібностями, які були нижче плінтуса, я поспішно перевела свої думки в більш позитивне русло.

Дебора має приголомшливу красу та талант до речей, які не стосуються магії.

Мені цього було достатньо.

З іншого боку, головних героїв роману часто утискають через їх здібності, бо заздрять.

Дебора ж навпаки — була сповнена комплексом неповноцінності і переслідувала людей.

Якщо моя поведінка продовжить бути задовільною, жодних інцидентів не має трапитись.

— Цього має вистачити?

Після уроків я із задоволенням з’їла макаруни, які вважалися найкращими в місті, тому їх робили лише сімдесят сім штук на день.

Нічого не роблячи цілий день, під вечір я звеліла покоївкам набрати мені ванну.

— Міледі, температура в порядку?

— Мене влаштовує.

Приємне зітхання зірвалося з моїх губ, коли я занурила своє тіло у ванну, наповнену водою та пелюстками.

Покоївки ніжно розслабили мої м’язи натуральною ароматною олією.

Потім ретельно і дбайливо вимили моє волосся.

Спочатку мені було незручно користуватися послугами слуг під час купання, але вони були настільки впарними, що вже скоро я звикла до їхньої присутності.

«Чудово».

Одягнувши шовкову нічну сорочку, яка ніжно прилягала до моєї шкіри, я лягла на ліжко й глибоко задумалася.

Сьогодні все пройшло мирно.

Я сподівалась, що наступні дні будуть такими ж, як сьогоднішній, але щоб це сталося, я повинна змінити майбутнє Дебори як лиходійки в романі.

Я довго лежала у ліжку, перш ніж підвестися й увійти до кабінету.

Активувавши світловий камінь мани, я освітила кімнату і почала організовувати події в романі за тим, що пам’ятала.

Дебора — типова лиходійка, яка матиме поганий кінець після жорстоких знущань над героїнею Мією Біноче.

По кліше вона тягала її за волосся, ляпала по щоках. І нарешті — дала Мії отруєний напій, який міг розплавити її шлунок.

Вона навіть дістала ляльку, як дві краплини води схожу на Мію, а опісля спробувала проклясти її. Це було жахливішим за все.

Саме наслідний принц — один із залицяльників Мії Біноче, розкрив звірства Дебори.

«Її жахливі вчинки були викриті в одному з розділів».

Спадкоємний принц звинуватив Дебору в богохульстві.

«Це була розумна стратегія».

Лише одна особа мала більший авторитет, ніж імператор та інші високопоставлені аристократи.

Свята.

Свята Найла, яка ціною власного життя прогнала зло, була найшанованішою особою в імперії.

Розділивши власне тіло на шість частин задля встановлення міцного бар'єру від зла, Свята отримала статус богині і довічне захоплення всіх жителів Імперії.

«Отже Свята тут теж хардкорна?»

Мія Біноче мала такий високий рівень святої сили, що її можна було порівняти з таким божеством, як Свята Найла. Через це твердження наслідного принца про «осквернення богині» Деборою набуло більшого впливу та сили через усі злі вчинки, які Дебора переховувала до тих пір.

Навіть якщо Дебора була дитиною одного з родів-засновників Імперії, вона вчинила замах на Святу країни, тому її віддали під суд.

Один з залицяльників Мії організував суд присяжних, де Дебора була визнана винною, і ув'язнена в монастирі в покарання.

Дебора зробила стільки божевільних вчинків, тому автора критикували за те, що він зіпсував всю драму, просто відправивши Дебору в монастир.

Як тоді він відповів?

— Вона принцеса Сеймурів. Вона донька родини-засновника, тому вона не може померти.

Були читачі, які покинули роман, бо автор був одержимий ідеєю притримуватись цієї позиції до самого кінця.

«Якщо я хочу уникнути монастиря, краще не пересікатися з головною героїненю».

Причина падіння Дебори, незважаючи на статус Сеймурів, проста — вона вчинила замах на головну героїню роману.

«Але я не маю наміру турбувати Мію».

На щастя, Дебора ще не зустріла героїню, так як роман тільки почався.

Момент усвідомлення, що світ, в який я потрапила, був світом роману, також дав розуміння в який саме час я перемістилась. Герцог Сеймур наголосив на «кол'є з рожевим діамантом» — це точно згадувалось в першому розділі.

Мана із таємничої тріщини в бар'єрі в долині призвела до того, що Пілаф Монтес — один із залицяльників героїні, зазнав сильних пошкоджень.

Саме героїня Мія Біноче своєю божественною силою зцілила важкопораненого Пілафа.

Як і в більшості зворотних гаремних романів, Пілаф закохався з першого погляду, коли Мія врятувала йому життя.

Він бажав також допомогти її становищу збанкрутілої аристократки.

— Леді Мія, я справді хочу відплатити вам за те, що ви врятували мені життя.

Сім'я Монтес, як і Сеймур, є однією із родин-засновників Імперії, тому ніхто б не став сприймати його слова легковажно.

Мія лише похитала головою й мило посміхнулася на пропозицію Пілафа взяти на себе її ношу.

— Я зробила лише те, що мала.

— Леді Мія...

— Сподіваюся, ви скоро видужаєте.

Вражений чистосердечністю Мії, Пілаф, який випадково дізнався, що не за горами її день народження, захотів зробити їй чудовий подарунок.

Він всюди шукав щось, що могло б їй сподобатись, і саме тоді він дізнався про існування кол'є з рідким рожевим діамантом.

Оскільки цей камінь було видобуто вперше, а за збігом обставин волосся у Мії мало такий же колір, Пілаф подумав, що це кол'є — найкращий подарунок для неї.

Проте Дебора, яка завжди хотіла бути предметом всіх обговорень, сама зажадала це єдине у своєму роді кол'є.

Інші аристократи зацікавилися ідеєю, що і Сеймур, і Монтес націлені на рожевий діамант. При цьому ціна коштовності різко зросла.

Підсумовуючи все, саме Пілаф Монтес купив кол'є з рожевим діамантом з роману.

Ціна піднялася настільки, що навіть Дебора не могла собі це дозволити. Герцог Сеймур же, якому набридла Дебора, не мав наміру купувати його для неї.

Невинна Мія Біноче, яка не знала цінності дорогоцінних каменів, з'явилася в Академії з цим розкішним кол'є на шиї.

«Кол'є тоді одразу привернуло увагу Дебори...»

Дебора зірвала його з Мії з такою силою, що на шиї дівчини навіть з'явились синці.

Після цього знущання Дебори над Мією тільки погіршувалися з кожним днем, особливо після того, як вона заволоділа серцем Пілафа, який подобався Деборі з дитинства.

«По-перше, я ніколи не вчіплюся їй у волосся. Навіть якщо побачу її в кол'є з рожевим діамантом, просто зроблю вигляд, що нічого не бачила».

Фальшива посмішка зірвалась з моїх губ, коли я записувала речі, яких мала остерігатися, щоб вижити в цьому клятому романі.

Здається, уникнути поганого кінця лиходійці Деборі легше, ніж вижити в ролі Юн До Хі в Пекельному Чосоні*.

*пекельний Чосон або Пекельна Корея — це термін, який переважно вживають молоді корейці, особливо безробітні та бідні, щоб сказати, що Корея — це пекельне суспільство

У Дебори були і багатство, і краса в наборі, а в мене не було нічого.

Мені довелося влаштуватися на роботу, щоб звести кінці з кінцями, але мої досягнення були дуже незначними.

Я ловила себе на спусканні грошей на непотрібні речі, але ніколи не дбала про своє особисте життя.

Навіть якщо мені пощастило знайти роботу, мені було важко після приходу в компанію, оскільки моя спеціальність не підходила для цієї роботи.

«Я справді хотіла перескласти іспити».

— До Хі, ти ж знаєш, що ти не можеш дозволити собі ще один рік просидіти вдома, чи не так?

Напередодні іспиту в коледжі мій батько став більш амбітним у збагаченні, тож мій бал був набагато нижчим, ніж на пробному тесті через тиск.

Я хотіла повторно скласти вступний іспит до коледжу, але не могла згадати про це через ситуацію в нашій родині.

Ні, мабуть, я не згадувала про це, тому що була занадто доброю і переживала, що це їх може засмутити.

Було занадто самовдоволено і наївно думати, що все покращиться, якщо я наполегливо працюватиму і звикну до цього.

Мені залишалалося лише зітхати, згадуючи своє минуле життя. Я відклала перо й піднялася зі свого місця.

«Відтепер я маю бути напоготові».

Не можна просто витрачати час на розваги.

Ні, я повинна покращити своє становище, щоб уникнути поганого кінця.

«Покращення моїх стосунків із герцогом зараз є найважливішим».

Це буде велика проблема, якщо герцог через неприязнь покине мене.

Навіть якщо його особисте ставлення до Дебори холодне, усі гроші та привілеї, які в неї є, все одно від герцога Сеймура. Якщо я втрачу його, я втрачу й гроші.

Це варте того, щоб підтримувати добрі стосунки з герцогом.

«Дебора — його єдина дитина, яка схожа на його дружину».

Відсунувши фіранку у бік, я подивився вниз на темний маєток Сеймурів.

«Я повиннна зробити крок».

Головна будівля по центру маєтку, де знаходився кабінет герцога, була оточена таємничим садом.

В цьому місці квіти цвіли цілий рік і не в'яли завдяки накладеній на них сильній магії збереження.

Герцог Сеймур, який дуже любив свою дружину, зберіг розарій, яким вона опікувалась, коли була ще жива, у тому ж вигляді, як і при герцогині.

Крім того, сад був дуже важливим місцем дії в високорейтинговому романі, тому що саме тут героїня Мія Біноче і старший син Сеймурів, Розад, розіграли садистську сцену кохання.

Завдяки детальному опису я все ще чітко пам’ятаю «той бік» саду.

«Тоді я ще не знала, що це стане сценою про взаємодію тіл».

Подумавши про це як про можливість, я поклала пергамент назад у шухляду й щільно замкнула її ключем.

***

«Дебора надто тиха».

Ця думка раптово спала на думку герцогу Сеймуру, коли він переглядав книгу обліку витрат, у якій левова частина грошей була виділена на забаганки його дочки.

Він знав свою доньку краще інших. За винятком грошей, витрачених на предмети розкоші минулого місяця, останнім часом у Дебори було дуже мало витрат.

Чому це? Все через випробувальний термін?

Тінь подиву лягла на його холодні очі.

Випробувальний термін не означає, що вона не може витрачати гроші.

Громадськість і так знає, що вона щодня дзвонить в бутіки та ювелірні крамниці.

Його донька, зазвичай вірна своїм бажанням, як не дивно, була занадто тихою нині.

Вона голодувала і завдавала собі шкоди через якусь прикрасу.

Дебора, чиї пориви можна вгамувати лише тоді, коли вона отримує бажане, не може відмовитися від рожевого діаманта, який створив найбільше суперечок за всю історію Імперії.

Звичайно, герцог Сеймур не піддавався ілюзії різкої зміни Дебори. Він досі не мав наміру купувати для неї це кол'є.

«Чим більше я думаю про це, тим більше злюся. Як вона сміє маніпулювати мною гарною поведінкою?»

Він ніколи не дасть їй того, що вона хоче — такою була думка герцога Сеймура.

— Ваша світлість, молода леді в саду...

І це сталось тоді.

Після того, як помічник повідомив герцога про дещо, його обличчя в секунду набуло лютого виразу.

— Що?!

Герцог зірвався зі свого місця, розлючений доповіддю помічника.