Навіть герцог Сеймур був дуже здивований моєю швидкістю розв'язування формул, тож це, мабуть, здалося професорові ще більш дивним.
Я могла це певною мірою зрозуміти, але ставлення професора Кайла, який уже припустив, що я шахрайка, яка залякувала студентів, було абсурдним.
— Чому ви вважаєте, що можете так діяти, коли навіть не маєте доказів?
Коли я удавано посміхнулась, бо це було смішно, вираз обличчя професора Кайла на мить став твердішим.
— Здається, ви так поводитесь, тому що вас хтось підтримує, але хоча герцог Сеймур може бути на вашому боці, думати, що Академія та Асоціація магії теж — зарозуміло.
— ...
— Усі скаржаться, тому що ви тут завдяки своєму батькові, хоча ви не маєте здібностей.
— ...
— Ви ще й обманюєте в такій смішній ситуації! Навіть якщо ви попросите мене приховати це прямо зараз, цього буде недостатньо. Розумієте?
— Не розумію.
— Я знав, що ви не маєте здібностей до навчання, але ви змусили мене втратити дар мови. У будь-якому випадку... Оскільки ви жінка, вас цікавлять лише вбрання. Чесно кажучи, абсурдно, що я повинен навчати принцесу, яка навіть не дитина, основам здорового глузду і тому, що вона не повинна обманювати.
У будь-якому випадку, те, як цей професор говорив, справді було дечим.
Він не докладав зусиль для проведення занять, а ще у нього відсутня ввічливість та увага до людей.
— Ви перебільшуєте.
Я люто глянула на нього.
— То й що, якщо я перебільшую? Нас ніхто не чує! Якщо ви образились, вам варто поглянути на себе, принцесо! Якщо хочете мене вдарити, то вдарьте. У вас же такий чудовий покровитель, ви можете робити все, що хочете, чи не так?
Я подивилась на нього, коли він почав голосити, і стримала гірку усмішку.
Було дивно, що він так переступає межу, коли в нього не було жодних доказів. Професор Кайл навмисно намагався спровокувати мене і пустити чутки про те, що принцеса з ним посварилася.
У мене була дуже погана репутація, тому що я потрапила сюди лише через вплив свого батька.
Крім того, вже був прецедент, коли я раніше кинула камінь мани в студента факультету магії.
Професор Кайл був впевнений, що переможе мене в боротьбі за громадську думку.
«Він ніби збирається дати мені ляпаса по обличчю і перемогти мене».
— Принцесо Деборо. Вам справді необхідно було прилипнути до факультету магії, як п'явка? Атмосфера в класі така похмура, чому б вам не прийняти правильне рішення заради гідності сім'ї Сеймур...
Замість того, щоб підвищити голос і втратити самовладання чи влаштувати безлад, перекинувши стіл, чого він явно намагався досягти, я лише підняла кутики рота й лихо посміхнулась.
— Я нічого не робила і не знаю, про що ви говорите. Я ніколи не обманювала, як каже професор.
— Ви вдаєте невинуватість, тому що вірите, що герцог Сеймур заступиться за вас? Майте на увазі, що те, що відбувається в Академії, не підпадає під юрисдикцію Магічної вежі. Якщо ви будете діяти так уперто, я повідомлю декана.
Але хіба декан не мій дядько?
Звісно, я не дуже близька зі своїм дядьком...
Після втрати прізвища Сеймур у боротьбі за престолонаслідування маркіз Берт не дуже добре ладнав зі своїм братом-близнюком герцогом Сеймуром.
Я витріщилась на погрозливого професора й відкрила рота.
— Професор уже дійшов висновку, що я обманювала, погрожуючи своїм однокласникам, і допитує мене, навіть не маючи чітких доказів. Тож мені більше нічого сказати.
— Га!
— Принесіть мені докази того, що хтось дав мені відповідь. А відтак, я піду.
— Яка нахаба! Цк цк. Жодної поваги до свого професора.
Я вийшла із кабінету, залишивши позаду професора Кайла, який цокав язиком, і постукував віялом по своїй долоні.
«Можливо, це полегшить роботу».
***
Після цього я «вбиралась» ще більш екстравагантно, як сказав професор, ніби на знак протесту.
Я носила величезні коштовності у вухах, а моя сукня була навмисно прикрашена настільки, що це було жахливо, тож деякі люди дивилися на мене з широко відкритими ротами, коли я проходила повз.
Зарозуміло схрестив ноги, я повернулась до відповіді, яку розв'язала швидше за всіх своєю екстравагантною рожевою ручкою.
«Я студентка інженерного факультету, але, чесно кажучи, це занадто просто...»
Уїдливий погляд був прикутий до мене, коли я вирішила все за тридцять хвилин. Незважаючи на те, що на завдання дали дві години.
«Що?»
«Не кажіть мені, що вона вже розв'язала?»
Після цього асистент відразу почав оцінювати тести, і мені повернули контрольну роботу з найвищим балом.
Обличчя деяких людей, які дивилися на тестові роботи, що лежали на столі, сильно зкривились.
«Наполегливо працюйте. Всі».
Я внутрішньо підбадьорила їх і вийшла з класу.
***
— Повинно бути щось. Така швидкість неймовірна.
— Немає сенсу в тому, що лиха принцеса, яка відвідує занняття лише аби повихвалятися, так швидко розв'язала формулу. Цього просто не може бути.
— Мабуть, професор дав їй відповідь!
Деякі з молодих людей, які відвідували урок теорії магічної формули, були переконані, що професор Кайл, мабуть, допоміг принцесі Деборі.
Тому що кожного разу, коли принцеса складала тест, вона дуже швидко вирішувала задачу, ніби знала відповідь наперед.
Принцеси навіть не було в списку для повторного проходження тесту.
Усі погодилися, що вона не змогла б цього зробити, якщо б їй не допомагав професор.
— Вона справді заходить занадто далеко!
Один із молодиків лементував і вдарив кулаком по столу.
— Вона навіть не хоче приховувати, що професор їй допомагає. Якими смішними ми повинні виглядати, що вона поводиться так безсоромно!
— Їй нема чого боятися, оскільки її батько є лордом Магічної вежі. Вступити до факультету магії без будь-якої чутливості до мани є привілеєм саме по собі, але я не можу повірити, що вона навіть створює таке відчуття несправедливості. Вона зайшла занадто далеко.
— Ходять чутки, що герцог Сеймур йде на все заради своєї дочки. Хіба рожевий діамант, який він виграв для принцеси Дебори, не був дорожчим за міський маєток?
Герцог Сеймур сам винен, що принцеса стала такою нахабною.
І серед них був один чоловік, який підбурював всіх, навіть втягнувши герцога Сеймура та зводячи на нього наклеп.
Третій син маркіза Лемонта.
Вільям Лемонт.
— Я стану членом Асоціації магії після того, як закінчу навчання, але вже зараз починаю турбуватися про свою долю, думаючи про володаря Магічної вежі.
Він пробурмотів, навмисне згадуючи слово «володар».
Було семеро старійшин під керівництвом володаря Магічної вежі. Серед них були й такі, що чекали нагоди, націлюючись на посаду лорда. І маркіз Лемонт був одним із них.
Маркіз Лемонт відчував сильну неприязнь до імператора, оскільки він довірив володіння Магічною вежею лише родині Сеймур.
Крім того, на відміну від Сеймура, який з моменту заснування країни прагнув зміцнити імператорську владу, Лемонт був членом сенату, який представляв інтереси знаті.
Оскільки конфлікт був уже давно, Вільям навмисне підбурював молодих людей, щоб розгорнути цю невигідну для Сеймурів проблему ще більше.
Ще й тому, що сини маркіза Лемонта за рівнем майстерності значно відставали від близнюків Сеймур.
«Нас завжди порівнюють».
Таким чином, Вільям хотів якось знизити престиж спадкоємців Сеймурів.
— Лорд Асоціації магії, який має бути мудрим і холоднокровним, керується особистими почуттями, і його здібності сумнівні!
— Слухай, Вільяме. Хіба не небезпечно це говорити? Герцог Сеймур — єдиний маг сьомого класу в Імперії. Він знаходиться на недосяжному рівні...
Навіть коли хтось обережно вказав на його різкі слова, Вільям лише пирхнув.
— Навіть якщо він Сеймур, варто говорити те, що належно. Ти маєш на увазі, що я повинен тримати язика за зубами, коли за рогом відбувається несправедливість? Будучи аристократом, природно виступати на захист справедливості.
— Гм.
— Цього разу я планую написати петицію про виключення принцеси Дебори з факультету магії.
— Петицію?
— Точно! Я більше не можу стояти осторонь і дивитися, як вона отримує привілеї за те, що вона нащадок Сеймурів. Я не можу терпіти, коли стерво, яка навіть не має мани, змогла потрапити сюди лише завдяки владі батька, і не здатна сидіти нижче води і тихіше трави.
— Я згоден з Вільямом! Я більше не можу бачити таку злу і порочну жінку в цій школі.
Джордж, якого днями сильно вдарила Дебора своїм віялом, підтримав Вільяма і також за її спиною підготував петицію.
З іншого боку, професор магічної формули, Кайл, поводився як божевільний, тому що ця ситуація сама по собі була несправедливою.
Він не отримав від герцога Сеймура жодних обіцянок підвищення статусу чи хабарів, але в одну мить став корумпованим професором, який допомагав принцесі Деборі з тіні.
«Трясця, я б не розчарувався, якби хоч трохи отримав з цього!»
Він був настільки напружений через принцесу, що в нього аж волосся випадало.
— Гей, помічник!
Кайл, який безжально чесав голову, покликав свого помічника.
— Так, пане Кайле.
— Докази того, що принцеса обманює, погрожуючи учням. Ви досі їх не знайшли?
— Принцеса, здається, навіть не дуже спілкується з іншими студентами, не кажучи вже про те, щоб шантажувати когось. Вона завжди сама...
— Хіба це має сенс? Я впевнений, що є деякі виродки, які піддаються її маніпуляціям і дають їй відповіді!
— Ааа.
В асистента потемніло в очах.
Неможливо, щоб доказів не було, хоч би як старанно він шукав.
Чесно кажучи, з точки зору помічника професора, принцеса, здавалося, запам'ятовувала відповіді, які якимось чином просочилидь до студентів, та записувала їх.
— Вони здіймають галас, кажучи, що я корумпований професор, який допомагає принцесі!
Кайл був дуже роздратований.
Мабуть, їй хтось допомагає, але він не знав, хто то був.
Йому потрібно було мати принаймні невелику підказку, щоб звинуватити аристократів, тож це засмучувало та зводило його з розуму.
— Прокляття. Якщо так і піде, вся провина ляже на мене.
Аж раптом.
