Розділ 32

«Хочеться спати...»

Сьогодні я теж ходила академічним містечком, як самотній вовк, виключений зі світу.

Позіхати було не можна, аби підтримувати репутацію лихої і незворушної жінки, тому, коли кусала губи, щоб стриматись, з моїх очей текли сльози.

Коли йшла до класу з налитими кров'ю очима, як у привида, я стала свідком сцени в кампусі за магічною будівлею, яку важко було проігнорувати.

«Що відбувається?»

Це мене навіть трохи розбудило.

Тому що атмосфера виглядала серйозною.

Величезний дворянин знущався над маленькою дівчиною.

Негідник навіть не зрозумів, що я стояла в кутку, як привид, і почав сваритися з жінкою.

— Арін, ти справді збираєшся сюди приходити?

— ...

Коли леді зіщулилася, товсті окуляри на її переніссі сповзли.

— Я чув, що твоя сім'я розорена, але ти все одно намагаєшся втриматися в Академії. Чесно кажучи, чи не краще кинути? Навіть якщо вони цього не скажуть, всі будуть сміятися з тебе, як з жебрачки.

Чоловік неприємно захихотів, наступаючи на поділ поношеної жіночої спідниці.

— З-зупиніться. Будь ласка!

— Що не так? Вона брудна, тож навіть якщо я трохи на неї наступлю, це не буде помітно.

— Зупиніться, бо порветься.

Коли чоловік потягнув ногою й ще сильніше смикнув спідницю, обличчя жінки зблідло.

— Ця Академія не місце для такої стерви, яка тремтить від страху, бо боїться, що на ній порветься одяг. Я бачу, що ти все ще марно покладаєшся на програму для обдарованих людей, але ти повинна знати своє місце, хіба ні?

Знущаючись над нею, чоловік вихопив одну з книжок, які дівчина тримала.

— Подивимося. Гм... Це застосування формул мани середнього рівня. Що ти плануєш з нею робити, коли виглядаєш як жебрачка? Було б ефективніше використати її як дрова.

Він починає виривати книжкові сторінки одну за одною.

Бліда, перелякана дівчина підскочила. Але вона була така маленька, що не могла до нього дотягнутися.

— Зупиніться, віддайте!

— Що, на твою думку, зміниться, якщо ти прочитаєш таку книгу? Навіщо жінкам формули? Це стає очевидно, просто поглянувши на співвідношення чоловіків і жінок, які відвідують уроки магічних формул. Не дарма серед високорівневих магів найбільше саме чоловіків, Арін.

— ...

— Не тримайся за те, що все одно не виходить, просто вийди заміж у відповідний момент. Ти знаєш, що не зможеш цього зробити, коли постарієш, чи не так? Повинна ж знати? Ти мила, а тепер...

— Ти замовкнеш?

Нарешті я з'явилась перед ними.

З найбайдужішим виразом обличчя.

Я побачила все: від сексистських зауважень до сексуальних домагань.

Важко пройти повз чоловіка, який докучає дівчині, затискаючи її щоки пальцями.

Мене ще більше дратувало те, що в моєму минулому житті один із студентів, який відновився після відрахування, наполегливо ходив і питав, навіщо жінкам інженерія.

Судячи з ситуації, він її мучив, тому що мав комплекс неповноцінності через те, що не може приєднатися до програми для обдарованих людей, тому й виміщує злість на дівчину, чия сім'я фінансово гірша за його.

«Жалюгідно. Ця свиня».

Я знаю, що лізу не в своє діло, але в мене буде розлад шлунку, якщо залишусь осторонь, а це буде погано для моєї нефритової білої шкіри.

— П-принцесо Деборо?

Як тільки він побачив мене, відому своєю лихою славою, весокий чоловік зблід.

У нього було обличчя, як у людини, яка побачила отруйну змію, що раптово вискочила з кущів.

— На що ти дивишся? Якщо знаєш, то опусти очі і зникни, — сказала я, зверхньо поглянувши на нього.

Він був такий високий, що переважав більшість чоловіків, навіть якщо вони носили підбори.

— П-принцесо. Йдіть своєю дорогою, чому ви раптом підійшли сюди?

— Я роздратована, тому що ти потворний.

Коли я це випалила, пухкі щоки цього чоловіка почервоніли.

— Щ-що ви сказали? Ми ніколи не зустрічалися раніше і от раптом ви почали зі мною сперечатися. Я чув плітки, але хіба ви не перегибаєте? Навіть якщо ви донька герцога Сеймура, є межа!

— Хіба це не ти бовкав всяку маячню, що я думала, що у мене вуха згниють?

Я бачила достатньо. Скрутивши шнурок, що висів на віялі, як зброю, я сперлась на одну ногу.

— Ти говориш, мовляв, жінок мало серед магів. Я схожа на чоловіка по-твоєму?

Пухке підборіддя чоловіка затремтіло.

— Ц-це, я не мав на увазі принцесу Дебору конкретно, я просто вказав на загальну тенденцію. Хіба не правда, що жінки слабші за чоловіків і їх менше? Серед бойових магів мало жінок...

— Сім на сім.

— Вибачте?

— Відповідь: сорок дев'ять.

Коли я вдарила його віялом по щоці, очі чоловіка розширилися від приниження.

— Давай почнемо гру як представники чоловіків і жінок, щоб підтвердити чи оскаржити цю абсурдну теорію слабкості і малочисельності жінок, яку ти вважаєш «істинною».

— Щ-що?

— Лише послухавши як ти вправно городиш маячню, здається, що ти досить впевнено володієш цифрами. Це просто базова гра в обчислення, не кажи мені, що ти боїшся?

Мені довелося провокувати його, щоб усе пішло по-моєму.

— З-звичайно ні!

— Вісім на дев'ять.

Найчастіше, коли перед вами постає проблема, людина інстинктивно зосереджується.

— ... С-сімдесят.

— Сімдесят два, ти повільний.

Я почала безжально бити по його щокам, використовуючи гру в таблицю множення, від якої втомились і чоловіки, і жінки різного віку в Кореї.

Чоловік, який відповідав на секунду пізніше за мене, начебто адаптувався до гри і почав викрикувати відповідь трохи швидше.

Тож, ніби цього й очікуючи, я одразу дістала свою наступну картку.

— Дванадцять помножити на дев'ять?

— Це!

Я бачила, як його розум здригнувся від раптового двозначного числа.

Це була таблиця множення на дванадцять, тому я дала свою відповідь з повним розмахом.

— Це сто вісім.

Я почала збільшувати цифри одну за одною.

Моя впевненість трималась аж до таблиці множення на дев'ятнадцять.

Коли я навчалась в початковій школі, міф про те, що індіанці запам'ятовують таблицю множення до дев'ятнадцяти, поширився по Пекельному Чосону, який палав освітньою лихоманкою. Нова класна керівниця, яка хотіла досягти результату, змушувала дітей зубрити її, б'ючи їх палицею.

«Коли я складала вступні іспити, мені це не дуже стало в нагоді, але тут ці знання прийшлись як раз».

Речі, які були абсолютно непотрібні в моєму минулому житті, тут знайшли застосування.

Трохи здивувавшись цьому факту, я продовжила гру.

— Тринадцять помножити на сім?

— З-зачекайте хвилинку! Принцесо. Це...

— Це дев'яносто один. Чотирнадцять помножити на дев'ять?

— Я-я був неправий! Я наважився зробити абсурдну обмовку перед принцесою.

Зрештою він схилив переді мною голову з розпухлим обличчям.

— Мої очі втомилися, тому що ти потворний. Загубись.

Товстун, який усміхався, докучаючи леді, поспішно кивнув головою і втік.

Я клацнула язиком, дивлячись на непривабливу спину, і встановила зоровий контакт з дівчиною, яку цей виродок мучив.

— Ах!

Товсті окуляри дівчини швидко сповзли на перенісся.

Побачивши тремтіння її кінцівок і уривчасте дихання, я прийшла до висновку, що, мабуть, була дуже лякаючою, коли била великого чоловіка віялом, не спускаючи його з гачка.

«Дебора справді сильна...»

Великі очі, які дивилися на мене, були вологі, наче вона збиралася заплакати, а її обличчя було яскраво-червоним.

Коли я ніжно подивилась на неї, вуха і потилиця жінки поступово почервоніли.

«Схоже, вона вважає, що далі я візьмусь за неї».

Гм! Здається, сьогодні мені теж вдалось захистити свою репутацію злої жінки.

Я подивилась на неї холодним поглядом, проминула темний кампус і увійшла до класу на другому поверсі.

***

«Погода гарна».

Я влаштувалась на ідеальному місці, де світило сонце і давало мені відчуття розслабленності, і підтримала підборіддя рукою.

« ... Хочеться спати, тому що взагалі не могла заснути вночі».

Я дрімала на сонці, коли професор Кайл зайшов до класу формул.

Він завжди заходив з млявим і втомленим обличчям, давав нам тест, а потім виходив. Але чомусь сьогодні він почав проводити заняття.

Професор, який писав довгі формули на дошці, терпляче подивився на мене і відкрив рота.

— Всі. Чи знаєте ви, що іспити потрібно складати чесно? Ми не терпимо таємного обміну відповідями. Якщо хтось попросить вас поділитися рішенням, будь ласка, негайно повідомте про це мені.

Тупо спершись на підборіддя, я трохи нахилила голову.

Здавалося, ніби професор Кайл щойно вистрілив у мене.

Ніби підтвердити правильність мого припущення, професор викликав мене після закінчення уроку.

— Принцесо Деборо.

З дуже втомленим обличчям він протер темні очі й відкрив рота.

— Так, професоре.

— Я заплющував очі на це, поки тести були легкими, але краще, якщо ви цього не робитимете віднині.

Я звела брови вгору від подиву.

— Що я зробила?

— Заборонено копіювати відповіді у інших учнів. Здається, деякі студенти змушені допомагати вам через походження принцеси, але вам не варто опускатися до шахрайства. Ви розумієте?

Коли слухала лекцію, я відчула дивне почуття, сповнене презирства.

«Ну, мене могли неправильно зрозуміти».

Я не написала належним чином проміжний процес вирішення, а просто залишила вірну відповідь і вийшла.

«Це була марна трата часу».

Отже, професор, схоже, вважає, що я погрожувала кільком студентам, щоб ті поділилися зі мною відповідями.