Нерозуміння продовжує накопичуватися (4)

Поки всі навколо були в збентеженні, Ісідор легко пробрався крізь натовп і попрямував до мене.

Його ноги були такі довгі, що відстань між мною і ним швидко скоротилася.

— Куди ви йдете? — дружнім тоном запитав Ісідор. Його погляд вигнутих наче півміцяць очей був м'яким.

— Що ви плануєте робити з цією інформацією? — поспішно відповіла я, не дивлячись на безжальну атаку обличчям Ісідора.

Через напруження у горлі мені довелося стишити голос, через що мої слова звучали як погроза.

— Я хотів би попросити вас приєднатися до мене на чай, якщо ви вільні.

— Здається, там є багато людей, які хочуть випити з вами чай.

Я вказала підборіддям на натовп людей.

Вони не могли підійти, бо боялися мене, але дивилися сюди й перешіптувалися між собою.

— Вам не варто турбуватися про інших людей, — прошепотів Ісідор, трохи нахиливши обличчя вперед. М'який, заколихуючий, низький голос луною відбивався в моїх барабанних перетинках.

Він точно лис.

— ... Чи схожа я на людину, яка турбується про інших? Ви дурні чи просто прикидаєтесь?

Намагаючись оволодіти своїм туманним розумом, я вимовила уїдливе зауваження.

— Ха-ха!

Він раптом засміявся, ніби почув щось цікаве.

Що?

Це не така ситуація, чи не так?

Невже це була та сама клішована ситуація, коли я виявилась першою жінкою, яка віднеслась до нього так холодно?

— Я зайнята. Бувайте.

Виганяючи безглузду оману зі свого розуму, я розвернулась щоб піти геть.

— Дуже шкода. Я хотів поговорити з вами про соціальний клуб.

Соціальний клуб?

Несподівана пропозиція Ісідора була для мене дуже спокусливою.

Якщо це клуб, який належить спадкоємцю сім'ї Вісконті, мені точно було б непогано приєднатися до нього.

Крім того, враховуючи той факт, що такий персонаж, як Ісідор, не був зображений у романі, було зрозуміло, що він не пов'язаний з Омікроном.

«Але чому Ісідор не з'явився в романі?»

Навіть одного погляду на його обличчя вистачить, щоб зробити висновок, що він головний чоловічий герой.

У всякому разі, я не мала жодної інформації про Ісідора, тому що він не був одним із залицяльників Мії.

«Я не знаю, що він задумав. Мені доведеться попросити Майстра зібрати інформацію про Ісідора Вісконті».

Якийсь час я завагалась, повернувшись спиною до Ісідора, але все ж потім повернула голову.

Я не могла зрозуміти його намірів підійти до мене, але також не могла пройти повз його пропозиції щодо соціального клубу.

— Мені зараз потрібно йти на урок. Давайте поговоримо пізніше.

Давши туманну відповідь, я швидко попрямувала до Магічного дослідницького центру.

***

Магічний дослідницький центр випромінював енергію похмурості і сирості.

Мені було некомфортно, ніби в моє тіло силоміць влили ману.

Нічого не залишалося, як знову відчути, що тіло Дебори не сумісне з маною.

«Не маючи здібностей, єдиною відповіддю для мене були гроші».

Ще раз усвідомивши потребу в золотих монетах, я перетнула коридор, викладений магічними каменями світла.

Сьогоднішній урок — теорія магічних формул.

Я не могла впоратися з маною, тому мені не залишалося нічого іншого, як компенсувати це знаннями з теоретичних предметів.

Проте, навіть оволодівши теорією, було неможливо користуватися магією без контролю мани. Це було те ж саме, що намагатися плескати в долоні однією рукою.

Коли я увійшла до класу, клацаючи язиком, очі, наповнені жахом, зупинилися на моєму обличчі, а хаос навколо в мить затих.

Подумавши, що, здається, вже звикла до такої реакції на свою появу, я сіла на зручне місце.

Полегшення та спокій оповили мене від думки, що зі своєю роллю лихої жінки я справляюсь бездоганно.

Через кілька хвилин.

До аудиторії з виснаженим обличчям зайшов чоловік у чорній мантії із своїм помічником.

Він мав змучений вираз обличчя, темні кола під очима через недосипання і навіть його постава була скоцюблена.

Очі примружились від відчуття незрозумілого дежавю.

«Чому маг схожий на студента інженерного факультету...»

Якщо подумати, я також деякий час не могла бачити Белека, оскільки він застряг у Магічній вежі.

Таємно запитавши покоївку, я дізналась, що з'явилась проблема з виготовленням артефактів, над якими він багато працював.

Коли минулого тижня ми зустрілись в коридорі, він пролетів повз мене, ніби не хотів навіть вступати в суперечку. Це тому, що він дуже втомився?

«Робота мага настільки ж важка, як професія спеціаліста по 3D моделям в інженерному коледжі».

Раптом я почала думати, що нездатність справлятися з маною насправді була благословенням.

Стук!

Я сиділа в сумнівах, коли помічник поруч з магом дістав купу роздаткових матеріалів і відразу поклав їх на стіл.

Маг трохи повернув голову в бік роздаткових матеріалів.

— Те, що ви бачите тут, — це формула, яку ви повинні вивчити в цьому кварталі. Якщо у вас немає бажання навчатися самостійно або вам не вистачає логічного мислення, вам буде важко слідувати програмі.

Чоловік заговорив гнівним тоном.

Його різке залякування викликало тривогу в учнів.

«Ох».

Оскільки до цього я мала справу лише з улесливими приватними вчителями, зустріч зі справді суворим професором викликала пригніченість. Я відчула, ніби повернулась до свого попереднього життя.

— Сьогодні виконаєте один простий тест і на цьому закінчимо. Коли розв'яжете завдання, можете здати його та піти.

Маг, який не докладав жодних зусиль до проведення уроку, швидко покинув клас, і тут залишився лише його помічник.

«Раптовий тест на знання формул...»

Протягом канікул у мене були заняття з магічних кіл, а в пам'яті Дебори майже не залишилося жодної інформації про магічні формули, які вона ненавиділа найбільше.

«Мені все одно не вдасться вирішити це, тому перечекаю трохи та й піду».

Яке марнування часу.

Я взагалі не розуміла, що робила тут, хоча не була здатна навіть ману відчувати.

«Чесно кажучи, хочеться все кинути».

Однак у минулому Дебора сказала, що має вступити на факультет магії, і наполягла на цьому. Тож якби я раптом змінила свої слова, герцог би цього просто не прийняв.

«Як я можу втекти?»

Поки я роздумувала над тим, як безпечно покинути це місце, помічник почав писати на дошці запитання до тесту, потріскуючи крейдою.

«Гм?»

Уважно переглянувши запитання на дошці, я прийшла до висновку, що мені під силу це вирішити. Тож я взялась за перо.

Записавши відповіді, я першою здала листок і вийша з аудиторії.

***

— Чому в цій роботі написана лише правильна відповідь без будь-якого проміжного процесу розрахунків?

— Це лист відповідей принцеси Дебори.

На пояснення асистента, Кайл, професор з магічних формул, насупився й клацнув язиком.

— Вона погрожувала іншому студенту та списала відповідь. У будь-якому випадку, саме так про неї говорять чутки. Як така жалюгідна людина могла народитися у герцога Сеймура?

Якщо спадкоємці-близнюки Сеймурів спантеличили магів своїм неперевершенним талантом, то принцеса Дебора підняла серйозне питання: чи дійсно вона пов'язана з елітними близнюками кровною спорідненністю?

— Це дратує.

Кайл кинув папір для відповідей на підлогу й різко забурчав.

Покликати її, щоб вилаяти, він не міг. Оскільки боявся вирити собі ж могилу, бо вона була улюбленою дочкою голови Магічної вежі.

Але й вдавати, що нічого не знає, він теж не міг. Це підняло б питання справедливості серед студентів, і його авторитет як професора міг би постраждати, тому йому це не подобалося.

Він нервово почухав голову.

— Чи варто мені покликати її і сказати щось? Сказати, що вона не може шахраювати. До біса. Я не нянька, і по шию завалений роботою, чому я маю вчити її цим базовим речам?

— Але... Принцеса Дебора першою здала тест. Тому, якщо ви звинуватите її в шахраюванні, ви самі загонете себе в кут.

— Справді?

— Так. Незалежно від того, як швидко ви розв'яжете формулу, це завдання займає п'ятнадцять хвилин, але вона закінчила його лише за п'ять.

— Ага, ясно. Вона вгадала, і випадково відповідь виявилась правильною. Удача принцеси Дебори просто неймовірна.

— Дійсно.

— Ах, це не просто удача. У неї гарне обличчя. Вона виглядає сильною, тому це мені не подобається.

— Мені теж не подобається подібна поведінка.

— Вона повинна вийти заміж за чоловіка із хорошої родини заради свого ж блага. Тоді чому вона прийшла сюди, коли навіть не знає, як поводитися з маною? Деякі люди дуже одержимі бажанням потрапити в магічну лабораторію, робити магічні кола та запам'ятовувати формули, — роздратовано пробурмотів Кайл і штовхнув ногою папір з відповідями принцеси.

***

Як тільки я прийшла додому, покликала свого слугу сказала йому, що збираюсь навідатись до бібліотеки у прибудові.

Мені було цікаво, чи правильно я зрозуміла і розв'язала формулу.

«Вона досить велика. Але не достатньо, щоб її можна було порівняти з університетською».

Бібліотека родини Сеймур існувала в пам'яті Дебори дуже туманно.

Це свідчило про те, як часто Дебора тут бувала.

Коли я з'явилась у бібліотеці, очі чоловіка, який опікувався цим місцем, розплющилися у подиві.

Він виглядав так, ніби в житті не очікував побачити мене тут.

— Принцесо Деборо. Ви шукаєте якісь книги? — підозріло запитав чоловік.

Він, здається, почувався поруч зі мною не так вже й дискомфортно, якщо порівнювати з іншими слугами. Можливо, його становище в сім'ї не дуже таке й низьке.

Ну а бути бібліотекарем означало отримати вищу освіту.

Можливо, він син впливового васала.

— Я спочатку оглянуся.

Чоловік коротко зітхнув на мою відповідь, дивлячись на високі підбори, які я носила. Його вираз обличчя був як у людини, яка має справу з незрілою дитиною.

— Щоб позбавити принцесу проблем, я хотів би сказати, що ця бібліотека в основному складається з книг про історію Імперії та магічних книг, і в ній немає любовних романів, які популярні серед жінок.

Га, чому цей придурок говорить щось подібне?