Підозріла дівчина (8)

— Що? Розумна?

— Вона з гордістю сказала мені виконувати свою роботу належним чином. Я в цьому впевнений.

— Пане, чому ви раптом дійшли такого висновку?

Чи не забагато він собі надумав?

Мігель проковтнув слова, які досягли його горла.

— Той факт, що принцеса Дебора, яка завжди наказувала слугам принести їй десерти, прийшла до магазину особисто, означає, що їй було що мені сказати. Вона надіслала мені сигнал, тому що запити не просуваються належним чином.

— Хіба вона просто не влаштувала погром через сварку з іншими леді?

Мігель відразу виказав незгоду з висновком свого пана.

— Насправді, вона не з тих, хто легко піддається емоціям. Вона була розумною і цинічною.

— Якщо ви поглянете на минулі вчинки та репутацію принцеси Дебори, то зрозумієте, що вона імпульсивна людина. Диму без вогоню не буває. Люди не змінюються так легко.

— Рано чи пізно ми дізнаємося, хто правий. І що вона зробила з Кукі.

Смарагдові очі Ісідора блищали, коли він ніжно заспокоював свого вихованця, який невдоволено гарчав.

***

Виграш рожевого діаманта Сеймуром, а не Монтесом, довгий час був головною темою для обговорення у суспільстві.

Тому що це був шокуючий результат, якого ніхто не очікував.

Більшість аристократів, які вважали, що герцог Сеймур холоднокровно ставився до принцеси Дебори, оскільки вважав її ганьбою для родини, були здивовані.

Той факт, що він подарував їй ювелірний виріб за астрономічну ціну, означав, що прихильність герцога Сеймура до його єдиної доньки певною мірою досі зберігалась.

Було очевидно, що принцеса Дебора, до якої стали ставитись більш поблажливо, неминуче стане ще більш зухвалою, що було найгіршою частиною.

Крім того, аристократи, які таємно хотіли, щоб Пілаф Монтес виграв рожевий діамант, не могли приховати свого розчарування та насмішок в його адресу.

— Як він не зміг перевершити виграшну ставку? Він був настільки впевнений у собі й занадто оптимістичним.

— Навіть якщо він спадкоємець Монтеса, перед обличчям багатства та розуму герцога Сеймура він схожий на ящірку перед драконом.

Пілаф не міг не знати про реакцію суспільства.

Він удавав непорушність, бо знав, що його піднімуть на сміх, якщо він розлютися. Але з наближенням дня народження Мії гнів, який він стримував, зрештою вибухнув, як вулкан.

— Ти навіть не зміг дістати цю рожеву коштовність, через що я виглядаю по-дурному! Ти марний!

Пілаф, розгнівавшись, жорстоко вдарив ногою чоловіка з обгорілим обличчям.

Той вже навіть втратив свідомість з піною у рота, але Пілаф не переставав бити його ногами.

По всій Імперії ходили чутки, що він прагнув отримати коштовність, але він не зміг виграти торг. Чим більше він думав про це, тим більше йому було соромно за себе.

Що ще гірше, власницею коштовності стала жінка, яку він найбільше ненавидів, Дебора Сеймур.

— Ніякого толку від тебе!

Пілаф, який довів слугу майжке до смерті, із засклілими очима вийшов із підземелля, випромінюючи червоне полум'я.

Слуга, який чекав біля входу, миттю опустився на коліно й хусткою витер брудні Пілафові чоботи.

Наче ні в чому не бувало, Пілаф подивився на кишеньковий годинник і запитав помічника, який привів його взуття до ладу.

— Леді Мія приїхала до маєтку?

— Ще ні.

Слуга вклонився, виражаючи жаль.

— Чому?

— Сьогодні багато хворих, яких потрібно доглядати.

— А, вона робить це навіть у свій день народження?

Подумавши, що це якраз було дуже схоже на Мію Біноче, Пілаф цокнув язиком.

Як втілення Святої, вона виявляла свою божественну силу навіть низькородним.

Здавалося, люди, яких зцілила Мія, всюди говорили про неї, називаючи її світлом, що надійшло від богині.

«Мені подобається її незвичність».

Якби в нього була божественна сила такої високої чистоти, йому не довелось би переживати складнощі.

Той факт, що влада і гроші не могли вплинути на неї, зробив Мію дуже привабливою для Пілафа.

Аж настільки, що навіть на зволікання на його запрошення він міг спокійно заплющити очі.

***

— Пане Пілафе, дякую, що запросили.

Коли вечеря, приготована шеф-кухарем маєтку, вже майже остигла, Мія нарешті з'явилася та ввічливо привіталася.

Її зовнішній вигляд красномовно натякав на важку працю. Рожеве волосся було скуйовджене, а на обличчі був легкий відтінок втоми.

— Це я дякую тобі за те, що прийняла моє запрошення. Відпочинь трохи у свій день народження. Якщо будеш напружуватися надто сильно, твоє тіло цього не витримає.

Круглі очі Мії широко розплющилися від добрих слів Пілафа..

— Ага, так...

— Чому ти виглядаєш такою здивованою?

— Насправді я забула, що сьогодні мій день народження.

Перебираючи пальці, вона сором'язливо всміхнулася й закусила губи.

— Це тому, що я зазвичай не святкую його.

— Невже немає нікого, хто міг би влаштувати все для тебе?

Незважаючи на його дещо пряме запитання, вона не виявила ніякого дискомфорту.

— Цього року пан Пілаф згадав про мене. Це робить мене щасливою. Ніби я отримала неочікуваний подарунок.

— Твої слова чудові.

Оскільки йому сподобалася її відповідь, Пілаф задоволено посміхнувся.

Потім у животі Мії почулося бурчання.

Пілаф голосно засміявся, дивлячись на її вуха та щоки, які почервоніли.

— Спочатку варто поїсти. Ти, здається, голодна.

За наказом Пілафа на столі з'явилася підігріта їжа.

Дивлячись на Мію, яка чарівно їла суп невеликими порціями, він раптом заговорив.

— Дозвіл на вступ до Академії отримано.

Незважаючи на пізній вік і походження із занепалої родини, Мія змогла вступити до Академії завдяки рекомендаційному листу від сім'ї Монтес.

— Дуже дякую. Я мріяла там навчатися.

Подяки Мії, які повторювались одна за одною, змусили ніс Пілафа задертись аж до небес.

— Ти ж не думала, що це все?

Самовпевнено він подарував їй діамантове намисто.

Оскільки річ, яку він прагнув, викрав герцог Сеймур, йому нічого не залишалося, як поспішно купити діамантове намисто, виготовлене найвідомішим майстром столиці.

Коли Мія побачила величезний діамант, вона відразу виявила несхвалення.

— Досить того, що ви написали рекомендаційний лист у Академію. Подібний подарунок незаслужений і надто обтяжливий.

— Будь ласка, прийми мою щирість у вигляді подарунка. Ти сказала, що у тебе не було належного дня народження.

— Але щось таке...

— Ти врятувала мені життя, тож дозволь мені відплатити за це. Будь ласка, леді Мія.

— Я вже стільки отримала від вас. Цього дійсно достатньо.

Їхня сварка тривала довго, і Пілафу нічого не залишалося, як відступити, щоб Мія поїла.

«Тебе справді неможливо переконати».

Пілаф не міг приховати свого розчарування, хоча й був зворушений чистотою її серця.

«Чорт, я повинен був отримати той рожевий діамант. Цей дорогоцінний камінь пасує леді Мії набагато краще, ніж Деборі Сеймур».

Цей камінь мав той самий колір, що і волосся Мії, і був би гарним подарунком для неї, бо вона взагалі не слідкувала за модою і поняття не мала про його цінність.

Пізніше, коли Мія дізналася би, що коштовність була неймовірно дорогою річчю, вона була б зворушена, але всі його плани руйнувалися через Дебору Сеймур.

«Я дійсно ненавиджу цю жінку».

Коли він уявив Дебору, яка гордо носить цю кляту річ, розгулюючи серед вельмож, це змусило його втратити апетит.

***

Після зустрічі з Пілафом Мія повернулася в маєток, який був розташований на околиці району Йонес. Вона сіла на ліжко й подивилася у вікно.

«Я втомилась».

Щоразу, коли дув вітер через прогалину у віконній рамі, роздавася гучний шум і брязкіт.

Сад за вікном був похмурий, як могила, що поросла бур'янами. Це видовище чітко показувало, що родина Біноче страшенно збанкрутіла.

Увійшла прислуга, але Мія все ще дивилася за вікно.

— На що ви дивитесь? — запитала жінка середніх літ.

Жінка представилася як мадам Офелія і сказала Мії звертатися до неї, коли тій знадобиться.

— Я дивлилась на це.

На запитання жінки Мія показала пальцем на одну-єдину квітку, яка невчасно розпустилася на сухій гілці.

— Вночі мороз її знищить.

Тихо бурмочучи, жінка простягнула Мії велику скриньку з коштовностями.

— Слуга з родини Монтес щойно підійшов до мене й передав подарунок леді Мії.

Коли Мія відкрила скриньку з коштовностями, жінка повісила розкішне намисто з великим діамантом на її тонку, ніби оленячу, шию.

— Як вам?

Коли Мія боязко запитала, вона тихо клацнула язиком.

Делікатно виготовлене діамантове намисто на тлі пошарпаної й вийшовшої із моди сукні виглядало до сорому недоречно.

Воно було схоже на гарну квітку, що розпустилась на сухій гілці.

— До такого намиста потрібна й відповідна сукня. Пілаф Монтес виявився не таким чуйним, як ходять чутки.

Жінка заговорила з холодним обличчям.

— Якщо ви одягнете щось подібне до пошарпаної сукні, то вельможі тільки посміяться.

— ...

— Якби це був той рожевий діамант, могла б бути зовсім інша історія, але...

Навіть без шикарного одягу він пасував би до рожевого волосся Мії.

— Вас могли помітити у вищих кола. Як шкода.

Жінка холодно заговорила і вийшла з кімнати.

Перебираючи пальцями своє пухнасте рожеве волосся, Мія потягнулася до дозволу на вступ до Академії, який залишила біля ліжка.

[Вітаємо з вступом.]

В її очах спалахнув дивний блиск і зник.