Підозріла дівчина (7)

Як тільки було промовлене ім'я Ісідора, їхні обличчя засяяли.

Якщо донедавна вони приємно розмовляли, зберігаючи свої манери, то тепер були схожі на стадо збуджених бізонів.

Прямо як я, одержима предметом свого захоплення.

— Навіть якщо мені доведеться продати душу і померти, я на власні очі хочу побачити обличчя Ісідора!

— Якщо ти жінка, ти просто повинна побачити його за будь-яку ціну. Неможливо забути це гарне обличчя, тому воно буде з'являтися навіть у ваших снах.

— З'являтиметься у моїх снах? О боже, я не захочу прокидатися.

— Я спала би цілу зиму, як ведмідь, аби лишень насолодитися спогляданням цієї краси.

Мені було невідомо, коли закінчиться ця розмова, яка ставала все дивнішою.

Сліпучий блондин з гострим підборіддям, яке могло б порізати, мав також широкі як море плечі — і ще п'ятдесят тисяч інших кліше і похвал лилися із їх вуст.

«Він, мабуть, дуже гарний».

Але чому він не з'являвся в романі?

Людина, яку називали «Золотим Вісконті», на жаль, не з'явилася в романі.

Читачі таємно чекали його появу у ролі фатального героя в цій жорстокій історії.

«Блондин з неперевершуваною зовнішністю, яка притягує до себе всі погляди. Дивно».

Леді бурхливо обговорювали зовнішність того чи іншого юнака й заспокоїлися лише тоді, коли офіціантка принесла тістечка й напої. Вони стали охолоджувати розчервонілі обличчя складними віялами.

Трохи втамувавши свій голод, леді продовжили розмову.

— О, ви чули про це?

— Про що?

— Кажуть, що рожевий діамант виграв герцог Сеймур.

— Тоді власницею діаманта...

Атмосфера стала гіркою, як моя кава, коли всі здогадалися, хто став власником рожевого діаманта.

«Так, це я».

— Принцеса Дебора буде в піднесеному настрої. Її зарозумілість сягне небес.

— Чесно кажучи, сама думка про це злить мене.

— Написто із перлів на шиї свині...

Вони всі насмішкувато засміялися з бурмотіння однієї з них, ніби всі погоджувались із нею.

«Це підло».

До цього навколо мене були лише підлесливі слуги, тому я ніколи раніше не чула нічого подібного про тіло, яким заволоділа.

— Яке це має значення, якщо її одяг і аксесуари найрозкішніші та найдорожчі в Імперії? Вона така зла.

— Я чула, що принцеса Дебора перехопила дизайнерку Хелен, яка шила сукню для леді Сейлін.

— Через погану поведінку принцеси Дебори пані Сейлін довелося поспішно поправляти свою сукню в іншому бутіку. Її день народження був не за горами.

Я дійсно не знала, що за цим стоїть така історія.

Дебора також гадки не мала. Бо Хелен уже була нажахана чутками настільки, що вирішила виконати моє замовлення.

«Дебора ніколи б не прийняла до уваги ситуацію Сейлін, але все одно я трохи засмучена».

— Вона справді груба.

— Просто груба? Навіть якщо вона дочка герцога Сеймура, вона занадто гордовита і зарозуміла. У неї немає гідності, яка притаманна члену дворянської родини.

— Принцеса неосвічена і некомпетентна. Хіба Дебора не єдина з нащадків Сеймурів, хто взагалі не знає, як поводитися з маною?

Подібна невдача їх порадувала настільки, що всі вони розреготалися, прикриваючи вуста віялами. Мені ж було не до сміху.

«Навіть якщо в неї великий комплекс неповноцінності, вам не варто знущатися над цим».

— В цей же час я тягну всю сім'ю на власній спині, займаючись всіма справами. Вона справді огидна.

— Через неї мені стає зле кожного разу, коли я бачу фіолетове волосся.

Чим довше я слухала їх різке обговорення моєї персони, тим нижче падала планка мого настрою.

— Чому тоді герцог Сеймур подарував принцесі Деборі...

Леді, яка розпочала свою промову з нерозуміння, чому герцог Сеймур подарував мені рожевий діамант, поспішно закрила рот і сьорбнула чай.

«Ви не можете засуджувати герцога Сеймура, тому говорите лише про Дебору, на котру легко спустити всіх собак. Хіба не лицемірно?»

— Принцеса Дебора... Можливо вдома вона слухняна і покірна донька?

— Покірна?

— Це неможливо!

Атмосфера, яка майже зіпсувалася через леді, котра раніше ледь не бовкнула зайвого, знову пом'якшилася, коли вони згадали деякі плітки.

— Я не впевнена. Ходять чутки, що Белек навіть не хоче говорити про Дебору. Який безлад має панувати вдома, щоб він навіть не згадував про свою єдину сестру?

— Яким би щедрим не був Белек, неможливо проявляти доброту до молодшої сестри, яка продовжує ганьбити честь всієї родини.

— Очевидно, що думка сера Розада мало чим відрізняється від думки його брата.

Вони були настільки незадоволині тим, що я отримала рожевий діамант, що втягнули в розмову навіть близнюків і їх неприязнь до Дебори.

Невже саме такі розмови ведуть серед білого дня усі витончені дворяни?

«Дратують. Варто повернтатися».

Дзін-нь!

Неочікувано, у той момент, коли я збиралася підвестися, стіл здригнувся, коли я гнівним жестом штовхнула стілець назад. Чашка з кавою, яка стояла на краю столу, впала на підлогу із дзенькотом.

Очі дам звернулися до місця, звідки долинув гучний звук.

І, ніби цього було не достатньо, сильний вітер пронісся по терасі і зкинув з моєї голови каптур, який до цього я низько натягнула на очі.

— Боже мій!

— Леді Деборо...

Коли моє обличчя, до цього заховане під каптуром, було відкрито, на терасі запанувала ніякова тиша.

Дами, які щойно збуджено лаялися на мене, зблідли як мерці.

Була навіть леді, обличчя якої тремтіло так, що здавалося вона будь-якої миті втратить свідомість.

Намагаючись непомітно піти додому, я навпаки ненавмисно розкрила свою присутність всім присутнім. Це бентежило.

На якусь мить я заціпеніла від несподіваності ситуації, але вже скоро вирішила, що не можна просто так піти.

Це була ситуація, коли я чула, як дочки із менш відомих і впливових сімей, ніж я сама, обговорювали мою персону у не найкращому світлі.

Образитись і тихо піти звідси?

Це все одно, що показати свою слабкість.

«Ні в якому разі».

Безпосередньо перед смертю я пообіцяла, що, якщо мені судитиметься народитися знову, я не буду жити, дозволяючи комусь знову топтатися по мені.

Моєї рішучості вистачило б, щоб викликати мороз і хуртовину під час літа.

Зціпивши зуби, я глянула на них якомога палкішими очима.

— Ви закінчили? Пащекували ви досхочу, але нарешті замовкли. Це було смішно.

Від нервозності мій голос надломився.

На щастя, мій охриплий голос, здавалося, неабияк налякав леді, і їх бліді обличчя сполотніли ще більше.

Глянувши на них, я відчула потребу змінити рівень огляду.

Поглянувши на них зверхньо зверху внизу, я перевела подих.

Від нервів ноги мене не втримали і підвернулись.

Я похитнулась, ковтаючи свій внутрішній крик.

Бах!

Круглий стіл переді мною, обтяжений моєю вагою, перекинувся в той бік, де зібралися леді.

Вслід за ним полетіла ваза, впавши на підлогу, і розбилась.

— Аргх!

В одну мить довкола запанував хаос, люди дивилися на мене здивованими очима.

Всі подумали, що я навмисне перекинула стіл.

«Але я не хотіла ламати меблі...»

Соромно, але що зроблено, те зроблено.

Вирішивши, що мабуть, перекинути його був гарний способ залякування, я дуже повільно підійшла до блідих, заціпенілих дам.

Це дало мені змогу виграти трохи часу і продумати мої наступні слова.

Ідей було багато, тож я стала перед группою леді й, спершись на одну ногу, повільно схилила голову.

— Здається, тепер навіть кожна зустрічна собака чи корова вважає себе достатньо важливою, щоб наді мною насміхатися.

На словах про «зустрічних собак і корів» на їх обличчях проймайнув вираз приниження.

— Що з вашими обличчями? Ви насмілилися назвати мене, принцесу Сеймурів, свинею, але, здається, вам не подобається самим бути названими собакою чи коровою.

Вони сказали щось про перлове намисто на шиї у свині.

— П-принцесо Деборо, ми...

— Чого ти раптом почала заїкатися? До цього ти говорила плавно і легко, ніби змазавши рот маслом, а зараз що, язик зламала?

Коли я огризнулась, леді, яка здавалася найстаршою із всієї компанії, поспішно вийшла вперед.

— Я-я перепрошую. Ми наважилися проявити велику неповагу по відношенню до принцеси. Мені щиро шкода.

— Дуже прикро, що ти називала мене свинею, але сама так легко опустила хвіст, як цуценя, яке зустріло тигра. Якщо не вистачає хоробрості сказати все, що думаєш, прямо в обличчя, то й за спиною краще мовчи. Я добре чула, як ви говорили про мою аристократичну гідність, коли самі є боягузливими і низькими дурепами, які навіть не знають свого місця.

Під час цієї палкої промови я була здивована. Невже я говорила з кимось таким чином?

— Мені щиро шкода.

— Цьому немає виправдання.

Дві інші дами, що тремтіли від страху, теж одна за одною схилили голови.

— Тримайте краще язика за зубами і не говоріть, що перше в голову прийде.

Коли я намагалася покласти цьому край та отримати ще одне щире вибачення, сказавши їм тримати язики за зубами, леді, яка до цього кусала губи, ступила вперед, ніби обурюючись моєю односторонньою критикою.

— ... Але, принцесо. Усі вважають, що те, що ви силоміць забрали модельєра леді Сейрін, у якої наближався день народження, зайшло занадто далеко.

Це означало, що я також виннна у тому, що знехтувала прихованою обіцянкою між аристократичними леді.

Я взяла холодний сік, який стояв на столі.

— Ні, це ваші вуста говорять, що я зайшла занадто далеко, коли особа, яка безпосередньо була з цим пов'язана, нічого не сказала.

Я хлюпнула червоним вишневим соком їй на обличчя.

— І відтепер я належним чином покажу тобі, що таке зайти занадто далеко.

— А-ах!

Леді, вкрита яскраво-червоним соком, ахнула від шоку і, вибачившись переді мною в сльозах, кинулася з тераси.

Інші дами теж пішли, ніби тікаючи, під приводом її втішення.

«Я не сптуплю далі цієї лінії. Якби тут була справжня Дебора, ти б...»

Над місцем, де вони сиділи, клубилась пара.

Дивлячись на димлячий гарячий чорний чай, я кілька разів похитала головою, щоб стерти жахливі картини, які вже встигла намалювати моя уява.

***

— Пане, як далеко ви просунулись?

— Хіба ти не бачиш?

Ісідор прямо відповів на запитання Мігеля.

Він сидів на величезній, приплюснутій, дубленій шкурі орка, малюючи магічне коло.

Щоб створити чарівний мішечок з просторовою магією, який Ісідор обіцяв передати Деборі, знадобилося чимало зусиль і часу.

Переміщення в просторі, розширення та призив. Оскільки це була система, в якій одночасно діяли три види магії, складність магічного кола була надзвичайною.

Ісідор навіть сам удосконалив магічне коло, тому купити його за гроші було неможливо.

«Можливо, наш пан справляється з просторовою магією навіть краще герцога Сеймура».

Коли Мігель так подумав, відчуваючи гордість за пана, Кукі вкусив зубами шкіру орка, постукавши хвостом.

— Кукі! Ти чого?

— Гррр... Граар!

— Прокляття. Я вже не можу цього терпіти!

Після візиту принцеси Дебори, Кукі, який раніше був дуже спокійним і слухняним, зараз почав постійно біситися, ніби підліток під час бунту.

Ісідор, проковтнувши лайку, кинув перо і повернув голову до Мігеля.

— Чого ти раптом прийшов?

— Я чув, що принцеса Дебора приходила до Мезонда.

Щойно він промовив ім'я «Дебора», загострені вуха Кукі нашорошились.

А його очі почали блищати, ніби чогось пристрасно прагнучи.

— Вона приїхала зустріти інформатора?

— Ні. Вона перевернула стіл і розбила вазу та чашку.

На доповідь Мігеля Ісідор закашлявся.

— Це ще не все. Вона посварилася з донькою графа Ате на терасі. Але якщо брати до уваги статуси обох сімей, стає зрозуміло, що це була гра в одні ворота.

— Хах.

— Зрештою вона змусила доньку графа Ате плакати.

Мігель надав звіт інформатора в Мезонді, який був свідком інциденту.

Оскільки це сталося на терасі на очах у багатьох людей, здавалося, у суспільстві вже почали точитися плітки про сварку між Деборою Сеймур і Арін Ате.

«Суспільству особливо подобаються плітки про високопоставлених дворян».

Підсумовуючи, Дебора Сеймур досі викликала страх у молодих дворянок.

В аристократичному суспільстві, де невидимі мечі проглядували крізь губи, принцеса Дебора гордо розмахувала своїм мечем.

«Але вона має сильну опору, щоб хтось наважився її чіпати».

Вона навіть отримала прізвисько «Пурпурова гадюка». Той, хто це придумав, мав рацію.

Її матір, Марієн Сеймур, називали Квіткою суспільства і, здавалося, що вона обрала зовсім інший курс, ніж її мати.

— Принцесо Деборо, ви дуже розумна.

Ісідор, який весь цей час мовчав, раптом пробурмотів собі під ніс, потираючи підборіддя.