Наступного дня після великої вечері маркіз Баслейн організував ще одну вечірку для принцеси Дебори.
«Чим більше ви про це думаєте, тим неймовірнішим це стає».
Це тому, що вчорашня угода з принцесою була задовільною. Крім того, Кев Бланкан був купцем, якого маркіз кілька разів запрошував до замку в той період. Він не думав, що Кев, який завжди був пасивним спостерігачем, буде так вмотивований.
Кев не лише пообіцяв знайти клієнта, щоб позбутися міді, але й погодився залишитися в Баслейні та допомагати у страховому бізнесі маркіза.
— Принцеса Дебора — це гарбуз із виноградними лозами*. Ти, котра стала їй за компаньйонку і запросила принцесу до замку, — богиня удачі.
*цей вираз використовується, коли несподівано отримуєте щось хороше або маєте великий неочікуваний прибуток.
Маркіз захихотів і кілька разів поцілував руку дружини.
— Я не прагнула цього. Принцеса Дебора наполегливо просила мене запросити її до замку.
Маркіза продовжувала впорядковувати одяг чоловіка.
— Мені не подобалася принцеса Дебора, тому що вона мала погану репутацію. Я вважала, що диму без вогню не буває. Але тепер моя жадібність не має меж, і я хочу бути її хрещеною.
У пам'яті маркізи залишився образ принцеси, яка невимушено домовлялася з її чоловіком. Вразило й те, що ситуація склалася сприятливо, всі притримувались професійної поведінки і досягли результату, який задовольнив абсолютно кожного.
«Я навчилася дечого».
Переконати її чоловіка було нелегко, тому що він був типовою замкнутою людиною, але їй вдалося розтопити навіть його упереджені думки. Вона була чудовою дівчиною в багатьох відношеннях. Прикро, що її недооцінюють у світських колах через її холодну поведінку, тон і чутки з невідомих джерел.
«Як я можу пояснити це іншим леді?»
Маркіза хотіла похвалитися іншим, що вона шаперон генійки.
— До речі, не можу повірити, що вона поїде завтра вранці. Час плине так швидко.
Мовив маркіз з жалем у голосі.
— Знаю.
— Сьогодні я відкрию свою дорогоцінну дубову бочку.
У банкетний зал з усмішкою на обличчі спустився маркіз Баслейн, тримаючи дорогоцінний напій.
Маркіза налила шампанського для Ісідора, який стояв на терасі.
— Племіннику, це густий суп*, тож не проґав його. Ти розумієш, про що я?
*використовується як вираз для позначення людини, яка є щирою й прямолінійною та має гарне ставлення до оточуючих.
— Ви спіймали мене. Нічого не можу з собою вдіяти.
Попри бурмотіння племінника, яке чомусь звучало відчайдушно, маркіза Баслейн здається зрозуміла.
В минулому навколо Ісідора завжди було багато людей, і він, маючи перевагу у стосунках, ніколи не розчаровував.
«Він навіть не квітка, але його завжди оточують бджоли та метелики».
Зараз він це добре приховує, але коли був молодшим, Ісідор дивився на оточуючих з таким виразом, ніби дивився на комах.
Її батько, колишній герцог, дивився на Ісідора, який виглядав байдужим і холодним, і постійно говорив, що він справжній Вісконті.
Вона ніколи не думала, що настане день, коли серце її племінника, який, здавалося, не мав особливого інтересу до емоційного спілкування, навіть якщо він і комунікував з іншими, згорить через молоду дівчину.
Маркіза чомусь відчула таку зміну приємною.
— Якщо бажаєш, попроси її міцно обійняти тебе. Об'єктивно ти справді гарний.
На грайливу пораду тітки Ісідор ніжно посміхнувся й підніс до рота шампанське.
Через деякий час у бенкетній залі з'явилася Дебора, зірка вечірки, і Ісідор, як завжди, витріщився на неї.
Побачивши, що він ні на мить не може відвести від неї очей, маркіза цокнула язиком.
— Принцеса прекрасна, але чому б тобі не зберегти свою герцогську гідність? Для довідки, наш родовід Вісконті славиться загадковістю та зарозумілістю з покоління в покоління...
— Як і сказала моя тітка, сьогодні вона виглядає ще прекрасніше.
Ісідор, який акцентував увагу лише на те, що хотів почути, у холодній атмосфері пішов прямо до принцеси.
Як тільки їх погляди зустрілись, принцеса, примружила очі й трохи підняла кутики губ.
«Чому я весь час відчуваю спрагу?»
На мить Ісідор подумав про те, щоб прикусити червоні губи принцеси, на обличчі якої була ледь помітна посмішка. Водночас він згадав те запаморочливе відчуття, яке здолало його, коли її губи торкалися його власного тіла.
Відчуття задухи, яке посилювалося, коли м'яка текстура її шкіри та температура тіла ідеально поєднувалися.
— Чого ти так на мене дивишся?
— Це неймовірно, що ти можеш виглядати ще краще, ніж раніше.
— ... Іноді герцог буває надто чесним.
— Я був дуже терплячим.
— У чому ж?
Учора Ісідор ні до чого не готувався, але на мить ледь не запропонував їй жити з ним. Це тому, що коли принцеса попросила його запросити її до замку Вісконті, він ненавмисно уявив, як стоїть поруч із нею на сторожовій вежі замку з видом на море.
Пощастило, що принцеса його не почула. Він не хотів говорити про подібне так легковажно.
— У всякому разі, я багато витримав.
— ...
— Я знаю, що багато витримав того дня, але не думаю, що можу стримати те, що хочу сказати.
— ...
— Ти нічого не кажеш, тому я просто хочу прикусити твої губи.
— Ах, справді!
Тим часом маркіза примружила очі, спостерігаючи за їхнім фліртом.
«Я навіть чути цього не хочу, бо це так жахливо».
Загадковість — чарівність членів родини Вісконті, але побачивши племінника, який виляв хвостом, як щеня, маркіза почала нервувати.
«Тьху, його так легко прочитати».
Ні. Оскільки він недосвідчений у стосунках хлопець, набагато краще бути чесним під час флірту, ніж показувати катастрофічний кінцевий результат. Маркіза зітхнула, розмірковуючи про це.
***
Вечірка, організована маркізом Баслейном, тривала до пізньої ночі, і я зблизилась з купцем Кевом і його дружиною.
Кев, який був обережним хлопцем, говорив швидше й більше, коли вживав алкоголь.
— Завдяки принцесі Деборі я можу інвестувати в хороший бізнес! Я ніби риба у воді. У мене хороші передчуття щодо цього. Це може принести багато грошей.
— Прибуток важливий, але найголовніше — показати, що ви справно виплачуватимете компенсацію в разі нещасного випадку. Якщо люди матимуть довіру до страхування, вони можуть подовжити його.
Кев із разу в раз захоплювався моїми словами.
— Принцеса — талановита бізнес-леді. Я докладу всіх зусиль, щоб допомогти принцесі, як фізично, так і морально. Я хочу, щоб ми мали такі ж гарні стосунки в майбутньому.
— Звичайно.
— На прохання принцеси, якщо я знайду у Фердіні знавця кави, який захоче залишитися в Імперії, я негайно надішлю повідомлення до герцогства Сеймур.
— Ми будемо готові їх прийняти.
Я цокнула свій келих об його на знак удачі.
— До речі, принцеса дуже стійка. Вино, яке сьогодні приніс маркіз, не звичайне.
«Насправді я випила небагато, але вже деякий час борюся зі сп'янінням».
Я була напідпитку, але зовні цього не було видно, тож прикидалась сильною і налила собі ще алкоголю.
«Принцеса Сеймур повинна зберігати свою гідність».
— Ммм. Це так? Все добре.
— Ви справді бізнес-леді.
Мені здавалося, що ще один келих мені не буде зайвим, але, здається, я вже добряче напилась. Зрозумівши, що йому все важче зосереджуватися на розмові, Ісідор, який до цього розмовляв з маркізом Баслейном, підійшов до мене і взяв з моєї руки келих.
— Ми подихаємо свіжим повітрям.
Я встигла зробити вигляд, що все добре, схопила його за руку і пішла на терасу.
Цей напій не жарт.
Незважаючи на холодний морський бриз, я не могла заспокоїтися, а дія алкоголю ще більше посилилася.
Мене нудило, а голова здавалась важчою за камінь. Ісідор трохи посміхнувся, поклавши мою голову на свої широкі плечі.
— Ти виглядаєш сонною, я відведу тебе до твоєї кімнати.
Раптом моє тіло зависло в повітрі, і я злегка порухала руками.
— Невже я отримала ще й здатність літати?
— Незабаром ти зможеш отримати здатність поспати.
Як він і сказав, моє тіло поклали на м'яке ліжко.
— На добраніч.
Тепло від його тіла зникло, і я, шкодуючи про це, простягнула руки й обняла Ісідора за талію.
Він зітхнув і ніжно погладив моє волосся, від чого мені стало легше.
— Не йди, обійми мене.
— Добре. Я залишуся, поки ти не заснеш.
— Ти мій.
— Так, ти права. Я твій.
— Дякую, Ісідоре. Тепер не рухайся.
— Вибач. Я буду тихіший води.
У відповідь на слова, що вирвались з моїх вуст, Ісідор, навіть не вагаючись, доброзичливо відповів.
Я застогнала, бо в мене запаморочилась голова, але в якийсь момент я заснула в його обіймах.
***
«Це тому, що це був дорогий і цінний напій?»
Я не відчувала похмілля, і тому мої спогади не зникли. Тож збентеження подвоїлося.
«Це вже вдруге я зганьбилася перед Ісідором через алкоголь».
Гадаю, я зовсім не навчаюсь на своїх помилках.
Поки я розмірковувала, він приніс сніданок. Це тому, що ворота для переміщення були заброньовані рано-вранці.
— Я подумав, що тобі може бути погано, тому приніс фруктовий сік. І... було б краще, якби ти пила алкоголь тільки переді мною.
— Я була занадто груба?
— Ні, ти занадто мила. Це шкідливо для мого серця.
Після легкого сніданку з Ісідором, слова якого відібрали мені мову, я вирушила до пересадочного пункту.
Маркізи та Арабелла рано-вранці покинули замок, щоб попрощатися зі мною.
— Замок Баслейн завжди буде відкритий для принцеси. Сміливо думайте про мене як про дядька та приїжджайте до мене в гості будь-коли.
— Бажатиму вам удачі здалеку, маркізе.
— Ха-ха. Так. Будьте обережні в дорозі.
Коли я закінчила розмову з маркізом, Арабелла сором'язливо простягнула мені щось.
Це був браслет з черепашок.
Випадково я теж носила браслет, тож обмінялась подарунками з Арабеллою.
— Відвідайте нас знову.
— Ви теж завітайте до Сеймур. Я подам вам смачний десерт.
— Так! Принцесо.
Вона здавалася сором'язливою і деякий час гралася з платиновим браслетом, який я їй подарувала..
Я сіла у карету, залишаючи позаду дорогоцінні нові зв'язки, які я створила. Коли я дивилась на море, яке віддалялося, мій жаль зростав.
Ось і завершилася моя коротка мандрівка, і знову розпочався насичений столичний графік.
