«Навіщо, в біса, я запитала, яку межу він хоче перетнути?»
Я навіть не була такою вже й сміливою людиною, але імпульсивно спровокувала Ісідора. Можливо, я хотіла торкнутися його бажання, яке було очевидним.
— ...!
Як тільки наші губи тісно зіштовхнулися, я затамувала подих і міцно заплющила очі. Його гарячі губи рухалися вздовж моїх вуст, ніби обхоплюючи їх. Його гладкий ніс торкнувся мого обличчя й був незграбно притиснутий.
«У мене паморочиться голова...»
Мій розум затуманився від провокаційних відчуттів, що надходили від наших губ, що сплелись в поцілунку. Напруга також зросла, аж до того, що моя шия почала палати. Його рука, що пестила мою потилицю, повільно окреслила вухо, а потім раптом торкнулась мочки.
Я видихнула, і незабаром він легенько прикусив мою нижню губу. Він злегка потягнув зубами мою губу, потім обережно дослідив отвір між моїми розкритими вустами.
Кінчик його язика делікатно ковзнув по моїх зубах, і моє серце, яке і без того прискорено билося, болісно впало вниз, а потім знову підскочило. Неповторний запах Ісідора, який залишав відчуття прохолоди, впивався мені в ніс, а від наших невміло торкаючихся язиків підіймався неймовірний жар.
Незабаром тихою кімнатою пролунав зухвалий звук. Його дотик, коли він повільно пестив мої щоки, був ніжним, наче він тримав в руках щось дорогоцінне.
Я напружилася лише на мить і відповіла на його поцілунок, трохи підштовхнувши своє тіло вперед, приваблена м'яким переплетінням наших тіл. З моїх вуст несвідомо вирвався слабкий стогін, тому що мені стало жарко.
Раптом він притягнув мою шию ще ближче своєю великою рукою і почав повертати голову, люто жадаючи моїх губ.
— Хгм!
Мій розум повністю спустошився від різкої зміни, коли він раптово пожадливо впився в мої вуста. Поцілунок, грубий і настирний, ніби він хотів проковтнути мене цілком, змусив мене глибоко задихати, ніби я пробігла марафон.
Це було так, ніби хтось контролював мій мозок, як йому заманеться. У грудях різко запульсувало, і щоразу, коли жар поширювався низом живота, моє тіло продовжувало втрачати силу. Також мені здавалося, що мої кінцівки заніміли й поколювали від дивного відчуття. Мені здалося, що можу скотитись на підлогу, тож схопила його за міцну руку, наче тримаючись за рятувальну мотузку.
Але він вхопив мене так, ніби його повідець зник, навіть коли я трохи зісковзнула вниз. Купа книжок впала, коли стіл, який стояв посеред кімнати, загримів. Я, відштовхнувши його вбік, зробила крок назад.
Ісідор, якого напрочуд легко відштовхнули, повільно видихнув і провів язиком по своїм блискучим губам. Він випромінював грубу й хтиву ауру, від якої у кожного, хто на нього поглянув би, стислось горло. Навколо його блискучих очей почервоніло, а широкі плечі підіймалися й опускалися з кожним подихом.
Трохи нахмурившись, він люто відсунув письмовий стіл убік. Важкий на вигляд дерев'яний стіл був відштовхнутий до стіни, наче він не важив нічого, і між нами з ним більше нічого не залишилось.
— Ти мені так подобаєшся...
— ...
— Що я думаю, що сходжу з розуму.
Почувши його голос, сповнений неймовірної туги, мої вологі губи скривилися. Бірюзові очі, які виглядали як море під час відпочинку, тепер переливались, як глибокий нічний океан.
Я очікувала, що він знову грубо притягне мене до себе, але він раптом простягнув руку й дуже обережно торкнувся мого скуйовдженого волосся за вухом.
— Ти мені подобаєшся.
Він був добрий, а потім миттєво став лютим, солодко зізнавався в почуттях з таким поглядом, ніби збирався мене зжерти. Я ніяк не могла зрозуміти Ісідора.
Але як не дивно, його двоїстість викликала в мене дивне відчуття причетності, і водночас робила його привабливішим в моїх очах. У нього було багато секретів, але правда й те, що час від часу він був занадто відвертим зі мною.
— Ти мені подобаєшся.
Жар розливався по моїх щоках від зізнання, яке він промовив кілька разів, лоскочучи мої вуха. Коли я трохи опустила голову, він підняв моє підборіддя й ніжно погладив область навколо очей.
— Скажи мені, що я тобі теж подобаюся.
Сказав він ніжним голосом, наче благаючи мене. Моє горло охрипло, але я ледве відкрила рота й тихо прошепотіла.
Він злегка прикрив очі, ніби йому було важко це чути, а потім обхопив моє обличчя обома руками і кілька разів поцілував. Легкі поцілунки, що линули ніжно, як дрібний дощ, продовжувалися. Його губи торкалися скрізь, включаючи мої щоки, область навколо очей, чоло і навіть брови.
— Чи варто нам почати зустрічатись?
Коли наші погляди зустрілися, він раптово поставив питання. Я без вагань кивнула, поглянувши йому в очі з глибокою прив'язаністю.
Він обійняв мене із здивованими очима, хоча саме він це й запропонував.
***
Того вечора. До родини Сеймурів прибула карета, навантажена тоннами багажу. Слуги Вісконті приїхали з сукнями, коштовностями та взуттям для принцеси Дебори на день церемонії нагородження.
— Сукня справді чудова. Вона не легковажна, але й не дуже звичайна.
— Він ретельно продумав все, від головного убору до браслета...
Навіть слуги принцеси, які володіли дуже гарним судженням, захоплювалися проникливістю та педантичністю Ісідора. Крім того, новина про те, що герцог Вісконті надіслав подарунок, дійшла прямо до вух герцога Сеймура.
— Цей лисоподібний виродок нарешті збожеволів!
Герцог Сеймур став некерованим і миттєво розірвав листа, який йому надіслав Ісідор.
— Я йому тоді чітко сказав!
Слуги намагалися його заспокоїти, оскільки герцог Сеймур тут же збирався оголосити Вісконті війну, а близнюки в кімнаті для зустріч виглядали збентеженими.
Партнеркою, яку герцог Вісконті обрав на церемонію вручення титулу, тема, про яку сьогодні найбільше говорили, була не хто інша, як Дебора.
«Яких-небудь особливих перемовин ще не було, тож я думав, що він обере молоду леді, рекомендовану його сім'єю».
Чи не було це занадто офіційним заходом?
Усі члени імператорської родини будуть присутні, також захід буде відкрито для публіки, тому взяти її з собою туди означало, що вона була кимось особливим для Ісідора. І це також був спосіб підтвердити, що між ними все серйозно для тих, хто все ще мав різні думки щодо того, які у них стосунки.
— Він робить таку пропозицію прямо перед церемонією? Він зовсім зійшов з розуму!
Виправдання, що він не мав багато часу, не подіяло на герцога Сеймура.
— Що нам з ним робити? — похмуро запитав Белек. Той факт, що Дебора отримала сукню, яку їй надіслав Ісідор, означав, що обидві сторони вже досягли згоди, тож ситуація була поганою.
— Ну, якщо він не зрозуміє, що ми йому говоримо, ми можемо погрожувати зв'язати його за кінцівки та повісити вниз головою.
Розад, який спеціалізувався на викраденні, ув'язненні, тортурах і залякуваннях, заговорив невимушеним тоном.
— П-пане Розаде. Якщо ми справді це зробимо, нам, можливо, доведеться воювати з родиною Вісконті.
Один із васалів, який знав, що найближчим родичам Сеймур бракує елементарного здорового глузду, був стривожений і заблагав.
— Це був жарт.
Розад насупився.
— ... Жарт?
Герцог Сеймур з жалем потер підборіддя, перш ніж підвестися зі свого місця з напруженим обличчям.
— Негайно привезіть усі екіпажі та коней, які в нас є.
Його очі блиснули, як у гадюки.
— У день церемонії я маю намір заблокувати кожну вулицю, яку перетне карета Вісконті. Наймолодший герцог? Я подарую йому хороший урок від того, хто пробув герцогом двадцять років.
— Принаймні він не зможе ступити й кроку в цей маєток.
— Будь ласка, всі заспокойтеся!
***
«Це було б трохи клопітно без магії переміщення».
Ісідору заважали різні чоловіки з сім'ї Сеймур навіть у день церемонії. Від неправдивих чуток до зриву його діяльності як герцога. Зрештою він зміг дістатися до маєтку Сеймурів, використавши магію телепортації, щоб опинитися на вулиці та сісти в карету, яку він поставив в іншому місці.
«Як він сюди потрапив?»
Коли він з'явився перед маєтком, щоб зустріти принцесу, на обличчі герцога Сеймура був подив, а Ісідор чемно привітав його.
— Ваша Світлосте, ви почуваєтеся добре?
— Через тебе... в мене все добре. Я бачу, що герцог Вісконті стає все привабливішим.
— Ви мене перехвалюєте.
Оскільки Ісідор отримав такий самий статус, як і він, герцог Сеймур не мав іншого вибору, окрім як скреготати зубами й говорити шанобливим тоном. Те, що на офіційних заходах доводилося звертатися до нього ще ввічливіше, було пасткою.
Коли вони незграбно стояли обличчям один до одного, з'явилася Дебора під наглядом слуг.
Герцог Сеймур проковтнув гіркоту, побачивши свою доньку, яка сьогодні виглядала надзвичайно витончено та красиво. Йому було неприємно це визнавати, але виродок Вісконті, здавалося, був твердо налаштований зробити так, щоб його донька сьогодні сяяла яскравіше за всіх.
«Він сказав, що не мав багато часу».
Навіть герцог, який не цікавився коштовностями, міг з першого погляду побачити, що намисто, яке вона одягла, не було звичайним предметом.
— Сьогодні ти ще прекрасніша. Побачимося пізніше, Деборо.
Герцог ласкаво говорив, тримаючи дочку за руку. Голови високопоставлених дворянських родів брали участь у цьому заході як представники, тож незабаром вони все одно збиралися знову побачитися.
«Ти, я стежу за тобою».
Пам'ятаючи про це, герцог Сеймур зиркнув на Ісідора. Той відчув уїдливий погляд, але Ісідор усміхнувся й якнайчемніше провів принцесу до карети.
Незабаром карета з розкішним золотим гербом родини Вісконті вирушила до замку Горун, де проходила церемонія. Територія навколо замку вже була переповнена людьми, які прийшли подивитися на подію. Більшість народу зібралася тут, щоб здалеку побачити найкрасивішого герцога в Імперії.
Перед Імператорською площею стільці були вишиковані на найвищому піднятому майданчику навколо крісла, над яким звисала витончена скульптура у формі синього дракона.
На темно-синіх кріслах сиділи імператор та члени імператорської сім'ї, а на фіолетових — голови високопоставлених родин та їхні супутники.
А решту місць зайняли почесні гості, запрошені безпосередньо імператором.
Один за одним почали з'являтися власники місць, і, коли через деякий час прибула карета Вісконті, всі погляди людей на площі були прикуті до неї.
