Я приголомшено дивилась на кінчики своїх зцілених пальців.
«Здається, поріз був не таким глибоким, як я думала».
Ну, це був поріз папером, а не ножем.
Переконавши себе, я швидко про це забула. Скоріше, я хвилювалась за Ісідора. Не було й сліду від Мафіна, який з'являвся, зникав й сидів на підвіконні. Його раптова відсутність залишила куточок мого розуму порожнім і, з іншого боку, стурбованим.
«Можливо, я повинна попросити Маргарет розслідувати становище родини Вісконті».
Тільки я подумала про це, як змогла отримати новини про нього в несподіваному місці.
Я оглянула гамірну Академію й запитала Маргарет.
— Чому сьогодні в Академії так шумно?
Маргарет швидко переповіла мені чутки.
— Як виявилося, ходять чутки, що титул герцога Вісконті перейшов пану Ісідору.
«Це означає, що Ісідор став герцогом?»
Це була абсолютно несподівана новина. І джерелом цих шокуючих чуток нібито були слуги імператорської родини. Схоже, нещодавно в імператорській сім'ї зрозуміли, що голова родини Вісконті змінився через підпис у кінці листа, надісланого їм.
Чутки, які вже спалахнули, поширилися так швидко, як лісова пожежа.
«Що ж сталося з герцогом Вісконті...»
Поки не було зрозуміло, чи колишній герцог Вісконті не зміг працювати через особисті причини, чи він добровільно пішов з посади голови сім'ї. Родина Вісконті була справді таємничою, порівняно з іншими знатними сім'ями, тому були поширені лише незліченні припущення.
«З огляду на реакцію Ісідора минулого разу, це не здавалося очікуваним, а скоріше тим, що сталося раптово».
Ісідор... з ним усе гаразд?
Як тільки до мене долинули ці чутки, я почала ще більше хвилюватися за нього.
«Якби в мене був телефон, я б одразу зв'язалась із ним».
Південна територія, де розташовувався маєток Вісконті, знаходилася досить далеко від столиці.
«Якщо я відправлю листа на південь, він прийде занадто пізно, чи не так?»
Оскільки титул раптово успадкувався, ситуація була неспокійною, тож не було б часу перевірити лист належним чином.
«Що я можу зробити?»
Я зітхнула, возячись з пером.
***
Прибережна зона південної території, якою керувала сім'я Вісконті.
Навпроти протоки Аллея, яку називали фортецею природи, і навпроти моря стояв замок Родіум, де зупинявся власник маєтку, герцог Вісконті.
Хлюп.
Хвилі билися об стіну і перетворювались на білу піну.
Всередині замку панувала така безтурботність і спокій, як ніколи раніше. Це було повною протилежністю вечора минулого тижня, коли лампи горіли всю ніч через людей, які піддавались насолоді.
Герцог Вісконті, ейфорична та дуже імпульсивна особистість, вихвалявся перед своїми гостями та випив надмірну кількість алкоголю, перш ніж впасти з раптовим серцевим нападом. Пробувши деякий час у комі, сьогодні вранці він все ж помер.
Незважаючи на те, що це було несподівано, васали родини Вісконті спокійно готувалися зустріти молодого та здібного герцога як свого пана. У них не було ані крихти вірності колишньому господареві.
Вісконті стали вважатися винятково таємною родиною, оскільки вони відчайдушно приховували зсередини вчинки герцога.
Герцог Вісконті приводив у дім пройдисвітів і артистів для дивних вечірок, про які було важко говорити, і проводив час, полюючи на рабів, кажучи, що сидіти в кабінеті було до болі нудно.
З певного моменту васали родини почали більше покладатися на молодого спадкоємця з видатними здібностями й талантом, аніж на божевільного герцога. Єдиною людиною в родині Вісконті, яка не визнавала Ісідора, був Альберт Вісконті, голова родини.
«Насправді він був поганим батьком, який почувався гіршим за свого сина, який був кращим, ніж він коли-небудь визнавав».
Граф Рівера, літній васал роду Вісконті, відвів свій холодний погляд від трупа колишнього герцога і підійшов до Ісідора, нового герцога.
Через те, що він не поїв належним чином після того, як прибув до маєтку, лінія щелепи Ісідора виділялася ще різкіше. Кожного разу, коли він стикався з чистим білим обличчям, з якого, здавалося, були стерті всі емоції, це було достатньо страшно, щоб по його спині пробігали мурашки.
— Герцогу Вісконті.
— Цей титул звучить не дуже. Звучить так, наче ти звертаєшся до мого батька, — глузливо сказав Ісідор.
— У своїх серцях усі васали роду вже давно йдуть за вами.
— ...
— Золота труна прибула, покличу священика і приготую похорон.
— Почекай хвилинку.
Ісідор, який говорив якимось дивним голосом, дивився на батька, який не рухався, наче спав глибоким сном, доки він забажає. Причиною смерті став серцевий напад, викликаний пияцтвом. Навіть в останні хвилини життя він був банальним і дріб'язковим чоловіком.
Зрештою, він більше не буде зустрічатися з батьком, який завжди протистояв йому. Було неможливо зрозуміти його батька, який від самого початку був іншою істотою.
«Ну, я не хотів з ним зустрічатися теж».
Проте той факт, що він був таким байдужим, хоча помер його батько, викликав у Ісідора сміх.
«Тепер я точно знаю».
Він навіть не ненавидів жалюгідну людину перед собою. Емоція, яка колись здавалася ненавистю, була нічим іншим, як презирством і огидою. Це не відрізнялося від того, що він відчув, коли побачив чорну багатоніжку, що повзала по його руці.
Навіть емоції, які він відчував, коли в дитинстві бачив свого батька, розвіялися, оскільки його спогади були пошкоджені.
Очевидно, зараз усе було надокучливим, нудним, стомлюючим...
«Чому я раптом... хочу її побачити?»
Поки священик, який прийшов до замку, молився, він думав про червоні очі Дебори. Коли він вперше зустрів її, її рубінові очі яскраво сяяли чимось невідомим. Але тепер... здавалося, вони просто сяяли весь час, без причини.
Тоді він навіть не підозрював, що почуватиметься так.
«Я хочу її побачити».
Проводячи похорон в ролі герцога, а не принца, Ісідор розраховував час, який йому необхідно залишатися на південній території. Він мав завершити похоронну процедуру за південними традиціями і офіційно провести церемонію наслідування титулу, тому це займе більше часу.
Ісідор написав Деборі, що потрібен деякий час, щоб залагодити ситуацію. А коли писав, що сумує за нею, ще раз ненароком занурив перо в чорнило. Можливо, тому, що він хотів, щоб вона чітко відчула його тугу.
— Ваша Милість, надійшов лист.
Саме коли він заклеював конверт, надійшов лист від Дебори. Незважаючи на те, що це був лист, напевно, надісланий кілька днів тому, Ісідору здалося, що він отримав негайну відповідь.
Щоразу, коли випадала нагода, він знову і знову читав листа принцеси.
[У тебе не повинно бути часу на роздуми, але переконайся, що правильно харчуєшся.
Не пропускай прийом їжі.]
Із запізненням Ісідор пообідав. Раптом він зголоднів. Він також згадав, як смачно вона їла м'ясо, яке він їй нарізав.
[Ти, мабуть, глибоко сумуєш за батьком, але бережи своє здоров'я.]
Але в її останньому реченні була помилка. Він не сумував, а жалкував, що його батько помер раніше, ніж очікувалося. Тому що йому довелося швидко зайняти клопітку посаду голови сім'ї.
«Людина, яка була моїм батьком, не була корисною до самого свого кінця».
У землю опустилась труна, загорнута в біле полотно. Після молитов священнослужителів за душу покійного, погребальна церемонія була завершена. Вся реальна внутрішня влада сім'ї була під контролем Ісідора, тому низка справ потекла як стрімкий струмок.
— Нарешті...
Граф Дрен був зворушений, на його очах виступили сльози.
— Справжнє світло Вісконті засяяло.
Побачивши нового герцога Вісконті, який нагадував першого голову родини, слуги відчули сильний благоговійний трепет і непереборне хвилювання. Тоді Ісідор, одягнений у чорну мантію із золотою короною, сів у центрі місця, де зібралися всі його васали та родичі.
— Давайте будемо відвертими і відтепер робитимемо все правильно.
Бурхливі оплески пролунали на слова, які він сказав із чарівною посмішкою, після того, як весь час був безвиразним.
Незабаром розпочався бенкет на честь церемонії отримання титулу герцога Вісконті.
***
Я швидко переглянула лист, який мені надіслав Ісідор. Було зрозуміло, що він написав його не так давно, бо надіслав його за допомогою воріт телепортації.
«Ну, Ісідор глибоко розуміє магію переміщення».
Я намагалась вгамувати нервозність і уважно прочитала його листа з першого рядка.
[Ти, мабуть, здивована моєю раптовою відсутністю.
Чутки про мене, мабуть, уже ходять по столиці.]
Тут він досить точно розумів ситуацію.
[Це раптова подія, тому повернення до столиці займе трохи більше часу.]
Подумавши про це, Ісідор був не такий вже й дорослий, але йому довелося провести церемонію похорону свого батька та подбати про його родину. Я була ще більше занепокоєна, тому що, здавалося, йому на плечі ліг надмірний тягар.
[Я сходжу з розуму, бо сумую за тобою.]
Коли я хвилювалась за нього, побачила речення, написане на зворотній стороні листа, і потерла обличчя, яке непомітно почервоніло.
«Щ-що це було?»
Мені стало ніяково, бо тільки це речення було чітко написано, ніби він сильно тиснув на перо, а потім у вікно постукали.
«Що це?»
