Коли він почув мої слова, крижана маска Майстра тріснула. Це було наче побачити грубу тріщину на тонкому крижаному покрові перед тим, як він розламається. Це був перший раз, коли я побачила настільки людяний вираз на його обличчі.
— Тепер я знаю. Майстра звати Ісідор Вісконті, — акуратно промовила я, дивлячись на схвильованого Ісідора, і швидко підхопила монету, що лежала біля його руки.
Як тільки Майстер підкинув золоту монету, яку він завжди впевнено кидав, я подумала, що це справді характерно для нього. Якою б великою не була його удача, було дивно, що щоразу, коли він підкидав, він отримував лише аверси.
— Тож у цієї монети з самого початку були однакові сторони.
— ...
— Я не знала.
Насправді вони були однією людиною. Ніхто не міг подумати, що Майстер був високопоставленим дворянином.
Майстер завжди ввічливо звертався до мене з пошаною, мав необхідну хитрість, щоб робити будь-що будь-якими способами, водночас був мудрим в управлінні фінансами. З іншого боку, Ісідор був дворянином з більш благородною аурою, ніж будь-хто інший.
Навіть їхні погляди й голоси контрастували як світло й темрява. Розрив був настільки великим, що я ніколи не припускала, що це одна людина.
«Я намагалась здогадатися, чи був Майстер помічником Ісідора чи його підлеглим».
Здавалося, що щось було не так, оскільки він активно пропонував безкоштовно розповісти мені про слабкі сторони Пілафа, коли з боку того раптово надійшли запити про шлюбні переговори.
Проте з дня перегляду вистави, я змогла поглянути на стосунки між Ісідором і Майстром під зовсім іншим кутом. Це було чистим припущенням, і я не мала жодних зачіпок щодо цього.
Мені раптом спала на думку така ідея. Навіть якщо змінити свою зовнішність і голос, ви не зможете приховати свою ауру, слабкий аромат і відчуття унікальності.
Тієї ночі, після перегляду вистави, мені здавалося, я побачила знайому тінь за плечем Ісідора під блакитним місячним світлом.
Це могло бути через його нервово рухливу руку, а могло бути через його тон голосу. Я не знала точно чому. І все ж, якби мені довелося визначити причину, чому я подумала про тінь Майстра, дивлячись на Ісідора...
Можливо, тому що мої почуття змінилися.
Вийшовши з того дивного простору, я, мабуть, почала відчувати до Ісідора більше, ніж раніше. Я стежила за його рухами та жестами, несвідомо дивлячись на нього очима. Крім того, я могла відчути відтінки в його голосі та емоції в його очах, які дивилися на мене чіткіше, ніж раніше.
«Може, Ісідор показав мені себе більш беззахисним».
Можливо, це було відчуття дежавю, яке раптом вхопило мою шию? Почувши, як Ісідор запитав мене, що я думаю про Великого герцога з багатьма таємницями, я раптом згадала, що він сказав того дня, коли я була п'яна.
— Чим сильніше світло, тим глибша тінь.
І важливі слова, які він сказав мені про те, що щось настільки ідеальне, не може не викликати підозру.
— Чи є в цьому світі хтось ідеальний? Вони або приховують свої недоліки, або вдають непохитність.
Чи має він таку сторону, про яку не може мені розповісти?
Я раптом подумала, що, можливо саме тому він показав мені цю виставу і запитав, що я про неї думаю.
«І ця розмова про секрет, не кажіть мені...»
Цілу ніч я ворочалась, думаючи про колір обличчя Ісідора, який помітно зблід, коли я відкрито критикувала Великого герцога.
«Як і в цій виставі, я жодного разу не припускала, що одна людина може грати дві ролі».
У Майстра та Ісідора абсолютно різні голоси та аура...
Але моя інтуїція мені чомусь підказувала саме так. Іншими словами, якби він був Майстром, то причину, чому Ісідор, який не фігурував у романі, але раптом з'явився переді мною, можна було б пояснити цілком правдоподібно.
Незабаром після того, як у мене почалися підозри, Ісідор надіслав мені через Мафіна листа з рядком романтичної поеми. Я відчула збентеження, коли прочитала цитований ним вірш.
[Серед зими лебідь на спустошеному лузі без рослинності залишив брижі.
Темна земля, покрита мороком, стала глибоким озером і окреслила концентричне коло.
Це була пісня для тебе, що відлетіла. (...)]
На перший погляд це могло здатися віршем про пробудження кохання, але останній рядок був надто відвертим.
[Лебідь повертається, змахуючи крилами над холодним зимовим озером.]
«Це надто схоже на заклинання, яке я маю промовити, якщо загублю свій чарівний просторовий мішечок».
Це було настільки жахливо, що я вирішила ніколи цього не говорити.
Крім того, Майстер, укладаючи зі мною договір, завжди використовував поверх чорного сургучу штамп у формі лебедя.
«Темна земля, що постала у вірші. Лебідь. Це занадто для випадковості».
Мафін. Кукі. Мене також почало турбувати те, що з усіх можливих варіантів імена їхніх домашніх тварин були саме назвами десертів.
— Я просто хотів побачити твоє обличчя... Нічого більше.
«Нічого більше*. Улюблений вислів Майстра...»
*в оригіналі використовується слово 에누리, яке може мати різні значення в англійській мові залежно від контексту. Отже, хоча Майстер і Ісідор використовували це слово раніше, переклад в обох випадках може бути різним, тому при перекладі на українську я взагалі загубила цей момент.
Також я несвідомо звузила очі від звуку його голосу, який став слабшим саме тоді, коли він це вимовив. Коли я змінила свою точку зору, всі дії Ісідора стали виглядати як глибокий внутрішній конфлікт і постійні коливання.
«Вирішальним стало те, що сталося перед фонтаном».
Коли він загадав бажання перед фонтаном Богині, Ісідор дещо сказав мені пошепки. Його голос був напружений, наче натягнута струна.
— Оскільки це ти, я скажу тобі за дев'яносто дев'ять золотих.
Десять золотих, сто золотих. Гра слів, яка використовує психологію людини, яка вважає, що сума, яка трохи менша за фіксовану, дозволяє зекономити. Це був жарт, яким ми з Майстром часто обмінювались.
Навіть якщо його особливий жест рукою під час підкидання монети був таким же, я переконалась, що Ісідор був Майстром, коли побачила, як його обличчя застигло і він не міг відкрити рота.
«Звичайно, якби я не змінила свою точку зору... якби я не змінилась, я б ніколи не побачила реверса монети».
— Принцесо Деборо.
Згадуючи кілька минулих днів, я отямилась від його оклику.
Майстер, який був у нервовій напрузі з моменту моєї появи, підвівся зі свого місця. Це був перший раз, коли я бачила, як він рухається, оскільки він ніколи не робив жодного кроку за межі великого офісного столу, тож я здригнулась, не усвідомлюючи цього.
Розумом я знала, що Майстер — це Ісідор, але не могла тримати себе в руках, коли насправді зіткнулась з ним.
— Вибач.
Раптом Майстер став навколішки біля моїх ніг, і я неусвідомлено ледь не зіскочила зі свого місця.
— Я постійно думав, що повинен сказати тобі, хто я, щоб побудувати зв'язок, про який говорила принцеса.
— ...
— Але з іншого боку, я думав, що буде краще, якби ти не знала. Бо ти розчарувалася б у мені.
— ... Ти дав мені багато підказок. Хіба ти не міг передбачити, що я скоро дізнаюся?
Хоча, звичайно, не можу сказати, що я дуже швидко здогадалась.
— Хоча я так вирішив, я не міг передбачити це.
— ...
— Думки і почуття принцеси.
— ...
Поки він мовчки чекав моїх дій, я тихо дивилась на нього згори вниз. Я опустилась зі стільця і зустрілась з ним очима.
— Молитва, яку ти промовив перед статуєю.
— Так.
— Про що вона була?
— Це очевидно.
— Це очевидне бажання, я можу його виконати, чи не так?
— ...Так.
— Тоді замість того, щоб благати Богиню, хіба ти не мав сказати мені?
Повільно кліпаючи, Майстер повільно відкрив рота.
— Я хотів би, щоб ти пробачила мене навіть після того, як дізнаєшся мою таємницю, як героїня тієї п'єси.
— Я не можу тобі пробачити.
— ...
У його лялькових зіницях, в яких відбивалось моє зображення, було холодне відчуття відчаю.
— Тому що я не злюсь і не почуваюсь зрадженою.
— Ти настільки розчарована, що нічого не відчуваєш?
— Ні.
Я могла зрозуміти його. Але я не була такою бездоганною людиною, як героїня п'єси, тому не мала можливості його пробачити.
— Мати багато таємниць... Зрештою, є темрява, яку ти хочеш приховати, чи не так?
— ...
— Це може бути твоє минуле, як у Великого герцога в п'єсі, або це може бути твоя сутність.
У моєму випадку я ховаю свою боязку сутність за холодною зовнішністю. Мені набридло, що мене використовують інші, тому я навмисне вправлялась в холодному, гнітливому виразі Дебори та прикидалась зухвалою людиною з нахабними манерами.
«Я, мабуть, єдина, кому комфортно так жити».
Я гірко посміхнулась.
— Хіба є хтось, у кого немає таємниць? Навіть коли мова йде про повний місяць, не прихований тінями, ти не можеш побачити його іншу сторону.
Мені теж буде нелегко розповісти йому всю історію.
«Тим більше, що я заволоділа цим тілом».
Коли він поглянув на мене, вологі очі Майстра затремтіли. Його було так легко зрозуміти, але як не дивно, весь цей час я вважала його таким складним.
