Підозріла дівчина (3)

Тиждень тому, пізній вечір.

Це був якраз той момент, коли я ламала голову над божевільним зауваженням герцога про те, що сорок мільйонів вон — це дрібниці.

Я думала, що робити з рожевим діамантом, який подарував мені герцог.

«Навіть якщо я буду носити його обережно, то не зможу його перепродати».

Хоча початковим призначенням кольє було носіння його, як прикраси, я не мала наміру носити цю річ із собою.

Якби я вдягнула це кольє в Академію і гордо ним красувалась, це лише спровокувало б Пілафа, шанувальника головної героїні, який так і не зміг зробити успішну ставку на аукціоні.

Можливо, я й незначна лиходійка в цій історії, але провокація головних героїв не входила в мої плани.

Ще гірше було привернути увагу героїні й цим притягнути до себе всілякі нещастя.

Чесно кажучи, я хотіла перепродати його.

Однак, якщо коштовність, єдину у своєму роді в Імперії, привезуть до аукціонного дому, новина дійде до вух герцога.

«Герцог суворий до божевілля».

Якщо я продам подаровану ним коштовність, це зашкодить його гордості. Він може подумати, що я знехтувала його щирістю.

Тим паче, якщо згадати голодування Дебори через цей діамант, за яке її навіть покарали, буде дивно якщо в результаті я виставлю його на продаж.

Зрештою, поки не знайдеться дієвий спосіб позбутися рожевого діаманта, немає іншого вибору, окрім як носити його на сімейних заходах.

«Мені просто варто кілька разів з'явитися з ним перед герцогом».

По оригінальному сюжету це був ефектний аксесуар, який виділяв зовнішність героїні в Академії, але зрештою він зустрів не того власника.

«Звісно, це краще, ніж нічого».

Я роздивлялась ретельно виготовлену рожеву дорогоцінність, милуючись нею від глибини душі, а потім відкрила футляр для зберігання коштовностей і повернула її на місце.

Можливо, через те, що це був особливий і дорогий предмет, дизайн футляра також був розкішним, і навіть сертифікат якості всередині був незвичайним.

Раптом мені стало цікаво, скільки каратів мав цей коштовний камінь, тож я потягнулась до оксамитового конверта, оздобленого в стилі модерн.

Конверт був запечатаний сургучем, схожим на розплавлене золото.

Коли я обережно зішкрябала золоту печатку, бо не хотіла зіпсувати чудовий конверт, то примружила очі, вдивляючись на відбитий на ньому штамп.

— Що це?

На печатці був ледь помітний відбиток штампу, тож мені стало цікаво, що це таке. Я все ж змогла роздивитися візерунок — це була кішка з піднятим хвостом.

— Га...?

У той момент, коли я роздивилась малюнок, неприємне відчуття, яке я не могла просто проігнорувати, почало затримуватись в моєму розумі, як маленький камінь у черевику.

«Чи з'являвся в романі хтось із такою печаткою?»

Народ імперії Азутея виражав свої уподобання, вірування або індивідуальність своєї гільдії та родини за допомогою печаток.

Подібно до того, як родина Сеймурів виражає відмінну рису свого кровного споріднення через двоголову змію.

Тому я подумала, що це може бути пов’язано з персонажем або групою, які з’явилися в романі.

«Кішка? Хто нею користувався?»

Намагаючись згадати, я почала висмикувати волосся. Раптом пам'ять підкинула сцену, де з'явилась ця печатка, й я підвелась.

«Бланше!»

Раптове усвідомлення, здавалося, викликало хвилюючий струм у всьому моєму тілі.

Кіт з піднятим хвостом був печаткою, яку використовував Майстер Бланше, коли укладав вдалу угоду.

На відміну від інших героїв роману, Майстер Бланше використовував кілька печаток, щоб таємно висловити свій настрій.

Сцена, про яку я згадала, була в розділі, в якому активну роль відіграв кронпринц.

Тому що Майстер Бланше був інформатором кронпринца.

У романі спадкоємець трону поспішав до Майстра з проханням щоразу, коли у нього виникали якісь проблеми.

— Дебора продовжує дошкуляти Мії. Я хочу позбутися цієї злої жінки, але це нелегко, тому що вона нащадок Сеймурів. Якщо ти знайдеш спосіб позбутися її, я дам тобі все, чого тільки побажаєш.

Наслідний принц, який хотів отримати бали прихильності Мії, наказав Майстру Бланше розвідати про можливі слабкості Дебори.

На його прохання Майстер таємно розпустив чутки про те, що існує спосіб проклясти людину, яку ненавидиш, що призвело до того, що Дебора вступила в контакт із чаклуном.

Вона навіть зробила прокляту ляльку, яка була схожа на героїню, й зрештою потрапила в пастку, розставлену Майстром Бланше.

— Хм, це проклята лялька. Як ти плануєш використати цю жахливу річ?

Наслідний принц, ніби нагодавана з ложечки дитина, яка не приклала жодних власних зусиль до справи, навіть не помітив, як Майстер в черговий раз виманив у нього золоті монети.

— Буде легше, якщо ви звинуватите її в богохульстві.

— Точно! Навіть велика родина Сеймурів є просто людьми перед владою і авторитетом Святої.

Наслідний принц дав величезну грошову винагороду та землю майстру гільдії, який створив переконливі докази для притягнення Дебори до суду.

Кішка з піднятим хвостом була печаткою, яку використав Майстер Бланше, коли скріплював реєстрацію землі, яку він отримав від принца.

— О, я вперше бачу, як ти користуєшся цим котячим штампом. Я вважав, що це прикраса, бо ти ніколи не торкався його.

— Ха-ха, я користуюсь ним тільки тоді, коли укладаю дуже вдалу угоду.

— Печатка, яка використовується в особливих випадках, має форму кота. Неочікувано по-дівчачому для тебе.

— Це печатка, на якій зображений цей молодик, хіба вони не схожі?

Принц приголомшливо посміювався, переводячи погляд з золотого звіра поруч з Майстром на котячу печатку у нього в руках.

— Ти жартуєш. Але який сенс у піднятому хвості?

— Початкова ціна — десять золотих, але я маю гарний настрій, тому я поясню це вам, якщо ви дасте мені лише дев'ять золотих і дев'яносто дев'ять срібних монет. Це спеціальна знижка лише для кронпринца.

— Здається, я збанкрутую таким чином. Мені не варто було питати.

Зумівши пригадати всі їхні дріб'язкові розмови, я глибоко вдихнула, хапаючись за серце, яке билося так сильно, що аж у вухах боліло.

— Треба заспокоїтись, заспокоїтись.

Але я була настільки схвильованою, що було дуже важко зберігати спокій.

Для того, аби зустрітися з Майстром Бланше, мені довелося реконструювати зміст роману, від цього аж голова розболілася.

Відкривши конверт, я тремтячими руками розгорнула сертифікат автентичності коштовності.

— ... Отже це тут.

Як і очікувалося, на внутрішній стороні сертифіката були написані назва та адреса ювелірного магазину, який продав рожевий діамант.

Думаючи, що я можу зв’язатися з Бланше, таємною організацією, за цією адресою, моє серце почало наповнюватися очікуванням.

«Всемогутня козирна карта кронпринца. Немає жодного правила, яке б вказувало мені не використовувати його також».

Завдяки видатному інтелекту та здібностям до гри Майстера Бланше, кронпринц зміг зіграти найвидатнішу роль серед шанувальників Мії в романі та отримав підтримку багатьох читачів.

Чесно кажучи, все, що принц робив, це наказував Майстру Бланше робити те і те, даючи йому гроші... Важливо те, що це було нічим іншим, як справжнім шахрайством з його боку, але кронпринц був номером один у народному голосуванні кожного разу.

«Я теж хочу мати справу з Майстром Бланше».

Дебора опинилася в такому становищі, коли вона не могла добре використати талановиті людські ресурси герцога через свою лиху поведінку, що призвела до втрати репутації.

Герцог Сеймур забезпечив Дебору лише трьома речами: платою за підтримку гідності, прислугою, яка обслуговувала б її, і охоронцем.

Не маючи нікого, на кого можна було б покластися і звернутися за допомогою, поява Майстра Бланше була для мене як довгоочікуваний дощ в посушливий день.

Маючи багато грошей, я мала впоратись з цим і знайти людину, яка зробить без вагань все, якщо йому заплатити.

Крім того, якщо кронпринц використовує його весь час, він повинен добре зберігати таємниці.

«От тільки як знайти магазин, яким керує Майстер...»

У романі була сцена, в якій, увійшовши до магазину, яким керує Бланше, кронпринц повідомляє секретний код інформатору, який видавав себе за менеджера.

На жаль, у романі не було описано жодної конкретної назви чи інформації про його місцезнаходження.

У цій величезній Імперії є не один чи два магазини. Було надто необачно відвідувати їх по одному, вимовляючи секретні коди.

Однак сьогодні я знайшла підказку про місцезнаходження гільдії Бланше в сертифікаті якості коштовності.

«Я думаю, що ювелірний магазин, який продав рожевий діамант, пов’язаний із Бланше».

Мені пощастило.

Не могла повірити, що мені, якій завжди так нещастило, вдалося виграти в лотерею.

Незважаючи на те, що я не вживала кофеїну, мої руки й ноги тремтіли, тож я навіть не могла спати цієї ночі.

Однак перед Майстром Бланше я намагалась не висловлювати свого хвилювання.

Було очевидно, що якщо я це покажу, на мене будуть дивитися зневажливо.

«Зараз я збираюся покінчити зі своєю незавидною долею».

Звичайно, риси обличчя Дебори були настільки холодними, що вона виглядала впевненою, навіть коли внутрішньо хвилювалась.

Я заговорила, зробивши байдужий вираз, який практикувала перед дзеркалом.

— Якщо ви хочете знати, дайте мені дев'яносто дев'ять золотих. Початкова ціна була в сто монет, але я хочу вас дещо запитати, тому я дам вам знижку в один золотий.

— Ха-ха-ха-ха!

Коли я передражнила його репліки з роману, Майстер, який до цього кліпав очима з порожнім поглядом, раптом почав сміятися, як божевільний.

Мене здивувало, наскільки широкими були його тремтячі плечі.

Оскільки він був людиною, яка оперує інформацією, серед читачів роману було упередження, що він був хирлявої статури, але його верхня частина тіла, покрита чорною мантією, виглядала міцнішою, ніж навіть у мого охоронця.

«Він робить якісь вправи? Хоча якщо він може рухати речі, не торкаючись їх, стає очевидно, що Майстер вміє користивутися магією. Хто ж ти тоді, в дідька, такий?»

Коли я оглянула його з ніг до голови з підозрілим почуттям, наші погляди зустрілися.

Майстер відкрив рота, усміхаючись.

— Клянусь, принцеса — перший клієнт, який викликав мою цікавість. Отож, я забув про свій обов’язок інформатора. Прошу вибачення.

— ...

— Отже, яке прохання має принцеса, що прийшла аж сюди?

Я повільно пригадала зміст запитів, які складала в своїй голові раніше.

Майстер трохи прикрив очі, коли я промовила свій запит.

— Перше прохання...